Постанова від 17.02.2026 по справі 420/22300/25

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/22300/25

Перша інстанція: суддя Скупінська О.В.,

П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача - Шляхтицького О.І.,

суддів: Семенюка Г.В., Федусика А.Г.,

секретар - Божко А.К.,

за участю: представника позивача - Срібної Я.І.,

представника відповідача - Кришталевич В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2025 року у справі № 420/22300/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону про визнання протиправним та скасування рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог.

У липні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом , у якому просив:

1. Визнати протиправним та скасувати рішення керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону Андрія ГАРАСИМЧУКА, а саме: висновок щодо повторного “негативного» оцінювання якості роботи прокурора Немцева Є.Г. за 2023 рік;

2. Визнати протиправним та скасувати рішення керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону Андрія ГАРАСИМЧУКА, а саме: наказ керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону № 151 к від 05.06.2025 “Про затвердження висновку щодо оцінювання якості роботи прокурора» щодо повторного оцінювання якості роботи прокурора ОСОБА_1 за 2023 рік;

3. Зобов'язати Спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони Південного регіону вчинити певні дії, а саме: повторно (втрете) провести оцінювання якості роботи прокурора ОСОБА_1 за 2023 рік, затвердити висновок з урахуванням встановлених судовим рішенням обставин.

В обґрунтування позовних вимог зазначалось, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 22.05.2024, залишеним в силі постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 26.12.2024 по справі № 420/35965/23 зобов'язано Спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони Південного регіону повторно провести оцінювання якості роботи прокурора ОСОБА_1 за 2023 рік, затвердити висновок з урахуванням встановлених судовим рішенням обставин. Проте, на виконання рішення суду у справі № 420/35965/23 керівником Спеціалізованої прокуратуру у сфері оборони Південного регіону при проведенні повторного оцінювання роботи прокурора Немцева Є.Г. за 2023 рік, лише формально дотримано вимоги щодо оформлення результатів оцінювання, а саме долучено “Довідка-обґрунтування щодо прийняття рішення за результатами повторного оцінювання якості роботи прокурора ОСОБА_1 за 2023 pік та затвердження висновку на підставі поданого ним дублікату звіту». 06.06.2025 ОСОБА_1 на особисту електрону пошту з підрозділів Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону надійшли електронні листи з вкладенням у яких містилися повідомлення № 07-3351ВИХ-25 від 06.06.2025 щодо виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22.05.2024 у справі № 420/35965/23 стосовно проведення повторного оцінювання якості роботи прокурора ОСОБА_1 за 2023 рік та наказ керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону № 151к від 05.06.2025 “Про затвердження висновку щодо оцінювання якості роботи прокурора» з додатком до вказаного наказу, а саме “Висновок щодо повторного оцінювання якості роботи прокурора ОСОБА_1 за 2023 рік».

Водночас, прийняте керівником Спеціалізованої прокуратуру у сфері оборони Південного регіону рішення щодо “негативного» повторного оцінювання якості роботи прокурора ОСОБА_1 за 2023 рік., затверджене Наказом № 151к від 05.06.2025, повністю дублює раніше скасоване Одеським окружним адміністративним судом рішення попереднього керівника Спеціалізованої прокуратуру у сфері оборони Південного регіону, затверджене Наказом № 536к від 21.11.2023.

Відповідач проти задоволення позову заперечував, надав до суду першої інстанції відзив на позовну заяву, у якому зазначив, що під час розгляду справи № 420/35965/23, суди, перебравши на себе дискреційні повноваження суб'єкта оцінювання (безпосереднього керівника), фактично самостійно провели оцінку якості роботи прокурора ОСОБА_1 та дійшли помилкового висновку про те, що ні наказ про затвердження висновку, ні висновок щодо оцінювання якості роботи ОСОБА_1 , не мають обґрунтування причин (підстав) для їх прийняття та виставлення зазначеної в цих документах оцінки роботи позивача за календарний рік.

Зазначено, що зважаючи на те, що ОСОБА_2 ніколи власного досвіду роботи з позивачем не мав, але повинен був на виконання рішення суду провести повторне оцінювання якості роботи прокурора ОСОБА_1 за 2023 рік, він надав вказівку керівникам самостійних структурних підрозділів прокуратури регіону з урахуванням даних звіту про оцінку якості роботи ОСОБА_1 , ефективності виконання ним посадових обов'язків, кількості та якості виконаних завдань у 2023 році до 03.06.2025 подати обґрунтовані пропозиції щодо прийняття рішення за результатами оцінювання якості роботи прокурора (п. 3 наказу).

Короткий зміст та мотиви рішення суду першої інстанції.

Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 03 жовтня 2025 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону про визнання протиправним та скасування рішення - відмовив.

Вирішуючи справу суд першої інстанції посилаючись на наявність дискреційних повноважень відповідача під час здійснення процедури оцінювання зазначив , що ані в Законі України «Про прокуратуру», ані в Тимчасовому положенні №503 не містяться будь-які нормативні (характеристики , вимоги) , за яких має бути виставлена певна оцінка.

Відтак, оцінка керівника ґрунтується на його внутрішньому переконанні, з огляду на особистий внесок, результати роботи прокурора, та відноситься до його дискреційних повноважень.

Суд першої інстанції висновував, що у даній справі судом надається виключно юридична оцінка відповідності проведеної процедури оцінювання та затвердження її результатів вимогам Тимчасового положення №503, а відтак суд критично оцінює посилання позивача на упереджене ставлення до нього під час оцінювання.

При цьому, суд наголосив, що позбавлений компетенції оцінювати правильність та якість виконання позивачем покладених на нього завдань, оскільки відповідно до вимог Закону це віднесено до дискреційних повноважень відповідача.

Також суд першої інстанції підкреслив, що заохочувальний, стимулюючий характер премії як складової грошового забезпечення передбачає, що керівництво може диференціювати розмір премій, зокрема (але не виключно), з урахуванням якості та обсягу виконаних завдань.

Тому обґрунтованих підстав вимагати, щоб керівництво преміювало усіх працівників однаково, чи принаймні нарівні з іншим працівником немає, адже розмір премії залежить як від фінансових можливостей органу, так і від результатів продуктивності виконання посадових обов'язків.

Щодо останнього, то чітких критеріїв/нормативів тут бути не може (з огляду на завдання і функції, які покладено на відповідача, особливості посадових обов'язків кожного із працівників).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив із того, що спірні рішення прийняті у відповідності до вимог ст.2 КАС України.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, у зв'язку з чим просить його скасувати та ухвалити нову постанову, якою позов задовольнити.

Апелянт, мотивуючи власну правову позицію, акцентує на таких обставинах і причинах незаконності і необґрунтованості оскаржуваного судового рішення:

- суд першої інстанції не врахував, що позивача було фактично позбавлено можливості участі в процесі прийняття рішення відносно нього та надання пояснень з метою спростування суб'єктивних тверджень про якість роботи у період що підлягає оцінюванню;

- суд першої інстанції проігнорував, що при повторному оцінюванні у 2025 році, на виконання рішення суду, якості роботи прокурора Немцева Є.Г. за 2023 рік, керівником Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону, надані ОСОБА_1 пояснення у 2023 році для Комісії не враховано, можливості безпосередньо надати пояснення при проведенні оцінювання йому не забезпечено;

- інші доводи апеляційної скарги відтворюють зміст позову.

Обставини справи.

Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 наказом виконувача обов'язків керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону № 230 к від 15.03.2021 призначено на посаду керівника Білгород-Дністровської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону з 15.03.2021 строком на п'ять років, як такого, який успішно пройшов атестацію прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих).

Наказом Генерального прокурора № 74 від 17.03.2023 внесено зміни до наказу Генерального прокурора № 66 від 05.02.2020 “Про окремі питання забезпечення початку роботи спеціалізованих прокуратур у військовій та оборонній сфері (на правах обласних прокуратур)» відповідно до яких пункт 2 Наказу № 66 від 05.02.2020 викладено в наступній редакції “Перейменувати юридичну особу “Спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері Південного регіону» (на правах обласної прокуратури) на юридичну особу “Спеціалізована прокуратура у сфері оборони Південного регіону» (на правах обласної прокуратури) без зміни ідентифікаційного коду юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», а також пункт 2.2 викладено в наступній редакції “Скоротити у структурі та штатній чисельності спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону (на правах обласної прокуратури) загальну штатну чисельність 228 одиниць та зарахувати їх до резерву Офісу Генерального прокурора з відповідним фондом заробітної плати».

Таким чином, у зв'язку із прийняттям вказаного наказу ОСОБА_1 перебував на посаді керівника Білгород-Дністровської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону до 17.03.2023, а з 17.03.2023 перебуває в резерві Офісу Генерального прокурора.

30.10.2023 керівником Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону Глумаковим А.С. видано наказ № 127 “Про проведення оцінювання якості роботи прокурорів Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону у 2023 році», яким відповідно до Тимчасового положення про систему оцінювання якості роботи прокурорів та преміювання прокурорів, затвердженого наказом Генерального прокурора від 30.10.2020 № 503 (зі змінами), визначено проведення оцінювання якості роботи прокурорів Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону з 01 по 10 листопада 2023 року.

10.11.2023 ОСОБА_1 подано до Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону “Звіт про оцінку якості роботи прокурора за 2023 рік», в якому вказано: найменування прокуратури - “Білгород-Дністровська спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері Південного регіону (з 01.01.2023 по 17.03.2023)»; найменування посади - “Керівник Білгород-Дністровської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону (з 17.03.2023 резерв Офісу Генерального прокурора відповідно до наказу ОГП № 75 від 17.03.2023)».

21.11.2023 керівником Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону Глумаковим А.С. видано наказ № 536к “Про проведення оцінювання якості роботи прокурорів Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону», яким затверджено висновок щодо оцінювання якості роботи прокурорів Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону.

