13 лютого 2026 року місто Київ
єдиний унікальний номер справи: 761/35494/25
номер провадження: 33/824/830/2026
Суддя Київського апеляційного суду Верланов С.М., за участю захисника особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 - адвоката Шимотюк Оксани Вікторівни, розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Києві справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою адвоката Шимотюк Оксани Вікторівни, подану в інтересах ОСОБА_1 , на постанову судді Шевченківського районного суду міста Києва від 13 жовтня 2025 року,
Постановою судді Шевченківського районного суду міста Києва від 13 жовтня 2025 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу на користь держави в розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн 00 коп.
Цією ж постановою стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 605 грн 60 коп.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, адвокат Шимотюк О.В. в інтересах ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження постанови судді Шевченківського районного суду міста Києва від 13 жовтня 2025 року. Скасувати зазначену постанову судді першої інстанції, згідно з якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ст.124 КУпАП скасувати, а провадження у справі закрити за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження мотивоване тим, що оскаржувану постанову судді адвокат Шимотюк О.В. отримала на електронну пошту лише 23 жовтня 2025 року, а на адресу ОСОБА_1 ця постанова не надходила.
На обгрунтування доводів апеляційної скарги по суті захисник зазначає, що 26 серпня 2025 року вона звернулася до Шевченківського районного суду міста Києва з клопотанням про передачу справи за підсудністю до Калинівського районного суду Вінницької області, так як і ОСОБА_1 і адвокат Шимотюк О.В. проживають і зареєстровані в місті Калинівка Вінницької області. Суд ніяк не прореагував на дане клопотання, не виніс належної постанови про відмову у даному клопотанні.
Вказує, що ОСОБА_1 була надана неякісна нечітка копія протоколу про вчинення адміністративного правопорушення, з якої неможливо ознайомитися з текстом даного протоколу. Учасники дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) надали свої письмові пояснення того ж дня. В своїх поясненнях ОСОБА_1 не визнає того факту, що вказана ДТП сталася з його вини. Вважає, що порушень ПДР в його діях немає.
Також вказує, що 12 жовтня 2025 року вона подала клопотання про призначення автотехнічної експертизи. За обставин ДТП та у відповідності до ст.ст.268, 270, 271, 273 КУпАП, вважала за доцільне встановити дійсні обставини ДТП, які мали місце, усунути суперечності у поясненнях учасників ДТП, у протоколі про адміністративне правопорушення, а тому для з'ясування обставин ДТП у даній справі, на розгляд якої просила постановити наступні запитання:
Чи відповідали дії водія автомобіля «Рено Докер», державний номерний знак (далі - д.н.з.) НОМЕР_1 , ОСОБА_2 технічним вимогам ПДР?;
Чи відповідали дії водія велосипеда ОСОБА_1 технічним вимогам ПДР?;
Як у даній дорожній ситуації повинні були діяти водії вказаних транспортних засобів для забезпечення безпеки дорожнього руху?;
Дії кого з водіїв призвели до ДТП?
Проте суддя першої інстанції також проігнорував дане клопотання та виніс оскаржувану постанову.
Також адвокат Шимотюк О.В. подала клопотання про закриття провадження у справі посилаючись на безперспективність подальшого розгляду справи. Вказує, що оскільки КУпАП не передбачено окремих строків для притягнення до відповідальності за ст.124 КУпАП, то 11 листопада 2025 року слід вважати останнім днем загального строку на ймовірне притягнення до відповідальності.
В судове засідання особа, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 не з'явився, про час та місце судового засідання був повідомлений апеляційним судом своєчасно, в установленому законом порядку. Адвокат Шимотюк О.В. вважала за можливе проводити розгляд справи за відсутності ОСОБА_1 .
Також в судове засідання не з'явився потерпілий ОСОБА_2 , який про час та місце судового засідання був повідомлений апеляційним судом своєчасно, в установленому законом порядку.
Про судове засідання призначене на 23 січня 2026 року на 12 год 00 хв. ОСОБА_2 повідомлявся шляхом направлення судової повістки на адресу його постійного місця проживання: АДРЕСА_3 (а.с.57). Поштовий конверт разом із судовою повісткою повернувся на адресу Київського апеляційного суду з відміткою пошти: адресат відсутній (а.с.60-61).
Про наступне судове засідання, призначене на 13 лютого 2026 року на 11 год 30 хв., ОСОБА_2 повідомлявся шляхом направлення судової повістки на адресу його постійного місця проживання: АДРЕСА_3 (а.с.66).
Також потерпілий ОСОБА_2 був повідомлений про судове засідання, призначене на 13 лютого 2026 року на 11 год 30 хв., засобами телефонного зв'язку, що підтверджується телефонограмою (а.с.67).
При цьому, суд апеляційної інстанції враховує, що у справі «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Враховуючи наведене вище та приймаючи до уваги, що судом апеляційної інстанції були вжиті всі можливі заходи для належного і своєчасного повідомлення ОСОБА_2 про судові засідання, які були призначені на 23 січня 2026 року та 13 лютого 2026 року, а також те, що клопотань про відкладення розгляду справи до апеляційного суду від нього не надходило, суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу за відсутності потерпілого ОСОБА_2 .
Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 - адвоката Шимотюк О.В., яка підтримала клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження та доводи, що викладені в апеляційній скарзі, й просила їх задовольнити, вивчивши матеріали справи про адміністративне правопорушення та перевіривши законність і обґрунтованість постанови судді першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження підлягає задоволенню.
Відповідно до положень ч.1 ст.268 КУпАП справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи, якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
З матеріалів справи вбачається, що 13 жовтня 2025 року суддею першої інстанції розглянуто справу за відсутності ОСОБА_1 та його захисника.
Відповідно до ч.1 ст.285 КУпАП постанова оголошується негайно після закінчення розгляду справи. Копія постанови протягом трьох днів вручається або висилається особі, щодо якої її винесено.
Матеріали справи не містять доказів направлення копії постанови судді Шевченківського районного суду міста Києва від 13 жовтня 2025 року ОСОБА_1 або його захиснику.
У клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження адвокат Шимотюк О.В. вказує, що оскаржувану постанову судді вона отримала на електронну пошту 23 жовтня 2025 року.
Згідно з ч.2 ст.294 КУпАП постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених частиною п'ятою статті 7 та частиною першою статті 287 цього Кодексу.
Апеляційну скаргу адвокат Шимотюк О.В. подала 28 жовтня 2025 року, тобто протягом десяти днів з дня отримання копії постанови судді Шевченківського районного суду міста Києва від 13 жовтня 2025 року.
За змістом п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Право на справедливий судовий розгляд, закріплене в п.1 ст.6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) п.1 ст.6 Конвенції не вимагає від держав засновувати апеляційні або касаційні суди. Разом з тим там, де такі суди існують, гарантії, що містяться у ст.6 Конвенції, повинні відповідати, зокрема, забезпеченню ефективного доступу до цих судів для того, щоб учасники судового процесу могли отримати рішення, яке стосується їх «цивільних прав та обов'язків» (Рішення ЄСПЛ у справі «Гоффман проти Німеччини» («Hoffmann v. Germany») від 11 жовтня 2001 року, пункт 65; Рішення ЄСПЛ у справі «Кудла проти Польщі» («Cudla v. Poland») від 26 жовтня 2000 року).
Однією з основних засад судочинства відповідно до пункту 8 ч.3 ст.129 Конституції України є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду.
Конституційний Суд України у Рішенні від 11 грудня 2007 року №11-рп/2007 зазначив, що реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).
Згідно з приписами ст.289 КУпАП, в разі пропуску строку на оскарження постанови суду з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом, правомочним розглядати скаргу.
З урахуванням наведеного вище, апеляційний суд приходить до висновку, що наведені адвокатом Шимотюк О.В. у клопотанні доводи про поважність причин пропуску строку на оскарження постанови судді є обґрунтованими, а тому пропущений строк на оскарження постанови судді Шевченківського районного суду міста Києва від 13 жовтня 2025 року підлягає поновленню.
Щодо доводів апеляційної скарги про скасування постанови судді Шевченківського районного суду міста Києва від 13 жовтня 2025 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст.124 КУпАП та закриття провадження у справі, у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, то вони не підлягають задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог ст.245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є, зокрема, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи та вирішення її в точній відповідності з законом.
