Провадження № 22-ц/803/1351/26 Справа № 186/1469/25 Суддя у 1-й інстанції - Демиденко С.М. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.
25 лютого 2026 року Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого - судді Ткаченко І.Ю.
суддів: Свистунової О.В., Пищиди М.М.
за участю секретаря - Піменової М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу
за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди
за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля»
на рішення Шахтарського міського суду Дніпропетровської області від 12 вересня 2025 року, -
09 липня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Шахтарського міського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він змушений звертатися з позовом до ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» в зв'язку з тим, що попрацювавши на цьому підприємстві майже 20 років (згідно даних трудової книжки на його ім'я серії НОМЕР_1 ), він завжди дотримувався техніки безпеки, сумлінно відносився до своєї роботи, але все ж таки отримав професійне захворювання: антракосилікоз другої стадії, ускладнений хронічним обструктивним захворюванням легень першої-другої стадії, група В, легенева недостатність другого ступеня, код 160-64; радикулопатія попереково-крижова Е5, 81 та шийна С6, С7, з помірними статико-динамічними порушеннями хребта та больовим синдромом, нейродистрофією у вигляді двобічного плечолопаткового періартрозу (ПФ другого ст.), остеартрозу в поєднанні з пері артрозом колінних та ліктьових суглобів (ПФ першого-другого ст.), код -М54.1, МІ 7- 19; нсйросенсорпа приглухуватість першого ст. (з легким зниженням слуху), код - Н90.3. Тривалий час позивач проходив лікування в Першотравенській ЦМЛ де було встановлено вказаний вище діагноз. Після цього його було направлено в Український НДІ промислової медицини для підтвердження встановленого діагнозу. При медичному обстеженні в Криворізькому інституті профпатології встановлений діагноз підтвердився. В зв'язку з виявленим захворюванням, та з 10 серпня 2018 року висновком МСЕК йому було встановлено 55% втрати професійної працездатності зі встановленням третьої групи інвалідності за отриманні професійні захворювання. З того часу він щороку приходить періодичні лікування, про що свідчать виписні епікризи з лікувальних установ, починаючи з 2020 року, але вони ні до чого не призводять: хвороби не лікуються. На сьогоднішній день втрата профпрацездатності та група інвалідності встановлені безстроково. На останній МСЕК від 01 вересня 2024 року йому було встановлено безстроково інвалідність, та 60% втрати професійної працездатності. Це спричиняє позивачу не тільки фізичні, але і моральні страждання. Турбує задишка при ходьбі, постійний кашель, біль у грудях, загальна слабкість, прогресуючий характер симптомів призводить до безсоння. Крім того, він постійно відчуває біль у шиї, спині, попереку, верхніх та нижніх кінцівках, в зв'язку з чим він не в змозі вільно пресуватись. Позивач позбавлений можливості працювати по господарству. Невеличкі фізичні навантаження призводять до нестерпних болів тіла і кінцівок, в зв'язку з чим він змушений звертатись за допомогою до лікарні, медичних приладів та особливих ліків. Він змушений постійно лікуватися, витрачати великі кошти, що становить його родину у важке матеріальне становище. На даний час у нього інвалідність третьої групи. В даному випадку професійне захворювання пов'язане з виконанням робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, тому відповідальність по відшкодуванню моральної шкоди покладається на роботодавця (підприємство). Ушкодження здоров'я, заподіяні йому, як потерпілому, під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричинюють моральні та фізичні страждання. На підставі вищевикладеного, просить суд стягнути з відповідача ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» на його користь в рахунок відшкодування моральної шкоди 350 000,00 грн. (а.с.1-3).
Рішенням Шахтарського міського суду Дніпропетровської області від 12 вересня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди - задоволено частково.
Стягнуто з ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 200 000 (двісті тисяч) гривень 00 копійок без утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов'язкових платежів.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Також вирішено питання щодо судових витрат (а.с.50-52).
Не погодившись з таким рішенням суду, ПрАТ “ДТЕК Павлоградвугілля» звернулось із апеляційною скаргою, в якій посилаючись на незаконність та необґрунтованість судового рішення, ухвалене з порушенням чинного законодавства України, без врахування всіх фактичних обставин справи. Судом першої інстанції невірно застосовано норми процесуального і матеріального права, не в повному обсязі з'ясовані обставини, що мають значення для правильного вирішення справи та надана невірна оцінка доказам по справі. Заявляє вимогу про зміну рішення суду в частині стягнення моральної шкоди зменшивши її розмір до 55 000,00 грн. з утриманням податків та інших обов'язкових платежів (а.с.54-58).
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги та зміни оскаржуваного рішення, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 працював на підприємствах вугільної промисловості, правонаступником яких на теперішній час є ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» з 02.11.1995 року.
16.03.2018 року ОСОБА_1 був звільнений за п.2 ст.40 КЗпП України, у зв'язку з невідповідністю працівника виконуваній роботі за станом здоров'я.
Згідно Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 03.08.2018 року, позивач захворів на професійні захворювання: антракосилікоз другої стадії, ускладнений хронічним обструктивним захворюванням легень першої-другої стадії, група В, легенева недостатність другого ступеня, код 160-64; радикулопатія попереково-крижова Е5, 81 та шийна С6, С7, з помірними статико-динамічними порушеннями хребта та больовим синдромом, нейродистрофією у вигляді двобічного плечолопаткового періартрозу (ПФ другого ст.), остеартрозу в поєднанні з пері артрозом колінних та ліктьових суглобів (ПФ першого-другого ст.), код -М54.1, МІ 7- 19; нсйросенсорпа приглухуватість першого ст. (з легким зниженням слуху), код - Н90.3.
Даним актом встановлені обставини виникнення хронічних професійних захворювань: тривала дія шкідливих факторів виробничого середовища на організм робочого, недосконалість технології, механізмів, робочого інструменту, не постійне використання ЗІЗ, при їх наявності.
Відповідно до довідки до про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги серії 12 ААА №053274 від 10.08.2018 року Позивачу висновком МСЕК первинно було встановлено 55% втрати професійної працездатності зі встановленням третьої групи інвалідності за отриманні професійні захворювання.
Відповідно до довідки до про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги серії 12 ААА №144550 від 09.09.2024 року, ОСОБА_1 повторно встановлено 60% втрати професійної працездатності сукупно: 40% - радикулопатія; 15% - антракосілікоз; 5% - туговухість, з 01.09.2024 року безстроково.
Згідно довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААД №084064 від 09.09.2024 року, ОСОБА_1 повторно встановлено третю групу інвалідності за профзахворюванням з 01.09.2024 року безстроково.
Право позивача на відшкодування моральної шкоди виникло з дня встановлення йому висновком МСЕК стійкої втрати працездатності.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, вважав, законними та обґрунтованими вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди. При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди керувався принципом розумності та справедливості, приймав до уваги стан здоров'я позивача, втрату професійної працездатності, інвалідність, вину підприємства та працівника в заподіянні шкоди, характер та об'єм його фізичних, душевних, психічних страждань, втрату можливості його трудової та соціальної реабілітації, що призвело до значних тяжких змін життєвих зв'язків, а саме 60% втрати професійної працездатності, істотність вимушених змін в життєвих стосунках, вважав за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 200 000,00 грн. в порядку відшкодування моральної шкоди, а в іншій частині позовних вимог відмовив.
Однак, колегія суддів не може в повній мірі погодитись з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Згідно зі ст. 153 КЗпП України, забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Відповідно до ч.1 ст.13 Закону України «Про охорону праці», роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.
Стаття 173 КЗпП України закріплює за потерпілим право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків.
Частина 1 ст. 237-1 КЗпП України передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.
Згідно з частинами першою та п'ятою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
В п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Згідно з пунктом 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року № 1-рп/2004 моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.
Як вбачається з матеріалів справи, а саме довідки Міжрайонної профпаталогічної МСЕК від 09.09.2024 року серії 12 ААА № 144550 позивачу повторно встановлено третю групу інвалідності та 60% втрати працездатності. Довідкою Міжрайонної профпаталогічної МСЕК від 09.09.2024 року серії 12 ААД № 084064 ОСОБА_1 повторно встановлено третю групу інвалідності за профзахворюванням з 01.09.2024 року безстроково.
З наданого акту розслідування хронічного професійного захворювання форми П-4 від 03.08.2018 року вбачається, що йому було встановлено діагнози професійних хронічних захворювань, які були викликані наявністю шкідливих умов праці.
Виходячи із наведених вище обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачу заподіяно моральну шкоду, і він має право на її відшкодування.
Разом з тим, колегія суддів вважає, що розмір стягнутої судом моральної шкоди з відповідача є необґрунтований та завищений та такий, що визначений без повного урахування роз'яснень п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995р., з подальшими змінами, " Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", відповідно до якого розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин.
Крім того, розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.
За таких обставин, колегія суддів, беручи до уваги характер і тривалість фізичних і моральних страждань позивача, істотність вимушених змін у життєвих стосунках, виникнення професійного захворювання, тривалості праці в умовах шкідливих факторів на підприємстві відповідача, вважає за необхідне змінити рішення суду в частині визначеного судом розміру моральної шкоди і зменшити її з 200 000 грн. 00 коп. до 120 000 грн. 00 коп.
Також, відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Порядок оподаткування доходів, отриманих фізичними особами, врегульовано розділом IV ПК України, яким визначено види отриманих фізичними особами доходів, які включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу (стаття 164 ПК України), та доходів, що не включаються до розрахунку загального (річного) оподатковуваного доходу (стаття 165 ПК України).
Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» внесено зміни до п.п. 164.2.14а статті 164 ПК України щодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб сум відшкодування моральної шкоди (норма набрала чинності з 23 травня 2020 року).
Вказаним законом, зокрема, підпункт «а» підпункту 164.2.14 доповнено словами: «а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом».
Таким чином, згідно з підпунктом «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України визначено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров'ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.
Отже, чинним податковим законодавством передбачено, що суми відшкодування немайнової (моральної) шкоди, стягнуті на підставі судового рішенням, включаються до оподатковуваного доходу платника податку, відповідно підлягають оподаткуванню, крім сум, зокрема, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров'ю.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що до внесення змін до п.п. 164.2.14а статті 164 ПК України на підставі Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку також не включалися суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров'ю.
Таким чином, як податковим законодавством, чинним до внесення змін (23 травня 2020 року), так і чинним податковим законодавством суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування шкоди, завданої життю та здоров'ю, не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку.
Правовий висновок про те, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються суми на відшкодування шкоди, завданої платнику податку внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю, викладено також у постановах Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 180/683/13-ц, від 05 червня 2019 року у справі № 227/130/14-ц, від 25 листопада 2020 року у справі № 264/5681/17.
Однакове застосування закону забезпечує загальнообов'язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Крім того, колегія суддів зазначає, що за текстом Закону Україну «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», зокрема, підпункту «а» підпункту 164.2.14 (внесеного 23 травня 2020 року) поняття моральної шкоди не поділено на категорії осіб, оскільки визначено тільки її загальне поняття, суми якого можуть бути стягнуті з різних підстав. Обмеження розміру моральної шкоди для платників податку, на користь яких за рішенням суду стягнуто суму моральної шкоди, спричинену внаслідок заподіяння шкоди їх життю та здоров'ю, погіршує конституційні права та законні інтереси таких осіб, що в певній частині нівелює рішення суду, щодо захисту таких прав.
Разом з тим, правовідносини з нарахування, утримання та перерахування податків, зборів чи інших обов'язкових платежів знаходяться у площині публічних (податкових) відносин, а тому суд при вирішенні позову про стягнення грошової компенсації моральної шкоди відповідно до статті 23 ЦК України не вирішує питання про податки, збори чи інші обов'язкові платежі.
З урахуванням викладеного необґрунтованим є вирішення судом у даній цивільній справі питань щодо податків, зборів чи інших обов'язкових платежів та визначення в резолютивній частині рішення порядку його виконання про стягнення цієї суми «без утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов'язкових платежів».
Зазначені висновки містяться також у постанові Верховного Суду від 21 травня 2025 року у справі №235/3143/24 (провадження №61-14246св24).
Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що він в повному обсязі виконував обов'язки щодо забезпечення належних умов праці, висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки саме негативні показники важких умов праці та мікроклімату спричинили виникнення хронічних захворювань у позивача.
Відсутність прямого причинного зв'язку між завданою позивачу шкодою і протиправною поведінкою відповідача не може бути підставою для відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я на виробництві, оскільки до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв'язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу.
Отже, закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов'язку власника відшкодувати моральну шкоду.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як не має і не може бути точного мірила майнового виразу душевного болю. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Приведені апелянтом в апеляційній скарзі інші доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення апелянтом норм процесуального закону.
Відповідно до вимог статті 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів чинним законодавством не передбачена.
Враховуючи вищевикладене, оскаржуване рішення підлягає зміні в частині присудженого до стягнення з ПрАТ "ДТЕК Павлоградвугілля" на користь ОСОБА_1 розміру відшкодування моральної шкоди, зменшивши її з 200 000 грн. 00 коп. до 120 000 грн. 00 коп. та шляхом виключення у другому абзаці резолютивної частини словосполучення: «без утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов'язкових платежів».
Відповідно слід змінити суму судового збору, стягнутого з Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" на користь держави, зменшивши його з 2 000 грн. 00 коп. до 1 200 грн. 00 коп.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що наявні підстави для часткового задоволення апеляційної скарги та зміни оскаржуваного рішення, відповідно до положень ст. 376 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 376, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" - задовольнити частково.
Рішення Шахтарського міського суду Дніпропетровської області від 12 вересня 2025 року - змінити в частині присудженого до стягнення з Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" на користь ОСОБА_1 розміру відшкодування моральної шкоди, зменшивши її з 200 000 грн. 00 коп. до 120 000 грн. 00 коп., відповідно змінивши суму судового збору, стягнутого з Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" на користь держави, зменшивши з 2 000 грн. 00 коп. до 1 200 грн. 00 коп.
Виключити у другому абзаці резолютивної частини словосполучення: «без утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов'язкових платежів» .
В іншій оскаржуваній частині рішення - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 26 лютого 2026 року.
Судді: