Справа № 357/15841/25
Провадження № 2/357/1966/26
19 лютого 2026 року місто Біла Церква
Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі: головуючого судді - Бондаренко О. В., за участю секретаря судового засідання - Бондар Ж.А., розглянувши у порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні у залі суду № 3 цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГОВА КОМПАНІЯ «УКРГЛОБАЛ - ФІНАНС» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості,
01.10.2025 представник позивача, адвокат Руденко Костянтин Васильович, звернувся до суду з вказаним позовом, шляхом направлення через підсистему «Електронний суд», що зареєстрований судом 03.10.2025, обґрунтовуючи тим, що 15.06.2018 між АТ «Ідея банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № Z62.00600.004028120, відповідно до якого кредитор зобов'язується надати кредит Відповідачу у розмірі 32374,00 гривень, включаючи витрати на страховий платіж (у разі наявності) терміном до 15.06.2022, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 15,0% річних та платою за обслуговування кредитної заборгованості, згідно графіку щомісячних платежів, а відповідач зобов'язався одержати кредит і повернути його разом з нарахованими процентами за користування кредитом, іншими платежами та платою за обслуговування кредитної заборгованості. 25.07.2023 між АТ «Ідея Банк» та ТОВ «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА», правонаступником якого є ТОВ «СВЕА ФНАНС» укладено договір факторингу № 01.02-31/23, відповідно до умов якого право вимоги за кредитним договором перейшло до ТОВ «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА». 26.07.2023 між ТОВ «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА», правонаступником якого є ТОВ «СВЕА ФНАНС» та ТОВ «ФК «УКРГЛОБАЛ-ФІНАНС» укладено Договір факторингу № 01.02-38/23 від 26.07.2023, відповідно до умов якого право вимоги за кредитним договором№ Z62.00600.004028120 від 15.06.2018 перейшло до ТОВ «ФК «УКРГЛОБАЛ-ФІНАНС». Первісний кредитор виконав свої зобов'язання належним чином, а відповідач у свою чергу не повернув своєчасно суму кредиту та нараховані відсотки для погашення заборгованості за кредитом, у зв'язку із чим виникла заборгованість, яка становить 69471,87 грн, що складається з: 25499,55 грн - сума заборгованості за кредитом; 12163,39 грн - сума заборгованості за процентами; 31808,93 грн. - сума заборгованості за плату за обслуговування кредитною заборгованістю. Тому, просив у судовому порядку стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФАКТОРИНГОВА КОМПАНІЯ «УКРГЛОБАЛ - ФІНАНС» заборгованість за договором у розмірі 69471,87 грн, судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2422,40 грн та витрати за професійну правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн.
05.11.2025 судом постановлено ухвалу, якою прийнято до розгляду позовну заяву, відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання на 10.12.2025 - 09:30.
01.12.2025 представник відповідача, адвокат Скользнєва Валерія Владиславівна, подала до суду відзив на позовну заяву, у якому зазначила, що позовну заяву вважає необґрунтованою у зв'язку з наступним. Позивач порушив вимоги ст.83, 95 ЦПК України подавши кредитний договір, заяву анкету, паспорт кредиту, додаток до паспорта споживчого кредиту, ордер розпорядження, анкету - опитувальник клієнта та згоду-повідомлення клієнта у вигляді нечитабельної, технічно неякісної копії, що унеможливлюють ознайомлення з їхнім змістом. Це позбавляє відповідача можливості реалізувати права, передбачені ст.43 ЦПК України, а також порушує принцип змагальності закріплений ст.12 ЦПК України, оскільки вказані документи є суттєвими доказами по справі, на яких по суті базуються всі позовні вимоги. Разом із позовною заявою товариством було надано Довідку-розрахунок заборгованості за кредитним договором № Z62.00600.004028120 від 15.06.2018 у розмірі 69471,87 грн. У свою чергу, розрахунок заборгованості, на який посилається позивач, не є первинним документом, який підтверджує отримання кредиту, користування ним, укладення договору на умовах, які вказані банком в позовній заяві, а отже не є належним доказом існування боргу. Вказаний розрахунок заборгованості містить лише суму заборгованості (незмінну) та не містить відомостей щодо розрахунку заборгованості за період з часу укладення кредитного договору, які б дозволили суду перевірити яка відсоткова ставка нараховувалась, яка комісія нараховувалась, чи передавалися в дійсності кошти позичальнику в кредит, та правильність нарахування відсотків за користування кредитними коштами (розмір відсотків та період їх нарахування, суми внесені боржником в рахунок виконання кредитних зобов'язань). Відповідно до наданої довідки взагалі не можливо встановити за якою відсотковою ставкою було нараховано заборгованість, яку суму було внесено боржником та які саме платежі коли саме не були зроблені Розрахунок є виключно внутрішнім документом позивача, підготовленим його працівниками, та відображає односторонню арифметичну калькуляцію позивача і не є правовою підставою для стягнення відповідних сум та не може слугувати доказом безспірності розміру грошових вимог позивача до відповідача. Щодо незаконності стягнення плати за обслуговування кредиту (комісії).