Справа № 346/4436/25
Провадження № 2/346/316/26
26 лютого 2026 р.м. Коломия Коломийський міськрайонний суд Івано - Франківської області
в складі головуючого судді Калинюка О. П.
з участю секретаря Ковалюк А. І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Моторного (транспортного) страхового бюро України (далі - МТСБУ) до ОСОБА_1 про стягнення в порядку регресу виплаченого страхового відшкодування,
позовні вимоги сторона позивача обґрунтовує тим, що 16.06.2019 року, о 21 год. 00 хв. у м. Коломиї, по С. Стрільців, Івано-Франківської області відповідач керував транспортним засобом марки «Lifan LF 200-10B», державний номерний знак « НОМЕР_1 », та здійснив зіткнення з автомобілем марки «BMW 525», державний номерний знак « НОМЕР_2 », під керуванням ОСОБА_2 , який (автомобіль) на праві приватної власності належав ОСОБА_3 , що спричинило пошкодження цих транспортних засобів.
Постановою Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 20.12.2019 року, винесеній у справі № 346/5356/19, провадження у справі за вказаним фактом дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) і про притягнення відповідача до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП закрито у зв'язку із закінченням строку притягнення до адміністративної відповідальності.
Потерпілий від цієї ДТП ОСОБА_3 звернувся до позивача із заявою про відшкодування заподіяної внаслідок вказаної ДТП шкоди. Однак, позивачем відмовлено ОСОБА_3 у здійсненні відповідної виплати.
Проте, постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 22.06.2021 року, винесеною у справі № 346/3908/20, вирішено задовольнити позов ОСОБА_3 та стягнути з позивача на користь потерпілого ОСОБА_3 страхове відшкодування в розмірі 23 204 грн. 21 коп. та судові витрати в розмірі 2 102 грн.
13.07.2021 року позивач здійснив страхове відшкодування на користь вказаного потерпілого в зазначеному розмірі. При цьому позивачем понесено витрати в розмірі 1 434 грн. на послуги аварійного комісара.
Представник позивача також зазначає, що станом на день ДТП (16.06.2019 року) відповідач не мав права керування транспортними засобами. Тому сторона позивача вважає, що має право суброгації до відповідача у вищевказаному розмірі виплаченого страхового відшкодування.
19.07.2019 року стороною позивача надіслано на адресу відповідача лист із вимогою про відшкодування вказаних збитків, проте, відповідач на цей лист не відповів.
У зв'язку із цим сторона позивача просить стягнути з відповідача грошові кошти в загальному розмірі 26 740 грн. 21 коп., з яких: 23 204 грн. 21 коп. - розмір регламентної виплати; 2 102 грн. судові витрати в межах зазначеної цивільної справи; 1 434 грн. - розмір витрат на аварійного комісара. Крім того, сторона позивача просить стягнути з відповідача судові витрати в розмірі 3 028 грн., понесені на оплату судового збору за подання даного позову.
Представник позивача в судове засідання 17.02.2026 року не з'явився, того ж дня подав через підсистему «Електронний Суд» клопотання, в якому просить проводити судові засідання без участі представника позивача та задовольнити позов.
15.10.2025 року представник відповідача, адвокат Святненко Сергій Володимирович подав через підсистему «Електронний Суд» відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позову з наступних підстав.
Факт звернення стороною позивача з даним позовом через 6 років після події ДТП не узгоджується із принципом розумності строків та свідчить про відсутність заінтересованості позивача у захисті порушених прав.
Крім того, вказаною постановою Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 20.12.2019 року не встановлено вину відповідача у зазначеній ДТП.
Щодо суті спору, то сторона відповідача також вважає, що витрати, понесені позивачем на оплату послуг аварійного комісара, в розмірі 1 434 грн. не є виплатою потерпілому, а тому не підлягають стягненню з відповідача на користь позивача (а. с. 71-73).
