іменем України
24 лютого 2026 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 742/2094/25
Головуючий у першій інстанції - Циганко М. О.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/503/26
Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої - судді Мамонової О.Є.,
суддів - Висоцької Н.В., Шитченко Н.В.,
із секретарем: Герасименко Ю.О.,
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1 ,
відповідач: ОСОБА_2 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Служба у справах дітей Прилуцької міської ради Чернігівської області,-
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи у відкритому судовому засіданні у залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 11 листопада 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав,-
У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просила позбавити останнього батьківських прав відносно дитини - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позов обґрунтовувала тим, що з червня 2017 року перебувала в зареєстрованому шлюбі з відповідачем, який розірвано рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 16.01.2019. Сторони від шлюбу мають малолітню дитину - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка залишилася проживати з матір'ю.
Зазначала, що до стягнення аліментів у судовому порядку відповідач аліменти не сплачував, у додаткових витратах на дитину участі не брав, прохання допомагати дитині матеріально ігнорував.
Звертала увагу суду на те, що відповідач систематично ухилявся від виконання свого обов'язку щодо утримання дитини, так станом на 28.02.2025 заборгованість ОСОБА_2 по сплаті аліментів з листопада 2021 року складала 82 685,75 грн.
Наголошувала, що її зусилля налагодити стосунки між відповідачем та дитиною були безрезультатні, ОСОБА_2 не відповідає на її повідомлення та дзвінки, не цікавиться життям доньки, не був присутній на жодній радісній події (днях народженнях, святкуваннях новорічних та різдвяних свят). Відповідач не знає та не виявляє інтересу до того, чим дитина цікавиться, з ким дружить, батько і донька практично не знайомі між собою.
Указувала, що ОСОБА_2 ніяким чином не піклується про дитину, не проявляє заінтересованості в її подальшій долі, не цікавить успіхами, станом здоров'я, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчанням, підготовкою до самостійного життя, зокрема не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, не спілкується з дитиною, не надає їй доступ до культурних та інших духовних цінностей, не сприяє засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі, не виявляє інтересу до її внутрішнього світу, не створює умов для отримання нею освіти.
Ураховуючи умисну винну поведінку відповідача, що полягає у свідомому самоусуненні від виконання покладених на нього батьківських обов'язків, зважаючи на факт, що дитина не спілкується з батьком, практично його не знає, він є чужою людиною в її житті, з метою повного та всебічного забезпечення прав та законних інтересів дитини, уважала за необхідне позбавити ОСОБА_2 батьківських прав.
Заочним рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 11.11.2025 у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав - відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, невідповідність принципу найкращих інтересів дитини.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що у справі наявні численні докази повної відсутності участі відповідача у вихованні та розвитку дитини: довідки гімназії №12, закладу дошкільної освіти №3, інформація сімейного лікаря, психологічний висновок. Всі ці документи прямо вказують, що батько жодного разу не відвідував навчальний заклад, не цікавився навчанням, здоров'ям, емоційним станом дитини, не брав участі в освітніх чи виховних заходах протягом багато років.
Заявниця зазначає, що відповідач не підтримує контакту з дитиною та з позивачем, не виявляє ініціативи у спілкуванні, не телефонує, не вітає з днем народження, не цікавиться станом здоров'я, не бере участі у лікуванні та розвитку. Повна відсутність спілкування у поєднанні з несплатою аліментів та уникненням будь-яких обов'язків є класичним проявом пасивного ухилення від виховання, що відповідно до ст. 164 СК України є підставою для позбавлення батьківських прав.
Звертає увагу суду на те, що у жодній заяві батько не надає ні свого телефону, ні електронної пошти, щоб з ним зв'язатися, тобто умисно ігнорує будь-яку можливість реального спілкування. В матеріалах справи наявні докази того, що відповідач тривалий час не підтримує зв'язок ні з матір'ю дитини, ні з дитиною, не відповідає на повідомлення, не проживає та фактично не з'являється за місцем реєстрації, не повідомляє про зміну адреси, а будь-який контакт з ним є неможливим.
Наголошує, що формальне посилання суду на загальні норми сімейного законодавства не може замінити обов'язкову оцінку реального впливу поведінки батька на розвиток, безпеку та благополуччя дитини. Суд не розкрив, яким чином залишення за відповідачем статусу батька, який протягом тривалого часу самоусувається від виконання обов'язків, може відповідати інтересам дитини.
Указує, що матеріали справи містять чіткі вказівки на те, що дитина має сформований та стабільний психоемоційний зв'язок виключно з матір'ю, яка забезпечує її догляд, виховання та розвиток. Висновок психолога підтверджує, що відсутність батька не створює дестабілізації для дитини, оскільки вона давно не підтримує з ним контактів і не отримує від нього емоційної чи поведінкової підтримки.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить відмовити у її задоволенні, заперечує проти задоволення позовних вимог.
Зазначає, що позбавлення його батьківських прав, тобто природних прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставинами цієї справи не доведена.
Указує, що позивачка з донькою у зв'язку з повномасштабним вторгненням виїхали закордон та не мають можливості повернутися в Україну, а він не має можливості поїхати до доньки і повноцінно спілкуватися з нею.
Наголошує, що та обставина, що на час розгляду справи вихованням і розвитком дитини займається мати, не свідчить про те, що батько не бажає брати участь в утриманні та вихованні доньки, тобто свідомо умисно нехтує батьківськими обов'язками, адже він територіально знаходиться далеко від дитини і їх прямі зустрічі є неможливими.
Звертає увагу суду на те, що він, крім стягуваних з нього аліментів, систематично передавав грошові кошти, залежно від його фінансових можливостей, для забезпечення потреб ОСОБА_3 за кордоном, що підтверджує його активну участь у забезпеченні дитини, її вихованні та створенні умов для її належного розвитку, однак перестав це робити після суперечностей з позивачкою.
Зазначає, що був проінформований про існування судового наказу та добровільно сплачував та сплачує аліменти на рахунок позивача, що підтверджується доданим розрахунком заборгованості по аліментах державного виконавця, згідно якого він сплачує аліменти виходячи з розміру фактично отриманих доходів, а отже виконує обов'язок по утриманню дитини.
Уважає, що позивачка, звертаючись до суду з різними виду позовами, має ознаки зловживання правами та використовує їх як засіб особистої помсти, справжньою її метою є не захист інтересів дитини, а створення перешкод для іншого з батьків або помста за минулі конфлікти.
Наголошує, що у матеріалах справи відсутні докази наявності у нього залежностей, у тому числі алкогольної, чи доказів, які б підтверджували його протиправну поведінку.
Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення позивачки ОСОБА_1 та її представника - адвоката Ніколаєвої Г.Г., які просили задовольнити апеляційну скаргу, відповідача ОСОБА_2 , який просив залишити в силі рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено, що поведінка відповідача відносно дитини є свідомим нехтуванням ним своїми батьківськими обов'язками та наявність в його діях вини. Суд констатував, що позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітньої доньки не забезпечуватиме інтересів самої дитини, оскільки позивач не довела, та не надала суду доказів, в чому полягає захист інтересів дитини шляхом позбавлення батька по відношенню до дитини батьківських прав та доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення відповідачем від виконання батьківських обов'язків відносно дитини.
З такими висновками районного суду погоджується апеляційний суд.
Судом у справі встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 16.01.2019, що набрало законної сили 16.02.2019 (а.с. 7 зворот - 8), після розлучення разом не проживають.
Сторони є батьками ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 (а.с.7).
Позивачка зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 (а.с. 6 зворот). З 2023 року позивачка разом з донькою проживають за кордоном. 05.02.2025 ОСОБА_4 зареєструвала шлюб з ОСОБА_5 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 (а.с. 13 зворот).
Відповідач, за його твердженням, проживає за адресою АДРЕСА_2 .
Судовим наказом №2-н/742/124/18 (справа №742/1512/18), виданим Прилуцьким міськрайонним судом Чернігівської області 07.06.2018, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини його заробітку (доходу) щомісячно, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з часу подання заяви - 14.05.2018 до досягнення дитиною повноліття (а.с.8 зворот).
20.06.2018 головним державним виконавцем Прилуцького міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області Скрибченко Л.В. відкрито виконавче провадження №56634612 з виконання виконавчого листа №2-н/742/124/18 від 07.06.2018 (а.с.9 зворот).
Заочним рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 24.04.2024 (справа №742/5417/23) стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 неустойку (пеню) від суми несплачених аліментів в розмірі 40 073,75 грн та на користь держави судовий збір в розмірі 1 073,60 грн.
26.07.2024 старшим державним виконавцем Прилуцького відділу державної виконавчої служби у Прилуцькому районі Чернігівській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Наумейко А.О. відкрито виконавче провадження №75639176 з виконання виконавчого листа №2/742/85/18 від 20.06.2024 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 неустойки (пені) від суми несплачених аліментів в розмірі 40 073,75 грн (а.с.10).
Відповідно до розрахунку заборгованості по аліментах, складеному старшим державним виконавцем Наумейко А.О., станом на січень 2025 року ОСОБА_2 мав заборгованість перед ОСОБА_1 зі сплати аліментів у розмірі 82 685,75 грн (а.с.10 зворот -11).
Рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 20.11.2025 (справа №742/2310/25) у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) від суми несплачених аліментів відмовлено (а.с. 77-79).
Згідно з довідкою ТОВ «Агрофірма «Лосинівська» від 26.12.2025 № 26-12/01 станом на 26.12.2025 згідно постанови №ВП-56634612 із заробітної плати ОСОБА_2 було утримано та перераховано на користь ОСОБА_1 аліменти та борг по аліментах в наступному розмірі: аліменти за період з лютого 2025 року по листопад 2025 року - 38 750,25 грн; борг за аліментами за період з лютого 2025 року по листопад 2025 року - 38 750,25 грн. Загальна сума утриманих та перерахованих аліментів за період з лютого 2025 року по листопад 2025 року - 77 500,50 грн (а.с. 80).
Відповідно до розрахунку заборгованості по аліментах, складеному старшим державним виконавцем Наумейко А.О., станом на вересень 2025 року ОСОБА_2 мав заборгованість перед ОСОБА_1 зі сплати аліментів у розмірі 52 147,10 грн (а.с. 84).
З відповіді на запит адвоката Прилуцького закладу дошкільної освіти (ясла-садок) №3 Прилуцької міської ради Чернігівської області від 28.02.2025 № 01-19/12 вбачається, що ОСОБА_1 , матір ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка відвідувала Прилуцький заклад дошкільної освіти (ясла-садок) №3 Прилуцької міської ради Чернігівської області з 09.12.2018 по 31.08.2023, супроводжувала доньку до дошкільного закладу, відвідувала батьківські збори та інші заходи, що організовувалися закладом, цікавилася успіхами дитини. Батько дівчинки, ОСОБА_2 , до дошкільного закладу щодо надання йому даних про відвідування, навчання, успіхи доньки не звертався, контакту з дошкільним закладом не підтримував, з вихователями не спілкувався, батьківські збори, заходи, що організовувалися закладом не відвідував. Дівчинка розвинена, активна, сміло йде на контакт з дорослими й однолітками. Відвідувала гуртки в закладі (а.с.12 зворот).
Відповідно до довідки № 3 від 05.03.2025, виданої ФОП ОСОБА_6 (ліцензія МОЗ України №1774 від 11.10.2023), ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , має декларацію з лікарем-педіатром ОСОБА_7 , укладену 12.11.2023. З моменту укладення декларації й до теперішнього часу ні ОСОБА_2 , ні її законний представник згідно Декларації, ОСОБА_1 , жодного разу не відвідували лікаря за місцем надання первинної медичної допомоги, оскільки повідомили лікаря про те, що перебувають за межами України. Водночас законний представник дитини ОСОБА_1 підтримує зв'язок з лікарем засобами зв'язку, звертається з питань щодо профілактики захворювань, лікування, проведення профілактичних щеплень. ОСОБА_2 жодного разу не звертався до лікаря ні особисто, ні засобами зв'язку (а.с.13).
Згідно з довідкою Прилуцької гімназії № 12 Прилуцької міської ради Чернігівської області від 06.03.2025 №01-04/54 ОСОБА_2 , батько ОСОБА_2 , учениці 2 класу Прилуцької гімназії № 12 Прилуцької міської ради Чернігівської області, не бере участі у вихованні дівчинки, не спілкується з учителями, не цікавиться навчанням доньки (а.с. 11 зворот).
Відповідно до довідки Прилуцької гімназії №12 Прилуцької міської ради Чернігівської області від 06.03.2025 №01-04/55 ОСОБА_2 навчається за сімейною формою (так як перебуває за кордоном) у 2 класі Прилуцької гімназії №12 Прилуцької міської ради Чернігівської області. Мати учениці - ОСОБА_1 приділяє значну увагу навчанню доньки, постійно підтримує зв'язок із класним керівником, контролює своєчасне проходження дитиною підсумкового річного оцінювання з навчальних предметів, які визначені індивідуальним навчальним планом (а.с. 12).
Згідно з психологічним висновком виданим психологом ОСОБА_8 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є комунікабельною та відкритою дівчинкою. ОСОБА_9 йде на контакт, достатньо впевнена в собі. Легка в спілкуванні, не зажата, вільно спілкується про своє життя та сім'ю. Має друзів та задоволена своїм життям. Що говорить про стабільний психоемоційний стан дитини у її віці.
Проективна методика «Малюнок сім?ї», який намалювала ОСОБА_3 , говорить про сприятливу емоційну ситуацію в сім'ї та психологічне благополуччя. На малюнку дитина указала членів сім'ї з якими проживає: мама ОСОБА_10 , тато ОСОБА_11 , дід ОСОБА_12 та бабуся ОСОБА_13 . З цього можна визначити, що татом близьким до себе, вона вважає ОСОБА_5 - чоловіка ОСОБА_1 . Біологічного батька ОСОБА_2 вона не зобразила на малюнку і після запитання: «Чи всіх членів сім'ї ти намалювала? Я помітила, що ти не зобразила рідного тата»? Була отримана відповідь від ОСОБА_3 : «Я його ненавиджу. Навіщо він мені, якщо я йому не цікава. Він мене ні разу не привітав, навіть з днем народження».
І якщо до цього ОСОБА_3 була розслаблена і позитивно налаштована, то це питання її обурило і вона почала гніватися при згадці про ОСОБА_2 , що говорить про її образу на рідного батька.
При інтерпретації малюнку та додатковим питанням видно, що ОСОБА_3 комфортно зі своєю сім'єю, де панує тепла атмосфера і при будь-яких труднощах або радощах вона завжди може звернутися до рідних за порадою або підтримкою. Мама є для дитини емоційно близькою, значущою та важливою фігурою. В сім'ї демократичний стиль виховання.
З інтерпретації проективної методики «Малюнок сім'ї», бесіди та спостереження, можна зробити висновок, що дитина достатньо впевнена в собі та комунікабельна і завдяки демократичному стилю виховання та підтримці близьких ці риси будуть більше розкриватися. Оскільки ОСОБА_3 не має контакту з рідним батьком ОСОБА_2 , то дуже добре, що у неї є контакт та довіра з ОСОБА_5 . Адже саме фігура батька є значущою для формування власної ідентичності, формування жіночності, розвиток здорової самооцінки, внутрішньої безпеки. Завдяки гарному емоційному контакту ОСОБА_3 та ОСОБА_14 , дівчинка компенсує нестаток батьківського тепла від рідного батька. Що позитивно впливає на її формування особистості (а.с.14).
Як вбачається з листа Служби у справах дітей Прилуцької міської ради Чернігівської області від 05.05.2025 № 245 ОСОБА_2 , 1995 р.н., на території міста не зареєстрований і не проживає. З'ясувати обставини справи, провести бесіду з відповідачем щодо його намірів стосовно виховання дитини, відвідати його за місцем проживання, отримати акт оцінки потреб особи і, відповідно, підготувати висновок - можливості не має. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на обліку Служби не перебувала та перебуває (а.с.27).
Витягом з інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості» підтверджено, що ОСОБА_2 на території України станом на 26.12.2025 є особою, стосовно якої відомості про наявність незнятої чи непогашеної судимості відсутні (а.с. 82).
Відповідно до довідки КНП «Чернігівська обласна психоневрологічна лікарня» Чернігівської обласної ради від 29.12.2025 № 102 ОСОБА_2 , 1995 р.н., що проживає за адресою АДРЕСА_2 , на обліку в лікаря-нарколога не перебуває, за наркологічною допомогою не звертався (а.с. 83).
За наявною у справі характеристикою, виданою ТОВ «Агрофірма «Лосинівська», ОСОБА_2 , працює в ТОВ «Агрофірма «Лосинівська» з 19.02.2025 на посаді механіка. За час роботи зарекомендував себе як відповідальний і дисциплінований працівник, який може проявити ініціативу і прийняти правильне рішення в питаннях, що стосуються його професійної діяльності і знаходяться в межах його компетенції. Не було жодних нарікань на його професійність, сумлінність, дотримання правил трудового розпорядку та неналежне виконання трудових обов'язків. Взаємовідносини з колективом склалися хороші, користується повагою і авторитетом серед працівників колективу (а.с. 81).
Частинами 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989, ратифікованої Верховною Радою України 27.02.1991, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини. (ч. 1, 3 ст. 9 Конвенції про права дитини).
Держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування (ч. 1 ст. 18 Конвенції про права дитини).
Статтею 27 Конвенції про права дитини, передбачено, що Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
Батько(-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Держави-учасниці відповідно до національних умов і в межах своїх можливостей вживають необхідних заходів щодо надання допомоги батькам та іншим особам, які виховують дітей, у здійсненні цього права і у випадку необхідності надають матеріальну допомогу і підтримують програми, особливо щодо забезпечення дитини харчуванням, одягом і житлом.
Згідно преамбули Європейської конвенції про здійснення прав дітей, ратифікованої Україною 03.08.2006, визначається важливість ролі батьків у захисті та підтримці прав і найвищих інтересів дітей, зважаючи на те, що Держави в разі необхідності мають також брати участь у такому захисті й у такій підтримці.
Під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган, серед іншого, визначає, чи має він достатньо інформації для прийняття рішення в найвищих інтересах дитини, і в разі необхідності одержує додаткову інформацію, зокрема від суб'єктів батьківської відповідальності (п. а ч. 1 ст. 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей).
Наведеними нормами закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися при вирішенні питань, що безпосередньо стосуються дитини з причин, обумовлених необхідністю забезпечити дитині повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя.
Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини, у тому числі шляхом застосування ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР.
ЄСПЛ зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
Дитина є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів, оскільки на її долю випадає найбільше страждань та втрат. Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним, оскільки в його процесі вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається доля дитини, а тому результат судового розгляду повинен бути спрямований на захист найкращих інтересів дитини.
Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
За ч. 7 ст. 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Частиною 1 ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Частини 2, 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» наголошують, що кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей, однак предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Статтею 5 Сімейного кодексу України встановлено, що держава охороняє сім'ю, дитинство, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення сім'ї. Держава створює людині умови для материнства та батьківства, забезпечує охорону прав матері та батька, матеріально і морально заохочує і підтримує материнство та батьківство. Держава забезпечує пріоритет сімейного виховання дитини.
Частинами 6-10 ст. 7 СК України передбачено, що жінка та чоловік мають рівні права і обов'язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.
Згідно зі ст. 141, 150, 151, 153, 155 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані поважати дитину.
Батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства.
Питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. (ч. 1-3 ст. 157 СК України).
Аналогічні положення щодо виховання дітей та спілкування з їх батьками містяться у розділах 8, 11, 12, 15 ЗУ «Про охорону дитинства».
Відповідно до ст. 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Сімейним кодексом України визначено чіткий перелік підстав для позбавлення батьків батьківських прав щодо дітей і відповідно до ч. 1 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.
Як роз'яснено у пунктах 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інші), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених ст. 164 СК України. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Звідси виходить, що позбавлення батьківських прав, що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування всіх обставин справи, зокрема, ставлення батьків до дітей.
Також слід зазначити, що Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці звертає увагу, що питання позбавлення батьківських прав мають ґрунтуватись на оцінці особистості та його поведінці, позбавлення батьківських прав має бути виправдане інтересами дитини, і тоді інтереси повинні мати переважний характер над інтересами батьків, між інтересами дитини та інтересами батьків має існувати справедлива рівновага (справа «Хант проти України» від 07.12.2006).
У рішенні по справі «Мамчур проти України» від 16.07.2015 ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.
Розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18.12.2008 у справі «Савіни проти України»).
Звертаючись до суду із позовом про позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 , посилаючись на ст. 164 СК України, вказувала на те, що батько не цікавиться життям своєї доньки, не надає жодної матеріальної допомоги, участі у вихованні дитини не бере, з дитиною не спілкується.
Тлумачення змісту п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України дає змогу зробити висновок, що ухилення від виконання обов'язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема, не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна оцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Подібні правові висновки щодо застосування відповідних норм СК України викладені у постановах Верховного Суду: від 30.05.2018 у справі №553/2563/15-ц, від 23.01.2020 в справі №755/3644/19, від 23.06.2021 в справі №953/17837/19.
У постанові Верховного Суду від 17.06.2021 у справі №643/7876/18 зазначено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті споріднення з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох, з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.
Відповідно до постанови Верховного Суду від 17.06.2021 у справі №466/9380/17 при вирішенні такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку.
Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків.
Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.
Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах: від 29.04.2020 у справі №522/10703/18, від 13.04.2020 у справі №760/468/18, від 11.03.2020 у справі №638/16622/17, від 23.12.2020 у справі №522/21914/14, від 29.07.2021 у справі №686/16892/20, від 03.08.2022 у справі №306/7/20, від 07.12.2022 у справі №562/2695/20, від 11.01.2023 у справі №461/7447/17, від 13.03.2023 у справі №215/3495/21.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).
Згідно з ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України).
Матеріали справи свідчать, що ОСОБА_2 не проти спілкуватись з донькою, про що свідчить його зацікавленість у ході даної справи, а саме присутність відповідача у судовому засіданні в суді апеляційної інстанції, подання відзиву та доказів на підтвердження відсутності підстав для позбавлення його батьківських прав.
Для позбавлення батьківських прав необхідно довести, що батько свідомо та навмисно не спілкується з донькою, не цікавиться життям дитини, не надає фінансової підтримки, маючи таку можливість, а не просто розлучений з нею через кордон.
Перебування дитини за кордоном унеможливлює її безпосереднє спілкування з батьком, ОСОБА_2 має можливість підтримувати зв'язок з донькою виключно дистанційно. Проте, зважаючи на вік дитини, саме батьки мають налагодити дистанційну комунікацію в її інтересах.
Загалом відповідач не має негативної характеристики, матеріали справи не містять доказів, що він веде асоціальний чи аморальний спосіб життя.
Посилання заявниці на несплату аліментів як підставу позбавлення батьківських прав відповідача є необґрунтованими. Стягнення аліментів є одним із способів захисту прав дитини на належне матеріальне забезпечення та вказує на спонукання батька до надання дитині належного утримання.
Апеляційний суд зауважує, що наявність заборгованості зі сплати аліментів не є підставою для позбавлення особи батьківських прав. Це узгоджується з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 17 червня 2021 року у справі № 466/9380/17, від 02 червня 2022 року у справі №754/15490/18, від 21 травня 2024 року у справі № 303/801/23.
Водночас у справі, що переглядається, колегія суддів враховує, що на час розгляду справи відповідач сплачує аліменти, та частково погасив наявну у нього заборгованість.
Апеляційний суд вважає, що позбавлення відповідача батьківських прав, що, до того ж, є крайнім заходом впливу, буде очевидно суперечити інтересам дитини.
Принцип якнайкращих інтересів дитини передбачає право мати і знати обох батьків, отримувати від них виховання, піклування та турботу, за відсутності при цьому дійсних і реальних підстав вважати, що таке буде суперечити інтересам дитини.
Зважаючи на те, що наявні в матеріалах цивільної справи докази не є достатніми для обґрунтованості висновку про ухилення відповідача від виховання своєї малолітньої доньки, оскільки вони не свідчать про свідоме та умисне нехтування відповідачем своїми батьківськими обов'язками, суд першої інстанції ґрунтовно відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що батько жодного разу не відвідував навчальний заклад, не цікавився навчанням, здоров'ям, емоційним станом дитини, не брав участі у жодних освітніх чи виховних заходах, не цікавиться станом здоров'я, не бере участі у лікуванні та розвитку. Так, як вже було зазначено вище, дитина знаходиться за кордоном разом з матір'ю та навчається дистанційно, до лікаря мати теж звертається дистанційно.
Посилання заявниці на те, що батько систематично не виконує батьківських обов'язків не заслуговують на увагу, оскільки наявні в матеріалах цивільної справи докази не є достатніми для обґрунтованості висновку про ухилення відповідача від виховання своєї доньки, оскільки вони не свідчать про свідоме та умисне нехтування відповідачем своїми батьківськими обов'язками.
Помилковим є посилання суду першої інстанції на те, що відсутність висновку органу опіки та піклування унеможливлює повне та об'єктивне з'ясування обставин справи, зокрема щодо ставлення відповідача до виконання батьківських обов'язків та відповідності позову найкращим інтересам дитини, враховуючи, що дитина не перебувала і не перебуває на обліку у Службі у справах дітей.
Винесення рішення у справі не може ставитися у залежність від наявності чи відсутності відповідного висновку. Адже згідно із частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб. Органи державної влади і місцевого самоврядування, надаючи висновок, діють паралельно із судом - захищаючи права та інтереси дитини і тим самим допомагають суду здійснювати захист відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України.
Такі висновки, безумовно, мають велике значення для ухвалення судом законного, обґрунтованого та справедливого рішення. Адже висновок органів державної влади та місцевого самоврядування формується із урахуванням досвіду у певній сфері, в межах компетенції відповідного органу та на основі його повноважень.
Однак невчинення таких захисних дій з боку владного органу у вигляді неподання висновку не може слугувати підставою для відмови або для зволікання у захисті з боку суду. Адже здійснення правосуддя, захист прав та інтересів дітей не може ставитися у залежність від можливості здійснення владними органами своїх повноважень.
Тому у випадку ненадання висновку органом опіки та піклування, залученим до участі у справі, суд може надати додатковий строк відповідному органу, відклавши розгляд справи. Однак відмовити у винесенні рішення у справі чи зупинити провадження у справі через відсутність такого висновку суд не може.
Це узгоджується з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 11.12.2023 у справі № 523/19706/19.
При цьому посилання суду на відсутність висновку органу опіки та піклування на правильність рішення суду не впливає та не може бути підставою для скасування законного по суті рішення.
Зважаючи на викладене, районний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність передбачених ст. 164 СК України підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо доньки - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Підсумовуючи наведене, колегія суддів доходить висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і не дають підстав для його скасування, а тому апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а рішення районного суду - без змін.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Заочне рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 11 листопада 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повна постанова складена 26 лютого 2026 року.
Головуюча О.Є. Мамонова
Судді Н.В. Висоцька
Н.В. Шитченко