Справа № 369/24311/25 Слідчий суддя в суді першої інстанції - ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/824/2343/2026 Суддя-доповідач у суді апеляційної інстанції - ОСОБА_2
18 лютого 2026 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді: ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі судового засідання - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали провадження за апеляційною скаргою представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 грудня 2025 року про арешт майна у кримінальному провадженні № 1202511138000433 від 26.05.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України,
за участю:
прокурора ОСОБА_8 ,
представників власника майна ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,
Ухвалою слідчого судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 грудня 2025 року задоволено клопотання прокурора у кримінальному провадженні - прокурора Києво-Святошинського відділу Бучанської окружної прокуратури Київської області ОСОБА_8 про арешт майна.
Накладено арешт на автомобіль марки «LAND ROVER» моделі «RANGE ROVER», 2018 року випуску, сірого кольору, VIN: НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , шляхом позбавлення його власника права користуватися, розпоряджатися та відчужувати вищезазначене майно.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням слідчого судді, представник власника майна ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24.12.2025 року по справі №369/24311/25, якою накладено арешт на автомобіль марки «LAND ROVER» моделі «RANGE ROVER», 2018 року випуску, сірого кольору, VIN: НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_6 , шляхом позбавлення його власника права користуватися, розпоряджатися та відчужувати вищезазначене майно.
На обґрунтування апеляційної скарги апелянт вказує на те, що вважає дану ухвалу незаконною та необгрунтованою, висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, та такою, що ухвалена з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону та норм Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод.
Зазначає, що слідчим суддею не було враховано тієї обставини, що ОСОБА_6 є добросовісним набувачем автомобіля, відкрито користується ним майже рік, а також тієї обставини, що на даний момент триває судовий спір між колишнім власником автомобіля та ОСОБА_6 , в якому ОСОБА_6 заявила зустрічний позов про визнання її добросовісним набувачем.
Про той факт, що ОСОБА_6 є добросовісним набувачем майна, свідчать також обставини справи та судова практика Верховного Суду.
На даний момент Бориспільським міськрайонним судом Київської області розглядається справа №359/10761/25 за позовом ОСОБА_11 до ОСОБА_6 про витребування майна із чужого незаконного володіння, у якій ОСОБА_6 було подано зустрічний позов про визнання за нею права власності на автомобіль, як за добросовісним набувачем.
Ухвалою від 11.09.2025 року по справі №359/10761/25 було розглянуто клопотання ОСОБА_11 про забезпечення позову та накладено арешт на вищезазначений автомобіль із забороною відчуження, розпорядження, забороною передачі третім особам, а також вивезення за кордон.
В той же час, суд відмовив у задоволенні заяви про забезпечення позову в частині заборони ОСОБА_6 користуватися транспортним засобом, яку, як зазначено в ухвалі, суд вважає добросовісним набувачем, оскільки вжиття таких заходів може суттєво обмежити права власника придбаного за відплатним договором транспортного засобу на володіння та користування належним їй майном.
Враховуючи зазначені обставини, слідчий суддя, постановляючи оскаржувану ухвалу про накладення арешту на автомобіль, не врахував тієї обставини, що автомобіль вже знаходився під арештом, його було заборонено передавати третім особам, вивозити за кордон, також була заборонена перереєстрація права власності на автомобіль у Територіальних та регіональних центрах ГСЦ МВС.
Відповідно, клопотання прокурора про накладення арешту, не було обгрунтоване, адже ті ризики, на які посилався прокурор, фактично були усунуті на момент розгляду клопотання ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області, якою було вжито заходів забезпечення позову ОСОБА_12 .
Висновки слідчого судді про те, що на автомобіль необхідно накласти арешт для запобігання можливості його пошкодження, псування, зникнення, знищення, використання, перетворення, передачі, відчуження, є безпідставними, оскільки на момент звернення прокурора з клопотанням таких ризиків не існувало, адже була чинною ухвала Бориспільського міськрайонного суду Київської області, якою вже був накладений арешт на автомобіль.
Відповідно до встановлених у справі обставин, позивачка - ОСОБА_11 - передала належний їй транспортний засіб своєму синові, ОСОБА_13 , для тимчасового користування. Така передача мала характер добровільного надання володіння, що підтверджується відсутністю будь-яких примусових дій чи обставин, які б виключали її власне волевиявлення.
