Провадження № 22-ц/803/2156/26 Справа № 195/1428/18 Суддя у 1-й інстанції - Омеко М. В. Суддя у 2-й інстанції - Пищида М. М.
25 лютого 2026 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого - Пищиди М.М.
суддів - Ткаченко І.Ю., Свистунової О.В.
за участю секретаря судового засідання -Гречишникової О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 03 жовтня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - приватний нотаріус Томаківського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Корнієнко Юрій Валентинович про визнання частково недійсним договору позики та тлумачення змісту правочину,-
У вересні 2018 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - приватний нотаріус Томаківського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Корнієнко Юрій Валентинович про визнання частково недійсним договору позики та тлумачення змісту правочину.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що згідно п.1 договору позики укладеного 31 жовтня 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Томаківського районного нотаріального округу Корнієнко Ю.В. та зареєстровано в реєстрі за номером 1007:
«1. Позикодавець ОСОБА_2 при укладанні цього договору передав у власність Позичальникові ОСОБА_1 строком до 31.10.2022 року грошові кошти у розмірі 80 000 грн.»
Договір позики укладений 31 жовтня 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Томаківського районного нотаріального округу Корнієнко Ю.В. та зареєстрованого в реєстрі за номером 1007, містить суттєві суперечності щодо строку виконання зобов'язання.
Представник позивача зазначає, що в жовтні 2012 року ОСОБА_2 дійсно передав ОСОБА_1 грошові кошти. Але грошові кошти, які передавалися від ОСОБА_2 , ОСОБА_1 у присутності ОСОБА_3 були всього на загальну суму 320 000 грн. І на вимогу ОСОБА_2 родичі ОСОБА_1 (донька- ОСОБА_4 , мати ОСОБА_5 , батько- ОСОБА_6 , дружина- ОСОБА_7 та брат ОСОБА_8 ) повинні були піти до приватного нотаріуса Томаківського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Корнієнко Ю.В. та підписати нотаріально посвідчені договори позики при чому на суму з урахуванням майбутніх відсотків за користуванням грошовими коштами- хоч фактично жодний родич ніколи не отримували від ОСОБА_2 зазначених в договорах позики грошових коштів.
Також на вимогу ОСОБА_2 вся родина ОСОБА_6 повинна була оформити заповіти на його ім'я, що і було зроблено - хоч ОСОБА_2 і не є ні родичем ні навіть знайомим цих осіб. Було досягнуто домовленості, що строк повернення грошових коштів складає 31 жовтня 2022 року.
Направлення вимоги з боку ОСОБА_2 про повернення грошових коштів на загальну суму 80 000 гривень до фактичного строку виконання зобов'язання тобто до 31.10.2022 року грубо порушує права ОСОБА_1 , - так як якби ОСОБА_1 , знав, що ОСОБА_2 буде вимагати повернення грошових коштів в 2016 році то не укладав би цього договору .
В тексті договору позики укладеного 31 жовтня 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Томаківського районного нотаріального округу Корнієнко Ю.В. та зареєстрованого в реєстрі за номером 1007 чітко зазначено , що позика має бути повернута до 31.10.2022 року.
Тому позивач при укладенні спірного договору позику був згоден повернути позику. Саме в строк визначений в договорі позики, а саме 31 жовтня 2022 року .
Крім того, представник позивача вказує, що ОСОБА_1 помилково вважав що строк в договорі позики 31 жовтня 2022 року є саме кінцевим строком повернення позики - тобто ОСОБА_1 помилився щодо обставин, які мають істотне значення.
Також, як зазначає представник позивача в позові, що в п.3 спірного договору позики ще є і інше посилання на повернення позики: «Позичальник ОСОБА_1 зобов'язуваний повернути позичену грошову суму раніше строку зазначеного у п.2 цього договору на вимогу ОСОБА_2 . Така вимога повинна бути викладена позикодавцем письмово та пред'явлена позичальнику за 30 (тридцять) днів до виконання.
Представник позивача просить суд звернути увагу на те, що п.3 спірний договір позики не визначає кому саме ОСОБА_1 повинен повернути грошові кошти та в якій сумі. Крім того даний пункт посилається тільки на строк визначений в п.2 спірного договору позики - але і в п.1 спірного договору позики є також посилання, де зазначено, що позика має бути повернута до 31.10.2022 року.
Вважає, що п.3 спірного договору позики суперечить ч.1 ст. 1049 ЦК України, так як в даному спірному договорі сторони визначили строк повернення позики і він складає чітку дату 31.10.2022 року - тому визначати строк повернення позики моментом пред'явлення вимоги є незаконним.
Не зрозумілим і є час передачі грошових коштів - так як в п.1 Спірного договору позики зазначено, що грошові кошти передані в момент укладання спірного договору, а п.8 зазначає, що грошові кошти передані до підписання цього договору.
Умови договору позики укладеного 31 жовтня 2012 року між ОСОБА_1 з ОСОБА_2 , який нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Томаківського району нотаріального округу Корнієнко Ю.В, та зареєстровано в реєстрі за номером 1007 містять протилежні умови.