З наданого позивачем кредитного договору, неможливо встановити які саме пункти кредитного договору регулюють питання нарахування комісії за обслуговування, однак відповідно до довідки - розрахунку про стан кредитної заборгованості за договором № Z62.00600.004028120 від 15.06.2018, відповідачу було нараховано заборгованість по комісії за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 31808,93 грн. З наданих позивачем документів неможливо визначити та встановити за які саме послуги надані банком, стягується комісія. Договори про надання кредиту на споживчі цілі мають враховувати положення законодавства України про захист прав споживачів, в основі якого є Закон України «Про захист прав споживачів». Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Разом з тим, частиною 4 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» зазначено, що перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним. Відповідач вважає, що нарахована комісія з обслуговування кредиту в розмірі 31808,93 грн є такою, що не відповідає принципу справедливості, добросовісності та розумності в розумінні Закону України «Про споживче кредитування». Щодо зменшення витрат на правову допомогу, то предмет спору в цій справі не є складним і характер вимог є розповсюдженою категорією цивільних справ, відсутня потреба у вивченні великого обсягу фактичних даних і процесуальні документи, які містяться у ній не є складними та не можуть займати значних витрат часу на їх виготовлення і побудову правової позиції професіоналом в галузі права. Крім цього, хочемо зазначити, що позовна заява є досить шаблонною з урахуванням кількості боржників за однаковими примірниками кредитного договору. Також, 11.11.2025 між ОСОБА_1 та адвокатом Скользнєвою Валерією Владиславівною було укладено договір про надання правової допомоги. На підтвердження понесених ОСОБА_1 , витрат на професійну правничу допомогу надає акт здачі - прийняття наданих послуг від 27.11.2025, квитанцію до прибуткового касового ордеру від 27.11.2025 на суму 8000,00 грн та договір про надання правової допомоги. Тому, просить у задоволенні позову відмовити в повному обсязі, стягнути з ТОВ «Факторингова Компанія «Укрглобал Фінанс» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8000,00 грн.
02.12.2025 представник позивача, адвокат Руденко Костянтин Васильович, подав до суду відповідь на відзив, у якій зазначив, що первісний кредитор АТ «Ідея банк» перед укладенням кредитного договору, ознайомив відповідача в належній формі в повному обсязі з інформацією, передбаченою законодавством України, зазначена інформація йому відома та зрозуміла, відповідач ознайомився з тарифами банку і згоден з ними, відповідач ознайомився та підписав заяву про акцепт публічної оферти АТ «Ідея Банк» на укладення договору про використання аналога власноручного підпису та відтиску печатки банку, ознайомився та підписав паспорт споживчого кредиту. Документи щодо інформування споживачів про послуги (правила кредитування, договори про комплексне банківське обслуговування, примірні кредитні договори, приклади розрахунку загальних витрат за споживчим кредитом, тарифи, тощо) є публічними, розміщені на веб-сайті первісного кредитора за адресою https://ideabank.ua/uk. Зі змісту укладеного Кредитного договору вбачається, що сторони погодили строк кредитування, розмір відсотків, плати за обслуговування та порядок їх сплати. Також договір містить інформацію про реальну річну процентну ставку та орієнтовну загальну вартість кредиту. Підписавши кредитний договір, позичальник погодився з усіма його умовами, зокрема, й щодо сплати процентів, розмір яких визначено за спільною згодою, що відповідає принципу свободи договору. Відповідач мав можливість не вступати у кредитні відносини із кредитодавцем, якщо дійсно вважав встановлений розмір відсотків за користування коштами та/або плати за обслуговування кредитної заборгованості несправедливим. Відповідач погодив зі своєї сторони такі умови Кредитного договору, підписавши його зміст. Кредитний договір або його окремі положення недійсними не визнано, отже умови договору, в тому числі і щодо сплати відсотків чи плати за обслуговування кредитної заборгованості, є обов'язковими для виконання позичальником. Щодо застосування норм Закону України «Про споживче кредитування». Відповідно до частин першої, другої, п'ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким із моменту укладення договору. Загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері визначає Закон України «Про споживче кредитування». Стаття 11 Закону України «Про захист прав споживачів» містить положення про те, що цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування». Для цілей обчислення реальної річної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом, що врегульовано в частині другій статті 8 Закону України «Про споживче кредитування». До загальних витрат за споживчим кредитом включаються, доходи кредитодавця у вигляді процентів; комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо; інші витрати споживача на супровідні послуги, які підлягають сплаті на користь кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами договору про споживчий кредит (платежі за послуги кредитного посередника, страхові та податкові платежі, збори на обов'язкове державне пенсійне страхування, біржові збори, платежі за послуги державних реєстраторів, нотаріусів, інших осіб тощо). До загальних витрат за споживчим кредитом не включаються: платежі, що підлягають сплаті споживачем у разі невиконання його обов'язків, передбачених договором про споживчий кредит; платежі з оплати товарів (робіт, послуг), які споживач зобов'язаний здійснити незалежно від того, чи правочин укладено. Таким чином, Закон України «Про споживче кредитування» не забороняє встановлення у договорі про споживчий кредит процентів, комісій та інших обов'язкових платежів за додаткові та супутні послуги кредитодавця (крім тих, які згідно із законом надаються безоплатно) для отримання, обслуговування і повернення кредиту. Щодо правомірності стягнення понесених витрат на професійну правничу допомогу з відповідача у розмірі 10 000,00 грн, повідомляємо наступне. На підтвердження розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат позивачем було долучено завірену копію договору № 02/08/2024 від 02.08.2024 про надання юридичних послуг; завірену копію свідоцтва №2412 від 23.10.2018; завірену копію довіреності, виданої ТОВ «ФК «УКРГЛОБАЛ-ФІНАНС» адвокату Руденку К.В.; завірену копію акту приймання-передачі наданих послуг № 56 від 03.03.2025; завірену копію Витягу Реєстру № 1 до акту приймання-передачі наданих послуг № 56 від 03.03.2025; завірену копію платіжного доручення про сплату витрат на правову допомогу. Отже, в матеріалах справи наявні всі необхідні документи, які підтверджують витрати позивача на правову допомогу, зокрема щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, яка була сплачена позивачем. Щодо зменшення витрат на правову допомогу, які понесені відповідачем позивач зазначає про необґрунтованість вартості наданих адвокатом відповідача послуг на професійну правничу допомогу. Тому, просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі та зменшити витрати відповідача на професійну правничу допомогу.
03.12.2025 судом постановлено ухвалу, якою забезпечено участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції за допомогою програмного забезпечення «EasyCon» учасника справи: представника відповідача - Скользнєвої Валерії Владиславівни.
10.12.2025 судом постановлено ухвалу, якою у задоволенні клопотання представника відповідачки про витребування доказів відмовлено, та витребувано у ТОВ «ФАКТОРИНГОВА КОМПАНІЯ «УКРГЛОБАЛ - ФІНАНС» оригінали документів, копії яких додані до позовної заяви, а саме: Кредитний договір № Z62.00600.004028120 від 15.06.2018, Заяву - анкету до кредитного договору від 15.06.2018, Анкету - опитувальник клієнта - фізичної особи, Паспорт споживчого кредиту та ордер - розпорядження. Витребувано у АТ «Ідея Банк» деталізований розрахунок заборгованості станом на 25.07.2023 із зазначенням відсоткової ставки, комісії, періодами нарахування заборгованості, за Кредитним договором № Z62.00600.004028120 від 15.06.2018, укладеним із ОСОБА_1 .
10.12.2025 судом постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про відкладення судового засідання на 09.02.2026 - 10:30, у зв'язку витребуванням доказів.
15.12.2025 на адресу суду від ТОВ «ФАКТОРИНГОВА КОМПАНІЯ «УКРГЛОБАЛ - ФІНАНС» надійшла відповідь на ухвалу суду про витребування доказів.
26.12.2025 та 30.12.2025 на адресу суду від Акціонерного товариства «Ідея Банк» надійшла відповідь на ухвалу суду про витребування доказів.
09.02.2026 судом постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про відкладення судового засідання на 19.02.2026 - 12:00, на підставі п. 3 ч. 2 ст. 223 ЦПК України.
Представник позивача, адвокат Руденко Костянтин Васильович, у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином, у відповіді на відзив просив розгляд справи проводити за відсутності представника товариства.
Відповідачка - ОСОБА_1 у судове засідання не з'явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином та її представник, адвокат Скользнєва Валерія Владиславівна, подала до суду письмову заяву, у якій просила розгляд справи проводити без участі відповідачки та її представника.
Згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступні фактичні обставини, спірні правовідносини, з посиланням на докази та норми права.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявленою нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. 13 ЦПК України).
Ст. 12 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до змісту ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Згідно із ч.2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 79, 80 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до ч.1 ч. 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
За своєю правовою природою договір є правочином. Водночас, договір є й основною підставою виникнення цивільних прав та обов'язків (ст. 11 ЦК України).
Сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).
Встановлено, що 15.06.2018 між Акціонерним Товариством «Ідея Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № Z62.00600.004028120, відповідно до умов якого банк надає позичальнику кредит (грошові кошти) на поточні потреби в сумі 32374,00 гривень, включаючи витрати на страховий платіж, а позивальник зобов'язується одержати кредит і повернути його разом з процентними платежами (процентами та платою за обслуговування кредитної заборгованості) згідно з умовами цього Договору.
Відповідно до п. 1.2 Договору, банк надає кредит у день підписання даного договору строком на 48 місяців. Датою видачі кредиту є дата списання коштів з позичкового рахунку для зарахування на банківський поточний рахунок позичальника.
Згідно положень п.1.3., 1.4. Договору, позичальник за користування кредитом сплачує Банку річну змінювану процентну ставку, яка на день укладення Кредитного договору становила 15% річних.
Відповідно до п. 2.1. Договору, позичальник повертає кредит разом з процентами та платою за обслуговування кредитної заборгованості в 48 щомісячних внесках до 15 числа кожного місяця згідно Графіку щомісячних платежів.
Згідно до п. 2.5 Договору, нарахування процентів здійснюється два рази на місяць за методом «факт/факт», а плата за обслуговування кредитної заборгованості нараховується щомісяця починаючи з дати видачі кредиту.
Відповідно до п. 3 Договору, позичальник зобов'язаний одержати та використати кредит на зазначені у договорі цілі, а також повернути кредит, проценти та плату за обслуговування кредитної заборгованості.
У п. 6 Договору зазначено графік платежів за кредитним договором, у якому визначені строк кредитування з 15.07.2018 до 15.06.2022, щомісячні внески у розмірі 1812,82 грн, які вносяться на погашення суми кредиту та процентів за користування кредитом, визначено щомісячну плату за обслуговування кредиту, загальну вартість кредиту та реальну річну процентну ставку.
Також, встановлено, що відповідачкою було підписано заяву-анкету від 15.06.2018, анкету-опитувальник клієнта фізичної особи, згоду-повідомлення фізичної особи від 15.06.2018, згоду фізичної особи - суб'єкта кредитної історії від 15.06.2018, заяву № Z62.00600.004028120 про акцепт публічної оферти на укладення договору про використання аналога власноручного підпису та паспорт споживчого кредиту з додатком.
Встановлено, що АТ «Ідея Банк» свої зобов'язання за кредитним договором №Z62.00600.004028120 від 15.06.2018 виконав у повному обсязі та перерахував на банківський рахунок ОСОБА_1 кредитні кошти в розмірі 28151,30 грн, за вирахуванням страхового платежу на рахунок ПрАТ «Страхова компанія «УНІКА життя» від імені позивальника в сумі 4222,70 грн, що підтверджується випискою по рахунку відповідача та копією ордеру-розпорядження про видачу кредиту від 15.06.2018.
Відповідно до приписів ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Передбачено ст. 628 ЦК України, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Ст. 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Загальні правила щодо форми договору визначено статтею 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Відповідно до ч. 1 ст. 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі.
Істотними умовами кредитного договору, відповідно до змісту ч. 1 ст. 638 та ст. 1054 ЦК України, є умови про мету, суму і строк кредиту, умови і порядок його видачі, розмір, порядок нарахування та виплата процентів, відповідальність сторін.
Встановлено, що вказаний кредитний договір №Z62.00600.004028120 між Акціонерним Товариством «Ідея Банк» та ОСОБА_1 підписаний сторонами, є чинним, у встановленому законом порядку недійсним не визнавався, сторони визначили всі істотні умови договору, а тому, саме з 15.06.2018 між сторонами виникли договірні відносини щодо користування кредитними коштами, що не заперечується відповідачкою.
Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України, закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Вказані обставини підтверджуються матеріалами справи в електронні та паперовій формі та не заперечуються відповідачкою.
25.07.2023 між Акціонерним Товариством «Ідея Банк» і Товариством з обмеженою відповідальністю «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА», яке змінило свою назву на ТОВ «СВЕА ФІНАНС», укладено договір факторингу №01.02-31/23, відповідно до умов якого клієнт передає (відступає) фактору свої права вимоги, а фактор набуває права вимоги клієнта за первинними договорами та в їх оплату зобов?язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату та на умовах визначених Договором факторингу. Права вимоги які клієнт відступає фактору за цим Договором, відступаються (передаються) в розмірі заборгованості Боржників перед AT «Ідея Банк», та визначені в реєстрі боржників, що підписується сторонами у паперовому вигляді в день укладення цього договору та надсилається клієнтом фактору засобами корпоративного зв'язку у захищеному паролем файлі в день укладення цього договору. Реєстр боржників після належного його підписання вважається невід'ємною частиною цього договору.
Згідно положень п. 4.1 Договору факторингу фактор зобов'язується сплатити клієнту суму фінансування у розмірі 11963508,00 грн, шляхом перерахування суми, на рахунки клієнта протягом 3 робочих днів після отримання реєстру боржників засобами корпоративного зв'язку у захищеному паролем файлі, підписання сторонами договору і реєстру боржників за допомогою сервісу електронного документообігу «Вчасно».
