Номер провадження: 11-сс/813/274/26
Справа № 947/37612/25 1-кс/947/15413/25
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
18.02.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах підозрюваної ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 25.12.2025, якою було відмовлено в задоволенні скарги захисника ОСОБА_6 на повідомлення ОСОБА_7 про підозру у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 191; ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 366 КК України в межах к/п №12023160000001231 від 22.09.2023
установив:
Зміст оскаржуваного судового рішення та встановлених судом 1-ої інстанції обставин.
Оскаржуваною ухвалою слідчого судді було відмовлено в задоволенні скарги захисника ОСОБА_6 на повідомлення ст. слідчого в ОВС СУ ГУНП в Одеській обл. ОСОБА_8 від 29.05.2025 про підозру ОСОБА_7 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 191; ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 366 КК України в межах к/п №12023160000001231 від 22.09.2023.
Мотивуючи своє рішення про відмову в задоволенні скарги, слідчий суддя зазначив, що повідомлення про підозру ОСОБА_7 від 29.05.2025 відповідає вимогам ст.ст. 276-277 КПК України, зокрема, останній були роз'яснені права та обов'язки підозрюваного та повідомлення про підозру містить всі обов'язкові відомості, а при врученні повідомлення про підозру слідчим було дотримано вимоги ст.ст. 278, 111, 112, 135 КПК України, зокрема, повідомлення про підозру за відсутності ОСОБА_7 за місцем її проживання було вручено уповноваженій особі ОСББ «Добровольський 151/3» ОСОБА_9 , який за повідомленням голови ОСББ є особою, уповноваженою на підписання від імені ОСББ, при цьому, під час допиту ОСОБА_7 сама назвала слідчому свою адресу місця проживання - АДРЕСА_1 .
Вимоги, наведені в апеляційній скарзі та узагальнення доводів особи, яка її подала.
В апеляційній скарзізахисник ОСОБА_6 в інтересах підозрюваної ОСОБА_7 не погодився із оскаржуваною ухвалою з огляду на наступні обставини:
- поза увагою слідчого судді залишилось те, що слідчий не здійснив усіх можливих та належних заходів для встановлення фактичного місця проживання або реєстрації ОСОБА_7 , натомість, використав інформацію, яку надавала ОСОБА_7 ще у 2023 році на допиті в якості свідка;
- матеріали кримінального провадження не містять жодних відомостей про те, яке відношення ОСББ «Добровольський 151/3» має до фактичного місця проживання чи місця реєстрації ОСОБА_7 та чи є ОСББ взагалі житлово-експлуатаційною організацією в розумінні вимог КПК України та Житлового кодексу України; в матеріалах кримінального провадження відсутні будь-які дані стосовно того, яке відношення має ОСОБА_9 має до ОСББ «Добровольський 151/3», які його повноваження та відсутня дата вручення;
- слідчим суддею не було враховано того, що допущені порушення порядку вручення повідомлення про підозру призвели до істотного порушення прав ОСОБА_7 , необізнаності про процесуальний статус, неспроможності своєчасного захисту своїх прав, в тому числі під час обрання запобіжного заходу, оголошення в розшук та у міжнародний розшук, а також вплинули на справедливість провадження в цілому.
Посилаючись на викладені обставини, захисник ОСОБА_6 просить ухвалу слідчого судді скасувати, врахувати як технічну помилку та вважати, що скарга подана на повідомлення про підозру ОСОБА_7 від 29.05.2025 у к/п №12023160000001231 від 22.09.2023, постановити нову ухвалу, якою скасувати повідомлення про підозру ОСОБА_7 від 29.05.2025 у к/п №12023160000001231 у зв'язку із порушенням порядку її вручення.
Учасники провадження в судове засідання не з'явився, не зважаючи належне та своєчасне сповіщення про дату, час та місце апеляційного розгляду.