Враховуючи зазначене, позивач просив суд поновити строк для звернення до суду з даними позовними вимогами;
визнати недійним п.3 договору позики укладеного 31 жовтня 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Томаківського району нотаріального округу Корнієнко Ю.В, та зареєстровано в реєстрі за номером 1007, а саме визнати недійсним пункт «3.Позичальник ОСОБА_1 зобов'язаний повернути позичену грошову суму раніше строку , зазначеного в пункті 2 цього договору, на вимогу ОСОБА_2 . Така вимога повинна бути викладена Позикодавцем письмово та пред'явлена позичальнику за 30 (тридцять) днів до виконання.».
Рішенням Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 03 жовтня 2025 року відмовлено в задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Томаківського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Корнієнко Юрій Валентинович, про визнання частково недійсним договору позики та тлумачення змісту правочину.
Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.
В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що судом першої інстанції було неповно та неправильно встановлено деякі обставини, що мають значення для справи, внаслідок неправильного дослідження і оцінки наданих суду доказів.
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Судом першої інстанції встановлено, що 31.10.2012 року між ОСОБА_2 (позикодавець РНОКПП НОМЕР_1 ) та ОСОБА_1 було укладено договір позики, який було нотаріально посвідчено приватним нотаріусом Корнієнко Ю.В. за № 1007.
Відповідно до п.1 цього договору ОСОБА_2 (позикодавець) при укладені цього договору передав у власність позичальникові ОСОБА_1 строком до 31.10.2022 року грошові кошти в розмірі 80 000,00 грн.
Відповідно до п. 2 цього договору таку саму суму грошових коштів позичальник ОСОБА_1 прийняв у позикодавця та зобов'язується повернути позикодавцеві ОСОБА_2 до 31.10.2022 року в порядку та умовах, передбачених цим договором.
Відповідно до п. 8 цього договору гроші за домовленістю сторін передані позикодавцем позичальнику до підписання договору.
Відповідно до висновку експерта за результатами проведення судової лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи писемного мовлення № 29177 від 10.04.2019 року встановлено, що у тексті копії договору позики від 31.10.2012 року , укладеного між ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 , який нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Томаківського районного нотаріального округу Корнієнко Ю.В. та зареєстрований в реєстрі за номером 1007 - містяться висловлювання, в обєктивному змісті яких йдеться про те, що строк повернення позики (строк виконання зобовязання повернення позиченої грошової суми) встановлений, а саме : до 31.10.2022 року або ж раніше , якщо «ПОЗИКОДАВЕЦЬ» ( ОСОБА_2 ) у письмовій формі надасть вимогу повернути борг «за 30 днів до виконання». У тексті копії договору позики від 31.10.2012 року укладеного між ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 , який нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Томаківського районного нотаріального округу Корнієнко Ю.В. та зареєстрований в реєстрі за номером 1007, висловлювання, в яких йдеться про суперечності щодо строку повернення позики (строку виконання зобов'язання повернення позиченої грошової суми) - не встановлені.
Відповідно до висновку експерта за результатами проведення судової лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи № 32253/20-36 від 20.05.2025 року встановлено, що у тексті договору позики, укладеного між ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 , який нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Томаківського районного нотаріального округу Корнієнко Ю.В. та зареєстрований в реєстрі за номером 1007, - містяться суперечності, а саме п.3 договору позики у частині, зміст якої стосується строку повернення позичених коштів - 80 000 гривень і вказує на зобов'язання позичальника повернути грошові кошти на вимогу позикодавця (у разі письмового попередження про це за тридцять днів до виконання) суперечить п.1 і п.2 цього договору, згідно з якими строком повернення позичених грошових коштів є 31.10.202 року.
З об'єктивного змісту тексту договору позики, укладеного 31 жовтня 2012 року між ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 , який нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Томаківського районного нотаріального округу Корнієнко Ю.В. та зареєстрований в реєстрі за номером 1007 випливає, що грошові кошти в сумі 80 000 грн. було передано позикодавцем у власність позичальнику за договором позики та строк до 31.10.2022 року ( з урахуванням дати укладання договору - на 10 років).
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив із підстав пропуску строку позовної давності.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Згідно із частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Частиною першою статті 261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", наведених у статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого положеннями Цивільного процесуального кодексу України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, має довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.
З матеріалів справи вбачається, що спірний договір укладено 31 жовтня 2012 року, тобто саме з цього часу ОСОБА_1 знав про порушення його прав, а отже пред'являючи позов про визнання частково недійсним правочину в 2018 році, пропустив строк позовної давності, про застосування якої заявлено ОСОБА_2 , що є підставою для відмови у позові. Поважних причин для поновлення пропущеного строку, не встановлено.
Виходячи з вищевикладеного колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджені письмовими доказами по справі.
Колегія суддів вважає, що рішення суду постановлене з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду має бути залишено без змін.
Відповідно до ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишаючи рішення суду без змін не змінює розподіл судових витрат.
Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 03 жовтня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до чинного законодавства.
Вступна та резолютивна частини постанови проголошені “25» лютого 2026 року.
Повний текст постанови складено “26» лютого 2026 року.
Головуючий:
Судді: