Справа № 750/14094/25 Головуючий у І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/4823/343/26
Категорія - кримінальна Доповідач ОСОБА_2
25 лютого 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Чернігівського апеляційного суду в складі:
Головуючого-суддіОСОБА_2
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження за апеляційною скаргою обвинуваченої ОСОБА_8 на ухвалу Чернігівського районного суду Чернігівської області від 13 лютого 2026 року,
Цією ухвалою суду, яку було винесено під час розгляду кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 436-2, ч. 3 ст. 436-2, ч. 1 ст. 111-2 КК України, продовжено їй запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів, а саме, до 13 квітня 2026 року включно, з визначеним розміром застави 150 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 454 200 грн з умовами, що передбачені в ухвалі Новозаводського районного суду м. Чернігова від 04 жовтня 2025 року. У разі внесення застави покладено на обвинувачену ОСОБА_8 наступні обов'язки: прибувати до суду за викликом, не відлучатися з міста Чернігова без дозволу прокурора та суду, утримуватися від спілкування зі свідками у кримінальному провадженні, повідомляти прокурора та суд про зміну свого місця проживання та місця роботи.
Мотивуючи своє рішення, суд першої інстанції вказав, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні, у тому числі, особливо тяжкого злочину, а також з урахуванням доведеності ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, зокрема, обвинувачена може переховуватися від суду, вчинити інше кримінальне правопорушення, які на даний час не зникли та продовжують існувати, а також з урахуванням даних про особу обвинуваченої, яка раніше не судима, має зареєстроване місце проживання, стану здоров'я, та визнав за можливе продовжити обраний щодо обвинуваченої запобіжний захід у виді тримання під вартою, з визначеним розміром застави з умовами, що передбачені в ухвалі Новозаводського районного суду м. Чернігова від 04 жовтня 2025 року.
Не погодившись з ухвалою суду, обвинувачена подала апеляційну скаргу, в якій просить змінити запобіжний захід з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт, або зменшити розмір застави.
Зазначає, що ризик переховування від органів досудового розслідування прокурором ґрунтується лише на переписці, яка мала місце декілька років тому. Зауважує, що будь-які документи, що посвідчують її особу, у неї відсутні, а тому пересуватися в середині країни чи виїхати за кордон не представляється можливим. Зазначає, що перебуваючи під дією запобіжного заходу у виді застави та маючи при собі документи, вона не мала наміру навіть покинути своє місце реєстрації, а тим паче виїхати за кордон, а покладені на неї обов'язки виконувала належним чином, проте, суд не оцінив її процесуальну поведінку. Вважає, що судом не враховано обставини згідно вимог ч. 1 ст. 178 КПК України. Зазначає, що обвинувачення ґрунтується на висновках експертів, які були зроблені на підставі протоколу огляду речового доказу, однак при огляді у судовому засіданні самого речового доказу інформації, що зафіксована у цьому протоколі, не виявлено. Також зазначає, що за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення за ч. 1 ст. 111-2 КК України на досудовому розслідуванні вона допитана не була. Також вказує, що обшук проводився без ухвали слідчого судді. Також два свідки, які допитані у судовому засіданні по суті пред'явленого обвинувачення, будь-яких показань не надали. Звертає увагу, що суд не врахував стан її здоров'я, зокрема, наявність у неї хронічного захворювання, не врахував її міцні соціальні зв'язки, адже багато років зареєстрована за місцем проживання, на момент вчинення кримінального правопорушення мала на утриманні неповнолітню дитину, її репутацію, позитивну характеристику, те, що вона не мала судимостей, до адміністративної відповідальності не притягалася, кримінальним правопорушенням майнова шкода не завдана. Також наголошує на недоведеності ризику по справі - продовжити вчиняти кримінальні правопорушення. Зазначає, що з особами, з якими велася переписка у групі “Сестра» вона не спілкується, визнала свою вину і щиро розкаялася, та у судовому засіданні має намір надавати визнавальні показання. Наголошує на зменшенні розміру застави у зв'язку із скрутним матеріальним становищем, оскільки не має змоги працювати.