Прокурор відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_10 просив апеляційний розгляд проводити без його участі та відмовити в задоволенні апеляційної скарги сторони захисту, посилаючись на те, що обґрунтованість повідомлення про підозру перевірено в тому числі під час обрання стосовно ОСОБА_7 запобіжного заходу слідчим суддею Київського райсуду м. Одеси та перегляду зазначеного рішення Одеським апеляційним судом 21.01.2026; повідомлення про підозру було скеровано за адресою місця проживання підозрюваної, яку вона повідомила під час допиту в якості свідка та яка також підтверджується іншими матеріалами кримінального провадження, а також було направлено на особистий номер мобільного телефону ОСОБА_7 через застосунок «WhatsApp».
Захисник ОСОБА_6 про причини неприбуття не повідомив та жодних клопотань на адресу суду не подавав.
Враховуючи неявку учасників провадження в судове засідання, колегія суддів, керуючись при цьому вимогами ч. 4 ст. 405 та ч. 4 ст. 107 КПК України, вважає за можливе апеляційний розгляд проводити за відчутності учасників процесу та фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів не здійснювати.
Заслухавши доповідь судді, проаналізувавши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали судового провадження, апеляційний суд доходить висновків про таке.
Мотиви суду апеляційної інстанції.
Частина 1 ст. 404 КПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду 1-ої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно із ч. 1 ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Аналіз змісту оскаржуваної ухвали слідчого судді дає підстави стверджувати про те, що вказане судове рішення вищевикладеним вимогам кримінального процесуального закону відповідає з огляду на наступне.
Вимоги ч. 2 ст. 309 КПК України передбачають, що під час досудового розслідування також може бути оскаржена в апеляційному порядку ухвала слідчого судді про скасування повідомлення про підозру чи відмову у задоволенні скарги на повідомлення про підозру.
Чинний кримінальний процесуальний закон не містить нормативного визначення терміну «повідомлення про підозру», натомість, системний аналіз положень КПК України дає підстави стверджувати про те, що повідомлення про підозру - одне із важливих процесуальних рішень у кримінальному провадженні, констатація факту наявності достатніх підстав («поза розумним сумнівом») вважати обґрунтованим припущення, що особа вчинила кримінальне правопорушення на підставі наявних доказів.
Незважаючи на важливість критерію обґрунтованості підозри, визначення вказаного терміну в національному кримінальному процесуальному законодавстві відсутнє.
При розгляді зазначеного кримінального провадження у відповідності до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» колегія суддів застосовує Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), як джерело права.
Так, поняття «обґрунтована підозра» не визначене у національному законодавстві, тому, виходячи з положень ч. 5 ст. 9 КПК України та позиції Європейського суду з прав людини, яка відображена у п. 175 рішення від 21.04.2011 у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення, також вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення (рішення у справі «Мюррей проти Об'єднаного Королівства» від 28.10.1994, «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30.08.1990).
Таким чином, відповідно до практики ЄСПЛ, для вирішення питання щодо обґрунтованості повідомленої підозри, оцінка наданих слідчому судді доказів здійснюється не в контексті оцінки доказів з точки зору їх достатності та допустимості для встановлення вини чи її відсутності, доведення чи не доведення винуватості особи, що здійснюється судом при ухваленні вироку, а з метою визначити вірогідність та достатність підстав причетності тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення, а також чи є підозра обґрунтованою, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.
Проаналізувавши зміст повідомленої ОСОБА_7 підозри у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 191; ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 366 КК України, колегія суддів зауважує на тому, що ОСОБА_7 підозрюється у тому, що вона, перебуваючи на посаді директора Одеського ліцею «Європейський» ОМР, в період з січня 2020 року по жовтень 2022 року, діючи за попередньою змовою з ОСОБА_11 , а після її звільнення - в період з жовтня 2022 року по листопад 2023 року, діючи за попередньою змовою з ОСОБА_12 , шляхом зловживання своїм службовим становищем, заволоділа бюджетними коштами в сумі 389 851, 61 грн. шляхом щомісячного внесення у табелі обліку робочого часу відомостей про відпрацьовані ОСОБА_13 години, достовірно знаючи про те, що ОСОБА_13 свої функціональні обов'язки не виконувала.