Згідно з положеннями ст.ст.278, 280 КУпАП, суд першої інстанції при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення має вирішити питання про правильність складання протоколу та інших матеріалів справи, чи є необхідність у витребуванні додаткових матеріалів, а при розгляді справи зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю (ст.252 КУпАП).
При розгляді справи суддя першої інстанції дотримався вказаних положень закону.
Визнаючи ОСОБА_1 винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП, суддя першої інстанції виходив із того, що 11 серпня 2025 року о 14 год 50 хв. в місті Києві, проїзд Володимирський, велосипедист ОСОБА_1 , керуючи електровелосипедом «Garmata», рухаючись по другорядній дорозі позначений дорожнім знаком 2.2 «Проїзд без зупинки заборонено» та знаком 2.4 «Кінець головної дороги», не надав дороги транспортному засобу «Рено», д.н.з. НОМЕР_2 , який наближався до даного перехрещення проїзд частин по головній дорозі, в результаті чого відбулося зіткнення транспортних засобів з матеріальними збитками, чим порушив вимоги п.16.11 ПДР, тобто вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ст.124 КУпАП.
При цьому, суддя першої інстанції виснував, що факт вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення підтверджується; протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №419812 від 11 серпня 2025 року; карткою обліку адміністративного правопорушення; схемою місця ДТП від 11 серпня 2025 року, з якою погодилися учасники ДТП, про що свідчать їх підписи з відсутністю зауважень; письмовими поясненнями ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а також характером пошкоджень транспортних засобів, які зазначені в схемі ДТП.
Суд апеляційної інстанції погоджується з вказаними висновками судді першої інстанції з таких підстав.
Так, ст.124 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за порушення Правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна.
Тобто, умовою відповідальності за вказаною нормою є сукупність наступних обставин: встановлення факту порушення особою ПДР, наслідки у вигляді пошкодження транспортного засобу (засобів) чи іншого майна, а також причинно-наслідковий зв'язок між порушенням ПДР і виявленими пошкодженнями.
Згідно з п.16.11 ПДР на перехресті нерівнозначних доріг водій транспортного засобу, що рухається по другорядній дорозі, повинен дати дорогу транспортним засобам, які наближаються до даного перехрещення проїзних частин по головній дорозі, незалежно від напрямку їх подальшого руху
Знак 2.2 Розділу 33 ПДР «Проїзд без зупинки заборонено» - забороняється проїзд без зупинки перед розміткою 1.12 (стоп-лінія), а якщо вона відсутня - перед знаком. Необхідно дати дорогу транспортним засобам, що рухаються дорогою, яка перетинається, а за наявності таблички 7.8 - транспортним засобам, що рухаються головною дорогою, а також праворуч рівнозначною дорогою.
Знак 2.4 Розділу 33 ПДР «Кінець головної дороги» - скасовується право першочергового проїзду нерегульованих перехресть.
Згідно зі ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються зокрема протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, а також іншими документами.
У рішеннях ЄСПЛ у справах «Кобець проти України» від 14 лютого 2008 року, «Берктай проти Туреччини» від 08 лютого 2001 року «Леванте проти Латвії» від 07 листопада 2002 року, які з урахуванням положень ст.ст.8, 9 Конституції України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є частиною національного законодавства, ЄСПЛ неодноразово вказував, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій.
