Справа № 496/1878/19
Провадження № 6/496/23/26
17 лютого 2026 року Біляївський районний суд Одеської області у складі:
головуючої - судді Портної О.П.,
за участю:
секретаря - Рябової А.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Біляївка Одеської області заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю «КАПІТАЛРЕСУРС», стягувач: Акціонерне товариство «КБ «ПриватБанк», боржник: ОСОБА_1 , третя особа: приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Цинєв Андрій Олександрович, про заміну сторони, шляхом заміни стягувача його правонаступником та видачу дубліката виконавчого документа, -
22.01.2026 року до Біляївського районного суду Одеської області надійшла заява від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «КАПІТАЛРЕСУРС», про заміну сторони, шляхом заміни стягувача його правонаступником та видачу дубліката виконавчого документа.
В обґрунтування поданої заяви зазначив, що між ПАТ «КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № б/н відповідно до умов якого останній було надано грошові кошти на споживчі цілі, та встановлений графік повернення їх. ОСОБА_1 свої зобов'язання за договором не виконувала, у зв'язку з чим ПАТ «КБ «Приватбанк» звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості. В подальшому позовом ПАТ «КБ «Приватбанк» задоволено, та на виконання рішення Біляївським районним судом Одеської області 23.10.2019 року видано виконавчий лист по справі № 496/1878/19. 22.08.2025 року між АТ «КБ «ПриватБанк» та ТОВ «КАПІТАЛРЕСУРС» було укладено Договір факторингу № 8-22-08/2025, за яким було відступлено права вимоги за кредитними договорами, у тому числі за кредитним договором ОСОБА_1 . На примусовому виконанні перебувало виконавче провадження № 60727097 з примусового виконання вищевказаного виконавчого листа. 14.01.2020 року державним виконавцем ВДВС вищевказане ВП було завершено, оригінал вищевказаного виконавчого листа направлено стягувачу. Станом на теперішній час оригінал вищевказаного виконавчого листа на адресу стягувача не надходив, згідно даних Автоматизованої системи виконавчого провадження жодних відкритих виконавчих проваджень про стягнення боргу з боржника на підставі вищевказаного виконавчого листа немає. У зв'язку з вказаним, ТОВ «КАПІТАЛРЕСУРС» на даний час у зв'язку з відсутністю виконавчого документу не може реалізувати свої права, як стягувача. Зважаючи на вищевикладене, на думку представника заявника, є всі підстави для заміни стягувача його правонаступником та видачу дублікату виконавчого документу.
Представник заявника в судове засідання не з'явився, але в прохальній частині заяви про заміну сторони, шляхом заміни стягувача його правонаступником та видачу дубліката виконавчого документа, зокрема просив заяву розглядати у його відсутність.
Представник первісного стягувача в судове засідання не з'явився, але надав заяву про розгляд заяви без його участі.
До заяви представник ТОВ «КАПІТАЛРЕСУРС» надав докази відправлення на адреси інших учасників справи копії заяви з додатками. Також на адресу боржниці, рекомендованим поштовим відправленням з повідомленням про вручення, судом була направлена Ухвала про відкриття провадження та Судова повістка про виклик до суду, які отримані 08.02.2026 року.
Рішенням Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 року у справі «Пономарьов проти України» наголошено, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
У зв'язку з неявкою осіб, які беруть участь у справі, в судове засідання судом, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до ч. 3 ст. 442 ЦПК України, неявка учасників справи та інших осіб не є перешкодою для вирішення питання про заміну сторони виконавчого провадження.
Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши додані до заяви документи, дійшов висновку про необхідність відмовити у задоволенні заяви, з огляду на наступне.
Зобов'язаннями є правовідносини, в яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України (ч.ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України).
За змістом ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що визначені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не визначені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підстави виникнення цивільних прав та обов'язків наведені в ч. 2 ст. 11 ЦК України, серед яких законодавець розрізняє: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.
У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду (ч. 5 ст. 11 ЦК України). Тобто на підставі рішення суду цивільні права та обов'язки можуть виникати лише в конкретних випадках, визначених актами цивільного законодавства. Водночас, за загальним правилом, цивільні права та обов'язки виникають з юридичних фактів, найпоширенішими з яких є правочини.
Велика Палата Верховного Суду зауважила, що сторони укладають правочин з метою врегулювання певних правовідносин, що визначає виникнення у них цивільних прав та обов'язків. (Постанова ВП ВС від 10.09.2025 року по справі № 369/13444/20, провадження № 14-52ц25)
Правовідносини, врегульовані правочином, є різновидом регулятивних правовідносин, тобто таких, що виникають на основі юридичних дозволів і втілюються переважно в правомірних діях суб'єктів.
Водночас у випадку порушення учасником правовідносин умов правочину внаслідок невиконання взятих на себе обов'язків інша сторона має можливість захистити свої права (зокрема, у судовому порядку), а регулятивні правовідносини трансформуються в охоронні, тобто такі, що захищені судовим рішенням.
Втім факт ухвалення судового рішення щодо прав та обов'язків учасників зобов'язальних (регулятивних) правовідносин не змінює самого зобов'язання та не припиняє його.
У цьому висновку Велика Палата Верховного Суду керувалася тим, що згідно із ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. (Постанова від 10.09.2025 року по справі № 369/13444/20, провадження № 14-52цс25)
За загальним правилом, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України). Згідно з приписами ст. 604 ЦК України зобов'язання припиняється за домовленістю сторін. Зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація).
Вирішення судом спору за вимогою про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу. (див. п. 64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 року у справі № 916/190/18)
Отже, ухвалення судового рішення щодо стягнення заборгованості за договором не свідчить про заміну зобов'язання за договором новим зобов'язанням за рішенням суду, а вказує лише на охоронний характер таких правовідносин, у яких права та інтереси сторони захищені судовим рішенням, що є обов'язковим до виконання на всій території України. Водночас таке судове рішення не змінює обсяг прав та обов'язків сторін зобов'язання, а лише підтверджує їх наявність та надає можливість примусового виконання такого зобов'язання.
Щодо обставин, які досліджує суд у разі розгляду заяви про заміну стягувача у виконавчому листі/сторони виконавчого провадження.
Виконання судового рішення є завершальною стадією судового провадження. Конституційний Суд України зазначав, що виконання судового рішення є невідокремним складником права кожного на судовий захист і охоплює визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. (абз. 3 п. 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 року у справі № 18-рп/2012)
Одним з елементів забезпечення прав учасників справи на стадії виконання судового рішення є встановлена ст. 442 ЦПК України процедура заміни сторони виконавчого провадження. Наведеною статтею визначено, що у разі вибуття однієї зі сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець (ч.ч. 1 та 2 ст. 442 ЦПК України). Правила цієї статті застосовуються також у разі, коли потрібно замінити боржника або стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження (ч. 5 ст. 442 ЦПК України).
У ч. 5 ст. 442 ЦПК України також визначено, що правила цієї статті застосовуються у випадку необхідності заміни боржника або стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження.
Підставою для заміни стягувача у виконавчому листі є заміна кредитора у матеріальних правовідносинах, у зв'язку із чим суд насамперед має з'ясувати, чи первісному кредиторові належало право вимоги до боржника на момент його відступлення, а також перевірити дійсність/чинність вимоги на момент звернення до суду з відповідною заявою.
У цьому контексті ВП ВС (Постанова від 10.09.2025 року по справі № 369/13444/20, провадження № 14-52цс25) вважала за неодмінне розмежувати поняття «право вимоги», «цесія» та «договір про відступлення права вимоги», нагадавши власний висновок, сформульований у п. 73 постанови від 08.08.2023 року у справі № 910/19199/21, про те, що відступленням права вимоги (цесією) є сам факт заміни особи в зобов'язанні. Цесія є не окремим самостійним договором, а правовим наслідком укладення договору про відступлення права вимоги.
У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду зауважила, що недійсність вимоги не зумовлює недійсності відповідного договору, за яким була передана така вимога, а має наслідком відповідальність первісного кредитора перед новим кредитором, врегульовану положеннями ЦК України. Недійсність переданої вимоги, про яку йдеться в ст. 519 ЦК України, не можна ототожнювати з недійсністю правочину, а законодавець не пов'язує питання дійсності/недійсності правочину про заміну кредитора з дійсністю вимоги, яка передається новому кредитору (див. п.п. 92, 96 постанови у справі № 910/19199/21).
У п. 132 постанови від 15.09.2022 року у справі № 910/12525/20 ВП ВС зазначила, що права кредитора у зобов'язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв'язку з припиненням зобов'язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов'язанні не переходять до набувача. (Постанова від 10.09.2025 року по справі № 369/13444/20, провадження № 14-52цс25)
Отже, суд повинен надати оцінку саме наявності у кредитора права вимоги та його чинності (неприпинення) на момент подання заяви про заміну стягувача у виконавчому листі. Зокрема, суд має з'ясувати, чи не настали визначені законом чи договором підстави для припинення зобов'язання (наприклад, його належне виконання), що матиме наслідком відсутність у первісного кредитора права вимоги до боржника.