Згідно з п. 74 висновку щодо оцінювання якості роботи прокурорів Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону, затвердженого наказом керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону від 21.11.2023 № 536к, оцінка керівника Білгород-Дністровської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону Немцева Євгена Геннадійовича - “Негативна».

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 22.05.2025 у справі №420/35965/23 за позовом ОСОБА_1 до Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 26.12.2024, вирішено визнати протиправним та скасувати рішення керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону Глумакова А.С., а саме: висновок щодо “негативного» оцінювання якості роботи прокурора Немцева Є.Г. за 2023 рік; визнати протиправним та скасувати наказ керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону № 536к від 21.11.2023 року “Про затвердження висновку щодо оцінювання якості роботи прокурорів Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону» в частині затвердження висновку щодо “негативного» оцінювання якості роботи прокурора ОСОБА_1 за 2023 рік; зобов'язати Спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони Південного регіону повторно провести оцінювання якості роботи прокурора ОСОБА_1 за 2023 рік, затвердити висновок з урахуванням встановлених судовим рішенням обставин.

У вказаному рішенні суд вказав: “У спірному ж рішенні керівник не навів належної мотивації з посиланням на докази, які оцінюють роботу позивача негативно, що жодним чином не дає змоги встановити дійсні підстави/мотиви, з яких виходив керівник під час ухвалення такого рішення.

Суд, дослідивши звіт про оцінювання якості роботи позивача та висновок щодо оцінювання якості роботи позивача, встановив те, що у звіті про оцінювання якості роботи позивача поставлена оцінка “негативно», а висновок щодо оцінювання якості роботи позивача складається лише із виставленої позивачу оцінки без зазначення мотивів, з яких відповідач виходив при складанні висновку та виставлення оцінки.

Суд встановив те, що ні наказ про затвердження висновку, ні висновок, щодо оцінювання якості роботи позивача, не мають обґрунтування причин (підстав) для їх прийняття та виставлення зазначеної в цих документах оцінки роботи позивача за календарний рік.

Ця обставина свідчить про те, що як висновок, так і наказ про затвердження цього висновку є необґрунтованими, тобто такими, у яких не зазначені мотиви їх прийняття, що є протиправним».

З метою повторного оцінювання ОСОБА_1 листом від 21.05.2025 № 07-3006вих-25, було запропоновано, у т.ч. прибути до Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону 04.06.2025 для взяття участі в оцінюванні та можливого надання пояснень щодо виконаної роботи за 2023 рік. Натомість, у відповідь на це ОСОБА_1 вказав відповідачу на необхідність звернутися з листом до Київської обласної прокуратури щодо його відрядження для взяття участі в повторному оцінюванні.

До Дублікату “Звіту про оцінку якості роботи прокурора за 2023 рік» ОСОБА_1 (а.с.22-23) складено додаток до нього “Довідка-обґрунтування щодо прийняття рішення за результатами повторного оцінювання якості роботи прокурора ОСОБА_3 за 2023 pік та затвердження висновку на підставі поданого ним дублікату звіту» від 05.06.2025 за підписом начальника відділу кадрової роботи та державної служби Андрія Яковченка, складеної на ім'я керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону Андрія Гарасимчука (а.с.24-28).

На довідці міститься резолюція від 05.06.2025 “До звіту».

У довідці зазначено, що на виконання п.4 наказу керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону від 21.05.2025 №130к “Про проведення повторного оцінювання якості роботи прокурора ОСОБА_1 », начальником відділу кадрової роботи та державної служби А. Яковченком узагальнено пропозиції керівників самостійних структурних підрозділів прокуратури регіону щодо прийняття рішення за результатами оцінювання якості роботи прокурора на підставі поданого ОСОБА_1 дублікату Звіту про оцінку якості роботи прокурора за 2023 рік.

У вказаній довідці наведені пропозиції керівників самостійних структурних підрозділів прокуратури регіону, а саме:

відділу кадрової роботи та державної служби;

управління організації процесуального керівництва, нагляду за додержанням законів про виконання судових рішень та при проведенні оперативно-розшукової діяльності Спеціалізованої прокуратури регіону;

відділу представництва інтересів в суді;

відділу організації діяльності прокурора у провадженні у справах про адміністративні правопорушення;

відділу організаційного та правового забезпечення.

А.Яковченком запропоновано врахувати зазначену у довідці інформацію під час повторного оцінювання якості роботи прокурора ОСОБА_1 за 2023 рік.

Спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Південного регіону, на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22.05.2024 у справі № 420/35965/23, прийнято наказ керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону № 151к від 05.06.2025 “Про затвердження висновку щодо оцінювання якості роботи прокурора» (а.с.21) з додатком “Висновок щодо повторного оцінювання якості роботи прокурора ОСОБА_1 за 2023 рік» (а.с.22). Результати роботи прокурора оцінено “негативно».

