Провадження № 22-ц/803/964/26 Справа № 205/7493/24 Суддя у 1-й інстанції - Костромітіна О. О. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.
17 лютого 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючої - Городничої В.С.,
суддів: Петешенкової М.Ю., Красвітної Т.П.,
за участю секретаря судового засідання - Шаповалової О.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Новокодацького районного суду м.Дніпра від 15 липня 2025 року у складі судді Костромітіної О.О. по цивільній справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
У червні 2024 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором (т. 1 а.с. 1-11), в обґрунтування якого посилалось на те, що відповідач звернулась до АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписала Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг Приватбанку № б/н від 11.08.2008 року, і з моменту підписання відповідачем заяви між банком та відповідачем був укладений договір шляхом приєднання клієнта до запропонованого банком договору, а також було відкрито картковий рахунок і видано кредитну картку з встановленням початкового кредитного ліміту, який в подальшому було збільшено до 100 000,00 гривень. Банк свої зобов'язання за договором виконав у повному обсязі, надавши відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах договору та в межах встановленого кредитного ліміту, але в процесі користування кредитним рахунком відповідач не надавала своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості. Відповідач перестала вносити кошти, посилаючись на спірні операції, які було проведено по її картці, і в ході перевірки отриманої інформації було встановлено, що станом на 12.07.2023 року у ОСОБА_1 в особистому користуванні була кредитна картка та для авторизації в банку використовувався номер телефону, який не змінювався. Відповідач повідомила банк про продаж нею товару на сайті «OLX» та спілкування з шахраями і перехід за посиланням, подальше надання нею даних картки, балансу і вводу нею паролю підтвердження, після чого з її картки були списані кошти двома платежами. Пароль та логін акаунта Приват24 ОСОБА_1 до моменту його блокування спеціалістами банку під час її звернення до банку щодо спірних операцій не змінювався та у період здійснення шахрайських операцій входи в акаунт відповідача з нетипових пристроїв не зафіксовані. Зібрані в ході перевірки дані банківських комплексів свідчать про проведення спірних операцій на загальну суму 87999 гривень. Банком дані третім особам не передавались, а до моменту повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе користувач, який зобов'язаний використовувати електронний платіжний засіб відповідно до вимог законодавства України та умов договору і не допускати його використання особами, які не мають на це права або повноважень. Вважає відмову від сплати за кредитом необґрунтованою і такою що суперечить умовам і правилам банку та чинного законодавства. У зв'язку з порушенням зобов'язань за кредитним договором та з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості, станом на 18.03.2024 року, за відповідачем утворилася заборгованість у сумі 119276 гривень 16 копійок, яку позивач просить стягнути з відповідача разом із судовими витратами у сумі 2422 гривень 40 копійок.
Рішенням Новокодацького районного суду м.Дніпра від 15 липня 2025 року позов АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 11.08.2008 року станом на 18.03.2024 року у розмірі 31 277,16 гривень (тридцять одна тисяча двісті сімдесят сім) гривень 16 копійок.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» судовий збір у розмірі 635,21 (шістсот тридцять п'ять) гривень 21 копійку.
В частині позовних вимог про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором у розмірі 87 999 гривень, відмовлено (т. 2 а.с. 69-74).
В апеляційній скарзі АТ КБ «Приватбанк» посилаючись на неповне з'ясування обставин справи, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, а також на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, ставить питання про скасування оскаржуваного рішення в частині в частині відмови у стягненні заборгованості в розмірі 87 999 грн, з ухваленням у скасованій частині нового судового рішення про задоволення даних позовних вимог, в іншій частині рішення суду залишити без змін (т. 2 а.с. 83-91).
ОСОБА_1 через свого представника адвоката Бебешко А.С. скористалась своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу у цій справі, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін (т. 2 а.с. 142-151).
Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду в оскарженій частині залишити без змін, враховуючи наступне.