ОСОБА_14 на час придбання транспортного засобу не знала, не могла знати та не припускала, що ОСОБА_15 не мала права на відчуження транспортного засобу та про нібито протиправне вибуття транспортного засобу з власності ОСОБА_11 . Крім того, працівниками Сервісного Центру МВС не було зазначено про те, що до транспортного засобу існують будь-які обтяження. Усі документи, на підставі яких відбувалося відчуження майна, були оформлені належним чином, а про те, що Договір комісії №2377 від 11.11.2024 року був виконаний іншою особою, з наслідуванням підпису ОСОБА_12 , ОСОБА_14 відомо не було.
Право власності на транспортний засіб було набуте ОСОБА_6 у законний спосіб, із дотриманням усіх вимог цивільного законодавства. Її добросовісність та правова обачність у процесі укладення правочину повністю виключають можливість покладання на неї будь-яких негативних наслідків, що випливають із можливих дефектів попередніх правочинів.
Таким чином, ОСОБА_6 набула право власності на спірний транспортний засіб як добросовісний набувач за відплатним договором, що відповідає вимогам цивільного законодавства. Крім того, автомобіль перебуває у володінні ОСОБА_6 понад дев'ять місяців, що підтверджує реальність і сталість здійсненої угоди.
Підставою для переходу права власності на автомобіль стали виключно дії самої ОСОБА_11 . Зокрема, ОСОБА_12 не заперечує факту добровільної передачі транспортного засобу своєму синові - ОСОБА_13 , який, у свою чергу, вчинив дії, що обумовили відчуження автомобіля. При цьому ОСОБА_6 об?єктивно не було і не могло бути відомо, хто саме підписував Договір комісії №2377 від 11.11.2024 року, чи справді ОСОБА_16 не була обізнана із його укладенням та чи правомірно був укладений договір з попереднім власником. ОСОБА_6 діяла у межах законодавства, а ризики, пов'язані з передачею автомобіля та документів до нього іншій особі, покладаються виключно на ОСОБА_11 .
Також адвокат звертає увагу суду, що заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна (ч. 11 статті 170 КПК України).
Зазначених обставин прокурором не було доведено, чого слідчим суддею не враховано.
Представник власника майна зазначає, що ОСОБА_6 не має наміру якимось чином пошкодити, знищити, здійснити відчуження майна, перешкодити у проведенні досудового розслідування, оскільки придбала майно на законних підставах, зацікавлена у встановленні об'єктивної істини у справі, зобов'язується зберегти майно до прийняття кінцевого рішення у кримінальному провадженні та має можливість для належного зберігання транспортного засобу з метою збереження цілісності речі, вартості та технічного стану ТЗ.
З матеріалів, які долучені до клопотання про накладення арешту, вбачається, що кримінальне провадження було зареєстроване 26.05.2025 року, тобто досудове розслідування триває понад 8 місяців. Відтак, було більш ніж достатньо часу для органу досудового розслідування провести необхідні слідчі дії, які стосуються безпосередньо транспортного засобу.
Також сторона захисту звертає увагу, що повідомлення про підозру жодній особі не вручено, в рамках кримінального провадження проведені необхідні слідчі дії, у зв?язку з чим арешт транспортного засобу не є необхідним.
В судове засідання не з'явилась власник майна, про дату, час та місце судового засідання її повідомлено у встановленому законом порядку, тому колегія суддів вважає за можливе розглянути дану справу за відсутності власника майна, що не суперечить положенням ч. 4 ст. 405 КПК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників власника майна ОСОБА_6 - адвокатів ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , які підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити, думку прокурора ОСОБА_8 , який щодо апеляційної скарги заперечував, дослідивши матеріали, які надійшли з суду першої інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до пункту 9 частини першої статті 129 Конституції України, однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно статей 7, 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII від 02 червня 2016 року кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.
Доступність правосуддя для кожної особи забезпечується відповідно до Конституції України та в порядку, встановленому законами України.
Учасники справи, яка є предметом судового розгляду, та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до вимог ч.1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Як вбачається з матеріалів судового провадження, Слідчим відділенням ВП № 1 Бучанського РУП ГУНП в Київській області, за процесуального керівництва Києво-Святошинського відділу Бучанської окружної прокуратури Київської області, здійснюється досудове розслідування кримінального провадження за №12025111380000433 від 26.05.2025, за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України.
Нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва у вказаному кримінальному провадженні здійснюється Києво-Святошинським відділом Бучанської окружної прокуратури Київської області.
Так, досудовим розслідуванням встановлено, що 26.05.2025 до чергової частини ВП № 1 Бучанського РУП ГУНП в Київській області надійшла заява ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про те, що невідома особа шахрайським шляхом в період воєнного стану здійснила реєстраційні дії з транспортним засобом марки "LAND ROVER» модель «RANGE ROVER», д.н.з. НОМЕР_4 , 2018 року випуску, сірого кольору, VIN: НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_12 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_5 від 07.06.2024.
