Провадження № 22-ц/803/1997/26 Справа № 185/2780/25 Суддя у 1-й інстанції - Бабій С. О. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.
25 лютого 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Агєєва О.В.,
суддів: Красвітної Т.П., Халаджи О.В.,
за участю секретаря судового засідання Кирилішиної В.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпро цивільну справу №185/2780/25 за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок професійного захворювання при виконанні трудових обов'язків, за апеляційною скаргою представника Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» - Солодовник Юлії Сергіївни на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 жовтня 2025 року, ухвалене у складі судді Бабія С.О., -
У березні 2025 року позивач ОСОБА_1 подав до Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області позов до ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок професійного захворювання при виконанні трудових обов'язків.
В обґрунтування позову зазначає, що він має 30 років 9 місяців загального страхового стажу, з них 14 років 7 місяців у шкідливих підземних умовах праці у відповідача, що підтверджується трудовою книжкою. За час роботи отримав хронічні професійні захворювання, що встановлено актом розслідування форми П-4 від 18 лютого 2016 року.
Згідно з довідками МСЕК від 10 березня 2016 року позивачу первинно, а 27 лютого 2020 року остаточно визначено ступінь втрати працездатності на рівні 55 % та ІІІ групу інвалідності.
Вказує, що захворювання спричинені недосконалістю технології, механізмів, відсутністю належної вентиляції та пилоподавлення, перевищенням рівня шуму, пилу та фізичних навантажень. Він відчуває постійний біль, задишку, обмеження рухливості, погіршення слуху, психологічний дискомфорт, що призвело до втрати нормальних життєвих зв'язків та необхідності додаткових зусиль для організації життя.
У зв'язку з чим просить суд стягнути з ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я 288 000 грн. без урахування утримань з цієї суми податку з доходів фізичних осіб та військового збору.
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 жовтня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь ОСОБА_1 , в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я 110 000 грн. В задоволені решти вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, представник ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» - Солодовник Ю.С. подала апеляційну скаргу, в якій в частині визначення суми відшкодування вважає дане рішення необґрунтованим та таким, що ухвалено з порушенням норм матеріального права.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції не визначено відсутність інших хвороб, що впливають на фізичні страждання позивача, виключаючи всі обставини на які посилається і позивач у своєму позові, так і суд в оскаржуваному рішенні.
Вказує, що докази на підтвердження того, що стан здоров'я позивача від отриманих на виробництві захворювань постійно погіршується у матеріалах справи відсутні.
Судом першої інстанції не встановлено, чи звертався позивач до органів, що здійснюють контроль щодо забезпечення працівників належними умовами праці, не зазначив жодного факту в чому полягають невідповідність умов праці.
Вказує, що вина відповідача відсутня, оскільки позивач був обізнаний з правилами особистої безпеки при виконанні своїх обов'язків та умовами праці.
Відповідачем вимоги нормативно-правових актів з охорони праці не порушувалися. В матеріалах справи відсутні докази про настання будь-яких аварій на підприємстві та/або доказів порушення норм законодавства з охорони праці, відсутні будь-які акти перевірок відповідних контролюючих органів про допущення порушень з боку відповідача. Позивачем не надано жодних доказів про наявність постанови чи вироку суду про притягнення посадових осіб відповідача до адміністративної чи кримінальної відповідальності.
Таким чином, оскільки у встановленому законом порядку посадові особи відповідача не визнавалися винними у порушенні законодавства про охорону праці, вина як елемент складу правопорушення - відсутня.
Враховуючи відсутність встановлених фактів порушення відповідачем законодавства про охорону праці є недоведеним причинний зв'язок між виникненням хронічних захворювань та діями відповідача.
Зазначає, що суд повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Судом першої інстанції не встановлено, що відповідачем не надавались відповідні засоби захисту, порушувалися правила охорони праці.
Звертає увагу, що позивачем не надано жодного письмового доказу про відсутність інших хвороб, що впливають на фізичні страждання позивача.
Жодного підтвердження виконання індивідуальної програми реабілітації інваліда позивачем суду не надано.
У зв'язку з чим просила рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 жовтня 2025 року в частині стягнення моральної шкоди - змінити, зменшивши розмір моральної шкоди що підлягає стягненню на користь позивача в зв'язку з ушкодженням здоров'я до 80 000 грн.
Позивач своїм правом на подачу відзиву не скористався.
Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Сторони в судове засідання апеляційного суду не з'явились про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись у встановленому законом порядку.
Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з'явились в судове засідання оскільки, відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає з наступних підстав.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.
Так, судом першої інстанції встановлено, що відповідно до копії трудової книжки позивач має 30 років 9 місяців страхового стажу, з них 14 років 7 місяців працював у підземних умовах праці у відповідача.
Згідно з актом розслідування хронічного професійного захворювання форми П-4 від 18 лютого 2016 року, затвердженим начальником Павлоградського міськрайонного Управління Головного управління Дерсанепідемслужби у Дніпропетровській області у позивача встановлено професійні захворювання: радикулопатія попереково-крижова з вираженим порушенням біомеханіки хребта. Стійким больовим і м'язово-тонічним синдромами, часто рецидивуючий перебіг Остероатроз в поєднанні з періартрозом колінних та ліктьових суглобів (ПФС другого ст.), двобічний плечелопатковий періатроз (ПФС другого ст.). Хронічне обструктивне захворювання легень першої стадії (емфізема легень першої стадії), група А. ЛН першого ступеня, нейросенсорна приглухуватість першого ступеня (легким зниженням слуху).
Причини захворювання: неефективність роботи системи вентиляції, кондиціювання повітря, захисних засобів, механізмів, засобів індивідуального захисту та у результаті виконання робіт, пов'язаних з важким фізичним перенавантаженням, з роботою в умовах запиленості повітря робочої зони та підвищеного рівня шуму.
Відповідно до довідок МСЕК від 10 березня 2016 року позивачу первинно, а 27 лютого 2020 року безстроково визначено ступінь втрати працездатності на рівні 55%, з яким: 30% радикудопатія, 10 % ДФА,10 % ХОЗЛ, 5 % - туговухість та ІІІ групу інвалідності.
Позивачу протипоказана робота в умовах дії пилу, шуму, важкої фізичної праці, несприятливого мікроклімату, підземно. Нагляд і лікування у невролога, травматолога, пульмонолога, ЛОР, стаціонарне лікування.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог. Оскільки триваючі проблеми зі здоров'ям, отримані позивачем внаслідок хронічного професійного захворювання є доведеними і підтверджуються виписками з медичної карти стаціонарного амбулаторного хворого, які засвідчують скарги позивача на задишку, кашель, біль у хребті, обмеження рухливості, зниження слуху, запаморочення, загальну слабкість та шум у вухах.
Із встановлених судом обставин справи встановлено, що вказані наслідки були зумовлені допущенням відповідачем перевищення гранично допустимого рівня небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу у період здійснення позивачем трудової функції на підприємстві відповідача, тобто є наслідком неправомірної поведінки, а саме бездіяльності відповідача.
Суд, з урахуванням принципів розумності, виваженості та справедливості, зважаючи на ступінь втрати позивачем професійної працездатності - 55%, неможливість відновлення здоров'я позивача, наявність вимушених змін у житті у зв'язку з наявністю професійного захворювання, визначив розмір грошового відшкодування моральної шкоди у сумі 110 000 грн., що на переконання суду, відповідатиме характеру та обсягу моральних страждань, які позивач пережив і які переживатиме надалі через ушкодження здоров'я.
Колегія суддів погоджується з висновком суду, щодо обов'язку відповідача відшкодувати позивачу моральну шкоду, спричинену втратою позивачем здоров'я на виробництві.
Відповідно до ст.43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
У ст.16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року №155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров'ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров'ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів.
Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров'я.
Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.
Відповідно до вимог ст.153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці.
Згода позивача на працю в тяжких умовах праці, не знімає обов'язку та відповідальності з відповідача за забезпечення належних умов праці.
Статтею 160 КЗпП України передбачено, що постійний контроль за додержанням працівниками вимог нормативних актів про охорону праці покладається на власника.
Стаття 173 КЗпП України передбачає, що шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Відповідно до ст.237-1 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган повинен відшкодувати заподіяну моральну шкоду працівнику, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральних втрат потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Під моральними втратами потерпілого розуміються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Вина власника не вказана серед юридичних фактів, які входять до юридичного складу правопорушення, який є підставою для відшкодуванню моральної шкоди. В таких правовідносинах перевага надається встановленню обставин завдання шкоди саме на підприємстві відповідача та наявності моральних страждань працівника.
При цьому презюмується обов'язок власника на створення належних, безпечних, здорових умов праці, слідкування за їх дотриманням усіма працівниками та відповідальність за шкоду, завдану особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань (така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12 квітня 2022 року у справі № 225/4242/21).
Нормою ст.23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
У п.13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що відповідно до ст.237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
В даному випадку професійні захворювання позивача пов'язані з виконанням робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, тому відповідальність по відшкодуванню моральної шкоди покладається на роботодавця (підприємство).
У відповідності до ст.4 Закону України «Про охорону праці» державна політика в області охорони праці, базується; зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань.
Суд першої інстанції правильно виходив із того, що надані позивачем письмові докази є належними і допустимими, оскільки містять інформацію щодо предмета доказування.
Як зазначено вище, згідно довідок МСЕК від 10 березня 2016 року позивачу первинно, а від 27 лютого 2020 року безстроково, визначено ступінь втрати працездатності на рівні 55%, з яких: 30% радикудопатія, 10 % ДФА,10 % ХОЗЛ, 5 % - туговухість та ІІІ групу інвалідності.
Надані позивачем докази повною мірою вказують, що ушкодження здоров'я відбулося при виконанні ним трудових обов'язків, що у свою чергу призвело як до фізичних, так і до моральних страждань. Втрата працездатності призвела до обмеження його можливості вести активний спосіб життя, він вимушений систематично отримувати медичну допомогу, він постійно відчуває психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, внаслідок чого останній змушений прикладати додаткові зусилля для організації свого життя.
Виходячи із наведених вище обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачу заподіяно моральну шкоду, і відповідач повинен її відшкодувати.
Визначаючи розмір моральної шкоди, судом першої інстанції було враховано роз'яснення наведені в п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в правах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31 березня 1995 року з подальшими змінами, та взято до уваги конкретні обставини по справі, глибину і ступінь його моральних страждань, пов'язаних з фізичним станом здоров'я, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, і наслідків, що настали.
Крім того, згідно рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.
Таким чином, судом вірно встановлено отримання позивачем за час його роботи у шкідливих умовах на ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» професійного захворювання, а тому саме на роботодавця покладається обов'язок з відшкодування завданої моральної шкоди.
Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості та з урахуванням інших, встановлених судом обставин. Зокрема, враховано характер отриманого позивачем професійного захворювання, відсоток втрати ним професійної працездатності у розмірі 55%, який при переогляді залишився незмінний, стан здоров'я потерпілого і неможливість його відновлення, тяжкість вимушених змін у його життєвих стосунках, час та зусилля, необхідні для організації свого життя.
Правова позиція з приводу застосування принципів розумності, виваженості та справедливості при визначені розміру моральної шкоди викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі 197/42/20.
Враховуючи наведене, а також те, що професійне захворювання ОСОБА_1 виникло під час його перебування у трудових відносинах з відповідачем, на якого законодавством покладено обов'язок забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці, що потягнуло за собою втрату позивачем професійної працездатності та завдало йому моральних страждань, колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення в цій частині ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для його зміни в частині визначеного судом розміру відшкодування моральної шкоди відсутні.
Доводи відповідача щодо відсутності правових підстав для відшкодування позивачеві моральної шкоди, з врахуванням того, що підприємство щорічно виділяє фінансування на виконання заходів з охорони та безпеки праці працівників, не впливають на правильність висновків суду першої інстанції.
Доводи відповідача, що судом першої інстанції не було належним чином встановлено наслідків та обсягу спричинених позивачу моральних страждань з урахуванням ступеня вини відповідача, не знайшли свого підтвердження і спростовуються доказами, що містяться в матеріалах справи, та зводяться до не згоди позивача із судовим рішенням.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів також відхиляє доводи апеляційної скарги відповідача щодо розміру моральної шкоди що підлягає стягненню на користь позивача, оскільки визначений судом першої інстанції розмір відшкодування моральної шкоди в повній мірі відповідає критеріям виваженості і справедливості з урахуванням встановлених фактичних обставин справи, вимог закону та висновків суду касаційної інстанції по аналогічним справам.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає, що підстав для скасування рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 жовтня 2025 року немає.
Відповідно до ч. ч.1, 13 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
З огляду на висновок про залишення апеляційних скарг без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат немає.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -
Апеляційну скаргу представника Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» - Солодовник Юлії Сергіївни - залишити без задоволення.
Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 жовтня 2025 року у цивільній справі №185/2780/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Судді:
Повний текст постанови складено 25.02.2026 року
Головуючий суддя О.В.Агєєв