Ознайомившись з прийнятим керівником Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону рішенням, а саме Наказом № 151к від 05.06.2025 “Про затвердження висновку щодо оцінювання якості роботи прокурора», “Висновком щодо повторного оцінювання якості роботи прокурора ОСОБА_1 за 2023 рік» та “Довідкою-обґрунтування щодо прийняття рішення за результатами повторного оцінювання якості роботи прокурора ОСОБА_3 за 2023 pік та затвердження висновку на підставі поданого ним дублікату звіту» від 05.06.2025, позивач вважає, що спірне рішення в частині затвердження висновку щодо “негативного» оцінювання роботи ОСОБА_1 є протиправним та підлягає скасуванню.

Позивач уважав, що враховуючи обсяг виконаної ним роботи на посаді керівника Білгород-Дністровської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону (в межах наявності повноважень за вказаною посадою з 01.01.2023 по 17.03.2023), її ефективність, при дотриманні визначених пунктом 2.2.Тимчасового положення № 503 критеріїв оцінки якості роботи прокурорів, підстав для виставлення “негативної» чи “задовільної» оцінки не було.

На переконання позивача спірне рішення прийняте на підставі суб'єктивних, упереджених тверджень умисно сформованих ще у 2023 році, без врахування обставин що їх об'єктивно спростовують та без надання ОСОБА_1 права на участь у процесі прийняття рішення. При цьому, позивач наводить обставини, що вказують на упередженість керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону при прийнятті рішень відносно ОСОБА_1 .

Позивач зазначив, що обґрунтування прийнятого рішення здійснюється безпосередньо особою уповноваженою на прийняття такого рішення, жодних норм щодо можливості делегування безпосереднім керівником обов'язку обґрунтування прийнятого ним рішення на інших посадових осіб прокуратури Тимчасове положення № 503 не містить. Відповідно до наданого Спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Південного регіону звіту про виконання рішення суду від 22.05.2024 у справі № 420/35965/23 до дублікату “Звіту про оцінку якості роботи прокурора за 2023 рік» ОСОБА_1 додано “Довідку-обґрунтування щодо прийняття рішення за результатами повторного оцінювання якості роботи прокурора ОСОБА_3 за 2023 pік та затвердження висновку на підставі поданого ним дублікату звіту» від 05.06.2025 за підписом начальника відділу кадрової роботи та державної служби Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону Андрія ЯКОВЧЕНКО.

Вважаючи спірні рішення протиправними, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду.

Джерела права й акти їх застосування та оцінка суду.

За змістом частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частини перша та друга статті 55 Конституції України гарантують, що права і свободи громадян захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у частині 2 статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист, зокрема, шляхом: визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон України “Про прокуратуру».

Згідно зі статтею 4 Закону України “Про прокуратуру» організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до статті 16 Закону України “Про прокуратуру» забезпечуються гарантії незалежності прокурора, зокрема щодо особливого порядку його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо.

Заробітна плата прокурора регулюється Законом України “Про прокуратуру», не може визначатися іншими нормативно-правовими актами та складається з посадового окладу, премій і надбавок за вислугу років, виконання обов'язків на адміністративній посаді, а також інших виплат, передбачених законодавством.

Преміювання прокурорів здійснюється в порядку, затвердженому Генеральним прокурором, за результатами оцінювання якості їх роботи за календарний рік у межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці.

Частиною 2 ст. 81 Закону України “Про прокуратуру» передбачено, що розмір щорічної премії прокурора не може становити більше 30 відсотків розміру суми його посадового окладу, отриманого ним за відповідний календарний рік.

Відповідно до статей 9, 81 Закону України “Про прокуратуру» наказом Генерального прокурора від 30.10.2020 № 503 затверджено “Тимчасове положення про систему оцінювання якості роботи прокурорів та преміювання прокурорів» із змінами, внесеними згідно з Наказом Офісу Генерального прокурора № 351 від 12.11.2021 (далі - Тимчасове положення №503).

Відповідно до пунктів 1.1, 1.2 розділу 1 Тимчасового положення №503, це положення визначає порядок оцінювання якості роботи прокурорів Офісу Генерального прокурора, обласних, окружних, спеціалізованих (на правах обласних та окружних) прокуратур, а також підстави і порядок їх преміювання за результатами такого оцінювання. Преміювання прокурорів за результатами оцінювання якості роботи за календарний рік проводиться у разі позитивного або задовільного оцінювання їх роботи.

Відповідно до п. 2.1. та п. 2.2. Тимчасового положення №503, оцінювання якості роботи прокурорів за календарний рік проводиться у листопаді - грудні.

Під час оцінки якості роботи прокурорів ураховується:

1) ефективність виконання прокурором, який обіймає адміністративну посаду, посадових обов'язків, установлених для відповідної адміністративної посади;

2) кількість та якість виконаних прокурором завдань, визначених положенням про самостійний структурний підрозділ, наказами та іншими організаційно-розпорядчими документами про розподіл обов'язків між прокурорами у відповідному органі прокуратури (структурному підрозділі);

3) кількість та якість виконання прокурором інших завдань і доручень керівництва;

4) дотримання правил внутрішнього службового розпорядку.

Пунктом 2.3 розділу 2 Тимчасового положення №503 врегульовано, що оцінювання якості роботи прокурорів оформлюється у вигляді звіту (згідно з додатком), що складається прокурором, який підлягає оцінюванню, і погоджується його безпосереднім керівником.