Колегія звертає увагу, що рішення місцевого суду, згідно змісту апеляційної скарги, оскаржується лише в частині відмови у стягненні заборгованості в розмірі 87 999 грн, тому суд апеляційної інстанції рішення суду в іншій частині не переглядає.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в розмірі 87 999 грн, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем належними та допустимими доказами не підтверджено, що ОСОБА_1 своїми діями чи бездіяльністю сприяла втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції щодо перерахування грошових коштів з її карткового рахунку, оскільки переказ коштів, розміщених на картковому рахунку відповідача було здійснено без використання платіжної карти. Також позивачем не доведено, що перекази коштів з рахунку відповідача відбулося за її розпорядженням. Виявивши безпідставні перекази коштів, відповідач повідомила про цей факт банк, та вона також з цього приводу звернулась до правоохоронних органів, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами. Зазначене також відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеному, у постанові від 27.11.2024 року у справі №190/2037/23.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 87 999 грн, виходячи з наступного.
Встановлено судом та стверджується зібраними у справі доказами, що 11.08.2008 року між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір шляхом підписання Анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку. Відповідачу було відкрито кредитний рахунок та встановлено поточний кредитний ліміт, який було як збільшено, так і зменшено, що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, та було надано кредитні картки, що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою про видачу кредитних карток.
На підтвердження умов кредитування АТ КБ «Приватбанк» також надало суду копію анкети-заяви відповідача ОСОБА_1 про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, Заяв про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, копію паспорту споживчого кредиту, витяг з умов та правил надання банківських послуг, розрахунок заборгованості, виписку руху коштів за договором.
Згідно з наданим банком розрахунком, станом на 18.03.2024 року заборгованість до стягнення з ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором складає 119 276,16 гривень, з яких: 94 409,13 гривень - заборгованість за тілом кредиту, 24 867,03 гривні - заборгованість за простроченими відсотками.
В матеріалах справи наявний витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального провадження №12023041690001076 від 13.07.2023 року за ч. 3 ст. 190 КК України, за зверненням ОСОБА_1 про те, що 12.07.2023 року приблизно о 13:10 годині невстановлена особа шахрайським шляхом через платформу «OLX» через посилання з використанням мобільного номеру під приводом покупки через електронний платіж з використанням електронно-обчислювальної техніки заволоділа грошовими коштами заявника з банківської картки АТ КБ «Приватбанк» НОМЕР_1 в загальному розмірі 87 999 гривень.
Матеріалами справи підтверджено, що 13.09.2023 року постановою слідчого СВ ВП №3 ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області Дубинцем В.К. було залучено ОСОБА_1 до кримінального провадження №12023041690001076 в якості потерпілого.
Матеріали справи також містять заяви ОСОБА_1 від 24.08.2023 року, 02.09.2023 року, 13.09.2023 року до АТ КБ «Приватбанк» з приводу списання з її рахунку грошових коштів у розмірі 87 999 гривень та нарахування банком процентів на наявну заборгованість, а також відповіді АТ КБ «Приватбанк» №20.1.0.0.0/7-230718/31260 від 28.07.2023 року, №20.1.0.0.0/7-230714/19416 від 10.08.2023 року, №20.1.0.0.0/7-230830/45115 від 30.08.2023 року, №20.1.0.0.0/7-230906/43501 від 16.09.2023 року, №20.1.0.0.0/7-230920/64967 від 29.09.2023 року, №20.1.0.0.0/7-230929/46903 від 12.10.2023 року з відмовою призупинити нарахування відсотків та неможливості повернення грошових коштів, а також рекомендацією звернутись до правоохоронних органів.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частинами 1, 2 ст. 207 ЦК України встановлено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Згідно із вимогами п. 2 ч. 1 ст. 208 ЦК України, у письмовій формі належить вчиняти правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених ч. 1 ст. 206 цього Кодексу.
Відповідно до вимог ст.ст. 3, 6, 11, 525, 627 ЦК України, підставами для виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договір, який є обов'язковим для виконання сторонами, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. При цьому сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно із вимогами ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до вимог ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (предмет договору, умови, визначені законом як істотні, а також ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди). Різновидом договору є кредитний договір, який обов'язково укладається в письмовій формі (ст. ст. 1054, 1055 ЦК України).
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 642 ЦК України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Частиною 3 ст. 642 ЦК України встановлено, що особа, яка прийняла пропозицію, може відкликати свою відповідь про її прийняття, повідомивши про це особу, яка зробила пропозицію укласти договір, до моменту або в момент одержання нею відповіді про прийняття пропозиції.
Згідно з вимогами ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з вимогами ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, що визначені змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 623 ЦК України, боржник, що порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.
Згідно з вимогами ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати процентів.
Згідно із вимогами ст. 1054 ЦК України, банк зобов'язується надати грошові кошти позичальнику у розмірі та на умовах, що встановлені договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки.
Згідно із вимогами ст. 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Суд звертає увагу на те, що належними доказами, що підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
Відповідно до вказаної норми закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
У постанові Верховного Суду від 23 березня 2023 року по справі №910/3105/21 зазначено, що виписки з особового рахунка клієнта банку (банківські виписки з рахунку позичальника) є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Виписки по особовому рахунку (картковому рахунку) можуть бути належним доказом заборгованості щодо тіла кредиту за кредитним договором, який суду необхідно оцінити відповідно до вимог процесуального закону при перевірці доводів про реальне виконання кредитного договору.
Виписка з рахунку особи, яка відповідає зазначеним вимогам та надана відповідно до вимог закону, є документом, який може бути доказом і який суду необхідно оцінити відповідно до вимог цивільного процесуального закону при перевірці доводів про реальне виконання кредитного договору (постанова Верховного Суду від 04 вересня 2024 року в справі №426/4264/19).
Стороною відповідача не було спростовано фактичне користування наданими позивачем кредитними коштами, окрім несанкціонованого списання коштів у розмірі 87 999 гривень, що слідує з виписки руху коштів за договором ОСОБА_1 за період з 11.08.2008 року по 19.03.2024 року, яка наявна в матеріалах справи, і є належним доказом щодо існування заборгованості відповідача за кредитом, що відповідає п. 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління НБУ від 04 липня 2018 року №75, та узгоджується з правовою позицією, висловленою у постановах Верховного Суду.
Крім того, сам по собі факт часткового користування кредитними коштами ОСОБА_1 також не заперечується стороною відповідача.
Згідно з ч. 1 ст. 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
Частиною 1 статті 1068 ЦК України передбачено, що банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.
Відповідно до ч. 1 ст. 1071 ЦК України банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження.
Статтею 1073 ЦК України передбачено, що у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунку клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЗУ «Про платіжні послуги» банки, небанківські надавачі платіжних послуг зобов'язані організувати та забезпечити належне функціонування системи корпоративного управління, системи внутрішнього контролю та належне управління ризиками з урахуванням особливостей виду діяльності, бізнес-моделі, характеру і видів послуг, які вони надають, ризиків, притаманних такій діяльності, а також особливостей, встановлених законами з питань регулювання окремих ринків фінансових послуг, законами з питань діяльності господарських товариств та нормативно-правовими актами Національного банку України.
Частинами 1, 3 ст. 29 ЗУ «Про платіжні послуги» передбачено, що надання платіжних послуг (у тому числі виконання окремих або разових платіжних операцій, відкриття та обслуговування рахунків тощо) здійснюється на підставі договору, що укладається між надавачем платіжних послуг та користувачем відповідно до вимог законодавства, на узгоджених сторонами умовах. У разі виникнення неоднозначного тлумачення прав та обов'язків сторони за договором за участю споживача платіжних послуг такі права та обов'язки тлумачаться на користь такого споживача.
Згідно з п. 39 ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про платіжні послуги» неакцептована платіжна операція - платіжна операція, виконана надавачем платіжних послуг платника на підставі наданої ініціатором платіжної інструкції без отримання згоди платника (крім примусового списання (стягнення) або після відкликання такої згоди.
