Київський апеляційний суд
23 лютого 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю секретаря ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в режимі відеоконференції з використанням підсистеми "Eлектронний суд" матеріали кримінального провадження № 12024100080000154 щодо
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
уродженця м. Києва, громадянина України,
що зареєстрований та проживає за адресою:
АДРЕСА_1 , не судимого,
який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК України,
за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 на ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 28 січня 2026 року,
Святошинським районним судом м. Києва здійснюється судовий розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_7 , який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК України.
Як вбачається з матеріалів судового провадження, ОСОБА_7 обвинувачується у тому, що 12 січня 2024 року близько 21 години він, перебуваючи за адресою: м. Київ, вул. Миколи Краснова, 64/1, знаходячись у стані алкогольного та наркотичного сп'яніння, умисно заподіяв ОСОБА_8 тяжкі тілесні ушкодження, що спричинили смерть останнього.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 28.01.2026 за наслідками розгляду клопотання прокурора ОСОБА_7 продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів по 28.03.2026 включно.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить вказану ухвалу суду скасувати і постановити нову ухвалу, якою застосувати до обвинуваченого запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.
Обґрунтовуючи апеляційні вимоги, посилається на ч.1 ст.194 КПК України та практику Європейського суду з прав в людини (далі - ЄСПЛ), у відповідності з якими під час розгляду клопотання прокурор повинен довести: обґрунтованість підозри (обвинувачення) особі у вчиненні кримінального правопорушення; наявність реальних ризиків для кримінального провадження, існування яких підтверджується належними, достатніми і допустимими доказами; неможливість досягнення мети у разі застосування більш м'якого запобіжного заходу.
Обґрунтована підозра, на якій має ґрунтуватися арешт, складає суттєву частину гарантії від безпідставного арешту і затримання, закріпленої у ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, і передбачає наявність обставин або відомостей, які переконали б неупередженого спостерігача, що ця особа, можливо вчинила певний злочин (рішення у справі "K.-F. проти Німеччини"). При розгляді такого клопотання обов'язково має бути розглянута можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів (рішення у справі "Харченко проти України"); тримання особи під вартою буде свавільним, оскільки національні суди не обґрунтували необхідність такого тримання і не було розглянуто можливість застосування більш м'якого запобіжного заходу (рішення у справах "Марченко проти України", "Хайреддінов проти України"); ризик втечі або уникнення правосуддя зменшується з часом, адже включення строку запобіжного ув'язнення до строку покарання, якого мав підстави боятися заявник, зменшує це побоювання і його наміри втекти, на користь звільнення свідчать відсутність судимостей, наявність постійного місця проживання, роботи, усталений спосіб життя, наявність утриманців, відсутність спроб ухилитися від правосуддя (рішення у справі "Пунцельт проти Чехії"). У той же час, розумність строку тримання під вартою не може оцінюватись абстрактно, вона має оцінюватися в кожному окремому випадку залежно від особливостей конкретної справи, причин, про які йдеться у рішеннях національних судів, переконливості аргументів заявника щодо можливості його звільнення; продовження тримання під вартою може бути виправдано тільки за наявності конкретного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості (рішення у справі "Харченко проти України").
На переконання захисника, жодних доказів того, що обвинувачений буде впливати на свідків, потерпілого, намагатиметься переховуватись від органів досудового розслідування, вчинятиме інші кримінальні правопорушення, немає. Окремо звертає увагу, що ОСОБА_7 неофіційно працевлаштований, проживає в м. Києві з дружиною та сином, що вказує на наявність міцних соціальних зав'язків на території м. Києва, а тому застосування до нього домашнього арешту буде достатнім. Також зауважує, що суд нічого не вказав в ухвалі з приводу визначення або невизначення розміру застави.
Заслухавши суддю-доповідача; доводи захисника, який підтримав апеляційну скаргу і просив її задовольнити; доводи прокурора, яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, вважаючи ухвалу суду законною, обґрунтованою і вмотивованою; перевіривши матеріали судового провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що в її задоволенні належить відмовити, з таких підстав.
Згідно з ч.ч.1, 2, 3 ст.331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Відповідно до вимог цих норм у сукупності з положеннями ст.199 КПК України підставами для продовження строку тримання під вартою є наявність раніше заявлених ризиків, які не зменшилися, або нових ризиків, які виправдовують тримання особи під вартою, та неможливість завершення судового провадження до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Задовольняючи клопотання прокурора, суд першої інстанції погодився з доводами про те, що існують ризики, передбачені ч.1 ст.177 КПК України, а саме, ризик переховуватись від суду, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення, які не зменшилися, у зв'язку з чим підстави для застосування інших запобіжних заходів відсутні.
Згідно з ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Згідно з ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч.5 ст.176 цього Кодексу.
Судом першої інстанції вказані вимоги закону дотримано, викладені в ухвалі висновки є обґрунтованими і доводи апеляційної скарги їх не спростовують.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Ризик втечі не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку і може оцінюватись у світлі факторів, пов'язаних із характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (рішення ЄСПЛ у справі "Бекчиєв проти Молдови").
Суд першої інстанції врахував, що ОСОБА_7 не судимий згідно зі ст.89 КК України, не працює, обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, пов'язаного із застосуванням насильства, небезпечного для життя особи в момент заподіяння, і обізнаний з тяжкістю покарання, що загрожує йому у разі визнання винуватим. Також суд взяв до уваги дані про міцні соціальні зв'язки обвинуваченого, його вік та стан здоров'я, які не є перешкодою для тримання під вартою.
Такі обставини, на думку колегії суддів, переконливо свідчать, що встановлені судом ризики продовжують існувати і виправдовують подальше тримання ОСОБА_7 під вартою. А тому застосування більш м'якого запобіжного заходу не забезпечить виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків та не запобігатиме спробам вчинити вказані раніше дії.
Дійсно, як слушно вказує захисник, суд не розглядав питання можливості визначення обвинуваченому розміру застави і не мотивував це в ухвалі. Разом з тим, обставини вчинення інкримінованого ОСОБА_7 злочину, пов'язаного із застосуванням насильства, згідно з ч.4 ст.183 КПК України дають право суду не визначати розмір застави.
Отже, ухвала суду першої інстанції є законною, обґрунтованою і вмотивованою, тому підстав для задоволення апеляційної скарги захисника колегія суддів не вбачає.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.404, 407, 4221 КПК України, колегія суддів
Ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 28 січня 2026 року про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 - без задоволення.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення і касаційному оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3