Зазначені дії спричинили збитки державі в особі КУ «Центр фінансування та господарської діяльності закладів та установ системи освіти Приморського р-ну м. Одеси».
Окрім того, ОСОБА_7 , діючи за попередньою змовою з ОСОБА_11 , зловживаючи своїм службовим становищем, знаходячись у приміщенні вищевказаного навчального закладу, достовірно знаючи, що ОСОБА_13 свої функціональні обов'язки не виконувала та не виходила на роботу, внесли до табелів обліку використання робочого часу технічних працівників у період часу з 02.01.2020 по жовтень 2022 року завідомо недостовірні відомості про відпрацьовані ОСОБА_13 робочі години, завіривши їх власними підписами.
В подальшому, після звільнення ОСОБА_11 та призначення на посаду заступника директора ОСОБА_14 , ОСОБА_7 , діючи за попередньою змовою з ОСОБА_14 , зловживаючи своїм службовим становищем, знаходячись у приміщенні вищевказаного навчального закладу, достовірно знаючи, що ОСОБА_13 свої функціональні обов'язки не виконувала та не виходила на роботу, внесли до табелів обліку використання робочого часу технічних працівників у період часу з жовтня 2022 року по 31.11.2023 завідомо недостовірні відомості про відпрацьовані ОСОБА_13 робочі години, завіривши їх власними підписами.
Згодом, ОСОБА_7 , діючи за попередньою змовою з ОСОБА_11 , а з жовтня 2022 року з ОСОБА_14 , скеровували табелі робочого часу до централізованої бухгалтерії КУ «Центр фінансування та господарської діяльності закладів та установ системи освіти Приморського р-ну м. Одеси», де проводився розрахунок сум нарахованої заробітної плати за обсяг робіт, який фактично ОСОБА_13 не виконувався.
Дії ОСОБА_7 органом досудового розслідування були кваліфіковані за:
- ч. 4 ст. 191 КК України за кваліфікуючими ознаками: заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчинене за попередньою змовою групою осіб, в умовах воєнного стану;
- за ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 366 КК України за кваліфікуючими ознаками: внесення службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, вчинене за попередньою змовою групою осіб.
Обґрунтованість підозри в розумінні потреб кримінального провадження, на переконання колегії суддів, це така сукупність наданих органом досудового розслідування доказів, яка свідчить про існування вірогідних та достатніх підстав вважати конкретну особу причетною до вчинення кримінального правопорушення, здатна переконати стороннього спостерігача у тому, що особа може бути причетною до вчинення кримінального правопорушення, а також надає можливість виправдувати подальше розслідування або висунення обвинувачення.
Системний аналіз положень ч. 1 ст. 276 КПК України дає підстави стверджувати про те, що повідомлення про підозру здійснюється у випадку наявності достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення.
Аналізуючи положення усталеної практики ЄСПЛ, можна дійти висновку, що обґрунтованість підозри містить два аспекти: перший стосується питання вчинення кримінального правопорушення, а другий - доведення обставин, які за розумного неупередженого тлумачення викликають підозру щодо причетності певної особи до вчинення кримінального правопорушення. Разом з тим, доведення обставин, викладених в повідомленні про підозру, здійснюється наявними в матеріалах провадження доказами.
При цьому, підставою для скасування повідомлення про підозру є відсутність на день повідомлення про підозру достатніх доказів для підозри особи у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення.
Разом із тим, надаючи оцінку питанню стосовно достатності в матеріалах провадження доказів для підозри ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих їй злочинів, передбачених ч. 4 ст. 191; ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 366 КК України, апеляційний суд зауважує на тому, що стороною захисту в поданій скарзі не оскаржується питання обґрунтованості повідомленої ОСОБА_7 підозри, натомість, ставиться питання про порушення органом досудового розслідування вимог кримінального процесуального закону під час вручення останній повідомлення про підозру.
З урахуванням викладеного та враховуючи те, що питання обґрунтованості підозри не є предметом оскарження в даному випадку, суд апеляційної інстанції вважає, що повідомлена ОСОБА_7 підозра відповідає зазначеним прецедентною практикою ЄСПЛ критеріям «обґрунтованості» підозри, зокрема, здатна переконати стороннього спостерігача у тому, що саме ОСОБА_7 причетна до вчинення кримінального правопорушення.
Окремої уваги вартий той факт, що питання обґрунтованості повідомленої ОСОБА_7 підозри вже була предметом апеляційного розгляду та в ухвалі Одеського апеляційного суду від 21.01.2026 за результатами розгляду апеляційної скарги захисника ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Київського райсуду м. Одеси від 03.09.2025 про застосування стосовно підозрюваної ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в порядку ч. 6 ст. 193 КПК України суд апеляційної інстанції вже констатував, що підозра ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих їй злочинів, передбачених ч. 4 ст. 191; ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 366 КК України є обґрунтованою відповідно до стандартів, встановлених ЄСПЛ (справа № 947/30208/25, провадження №11-сс/813/43/26).
В контексті надання оцінки твердженням захисника з приводу невжиття органом досудового розслідування всіх можливих заходів для доведення до відома ОСОБА_7 повідомлення про підозру, колегія суддів зауважує на наступному.
Частиною 1 ст. 42 КПК України встановлено, що підозрюваним є особа, якій у порядку, передбаченому статтями 276-279 цього Кодексу, повідомлено про підозру, особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, або особа, щодо якої складено повідомлення про підозру, однак його не вручено їй внаслідок не встановлення місцезнаходження особи, проте вжито заходів для вручення у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень.
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 278 КПК України, письмове повідомлення про підозру вручається в день його складення слідчим або прокурором, а у випадку неможливості такого вручення - у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень.
Повідомлення у кримінальному провадженні, згідно з ч. 3 ст. 111 КПК України, здійснюється у випадках, передбачених цим Кодексом, у порядку, передбаченому главою 11 цього Кодексу, за винятком положень щодо змісту повідомлення та наслідків неприбуття особи.
При цьому, глава 11 КПК України містить нормативне регулювання здійснення в кримінальному провадженні викликів слідчим, прокурором, а також регулює судовий виклик та привід.
Згідно ч.ч. 1 та 2 ст. 135 КПК України, особа викликається до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду шляхом вручення повістки про виклик, надіслання її поштою, електронною поштою чи факсимільним зв'язком, здійснення виклику по телефону або телеграмою. У разі тимчасової відсутності особи за місцем проживання повістка для передачі їй вручається під розписку дорослому члену сім'ї особи чи іншій особі, яка з нею проживає, житлово-експлуатаційній організації за місцем проживання особи або адміністрації за місцем її роботи.
ЄСПЛ у рішенні «Екле проти Німеччини» від 15.07.1982 визначає «кримінальне обвинувачення» як офіційне доведення до відома особи компетентним органом твердження про те, що ця особа вчинила кримінальне діяння, при цьому, в деяких випадках це може робитися у формі інших заходів, здійснення яких несе в собі таке твердження і, по суті, так само впливає на становище підозрюваного.
На підставі аналізу матеріалів провадження вбачається, що 29.05.2025 слідчим складено та прокурором погоджено повідомлення про підозру ОСОБА_7 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 191; ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 366 КК України в межах к/п №12023160000001231 від 22.09.2023 (а.с. 8-11).
Окрім того, органом досудового розслідування, згідно відомостей Державної прикордонної служби України, встановлено, що 03.09.2024 ОСОБА_7 перетнула державний кордон України на автомобілі марки «NISSAN ROGUE», д.н.з. НОМЕР_1 , у напрямку Республіки Румунія через пункт пропуску «Орлівка» та її місцезнаходження органу досудового розслідування не відомо (а.с. 35).
З урахуванням того факту, що на момент складання повідомлення про підозру органу досудового розслідування достовірно не було відомо місцезнаходження ОСОБА_7 , що позбавило об'єктивної можливості вручити таке повідомлення особисто ОСОБА_7 в день його складення, порядок вручення повідомлення про підозру було врегульовано положеннями ч. 1 ст. 278, ч.ч. 1, 2 ст. 135 КПК України.
На виконання вимог ч. 2 ст. 135 КПК України, зазначене повідомлення про підозру в цей же день, тобто 29.05.2025, було вручено представнику житлово-експлуатаційної організації - управителю ОСББ «Добровольський 151/3» ОСОБА_15 за останнім відомим на території України місцем проживання ОСОБА_7 (а.с. 12).
В свою чергу, вимогами ст. 24 Житлового кодексу України передбачено, що для експлуатації державного та громадського житлового фонду створюються житлово-експлуатаційні організації, діяльність яких здійснюється на основі господарського розрахунку.
Житлово-експлуатаційні організації забезпечують схоронність житлового фонду та належне його використання, високий рівень обслуговування громадян, а також контролюють додержання громадянами правил користування жилими приміщеннями, утримання жилого будинку і придомової території.
В даному контексті колегія суддів зауважує на тому, що 01.07.2015 набрав чинності Закон України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», відповідно до якого з 01.07.2016 житлово-експлуатаційні контори (ЖЕКи) повністю припинили функціонувати, а мешканцям багатоповерхових будинків було надано право створення ОСББ (об'єднання співвласників багатоквартирних будинків) або ж запрошення керуючої компанії, яка надаватиме всі житлово-комунальні послуги.
В свою чергу, відповідно до нормативного визначення, наявного в Законі України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» (надала - Закон №2866-III), ОСББ - юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна.
Стаття 4 Закону №2866-III визначає мету створення ОСББ та його статус, зокрема, ОСББ створюється для забезпечення та захисту прав співвласників та дотримання їхніх обов'язків, належного утримання та використання спільного майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами.
Господарче забезпечення діяльності об'єднання може здійснюватися власними силами об'єднання (шляхом самозабезпечення) або шляхом залучення на договірних засадах суб'єктів господарювання.
В свою чергу, відповідно до ст. 22 Закону №2866-III, для забезпечення утримання та експлуатації багатоквартирного будинку, користування спільним майном у такому будинку, включаючи поточний ремонт, утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, водопостачання та водовідведення, теплопостачання і опалення, отримання послуги з управління побутовими відходами, ОСББ за рішенням загальних зборів має право: задовольняти зазначені потреби самостійно шляхом самозабезпечення; визначати управителя, виконавців окремих житлово-комунальних послуг, з якими усі співвласники укладають відповідні договори; виступати колективним споживачем (замовником) усіх або частини житлово-комунальних послуг.
Отже, за певних обставин ОСББ постає як житлово-експлуатаційна організація (ЖЕО), тобто юридична особа, яка на постійній основі здійснює функції з утримання житлових будинків і прибудинкових територій.
ЖЕО вирізняються з-поміж решти юридичних осіб винятково за характером своєї діяльності - основним їх завданням є забезпечення експлуатації та ремонту жилих і нежилих приміщень, будинків і споруд, а також утримання прилеглої до них території. Законодавець не закріплює певного переліку організаційно-правових форм та видів юридичних осіб, у яких можуть створюватися і функціонувати ЖЕО, а так само не встановлює для них спеціальної (цільової) правоздатності. Найчастіше ЖЕО, що обслуговують будинки, які належать до державної або комунальної власності, функціонують у формі передбачених ГК України державних або комунальних підприємств, а ЖЕО, що обслуговують будинки приватного житлового фонду - як товариства з обмеженою відповідальністю. Дедалі більшого поширення набуває така функціонально-видова назва ЖЕО, як «керуюча (управляюча) компанія».
Отже, ОСББ завжди є житлово-експлуатаційною організацією, оскільки постає як балансоутримувач принаймні одного багатоквартирного будинку, вправі здійснювати функції його управителя, а за певних обставин також і виконавця або виробника житлово-комунальних послуг. Тому правовий статус ОСББ як ЖЕО визначатиметься переважно відповідними нормами Закону України «Про житлово-комунальні послуги».
За встановлених обставин, колегія суддів вважає повністю спростованими посилання захисника на те, що матеріалами кримінального провадження не підтверджується статус ОСББ «Добровольський 151/3» як житлово-експлуатаційної організації, навпаки, даний ОСББ є такою організацією в силу прямих положень чинного законодавства, внаслідок чого його уповноважені особи мають право на отримання в порядку ч. 2 ст. 135 КПК України кореспонденції, в тому числі повідомлення про підозру, у разі тимчасової відсутності особи за місцем проживання.
Відтак, управитель ОСББ «Добровольський 151/3» ОСОБА_9 як представник житлово-експлуатаційній організації за місцем проживання підозрюваної ОСОБА_7 уповноважений був на отримання в порядку ч. 2 ст. 135 КПК України повідомлення про підозру останньої.
Окрім того, як на цьому зауважив прокурор, повідомлення про підозру також було скеровано на особистий мобільний телефон ОСОБА_7 через застосунок «WhatsApp» (а.с. 33).
Аналіз вищевикладених вимог кримінального процесуального закону, зокрема, ч. 1 ст. 42 та ст. 135 КПК України, у їх взаємозв'язку надає підстави дійти висновку про те, що дотримання прав особи при врученні їй складеного щодо неї повідомлення про підозру у разі тимчасової відсутності такої особи за місцем її проживання полягає не у фактичному врученні такого повідомлення (процесуального документа), а у вжитті органом досудового розслідування всіх можливих заходів для того, щоб така особа могла дізнатися про факт складення такого повідомлення про підозру щодо неї та суть викладених у ньому обставин з усіх доступних для неї джерел, що і було здійснено органом досудового розслідування в даному випадку.
Відтак, всупереч твердженням захисника, органом досудового розслідування було вжито всіх передбачених вимогами кримінального процесуального закону заходів для спрямування складеного повідомлення про підозру за останньою відомою адресою місця проживання ОСОБА_7 , яка була повідомлена нею самою під час її допиту в якості свідка у кримінальному провадженні.
Водночас, питанню стосовно дотримання органом досудового розслідування порядку вручення ОСОБА_7 повідомлення про підозру від 29.05.2025 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 191; ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 366 КК України було надано ґрунтовний аналіз у вищезгаданій ухвалі Одеського апеляційного суд від 21.01.2026 за результатами розгляду апеляційної скарги сторони захисту на ухвалу слідчого судді стосовно обрання ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в порядку ч. 6 ст. 193 КПК України (справа № 947/30208/25, провадження №11-сс/813/43/26).
Підсумовуючи викладене, суд апеляційної інстанції констатує, що органом досудового розслідування не було допущено жодних порушень вимог кримінального процесуального закону, оскільки повідомлення про підозру ОСОБА_7 було вручене в порядку, передбаченому ст.ст. 111, 135, 278 КПК України, наслідок чого остання набула процесуального статусу підозрюваної в даному кримінальному провадженні.
Приписами п. 1 ч. 3 ст. 407 КПК України передбачено що, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу слідчого судді суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін.
Отже, апеляційний суд вважає, що підстав для задоволення апеляційної скарги захисника ОСОБА_6 та скасування законної, обґрунтованої та вмотивованої ухвали слідчого судді немає.
Керуючись ст.ст. 24, 277, 278, 303, 370, 404, 405, 407, 419, 422, 532 КПК України, апеляційний суд
ухвалив:
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 , в інтересах підозрюваної ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 25.12.2025, якою відмовлено в задоволенні скарги захисника ОСОБА_6 на повідомлення ОСОБА_7 про підозру у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 191, ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 366 КК України в межах к/п №12023160000001231 від 22.09.2023- залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4