Безпосереднім керівником є:

1) для керівників самостійних структурних підрозділів Офісу Генерального прокурора, а також першого заступника і заступника керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури - Генеральний прокурор, перші заступники та заступники Генерального прокурора відповідно до розподілу обов'язків;

2) для заступників керівників самостійних структурних підрозділів, керівників та заступників керівників структурних підрозділів у складі департаментів або управлінь Офісу Генерального прокурора - керівник самостійного структурного підрозділу;

3) для прокурорів Офісу Генерального прокурора - керівник відділу, у якому прокурор обіймає посаду;

4) для керівника обласної прокуратури - Генеральний прокурор;

5) для першого заступника і заступників керівника обласної прокуратури - керівник обласної прокуратури;

6) для керівників самостійних структурних підрозділів обласної прокуратури - керівник обласної прокуратури, його перший заступник чи заступники відповідно до розподілу обов'язків;

7) для заступників керівників самостійних структурних підрозділів, керівників та заступників керівників структурних підрозділів у складі управлінь обласних прокуратур - керівник самостійного структурного підрозділу;

8) для прокурорів обласних прокуратур - керівник відділу, у якому прокурор обіймає посаду, або керівник обласної прокуратури, його перший заступник чи заступники відповідно до розподілу обов'язків (у разі безпосереднього підпорядкування прокурора керівництву обласної прокуратури);

9) для керівників окружних прокуратур та їх заступників - керівник обласної прокуратури;

10) для керівників відділів окружних прокуратур та їх заступників - керівник окружної прокуратури;

11) для прокурорів окружних прокуратур - керівник відділу окружної прокуратури, керівник окружної прокуратури (у разі відсутності відділів в окружній прокуратурі).

Відповідні звіти затверджуються керівниками вищого рівня (керівником самостійного структурного підрозділу, керівником органу прокуратури, першими заступниками та заступниками Генерального прокурора, заступником Генерального прокурора - керівником Спеціалізованої антикорупційної прокуратури).

Пунктом 2.4 розділу 2 Тимчасового положення №503 передбачено, що за результатами оцінювання якості роботи прокурора безпосереднім керівником може бути виставлено позитивну, задовільну або негативну оцінку.

Звіти про оцінювання якості роботи прокурорів за відповідний рік надаються до кадрового підрозділу для підготовки наказу про затвердження висновків щодо оцінювання якості роботи прокурорів (пункт 2.7 розділу 2 Тимчасового положення №503).

Відповідно до пунктів 3.3, 3.4, 3.6 розділу 3 Тимчасового положення №503 бухгалтерська служба на підставі затверджених висновків обраховує середньо визначений розмір щорічної премії у відсотках і доводить його до відома кадрового підрозділу для підготовки проектів відповідних наказів про виплату премії прокурорам.

Розмір премії за результатами оцінювання якості роботи розраховується у відсотках до суми посадового окладу відповідної посади на день видання наказу згідно з пунктом 3.2 розділу 3 Тимчасового положення №503 з урахуванням виникнення права на заробітну плату відповідно до статті 81 Закону України “Про прокуратуру».

Премія за результатами оцінювання якості роботи за календарний рік виплачується прокурорам на підставі наказів Генерального прокурора, керівників обласних, спеціалізованих (на правах обласних) прокуратур протягом 15 днів після затвердження висновку щодо результатів оцінювання, але не пізніше грудня року, в якому здійснюється оцінювання якості роботи прокурорів за календарний рік.

Згідно з п. 3.7 Тимчасового положення №503, виплата премії не проводиться прокурорам, притягнутим до дисциплінарної відповідальності, відстороненим від посад за рішенням суду в межах кримінального провадження або у зв'язку із здійсненням провадження про адміністративне правопорушення, пов'язане з корупцією.

У справі «Суханов та Ільченко проти України» заяви № 68385/10 та № 71378/10 ЄСПЛ зазначив, що за певних обставин «законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (пункт 35).

Разом з тим, відносини публічної служби в основі своєї правової природи є наслідком реалізації не тільки права на участь в управлінні державними справами через забезпечення доступу до державної служби, визначеного статтею 38 Конституції України, але і права на працю, оскільки перебування особи на державній службі є однією із форм реалізації права на працю, закріпленого у статті 43 Конституції України (див. пункт 49 постанови Верховного Суду від 13.10.2021 у справі № 360/2308/20).

При цьому, Конституційний Суд України у рішенні від 15.10.2013 № 9-рп/2013 виходив з того, що винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування та має забезпечувати для нього достатній, гідний життєвий рівень. Це визначає обов'язок держави створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю, оптимізації балансу інтересів сторін трудових відносин, зокрема, шляхом державного регулювання оплати праці.

Аналіз наведених положень свідчить про те, що результати оцінювання якості роботи прокурорів безпосередньо впливають на виплату премії, яка є «активом» (матеріальним благом) у розумінні ЄСПЛ та захищатися статтею 1 Першого протоколу ЄКПЛ та невід'ємною складовою конституційного права на працю.

Поза тим, апеляційний суд зауважує, що відповідно до пункту 7-2 статті 9 Закону № 113-IX Генеральний прокурор затверджує положення про систему індивідуального оцінювання якості роботи прокурорів та систему оцінювання якості роботи прокурорів.

Указом Президента України від 11.06.2021 №231/2021 затверджено Стратегію розвитку системи правосуддя та конституційного судочинства на 2021-2023 роки (далі - Стратегія).

Пунктом 4.4 вказаної Стратегії регламентовано, що з метою розвитку органів прокуратури необхідно, зокрема, забезпечити:

- розроблення та впровадження комплексної та неупередженої системи оцінювання якості роботи прокурора за встановленими об'єктивними критеріями;

- удосконалення відповідно до європейських стандартів і кращих міжнародних практик дисциплінарного провадження, забезпечивши прозорість й об'єктивність розгляду дисциплінарної скарги про вчинення прокурором дисциплінарного проступку, невідворотність та пропорційність дисциплінарної відповідальності прокурора.

З наведеного виходить, що метою системи оцінювання результатів діяльності прокурорів є підвищення результативності й ефективності діяльності прокуратури, її підзвітності перед суспільством, у відповідності до європейських стандартів.

Керівними принципами Організації Об'єднаних Націй щодо ролі обвинувачів, прийнятими восьмим Конгресом Організації Об'єднаних Націй з профілактики злочинності і поводження з правопорушниками, Гавана, Куба, 27 серпня - 7 вересня 1990 року (URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_859), визначено, зокрема, що обвинувачі, будучи найважливішими представниками системи здійснення кримінального правосуддя, завжди зберігають честь і гідність своєї професії (пункт 3); розумні умови служби обвинувачів, їх належна винагорода і, де це можливо, термін повноважень, пенсійне забезпечення та вік виходу на пенсію встановлюються законом або опублікованими нормами або положеннями (пункт 6).

Пунктом 7 цих Принципів передбачено, підвищення на посаді осіб, які здійснюють судове переслідування, де існує така система, ґрунтується на об'єктивних факторах, зокрема на професійній кваліфікації, здібностях, моральних якостях і досвіді, і рішення по ньому приймається у відповідності зі справедливими і неупередженими процедурами.

У пункті 67 пояснювальної записки до висновку № 9 (2014 рік) Консультативної ради європейських прокурорів (далі - КРЄП) «Європейські норми й принципи щодо прокурорів» йдеться про те, що підвищення кваліфікації прокурорів повинно ґрунтуватися на об'єктивних факторах, зокрема на професійній кваліфікації, здібностях, сумлінності й досвіді й прийматися відповідно до справедливих і неупереджених процедур.

У висновку КРЄП № 13 «Незалежність, підзвітність та етика прокурорів» від 23.11.2018 статус, незалежність, набір і кар'єра прокурорів, як і у випадку із суддями, повинні бути чітко встановлені законом та регулюватися прозорими й об'єктивними критеріями. Держави-члени повинні гарантувати статус прокурорів, який забезпечуватиме їхню зовнішню і внутрішню незалежність, переважно шляхом закріплення положень на найвищому юридичному рівні та гарантуючи їхнє застосування незалежним органом, таким як прокурорська рада, зокрема для призначень, кар'єрного зростання та застосування дисциплінарних стягнень (пункт ііі).

Підвищення прокурорів має ґрунтуватися на оцінюванні заслуг (пункт х).

Для належного виконання своєї місії прокурори повинні прагнути постійно розвивати свої правові, етичні та соціальні знання (пункт хііі).

Згідно з пунктом 46 висновку КРЄП № 11 «Щодо якості та ефективності роботи прокурорів, зокрема під час боротьби з тероризмом та серйозною й організованою злочинністю» від 18.11.2016 оцінювання прокурорів повинно проводитися на основі рівних критеріїв на одному рівні в межах прокуратури. Як і у випадку вимірювання загальної ефективності прокуратури, визначення якості роботи прокурорів повинно містити як кількісні, так і якісні елементи, такі як кількість відкритих та закритих справ, види рішень та результатів, тривалість прокурорського провадження, навички ведення справ, здатність чітко аргументувати усно та письмово, відкритість до сучасних технологій, знання різних мов, організаторські здібності, здатність співпрацювати з іншими особами всередині та поза прокуратурою.

Отже, оцінювання якості роботи прокурорів впливають не тільки на преміювання, як про те мовилось вище апеляційним судом, а й на такий законний інтерес як визначення належного професійного рівня та компетенції, а також здібностей та морально-етичних якостей, що свідчить про спроможність ефективно виконувати відповідні службові обов'язки.

Зазначений висновок кореспондується із правовою позицією, висловленою у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі 461/2132/17, в якій Суд зазначив, що поняття законного (охоронюваного законом) інтересу міститься в рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 у справі №1-10/2004, згідно з яким поняття "охоронюваний законом інтерес" у зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Отже, наведені норми передбачають, що правовий інтерес позивача є самостійним об'єктом судового захисту в адміністративному судочинстві.

Законний інтерес, якщо його порушує суб'єкт владних повноважень, може бути предметом судового захисту в порядку адміністративного судочинства. Під час розгляду справи суд з'ясовує, які саме фактичні обставини зумовлюють існування інтересу, відносини, що існують з приводу об'єкту інтересу, а також інші індивідуальні особливості, що відображають законність інтересу та необхідність судового захисту прагнень позивача.

Окрім того, суд відмічає, що стаття 8 Європейської конвенція з прав людини поняття "право на приватне життя" визначає також, як право особи на формування та розвиток стосунків з іншими людьми, включаючи стосунки професійного або ділового характеру» (див., зокрема, п.165 рішення Європейського суду з прав людини від 07.08.1996 у справі «Олександр Волков проти України», заява № 21722/11).

Підсумовуючи наведене, колегія суддів зазначає, що позивач в рамках даної справи обстоює не тільки законний інтерес щодо матеріального блага - премії за результатами оцінювання роботи прокурора, а й законний інтерес щодо визначення належного професійного рівня, його кар'єри або просування по службі (див. для прикладу рішення ЄСПЛ Dzhidzheva-Trendafilova проти Болгарії № 12628/09 від 9.10.2012), компетенції, права на формування та розвиток стосунків з іншими людьми, включаючи стосунки професійного, або ділового характеру, котрі охоплюються статтею 8 ЄКПЛ, які є самостійним об'єктом судового захисту в адміністративному судочинстві.

Тотожні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11.12.2025 у справі № 990/410/24.

Колегія суддів констатує, що у справі не існує спору щодо наявності у відповідача дискреційних повноважень під час проведення процедури оцінювання ОСОБА_1 .

Натомість, існує спір щодо меж дискреційних повноважень відповідача та повноти відповідного судового контролю.

Щодо меж судового контролю за дискреційними повноваженнями відповідача під час оцінювання.

Апеляційний суд зауважує, що пунктом 7 частини 1 статті 2 Закону України «Про адміністративну процедуру» від 17.02.2022 № 2073-IX визначено, що дискреційне повноваження - повноваження, надане адміністративному органу законом, обирати один із можливих варіантів рішення відповідно до закону та мети, з якою таке повноваження наданою.

Проте, враховуючи приписи пункту 3 частини 2 статті 1 цього Закону, у контексті аргументів сторін, колегія суддів вважає за необхідне застосувати практику Європейського суду з прав людини (далі-ЄСПЛ) та Верховного Суду щодо питання здійснення судового контролю за реалізацією державними органами їхніх дискреційних повноважень.

Так, стосовно судового контролю за дискреційними адміністративними актами суб'єкта владних повноважень ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію з цього питання, згідно з якою національні суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об'єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (рішення у справі "Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру" (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus № 32181/04); рішення у справі "Брайєн проти Об'єднаного Королівства" (Bryan v. the United Kingdom); рішення у справі "Путтер проти Болгарії" (Putter v. Bulgaria № 38780/02).

У рішенні по справі Ramos Nunes de Carvalho e Sб v. Portugal від 6.11.2018, № 55391/13 та інш., §§ 176- 186, ЄСПЛ узагальнив загальні принципи, що стосуються обсягу судового контролю, якого повинні дотримуватися національні суди, та їхнього обов'язку обґрунтовувати свої рішення.

Зокрема, у вказаному рішенні ЄСПЛ наголосив на автономному визначенні вимоги «повної юрисдикції». Він також визначив критерії, згідно з якими має оцінюватися обсяг судового розгляду. По-перше, у випадку спорів щодо «прав та обов'язків цивільного характеру» суд повинен мати юрисдикцію для розгляду всіх питань факту та права, які стосуються поданого до нього спору. По-друге, така «повна юрисдикція» означає, що суд мав достатню юрисдикцію у провадженні або забезпечив його належний розгляд. Беручи до уваги такий підхід, ЄСПЛ вказав, що в адміністративно-правових апеляціях часто трапляється, що обсяг будь-якого перегляду обставин справи є обмеженим, і що для таких процедур властиво, що компетентні органи проводять попередні засідання, а не приймають фактичні рішення. З відповідної судової практики випливає, що, загалом стаття 6 не має на меті гарантувати доступ до суду, який може замінити оцінку або думку адміністративних органів своєю власною. У зв'язку з цим ЄСПЛ особливо наголосив на необхідності поважати рішення, прийняті адміністративними органами з міркувань доцільності, які часто стосуються спеціалізованих галузей права. Окрім того, щоб оцінити достатність обсягу розгляду, здійсненого національним судом у конкретній справі, необхідно врахувати повноваження відповідного судового органу і такі фактори, як: (a) предмет оскаржуваного рішення - і, зокрема, чи стосувалося воно спеціалізованого питання, що вимагає професійних знань або досвіду, та чи передбачало воно здійснення адміністративного дискреційного права (і, якщо так, то якою мірою); (b) спосіб, у який було прийнято це рішення (зокрема, процесуальні гарантії, доступні в ході провадження перед адміністративним органом); та (c) зміст спору - включаючи бажані та фактичні підстави для оскарження .