Так, суддею першої інстанції правильно встановлено, що винність ОСОБА_1 у вчиненні вказаного правопорушення поза розумним сумнівом підтверджується даними, які містять:
- протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №419812, з якого слідує, що 11 серпня 2025 року о 14 год 50 хв. в місті Києві проїзд Володимирський, велосипедист Шимотюк. С.О. керуючи електровелосипедом «Garmata», рухаючись по другорядній дорозі позначеній дорожнім знаком 2.2 «Проїзд без зупинки заборонено» та знаком 2.4 «Кінець головної дороги», не надав дороги транспортному засобу «Рено», д.н.з. НОМЕР_2 , який наближався до даного перехрещення проїзд частин по головній дорозі, в результаті чого відбулося зіткнення транспортних засобів з матеріальними збитками, чим порушив вимоги п.16.11 ПДР, тобто вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ст.124 КУпАП (а.с.2);
- схема місця ДТП від 11 серпня 2025 року, яка підписана обома водіями, та на якій зображено розташування транспортних засобів після ДТП, місце зіткнення, світлова опора, перелік видимих зовнішніх пошкоджень транспортних засобів, а саме: на транспортному засобу «Рено», д.н.з. НОМЕР_2 , пошкоджено передній бампер та капот, а на електровелосипеді «Garmata» пошкоджено раму, передню вилку, кожух амортизатора (а.с.4);
- письмові пояснення ОСОБА_1 від 11 серпня 2025 року, в яких він вказав, що 11 серпня 2025 року о 14 год 50 хв., він керуючи велосипедом «Garmata», рама № НОМЕР_3 , в місті Києві по вул. Володимирський проїзд, зі сторони вул. Володимирської в сторону вул. Михайлівська, рухався відповідно до ПДР по проїзній частині, у районі перехрестя, водій рухаючись збоку вул. Мала Житомирська, не зменшив швидкість та не здійснивши візуального контролю дорожньої обстановки, виїхав на середину перехрестя, у момент коли водій виїздив, то ОСОБА_1 рухався зі швидкістю приблизно 35 км/год. Побачивши автомобіль, що раптово виїхав, він негайно застосував гальма, однак через малу відстань та швидкість руху автомобіля, уникнути ДТП не вдалося. Вказав, що його дії повністю відповідали вимогам ПДР, згідно з яким водій, у тому числі велосипедист, зобов'язаний керувати транспортним засобом із безпечною швидкістю та вживати заходів для уникнення аварії (а.с.5);
- письмові пояснення ОСОБА_2 від 11 серпня 2025 року, в яких він вказав, що 11 серпня 2025 року о 14 год 50 хв. він, керуючи транспортним засобом «Рено», д.н.з. НОМЕР_2 , в місті Києві по вул. Мала Житомирська, зі сторони провулку Михайлівський в сторону вул. Володимирський проїзд їхав по головній дорозі в сторону Софіївської церкви здійснював поворот ліворуч по головній дорозі, а на зустріч різко виїхав електровелосипед не виконавши вимогу знаку стоп, в'їхав йому у капот, перелетів через капот пошкодивши бампер та капот. Вказав про наявність відеозапису відразу після ДТП. також зазначив, що велосипедист не виконав вимогу знаку стоп та спричинив зіткнення та пошкодження його автомобіля, що вважає грубим порушенням ПДР (а.с.6).
Наведені вище докази отримані з дотриманням встановленого законом порядку та у передбачений законом спосіб, а тому будь-які сумніви у їх достовірності та істинності відсутні.
Апеляційний суд вважає, що суддя першої інстанції, оцінивши наведені вище докази в їх сукупності, дійшов правильного висновку, що згідно з п.1.10 ПДР транспортний засіб - це пристрій, призначений для перевезення людей і (або) вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів.
Пункт 1 ст.1 Закону України «Про деякі питання використання транспортних засобів, оснащених електричними двигунами, та внесення змін до деяких законів України щодо подолання паливної залежності і розвитку електрозарядної інфраструктури та електричних транспортних засобів» визначає, що електричний колісний транспортний засіб - це дво- і більше колісний транспортний засіб, оснащений виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома) та системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка має технічні можливості заряджатися від зовнішнього джерела електричної енергії.
Відповідно до ч.ч.1, 2, 5 ст.14 Закону України «Про дорожній рух» учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів. До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, особи, які рухаються в кріслах колісних, велосипедисти, погоничі тварин. Учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативно-правових актів з питань безпеки дорожнього руху.
Таким чином, особи, що керують, такими транспортними засобами як електросамокати, електроскутери, електровелосипеди, гіроскутери, є водіями і зобов'язані дотримуватися Правил дорожнього руху.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 15 березня 2023 року у справі №127/5920/22, використання електросамоката чи іншого подібного засобу (моноколеса, сеґвея тощо) для переміщення особи як учасника дорожнього руху є джерелом підвищеної небезпеки, якщо в конкретному випадку такий засіб приводився в рух за допомогою встановленого на ньому електричного двигуна; для кваліфікації діяльності, пов'язаної з таким використанням електричного самоката, характеристика електросамоката як механічного транспортного засобу з урахуванням потужності електродвигуна, встановленого на ньому, значення не має.
При цьому законодавець не обмежує нижньою межею потужність електродвигуна для вирішення питання щодо отримання прав на керування двоколісним транспортним засобом, а відрізняє виключно верхню межу, яка впливає на різні категорії прав (А1 або А).
В рішенні ЄСПЛ у справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29 червня 2007 року зазначається, що будь-яка особа, яка володіє чи керує транспортним засобом, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання транспортних засобів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти ними та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі держави.
Отже, водій, реалізувавши своє право володіти та/або керувати будь-яким транспортним засобом, автоматично погодився виконувати додатково покладені на нього обов'язки, встановлені нормами законодавства України, в тому числі і ПДР Тому обсяг адміністративної відповідальності водія електричного самоката, електричного велосипеда, електричного скутера, гіроскутера за ст.124 КУпАП жодним чином не відрізняється від обсягу відповідальності за цією ж статтею інших водіїв механічних транспортних засобів.
Таким чином апеляційний суд вважає, що порушення водієм ОСОБА_3 п.16.11 ПДР та вимог дорожніх знаків 2.2 Розділу 33 ПДР «Проїзд без зупинки заборонено» та 2.4 Розділу 33 ПДР «Кінець головної дороги», знаходяться в причинно - наслідковому зв'язку з ДТП та утворюють склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП, відповідає фактичним обставинам справи, підтверджується розглянутими в судовому засіданні наведеними вище доказами і є обґрунтованим.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що у письмових поясненнях ОСОБА_1 не визнає того факту, що вказана ДТП сталася з його вини, а вважає, що порушень ПДР в його діях немає, апеляційний суд вважає безпідставними, виходячи з такого.
Зі змісту письмових пояснень ОСОБА_1 від 11 серпня 2025 року слідує, що він рухався зі швидкістю приблизно 35 км/год, побачивши автомобіль, що раптово виїхав, він негайно застосував гальма, однак через малу відстань та швидкість руху автомобіля, уникнути ДТП не вдалося (а.с.5).
Таким чином вказаними вище поясненнями самого ж ОСОБА_1 також підтверджується механізм ДТП викладений в протоколі про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №419812, а саме те, що ОСОБА_1 , рухаючись по другорядній дорозі позначеній дорожнім знаком 2.2 «Проїзд без зупинки заборонено» та знаком 2.4 «Кінець головної дороги», не надав дороги транспортному засобу «Рено», д.н.з. НОМЕР_2 , який наближався до даного перехрещення проїзд частин по головній дорозі, в результаті чого відбулося зіткнення транспортних засобів з матеріальними збитками, чим порушив вимоги п.16.11 ПДР, тобто вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ст.124 КУпАП.
Переконливих доводів, які б безумовно спростовували висновки судді в оскаржуваній постанові і були підставами для її скасування та закриття провадження у справі, у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_3 складу адміністративного правопорушення, захисником не наведено і при розгляді апеляційної скарги не встановлено.
Доводи апеляційної скарги про те, що суддею першої інстанції не розглянуто клопотання ОСОБА_1 про передачу справи за підсудністю до Калинівського районного суду Вінницької області, є безпідставними, виходячи з такого.
Так, зі змісту оскаржуваної постанови судді вбачається, що суддею першої інстанції вирішено клопотання ОСОБА_1 про передачу справи для розгляду до Калинівського районного суду Вінницької області та у його задоволенні відмовлено з тих підстав, що місце вчинення адміністративного правопорушення знаходиться у Шевченківському районі міста Києва, а тому в силу вимог ч.1 ст.276 КУпАП справа підлягає розгляду у Шевченківському районному суді міста Києва.