Пунктом 5.1 Договору права Вимоги вважаються такими, що перейшли від клієнта до фактора в день підписання відповідного реєстру Боржників, за умови виконання фактором зобов'язань передбачених п. 4.1 цього Договором.
Згідно платіжного доручення №9217 від 26.07.2023, фактор - ТОВ «СВЕА ФІНАНС» (ТОВ «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА») сплатило клієнту - AT «Ідея Банк» суму фінансування в розмірі 11963508,00 грн.
Відповідно до Реєстру боржників №3 та витягу з реєстру боржників №2 до договору факторингу №01.02-31/23 від 25.07.2023 ТОВ «СВЕА ФІНАНС» (колишня назва ТОВ «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА») набуло права грошової вимоги до боржника ОСОБА_1 за кредитним договором №Z62.00600.004028120 від 15.06.2018 в сумі 69471,87 грн.
26.07.2023 між ТОВ «СВЕА ФІНАНС» та ТОВ «ФАКТОРИНГОВА КОМПАНІЯ «УКРГЛОБАЛ - ФІНАНС» укладено договір факторингу №01.02-38/23, відповідно до якого клієнт передає фактору свої права вимоги, а фактор набуває права вимоги клієнта за первинними договорами та в їх оплату зобов?язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату та на умовах визначених цим договором.Права вимоги які клієнт відступає фактору за цим Договором, відступаються (передаються) в розмірі заборгованості Боржників та визначені в реєстрі боржників, що підписується сторонами у паперовому вигляді в день укладення цього договору та надсилається клієнтом фактору засобами корпоративного зв'язку у захищеному паролем файлі в день укладення цього договору. Реєстр боржників після належного його підписання вважається невід'ємною частиною цього договору.
Згідно положень п. 4.1 Договору факторингу фактор зобов'язується сплатити клієнту суму фінансування у розмірі 11981288,79 грн, шляхом перерахування суми, на рахунки клієнта протягом 3 робочих днів після отримання реєстру боржників засобами корпоративного зв'язку у захищеному паролем файлі, підписання сторонами договору і реєстру боржників за допомогою сервісу електронного документообігу «Вчасно».
Відповідно до п. 5.1 Договору права вимоги вважаються такими що перейшли від клієнта до фактора в день підписання відповідного реєстру боржників, за умови виконання фактором зобов'язань передбачених п. 4.1 цього договору.
Згідно платіжної інструкції №128 від 26.07.2023, ТОВ «ФАКТОРИНГОВА КОМПАНІЯ «УКРГЛОБАЛ - ФІНАНС» перерахувало суму фінансування згідно договору факторингу №01.02-38/23 від 26.07.2023 у розмірі 11981288,79 грн.
Відповідно до витягу з Реєстру боржників до договору факторингу №01.02-38/23 від 26.07.2023 ТОВ «ФАКТОРИНГОВА КОМПАНІЯ «УКРГЛОБАЛ - ФІНАНС» набуло права грошової вимоги до відповідачки ОСОБА_1 за кредитним договором №Z62.00600.004028120 від 15.06.2018 в сумі 69471,87 грн.
У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредитору. Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.
За змістом ст. 516 ЦПК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник у зобов'язанні не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Положеннями ст. 1077, ст. 1078 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Ст. 1082 ЦК України передбачено, що боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом.
За змістом наведених вище положень закону заміна кредитора на фактора не означає звільнення боржника від обов'язку виконати зобов'язання, а лише надає боржникові право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце та у випадку, коли таких доказів не надано, виконати зобов'язання на рахунок первинного кредитора.
При цьому аналіз змісту ст. 1082 ЦК України дозволяє дійти висновку, що викладені в ній положення щодо обов'язку боржника здійснити платіж факторові за умови, що боржник одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові, стосуються позасудового порядку вирішення спору. При цьому невиконання фактором цього обов'язку не звільняє боржника від виконання обов'язків за кредитним договором, а лише дає йому право на виконання свого обов'язку перед первісним кредитором.
Таким чином, у разі сплати відповідачкою коштів на рахунок первісного кредитора, вони були б перераховані на рахунки ТОВ «ФК «УКРГЛОБАЛ - ФІНАНС» та зараховані для погашення кредитної заборгованості.
Згідно ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ.
Ст. 1049 ЦК України передбачає, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій же сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій же кількості, такого ж роду та такої ж якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, встановлені договором.
На підставі ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Ч. 1-3 ст.1056-1 ЦК України передбачено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованої або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.
Встановлено, що первісний кредитор АТ «Ідея банк» виконало в повному обсязі умови кредитного договору, надавши відповідачці обумовлену суму кредиту у розмірі 32374,00 грн, однак, відповідачка прийняті на себе зобов'язання за кредитним договором №Z62.00600.004028120 від 15.06.2018належним чином не виконала, внаслідок чого за період з 15.06.2018 по 25.07.2023 АТ «Ідея банк» нарахувало відповідачці заборгованість на загальну суму 69471,87 грн, що підтверджується розрахунком заборгованості, довідкою АТ «Ідея банк» від 25.07.2023 та випискою з особового рахунку за кредитним договором №Z62.00600.004028120 від 15.06.2018та саме таку суму заборгованості АТ «Ідея банк» за договорами факторингу передало позивачу ТОВ «ФАКТОРИНГОВА КОМПАНІЯ «УКРГЛОБАЛ - ФІНАНС» в результаті чого останній набув право вимоги до відповідачки за вказаним кредитним договором, що не заперечується відповідачем.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Згідно із приписами ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Положеннями ст. 625 ЦК України, передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Отже, позивачем доведено факт укладення кредитного договору №Z62.00600.004028120 від 15.06.2018 та порушення відповідачкою зобов'язання щодо їх повернення.
Представник відповідача, заперечуючи проти позовних вимог, зазначає, що розрахунок заборгованості, на який посилається позивач, не є первинним документом, який підтверджує отримання кредиту, користування ним, укладення договору на умовах, які вказані банком в позовній заяві, а отже не є належним доказом існування боргу.
Однак, суд критично оцінює дане твердження представника відповідача, виходячи з наступного.
Так, доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно із вказаною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Таким чином, банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, містять записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Також, виписки за картковими рахунками (по кредитному договору) можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором.
Таких висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15-ц, від 17 грудня 2020 року у справі №278/2177/15ц, від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц та від 15.01.2025 у справі № 753/16762/15-ц.
Так, на підставу вимог щодо стягнення заборгованості за кредитними договорами з відповідачки позивачем було надано розрахунки заборгованості виконані первісними кредиторами та довідку-розрахунок заборгованості виконану позивачем.
Суд вважає, що наданий первісним кредитором, на виконання вимог ухвали про витребування доказів, детальний розрахунок заборгованості та довідка-розрахунок, складена первісним кредитором АТ «Ідея банк», є належними та допустимими доказами, враховуючи, що до суду надані докази отримання відповідачкою кредитних коштів за договором, а відповідачка заперечуючи заявлений позивачем розмір заборгованості свого контррозрахунку, який би спростовував доводи позивача щодо суми боргу, до суду не надала.
Представник відповідача, заперечуючи проти позовних вимог, зазначає, що з наданого позивачем кредитного договору, неможливо встановити які саме пункти кредитного договору регулюють питання нарахування комісії за обслуговування та з наданих позивачем документів неможливо визначити та встановити за які саме послуги надані банком, стягується комісія, однак відповідно до довідки - розрахунку про стан кредитної заборгованості за договором № Z62.00600.004028120 від 15.06.2018, відповідачу було нараховано заборгованість по комісії за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 31808,93 грн. Нарахована комісія з обслуговування кредиту в розмірі 31808,93 грн є такою, що не відповідає принципу справедливості, добросовісності та розумності в розумінні Закону України «Про споживче кредитування».
Суд враховує дане твердження представника відповідача виходячи з наступного.
Ч. 1 ст. 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Як зазначено вище у рішенні, 15.06.2018 між АТ ««Ідея Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір№ Z62.00600.004028120, умовами якого визначено щомісячну плату за обслуговування кредиту банком (п. 1.10 Кредитного договору).
Встановлена договором плату за обслуговування кредиту банком сплачується позичальником щомісячно у розмірі та в період, встановлений у графіку платежів, який міститься у п. 6 Договору та розмір вказаної плати щомісяця різний.
10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв'язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Положення ч.1, ч.2, ч. 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно із ч.2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».
Відповідно до п. 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).
Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.
Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Згідно із ч.5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 та у постанові Верховного Суду від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21.
У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Необхідність внесення плати за додаткові, супутні послуги банку, пов'язанні з платою за обслуговування кредиту та передбачені в розділі 6 «Графік платежів/розрахунок загальної вартості кредиту для клієнта та реальної процентної ставки» кредитного договору (колонка 7.4 графіка).
Загальний розмір плати за обслуговування кредиту за період з 15.06.2018 до15.06.2022 складає 42655,98 грн, зі сплатою щомісячної плати у різних розмірах від 660,47 грн до 11616,80 грн, є суттєвим порівняно із розміром кредиту, отриманого відповідачем (28151,30 грн, за вирахуванням страхового платежу), що вочевидь не можна визнати справедливим і розумним, та вносить істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.
Так, відповідно до умов кредитного договору сторони визначити, що плата за обслуговування кредиту встановлюється (економічна сутність) за надання інформації по рахункам позичальника з використанням телефонних каналів зв'язку, шляхом направлення смс- повідомлень щодо суми платежу за цим договором, надання інформації по рахунку позичальника із використанням засобів електронного зв'язку шляхом направлення інформації про стан рахунку на адресу електронної пошти та опрацювання запитів позичальника, що направлені банку різними каналами зв'язку.