Відповідач та його представник в судове засідання 17.02.2026 року, тобто повторно, не з'явилися, про місце та час судового розгляду повідомлені належним чином, жодних заяв чи клопотань про розгляд справи у їх відсутності до суду не подали.
У зв'язку з неявкою в судові засідання сторін (їх представників) фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося, що відповідає правилам ч.2 ст.247 ЦПК України.
Суд відкладає ухвалення та проголошення судового рішення на строк по 26.02.2026 року з дня переходу (17.02.2026 року) до стадії ухвалення судового рішення.
Суд, перевіривши матеріали справи, та, оцінивши досліджені докази в сукупності, дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що згідно з даними постанови даного суду від 20.12.2019 року, винесеної у справі № 346/5356/19, провадження у даній справі по факту вказаної ДТП і про притягнення відповідача до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП відповідача закрито на підставі п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП, тобто у зв'язку із закінченням строків притягнення до адміністративної відповідальності. Вказана постанова набрала законної сили 31.12.2019 року.
Згідно з даними цієї постанови 16.06.2019 року, о 21 год. 00 хв. у м. Коломиї, по С. Стрільців, Івано-Франківської області відповідач керував транспортним засобом марки «Lifan LF 200-10B», державний номерний знак « НОМЕР_1 », та здійснив зіткнення з автомобілем марки «BMW 525», державний номерний знак « НОМЕР_2 », під керуванням ОСОБА_2 , який (автомобіль) на праві приватної власності належав ОСОБА_3 , що спричинило пошкодження цих транспортних засобів (а. с. 10).
Відповідно до даних довідки № 1 від 07.07.2021 року про розмір відшкодування шкоди з фонду захисту потерпілих та полісу № АМ8511035, між ОСОБА_3 та приватним акціонерним товариством «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» укладено вказаний договір страхування наземного транспортного засобу, який станом на 16.06.2019 року був діючим (а. с. 9, зв. а. с. 40).
Судом встановлено, що 21.10.2019 року ОСОБА_3 як власник зазначеного автомобіля марки «BMW 525» звернувся до позивача із заявою про здійснення відшкодування оціненої шкоди, заподіяної в результаті даної ДТП (а. с. 8).
Згідно з даними звіту № 297 про оцінку вартості (розміру) збитків, заподіяних пошкодження транспортного засобу, складеного 14.11.2019 року фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 , ринкова вартість автомобіля марки «BMW 525», державний номерний знак « НОМЕР_2 », 2002 року випуску, номер кузова: НОМЕР_3 , становить 186 632 грн. 44 коп.; вартість відновлювального ремонту вказаного автомобіля з урахуванням коофіцієнту фізичного зносу його складових частин становить 74 826 грн. 63 коп. з ПДВ (на запасні частини); коефіцієнт фізичного зносу складників становить 0, 70%. Внаслідок вищевказаної ДТП даному автомобілю спричинено пошкодження подушок безпеки, переднього бампера, накладки переднього бампера, підкрилка, капоту, лівої фари, правого крила, рульової тяги, підсилювача переднього багажника та повітрозбірника лівого нижнього (а. с. 11-24).
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 22.06.2021 року, винесеною у справі № 346/3908/20, вирішено задовольнити позов ОСОБА_3 та стягнути із позивача на користь ОСОБА_3 страхове відшкодування в розмірі 23 204 грн. 21 коп. та судові витрати в розмірі 2 102 грн., що в загальному становить 25 306 грн. 21 коп. Також в цій постанові зазначено, що відповідач не мав права керування зазначеним транспортним засобом, оскільки не отримував водійське посвідчення відповідної категорії (а. с. 34-39).
Відповідно до даних наказу заступника генерального директора - директора з питань здійснення обов'язкового страхування в Україні МТСБУ, винесеного (наказу) 09.07.2021 року у справі № 63873, та платіжного доручення № 1032496 позивач перерахував ОСОБА_3 як власнику зазначеного автомобіля марки «BMW 525» 25 306 грн. 21 коп. в якості страхової виплати з приводу зазначеного страхового випадку та вказані судові витрати (а.с.40, 41).
Відповідно до статей 15,16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (ст.979 ЦК України).
Як вбачається з положень ст.22 цього Кодексу, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Відповідно зі ст.979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Згідно з п.3 ч.1 ст.988 цього Кодексу страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно з правилами ч.2 ст.1187 цього Кодексу відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Статтею 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» № 1961-IV (далі - Закон № 1961-IV) визначено, що страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Відповідно до положень ст.3 Закону № 1961-IV обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
Згідно з п. 22.1 ст. 21 даного Закону у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до пункту 36.4 статті 36 цього Закону виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування (крім регламентної виплати, передбаченої підпунктом «а» пункту 41.1 статті 41 цього Закону), лікування потерпілих та інші послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Відповідно до підпункту 38.2.1 пункту 38.2 ст.38 Закону № 1961- IV МТСБУ після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника, водія транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім осіб, зазначених у пункті 13.1 статті 13 цього Закону.
Пункт 1.4 статті 1 Закону № 1961- IV визначає, що особи, відповідальність яких застрахована, це страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом. Володіння забезпеченим транспортним засобом вважається правомірним, якщо інше не встановлено законом або рішенням суду.
Розмежовуючи категорії власника транспортного засобу і його експлуатанта (тобто особи, яка має право користуватися ним як водієм за правилами дорожнього руху), потрібно виходити з того, що не кожен власник (володілець) транспортного засобу має право його експлуатувати. Лише особа, яка має водійське посвідчення, або інші документи, встановлені законом та видані визначеним державою органом, має право керувати транспортним засобом за правилами дорожнього руху.
Тобто, «правомірна експлуатація транспортного засобу» це право особи, яка має водійське посвідчення або інший документ, встановлений законом, експлуатувати транспортний засіб, тоді як «правомірне володіння транспортним засобом» надає особі лише прав щодо володіння транспортним засобом як річчю, але за відсутності в особи водійського посвідчення, або іншого документа встановленого законом, у такої особи відсутнє право на експлуатацію автомобіля.
Таким чином, судом встановлено, що позивач відповідно до вимог чинного законодавства та на виконання вказаної постанови Івано-Франківського апеляційного суду здійснив ОСОБА_3 як власнику зазначеного автомобіля марки «BMW 525», якому (автомобілю) завдано механічних пошкоджень внаслідок вказаної ДТП, виплату відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок протиправних дій відповідача, який на час зазначеної ДТП не мав права керувати транспортними засобами.
Стаття 247 КУпАП передбачає виключний перелік підстав для закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення, який включає в себе: відсутність події і складу адміністративного правопорушення; недосягнення особою на момент вчинення адміністративного правопорушення шістнадцятирічного віку; неосудність особи, яка вчинила протиправну дію чи бездіяльність; вчинення дії особою в стані крайньої необхідності або необхідної оборони; видання акта амністії, якщо він усуває застосування адміністративного стягнення; скасування акта, який встановлює адміністративну відповідальність; закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 цього Кодексу; наявність по тому самому факту щодо особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, постанови компетентного органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення, або нескасованої постанови про закриття справи про адміністративне правопорушення, а також повідомлення про підозру особі у кримінальному провадженні по даному факту; смерть особи, щодо якої було розпочато провадження в справі.
При цьому, підстави, передбачені у пунктах 1-4 ч. 1 ст. 247 КУпАП відносяться до реабілітуючих підстав закриття провадження, а тому закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення з цих підстав вказує на невинуватість особи у вчиненні адміністративного правопорушення, за який вона притягалася до відповідальності.
Підстави, передбачені у пунктах 5-9 ч. 1 ст. 247 КУпАП відносяться до нереабілітуючих підстав, оскільки підлягають застосуванню до осіб, які вчинили адміністративні правопорушення.
