Справа № 320/23756/25 Суддя (судді) першої інстанції: Вісьтак М.Я.
26 лютого 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Оксененка О.М.,
суддів: Ганечко О.М.,
Кузьменка В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 31 липня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у місті Києві про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у місті Києві, в якому просила:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови у зарахуванні до страхового стажу ОСОБА_1 періодів роботи: з 25.07.1988 по 30.07.1990; з 03.09.1990 по 04.10.1996; з 07.10.1996 по 01.01.1998.
- зобов?язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати вказані періоди до страхового стажу ОСОБА_1 на підставі записів у трудовій книжці серії НОМЕР_1 , як такими, що оформлені відповідно до чинного законодавства України.
Позов обґрунтовано тим, що позивачем безпідставно обраховано стаж без урахування інформації з трудової книжки.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 31 липня 2025 року позовні вимоги задоволено частково.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, щодо відмови у зарахуванні до страхового стажу ОСОБА_1 періодів роботи: з 25.07.1988 по 30.07.1990; з 03.09.1990 по 04.10.1996; з 07.10.1996 по 01.01.1998.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати періоди роботи з 25.07.1988 по 30.07.1990; з 03.09.1990 по 04.10.1996; з 07.10.1996 по 01.01.1998 до страхового стажу ОСОБА_1 на підставі записів у трудовій книжці серії НОМЕР_1 . У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог - відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що титульна сторінка трудової книжки позивача заповнена з порушеннями вимог Інструкції № 58 від 29.07.1993 №58, тому підстави для зарахування спірних періодів до стажу роботи - немає.
Згідно п.3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи, у жовтні 2024 року ОСОБА_1 (позивач) звернулася до пенсійного фонду із заявою щодо попереднього розрахунку страхового стажу відповідно до Закону Украіни «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058.
Однак, у відповідності до листа відповідача від 13.11.2024 № 2600-0207-8/217453 стаж позивача прораховано без урахування інформації з трудової книжки (серія НОМЕР_1 ), водночас загальний стаж позивача обраховано як 24 роки, 9 місяців, 22 дні.
Не погоджуючись із такою відповіддю, у січні 2025 року позивач повторно звернулася до відповідача і просила врахувати відповідний стаж (спірні періоди) згідно із записами в її трудовій книжці.
Листом від 21.02.2025 № 8344-5841/Т-02/8-2600/25 відповідач повторно відмовив позивачу, цього разу посилаючись також на зміст Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій (затверджений Постановою КМУ від 12 серпня 1993 року №637).
Не погоджуючись з таким рішенням відповідача та вважаючи свої права порушеними, позивач звернулась з цим позовом до суду.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що Головним управлінням в м. Києві безпідставно не враховано до страхового стажу (трудового стажу) позивача періоди роботи з 25.08.1988 по 30.07.1990, з 03.09.1990 по 04.10.1996 та з 07.10.1996 по 01.01.1998.
Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом врегульовано Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
Відповідно до статті 7 Закону №1058-IV загальнообов'язкове державне пенсійне страхування здійснюється за принципами рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов'язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Згідно із пунктом 1 частини першої та частиною четвертою статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають право на отримання пенсійних виплат і соціальних послуг із системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування нарівні з громадянами України на умовах та в порядку, передбачених цим Законом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Частиною першою статті 26 Закону №1058 обумовлено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років.
Відповідно до частини першої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Частиною четвертою вказаної статті передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
За приписами статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. До стажу роботи зараховується також, зокрема, військова служба та перебування в партизанських загонах і з'єднаннях, служба в органах державної безпеки, внутрішніх справ та Національної поліції, незалежно від місця проходження служби.
Аналізуючи зазначені норми права, суд приходить до висновку, що, за загальним правилом, право на призначення (перерахунок, поновлення) пенсії мають громадяни України та іноземці і особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, на умовах та порядку, передбачених законодавством або міждержавними угодами.
З матеріалів справи вбачається, що у жовтні 2024 року ОСОБА_1 (позивач) звернулася до пенсійного фонду із заявою щодо попереднього розрахунку страхового стажу відповідно до Закону Украіни «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058.
Однак, у відповідності до листа відповідача від 13.11.2024 № 2600-0207-8/217453 стаж позивача прораховано без урахування інформації з трудової книжки (серія НОМЕР_1 ), водночас загальний стаж позивача обраховано як 24 роки, 9 місяців, 22 дні.
Не погоджуючись із такою відповіддю, у січні 2025 року позивач повторно звернулася до відповідача і просила врахувати відповідний стаж (спірні періоди) згідно із записами в її трудовій книжці.
Листом від 21.02.2025 № 8344-5841/Т-02/8-2600/25 відповідач повторно відмовив позивачу, цього разу посилаючись також на зміст Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій (затверджений Постановою КМУ від 12 серпня 1993 року №637).
У відповідності до ст. 48 КЗпП України, положення якої кореспондуються зі статтею 62 Закону № 1788-XII, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Зазначеним нормам відповідає п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній визначено Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, відповідно до якого основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Пунктом 20 Порядку № 637 визначено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
У разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим і м. Севастополі, спеціальний трудовий стаж може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Отже, законодавець чітко визначив, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка і саме за відсутності такої або відповідних записів у ній, стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами, що також визначено і Порядком № 637.
У свою чергу, Порядок ведення трудових книжок встановлений Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 (далі - Інструкція № 58).
Відповідно до п. 1.1 Інструкції № 58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Згідно з п. 2.2 Інструкції № 58 заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу.
Пунктом 2.4 Інструкції № 58 визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Відповідно до абз. 8 п. 2.14 Інструкції № 58 переведення працівника на іншу постійну роботу на тому ж підприємстві оформлюється в такому ж порядку, які прийняття на роботу.
Разом із тим, згідно з п. 1.5 Інструкції № 58 питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання і обліку, регулюються постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників», цією Інструкцією та іншими актами законодавства.
Підпунктом 2.3 пункту 2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162 (далі за текстом - Інструкція №162), яка застосовувалася до 17.08.1993, визначено, що всі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження і заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні - в день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, перовою чи кульковою ручкою, чорнилами чорного, синього чи фіолетового кольору.
Згідно з пп.2.4 п.2 Інструкції №162 з кожним записом, що вноситься на підставі наказу (розпорядження) у трудову книжку (вкладиш) про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу та звільнення, адміністрація зобов'язана ознайомити власника цієї книжки (вкладиша) під розписку в особистій картці (типова міжвідомча форма №Т-2, затверджена ЦСУ СРСР), в якій має бути повторений точний запис із трудової книжки (вкладиша).
З огляду на підпункти 2.5, 2.6 пункту 2 Інструкції №162, у разі виявлення неправильного чи неточного запису відомостей про роботу, переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення та ін. виправлення проводиться адміністрацією того підприємства, де було внесено відповідний запис. Адміністрація за новим місцем роботи зобов'язана надати працівникові у цьому необхідну допомогу.
У разі потреби адміністрація підприємства видає робітникам та службовцям на їхнє прохання завірені виписки відомостей про роботу з трудових книжок.
У відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників», відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
У свою чергу, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Правова позиція щодо недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, викладена в постановах Верховного Суду від 06.02.2018 по справі № 677/277/17 та від 09.08.2019 у справі №654/890/17.
Також, Верховний Суд у постановах від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а та від 04.09.2018 у справі № 423/1881/17 висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Крім того, Верховний Суд у постанові №687/975/17 від 21.02.2018 зазначив, що на особу не може перекладались тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пільгової пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
З матеріалів справи вбачається, що у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 , містяться, зокрема записи:
- №1 про призначення з 25.08.1988 на посаду вчителя математики (наказ № 674-к від 25.08.1988) та № 2 про звільнення з даної посади за власним бажанням відповідно до статті 38 КЗпП (наказ № 582-к від 13.08.2025).
- № 3 про прийняття у відділ САПР-технологія на посаду інженера-програміста (наказ № 77/л від 10.09.1990) та № 4 про переведення на посаду інженера-програміста 2-ї категорії НТЦ «Камет-Сапр» (наказ № 118/л від 23.10.1992);
- № 5 про переведення на посаду провідного інженера-програміста в тому ж відділі (наказ № 74/л від 17.09.1996) та № 6 від 04.10.1996 про звільнення за власним бажанням (ст. 38 КЗпП), за наказом № 79/п від 08.10.1996.
При цьому, в трудовій книжці відсутній запис про звільнення, зазначено ж саме про переведення на іншу посаду, відтак до 04.10.1996 позивач безперервно була працевлаштована.
- № 7 про прийняття на посаду провідного програміста СП «МДМ-Україна» (наказ №200-ок від 07.10.1996) та № 8 про звільнення за власним бажанням (ст. 38 КЗпП) (наказ №41-к від 05.07.1999).
Усі записи трудової книжки містять інформацію про посаду, яку займала позивач, періоди та місце роботи, реквізити наказів, на підставі яких вони внесені, підпис уповноважених посадових осіб та печатки відповідних підприємств (установ).
Стосовно неврахування відповідних періодів, суд бере до уваги, що титульна сторінка трудової книжки позивача дійсно заповнена різними пастами (чорнилом).
Наявність зазначених недоліків у записах трудової книжки серії НОМЕР_1 саме по собі не спростовує фактів роботи позивача у відповідні періоди, а не дотримання повноважними особами роботодавців вимог щодо заповнення трудової книжки не може бути підставою для не зарахування пенсійним органом страхового стажу позивача, щодо якого наявні записи у трудовій книжці, оскільки працівник не несе відповідальності за правильність внесення даних до його трудової книжки.
У свою чергу, суд наголошує, що трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки та інших документів, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.
Як наслідок, Головним управлінням ПФУ в м. Києві безпідставно не враховано до страхового стажу (трудового стажу) позивача періоди роботи з 25.08.1988 по 30.07.1990, з 03.09.1990 по 04.10.1996 та з 07.10.1996 по 01.01.1998.
Таким чином, з метою ефективного захисту порушених прав позивача, слід зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати періоди роботи з 25.07.1988 по 30.07.1990; з 03.09.1990 по 04.10.1996; з 07.10.1996 по 01.01.1998 до страхового стажу ОСОБА_1 на підставі записів у трудовій книжці серії НОМЕР_1 .
З огляду на вказане, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному судовому рішенні.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.
Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.
За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 229, 242, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві - залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 31 липня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 частини п'ятої ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя О.М. Оксененко
Судді О.М. Ганечко
В.В. Кузьменко