С О Л О М ' Я Н С Ь К И Й Р А Й О Н Н И Й С У Д М І С Т А К И Є В А
вул. Максима Кривоноса, 25, м. Київ, 03037; тел. (044) 298-59-37
вул. Грушецька, 1, м. Київ, 03113; тел.: (044) 298-59-52
e-mail: inbox@sl.ki.court.gov.ua, web: https://sl.ki.court.gov.ua
код ЄДРПОУ: 02896762
Провадження 4-с/760/38/26
В справі 760/33679/25
І. Вступна частина
26 лютого 2026 року в місті Києві
Солом'янський районний суд м. Києва
у складі головуючого судді Коробенка С.В.
за участю секретаря Левіцької Н.О.
представника Боржника - адвоката Якименка М.М.
представника Стягувача - адвоката Чучковської А.В.
державного виконавця Павлик Н.І.
розглянув матеріали скарги боржника ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Якименко Микола Миколайович, на постанову головного державного виконавця Другого відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Павлик Ніни Іванівни про арешт коштів боржника, заінтересовані особи: стягувач ОСОБА_2 , Другий відділ державної виконавчої служби у місті Черкаси Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України.
ІІ. Описова частина
01 грудня 2025 року до суду надійшла скарга боржника ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Якименко М.М., на дії державного виконавця, в якій Скаржник просив:
- визнати неправомірною постанову головного державного виконавця Другого відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Павлик Н.І. про арешт коштів боржника від 21.11.2025 року;
- зобов'язати головного державного виконавця Другого ВДВС у м. Черкаси КМУ МЮ Павлик Н.І. або іншу уповноважену особу Другого ВДВС у м. Черкаси КМУ МЮ скасувати постанову про арешт коштів боржника від 21.11.2025 року;
- здійснити розподіл судових витрат, поклавши їх на Другий відділ державної виконавчої служби у місті Черкаси Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України і стягнувши такі на користь ОСОБА_1 .
Свої вимоги Скаржник обґрунтовує наступним.
Зазначає, що 30 жовтня 2025 року Солом'янським районним судом м. Києва у справі № 760/19161/25 прийнято ухвалу про забезпечення позову, якою визначено ОСОБА_2 час для спілкування із донькою, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом телефонного та відеоконференцзв'язку кожного понеділка, середи та п'ятниці з 10.00 год. до 11.00 год. у присутності батька ОСОБА_1 . Ухвала про забезпечення позову допущена до негайного виконання.
21 листопада 2025 року головним державним виконавцем Другого ВДВС у м. Черкаси Павлик Н.І. відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання вказаної ухвали суду, а також того ж дня винесено постанови про стягнення виконавчого збору, про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження та про арешт коштів боржника. Постановою про арешт коштів боржника накладено арешт на грошові кошти ОСОБА_1 у межах суми 16 363,50 грн (виконавчий збір та витрати виконавчого провадження).
Скаржник вважає, що державний виконавець в межах примусового виконання ухвали суду від 30.10.2025 не мав права вживати такий захід примусового виконання як накладення арешту на грошові кошти боржника, оскільки йдеться про виконання рішення немайнового характеру. Посилається на те, що Розділ VIII Закону України «Про виконавче провадження», який визначає порядок виконання рішень немайнового характеру, не передбачає накладення арешту на кошти боржника. На обґрунтування своїх вимог посилається на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 04.03.2020 у справі № 752/22214/16-ц. Також посилається на правову позицію Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 року у справі № 910/7310/20 щодо повноважень суду скасовувати рішення органів державної виконавчої служби.
Другий відділ державної виконавчої служби у місті Черкаси Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України подав відзив (фактично заперечення на скаргу), в якому просив відмовити у задоволенні скарги.
Зазначив, що 21.11.2025 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 та постанову про арешт коштів боржника на суму мінімальних витрат виконавчого провадження та виконавчого збору. 01.12.2025 винесено постанову про зняття арешту з коштів, а 05.12.2025 року в.о. начальника Відділу за результатами перевірки виконавчого провадження в порядку ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» скасовано постанову про стягнення виконавчого збору від 21.11.2025. 09.12.2025 року винесено постанову про скасування процесуального документа. Надлишково сплачені кошти у сумі 12600 грн було повернуто боржнику.
Посилається на п. 13 розділу ІХ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, згідно з яким при виконанні рішення немайнового характеру виконавець примусово стягує виконавчий збір, витрати виконавчого провадження та накладені на боржника штрафи одночасно із виконанням такого рішення. У зв'язку з цим, на думку органу державної виконавчої служби, арешт було накладено правомірно.
У судовому засіданні представник Скаржника (Боржника) - адвокат Якименко М.М. - підтримав скаргу із наведеній у ній підстав. Наполягав на тому, що в межах даного виконавчого провадження державний виконавець не має повноважень на накладення арешту на майно.
Представник стягувача ОСОБА_2 - адвокат Чучковська А.В. - заперечувала проти задоволення скарги. Зазначила, що арешт коштів боржника був накладений у зв'язку з необхідністю сплати мінімальних витрат виконавчого провадження у розмірі 363,50 грн та виконавчого збору. І хоч постанова про стягнення виконавчого збору в подальшому було скасована, арешт коштів в сумі 363,50 гривень для забезпечення витрат виконавчого провадження було накладено цілком правомірно.
Посилання скаржника на висновки Верховного Суду у справі № 752/22214/16-ц вважала нерелевантними до спірних правовідносин, оскільки обставини тієї справи відрізняються від обставин даної справи.
Крім того, Стягувач звертає увагу на те, що Боржник просить суд зобов'язати державного виконавця скасувати постанову про арешт коштів боржника, який вже знятий, а виконавчий документ повернутий Стягувачу. Тому, на думку Стягувача, у задоволенні скарги слід відмовити.
Державний виконавець Павлик Н.І. просила відмовити у задоволенні скарги.
ІІІ. Мотивувальна частина
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 30.10.2025 у справі №760/19161/25, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 18.12.2025 року, частково задоволено заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів, визначення місця проживання дітей та визначення способу участі батька у спілкуванні з дітьми, а саме: вжито заходів забезпечення позову шляхом визначення ОСОБА_2 часу для спілкування із донькою, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом телефонного та відеоконференцзв'язку кожного понеділка, середи та п'ятниці з 10.00 год. до 11.00 год. у присутності батька ОСОБА_1 . Вказана ухвала про забезпечення позову підлягає негайному виконанню.
Постановою головного державного виконавця Другого відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Павлик Н.І. від 21.11.2025 було відкрито виконавче провадження НОМЕР_2 з примусового виконання зазначеної ухвали суду.
Одночасно, 21.11.2025 державним виконавцем Павлик Н.І. винесено постанови: про стягнення виконавчого збору у розмірі 16000 грн; про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження у сумі 363,50 грн; та про арешт коштів боржника, якою накладено арешт на грошові кошти ОСОБА_1 у межах суми 16 363,50 грн (виконавчий збір та мінімальні витрати виконавчого провадження).
01 грудня 2025 року державним виконавцем винесено постанову про зняття арешту з коштів боржника у зв'язку з надходженням коштів на депозитний рахунок Відділу.
09 грудня 2025 року в.о. начальника Відділу за результатами перевірки виконавчого провадження № НОМЕР_1 в порядку ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про скасування постанови про стягнення виконавчого збору від 21 листопада 2025 року.
Надлишково сплачені кошти у сумі 12 600 грн повернуто боржнику ОСОБА_1 на реквізити, вказані ним у заяві від 09.12.2025 року.
24 лютого 2026 року виконавчий документ повернуто стягувачу.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, як ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом.
Статтею 129-1 Конституції України передбачено, що судове рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання. Стаття 18 ЦПК України передбачає, що судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Щодо правомірності накладення арешту на кошти боржника при виконанні рішення немайнового характеру.
Судом встановлено, що виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1, є ухвалою про забезпечення позову шляхом визначення стягувачу часу для спілкування з дитиною. Таке рішення за своєю правовою природою є рішенням немайнового характеру, оскільки зобов'язує боржника вчинити певні дії - забезпечити спілкування стягувача з дитиною шляхом телефонного та відеоконференцзв'язку у визначений час.
Розділ VIII Закону України «Про виконавче провадження» встановлює порядок виконання рішень немайнового характеру. Зокрема, стаття 63 цього Закону визначає порядок виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення. Стаття 64-1 цього Закону регламентує порядок виконання рішення про встановлення побачення з дитиною, рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною.
На відміну від Розділу VII «Порядок звернення стягнення на майно боржника» (статті 48-62) Закону України «Про виконавче провадження», Розділ VIII «Виконання рішень немайнового характеру» (статті 63-67) цього Закону не надає виконавцю повноважень накладати арешт на майно та грошові кошти боржника.
Згідно з частиною першою статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Аналіз цієї норми у взаємозв'язку з частиною шостою статті 48 цього Закону свідчить про те, що стягнення на майно боржника у вигляді накладення арешту на грошові кошти здійснюється у розмірі та обсязі, необхідному для виконання за виконавчим документом, з метою забезпечення реального виконання рішення суду. Тобто арешт коштів є заходом, передбаченим для забезпечення виконання рішень майнового характеру.
Положеннями Закону України «Про виконавче провадження» не передбачено можливості накладення арешту на грошові кошти боржника при виконанні рішення немайнового характеру, а відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Намагання державного виконавця забезпечити виконання судового рішення немайнового характеру за допомогою заходів (шляхом накладення арешту на кошти), які прямо не передбачені Розділом VIII Закону України «Про виконавче провадження», є втручанням у право боржника на мирне володіння майном, тобто порушенням статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Такий правовий висновок узгоджується з усталеною позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 04 березня 2020 року у справі № 752/22214/16-ц (провадження № 61-21694св19), від 07 квітня 2021 року у справі № 759/2328/16-ц (провадження № 61-22847св19) та від 13 вересня 2023 року у справі № 761/17501/21 (провадження № 61-7341св23).
Зокрема, у постанові від 07 квітня 2021 року у справі № 759/2328/16-ц Верховний Суд дійшов висновку, що на відміну від Розділу VII Закону України «Про виконавче провадження», Розділ VIII цього Закону не надає виконавцю повноважень накладати арешт на майно та грошові кошти боржника, а намагання виконавця забезпечити виконання судового рішення за допомогою заходів, які прямо не передбачені Розділом VIII цього Закону, є втручанням у право боржника на розпорядження своїм майном.
У постанові від 13 вересня 2023 року у справі № 761/17501/21, що стосувалася аналогічних правовідносин - виконання рішення про забезпечення побачення з дитиною, Верховний Суд прямо зазначив, що оскільки виконавчий лист носить немайновий характер, а закон прямо не передбачає можливість застосувати арешт грошових коштів як спосіб забезпечення виконання рішення немайнового характеру, то державний виконавець має застосовувати тільки ті заходи, які передбачені Розділом VIII Закону України «Про виконавче провадження».
Доводи Другого ВДВС у м. Черкаси та представника стягувача про те, що арешт коштів був накладений для забезпечення сплати витрат виконавчого провадження та виконавчого збору, не спростовують висновку про протиправність оскаржуваної постанови, оскільки згідно з пунктом 5 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є самостійними виконавчими документами. Якщо виконавче провадження закінчено, а виконавчий збір, витрати на проведення виконавчих дій або штраф не стягнуто, відповідна постанова виділяється в окреме провадження і підлягає виконанню в загальному порядку. Відтак, стягнення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження має здійснюватися шляхом виділення відповідних постанов в окреме провадження, а не шляхом накладення арешту на кошти боржника у виконавчому провадженні з примусового виконання рішення немайнового характеру.
Посилання представника стягувача на нерелевантність практики Верховного Суду у справі № 752/22214/16-ц суд відхиляє, оскільки правовий висновок Верховного Суду щодо неможливості накладення арешту на кошти боржника при виконанні рішення немайнового характеру має загальний характер і підтверджений у наступних постановах Верховного Суду, зокрема у справах № 759/2328/16-ц та № 761/17501/21, де розглядалися саме правовідносини щодо виконання рішень про забезпечення побачення з дитиною, що є подібними до спірних правовідносин у цій справі.
Суд враховує, що постанова про арешт коштів боржника від 21.11.2025 фактично втратила чинність: 01.12.2025 знято арешт з коштів боржника, надлишково сплачені кошти повернуто.
Разом з тим, цивільно-процесуальним законодавством не передбачено такої підстави для відмови у задоволенні скарги на дії (бездіяльність) посадових осіб державної виконавчої служби, як скасування оскаржуваної постанови. Суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги тільки у тому випадку, якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця, і право заявника не було порушено. У цьому ж випадку судом встановлено, що оскаржувана постанова винесена з порушенням закону.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 06 вересня 2021 року у справі № 190/1178/20 (провадження № 61-353св21), де зазначено, що закінчення виконавчого провадження та скасування всіх заходів примусового характеру не впливає на законність та обґрунтованість рішення суду, оскільки цивільно-процесуальним законодавством не передбачено такої підстави для відмови у задоволенні скарги.
Щодо способу захисту порушеного права.
Скаржник, окрім визнання постанови неправомірною, просив суд зобов'язати головного державного виконавця Павлик Н.І. або іншу уповноважену особу Другого ВДВС у м. Черкаси скасувати постанову про арешт коштів боржника від 21.11.2025 року.
Суд зазначає, що такий спосіб захисту не є ефективним.
Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 910/7310/20 (провадження № 12-23гс22), передбачений частиною першою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» та статтями 447, 451 ЦПК України судовий контроль за виконанням судових рішень передбачає повноваження суду самостійно скасувати постанову виконавця, яка не відповідає вимогам закону. Саме такий спосіб захисту є ефективним та забезпечує реальне відновлення порушених прав скаржника, оскільки зобов'язання державного виконавця скасувати власне рішення покладає додатковий обов'язок на орган виконавчої служби, що може призвести до невиправданої затримки у відновленні прав скаржника.
З огляду на викладене, суд частково задовольняє скаргу: визнає протиправною та скасовує постанову головного державного виконавця Павлик Н.І. про арешт коштів боржника від 21.11.2025 у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, замість задоволення вимоги про зобов'язання державного виконавця скасувати вказану постанову як неефективного способу захисту порушеного права.
ІV. Резолютивна частина
Керуючись ст.ст. 447-452 Цивільного процесуального кодексу України, суд ухвалив:
1. Скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Другого відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Павлик Ніни Іванівни від 21 листопада 2025 року про арешт коштів боржника, винесену у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 з примусового виконання ухвали Солом'янського районного суду м. Києва від 30.10.2025 року у справі № 760/19161/25.
2. Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом 15 днів з дня складання її повного тексту.
Суддя: