Справа № 149/162/26
Провадження № 33/801/199/2026
Категорія: 146
Головуючий у суді 1-ї інстанції Робак М. В.
Доповідач: Оніщук В. В.
26 лютого 2026 рокум. Вінниця
Суддя Вінницького апеляційного суду Оніщук В. В., з участю секретаря судового засідання Ходакової М. Г., розглянувши апеляційну скаргу захисника ОСОБА_1 - адвоката Костюка Сергія Миколайовича - на постанову Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 22 січня 2026 року у справі про адміністративне правопорушення про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає за адресою АДРЕСА_1 , до адміністративної відповідальності за статтею 124 КУпАП,
Постановою Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 22 січня 2026 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі п'ятдесяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн., а також стягнуто судовий збір в розмірі 665, 60 грн.
У постанові суду зазначено, що 08 січня 2026 року о 22 год 24 хв Вінницька обл., Хмільницький район, А/Д Р-31 65 км.+2400 км., водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом «Daewoo Lanos», д. н. з. НОМЕР_1 , не дотримався безпечної швидкості та не зреагував на зміну дорожньої обстановки, а саме дерево, яке впало перед ним, чим допустив наїзд на перешкоду, внаслідок чого транспортний засіб отримав механічні пошкодження з матеріальними збитками, чим порушив п. 2.3.б. ПДР - порушення стеження за дорожньою обстановкою, реагування на її зміну, стеження за вантажем. Таким чином, в діях ОСОБА_1 вбачаються ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
При ухваленні оскаржуваної постанови суд першої інстанції виходив з того, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, доведена належними та допустимими доказами.
Не погоджуючись із вказаною постановою, захисник Дороша С. В. подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність постанови суду першої інстанції та винесення її за неповного дослідження обставин справи, просить постанову скасувати, а провадження у справі закрити.
У апеляційній скарзі вказано, що у мотивувальній частині оскаржуваної постанови зазначено, що «в судове засідання ОСОБА_1 не з'явився, будучи належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи. Причини неявки суду не повідомив».
В той же ж час, в матеріалах справи (а. с. 8) наявна інформація про те, що станом на день прийняття судом першої інстанції оскаржуваного рішення (22 січня 2026 року) поштова кореспонденція, якою апелянту скеровано судову повістку, йому не вручена.
Отримавши в другій половині дня 22 січня 2026 року судову повістку, апелянт 23 січня 2026 року з'явився до суду, де його було проінформовано про те, що справу судом розглянуто та його визнано винним у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, а копію постанови він отримає згодом, після її виготовлення з врахуванням графіків відключення електропостачання.
Таким чином, суд першої інстанції, в порушення вказаних вище вимог, не здійснив заходів щодо повідомлення апелянта про розгляд справи, чим порушив його права, визначені ст. 268 КУпАП, в тому числі на захист.
Із письмового пояснення ОСОБА_1 вбачається, що він керував автомобілем, яким рухався по автодорозі сполученням Хмільник-Літин. В цей час на проїзну частину дороги впало дерево і він не міг уникнути ДТП, оскільки воно почало падати безпосередньо перед самим транспортним засобом. Зазначені пояснення повністю узгоджуються з фотозображеннями транспортного засобу та проїжджої частини, які додаються до апеляційної скарги, оскільки апелянт не приймав участі в судовому засіданні та відповідно був позбавлений можливості надати їх до суду першої інстанції. Як вбачається з фотозображень транспортного засобу, останній отримав пошкодження верхньої частини кузова, що вказує на те, що дерево впало безпосередньо на автомобіль під час його руху, а вважаючи погодні умови на пору доби (ніч), водій був позбавлений можливості об'єктивно виявити (як те передбачено п. 12.3 ПДР) та вчасно зреагувати на такий розвиток подій.
Інших доказів, які б свідчили про порушення ОСОБА_1 п. 2.3.6 та п.12.1 ПДР матеріали справи не містять, хоча обов'язок по збиранню доказів у відповідності до ч. 2 ст. 251 КУпАП, покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених ст. 255 цього Кодексу.
З огляду на зазначене, дії ОСОБА_1 не перебувають в прямому причинному зв'язку з виникненням ДТП та в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.
В судовому засіданні адвокат Костюк С. М. апеляційну скаргу підтримав з посиланням на викладені у ній підстави.
Заслухавши пояснення захисника особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, перевіривши матеріали справи і дослідивши обставини справи, апеляційний суд дійшов таких висновків.
Положеннями частини сьомої статті 294 КУпАП передбачено, що апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Апеляційний суд може дослідити нові докази, які не досліджувалися раніше, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до місцевого суду або необґрунтованим відхилення їх місцевим судом.
За наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право: 1) залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін; 2) скасувати постанову та закрити провадження у справі; 3) скасувати постанову та прийняти нову постанову; 4) змінити постанову.
Як встановлено із матеріалів справи, судова повістка про виклик до суду на 22 січня 2026 року (а. с. 7) була надіслана ОСОБА_1 15 січня 2026 року, втім відомостей про її вручення станом на 22 січня 2026 року матеріали справи не містять, що підтверджується відомостями із сайту «Укрпошти» щодо поштового відправлення R067081164034, долучених судом першої інстанції (а. с. 8).
Вказане дає підстави для висновку, що ОСОБА_1 не був належним чином повідомлений судом першої інстанції про розгляд справи, що на думку апеляційного суду, є підставою для скасування постанови суду першої інстанції із прийняттям нової постанови у справі.
Згідно зі статтею 245 Кодексу України про адміністративні правопорушення завданням провадження в справах про адміністративне правопорушення є: всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом.
Відповідно до вимог статті 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення в першу чергу зобов'язаний з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, а також чи винна дана особа в його вчиненні і чи підлягає вона адміністративній відповідальності, і лише після цього вирішувати питання про можливість накладення адміністративного стягнення.
Пленум Верховного Суду України в абз. 3, 5 п. 24 своєї постанови №14 від 23 грудня 2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» роз'яснив, що при розгляді справ зазначеної категорії необхідно з'ясовувати всі обставини, перелічені у статтях 247 і 280 КУпАП, у тому числі шляхом допиту свідків та призначення експертиз. Зміст постанови судді має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
Як вбачається із протоколу серії ЕПР1 № 562276, що 08 січня 2026 року о 22 год 24 хв Вінницька обл., Хмільницький район, А/Д Р-31 65 км + 2 400 км, водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом «Daewoo Lanos», д. н. з. НОМЕР_1 , не дотримався безпечної швидкості та не зреагував на зміну дорожньої обстановки, а саме дерево, яке впало перед ним, чим допустив наїзд на перешкоду, внаслідок чого транспортний засіб отримав механічні пошкодження з матеріальними збитками, чим порушив п. 2.3.б. ПДР - порушення стеження за дорожньою обстановкою, реагування на її зміну, стеження за вантажем, за що відповідальність передбачена ст. 124 КУпАП. У протоколі рукописним способом вказано також про порушення ОСОБА_1 12.1. ПДР (а. с. 1).
На а. с. 2 схема ДТП, на якій відображено місце розташування автомобіля, дерева, та місце зіткнення, зафіксовано пошкодження автомобіля.
У письмових поясненнях, записаних зі слів ОСОБА_1 працівником поліції, зазначено:
«08 січня 2026 року о 22 год 24 хв за адресою Вінницька обл. Хмільницький р-н по дорозі АД Р-31, 65 км + 2 400 км, я, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , рухався в напрямку Літина та переді мною впало дерево та я не встиг відреагувати і проскочив під ним, чим пошкодив свій транспортний засіб «Daewoo Lanos», д. н. з. НОМЕР_1 , та отримав механічні пошкодження. Після чого викликав поліцію для встановлення всіх обставин» (а. с. 3).
На доданих до апеляційної скарги фотознімках із місця події, зафіксовано дерево, яке нависає над дорогою, пошкодження автомобіля ОСОБА_1 , а саме пошкодження капота, лобового скла, бокових вікон, даху автомобіля (а. с. 16-28).
