26.02.2026 Єдиний унікальний № 371/2112/25 провадження № 2/371/721/26
24 лютого 2026 року м. Миронівка
Миронівський районний суд Київської області у складі:
головуючого судді Гуренка М.О.,
при секретарі Овчаренко В.С.,
за участі
представника позивача ОСОБА_1 ,
представника третьої особи Фесенко О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, за правилами загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Миронівської міської ради Обухівського району Київської області про позбавлення батьківських прав,-
До Миронівського районного суду Київської області з вищевказаною позовною заявою звернувся позивач ОСОБА_2 та просив суд: позбавити батьківських прав громадянку України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 стосовно її малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Свої позовні вимоги обгрунтував тими обставинами, що 31 жовтня 2015 року між ним та відповідачем був зареєстрований шлюб відділом державної реєстрації акт цивільного стану Богуславського районного управління юстиції у Київської області. Від шлюбу мають сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Після реєстрації шлюбу ми з відповідачем проживали разом у селі ОСОБА_6 в будинку його батьків. Але з липня місяця 2023 року відповідач забрала свої речі та переїхала до іншого чоловіка, а їхній спільний малолітній син ОСОБА_5 залишився проживати з позивачем в с. Юхни, Обухівського району Київської області.
Також зазначив, що відповідач з дитиною не спілкується, не дбає про нього, син знаходиться на утриманні позивача та під його опікою.
Крім того зазначив, що у вересні 2023 року відповідач приїжджала до них, де він проживає з сином, із чоловіком з яким на теперішній час проживає разом, лише для того, щоб забрати свої особисті речі, які залишилися.
Рішенням Миронівського районного суду Київської області від 12 лютого 2024 року їхній шлюб було розірвано.
Миронівським районним судом Київської області від 04 квітня 2024 року було видано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі частини усіх видів заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно з 02 квітня 2024 року і до досягнення дитиною повноліття.
Відповідач зазначає, що ОСОБА_3 є матір'ю їхнього сина, але з липня 2023 року до цього часу не піклується про нього, не виконує взагалі своїх батьківських обов'язків щодо дитини.
У судовому засіданні представник позивача - адвокат Мильнікова О.М. позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити з підстав викладених у позовній заяві.
Відповідач у судове засідання не з'явилася, про день та час розгляду справи повідомлена належним чином, причини суду неявки суду не повідомила.
Представник третьої особи Фесенко О.М. підтримала висновок органу опіки та піклування Миронівської міської ради про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 відносно малолітнього ОСОБА_4 .
На підставі ст. 223 ЦПК України, суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкладення розгляду справи та можливість вирішення справи.
Дослідивши письмові матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Як встановлено в судовому засіданні, що 31 жовтня 2015 року між сторонами був зареєстрований шлюб.
Від шлюбу мають сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 зареєстрованого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Богуславського районного управління юстиції у Київській області, ОСОБА_4 , народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьками якого є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (а.с. 10).
Рішенням Миронівського районного суду Київської області від 12 лютого 2024 року шлюб між сторонами був розірваний (а.с. 12).
Миронівським районним судом Київської області від 04 квітня 2024 року було видано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі частини усіх видів заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно з 02 квітня 2024 року і до досягнення дитиною повноліття (а.с. 13).
Згідно довідки виданої Юхнівським старостинським округом №18 Миронівської міської ради Київської області від 03 жовтня 2025 року №90, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 і має на утриманні сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який проживає з батьком від народження без реєстрації. Мати дитини, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з липня 2023 року не проживає за даною адресою. Дитиною, ОСОБА_4 , повністю опікується батько - ОСОБА_2 (а.с. 14).
Як вбачається із заяви нотаріально посвідченої приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Шепітко В.В. від 31 жовтня 2025 року ОСОБА_3 , мати малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , дала згоду на позбавлення її батьківських прав щодо малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Додатково повідомила, що з липня 2023 року, дитина, ОСОБА_4 , перебуває повністю на утриманні та вихованні його батька, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який опікується і забезпечує його матеріально та виховує. Дає згоду на розгляд справи про позбавлення батьківських прав без її участі (а.с. 18).
Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
При визначенні інтересів дитини в кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків з сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною, а також в інтересах дитини є забезпечення її розвитку в безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.
Також у ч. 7 ст. 7 СК України визначено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно із ч. 2-4 ст. 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства.
Частиною 1 ст. 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини. Тобто, перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.
Пунктами 15, 16, 18 постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз'яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті споріднення з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
За положенням ч. 6 ст. 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер.
Суд оцінює висновок органу опіки та піклування критично, оскільки він є недостатньо обґрунтованим, в ньому відсутня інформація саме про свідоме, тривале ухилення матері від виконання батьківських обов'язків щодо виховання малолітньої дитини, що могло привезти до відсутності психоемоційного зв'язку між матір'ю та дитиною, що в свою чергу є не достатніми підставами для позбавлення її батьківських прав. Такий висновок прямо узгоджується з висновками які зробив Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 19 лютого 2025 року у справі № 147/277/24.
Вирішуючи спір про позбавлення батьківських прав суд повинен керуватися найкращими інтересами дитини.
Частиною 1 ст. 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до частини 6 цієї ж статті - доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
Принцип 6 Декларації прав дитини визначає, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові та розуміння. Вона має, якщо це можливо, зростати в піклуванні та під відповідальністю своїх батьків, у будь-якому разі - в атмосфері любові та моральної і матеріальної забезпеченості; малолітня дитина, крім випадків, коли є виняткові обставини, не має розлучатися зі своєю матір'ю. На суспільство та органи публічної влади має бути покладений обов'язок щодо здійснення особливого піклування про дітей, які не мають сім'ї, та про дітей, які не мають достатніх засобів існування. Бажано, щоб багатодітним сім'ям надавалася державна або інша допомога на утримання дітей.
У відповідності до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Кожній дитині гарантується право на свободу, особисту недоторканність та захист гідності. Держава здійснює захист дитини від усіх форм домашнього насильства та інших проявів жорстокого поводження з дитиною, у тому числі з боку батьків ст. 10 Закону України «Про охорону дитинства».
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили. Під час вчинення дій, пов'язаних з розлученням дитини з одним або обома батьками, а також інших дій, що стосуються дитини, в порядку, встановленому законом, судом заслуховується думка та побажання дитини (ст. 14 Закону України «Про охорону дитинства»).
Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. У разі коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків виходячи з інтересів дитини. Рішення органів опіки та піклування з цих питань можуть бути оскаржені в суді у порядку, встановленому законом (ст. 15 Закону України «Про охорону дитинства»).
Аналіз зазначених норм Закону України «Про охорону дитинства» дає підстави дійти висновку, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку, при цьому сім'я є природним середовищем для такого розвитку дитини. Фундаментальним та не від'ємними складовими цього розвитку є можливість проживання дитини в сім'ї із своїми батьками, які несуть відповідальність за створення умов, необхідних для розвитку дитини, а у разі неможливості цього із одним з батьків, на якого в такому разі фактично покладаються ці обов'язки.
Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі показань свідків, письмових доказів.
З урахуванням установлених обставин та наведених норм права суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Як вбачається з судового наказу виданого Миронівським районним судом Київської області від 04 квітня 2024 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі частини усіх видів заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно з 02 квітня 2024 року і до досягнення дитиною повноліття.
Проте матеріали справи не містять відомостей про те, що відповідач не виконує належним чином зобов'язання зі сплати аліментів.
Застосування такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав, необхідним є встановлення саме винної поведінки матері, її свідомого та остаточного ухилення від виконання батьківських обов'язків, а також того, що збереження правового зв'язку з матір'ю суперечить найкращим інтересам дитини і несе їй шкоду або створює реальну загрозу її розвитку та благополуччю.
У цій справі таких обставин судом не встановлено. Матеріали справи не містять достатніх та переконливих доказів того, що відповідач остаточно і свідомо самоусунулася від виконання батьківських обов'язків у такий спосіб, що подальше збереження за нею статусу матері завдаватиме шкоди дитині. Так само у справі не доведено, що доцільним є застосування саме найсуворішого заходу впливу, а інші заходи реагування та підтримки сім'ї не можуть бути ефективними для відновлення належного виконання батьківських обов'язків.
Батько дитини, ОСОБА_2 , проживає разом з сином, водить до школи, на спортивну секцію та приводив на прийом до лікарні. Суд зазначає, що позивач безумовно має безперешкодне право та обов'язок піклуватися про життя та здоров'я сина ОСОБА_4 , стан його розвитку, незалежно від наявності батьківських прав матері.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили. Під час вчинення дій, пов'язаних з розлученням дитини з одним або обома батьками, а також інших дій, що стосуються дитини, в порядку, встановленому законом, судом заслуховується думка та побажання дитини (ст. 14 Закону України «Про охорону дитинства»).
Практика ЕСПЛ встановлює акценти, відповідно до яких при розгляді сімейного спору пріоритет мають інтереси дитини над інтересами батьків; діти, народжені у шлюбі, і діти, народжені поза шлюбом, є рівними у своїх правах; будь-яке обмеження, накладене на особисте спілкування у відносинах між батьками та дітьми, повинне ґрунтуватися на належних до справи та обґрунтованих причинах, висунутих для захисту інтересів дитини і для подальшого об'єднання сім'ї. (Справа «Савіни проти України» від 18.12.2008 року, «МакМайкл проти Сполученого Королівства» від 24.02.1995 року).
Так матеріали справи не містять, а позивачем не надано жодного доказу, що відповідач ОСОБА_3 немає доходу, зловживає спиртними напоями чи наркотичними засобами, притягувалася до адміністративної відповідальності за неналежне виконання свої батьківських обов'язків щодо свого малолітнього сина ОСОБА_4 та обставин, які можуть зашкодити розвиткові дитини.
Крім цього, представник позивач вказувала, що позивач є військовозобов'язаною особою відповідно до ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу».
Позивачем суд було повідомлено, що він здатний самостійно забезпечити проживання, виховання і розвиток сина. Суд з таким твердження позивача погодитися не може ще й тому, що у разі позбавлення відповідача батьківських прав і у разі призову ОСОБА_2 на військову службу його син буде позбавлений батьківського піклування.
Такий висновок прямо узгоджується з постановою ВС від 02.11.2023 року, де зазначено, що неспроможними є аргументи касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права про визначення місця проживання неповнолітньої дитини в умовах воєнного стану, який спричиняє порушення прав і найкращих інтересів дитини щодо її зростання у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що суд вважає так само може бути застосовано й до вирішення спору про позбавлення батьківських прав. Ці посилання в касаційній скарзі мотивовані тим, що позивач у будь-який момент може бути призваний на військову службу, залишивши свою дитину без батьківського піклування, догляду та утримання, у зв'язку з чим найкращі інтереси та права дитини будуть порушені, а вона залишиться одна, оскільки батькові доведеться захищати державу.
Поряд з тим суд бере до уваги правові висновки викладений Верховним Судом у постановах від: 07.02.2024 у справі № 455/307/22, 22.11.2023 у справі № 1915/2789/12, 23.12.2020 у справі№ 522/21914/14, 29.04.2020 у справі № 522/10703/18, 13.04.2020 у справі № 760/468/18,11.03.2020 у справі № 638/16622/17 про те, що позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону взагалі неможливо і лише за наявності вини у діях батьків.
Захист інтересів дитини знаходиться в одній площині поряд з такими фундаментальними правовими цінностями, як життя, здоров'я, свобода, безпека, справедливість. Захист інтересів дитини, її виховання обома батьками є запорукою становлення сильної держави, правового суспільства, оскільки зростаючи дитина перетворюється на правового партнера дорослих членів суспільства.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі "Савіни проти України", заява N 39948/06, зазначено, що відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, і саме держава повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини.
У справі "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року Європейський суд з прав людини наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
У рішенні від 10 вересня 2019 року у справі "Странд Лоббен та інші проти Норвегії" (заява N 37283/13) Європейський суд з прав людини підкреслював, що взаємна радість, яку діти та батьки отримують у суспільстві один від одного, є основним елементом сімейного життя, і заходи держав-відповідачів, що перешкоджають цьому, рівносильні втручанню у право, гарантоване статтею 8 Конвенції. У випадках, коли відповідні інтереси дитини суперечать інтересам батьків, стаття 8 Конвенції вимагає, щоб органи влади держав-відповідачів встановлювали справедливий баланс цих інтересів і при встановленні балансу особливе значення надавалося найкращим інтересам дитини, які в залежності від свого характеру та важливості можуть переважати інтереси батьків. Як правило, найкращі інтереси дитини вимагають, з одного боку, щоб зв'язки дитини з її сім'єю підтримувалися, за винятком випадків, коли сім'я виявилася особливо непридатною для життя та розвитку дитини, оскільки порушення сімейних зв'язків означає від'єднання дитини від її коріння.
З огляду на викладене, оцінивши надані сторонами докази у їх сукупності та з урахуванням принципу забезпечення найкращих інтересів дитини, суд дійшов висновку, що у цій справі не доведено наявності передбачених п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України підстав для позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав, а саме - винної, свідомої та стійкої й безповоротної поведінки відповідача, яка б свідчила про ухилення від виконання обов'язків щодо виховання дитини та неможливість її зміни в кращий бік. За таких обставин застосування крайнього заходу у вигляді позбавлення батьківських прав є непропорційним та недостатньо обґрунтованим, у зв'язку з чим у задоволенні позову потрібно відмовити.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 150, 155, 157, 164, 165, 166 Сімейного кодексу України, ст. ст. 12, 13, 76-81, 95, 229, 258, 259, 263-265, 268, 272, 273, 280, 352, 354, 355 ЦПК України, суд
В задоволенні позову про позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , стосовно її малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 - відмовити.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя М.О. Гуренко
Повний текст судового рішення складено 26 лютого 2026 року.