На відміну від перевірки дійсності та чинності самої вимоги, оцінка договору відступлення прав вимоги на предмет суперечності приписам законодавства під час вирішення судом заяви про заміну сторони виконавчого провадження (стягувача у виконавчому листі, сторони у справі) є обмеженою та має узгоджуватися з презумпцією правомірності правочину, закріпленою в ст. 204 ЦК України. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, допоки ця презумпція не буде спростована на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі № 2-383/2010).
Велика Палата Верховного Суду в свої постанові від 10.09.2025 року по справі № 369/13444/20, провадження № 14-52цс25, наголосила, що спростування презумпції правомірності правочину відбувається лише у двох випадках: 1) коли недійсність правочину прямо визначена імперативним приписом закону (у разі його нікчемності); 2) якщо правочин оспорений у судовому порядку та визнаний недійсним на підставі судового рішення, яке набрало законної сили.
В інших випадках діє презумпція правомірності правочину, а також застосовується принцип його тлумачення favor contractus, за змістом якого всі сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) суд повинен тлумачити на користь його дійсності, чинності та виконуваності.
У постанові від 17.01.2020 року у справі № 916/2286/16 об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду сформулювала висновок про те, що суд має вирішувати питання про наявність підстав для заміни учасника справи (сторони виконавчого провадження) правонаступником, якщо немає обставин, що свідчать про нікчемність договору, на підставі якого подано заяву про заміну учасника правовідносин, а також відомостей щодо оспорювання або визнання недійсним цього договору у встановленому порядку, з огляду на принцип правомірності цього правочину, дослідивши та надавши оцінку достатності та достовірності наданих на обґрунтування заяви про заміну сторони доказів для здійснення відповідної заміни.
Велика Палата Верховного Суду (постанові від 10.09.2025 року по справі № 369/13444/20, провадження № 14-52цс25) підтримала зазначений висновок та наголосила на тому, що під час розгляду заяви про заміну стягувача у виконавчому листі (сторони виконавчого провадження, сторони у справі) суд не може виходити за межі вирішуваного процесуального питання та констатувати (встановлювати) недійсність договору відступлення прав вимоги, який не є нікчемним (недійсним згідно з приписом закону) або не визнаний судом недійсним за наслідками вирішення відповідного спору.
Суд також повинен враховувати, що у ч. 3 ст. 512 ЦК України зазначено, що кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
За змістом ст. 178 ЦК України об'єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід'ємними від фізичної чи юридичної особи.
Види об'єктів цивільних прав, перебування яких у цивільному обороті не допускається (об'єкти, вилучені з цивільного обороту) або перебування яких у цивільному обороті допускається за спеціальним дозволом (об'єкти, обмежено оборотоздатні), а також види об'єктів цивільних прав, що можуть належати лише певним учасникам обороту, встановлюються законом.
Право вимоги у зобов'язанні є майновим правом, яке має цивільну оборотоздатність та може вільно відчужуватися з урахуванням обмежень, встановлених нормами глави 47 ЦК України. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, на підставі договору купівлі-продажу, дарування, міни (п.п. 56, 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.03.2021 року у справі № 906/1174/18).
За загальним правилом, заміна кредитора не допускається у зобов'язаннях, нерозривно пов'язаних з особою кредитора, зокрема у зобов'язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю (ст. 515 ЦК України).
Отже, під час вирішення заяви про заміну стягувача у виконавчому листі суд також повинен дослідити, чи не встановлено законом або договором заборони на відступлення права вимоги у конкретних правовідносинах.
Крім окреслених вище питань, суд має перевірити дотримання сторонами умов договору відступлення права вимоги, з якими вони пов'язували факт переходу права вимоги до боржника. Наведене узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, сформульованим у постанові від 08.02.2022 року у справі № 2-7763/10, про те, що для вирішення судом питання щодо процесуальної заміни сторони у справі необхідні відповідні первинні документи, які підтверджують факт вибуття особи з матеріальних правовідносин та перехід її прав і обов'язків до іншої особи - правонаступника. (Постанова від 10.09.2025 року по справі № 369/13444/20, провадження № 14-52цс25)
Також суд має дослідити, чи має стягувач (його правонаступник) реальну можливість звернути виконавчий документ до виконання з огляду на встановлені законом строки пред'явлення виконавчих листів до виконання, про що Велика Палата Верховного Суду детально зазначала у постанові від 08.02.2022 року у справі № 2-7763/10.
Щодо можливості відступлення права вимоги в зобов'язанні після вирішення судом спору з приводу такого зобов'язання.
Кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 514 ЦК України).
Обсяг і зміст прав, що переходять до нового кредитора, залежать від зобов'язання, в якому здійснюється відступлення права вимоги.
Вчинення правочинів, наслідком яких є заміна особи в окремому зобов'язанні через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги), є різновидом переходу до особи прав у матеріальних правовідносинах. Унаслідок такої заміни кредитора в матеріальних правовідносинах відбувається його заміна на іншу особу і в процесуальних правовідносинах у визначених законом випадках.
Питання процесуального правонаступництва врегульовані ч. 1 ст. 55 ЦПК України, згідно з якою у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу.
Процесуальне правонаступництво - це перехід процесуальних прав та обов'язків від однієї особи до іншої. Виникнення процесуального правонаступництва безпосередньо пов'язане із переходом матеріальних прав між такими особами. Заміна сторони правонаступником відбувається, як правило, у випадках зміни суб'єкта права або обов'язку у правовідношенні, коли новий суб'єкт права (позивач, відповідач або третя особа) повністю або частково приймає на себе права чи обов'язки попередника. Для настання процесуального правонаступництва потрібно встановити факт переходу до особи матеріальних прав попередника.
Процесуальне правонаступництво (ст. 55 ЦПК України) є похідним від матеріального та випливає з юридичних фактів правонаступництва (заміни сторони в матеріальних правовідносинах її правонаступником). Це перехід процесуальних прав та обов'язків сторони у справі до іншої особи у зв'язку із вибуттям особи зі спірних матеріальних правовідносин.
У п. 71 постанови від 08.02.2022 року у справі № 2-7763/10 Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок, що наявність не виконаного боржником судового рішення про задоволення вимог кредитора не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін. Зміна кредитора в зобов'язанні шляхом відступлення права вимоги із зазначенням у договорі обсягу зобов'язання, яке передається на стадії виконання судового рішення, не обмежує цивільних прав учасників спірних правовідносин. У зв'язку із заміною кредитора в зобов'язанні саме зобов'язання зберігається цілком і повністю, крім того що змінюється його суб'єктний склад у частині особи кредитора. У цій постанові також зазначено, що заміна стягувача у виконавчому документі іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) допускається на будь-якій стадії судового процесу, зокрема й до відкриття виконавчого провадження.
Велика Палата Верховного Суду, розвиваючи висновки, сформульовані у справі № 2-7763/10, зазначила, що оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового провадження, а відступлення права вимоги допускається на будь-якій стадії судового процесу, тому договір відступлення права вимоги кредитор може укласти і після ухвалення судового рішення, яким вирішено спір між сторонами матеріальних правовідносин (зобов'язання), до моменту виконання боржником зобов'язання або настання інших обставин, що є підставою для його припинення. (Постанова від 10.09.2025 року по справі № 369/13444/20, провадження № 14-52цс25)
Щодо розгляду заяви про заміну сторони, шляхом заміни стягувача його правонаступником та видачу дубліката виконавчого документа по суті.
У заяві представник заявника просить замінити стягувача у виконавчому листі та видати його дублікат.
Насамперед Суд має з'ясувати, чи первісному кредиторові належало право вимоги до боржника на момент його відступлення, а також перевірити дійсність/чинність вимоги на момент звернення до суду з відповідною заявою. (див. п. 47 Постанови ВП ВС від 10.09.2025 року по справі № 369/13444/20, провадження № 14-52цс25)
Дослідивши матеріали справи, Судом було встановлено, що представником заявника не доведено дійсність вимоги кредитора до боржниці, а саме до матеріалів справи не надано жодного доказу на підтвердження наявності у боржниці, станом на дату звернення до суду з питання заміни стягувача правонаступником, заборгованості перед кредитором з урахуванням того, що з інформації наявної в АСВП, станом на 25.11.2025 року, вбачається, що ВП № 60727097 завершене. Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду звернула особливу увагу на обов'язковість перевірки обсягу та дійсності права вимоги, яке передається новому кредитору, в частині стягнення суми судових витрат, які не є зобов'язанням за договором та стягнені судовим рішенням в дохід держави. (п. 89 постанови ВП ВС від 10.09.2025 року по справі № 369/13444/20, провадження № 14-52цс25)
Також, як зазначалося вище, згідно висновку сформульованого Великої Палатою Верховного Суду у постанові від 08.02.2022 року у справі № 2-7763/10, з яким погодилася Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.09.2025 року по справі № 369/13444/20, провадження № 14-52цс25, при розгляді заяви про заміну сторони у виконавчому провадженні (в даній справі - сторону стягувача), суд має перевірити дотримання сторонами умов договору відступлення права вимоги, з якими вони пов'язували факт переходу права вимоги до боржника.
З додатків до заяви про заміну сторони, шляхом заміни стягувача його правонаступником та видачу дубліката виконавчого документа вбачається, що на підтвердження переходу права вимоги до боржниці, представником заявника надано до Суду лише Витяг з Реєстру боргових зобов'язань № 8 до Договору факторингу № 8-22-08/2025 від 22.08.2025 року. Таким чином, суд позбавлений можливості перевірити дотримання Фактором і Клієнтом умов Договору факторингу та надати йому правову оцінку, оскільки його копія не долучена до матеріалів справи так як і не долучена копія документу на підтвердження факту передачі грошових коштів Клієнту шляхом сплати ціни права грошової вимоги за плату (винагороду).
Окрім того, обов'язком Суду, при розгляді вказаної категорії справ, є дослідження питання щодо реальної можливості звернення стягувача (його правонаступника) виконавчого документу до виконання з огляду на встановлені законом строки пред'явлення виконавчих листів до виконання (постанови ВП ВС від 08.02.2022 року у справі № 2-7763/10, від 10.09.2025 року по справі № 369/13444/20).
Дослідивши матеріали справи, Судом встановлено, що на виконанні приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Цинєва А.О. перебувало ВП № 60727097 з примусового виконання виконавчого листа, виданого 23.10.2019 року Біляївським районним судом Одеської області по справі № 496/1878/19, про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «КБ «ПриватБанк» заборгованості за Кредитним договором № б/н від 28.11.2010 року у розмірі 6819,54 гривень та судового збору у розмірі 1921,00 гривня, а всього 8740,54 гривень. Постановою від 14.01.2020 року, винесеною в рамках ВП № 60727097, виконавчий лист повернуто стягувачу відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 37 ЗУ «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на час винесення постанови) та встановлено строк для повторного пред'явлення виконавчого листа для виконання - 14.01.2023 року.
В тексті заяви про заміну сторони, шляхом заміни стягувача його правонаступником та видачу дубліката виконавчого документа, представник заявника зазначив, що у перехідних положеннях ЗУ «Про виконавче провадження» вказано про те, що - тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 року № 64/2022, затвердженим ЗУ «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 року № 2102-ІХ - визначені ЗУ «Про виконавче провадження» строки перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану, тому вважає, що строк на пред'явлення вищевказаного виконавчого документу не є пропущеним.
Суд погоджується з вищевикладеним. Окрім того Верховний суд неодноразово звертав увагу на те, що якщо закінчення строку пред'явлення виконавчого документа припало на період воєнного стану, виконавець має приймати такий виконавчий документ до виконання без звернення стягувача до суду за поновленням строку його пред'явлення. (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 15.03.2023 року у справі №260/2595/22; Постанова ВС від 03.08.2023 року у справі № 420/10415/22)
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до вимог ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Отже, представником заявника не доведено Суду наявність та розмір заборгованості ОСОБА_1 перед АТ «КБ «ПриватБанк», а також суд позбавлений можливості перевірити виконання Фактором та Клієнтом Договору факторингу. Вищевикладене дає змогу дійти висновку про відсутність обставин у підтвердження заявлених вимог, тому заява представника ТОВ «КАПІТАЛРЕСУРС», про заміну сторони, шляхом заміни стягувача його правонаступником та видачу дубліката виконавчого документа, не підлягає до задоволення.
Керуючись ст.ст. 260, 261, 354, 442 ЦПК України, ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження», суд, -
У задоволенні заяви представника Товариства з обмеженою відповідальністю «КАПІТАЛРЕСУРС», про заміну сторони, шляхом заміни стягувача його правонаступником та видачу дубліката виконавчого документа - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Одеського апеляційного суду на протязі 15 днів з дня проголошення ухвали шляхом подання апеляційної скарги через суд першої інстанції.
Суддя О.П. Портна