Положеннями п.п. 1.1, 1.3 Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, визначено, що ці Правила відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
Стаття 124 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за порушення учасниками дорожнього руху правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна.
Відповідно до п. 2.3.б ПДР України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року №1306, визначено, що для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі
У п. 12.1 ПДР України передбачено, що під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен ураховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним.
Доказами в справі про адміністративне правопорушення відповідно до ст. 251 КУпАП, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Не визнаючи своєї вини у вчиненні інкримінованого йому адміністративного правопорушення ОСОБА_1 у письмових поясненнях зазначив, що дерево почало падати перед ним під час руху транспортним засобом. Зважаючи на наявні на автомобілі пошкодження такі пояснення видаються обрунтованими.
При цьому апеляційний суд констатує, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що саме винні дії ОСОБА_1 , які полягали у порушенні ним ПДР України, перебувають у безпосередньому причинному зв'язку із дорожньо-транспортною пригодою.
Інші доказі, які б свідчили про порушення ОСОБА_1 ПДР України, окрім протоколу про адміністративне правопорушення, який було складено після ДТП, у матеріалах справи відсутні, хоча обов'язок по збиранню доказів у відповідності до ч. 2 ст. 251 КУпАП, покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених ст. 255 КУпАП.
У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, закріпленні положення, які зводяться до того, що кожен вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
Відповідно до ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Норми Конституції є нормами прямої дії, а згідно ч. 2 ст. 62 Конституції України, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться виключно на її користь, тобто суд може притягнути особу до адміністративної відповідальності лише на тих доказах, які спростовують усі розумні сумніви щодо вини особи. Докази, що викликають такі сумніви, суд має вмотивовано відхилити у своїй постанові.
Зазначене узгоджується і з судовою практикою ЄСПЛ, згідно якої «доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом» (п. 43 рішення від 14 лютого 2008 року у справі «Кобець проти України», з відсиланням на п. 282 рішення у справі «Авшар проти Туреччини».
У справі «Барбера, Мессеге і Хабардо проти Іспанії» від 06 грудня 1998 ркоу (п. 146) Європейський суд з прав людини встановив, що принцип презумпції невинності вимагає серед іншого, щоб, виконуючи свої обов'язки, судді не починали розгляд справи з упередженої думки, що особа скоїла правопорушення, яке ставиться їй в провину; всі сумніви, щодо її винуватості повинні тлумачитися на користь цієї особи.
Згідно вказаної правової позиції ЄСПЛ «розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду усіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення».
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було вчинене і правопорушник є винним у його вчиненні. Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння. Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.
Обов'язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.
Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Необхідно, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред'явленим обвинуваченням.
Сам по собі протокол про адміністративне правопорушення не може бути беззаперечним доказом вини особи в тому чи іншому діянні, оскільки не являє собою імперативного факту доведеності вини особи, тобто не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства», п. 161, Series A заява № 25), який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть «випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту».
Суд не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувачення, позбавляючи статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції.
Оцінивши наявні в матеріалах справи про адміністративне правопорушення та надані в судовому засіданні докази в їх сукупності з урахуванням того, що всі виявлені під час складання протоколу про адміністративне правопорушення недоліки та сумніви мають застосовуватись на користь особи, яка притягнута до адміністративної відповідальності, а апеляційний суд не наділений повноваженням збирати докази винуватості чи невинуватості особи, притягнутої до адміністративної відповідальності, апеляційний суд приходить до висновку, що в діях ОСОБА_1 поза розумним сумнівом не вбачається наявність складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.
Відповідно до п. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочате, а розпочате підлягає закриттю у зв'язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
За встановлених під час апеляційного розгляду справи обставин, є законні підстави для задоволення апеляційної скарги та закриття провадження у справі у зв'язку з недоведеністю події та складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.
Керуючись ст. ст. 38, 247, 280, 294 КУпАП, суд апеляційної інстанції,
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_1 - адвоката Костюка Сергія Миколайовича - задовольнити.
Постанову Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 22 січня 2026 року скасувати та постановити нову.
Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв'язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя Вінницького
апеляційного суду В. В. Оніщук