При цьому, апеляційний суд звертає увагу на те, що згідно з вимогами ч.2 ст.276 КУпАП, справи про адміністративні правопорушення, передбачені ст.ст.80, 81, 121 - 126, 127-1 - 129 і ст.139 (коли правопорушення вчинено водієм) цього Кодексу, можуть також розглядатися за місцем обліку транспортних засобів або за місцем проживання порушників.
Виходячи зі змісту ст.257 КУпАП, місце розгляду справи про адміністративне правопорушення визначається особою, уповноваженою на складання протоколу про адміністративне правопорушення, яка після його складання, направляє матеріали справи до органу, уповноваженого розглядати справу про адміністративне правопорушення.
Відповідно до роз'яснень, викладених в постанові Пленуму Верховного Суду України від 11 червня 2004 року №11 «Про окремі питання, що виникають при застосуванні судами положень ст. 276 КУпАП» передбачено, що у випадках, коли законом передбачається альтернативна підсудність, питання про те, в який саме суд надіслати протокол про адміністративне правопорушення, вирішується відповідним органом внутрішніх справ.
За таких обставин суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що протокол про адміністративне правопорушення надіслано до Шевченківського районного суду міста Києва з дотриманням правил підсудності, встановлених КУпАП, та саме Шевченківський районний суд міста Києва є судом, встановленим законом для розгляду даної справи в розумінні ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
При цьому КУпАП не передбачає можливість компетентного суду, на розгляд якого з дотриманням правил підсудності надійшли матеріали про адміністративне правопорушення, перенаправити їх на розгляд іншого суду за клопотанням особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що адвокатом не зазначено у своєму клопотанні об'єктивних причин, які унеможливлюють явку особи, яка притягується до адміністративної відповідальності чи його захисника у судове засідання на визначені судом дату та час.
Також апеляційний суд враховує, що згідно з вимогами ч.7 ст.11 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», учасникам судового процесу на підставі рішення суду забезпечується можливість брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції у порядку, встановленому процесуальним законом. Обов'язок забезпечити проведення відеоконференції покладається на суд, який отримав судове рішення про проведення відеоконференції, незалежно від спеціалізації та інстанції суду, який прийняв таке рішення.
Враховуючи наведені вище норми КУпАП, роз'яснення, викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 11 червня 2004 року №11, а також те, що підсудність з розгляду вказаної справи вже була вирішена, про що зазначено в протоколі про адміністративне правопорушення та під підпис повідомлено ОСОБА_1 (пункт 12 протоколу про адміністративне правопорушення), який ні в протоколі, ні в письмових поясненнях не заявляв про направлення матеріалів за місцем його проживання, а також приймаючи до уваги встановлений ст.38 КУпАП 3-місячний термін притягнення до адміністративної відповідальності, апеляційний суд вважає, що суддя першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання про передачу справи за підсудністю та направлення справи для розгляду до Калинівського районного суду Вінницької області.
Що стосується доводів захисника про необхідність встановлення вини іншого учасника ДТП, то вони не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги з таких підстав.
Згідно із ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
У своїх судових рішеннях ЄСПЛ неодноразово вказував на те, що суд не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувачена, позбавляючи статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст.6 Європейської конвенції з прав людини.
Так, з урахуванням положення ч.1 ст.6 Європейської конвенції з прав людини, а також з огляду на практику Європейського суду з прав людини у справах «Малофєєва проти Росії» рішення від 30 травня 2013 року та «Карелін проти Росії» рішення від 20 вересня 2016 року, у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципи рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, в фактично судом).
Формулювання обвинувачення є важливою умовою справедливого та об'єктивного судового розгляду.
Протокол про адміністративне правопорушення - це відповідним чином оформлений уповноваженою особою процесуальний документ про вчинення діяння, яке містить ознаки правопорушення, передбаченого КУпАП.
Саме складання протоколу - це процесуальна дія суб'єкта владних повноважень, яка спрямована на фіксацію адміністративного правопорушення та, в силу положень ст.251 КУпАП, є предметом оцінки суду в якості доказу вчинення такого правопорушення при розгляді справи про притягнення особи до адміністративної відповідальності.
Таким чином встановлення вини особи у порушенні нею ПДР, що є підставою для її притягнення особи до адміністративної відповідальності, без наявності висунутого проти неї обвинувачення у формі складання протоколу компетентним суб'єктом владних повноважень, призведе до порушення права останньої на захист від конкретного адміністративного обвинувачення, що є неприпустимим.