Положеннями статті 284 КУпАП, якою визначені види постанов по справі про адміністративне правопорушення, відповідно до яких орган (посадова особа) виносить одну з таких постанов: (1) про накладення адміністративного стягнення; (2) про застосування заходів впливу, передбачених статтею 24-1 цього Кодексу; (3) про закриття справи.
При цьому частиною 2 ст. 284 КУпАП розширюється перелік підстав для закриття провадження у справі і, відповідно, передбачаються додаткові підстави, а саме при оголошенні усного зауваження, передачі матеріалів на розгляд громадської організації чи трудового колективу або передачі їх прокурору, органу досудового розслідування, а також при наявності обставин, передбачених статтею 247 цього Кодексу.
Отже, законодавцем передбачено можливість закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення у випадках, коли особа не вчинила адміністративне правопорушення або невинувата у його вчиненні, а також у випадку, коли особа винувата у вчиненні адміністративного правопорушення, але існують інші підстави для ненакладення на неї адміністративного стягнення.
Вчинення адміністративного правопорушення в деяких випадках тягне за собою виникнення цивільно-правових правовідносин, наприклад, пов'язаних зі стягненням шкоди, заподіяної адміністративним правопорушенням або поновленням у правах тощо.
Невстановлення вини особи, яка притягалася до адміністративної відповідальності, рівно як і не встановлення відсутності вини, може значно ускладнити або навіть зробити неможливим подальший розгляд цивільно-правового спору, пов'язаного з провадженням у справі про адміністративне правопорушення.
Крім того, законодавцем розрізняється поняття «особа, яка вчинила адміністративне правопорушення» і «особа, яка піддавалася адміністративному стягнення». Неналежне застосування цих схожих, але все ж таки різних за своєю суттю понять може призвести до неправильного вирішення справи.
З огляду на те, що закінчення строку накладення адміністративного стягнення, передбаченого ст. 38 КУпАП є нереабілітуючою підставою для закриття справи про адміністративне правопорушення, така підстава не може бути застосована до осіб, які не вчиняли адміністративного правопорушення, або їх вина у вчиненні адміністративного правопорушення не доведена у встановленому законом порядку.
Отже, при розгляді справ про адміністративні правопорушення, у будь-якому разі суди (судді) мають забезпечити всебічне, повне та об'єктивне дослідження всіх обставин, передбачених статтею 280 КУпАП.
Таким чином, закриваючи справу у зв'язку із закінченням строку накладення адміністративного стягнення (на підставі п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП) і не встановлюючи фактичні обставини, зокрема, вину особи та інші обставини, передбачені ст. 280 КУпАП, суд фактично відмовляється від здійснення своєї основної функції щодо здійснення правосуддя.
Отже, системний аналіз норм КУпАП вказує на те, що закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення на підставі п.7 ст.247 КУпАП у зв'язку з закінченням строку накладення адміністративного стягнення, передбаченого ст. 38 КУпАП, можливо виключно у разі встановлення винуватості особи у вчиненні адміністративного правопорушення.
Крім того, суди, які закривають провадження на підставі п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП, посилаючись на відсутність повноважень на встановлення фактичних обставин справи (через закінчення строків, передбачених ст. 38 КУпАП), все одно встановлюють певні фактичні обставини, такі як час вчинення правопорушення, час виявлення правопорушення та час складання протоколу про адміністративне правопорушення.
Таким чином, за вимогами ст.280 КУпАП потрібно встановлювати всі обставини, передбачені цією статтею, зокрема вину особи, перевіряти правильність правової кваліфікації її дій, чи підлягає вона взагалі відповідальності тощо, оскільки в іншому випадку судове рішення про закриття провадження на підставі п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП (яка є нерабілітуючою підставою) може порушити права особи, в діях якої відсутній склад правопорушення, відсутні докази її вини чи навіть подія правопорушення. В таких випадках особа розраховує на судове рішення, яким вона буде реабілітована, тобто визнана невинуватою, і на закриття провадження з реабілітуючих підстав.
Згідно з правилами ч.6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Отже, судом встановлено, що відповідач вчинив вище вказану ДТП.
Тому позивач набув право зворотної вимоги до відповідача в розмірі виплаченого відшкодування, який становить 23 204 грн. 21 коп.
Тому суд вважає обґрунтованою позовна вимога сторони позивача про стягнення з відповідача відшкодування в зазначеному розмірі, який відповідає розміру регламентної виплати.
Щодо інших позовних вимог, то Закон № 1961- IV не передбачає обов'язків особи, яка відповідальна за завдану шкоду, здійснювати відшкодування витрат, пов'язаних із витратами на аварійного комісара та судових витрат, понесених в межах інших цивільних справ. Отже, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача таких витрат у розмірі 1 434 грн. (витрати на аварійного комісара) та 2 102 грн. (розмір судового збору, сплаченого у цивільній справі № 346/3908/20) є необґрунтованими.
На підставі наведеного суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.
Судом також встановлено, що позивачем за звернення з даною позовною заявою сплачено судовий збір в розмірі 3 028 грн., що стверджується платіжною інструкцією № 27381 від 29.08.2025 року (а. с. 4).
Дані судові витрати підлягають присудженню з відповідача на користь позивача в зв'язку із частковим задоволенням позовних вимог.
Щодо доводів представника відповідача про сплив строку позовної давності слід вказати наступне.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ст.257 цього Кодексу загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Для окремих видів вимог законом установлена спеціальна позовна давність.
Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Відповідно до ч. ч. 1, 5 ст. 261 ЦК України перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
02.04.2020 року набув чинності Закон України від 30.03.2020 року №540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», відповідно до якого розділ «Прикінцеві положення» ЦК України доповнено пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу «COVID-19», із подальшими змінами, на усій території України установлено карантин з 12.03.2020 року, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 року №392, враховуючи зміни, внесені постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2020 року № 500.
Тобто, з березня 2020 року строки позовної давності продовжені.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 року №651 скасовано з 0 год. 30.06.2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Відповідно до п.19 Прикінцевих та Перехідних Положень ЦК України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
14.05.2025 року Верховною Радою України прийнято Закон України "Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності", яким пункт 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., №№ 40-44, ст. 356) виключено. Такий Закон України набрав чинності 04.09.2025 року.
Отже, з 24.02.2022 року по 04.09.2025 року строк дії воєнного стану не переривався.
Таким чином, строк позовної давності в межах спірних правовідносин не сплив.
Тому позиція сторони відповідача про відмову в даному позові внаслідок спливу вказаного строку є необгрунтованою.
На підставі наведеного, статей 253, 256-258, 261, 512, 514, 979, 988, 993, 1166, 1187, 1191 ЦК України, статей 6, 30, 36, 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», та керуючись статтями 141, 263-265, 268, 273, 352-355 ЦПК України, суд
позов задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_4 , жителя АДРЕСА_1 , на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України (місцезнаходження юридичної особи: 02002, м.Київ, бульвар Русанівський, буд.8, код ЄДРПОУ: 21647131) відшкодування в порядку регресу шкоди, заподіяної здійсненням потерпілому ОСОБА_3 страхової виплати, тобто регламентної виплати, в загальному розмірі 23 204 (двадцять три тисячі двісті чотири) гривні 21 копійка.
В іншій частині позову відмовити у зв'язку з його безпідставністю.
Стягнути із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_4 , жителя АДРЕСА_1 , судові витрати в розмірі 3 028 (три тисячі двадцять вісім) гривень на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України (місцезнаходження юридичної особи: 02002, м. Київ, бульвар Русанівський, буд. 8, код ЄДРПОУ: 21647131).
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його ухвалення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: Калинюк О. П.