04 лютого 2026 року
справа № 757/1476/25-ц
провадження № 22-ц/824/808/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача: Музичко С.Г.,
суддів: Болотова Є.В., Сушко Л.П.
при секретарі: Яхно П.А.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - Держава Україна в особі Міністерства юстиції України
треті особи: Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області, Дніпропетровська обласна прокуратура
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 12 березня 2025 року, постановлене під головуванням судді Бусик О. Л. у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Міністерства юстиції України, треті особи Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області, Дніпропетровська обласна прокуратура, про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями і діями органів досудового слідства, прокуратури, -
У січні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Держави України в особі Міністерства юстиції України, третя особа Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області, про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями і діями органів досудового слідства, прокуратури.
В обґрунтування позову представник позивача зазначає, що слідчим управлінням ГУНП в Дніпропетровській області здійснювалось досудове розслідування відносно ОСОБА_1 в рамках кримінального провадження №12023040000000221 від 20.03.2024 р. за ч. 1,2 ст. 319 та ч.1 ст. 320 КК України.
В рамках здійснення досудового розслідування у клопотаннях слідчого, погоджених із прокурором, слідчий неодноразово викладав мотивувальну частину клопотання прямими обвинуваченнями про вчинення ОСОБА_1 інкримінованих кримінальних правопорушень, без будь-якого належного на те обґрунтування.
Так, в ухвалі слідчого судді від 11.05.2023 року у справі № 202/6352/23, провадження № 1-кс/202/3615/2023 в описовій частині зазначено, що досудовим розслідуванням встановлено, що лікар ОСОБА_1 під виглядом проведення лікування замінює підтримуючу терапію незаконно виписуючи рецепти Ф.3 та видає безпосередньо наркотичний засіб «метадон» особам, які не потребують такого лікування, навіть тим особам які не є наркозалежними.
Також в ухвалі слідчого судді від 30.10.2023 року у справі № 202/6352/23, провадження № 1-кс/202/8445/2023 в описовій частині зазначено, що досудовим розслідуванням встановлено, що лікар ОСОБА_1 під виглядом проведення лікування замінює підтримуючу терапію незаконно виписуючи рецепти Ф.3 та видає безпосередньо наркотичний засіб «метадон» особам, які не потребують такого лікування, навіть тим особам які не є наркозалежними.
Тобто у своїх клопотаннях, за погодженням із прокурором, слідчим неодноразово на стадії досудового розслідування у стверджувальній формі обвинувачено ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, порушуючи презумцію невинуватості, що підтверджується вищенаведеними ухвалами слідчого судді, якими відмовлено у задоволенні клопотань слідчого, у зв'язку із їх необґрунтованістю.
Тобто, описані вище дії слідства представник позивача вважає порушенням принципу презумпції невинуватості, але ж Стаття 6 § 2 Конвенції забороняє будь-які заяви з боку посадових осіб державних органів стосовно кримінального слідства, що триває, які давали б громадськості підстави вважати підозрюваного винним і наперед формували б бачення фактів представниками відповідних судових органів («Ізмойлов та інші проти Росії» (Ismoilov and Others v. Russia), § 161; «Буткевічус проти Литви» (Butkevicius v. Lithuania), § 53). 341. Однак принцип презумпції невинуватості не може перешкодити державним органам інформувати громадськість стосовно кримінального слідства, що триває, але натомість вимагає, аби це робилось якомога тактовніше і у повній відповідності до вимоги поважати презумпцію невинуватості («Фатуллаєв проти Азербайджану» (Fatullayev v. Azerbaijan), § 159; «Алленет де Рібемонт проти Франції» (Allenet de Ribemont v. France), § 38; «Гарицький проти Польщі» (Garycki v. Poland), § 69). Суд наголосив на важливості добирати слова, які використовують посадові особи у заявах щодо особи, яка ще не була засуджена і визнана винною у даному кримінальному правопорушенні («Дактарас проти Литви» (Daktaras v. Lithuania), § 41; «Арріго та Велла проти Мальти» (Arrigo and Vella v. Malta) (ухв.); «Хужин та інші проти Росії» (Khuzhin and Others v. Russia), § 94).
Просив стягнути з Держави Україна на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 160 000 грн.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 12 березня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, постановити нове рішення про задоволення позову.
Вимоги обґрунтовані тим, що у своїх клопотаннях за погодженням із прокурором, слідчий неодноразово на стадії досудового розслідування у стверджувальній формі обвинувачував ОСОБА_1 у вчинені кримінальних правопорушень, порушуючи презумпцію невинуватості.
Твердження, викладені у рапорті та клопотаннях, в яких слідчий прямо, у стверджувальній формі та безапеляційно звинуватив ОСОБА_1 у вчинені інкримінованих правопорушень, безумовно є порушенням принципу презумпціії невинуватості.
У відзиві на апеляційну скаргу представник Міністерства юстиції України - Євглевська О.В. зазначає, що Міністерство юстиції України не являється органом, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування та прокуратури тобто тим органом, до якого можуть застосовуватись положення статті 1176 ЦК України.
За таких обставин, залучення Міністерства юстиції України у якості відповідача та представника держави у даній справ, про відшкодування шкоди, заподіяної органами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування та прокуратури, - є необґрунтованим та безпідставним.
У відзиві на апеляційній скарзі представник Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області - Новікова С.А. зазначає, що позивач не надала суду першої інстанції жодного доказу виникнення у неї моральних страждань, зокрема, довідок з лікарні, які б свідчили про погіршення її стану здоров'я або виникнення у неї психічно-емоційного перевантаження.
Звертає увагу суду апеляційної інстанції, що відповідно до ухвал Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 11.05.2023 та від 30.10.2023 по справі № 202/6352/23, на які в позовній заяві посилається представник позивача, у задоволенні клопотань слідчого СУ ГУНП в Дніпропетровській області відмовлено, так як слідчий суддя не вбачає підстав для задоволення клопотань у зв'язку з їх необґрунтованістю, а не встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.
У відзиві на апеляційній скарзі представник Дніпропетровської обласної прокуратури - Сергієнко Л.Г. зазначає, що при винесенні ухвал слідчий суддя вважав клопотання слідчого, погоджені прокурором, законними та обґрунтованими, прийнявши до уваги надані матеріали справи та відповідність дій, описаних у клопотанні, вимогам чинного законодавства, що підтверджує законність та доцільність ухвалених рішень.
Оскільки судовий розгляд кримінальної справи у відношенні ОСОБА_1 триває, остаточне рішення не прийнято, то надання оцінки законності дій слідчого та прокурора судом некримінальної юрисдикції є передчасним та неприпустимим.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3. апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити.
В судовому засіданні представник відповідача Євглевська О.В. , прокурор Котляр Т.М. проти апеляційної скарги заперечували, просили залишити її без задоволення.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явилися, про місце, дату та час розгляду справи повідомлялися належним чином.
Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що розгляд справи не завершений, обставини вчинення кримінальних правопорушень ОСОБА_1 наразі не встановлені обвинувальним вироком суду, так само як і відсутній виправдувальний вирок за реабілітуючих обставин відносно останньої.
Позивачем не надано достатніх та допустимих доказів на підтвердження спричинення їй рішеннями та бездіяльністю працівників Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області та Дніпропетровської обласної прокуратура моральної шкоди, яка згідно з ч.2 ст.23 ЦК України полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; принижені честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Також суду не надано достатніх та допустимих доказів на підтвердження неправомірної поведінки слідчого та прокурора прокуратури під час досудового слідства, яка б знаходилася у причинно-наслідковому зв'язку з негативним наслідками для позивача.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що слідчим управління Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області здійснювалось досудове розслідування у кримінальному провадженні №12023040000000221 від 20.03.2023 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.ч. 1, 2 ст. 319, ч. 1 ст. 320 КК України.
За результатами досудового розслідування 29.05.2024 до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська направлено обвинувальний акт у даному кримінальному провадженні відносно ОСОБА_1 за обвинуваченням у вчиненні злочинів, передбачених ч.ч. 1, 2 ст. 319, ч. 1 ст. 320 КК України.
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 7 ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.
Приписами ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» встановлено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок:
- незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян;
- незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу;
- незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України "Про оперативно-розшукову діяльність", "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" та іншими актами законодавства.
Проте, право громадянина на відшкодування моральної шкоди виникає у випадках, передбачених ст. 2 зазначеного Закону, приписами якої встановлено вичерпний перелік випадків, за якими виникає право на відшкодування шкоди в розмірах і порядку, передбачених цим Законом, а саме:
- постановлення виправдувального вироку суду;
- встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів;
- закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати;
- закриття справи про адміністративне правопорушення.
Отже, положення цього Закону передбачають можливість реалізації норм цивільного законодавства про відшкодування шкоди, завданого правопорушенням, за рахунок коштів Державного бюджету України у випадку коли правопорушення вчинено спеціальним суб'єктом (працівником правоохоронного органу, прокуратури) і набуло вигляду незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою тощо.
Згідно з п. 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України, одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Обов'язковою умовою для можливості відшкодування моральної шкоди судом має бути доведення у належний процесуальний спосіб фактів настання такої шкоди, протиправності дій, що призвели до неї, а також наявності між цими фактами причинно-наслідкового зв'язку.
Позивач, обґрунтовуючи завдання їй моральної шкоди, не надала суду першої інстанції жодного доказу спричинення їй моральних страждань.
Відповідно до ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених Кодексом.
Так, у відповідності до ст. ст. 57, 58 ЦПК України, суд встановлює наявність або відсутність обставин, якими обґрунтовують свої вимоги і заперечення сторони, на підставі доказів, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.
У відповідності до частини 2 статті 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.
При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Так, розмір відшкодування моральної шкоди має бути достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.
Для наявності зобов'язання по відшкодуванню шкоди відповідно до ст. ст. 1167, 1173, 1176 ЦК України потрібна наявність незаконного рішення, дії чи бездіяльності органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, наявність шкоди, протиправність дій її завдавача та причинний зв'язок між його діями та шкодою. Ці обставини підлягають доказуванню на загальних підставах та є обов'язком позивача.
Відповідно до п. 4 постанови пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», позивач повинен обґрунтувати розмір спричиненої шкоди та вказати якими доказами це підтверджується, у чому саме полягає шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно.
Також на підставі ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
При вирішенні спорів про відшкодування шкоди за ст. ст. 1166, 1167, 1174 ЦК України, доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв'язок між протиправною дією та негативними наслідками.
Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 22.12.2020 по справі № 686/24223/17.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до ухвал Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 11.05.2023 та 30.10.2023 по справі № 202/6352/23, на які в позовній заяві посилається представник позивача, у задоволенні клопотань слідчого СУ ГУНП в Дніпропетровській області відмовлено, так як слідчий суддя не вбачає підстав для задоволення клопотань у зв'язку з їх необґрунтованістю, а не встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.
Наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного стягнення відшкодування моральної шкоди.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду 20.01.2021 по справі № 686/27885/19.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Процесуальні рішення суду щодо слідчих ГУНП про визнання протиправними їх дій, якими ОСОБА_1 могла бути завдана шкода - відсутні.
З огляду на вище викладене позивач не надала суду доказів, які б підтверджували факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, психосоматичних та психоемоційних змін, доказів необхідності застосування додаткових зусиль для нормалізації життєвих зв'язків і відновлення стосунків з оточуючими людьми, як і доказів втрати чи погіршення таких зв'язків, стану та стосунків внаслідок зневажливого ставлення до виконання обов'язків, що виразилось у порушенні презумпції невинуватості, на думку останньої, під час досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12023040000000221 від 20.03.2023, а відтак відсутній причинно-наслідковий зв'язок між вказаними наслідками та діяннями, що в свою чергу, вказує на відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 щодо стягнення на її користь завдану моральну шкоду у розмірі 192 000 гривень
За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на їх недоведеність та передчасність .
Колегія суддів вважає, що вказане рішення є законним та обґрунтованим, ухваленим на підставі норм матеріального та процесуального права, тому підстави для його скасування за доводами апеляційної скарги відсутні.
Положеннями ч.1 ст.375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 12 березня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст складено 23 лютого 2026 року.
Суддя-доповідач
Судді