Справа № 127/19089/25
Провадження № 22-ц/801/430/2026
Категорія: 36
Головуючий у суді 1-ї інстанції Березовська О. А.
Доповідач:Матківська М. В.
26 лютого 2026 рокуСправа № 127/19089/25м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі:
Головуючого: Матківської М. В.
Суддів: Войтка Ю. Б., Стадника І. М.
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 28 листопада 2025 року у цивільній справі за позовом Комунального підприємства Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості за надані послуги з постачання теплової енергії та гарячої води,
Рішення ухвалила суддя Березовська О. А.
Рішення ухвалено без повідомлення (виклику) сторін у м. Вінниця
Дата складення повного тексту рішення 28 листопада 2025 року,
Встановив:
У червні 2025 року КП ВМР «Вінницяміськтеплоенерго» (далі КП ВМР «ВМТЕ») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості за надані послуги з постачання теплової енергії з урахуванням інфляційних втрат та 3% річних, які нараховані за період з 01 червня 2022 року по 30 квітня 2025 року включно, в сумі 8209,18 грн., із яких: 7088,72 грн. - сума заборгованості за спожиті послуги з постачання теплової енергії; 862,96 грн. - сума втрат від інфляції, 257,50 грн. - 3% річних від простроченої суми заборгованості.
Позов мотивовано тим, що житлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , де зареєстровані та проживають відповідачі, забезпечується послугами з постачання теплової енергії та гарячої води, які надаються КП ВМР «ВМТЕ» відповідно до законодавства.
КП ВМР «ВМТЕ» своєчасно, належної якості надає послуги з постачання теплової енергії та гарячої води за зазначеною адресою.
Відповідачі порушують умови надання послуг, в зв'язку з чим за період з 01 червня 2022 року по 30 квітня 2025 року включно утворилася заборгованість, яка з урахуванням індексу інфляції та 3% річних становить 8209,18 грн., що підтверджується оборотною відомістю з розрахунком суми заборгованості за особовим рахунком № НОМЕР_1 .
Позивач просив стягнути з відповідачів солідарно зазначену суму заборгованості та судові витрати.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 28 листопада 2025 року задоволено позов КП ВМР «ВМТЕ» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за надані послуги з постачання теплової енергії та гарячої води.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь КП ВМР «ВМТЕ» заборгованість за спожиті послуги з постачання теплової енергії та гарячої води за період з 01 червня 2022 року по 30 квітня 2025 року включно у сумі 8209,18 грн., із яких: 7088,72 грн. - сума заборгованості за спожиті послуги з постачання теплової енергії та гарячої води; 862,96 грн. - суми втрат від інфляції; 257, 50 грн. - 3% річних від простроченої суми заборгованості.
Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь КП ВМР «ВМТЕ» судовий збір по 1 514, 00 грн. з кожного.
В апеляційні скарзі відповідач ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати і постановити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги полягають у тому, що висновок суду першої інстанції про те, що її житлове помешкання забезпечується послугами з постачання теплової енергії та гарячої води не відповідає дійсності та спростовується тим, що з липня 2016 житлове помешкання від'єднано від централізованих мереж постачання теплової енергії та гарячої води, що підтверджується актом про відключення квартири (нежитлового приміщення, секції, під'їзду, будинку) від внутрішньобудинкових мереж ЦО і ГП від 11 серпня 2016 року. Отже, послуги, про стягнення по яким заборгованість нараховано позивачем, не надаються з 2016 року.
ОСОБА_1 зазначає, що ОСОБА_2 хоч і був у певний період часу власником житлового помешкання, проте не проживає та не має жодного відношення до цього об'єкта нерухомості вже понад 20 років, з моменту відчуження його права власності на цей об'єкт. Отже, ОСОБА_2 жодним чином не міг бути споживачем послуги, заборгованість по якій просить стягнути позивач. Так само, не є споживачем послуг з централізованого постачання теплової енергії та гарячої води ОСОБА_1 , оскільки від такої послуги відмовився ще попередній власник житлового помешкання.
Відповідач вважає, що Правила надання послуги з постачання теплової енергії, затверджені постановою КМУ № 830 від 21 серпня 2019 року прийняті в період, коли житлове помешкання вже було відключене від мереж центрального постачання теплової енергії та гарячої води і жоден з його мешканців на той час вже понад 3 роки не був споживачем послуг позивача. Тобто, станом на день прийняття Правил надання послуг відповідачі не були суб'єктом правовідносин, які врегульовують ці Правила. Отже, суд першої інстанції безпідставно застосував до спірних правовідносин Правила надання послуг та не врахував того, що послуги не надавались з 2016 року, що виключає можливість такого правозастосування та помилково не врахував положення стеттей 901-903 ЦК України.
При цьому відповідач зазначає, що у спірний період були відсутніми підстави для нарахування плати за послуги позивача, оскільки такі послуги на її думку не надавалися.
ОСОБА_1 зазначає про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме щодо повідомлення, а саме про неповідомлення її про розгляд справи, чим було порушено її право на справедливий суд, яке гарантоване ст. 6 Європейської конвенції з прав людини.
Позивач КП ВМР «ВМТЕ» у встановлений судом строк надав відзив, у якому заперечив проти доводів апеляційної скарги, просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
До апеляційного суду також надано додаткові пояснення у справі ОСОБА_1 , у яких вона наголошує, що позивач помилково застосовує нормативні акти, які були прийняті після від'єднання від централізованих мереж, підмінює обґрунтування позовних вимог та не враховує фактичних обставин спору.
Відповідно до ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без призначення судового засідання та без повідомлення учасників справи.
Суд апеляційної інстанції, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, позовних вимог та підстав позову, заявлених в суді першої інстанції, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за таких підстав.
Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї, при цьому не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Судом встановлено, що Витягом з реєстру особових рахунків житлового фонду м. Вінниці підтверджується відкриття особового рахунку № НОМЕР_1 на ім'я ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , опалювальна площа 119,4 кв. м. В квартирі зазначені зареєстрованими відповідачі (а. с. 4).
З оборотної відомості за період з червень 2022 року по квітень 2025 року та розрахунку суми заборгованості за спожиті послуги з централізованого теплопостачання з врахуванням 3% річних від суми заборгованості за спожиті послуги, суми втрат від інфляції по особовому рахунку № НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 , вбачається, що за цією адресою опалювальна площа становить 119, 4 кв. м. Заборгованість за період з червня 2022 року по квітень 2025 року включно становить 8209,18 грн., з яких: 7088,72 грн. - сума заборгованості за спожиті послуги з централізованого теплопостачання, 257,50 грн. - сума 3% річних від суми заборгованості за спожиті послуги з теплопостачання, 862,96 грн. - сума втрат від інфляційних процесів (а. с. 5). Заборгованість за спожиті послуги з централізованого теплопостачання складається з заборгованості за послугу в сумі 5568,59 грн. та абонплати в сумі 572,10 грн. Заборгованість за спожиті послуги гарячої води складається із заборгованості з абонплати в сумі 504,13 грн. В оборотній відомості наведений розрахунок 3% річних та інфляційних втрат.
Також судом встановлено, що відповідачі зареєстровані за вказаною адресою ( а. с. 12, 14). Судом станом на дату розгляду справи не встановлено інших осіб, які зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 .
Житлове помешкання, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , забезпечується послугами з постачання теплової енергії та гарячої води, які надаються КП ВМР «Вінницяміськтеплоенерго».
Договір між сторонами про надання послуг не укладався, проте КП ВМР «Вінницяміськтеплоенерго» фактично надавало за вказаною адресою послуги з постачання теплової енергії та гарячої води на підставі Типових індивідуальних договорів про надання послуг з постачання теплової енергії та про надання послуг з постачання гарячої води (а. с. 6, 7). Такі послуги були прийняті відповідачами, від їх отримання відповідачі не відмовлялися.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 свої зобов'язання за зазначеними договорами належним чином не виконували, сума заборгованості встановлена судом ними не оспорюється, власний розрахунок відповідачі не надали як не надали суду письмові докази виконання зобов'язання з оплати житлово-комунальних послуг. Тому, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі, заборгованість підлягає солідарному стягненню з відповідачів.
Апеляційний суд погоджується із таким висновком суду першої інстанції.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Статтею 4 ЦПК України гарантовано право особи на звернення до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до положень статей 319, 322 ЦК України власність зобов'язує. Власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з частиною 2 статті 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.
Частиною 6 статті 19 Закону України «Про теплопостачання» передбачено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» комерційний облік здійснюється вузлом (вузлами) комерційного обліку відповідної комунальної послуги, що забезпечує (забезпечують) загальний облік її споживання, згідно з показаннями його (їх) засобів вимірювальної техніки.
Згідно з пунктом 2 частини 2 статті 10 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» визначений за допомогою вузла (вузлів) комерційного обліку (а у випадках, передбачених частиною другою статті 9 цього Закону, - за розрахунковим або середнім споживанням) обсяг спожитої у будівлі теплової енергії включає обсяги теплової енергії на опалення житлових та нежитлових приміщень, які є самостійними об'єктами нерухомого майна, опалення місць загального користування, гаряче водопостачання (у разі обліку теплової енергії у гарячій воді), забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання (за наявності циркуляції) та розподіляється між споживачами в такому порядку: обсяг теплової енергії, витраченої на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень будівлі, визначається та розподіляється між споживачами пропорційно до площі (об'єму) квартири (іншого приміщення) за методикою розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.
Відповідно до частини 6 статті 10 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» обсяг теплової енергії, витраченої на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень будівлі, а також на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання, розподіляється відповідно до правил, встановлених цією статтею, також на власників (співвласників) приміщень, обладнаних індивідуальними системами опалення та/або гарячого водопостачання.
Пункт 38 Правил надання послуги з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 830 від 21 серпня 2019 року (далі - Правила) передбачає, що споживач не звільняється від оплати послуги у частині відшкодування витрат за частину обсягу теплової енергії на задоволення загальнобудинкових потреб на опалення, який складається з обсягу теплової енергії на опалення місць загального користування і допоміжних приміщень будинку та обсягу теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання (за наявності циркуляції), у разі відключення (відокремлення) його квартири або нежитлового приміщення від мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання).
Згідно з підпунктом 13 пункту 45 вказаних Правил споживач зобов'язаний у разі відключення його приміщення від систем (мереж) централізованого опалення (теплопостачання) в установленому законодавством порядку відшкодовувати частину обсягу теплової енергії на задоволення загальнобудинкових потреб на опалення, який складається з обсягу теплової енергії на опалення місць загального користування і допоміжних приміщень будинку та обсягу теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання (за наявності циркуляції).
Отже за аналізом наведених норм права належить дійти висновку, що обов'язком будь-якого споживача, який відключився від мережі централізованого опалення у встановленому порядку, є зобов'язання відшкодувати витрати з частини обсягу теплової енергії, наданої для опалення місць загального користування та допоміжних приміщень будинку, а також для забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення.
Порядок розподілу між споживачами спожитих у будівлі/будинку послуг з постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання (далі - комунальні послуги), обсяг споживання яких визначений за допомогою вузла (вузлів) комерційного обліку або розрахунково у разі його (їх) відсутності, тимчасового виходу з ладу або втрати, та послуги з централізованого водовідведення, обсяг споживання якої визначається відповідно до обсягу споживання інших комунальних послуг, встановлений Методикою розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженою наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 22 листопада 2018 року № 315 (далі - Методика).
У пункті 2 розділу І Методики визначено, що допоміжні приміщення - це приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будівлі/будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення); загальнобудинкові потреби на опалення - витрати на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень, функціонування внутрішньобудинкових систем опалення будівлі/будинку, без врахування обсягу теплової енергії, витраченої на функціонування внутрішньобудинкової системи гарячого водопостачання, та обсягу теплової енергії, який надходить від ділянок транзитних трубопроводів до приміщень з індивідуальним опаленням та/або окремих приміщень з транзитними мережами опалення; місця загального користування (далі - МЗК) - це загальнодоступні місця у будівлі/будинку (вестибюль, загальний коридор, сходова клітка, загальні кухні, спільні душові та санвузли, загальні пральні, передпокій квартири тощо), окрім допоміжних приміщень; опалюване приміщення - це приміщення у будівлі/будинку, яке забезпечується тепловою енергією за допомогою внутрішньобудинкової системи теплопостачання, та у якому забезпечується нормативна температура повітря; приміщення з індивідуальним опаленням - це приміщення, що забезпечується тепловою енергією від індивідуального джерела, встановленого у ньому, та що на законних підставах від'єднано від внутрішньобудинкової системи опалення, у якому забезпечується нормативна температура повітря.
Для приміщень з індивідуальним опаленням та окремих приміщень з транзитними мережами опалення, окрім визначеної частки спожитої у будівлі/будинку теплової енергії на загальнобудинкові потреби опалення, здійснюється розподіл теплової енергії, що надходить у ці приміщення від транзитних ділянок трубопроводів внутрішньобудинкових систем опалення та ГВП, що прокладені у цих приміщеннях (Qвідкл.пр) (пункт 3 розділу ІІІ Методики).
Визначення та розподіл обсягу спожитої у будівлі/будинку теплової енергії на загальнобудинкові потреби опалення передбачено розділом ІV Методики, відповідно до пункту 2 якого, обсяг теплової енергії, витрачений на загальнобудинкові потреби опалення будівлі/будинку, визначається як сума показань вузлів розподільного обліку/приладів-розподілювачів теплової енергії, у разі оснащення ними 100 % МЗК та допоміжних приміщень, та обсягу теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньобудинкової системи опалення.
Згідно з пунктом 12 вказаного розділу Методики обсяг теплової енергії, витрачений на загальнобудинкові потреби опалення будівлі/будинку, розподіляється між усіма власниками (співвласниками) приміщень будівлі/будинку (включаючи приміщення з індивідуальним опаленням та окремі приміщення з транзитними мережами опалення) пропорційно до загальних/опалюваних площ/об'ємів їх житлових/нежитлових приміщень
Відповідно до пункту 8 розділу ІV Методики у разі відсутності у виконавця розподілу комунальних послуг даних щодо площ МЗК та допоміжних приміщень та/або даних щодо трубопроводів внутрішньобудинкової системи опалення у підвалах, техпідпіллях та на горищах, то обсяг теплової енергії, витрачений на загальнобудинкові потреби опалення (Qз.б.поп.проект), може бути визначений спрощено: як частка від загального обсягу споживання теплової енергії на опалення будівлі/будинку (Qопбуд): для 1-5 поверхової будівлі/будинку - 25 %; для 6-10 поверхової будівлі/будинку - 20 %; для будівлі/будинку вище 10 поверхів - 15 %; для будівель/будинків комбінованої поверховості - відсоток, визначений як середнє арифметичне значення вищевказаних відсотків в залежності від поверховості частин будівлі/будинку.
Відповідно до пункту 9 вказаного розділу Методики, визначений розрахунково, спрощено або відповідно до проєкту обсяг теплової енергії, витрачений на загальнобудинкові потреби опалення будівлі/будинку (Qз.б.поп.проект), повинен бути додатково скорегований із застосуванням коефіцієнту zвідкл, що враховує площу приміщень з індивідуальним опаленням у будівлі/будинку.
Виходячи з абз. 2 пункту 9 вказаного розділу Методики, обсяг споживання теплової енергії на загальнобудинкові потреби (Qопз.б.п) опалення визначається за формулою, за якою коефіцієнт, що враховує площу приміщень з індивідуальним опаленням у будівлі/будинку (zвідкл) множиться на визначений розрахунково, спрощено або відповідно до проекту обсяг теплової енергії, витрачений на загальнобудинкові потреби опалення будівлі/будинку, Гкал.
Zвідкл розраховується: 1+ Sвідкл (опалювальна площа приміщень з індивідуальним опаленням у будівлі/будинку) /загальна опалювальна площа будівлі/будинку (ES оп.буд).
Отже з огляду на викладене, власники квартир багатоквартирних будинків є співвласниками усіх допоміжних приміщень будинку та його технічного обладнання і зобов'язанні брати участь у загальних витратах, пов'язаних з утриманням будинку та прибудинкових територій відповідно до своєї частки у майні будинку. Відключення від мереж централізованого опалення не є підставою для звільнення мешканців від такої участі.
Споживач не звільняється від оплати послуги у частині відшкодування витрат за частину обсягу теплової енергії на задоволення загальнобудинкових потреб на опалення, який складається з обсягу теплової енергії на опалення місць загального користування і допоміжних приміщень будинку та обсягу теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання (за наявності циркуляції), у разі відключення (відокремлення) його квартири або нежитлового приміщення від мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання).
З матеріалів справи вбачається, що позивач надає послугу теплопостачання до будинку за адресою АДРЕСА_2 .
Квартира АДРЕСА_3 цього будинку відключена від мережі централізованого опалення будинку 11 серпня 2016 року та обладнана індивідуальною системою опалення.
При цьому обсяг теплової енергії, витрачений на загальнобудинкові потреби опалення будинку, розподіляється між усіма власниками (співвласниками) приміщень будинку (включаючи приміщення з індивідуальним опаленням та окремі приміщення з транзитними мережами опалення) пропорційно до загальних/опалюваних площ їх житлових/нежитлових приміщень. В результаті функціонування внутрішньобудинкових систем опалення за рахунок тепловиділень від ізольованих розподільчих трубопроводів, які розташовані в будівлі, створюються сприятливі умови для нормальної роботи інших інженерних комунікацій будівлі, зокрема, мережі водопостачання та водовідведення, електричних та газорозподільних мереж.
За таких обставин дії КП ВМР «ВМТЕ» щодо нарахування відповідачам витрат за теплову енергію, спожиту на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень будинку, а також обсягу теплової енергії, необхідного для забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення, є правомірними.
Сам по собі факт відключення квартири від мережі централізованого опалення будинку не звільняє відповідача від обов'язку зі сплати частки витрат на теплову енергію, що використовується для опалення місць загального користування і допоміжних приміщень будинку, а також для забезпечення належного функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що відповідач ОСОБА_2 не міг бути споживачем послуги, заборгованість за якою позивач просить стягнути, апеляційний суд обґрунтовано відхиляє.
Як вбачається з Інформаційної довідки з Реєстру Вінницької міської територіальної громади про реєстрацію місця проживання ОСОБА_2 , отриманої судом 08 липня 2025 року, останній зареєстрований за тією ж адресою, що й відповідач ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 .
Вказані відомості відповідачем ОСОБА_1 не спростовані. Як власник житлового приміщення вона не вчинила дій щодо зняття ОСОБА_2 з реєстрації місця проживання, якщо останній не є співвласником житла. За таких обставин обов'язок з оплати житлово-комунальних послуг покладається на осіб, місце проживання яких у відповідному житловому приміщенні зареєстроване у встановленому законом порядку, що прямо передбачено п. 3 ч.1 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».
Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач не укладала з КП ВМР «ВМТЕ» договору про надання послуг, а тому у неї відсутній обов'язок оплачувати послуги теплопостачання, є необґрунтованим.
Так, основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, визначені Законом України «Про житлово-комунальні послуги».
Відповідно до пункту 5 статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Згідно зі пунктом 1 частини першої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач має право одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів.
Відповідно до частини другої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач зобов'язаний: укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом; своєчасно вживати заходів до усунення виявлених неполадок, пов'язаних з отриманням житлово-комунальних послуг, що виникли з його вини; забезпечувати цілісність обладнання приладів (вузлів) обліку комунальних послуг відповідно до умов договору та не втручатися в їхню роботу; власним коштом проводити ремонт та заміну санітарно-технічних приладів і пристроїв, обладнання, іншого спільного майна, пошкодженого з його вини, яка доведена в установленому законом порядку; оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Отже, пунктом 5 частини другої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором.
Згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.
Таким чином факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 та постановах Верховного Суду: від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц від 06 листопада 2019 року у справі № 642/2858/16, від 04 вересня 2022 року у справі № 201/1807/21, від 07 листопада 2023 року у справі № 643/17352/20, від 22 грудня 2023 року у справі № 607/2611/22.
Посилання відповідача на неправомірність застосування нормативно-правових актів, прийнятих після від'єднання квартири від централізованих мереж, апеляційний суд відхиляє як безпідставні та такі, що не ґрунтуються на вимогах закону.
Зазначені доводи відповідача ОСОБА_1 спростовуються наведеними вище обставинами справи та зумовлені неправильним розумінням правових наслідків від'єднання від централізованих мереж. Сам факт від'єднання не припиняє дії чинного законодавства та не звільняє особу від обов'язків, встановлених нормативно-правовими актами, які регулюють правовідносини у сфері надання та оплати житлово-комунальних послуг.
Доводи апеляційної скарги, щодо порушення судом першої інстанції права відповідача ОСОБА_1 на справедливий суд, яке гарантоване ст. 6 Європейської конвенції з прав людини, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи.
Як вбачається з матеріалів справи, суд двічі (28 липня 2025 року і 18 вересня 2025 року) направляв відповідачу ОСОБА_1 позовну заяву з додатками та копію ухвали суду про відкриття провадження у цивільній справі від 10 липня 2025 року за зареєстрованим місцем проживання відповідача рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення. Кореспонденція суду повернулась з відміткою відділення АТ «Укрпошта» - «за закінченням терміну зберігання» 12 серпня 2025 року та 02 жовтня 2025 року (а. с. 20-21, 22-23).
Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 у справі № 911/3142/19 також зазначав, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17, постановах Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-6).
Неотримання відповідачем відповідних процесуальних документів можливе виключно через недотримання відповідачем вимог законодавства щодо забезпечення отримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням (поштовою адресою), що слід розцінювати як фактичну відмову від отримання адресованих їй судових рішень.
До аналогічного висновку прийшов Верховний Суд у постанові від 11 червня 2021 року у справі № 2-6236/11, де зауважив, що у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
Сам лише факт неотримання заявником поштової кореспонденції, яку суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав за належною адресою та яка повернулася до суду у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки це зумовлено не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції.
Отже, з урахуванням правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 11 червня 2021 року у справі № 2-6236/11, судове рішення вважається врученим, зокрема, у день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про закінчення строку зберігання поштового відправлення.
За таких обставин наявні підстави вважати, що відповідач ОСОБА_1 була належним чином повідомлена судом першої інстанції про відкриття провадження у справі та призначення її до розгляду шляхом направлення відповідної ухвали разом із копією позовної заяви та доданими до неї документами за її належною адресою.
Інші доводи апеляційної скарги є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до припущень, переоцінки доказів і незгоди з висновками суду з їх оцінки.
При цьому, колегія суддів враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа "Проніна проти України", № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить.
З урахуванням встановлених обставин справи, правовідносин, які випливають із встановлених обставин та правових норм, застосованих до цих правовідносин, колегія суддів приходить до висновку про обґрунтованість і законність рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, у зв'язку з чим апеляційна скарга відповідача ОСОБА_1 не підлягає до задоволення.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до положень пункту 2 частини 6 статті 19 ЦПК України ця справа є малозначною, а тому рішення у цій справі не підлягає касаційному оскарженню (пункт 2 частини 3 статті 389 ЦПК України).
На підставі викладеного і керуючись ст. 367, 374, 375, 381-382 ЦПК України, суд
Постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 28 листопада 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. В. Матківська
СуддіЮ. Б. Войтко
І. М. Стадник