Оскільки в межах даного судового провадження відбувається судовий розгляд справи про адміністративне правопорушення виключно в межах протоколу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ст.124 КУпАП, то у суду відсутні правові підстави для перевірки обставин щодо порушення ОСОБА_2 ПДР під час ДТП, яка мала місце 11 серпня 2025 року.
Вирішуючи заявлене захисником клопотання про призначення автотехнічної експертизи, апеляційний суд виходить з такого.
Як зазначалось вище, згідно з положеннями ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, висновком експерта.
Відповідно до положень ст.273 КУпАП експерт призначається органом (посадовою особою), у провадженні якого перебуває справа про адміністративне правопорушення, у разі коли виникає потреба в спеціальних знаннях, у тому числі для визначення розміру майнової шкоди, заподіяної адміністративним правопорушенням, а також суми грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення, які підлягатимуть конфіскації.
Експерт зобов'язаний з'явитися на виклик органу (посадової особи) і дати об'єктивний висновок у поставлених перед ним питаннях.
Враховуючи те, що наявні у справі та досліджені докази в їх сукупності дають можливість прийняте законне та обґрунтоване рішення щодо допущення ОСОБА_1 порушення пункту 16.11 ПДР за обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №419812 від 11 серпня 2025 року та для цього не потрібні спеціальні знання, тому у задоволенні клопотання адвоката Шимотюк О.В. про призначення у справі судової автотехнічної експертизи слід відмовити, у зв'язку з його необґрунтованістю.
Також є необгрунтованими доводи апеляційної скарги про закінчення на момент розгляду даної справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених ст.38 КУпАП, з огляду на таке.
Відповідно до п.7 ч.1 ст.247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених ст.38 КУпАП.
Згідно з ч.2 ст.38 КУпАП, якщо справи про адміністративні правопорушення відповідно до цього Кодексу чи інших законів підвідомчі суду (судді), стягнення може бути накладено не пізніш як через три місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - не пізніш як через три місяці з дня його виявлення.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ст.124 КУпАП, 11 серпня 2025 року, а тому відповідно до ч.2 ст.38 КУпАП стягнення підлягає накладенню не пізніше ніж через три місяці з дня вчинення правопорушення, тобто до 11 листопада 2025 року включно.
Оскільки на момент вирішення питання про визнання ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП (13 жовтня 2025 року), не закінчився строк накладення адміністративного стягнення, передбачений ст.38 КУпАП, то підстави для закриття провадження у справі відповідно до п.7 ч.1 ст.247 КУпАП відсутні.
Отже, переконливих доводів, які б безумовно спростовували висновки судді в оскаржуваній постанові і були підставами для її скасування та закриття провадження у справі, у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП, скаржником не наведено і при розгляді апеляційної скарги не встановлено.
Вирішуючи питання про накладення адміністративного стягнення, суддя першої інстанції врахував обставини справи, характер вчиненого правопорушення, особу порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, та правомірно застосував щодо ОСОБА_1 стягнення у виді штрафу в розмірі 850 грн 00 коп., який передбачено санкцією ст.124 КУпАП.
Апеляційний суд вважає, що накладене на ОСОБА_1 стягнення у виді штрафу є таким, що відповідає як характеру та ступеню адміністративного правопорушення, так і особі правопорушника, справедливим та відповідає меті адміністративного стягнення.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що постанова судді Шевченківського районного суду міста Києва від 13 жовтня 2025 року підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.
На підставі викладеного, керуючись ст.294 КУпАП, суддя апеляційного суду,
Поновити захиснику ОСОБА_1 - адвокату Шимотюк Оксані Вікторівні процесуальний строк на апеляційне оскарження постанови судді Шевченківського районного суду міста Києва від 13 жовтня 2025 року у справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 .
Апеляційну скаргуадвоката Шимотюк Оксани Вікторівни, подану в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення.
Постанову судді Шевченківського районного суду міста Києва від 13 жовтня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду є остаточною та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Суддя Київського
апеляційного суду С.М.Верланов