Частинами 1, 4, 5 ст. 42 ЗУ «Про платіжні послуги» передбачено, що надавач платіжних послуг платника зобов'язаний отримати згоду платника на виконання кожної платіжної операції, крім випадків, передбачених цим Законом. Платіжна операція вважається акцептованою після надання платником згоди на її виконання. Якщо немає згоди платника на виконання платіжної операції - така операція вважається неакцептованою, якщо інше не передбачено цим Законом. Надавач платіжних послуг платника за виконання неакцептованих платіжних операцій несе відповідальність, передбачену цим Законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 66 ЗУ «Про платіжні послуги» банки та небанківські надавачі платіжних послуг зобов'язані затвердити та дотримуватися внутрішніх правил щодо ефективного зниження та контролю за операційними ризиками, кіберризиками та ризиками безпеки, пов'язаними з наданням платіжних послуг (виконанням платіжних операцій). Під кіберризиком для цілей цієї частини розуміється ризик виникнення внаслідок реалізації кіберзагроз збитків та/або додаткових втрат банків, інших осіб, які здійснюють діяльність на ринках фінансових послуг, державне регулювання та нагляд за діяльністю яких здійснює Національний банк України, операторів платіжних систем та/або учасників платіжних систем, технологічних операторів платіжних послуг. Зазначені правила мають також містити процедури забезпечення безпеки виконання платіжних операцій, вжиття заходів з ідентифікації помилкових та неналежних платіжних операцій (суб'єктів таких платіжних операцій) та заходів із запобігання або припинення таких платіжних операцій, реагування на інциденти безпеки, здійснення моніторингу та ведення бази даних операційних інцидентів, кіберінцидентів та інцидентів безпеки, пов'язаних з наданням платіжних послуг (виконанням платіжних операцій).
Частинами 1, 2, 3 ст. 67 ЗУ «Про платіжні послуги» передбачено, що надавачі платіжних послуг зобов'язані запровадити систему захисту інформації, що має забезпечувати безперервний захист інформації про виконання платіжних операцій та індивідуальної облікової інформації на всіх етапах її формування, обробки, передавання та зберігання. Система захисту інформації має забезпечувати цілісність, конфіденційність, доступність та простежуваність інформації, що формується, обробляється, передається та зберігається під час виконання платіжних операцій, відповідно до вимог, встановлених нормативно-правовими актами Національного банку України. Надавачі платіжних послуг зобов'язані виконувати встановлені законодавством вимоги щодо захисту інформації. У разі виявлення порушень законодавства щодо захисту інформації, що містять ознаки вчинення злочину, надавачі платіжних послуг зобов'язані повідомити про це відповідні правоохоронні органи.
Згідно із ч.ч. 1-5 ст. 68 ЗУ «Про платіжні послуги» електронна взаємодія надавача платіжних послуг із користувачем здійснюється лише після автентифікації користувача, який є фізичною особою, або уповноваженого представника користувача, який є юридичною особою. Під час виконання автентифікації надавачі платіжних послуг зобов'язані виконувати вимоги Національного банку України щодо захисту конфіденційності та цілісності індивідуальної облікової інформації користувачів. Надавачі платіжних послуг зобов'язані застосовувати посилену автентифікацію користувача під час: 1) отримання користувачем доступу до рахунку за допомогою засобів дистанційної комунікації; 2) ініціювання дистанційної платіжної операції; 3) будь-яких інших дій у разі підозри вчинення шахрайства (або існування ризику шахрайства) чи інших неправомірних дій (або існування ризику вчинення інших неправомірних дій). Надавачі платіжних послуг зобов'язані розробити та застосовувати елементи посиленої автентифікації, які мають бути незалежними, щоб виявлення факту несанкціонованого доступу до одного захищеного елемента або його розголошення не загрожувало надійності інших елементів, а також запровадити заходи із забезпечення захисту конфіденційності даних автентифікації. Для проведення дистанційних платіжних операцій надавачі платіжних послуг зобов'язані застосовувати посилену автентифікацію платника, що включає використання унікальних для кожної окремої операції даних, які дають змогу пов'язувати (в результаті виконання алгоритму співставляти контрольний показник з даними операції) операцію на певну суму і конкретного отримувача.