Під час допиту в якості потерпілого ОСОБА_11 вказала, що транспортний засіб належав їй на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_5 від 07.06.2024 та жодних договорів вона ні з ким не підписувала та автомобіль не передавала третім особам.
В ході здійснення досудового розслідування встановлено, що 13.11.2024 року відбулась перереєстрація автомобіля на нового власника - ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , по договору купівлі-продажу від 12.11.2024 № 2377, оформленому в Могилів-Подільській філії ТОВ «Автоплюс К», про що видано свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу від 13.11.2024 НОМЕР_6 , номерний знак НОМЕР_7 .
Також встановлено, що 19.11.2024 року здійснено чергову перереєстрацію вищезазначеного транспортного засобу на нового власника ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , по договору купівлі-продажу від 19.11.2024 року № 8047/2024/5008039, оформленому в ТСЦ № 8047 (Кільцева дорога, 110 А, Софіївська Борщагівка, Бучанський район, Київська область), про що видано свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу від 19.11.2024 року серії НОМЕР_8 та номерний знак НОМЕР_9 .
Згідно висновку експерта № CE-19/111-25/41866-ПЧ від 09.07.2025 року: підпис у графі «КОМІТЕНТ» у договорі комісії № 2377 від 11.11.2024 року виконаний не ОСОБА_11 , а іншою особою з наслідуванням її підпису. Підпис у графі «Комітент (довірена особа)» у Акті технічного стану транспортного засобу або його складової частини, що має ідентифікаційний номер № 6986/24/1/002377 від 11.11.2024 - виконаний не ОСОБА_11 , а іншою особою з наслідуванням її підпису.
Виходячи з вище викладеного - невідома особа шахрайським шляхом, підробивши підписи ОСОБА_11 , здійснила перереєстрацію транспортного засобу на інших власників.
З урахуванням того, що транспортний засіб марки «LAND ROVER» модель «RANGE ROVER», 2018 року випуску сірого кольору, VIN: НОМЕР_10 став предметом вчинення злочину, на підставі ст. 98 КПК України, слідчим 11.07.2025 року прийнято рішення про визнання речовим доказом автомобіля марки «LAND ROVER» модель «RANGE ROVER», 2018 року випуску сірого кольору, VIN: НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_9 , що станом на 22.12.2025 року належить ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 .
23.12.2025 року прокурор у кримінальному провадженні - прокурор Києво-Святошинського відділу Бучанської окружної прокуратури Київської області ОСОБА_8 звернувся до слідчого судді Києво-Святошинського районного суду Київської області з клопотанням про арешт майна, в якому просив накласти арешт на автомобіль марки «LAND ROVER» моделі «RANGE ROVER», 2018 року випуску, сірого кольору, VIN: НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , шляхом позбавлення його власника права користуватися, розпоряджатися та відчужувати вищезазначене майно.
Клопотання прокурор мотивував тим, що у даному випадку на автомобіль марки «LAND ROVER» модель «RANGE ROVER», 2018 року випуску сірого кольору, VIN: НОМЕР_10 , д.н.з. НОМЕР_11 , що станом на 22.12.2025 року належить ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , необхідно накласти арешт для запобігання можливості його передачі, відчуження.
Підставою для арешту майна, щодо якого заявляється клопотання та його метою є, відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України є збереження вказаного майна як речового доказу в даному кримінальному провадженні.
Згідно з вимогами ч. 3 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Згідно з вимогами ч. 10 ст. 170 КПК України не може бути арештоване майно, якщо воно перебуває у добросовісного набувача, крім арешту майна, з метою забезпечення збереження речових доказів.
Перелік і види майна, що належить арештувати: автомобіль марки «LAND ROVER» модель «RANGE ROVER», 2018 року випуску сірого кольору, VIN: НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_12 , що станом на 22.12.2025 року належить ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 .
У органу досудового розслідування наявні достатні підстави вважати, що у разі не накладення арешту на вищевказаний транспортний засіб, існує загроза його відчуження, зокрема, з метою уникнення кримінальної відповідальності, що в свою чергу свідчить про наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 КПК України.
Документи, які підтверджують право власності на майно, є свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_8 від 19.11.2024 року та документи отримані з ГЦ МВС РСЦ в м. Києві.
У зв?язку із вищевикладеним, в органу досудового розслідування виникла необхідність у застосуванні такого заходу забезпечення кримінального провадження, як накладення арешту на майно, з метою забезпечення збереження речових доказів.
Ухвалою слідчого судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 грудня 2025 року задоволено клопотання прокурора у кримінальному провадженні - прокурора Києво-Святошинського відділу Бучанської окружної прокуратури Київської області ОСОБА_8 про арешт майна.
Накладено арешт на автомобіль марки «LAND ROVER» моделі «RANGE ROVER», 2018 року випуску, сірого кольору, VIN: НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , шляхом позбавлення його власника права користуватися, розпоряджатися та відчужувати вищезазначене майно.
З таким рішенням слідчого судді колегія суддів погоджується з огляду на наступне.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А № 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно з ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою, зокрема, і збереження речових доказів.
У випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
У відповідності до ч. 10 ст. 170 КПК України, арешт може бути накладено у встановленому цим КПК порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.
Приймаючи рішення, слідчий суддя місцевого суду зазначених вимог закону дотримався.
Постановляючи вказану ухвалу, слідчий суддя зазначив, що зазначене в клопотанні майно, а саме автомобіль марки «LAND ROVER» моделі «RANGE ROVER», 2018 року випуску, сірого кольору, VIN: НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 , підпадає під ознаки речових доказів, оскільки він був предметом вчинення злочину, та може містити відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.
При винесенні ухвали судом, у відповідності до вимог ст. 173 КПК України, були враховані наведені в клопотанні прокурора правові підстави для арешту майна, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, та обґрунтовано задоволено клопотання прокурора про арешт майна, з урахуванням наявних для цього підстав, передбачених ст. 170 КПК України.
Як встановлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя, обґрунтовано, у відповідності до вимог ст.ст. 131-132, 170-173 КПК України, наклав арешт на майно, з тих підстав, що воно у встановленому законом порядку визнано речовим доказом в рамках вказаного кримінального провадження та відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України.
Відповідно до положень статті 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Арешт майна допускається з метою забезпечення:
1) збереження речових доказів;
2) спеціальної конфіскації;
3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;
4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Арешт може бути накладений і на майно, на яке раніше накладено арешт відповідно до інших актів законодавства. У такому разі виконанню підлягає ухвала слідчого судді, суду про накладення арешту на майно відповідно до правил цього Кодексу.
На думку колегії суддів, слідчий суддя під час розгляду клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту, перевірив співрозмірність втручання у права особи з потребами кримінального провадження.
Так, задовольняючи клопотання прокурора, слідчий суддя прийшов до обґрунтованого висновку про наявність підстав, передбачених ст. 170 КПК України, для накладення арешту на автомобіль марки «LAND ROVER» моделі «RANGE ROVER», 2018 року випуску, сірого кольору, VIN: НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 , оскільки вказане майно в даному кримінальному провадженні відповідає критеріям, визначеним в ст. 98 КПК України, могло бути предметом вчинення злочину, або містить на собі сліди кримінального правопорушення та визнане речовим доказом постановою слідчого від 11.07.2025 року у даному кримінальному провадженні.
Статтею 100 КПК України визначено, що на речові докази може бути накладено арешт в порядку ст.ст. 170-174 КПК України та згідно ч.ч. 2, 3 ст. 170 КПК України слідчий суддя накладає арешт на майно, якщо є достатні підстави вважати, що воно відповідає критеріям, визначеним в ч. 1 ст. 98 КПК України.
Тому, з огляду на положення ч.ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, майно, яке відповідає критеріям, визначеним у ст. 98 КПК України, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто його власник, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
З огляду на наведене та враховуючи, що судом першої інстанції ретельно перевірено майно і його відношення до матеріалів кримінального провадження, а також встановлено мету арешту майна відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України, а саме збереження речових доказів, та враховано, що для ефективного розслідування орган досудового розслідування має потребу у збереженні цього майна до встановлення фактичних обставин вчинення злочину, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання прокурора та накладення арешту на майно.
Крім того, матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою запобігання зникненню майна, що може перешкодити кримінальному провадженню, а слідчий суддя, в свою чергу, не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.
Відповідно до ч. 10 ст. 170 КПК України, не може бути арештованим майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.
Колегія суддів також звертає увагу, що арешт майна з підстав передбачених ч. 2 ст. 170 КПК України по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов'язує особу власника майна з можливістю арешту такого майна.