Обвинувачена ОСОБА_8 з проханням про її доставку в залу судових засідань апеляційного суду не зверталася.
Заслухавши доповідача, думку прокурора, який наголошував на залишенні апеляційної скарги без задоволення, позицію захисника, яка підтримала вимоги апеляційної скаиги на наголошувала на їх задоволенні, дослідивши матеріали провадження, колегія суддів дійшла висновку про те, що у задоволенні апеляційної скарги необхідно відмовити з огляду на таке.
Відповідно до ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з положеннями ч. 3 ст. 331 КПК України за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув'язнення.
Згідно із ст. 197 КПК України строк тримання під вартою може бути продовжений слідчим суддею, за умови доведення прокурором в клопотанні, поданому до суду в порядку ст.199 КПК України, обставин, які свідчать про те, що заявлені ризики не зменшилися, або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою, а також обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення строку дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Такий вид запобіжного заходу як тримання під вартою за положеннями ч. 1 ст.183 КПК України є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України.
Як убачається з матеріалів судового провадження, у провадженні Чернігівського районного суду Чернігівської області знаходиться кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22025270000000095 від 28 травня 2025 року за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 436-2, ч.3 ст. 436-2, ч. 1 ст. 111-2 КК України.
Ухвалою Новозаводського районного суду м.Чернігова від 04 жовтня 2025 року ОСОБА_8 визначено альтернативний запобіжний захід у виді застави у розмірі 150 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 454 200 грн.
Відповідно до ст. 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Згідно ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Положеннями ст. 199 КПК України регламентовано порядок продовження строку тримання під вартою.
Розглядаючи клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, суд повинен з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави для застосування цього запобіжного заходу та умови, за яких таке продовження можливе. Продовжуючи строк тримання під вартою, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинувачених, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою та продовження строку перебування під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Тримання під вартою та продовження строку такого тримання може бути виправдано за наявності того, що його вимагають справжні інтереси суспільства, які, не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи.
Апеляційний суд вважає, що зазначені вимоги закону судом першої інстанції дотримані в повному обсязі.
Європейський суд з прав людини підкреслює, що наявність підстав для тримання особи під вартою та продовження строку тримання під вартою має оцінюватися у кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що його вимагають справжні інтереси суспільства, які не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи.
Отже, беручи до уваги тяжкість інкримінованих ОСОБА_8 кримінальних правопорушень, дані про особу обвинуваченої, яка є раніше не судимою, має зареєстроване місце проживання, стан здоров'я, які суд оцінює у сукупності з іншими даними, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про доцільність продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно обвинуваченої, оскільки відсутні підстави вважати, що інший (менш суворий) запобіжний захід, може запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, та забезпечити виконання обвинуваченою процесуальних обов'язків у цьому кримінальному провадженні.
Доводи апеляційної скарги обвинуваченої відносно невиправданості ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки при розгляді клопотання прокурором доведено об'єктивне існування обставин, які виправдовують подальше тримання її під вартою, при цьому, будь-яких об'єктивних даних, які б безумовно свідчили про зміну або відсутність обставин, передбачених ч. 1 ст. 194 КПК України, які раніше слугували підставою для обрання обвинуваченій запобіжного заходу у виді тримання під вартою, апелянтом у скарзі не наведено.
Посилання у апеляційній скарзі на відсутність належних доказів, які б підтверджували наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, колегія суддів вважає непереконливими, оскільки наявність існуючих ризиків підтверджуються матеріалами судового провадження, які були предметом дослідження суду.
Щодо наявності у обвинуваченої міцних соціальних зв'язків, на існування яких посилається апелянт, то вони були предметом розгляду місцевого суду, та це є лише однією з обставин, які підлягають врахуванню при обранні запобіжного заходу, проте, наявність у обвинуваченого міцних соціальних зв'язків не може спростувати існування ризиків, передбачених ст. 177 КК України, що стало підставою для ухвалення рішення про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Стосовно доводів у скарзі про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт, то такі не є слушними, адже беручи до уваги наявність ризиків переховуватися від суду та повторно вчинити інше кримінальне правопорушення, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення вимог обвинуваченої щодо зміни запобіжного заходу. При цьому, обвинувачена не наводить доказів, які б вказували, що ці ризики зникли або зменшились з плином часу. Крім того, такий запобіжний захід не унеможливить запобіганню вищевказаних ризиків, оскільки ОСОБА_8 не перебуватиме під контролем правоохоронних органів.
Даних щодо неможливості утримувати ОСОБА_8 в умовах СІЗО за станом здоров'я, матеріали справи не містять.
На даний час таке обмеження права ОСОБА_8 на свободу не суперечить положенням ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки існують ознаки суспільного інтересу, які, не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають принцип поваги до особистої свободи.
Колегія суддів вважає необґрунтованими та такими, що не ґрунтуються на вимогах КПК України вимоги апеляційної скарги про необхідність зменшення розміру застави.
Згідно ч. 3 ст. 183 КПК України, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою визначив альтернативний запобіжний захід у виді застави, достатньої для забезпечення виконання обвинуваченою обов'язків, передбачених кримінальним процесуальним законом, підстав для зменшення якого колегія суддів не вбачає.
Виходячи зі змісту ч. 4 ст. 182 КПК України розмір застави визначається судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу.
Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Частиною 5 статті 182 КПК України установлено, що у виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд установить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов'язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.
На думку суду апеляційної інстанції, з урахуванням обсягу обвинувачення, обставин та характеру кримінальних правопорушень, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_8 , суд при визначенні розміру застави дійшов вірного висновку, визначивши ОСОБА_8 заставу в розмірі 150 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 454 200 гривень.
Крім того, розмір застави, згідно вимог ч.4 ст.182 КПК України, практики Європейського суду з прав людини, повинен визначатися тим степенем довіри, при якому перспектива втратити заставу, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.
Отже, при продовженні обвинуваченій ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, місцевим судом, у відповідності до ч.3 ст.183 КПК України, з урахуванням ч.5 ст.182 КПК України, правильно визначений розмір застави, з чим погоджується і колегія суддів.
Посилання апелянта на те, що визначений розмір застави є непомірним не може слугувати підставою для зменшення розміру застави, оскільки внесення застави є правом, а не обов'язком обвинуваченої.
Отже, наведені прокурором у клопотанні та підтверджені у судовому засіданні підстави для продовження строку тримання під вартою є належним чином обґрунтовані та вмотивовані, ризики, які слугували підставою для обрання запобіжного заходу обвинуваченій на цей час не змінилися.
Крім цього, будь-яких інших обставин, які б свідчили про те, що запобіжний захід у виді тримання під вартою, з урахуванням наявності ризиків, не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи обвинуваченої ОСОБА_8 апеляційний суд на теперішній час не установив.
З врахуванням наведеного та особи обвинуваченої ОСОБА_8 , тяжкості інкримінованих їй діянь, апеляційний суд відхиляє доводи про зміну їй запобіжного заходу, оскільки визнає таке недостатньо обґрунтованим, виходячи з існуючих на цей час ризиків, вважає, що запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою не зможе забезпечити належної процесуальної поведінки обвинуваченої, запобігти можливості настання таких ризиків.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 409, 419, 422-1 КПК України, колегія суддів,
Залишити без задоволення апеляційну скаргу обвинуваченої ОСОБА_8 , а ухвалу Чернігівського районного суду Чернігівської області від 13 лютого 2026 року, якою продовжено обвинуваченій запобіжний захід у виді тримання під вартою до 13 квітня 2026 року включно, з визначеним розміром застави - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4