Статтею 55 ЗУ «Про банки та банківську діяльність» встановлено, що відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами між клієнтом та банком. Банк зобов'язаний докладати максимальних зусиль для уникнення конфлікту інтересів клієнта банку.
Відповідно до правових позицій, викладених у постановах Верховного Суду України №6-71цс15 від 13.05.2015 року, №202/10128/14-ц від 23.01.2018 року, №758/7327/14-ц від 01.02.2018 року, №592/2386/16-ц від 12.02.2018 року, в яких досліджувалися питання щодо стягнення з банківської установи на користь споживача (позивача) безпідставно списаних коштів з карткового рахунку, користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред'явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
Крім того, у постанові Верховного Суду від 17.02.2021 року по справі №711/11121/18 суд також зробив висновок про необхідність встановлення обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню пін-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Суд також дійшов висновку, що у зв'язку з неправомірним, без волевиявлення позивача, збільшенням кредитного ліміту, переказом грошових коштів на іншу картку через IVR-меню та зняттям готівки в банкоматах суд першої інстанції правильно задовольнив позовні вимоги про зобов'язання банку припинити нарахування відсотків, пені, щомісячних платежів та інших штрафних санкцій за користування використаним кредитним лімітом, що утворився внаслідок проведення спірних операцій (транзакцій), та відновити залишок коштів на картковому рахунку до того стану, в якому він був перед виконанням спірних фінансових операцій.
Таким чином, при здійсненні операцій з використанням електронних платіжних засобів відповідальність за безпеку їх здійснення покладається як на банк, так і на користувача такого засобу, однак на останнього така відповідальність може бути покладена у разі доведення, що саме його дії чи бездіяльність призвели до втрати, незаконного використання належної йому інформації, яка дає змогу ініціювати відповідні платіжні операції.
В постанові Верховного суду від 26.07.2023 року у справі №759/23568/20 зазначено: «Отже, лише наявність обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втрати, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, є підставою для притягнення його до цивільно-правової відповідальності».
Також у постанові Верховного Суду від 21.04.2021 року по справі №751/6050/18 викладено правову позицію, де зазначено: «…що саме на банк, який є професійним учасником ринку надання банківських послуг, покладено обов'язок доведення того, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Відповідно, вимоги до рівня та розумності ведення справ банком є вищими, ніж до споживача-фізичної особи, яка зазвичай є слабшою стороною у цивільних відносинах з такою кредитною установою. З урахуванням наведеного всі сумніви та розумні припущення мають тлумачитися судом саме на користь такої слабшої сторони…».
Розділ VIІ «Загальні вимоги до безпеки здійснення платіжних операцій та управління ризиками» Положення про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів, затвердженого постановою Правління НБУ від 29 липня 2022 року №164, в редакції на час виникнення спірних правовідносин, передбачає, що користувач зобов'язаний: 1) зберігати та використовувати платіжні інструменти відповідно до вимог законодавства України та умов договору, укладеного з емітентом, і не допускати використання платіжних інструментів особами, які не мають на це законного права або повноважень; 2) надати емітенту інформацію для здійснення контактів у порядку, визначеному договором. Платіжний інструмент має відповідати вимогам емітента щодо захисту інформації, установленим з урахуванням вимог нормативно-правових актів Національного банку. Платіжний інструмент, що використовується для здійснення платіжних та/або інших операцій у платіжній системі, має також відповідати вимогам відповідної платіжної системи щодо захисту інформації. Емітент зобов'язаний: 1) забезпечити, щоб індивідуальна облікова інформація користувача була недоступна іншим сторонам, крім користувача (крім випадку, передбаченого в пункті 142 розділу VII цього Положення); 2) зберігати інформацію, надану користувачем для здійснення контактів із ним, протягом строку дії договору; 3) забезпечити користувачу можливість безоплатно в будь-який час повідомити емітента про втрату платіжного інструменту або індивідуальної облікової інформації та не допускати будь-якого використання платіжного інструменту після отримання такого повідомлення; 4) забезпечити користувачу можливість у будь-який час повідомити емітента про потребу розблокування або заміни (перевипуску) платіжного інструменту; 5) повідомляти користувача про виконання операцій з використанням платіжного інструменту; 6) реєструвати та протягом строку, передбаченого нормативно-правовими актами Національного банку, зберігати інформацію, що підтверджує факт інформування емітентом користувача та користувачем емітента, надавати користувачу таку інформацію за його письмовим зверненням. Емітент зобов'язаний зазначити дату і час одержання повідомлення користувача про втрату платіжного інструменту під час реєстрації повідомлення. Емітент у разі невиконання ним обов'язку з інформування користувача про виконані операції з використанням електронного платіжного засобу несе ризик збитків від виконання таких операцій. Обов'язок емітента щодо повідомлення користувача про виконані операції з використанням платіжного інструменту користувача є виконаним у разі: 1) інформування емітентом користувача про кожну виконану операцію відповідно до контактної інформації, наданої користувачем; 2) відмови користувача від отримання повідомлень емітента про виконані операції з використанням платіжного інструменту користувача, про що зазначено в договорі з користувачем. Користувач зобов'язаний не повідомляти та іншим чином не розголошувати індивідуальну облікову інформацію та/або іншу інформацію, що дає змогу ініціювати платіжні операції, та негайно після того, як йому стало відомо про факт втрати такої інформації та/або платіжного інструменту, повідомити про це емітента в спосіб та каналами зв'язку, визначеними договором між емітентом та користувачем. До моменту повідомлення емітента про факт втрати платіжного інструменту та/або індивідуальної облікової інформації ризик збитків від виконання неналежних платіжних операцій та відповідальність за них покладаються на користувача. З моменту повідомлення користувачем емітента про факт втрати платіжного інструменту та/або індивідуальної облікової інформації ризик збитків від виконання неакцептованих/неналежних платіжних операцій та відповідальність покладаються на емітента. Момент, з якого настає відповідальність емітента, має бути чітко визначений умовами договору, укладеного між користувачем та емітентом. Емітент зобов'язаний надавати ПІН, індивідуальну облікову інформацію та/або іншу інформацію, яка дає змогу здійснювати платіжні операції з використанням платіжного інструменту, лише держателю платіжного інструменту в порядку, визначеному договором (крім випадку, передбаченого в пункті 142 розділу VII цього Положення). Надавач платіжних послуг у разі виконання помилкової платіжної операції з рахунку неналежного платника, якщо власник рахунку/держатель невідкладно повідомив про платіжні операції з використанням платіжного інструменту, які ним не виконувалися, зобов'язаний негайно після виявлення помилки або після отримання повідомлення (залежно від того, що відбулося раніше) переказати за рахунок власних коштів суму платіжної операції на рахунок неналежного платника. Надавач платіжних послуг зобов'язаний також відшкодувати неналежному платнику суму утриманої/сплаченої неналежним платником комісійної винагороди за виконану помилкову платіжну операцію (за наявності такої комісійної винагороди). Надавач платіжних послуг повинен сприяти власнику рахунку/держателю в поверненні коштів за неналежною платіжною операцією з використанням платіжного інструменту шляхом негайного надання доступної йому інформації про таку операцію (без стягнення плати), уключаючи інформацію, отриману на його запит від надавача платіжних послуг, що обслуговує неналежного отримувача. Надавач платіжних послуг, який обслуговує неналежного отримувача, для встановлення правомірності платіжної операції з використанням платіжного інструменту в разі опротестування неналежної платіжної операції власником рахунку та/або держателем та/або на вимогу емітента зобов'язаний після отримання відповідного повідомлення негайно заблокувати кошти в сумі неналежної платіжної операції на рахунку неналежного отримувача на строк до 30 календарних днів. Надавач платіжних послуг у разі повідомлення власником рахунку/держателем про незавершену платіжну операцію з внесення коштів з використанням платіжного інструменту через платіжні пристрої цього надавача платіжних послуг на рахунки/електронні гаманці, відкриті в цього надавача платіжних послуг, після подання власником рахунку/держателем відповідного документа, що підтверджує здійснення цієї операції, негайно зараховує зазначену в цьому документі суму коштів на відповідний рахунок/електронний гаманець. Власник рахунку не несе відповідальності за платіжні операції, здійснені без автентифікації платіжного інструменту і його держателя, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність власника рахунку/держателя призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Власник рахунку має право на відшкодування в судовому порядку шкоди, заподіяної надавачем платіжних послуг унаслідок помилкової, неналежної платіжної операції або виконання платіжної операції з порушенням установлених законодавством України строків.
Тобто, наведені правила визначають предмет дослідження та відповідним чином розподіляють між сторонами тягар доведення, а отже, встановленню підлягають обставини, які беззаперечно свідчитимуть, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції від його імені. В разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Положеннями ч. 2 ст. 78 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд першої інстанції, з висновком якого погоджується суд апеляційної інстанції, урахувавши застосовані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають істотне значення для її вирішення, дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності, правильно виходив з того, АТ КБ «ПриватБанк» належними та допустимими доказами не підтверджено, що ОСОБА_1 своїми діями чи бездіяльністю сприяла втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції щодо перерахування грошових коштів з її карткового рахунку, оскільки переказ коштів, розміщених на картковому рахунку відповідача було здійснено без використання платіжної карти. Також позивачем не доведено, що перекази коштів з рахунку відповідача відбулося за її розпорядженням. Виявивши безпідставні перекази коштів, відповідач повідомила про цей факт банк, та вона також з цього приводу звернулась до правоохоронних органів, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами. А тому суд дійшов до обґрунтованого висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором в розмірі 87999 гривень, яка утворилась в результаті несанкціонованого списання даних коштів третіми особами. Такі висновки суду відповідають усталеній практиці Верховного суду у подібних правовідносинах.
Доводи апелянта про те, що суди попередніх інстанцій не урахували порушення відповідачем Умов та правила надання банківських послуг, що призвело до несанкціонованого списання коштів з її карткового рахунку, оскільки вона своїми діями сприяла незаконному використанню інформації, яка дала змогу ініціювати третій особі проведення платіжної операції, не заслуговують на увагу, оскільки вони ґрунтуються виключно на припущеннях, що не мають доказового підтвердження.
Доводи скарги про те, що судом допущено порушення норм процесуального права оскільки ухвали в рішення нехтуючи засадами змагальності сторін, засадами доказовості позицій обох сторін судового процесу, колегія суддів відхиляє, оскільки cаме банк має доводити, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції; у разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
Сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
За відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними.
Доводи скарги були предметом розгляду в суді першої інстанції та їм була надана судом обґрунтована правова оцінка та колегія суддів не вбачає підстав для надання їм повторної правової оцінки.
Отже, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування районним судом норм матеріального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Доводи апеляційної скарги, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо наявності підстав для часткового задоволення позову, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, особистим тлумаченням норм матеріального права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.
Апелянт не скористався наданими йому правами, не обґрунтував свої позовні вимоги та доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи, приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду 1 інстанції, яким у досить повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування чи зміни рішення - не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід залишити без змін.
Судові витрати понесені у зв'язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення.
Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк - залишити без задоволення.
Рішення Новокодацького районного суду м.Дніпра від 15 липня 2025 року в оскарженій частині - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Вступна та резолютивна частини постанови проголошені «17» лютого 2026 року.
Повний текст постанови складено «26» лютого 2026 року.
Головуючий: В.С. Городнича
Судді: М.Ю. Петешенкова
Т.П. Красвітна