Таким чином, колегія суддів вважає, що слідчий суддя обґрунтовано, всупереч доводів апеляційної скарги представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 , у відповідності до вимог ст.ст. 132, 170-173 КПК України, наклав арешт на майно, з метою забезпечення його збереження, врахувавши і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб та забезпечивши своїм рішенням унеможливлення настання наслідків, які можуть перешкоджати кримінальному провадженню.
Незастосування в даному випадку заходу забезпечення кримінального провадження може призвести до втрати доказів у провадженні і таким чином позбавить реалізації мету досудового розслідування та дотримання завдання арешту майна, передбачені ч. 1 ст. 170 КПК України.
Твердження апелянта про те, що вона є добросовісним набувачем арештованого автомобіля, та користується ним протягом тривалого часу, не є підставою для скасування ухвали слідчого судді, оскільки у випадку, передбаченому п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Встановлені прокурором фактичні обставини кримінального правопорушення у даному кримінальному провадженні, містять сукупність підстав та розумних підозр вважати, що на даному етапі досудового розслідування є підстави для обґрунтованого припущення про те, що вилучене майно може містити інформацію, яка може бути використана як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, та було предметом вчинення злочину, а тому зазначений автомобіль відповідає ознакам, зазначеним в ст. 98 КПК України, що згідно ч. 3 ст. 170 КПК України дає підстави для його арешту як речового доказу з метою збереження.
Колегія суддів звертає увагу, що слідчий суддя на даному етапі провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх належності і допустимості, достатності та взаємозв'язку, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, чи існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення, яка може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
Такий висновок цілком узгоджується із правовими позиціями, наведеними у рішеннях Європейського суду з прав людини, зокрема у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» № 14310/88 від 23 жовтня 1994 року суд зазначив, що «факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як і ті, що є необхідними для обґрунтування вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».
У відповідності до змісту ст. 368 КПК України, питання щодо наявності чи відсутності складу кримінального правопорушення в діянні, правильності кваліфікації дій та винуватості особи в його вчиненні, а також оцінка належності та допустимості доказів вирішуються судом під час ухваленні вироку, тобто на стадії судового провадження.
Слід зауважити і на тому, що досудове розслідування у кримінальному провадженні триває, а органом досудового розслідування здійснюється збирання доказів та встановлення усіх обставин кримінального правопорушення, у тому числі усіх причетних до вказаного кримінального правопорушення осіб.
Твердження апелянта про непричетність власника автомобіля марки «LAND ROVER» моделі «RANGE ROVER», 2018 року випуску, сірого кольору, VIN: НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 , ОСОБА_6 до кримінального правопорушення, а також те, що нікому у вказаному кримінальному провадженні не вручалась підозра, не є підставою для скасування ухвали слідчого судді, оскільки у випадку, передбаченому п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Сукупність долучених до клопотання слідчого матеріалів та викладені у клопотанні обставини на даному етапі досудового розслідування є достатніми для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.
Доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість оскаржуваної ухвали ретельно перевірялися, проте не знайшли свого підтвердження, оскільки рішення слідчого судді ухвалено на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, що підтверджені достатніми даними, дослідженими судом.
Не спростовують висновків слідчого судді і доводи апеляційної скарги про неспівмірність обмеження прав власника майна ОСОБА_6 завданням кримінального провадження, та те, що на це ж саме майно останньої вже накладений арешт в рамках цивільної справи за позовом ОСОБА_11 , оскільки на переконання колегії суддів, слідчий суддя при вирішенні питання про накладення арешту на майно, дійшов обґрунтованого висновку про те, що в даному випадку обмеження права власності є розумним і співмірним завданням кримінального провадження, з огляду на встановлені обставини даного кримінального провадження, зважаючи на те, що на час прийняття рішення вони вимагали вжиття такого методу державного регулювання, як накладення арешту на вищезазначене майно.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що арешт майна під час розгляду цивільного позову має іншу мету (гарантії виконання майбутнього рішення суду за позовом), ніж арешт під час кримінального провадження (в даному випадку з метою збереження речових доказів у кримінальному провадженні), тому на одне і те ж саме майно може бути накладено арешт як в рамках цивільного позову, так і в межах кримінального провадження.
Інші доводи апеляційної скарги, на які посилається апелянт, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали.
Істотних порушень норм КПК України, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді, не встановлено та не вбачаються такі і зі змісту апеляційної скарги.
При цьому колегія суддів враховує і те, що у відповідності до вимог ст. 174 КПК України арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 170-173, 307, 309, 376, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду
Апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 - залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 грудня 2025 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду відповідно до правил, визначених ч. 4 ст. 424 КПК України, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
______________ ________________ __________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4