Справа №:755/23559/25
Провадження №: 2/755/4095/26
"23" лютого 2026 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі головуючої судді Марфіної Н.В., розглянувши в приміщенні суду в м. Києві у порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну способу стягнення аліментів, -
02.12.2025 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну способу стягнення аліментів, у якій позивачка просить змінити спосіб стягнення аліментів визначений рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 22.04.2021 року у справі №755/3632/21 та стягувати з відповідача на користь позивачки аліменти на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частини від всіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку, щомісячно, починаючи з часу подачі позову до досягнення дітьми повноліття.
Вимоги позовної заяви мотивовано тим, що сторони у справі перебували в зареєстрованому шлюбі з 18.08.2007 року, який розірваний рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 26.06.2018 року. Від шлюбу сторони мають двох дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 22.04.2021 року стягнуто з відповідача на користь позивачки аліменти на утримання двох неповнолітніх дітей в сумі 3000,00 грн. щомісячно, починаючи з 24.02.2021 року до досягнення дітьми повноліття. Виконавчий лист про стягнення аліментів перебуває на примусовому виконанні в межах виконавчого провадження НОМЕР_3 від 16.08.2021 року. Додаткових коштів на утримання дітей, їх оздоровлення, придбання речей першої необхідності, інші витрати, в тому числі додаткові, відповідач не сплачує. У зв'язку з агресією рф проти України, інфляцією, знеціненням національної валюти, ціни на продукти харчування, одяг та засоби першої необхідності (ліки) значно виросли. Аліментів, які стягуються з відповідача в умовах збільшення рівня цін та прожиткового мінімуму на дитину, не достатньо для утримання дітей та їх всебічного розвитку. Позивачка опинилась в скрутному матеріальному становищі, працює, але отримує мінімальну заробітну плату. Діти знаходяться на утриманні позивачки, остання за власні кошти забезпечує дітей всім необхідним для нормального та повноцінного розвитку. Діти потребують зміни сезонного одягу, коштів на харчування під час навчання, харчування поза межами школи (вдома), відвідування додаткових позашкільних секцій (занять), в тому числі спортзалу, секції з боксу, тощо. Крім того, позивачка несе витрати на оздоровлення, розвиток, лікування дітей (відвідування лікарів, необхідні вакцинації, відвідування косметологів). Для покращення умов життя дітей, позивачкою зроблено ремонт в квартирі, придбано нові меблі. Відповідач не приймає участі у вихованні дітей, не цікавиться їх життям. Відповідач є працездатною, здоровою людиною, не має інших утриманців, працює. Фактично тривалий час з відповідача стягуються аліменти у меншому розмірі ніж мінімально визначений, що призводить до порушення прав дітей на належне матеріальне забезпечення.
Ухвалою суду від 11.12.2025 року відкрите провадження у справі, призначений розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін, роз'яснено учасникам справи порядок подання заяв по суті справи та наслідки їх неподання.
03.01.2026 року до суду надійшов відзив на позовну заяву зі змісту якого вбачається, що відповідач не визнає заявлених позовних вимог та просить відмовити у задоволенні позову посилаючись на те, що по суті заявлено вимогу про зміну способу стягнення аліментів та про збільшення їх розміру, що відповідно до ст. 192 СКУ можливо у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із батьків та в інших випадках, передбачених СКУ. Відповідач вважає, що зміна прожиткового мінімуму законодавцем не може бути підставою для зміни розміру аліментів, якщо матеріальний чи сімейний стан батьків або стан їх здоров'я не змінились, оскільки це не передбачено ст. 192 СКУ і взагалі несправедливо. Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що правові норми самі по собі не можуть створювати суб'єктивних прав та обов'язків, оскільки необхідна наявність саме юридичного факту. Зміна законодавцем мінімального розміру аліментів, які підлягають стягненню з платника аліментів на одну дитину, не є підставою для зміни розміру аліментів відповідно до статті 192 СК України (постанови ВСУ від 20.06.2019 у справі № 632/580/17, від 15.10.2025 у справі № 686/28590/23). Також відповідач вважає, що норма про зміну способу стягнення аліментів (абз. 2 ч. 3 ст. 181 СКУ) не може застосовуватися окремо, тобто якщо немає підстав для зміни розміру аліментів відповідно до статті 192 СКУ, інакше стягувач може зловживати цією нормою і кожного місяця звертатися з таким позовом до суду взагалі без всяких підстав, а у платника в такому випадку навіть немає права заперечувати. Відповідач зазначає, що сплачує аліменти на дітей в сумі, яку визначено рішенням суду від 22.04.2021 у справі № 755/3632/21. У своїй позовній заяві позивачка просила призначити аліменти у твердій сумі, яку вона сама вважала достатньою і її позов був повністю задоволено. Позивачка ніколи ані особисто, ані через синів не зверталася до відповідача з приводу недостатності отримуваної суми аліментів, а лише зверталась з позовом до суду про збільшення розміру аліментів вдвічі, в якому намагалася ввести суд в оману щодо збільшення доходів відповідача, здійснення ним витрат на купівлю машини і нерухомості після стягнення аліментів, і в задоволенні якого їй було відмовлено рішенням суду від 07.02.2024 у справі № 755/11976/23, яке не оскаржувалося і набрало законної сили. Позивачка ніколи не узгоджує з відповідачем витрати на дітей, навіть не повідомляє про те, що вона їх планує, купує все на свій розсуд та вихваляється брендовими речами. На підтвердження свого матеріального становища позивачка надала до суду чеки на купівлю товарів у 2025 році на загальну суму більше 125000 грн, яка значно перевищує суму її власного чистого річного доходу (73920 грн). При цьому сума аліментів, яку вона отримує, була менше від прожиткового мінімуму у 2025 році лише на 196 грн. на місяць. Позивачка розраховує на те, що в разі зміни способу стягнення аліментів на частку від доходу, оскільки відповідач офіційно не працевлаштований, державний виконавець буде розраховувати суму аліментів від середньої зарплати по Києву, яка наразі становить 40000 грн. і яку відповідач в реальності не отримую, що призведе до виникнення заборгованості. Позов поданий за відсутності спору як такого, оскільки відповідач не відмовлявся доплачувати до гарантованого мінімуму на 2025 рік, однак з цим питанням позивачка до відповідача не зверталась. На сайті АСВП є заява позивачки про ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження від 27.03.2025 і жодної претензії ані до відповідача, ані до державного виконавця щодо недонарахування 196 грн на місяць позивачка не мала, тобто їй вистачало отриманих сум. Через 196 грн на місяць матеріальне становище дітей ніяк не погіршилося, якщо позивачка дозволяє собі оплачувати їх дозвілля у приватних спортивних і фітнес клубах, хоча у Дарницькому районі Києва функціонують безоплатні (державні та комунальні) дитячі спортивні заклади та секції, купувати не призначені лікарем косметичні процедури (пакет процедур «Підлітковий» вартістю понад 23000 грн.). При цьому, всі такі не узгоджені з відповідачем витрати позивачка наразі намагається стягнути з відповідача в інших судових справах. Відповідач готовий сплачувати аліменти в розмірі не меншому від гарантованого, тому доплатив 2352 грн (196 х 12), які ані позивачка не вимагала, ані виконавець не нарахував, щоб сума аліментів відповідала гарантованому розміру. Відповідач зазначає, що в подальшому він самостійно (без нарахувань виконавця та вимог позивачки) буде сплачувати суму не менше від гарантованого розміру на відповідний рік. Позивачці відомо, що відповідач не маю стабільного доходу, останні роки заробляє на життя водієм, кур'єром, виконує разові роботи в садибах, але не може підтвердити це документально, оскільки служби таксі, доставка, фізичні особи не надають довідок про працевлаштування або виплату коштів. Мінливий заробіток відповідача не сягає більше 7-9 тис. грн. на місяць. Позивачка згідно наданої нею довідки має чистий дохід 6160 грн на місяць, тому сума аліментів, які вона отримала від відповідача за 2025 рік (38352 грн), складає більше половини її власного річного доходу (73920 / 2 = 36960 грн). Відповідач зазначає, що проживає окремо від дітей не за своїм добровільним рішенням, а внаслідок захоплення позивачкою спільної квартири, де проживають діти, у зв'язку з чим до Дніпровського райсуду відповідачем подано позов про поділ майна, набутого за час шлюбу, і усунення перешкод в користуванні ним, який було повністю задоволений рішенням від 30.10.2024 (справа № 755/1980/23). Апеляційне провадження у зазначеній справі зупинене до розгляду справи №755/14024/24 про визнання квартири особистою власністю позивачки. Тобто позивачка позбавила відповідача майна, що надбано за всі роки подружнього життя, перш за все єдиного житла. Намагається заволодіти ним не тільки фактично, а й юридично. Відповідач вимушений скитатися по найманих квартирах, віддавати за це більшу частину свого заробітку, щоб мати дах над головою. Відповідач навіть був вимушений стати на облік як бездомна особа, щоб в разі неможливості заробити на черговий платіж за наймане житло не залишитись просто неба. В той же час позивачка проживає у захопленій нею спільній квартирі разом зі своїм співмешканцем, який свою власну квартиру здає в оренду, користується всім майном відповідача і жодної компенсації за таке користування не сплачує, стягуючи при цьому аліменти. Позивачка не довела, що покращився матеріальний стан відповідача або погіршився її матеріальний стан, тобто що є підстави для збільшення розміру аліментів відповідно до ст. 192 СКУ. Про покращення матеріального стану платника може свідчити збільшення як його доходів, так і витрат, чого в даному випадку не відбувається. Погіршення матеріального стану позивачки або дітей також не доведено. Збільшення законодавчо визначеного розміру прожиткового мінімуму у порівнянні з розміром аліментів, призначеним судом, не є підставою для збільшення розміру аліментів, якщо відсутні підстави для такого збільшення згідно зі ст. 192 СКУ. Зміна способу стягнення аліментів на частку від доходу попри те, що відповідач не має офіційного працевлаштування, його дохід мінливий, непідтверджений, а значить буде визначатися виконавцем виходячи із середньої зарплати по Києву, яка наразі становить 40000 грн., яку в реальності відповідач не отримую, і за таких умов наведене ніяким чином не покращить матеріальне становище дітей, а лише призведе до виникнення заборгованості, яку відповідач не зможу погасити. Сплату аліментів в сумі не менше від гарантованого розміру на відповідний рік відповідач здійснює і буде здійснювати самостійно (без нарахувань виконавця та вимог позивачки).
06.01.2026 року до суду надійшла відповідь на відзив зі змісту якої вбачається, що позивачка підтримує раніше заявлені позовні вимоги і додатково представник позивача зазначає, що відзив на позовну заяву є обґрунтованим та не підтвердженим належними доказами, оскільки жодне з обґрунтувань, зазначених відповідачем не має достатніх підстав та не ґрунтується на вимогах чинного законодавства. З 2021 року розмір витрат на утримання спільних дітей, які несе позивачка значно збільшився, крім того фактично збільшилися потреби дітей, в тому числі ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , якому на даний час виповнилось 17 рокі та він є студентом І курсу, денної форми навчання факультету міжнародної торгівлі та права Державного торговельно-економічного університету. Мінімальний розмір аліментів в Україні в 2025 році становив 50% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку: 1281,50 грн для дітей до 6 років та 1598,00 грн. для дітей від 6 до 18 років, що є фіксованою сумою, яка залежить від встановленого Держбюджетом прожиткового мінімуму. Тобто, відповідач платить аліменти у розмірі навіть меншому, ніж 50% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, що передбачено законодавством. 03.01.2026 відповідач перевів на рахунок Солом'янського ВДВС у м. Києві 2352,00 грн. в рахунок доплати до мінімальних аліментів на дітей за 2025 рік. Мінімальний розмір аліментів в Україні в 2026 році становив 50% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку: 1408,50 грн для дітей до 6 років та 1756,00 грн. для дітей від 6 до 18 років, що є фіксованою сумою, яка залежить від встановленого Держбюджетом прожиткового мінімуму. Відповідно до чинного законодавства, в Україні батьки мають рівний та невіддільний обов'язок утримувати своїх дітей до повноліття (18 років), а в деяких випадках, якщо дитина навчається або є непрацездатною, обов'язок може тривати до 23 років. Позивачка, повністю виконує свій обов'язок, а саме забезпечує дітей, в тому числі ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , всім необхідним для нормального та повноцінного розвитку (як фізичного, так і розумового, і духовного та морального). Відповідач з дітьми не спілкується, окрім їх днів народжень, сплачує аліменти тільки в розмірі 1500 грн. на одну дитину, додаткових витрат на утримання синів не несе. У судових засіданнях у справі №755/3632/21 відповідач неодноразово вказував на те, що 1500 грн. на одного сина - це дуже багато, і позивачка потурає бажанням і примхам їх спільних дітей, оскільки купляє їм одяг та оплачує додаткові заняття, спорт, тощо. Відповідач умисно та свідомо приховує розмір своїх доходів, не бажає офіційно працевлаштуватися й отримувати стабільний достатній дохід, надає суду недостовірну інформацію, крім того, він не хворіє, не має інших утриманців. Є не достовірною, не правдивою і не підтвердженою інформація про те, що відповідач проживає окремо від дітей не за своїм добровільним рішенням, що йому прийшлося стати на облік як бездомна особа. Після розірвання шлюбу неповнолітні діти сторін проживають з позивачкою. Після розірвання шлюбу відповідач продав свою квартиру АДРЕСА_1 та підписав договір про ФФБ і вклав свої грошові кошти (заощадження, які були спільною сумісною власністю) у будівництво нового будинку, після чого отримав Свідоцтва про участь у ФФБ виду А «Екрика» за програмою ТОВ «АРКАДА-БУДІВНИЦТВО». Крім того, 24.11.2020 року відповідач одружився вдруге і вже після цього - 13.09.2021 отримує посвідчення про взяття на облік бездомної особи. Відповідно до змісту відповіді Департаменту соціальної політики та ветеранської політики Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №051-6865 від 14.03.2025, відповідач 13.09.2021 звернувся до Центру обліку бездомних осіб, де був взятий на облік, як бездомна особа. Проте, 20.03.2022 відповідача було знято з обліку, оскільки, після 13.09.2021 він до Центру більше не звертався. Крім того, відповідач ніколи не звертався до Будинку соціального піклування та ніколи там не проживав. За таких обставин посилання відповідача на те, що він перебуває на обліку як бездомна особа, не підтверджена ним належними доказами і спростовується доказами, наданими позивачем. Відповідач ніколи не цікавився, чи вистачає позивачці грошей (1500 грн на місяць на одну дитину) на утримання спільних дітей, ніколи не пропонував за свій власний рахунок придбати спільним синам одяг чи будь-які речі для заняття спортом, навіть ніколи не пропонував оплатити синам їх спортзал чи додаткові заняття, крім того відповідач не надає ніяких додаткових коштів на утримання дітей, окрім аліментів у розмірі 3000 грн на двох синів (15 та 17 років). Відповідач не надав доказів можливості прожити та забезпечити дітей відповідного віку необхідними продуктами харчування, одягом та іншими необхідними речами з розрахунку 1500,00 грн на місяць на одну дитину. Відповідно до довідки №11/01 від 21.11.2025 про доходи позивача офіційний дохід позивачки на місяць становить 6160 грн. Проте, позивачка маючи медичну освіту також не офіційно працювала, оскільки могла зробити ін'єкції чи поставити крапельницю хворим, які лікувалися амбулаторно, проте мали відповідні призначення лікаря, крім іншого позивачка надає і здійснює догляд, допомогу хворим, які потребують такого. Доходів які отримує позивачка не вистачає на утримання дітей. Кошти, які отримує позивачка від відповідача у виді аліментів, йдуть тільки на утримання синів, ніякого нецільового використання коштів позивачка не здійснює. Стороною позивача було надано суду довідку про доходи позивача, крім того було надано докази збільшення витрат на синів у порівняні з 2021 роком (дата винесення рішення про стягнення аліментів на утримання синів), в тому числі, було надано докази щодо витрат на лікування синів та перебування їх на обліках у лікарів; витрат та одяг та взуття (які зовсім не є брендовим, а звичайний мас-маркет); крім того було надано докази, зайняття дітей спортом боксом (з 2023 року), прийняття їх участі у спортивних змаганнях та тенісом, а також придбання їм спортивного одягу (кімоно) та інвентарю (захист, шоломи, ракетки). Позивачка додатково витрачає кошти на навчання дітей у школі іноземних мов та сплачує кожного місяця 1990 грн. Відповідачем не було надано жодного доказу на підтвердження того, що заважає йому сплачувати дітям аліменти у більшому розмірі, або що йому заважає офіційно працевлаштуватися. Виходячи з відзиву на позов, відповідач сам буде вирішувати у якому розмірі він бажає та може сплачувати аліменти на утримання спільних дітей сторін. Позивачці не зрозуміло, чому вона як жінка та мати знаходить можливість додаткового заробітку для утримання їх спільних дітей та покращення їх навчання, проживання, розвитку, стану здоров'я, а відповідач не має такого бажання та сплачує тільки 3000 грн на двох синів (враховуючи, що на даний час 3000 грн не вистачить навіть придбати верхнього одягу чи взуття для одного сина).
12.01.2026 року до суду надійшли заперечення відповідача, у яких останній вказує, що у відповіді на відзив позивачка не надала жодного доказу на підтвердження того, що покращився матеріальний стан відповідача або погіршився матеріальний стан позивачки чи стан здоров'я, тобто що є підстави для збільшення розміру аліментів відповідно до ст. 192 СКУ. Збільшення законодавчо визначеного розміру прожиткового мінімуму у порівнянні з розміром аліментів, призначеним судом, не є підставою для збільшення розміру аліментів, якщо відсутні підстави для такого збільшення згідно зі ст. 192 СКУ. Відповідач вважає, що норму абз. 2 ч. 3 ст. 181 СКУ не можна розглядати як безапеляційне право стягувача вимагати зміни способу стягнення аліментів в будь-який момент без всяких підстав. Інакше б законодавець не поклав обов'язок розгляду такої заяви саме на суд. Тобто при розгляді заяви про зміну способу стягнення аліментів на частку від доходу не може не враховуватися, зокрема, така обставина як наявність або відсутність у непрацевлаштованого платника такого доходу, який був би не меншим ніж середня заробітна плата у даній місцевості. При зміні способу стягнення аліментів на частку від доходу незважаючи на те, що відповідач не має офіційного працевлаштування, навіть якщо він буде декларувати свій невеличкий мінливий дохід, виконавець все одно буде визначати його дохід виходячи із середньої зарплати по Києву, яка за даними Держстату наразі становить 40065 грн і яку в реальності відповідач не отримує. Це миттєво призведе до виникнення заборгованості, яку відповідач не зможе погасити. Позивачка підтверджує, що відповідач сплатив аліменти у 2025 році у сумі гарантованого розміру. Відповідач зазначає, що не відмовляється і надалі сплачувати аліменти не менше ніж в гарантованому розмірі, який кожен рік законодавцем буде змінюватися. Позивачка ані слова не написала на заперечення того, що вона вигнала з дому батька своїх дітей, позбавила його єдиного житла, проживає у захопленій нею спільній квартирі разом зі своїм співмешканцем, який свою власну квартиру здає в оренду, користується часткою майна відповідача набутого за час подружнього життя і ніякої компенсації за це не сплачує. Відповідач заперечує проти натяків позивачки на те, що він проживає у своєї дружини, яка має власне житло. Відповідач заявляє, що це не так, його дружина не має власного житла в Києві, подружжя разом винаймає житло і в будь-який момент може втратити таку можливість, у зв'язку з чим відповідач й ставав на облік як бездомна особа в особливо кризовий для подружжя період. Відповідач заперечує проти звинувачень у приховуванні доходів, небажанні працювати і отримувати стабільний дохід, а також проти тверджень позивачки, що він вклав спільні кошти подружжя в особисте майно. Після розірвання шлюбу відповідач продав свою особисту квартиру, придбану до шлюбу за рахунок продажу власної земельної ділянки і будинку, які дісталися відповідачу від батьків. Цю квартиру відповідач всі роки подружнього життя використовував як додаткове джерело доходів, здаючи її в оренду, кошти витрачав на сім'ю, поки позивачка майже десять років взагалі не працювала, перебуваючи у відпустці по догляду за двома маленькими дітьми. Після продажу цієї квартири у 2019 році відповідач вклав ці виключно його особисті гроші в будівництво, яке досі не завершене (всім відома історія з 13 000 вкладників банку «Аркада»). Ця обставина досліджувалася судом у справі № 755/11976/23. Навіть після розірвання шлюбу, проживаючи у спільній квартирі, відповідач повністю за свій рахунок утримував своїх дітей, поки позивачка у травні 2020 року не привела в квартиру чоловіка і, провокуючи бійку, не змусила відповідача піти, а потім змінила замок. Після цього у 2021 році без відома відповідача з нього були стягнені аліменти, про що відповідач дізнався лише через 10 місяців, коли в нього заблокували рахунки і виникла заборгованість, яку вдалося погасити лише за рахунок власних заощаджень дружини відповідача. З тих пір заборгованості зі сплати аліментів не було. Жодної законної підстави для збільшення розміру аліментів, в тому числі через зміну способу їх стягнення, немає.
За змістом ст. 275 ЦПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Згідно ст. 279 ЦПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, оцінивши докази кожен окремо та в їх взаємозв'язку і сукупності, повно, об'єктивно та всебічно з'ясувавши обставини справи, приходить до наступного висновку.
Згідно положень ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
За змістом ст.ст. 4, 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Статтею 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ст.ст. 76-80 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За змістом ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Статтею 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Як убачається з матеріалів справи, сторони спору перебували в зареєстрованому шлюбі з 18.08.2007 року, який розірваний рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 26.06.2018 року у справі №755/3928/18 (а.с. 14).
Від шлюбу сторони мають двох дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копіями свідоцтв про народження (а.с. 12-13).
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 22.04.2021 року у справі №755/3632/21, стягнуто щомісячно з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_3 ) аліменти на утримання малолітніх дітей - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 3000,00 грн. (по 1500,00 грн. на кожну дитину), починаючи з 24.02.2021 року і до повноліття дітей (а.с. 16-17).
Відповідно до частини другої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України (стаття 8 Закону України «Про охорону дитинства»).
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції про права дитини держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до статей 150, 180 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.
Згідно з положеннями статті 181 СК України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів (абзац другий частини третьої статті 181 СК України).
Частиною першої статті 192 СК України встановлено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим кодексом.
Ураховуючи зміст статей 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв'язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів один із батьків дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища платника аліментів може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.
У пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» судам роз'яснено, що розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв'язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров'я когось із них.
Сімейний кодекс України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов'язує їх зі способом присудження (частина третя статті 181 СК України). Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених у судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Між тим, право вимагати заміни розміру аліментів шляхом зміни способу присудження аліментів не може заперечуватися, адже можливість вибору способу присудження аліментів з огляду на мінливість життєвих обставин, зазначених статтями 182-184 СК України, не може обмежуватися разовим її здійсненням.
З огляду на визначену законодавчу можливість змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями статті 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів, визначений у певній твердій грошовій сумі та навпаки).
Отже, у спірних правовідносинах підлягає застосуванню не тільки стаття 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов'язку батьків утримувати своїх дітей (стаття 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», стаття 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», стаття 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»).
Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 05 лютого 2014 року № 6-143цс13, і неодноразово підтриманою Верховним Судом у постановах: від 30 червня 2020 року у справі № 343/945/19, від 12 січня 2022 року у справі № 545/3115/19, від 23 травня 2022 року у справі № 752/26176/18 та інших.
У силу положень статей 183, 184 СК України суд за заявою платника або одержувача може визначити розмір аліментів у вигляді частки від заробітку (доходу) матері, батька дитини або у твердій грошовій сумі.
Підстави визначення розміру аліментів у частках до заробітку (доходу) або у твердій сумі визначаються з урахуванням як положень статті 182 СК України, так і положень статей 183, 184 СК України.
Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого у частині першій статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Системний аналіз норм статей 181 - 184 СК України дає підстави дійти висновку про те, що право на стягнення аліментів на утримання дитини має той з батьків, з ким проживає дитина, і право вибору способу виконання обов'язку щодо утримування дитини належить виключно останньому.
Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев'ята статті 7 СК України).
Сімейні обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу (частина перша статті 15 СК України).
У статті 192 СК України передбачено ті обставини, які враховуються для зміни способу та/або розміру аліментів. Такі обставини є оціночними. Тобто в кожному конкретному випадку суд, з урахуванням судового розсуду, повинен навести, які саме обставини змінилися, і чому визначений розмір є необхідним і достатнім. Завдання розсуду полягає в тому, щоб знайти справедливу рівновагу між інтересами дитини та можливостями платника; конструкція «необхідний і достатній розмір аліментів» охоплює не лише фізичне утримання, а й забезпечення соціального та інтелектуального розвитку дитини, виходячи з рівня життя, який вона мала б за спільного проживання батьків; застосування конструкції судового розсуду вимагає від суду пояснення які обставини враховані судом при збільшенні розміру аліментів і як розмір узгоджується з інтересами дитини. Суд може враховувати поведінку платника, зокрема ухилення від сплати, приховування доходів, відчуження майна на шкоду дитині, як обставини, що свідчать про недобросовісність.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Позивачу у справах про стягнення аліментів надано право самостійно обирати спосіб їх стягнення у частці від доходу відповідача або у твердій грошовій сумі, а також змінювати спосіб стягнення аліментів, визначений попереднім рішенням суду, за окремим позовом, незалежного від наявності у платника аліментів офіційного працевлаштування та отримання регулярного чи мінливого заробітку (доходу).
Суд не визначає мінімальний розмір аліментів на одну дитину, оскільки такий встановлюється законом, а не судовим рішенням. При присудженні аліментів, суд має враховувати, що їх розмір на одну дитину не може бути меншим, ніж визначений законом, зокрема, частиною другою статті 182 СК України.
Отже, 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку - це той мінімальний (гарантований) розмір аліментів, який підлягає стягненню у частці від доходу матері чи батька, тобто такий розмір аліментів не може бути менше половини прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Тоді як розмір аліментів, визначений судом або домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону, якщо платник і одержувач аліментів не домовилися про інше. За заявою одержувача аліментів індексація може бути здійснена судом за інший період (частина друга статті 184 СК України).
Як зазначено у постанові Верховного Суду від 25 вересня 2019 року у справі №755/14148/18, факт відсутності у батька або матері можливості надавати дитині відповідного розміру утримання не фігурує в переліку обставин, які враховуються судом при визначенні розмірів аліментів. Ця обставина не звільняє батьків від обов'язку по утриманню дитини.
Як відповідач, так і позивачка зобов'язанні в однаковій мірі та у відповідності до вимог чинного сімейного законодавства утримувати своїх дітей, відчувати відповідальність за них, забезпечувати їм гарні умови для проживання, виховання, навчання, у тому числі забезпечувати матеріально.
Стягнення аліментів має ціль - найбільш повно захищати інтереси дитини, забезпечити їй не тільки необхідні кошти для існування, але і зберегти по можливості той рівень життя, який дитина мала би при сумісному проживанні з обома батьками.
Зміна законодавцем мінімального розміру аліментів, які підлягають стягненню з платника аліментів на одну дитину, не є підставою для зміни розміру аліментів відповідно до статті 192 СК України (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17).
У цій справі позивачка заявила, по суті, вимогу не про зміну (збільшення) розміру аліментів, а про зміну способу їх присудження, тобто зміну розміру аліментів, стягнутих рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 22 квітня 2021 року у справі №755/3632/21 у певній твердій грошовій сумі на розмір аліментів у частці від заробітку батька дитини. Зазначене відповідає вимогам статей 181-184, 192 СК України.
До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд України у постанові від 05 лютого 2014 року у справі № 6-143цс13 і така практика не змінювалася і підтверджена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2025 року у справі № 367/10126/19.
Навіть у частині першій статті 161 ЦПК України передбачено стягнення аліментів у безспірному порядку в наказному провадженні, зокрема, якщо заявлено вимогу про стягнення аліментів на двох дітей у розмірі однієї третини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину. Особа має право звернутися до суду з вимогами, визначеними у частині першій цієї статті, в наказному або в спрощеному позовному провадженні на свій вибір (частини друга статті 161 ЦПК України).
Тобто отримувати мінімальний розмір аліментів у розмірі 1/3 частки заробітку (доходу) їх платника - це безумовне право, визначене законом, яке захищається в судовому порядку саме в інтересах дітей.
Відповідно до довідки про доходи від 21.11.2025 року, сукупний дохід позивачки за період 01.05.2025 р. по 31.10.2025 року склав 48000,00 грн. Сума до виплати - 36960,00 грн.
На підтвердженням стану здоров'я дітей, здійснюваних позивачкою витрат на утримання дітей, їх навчання, заняття спортом тощо, позивачкою надано суду банківські квитанції, довідки, консультаційні висновки лікарів, рахунки на оплату товарів та послуг (а.с. 20-50).
Безумовно з віком потреби дітей зростають, що, в свою чергу, спричиняє постійне збільшення витрат, зокрема, з боку матері, з якою проживають діти, на їх утримання, забезпечення їх освіти, гармонійного розвитку, медичного догляду та відпочинку, що є загальновідомими фактами та не потребують доказування.
Аліменти на утримання дитини є гарантією виконання кожним з батьків свого обов'язку забезпечувати дитину, надавати їй можливість на користування всіма благами соціального забезпечення, належним харчуванням, житлом, розвагами, надати їй захист і піклування, які необхідні для її благополуччя.
Саме по собі зростання дитини зумовлює збільшення витрат на її утримання та виховання, а той із батьків з ким проживає дитина управі заявляти вимоги про зміну способу стягнення аліментів в разі їх недостатності.
В силу віку дитина зростає та потребує нового одягу та взуття; хворіє, що потребує витрат на лікування та відвідування лікарів; навчається, що потребує придбання нового приладдя на навчання, а також потребує інших витрат, які пов'язані з буденним життям дитини.
При цьому, той з батьків, який проживає окремо та сплачує аліменти, зобов'язаний вживати всіх необхідних заходів з метою отримання законних джерел для забезпечення гідних умов проживання й розвитку власної дитини.
Водночас, у цій справі суд дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні позову, ураховуючи наступне.
Статтею 180 СК України передбачено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Станом на час ухвалення у справі рішення спільна дитина сторін ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , набув повноліття і відповідно аліментні зобов'язання батька щодо утримання своєї дитини до досягнення повноліття згідно положень ст. 180 СК України припинились, тому не є можливим змінити спосіб стягнення аліментів раніше визначений рішенням суду стосовно вказаного сина сторін, яким було вирішено стягувати аліменти до повноліття дітей.
Крім того, суд зазначає, що положення ст. 191 СК України передбачають присудження аліментів на дитину за рішенням суду від дня пред'явлення позову, натомість таке положення закону не стосується рішення суду про зміну способу стягнення аліментів, яке виконується від часу набрання рішенням законної сили.
Отже, оскільки спільний син сторін ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , станом на час ухвалення у справі рішення набув повноліття, спосіб стягнення аліментів стосовно зазначеної особи визначений рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 22.04.2021 року у справі №755/3632/21 не може бути змінений.
Якщо спільний син сторін, який набув повноліття продовжує навчання у зв'язку із цим потребує матеріальної допомоги батька, матір дитини або сам повнолітній не позбавлені можливості звернутись до суду із позовом про стягнення аліментів на утримання дитини, яка продовжує навчання відповідно до положень ст. 199 СК України.
Оскільки вирішуючи спір суд обмежений у своїх повноваженнях положеннями ст. 13 ЦПК України щодо розгляду справ в межах заявлених позовних вимог, суд не має права самостійно вирішити питання про зміну способу стягнення аліментів стосовно неповнолітнього сина сторін ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адже позовні вимоги стосуються стягнення аліментів у розмірі 1/3 частини від доходу платника аліментів на утримання двох дітей і з урахуванням того, що старша дитина сторін набула повноліття, саме позивачка має визначити свою вимогу щодо зміни способу стягнення аліментів на неповнолітню дитину у розмірі 1/4, 1/6 чи будь-якого іншого розміру частки від доходу платника аліментів і лише при наявності такої вимоги суд у її межах вирішує виниклий спір.
Ураховуючи, що вимога про зміну способу стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , позивачем не визначена, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову повністю.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 5, 12, 13, 76-81, 89, 141, 247, 263-265, 275, 279, 354, 355 ЦПК України, ст.ст. 7, 141, 150, 180, 181, 182, 191, 192 СК України, Конвенцією ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, Законом України «Про охорону дитинства», суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну способу стягнення аліментів - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду до Київського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено 23.02.2026 року.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 );
Відповідач - ОСОБА_2 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_2 ).
Суддя -