Так, у кредитному договорі зазначено перелік додаткових послуг кредитодавця, які пов'язані з обслуговуванням кредиту, що надаються відповідачці та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту, однак такі послуги мають бути безоплатними згідно положень ч. 1 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування»
Крім того, позивач не надав доказів надання відповідачці таких послуг, частіше ніж один раз на місяць, а тому положення кредитного договору щодо обов'язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10 січня 2024 року у справі № 727/5461/23 та від 09 лютого 2024 року у справі № 337/3703/22.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).
Тому, враховуючи вищевикладене, суд не вбачає правових підстав для стягнення з відповідачки заборгованості по комісії в сумі 31808,93 грн.
Так, з довідки-розрахунку заборгованості та детального розрахунку заборгованості за кредитним договором №Z62.00600.004028120 від 15.06.2018 вбачається, що заборгованість відповідачки ОСОБА_1 станом на 25.07.2023 (момент переходу права вимоги) становить 69471,87 грн, що складається із: 25499,55 грн - сума заборгованості за кредитом; 12163,39 грн - сума заборгованості за процентами; 31808,93 грн - сума заборгованості за плату за обслуговування кредитною заборгованістю.
Також, з детального розрахунку заборгованості вбачається, що відповідачкою у період з 11.12.2018 до 15.12.2021 було здійснено оплату комісії на рахунок первісного кредитора у загальному розмірі 17927,23 грн, а тому, враховуючи визнання положення кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісяця сплачувати плату за обслуговування кредиту нікчемним, суд дійшов висновку про зарахування внесених коштів на погашення тіла кредиту та відсотків.
Суд враховує, що заборгованість відповідачки за кредитним договором №Z62.00600.004028120 від 15.06.2018 за тілом кредиту та відсотками становить 37662,94 грн, сума сплаченої відповідачкою плати за обслуговування кредиту становить - 17927,23 грн, яка зарахована судом на погашення тіла та відсотків, тому, сума заборгованості відповідачки за тілом кредиту та відсотками становить 19735,71 грн (37662,94 грн - 17927,23 грн), яка і підлягає стягненню з відповідачки на користь позивача.
Таким чином, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.
Обґрунтовуючи судове рішення, суд приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Щодо розподілу судових витрат у справі суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
П. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
За змістом ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі та до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, стаття 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Стаття 632 Цивільного кодексу України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.
У п 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 року, справа № 1-23/2009, щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України (справа про право на правову допомогу), визначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.
Згідно зі ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Тобто, розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру та погодинної оплати.
Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.
При обчисленні гонорару слід керуватися зокрема умовами укладеного між замовником і адвокатом договору про надання правової допомоги (частина друга статті 137 ЦПК України, частина друга статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») (правовий висновок викладений у постанові Верховного суду від 03.02.2021 року у справі № 554/2586/16-ц).
Представник позивача на підтвердження витрат на правову допомогу надав: копію договору про надання правової допомоги №02/08/2024 від 02.08.2024, укладений між ТОВ «ФАКТОРИНГОВА КОМПАНІЯ «УКРГЛОБАЛ - ФІНАНС» та ФОП Руденко Костянтином Васильовичем, який має право на зайняття адвокатською діяльністю, копію свідоцтва №2412 від 23.10.2018, копію акту приймання-передачі наданих послуг №56 від 03.03.2025 до договору про надання правової допомоги №02/08/2024 від 02.08.2024, копію витягу з реєстру №1 до акту приймання-передачі №56 від 03.03.2025 до договору про надання правової допомоги №02/08/2024 від 02.08.2024 та копію платіжної інструкції №2066 від 03.03.2025 про перерахування ТОВ «ФАКТОРИНГОВА КОМПАНІЯ «УКРГЛОБАЛ - ФІНАНС» ОСОБА_2 100000,00 грн, як оплату за надання юридичних послуг, згідно договору про надання правової допомоги №02/08/2024 від 02.08.2024, наданих адвокатом у даній справі на суму 10000,00 грн.
Згідно п. 3.1 Договору, вартість послуг виконавця становить 10000,00 грн за складання позовної заяви про стягнення заборгованості з боржника замовника.
Пунктом 3.4 Договору передбачено, що замовник оплачує виконавцю послуги шляхом перерахування коштів на банківський рахунок виконавця протягом 30 банківських днів з моменту підписання відповідного Акту наданих послуг.
Згідно копії Акту приймання-передачі наданих послуг №56 від 03.03.2025 до договору про надання правової допомоги №02/08/2024 від 02.08.2024 та витягу №1 з нього, замовник ТОВ «ФАКТОРИНГОВА КОМПАНІЯ «УКРГЛОБАЛ - ФІНАНС» та виконавець Руденко К.В. узгодили приймання послуг за складання та подання позовної заяви про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 за кредитним договором №Z62.00600.004028120 від 15.06.2018 на суму 10000 грн, які оплачено згідно платіжної інструкції.
Ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини (про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015, п. 34-36 рішення у справі «Гімайдуліна і інших проти України» від 10.12.2009, п. 80 рішення у справі «Двойних проти України» від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004) заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Згідно правової позиції, викладеної в постанові Великої палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Також, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Згідно ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Неспівмірність витрат на правничу допомогу із передбаченими законом критеріями є підставою для подання стороною-опонентом клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка подає таке клопотання.
Так, від представника відповідача у порядку ч. 5 ст. 137 ЦПК України надійшла заява про необґрунтованість витрат позивача на правову допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, однак, жодних доказів на підтвердження неспівмірності вказаних витрат на професійну правничу допомогу до суду не надано, а відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Разом з тим, представник відповідача зазначає, що предмет спору в цій справі не є складним і характер вимог є розповсюдженою категорією цивільних справ, тому відсутня потреба у вивченні великого обсягу фактичних даних і процесуальні документи, які містяться у ній не є складними та не можуть займати значних витрат часу на їх виготовлення і побудову правової позиції професіоналом в галузі права.
Суд враховує, що якщо суд під час розгляду клопотання про зменшення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу (заперечень щодо розміру стягнення витрат на професійну правничу допомогу) визначить, що заявлені витрати є неспівмірними зі складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг, витраченим ним часом на надання таких послуг, не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їх розміру та їх стягнення становить надмірний тягар для іншої сторони, що суперечить принципу розподілу таких витрат, суд має дійти висновку про зменшення заявлених до стягнення з іншої сторони судових витрат на професійну правничу допомогу (правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17 та у постанові від 19.02.2019 року у справі № 917/1071/18).
Важливими є також висновки у постановах Верховного Суду від 20.11.2018 року у справі № 910/23210/17, від 13.02.2019 року у справі № 911/739/15, від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020у справі № 922/2685/19, де визначено, що за наявності заперечень іншої сторони суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Оцінюючи співмірність розміру витрат позивача, понесених на правову допомогу, судом враховується, що ця справа в силу частини шостої статті 19 ЦПК України є справою незначної складності, що зумовило її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження.
Отже, проаналізувавши надані стороною позивача докази на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу, у яких зазначено здійснені адвокатом роботи (послуги), а також врахувавши заперечення відповідача, суд дійшов висновку, що розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу в сумі 10000,00 грн, не відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з огляду на наступне.
Тому, враховуючи вищевикладене, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права, з огляду на обставини справи та на фактичний об'єм необхідних послуг, наданих адвокатом, суд дійшов висновку, що розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн, є доведений, документально обґрунтований та відповідає критерію справедливості, розумної необхідності таких витрат, з урахуванням складності справи та вчинених адвокатами дій.
Звертаючись до суду з позовом, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість у загальному розмірі 69471,87грн, водночас, позовні вимоги задоволено частково на суму 19735,71 грн.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судові витрати покладаються, у разі часткового задоволення позову, на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, з урахуванням наведених обставин та положень закону, розмір витрат на професійну правничу допомогу пропорційно розміру задоволених позовних вимог, які повинен сплатити відповідач позивачу становить 852,25 грн.
Також, позивач при подачі позову до суду сплатив судовий збір у розмірі 2422,40 грн, але враховуючи, що позов задоволено частково, судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, становить 688,16 грн, який слід стягнути з відповідача на користь позивача.
Керуючись ст. 11, 207, 512, 513, 516, 526, 610, 611, 612, 628, 634, 638, 1048, 1049, 1050, 1054, 1077, 1078, 1082 ЦК України, ст. 4, 12, 76 - 81, 133, 137, 141, 223, 258, 259, 264 - 265, 268, 274-279, 354, 355 ЦПК України, суд
Позовну заяву задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГОВА КОМПАНІЯ «УКРГЛОБАЛ - ФІНАНС» заборгованість за договором у розмірі 19735,71 грн (дев'ятнадцять тисяч сімсот тридцять п'ять гривень 71 копійка).
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГОВА КОМПАНІЯ «УКРГЛОБАЛ - ФІНАНС» судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 688,16 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 852,25 грн, всього 1540,41 грн (одна тисяча п'ятсот сорок гривень 41 копійка).
У задоволенні решти вимог відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення. Учасник справи, якому повний текст рішення не був вручений у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГОВА КОМПАНІЯ «УКРГЛОБАЛ - ФІНАНС», ЄДРПОУ: 41915308, місцезнаходження: вулиця Вацлава Гавела, будинок 4, місто Київ, 03124)
Відповідачка - ОСОБА_1 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 .
Повний текст рішення складено 24.02.2026.
Суддя О. В. Бондаренко