Також ЄСПЛ у рішенні від 16.10.2025 у справі М.С.Л., ТОВ проти України (заява № 18049/18) констатуючи порушення статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції висловився щодо меж судового контролю та дійшов таких висновків:

«…102. Суд зазначає, що не було проведено жодної значущої судової оцінки рішень про накладення санкцій на компанію-заявника. Національний суд обмежив свій аналіз єдиним питанням відповідності рішення РНБО та першого указу Президента формальним вимогам Закону про санкції і не розглядав суть звинувачень СБУ проти компанії-заявника.

103. Відзначивши, що він може здійснювати лише обмежений судовий контроль у таких категоріях справ і що остаточна відповідальність за оцінку підстав для накладення санкцій покладається на Президента, Суд вирішив, що він не уповноважений оцінювати фактичні висновки СБУ щодо компанії-заявника, і відмовився розглядати, чи надають ці висновки справжні та достатні підстави для визнання її діяльності загрозою національній безпеці.

104. В результаті ключове правове питання у цій справі, а саме чи, незважаючи на відсутність власників з РФ у своїй корпоративній структурі, заявник фактично контролювався суб'єктами РФ та чи вчиняв він будь-які дії, що становили загрозу національній безпеці України, залишилося без розгляду.

106. Суд зазначає, що, на відміну від справ, пов'язаних із санкціями, передбаченими резолюціями Ради Безпеки ООН, оскаржуваний захід у даній справі був суто внутрішнім заходом, введеним рішеннями українських органів влади в межах їх повноважень. У цьому сенсі, незважаючи на виняткові обставини, його правовий характер не відрізнявся від будь-якого іншого індивідуального указу або адміністративного розпорядження, що регулярно видаються відповідними органами влади в рамках звичайного здійснення їх повноважень.

107. Суд також зазначає, що в Конституції України чи будь-якому іншому положенні внутрішнього законодавства - у звичайному розумінні слів, що в них використовуються - не було нічого, що б прямо забороняло українським судам розглядати підстави звинувачень проти компанії-заявника або оцінювати достовірність інформації, наданої СБУ на підтвердження цих звинувачень. Більше того, Суд не пояснив, як слід розуміти такий обмежений судовий перегляд у світлі статті 124 Конституції, яка передбачає, що юрисдикція національних судів поширюється на всі правові спори без обмежень…

108. Отже, незважаючи на дискреційні повноваження, надані РНБО та Президенту в питаннях національної безпеки та оборони, судовий перегляд, проведений судом, не може вважатися достатньою процесуальною гарантією проти свавілля. Це пов'язано з тим, що він не передбачав перевірки того, чи перший президентський указ ґрунтувався на достатньо міцній фактичній основі, чи були обґрунтованими фактичні звинувачення проти компанії-заявника.

109. Відповідно, Суд вважає, що заявнику було відмовлено в розумній можливості ефективно оскаржити зазначені заходи ... З огляду на це, Суд дійшов висновку, що втручання у власність компанії-заявника першим президентським указом у формі заморожування її активів не супроводжувалося достатніми процесуальними гарантіями проти свавілля і, отже, не було законним у значенні статті 1 Протоколу № 1…».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2025 у справі №990/410/24 з приводу спірного питання висловлені такі правові висновки: … за загальним правилом національні суди повинні утриматися від перевірки обґрунтованості адміністративних актів, однак все ж суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, не підтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об'єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (п.102 рішення); відповідно до завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 КАС України, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, передбаченими у цій статті й інших законах, зокрема в Законі № 1402-VIII. Водночас оцінка Верховним Судом мотивів та обґрунтованості оспорюваних рішень ВККС не є втручанням у її дискреційні повноваження( п.103); межі дискреції ВРП щодо здійснення розгляду рекомендації ВККС не можуть бути неосяжними та повинні підлягати зовнішньому публічному контролю. Процес розгляду ВРП цього питання, як і прийняте за результатом цього процесу рішення, має бути зрозумілим як кандидатам на посаду судді, питання про призначення яких на посаду судді розглядалося ВРП, так і незалежному сторонньому спостерігачу(п.104); вмотивованість рішення ВРП про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду є не лише формальним дотриманням вимог закону, а повинна забезпечити дотримання принципу правової визначеності у питанні встановлення підстав відмови у внесенні Президентові України подання про призначення судді( п.105); відповідно до завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 КАС України, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, передбаченими у цій статті й інших законах... Водночас оцінка Верховним Судом мотивів та обґрунтованості оскаржуваного рішення ВРП не є втручанням у її дискреційні повноваження (п.106); у процедурі розгляду ВРП рекомендації ВККС негативне рішення має містити не лише посилання на визначені законом підстави відмови у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду, а й мотиви, з яких ВРП дійшла висновку про наявність обставин, з якими пов'язується обґрунтований сумнів щодо відповідності кандидата критерію доброчесності чи професійної етики, або інших обставин, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв'язку з таким призначенням, чи про порушення визначеного законом порядку призначення на посаду судді (п.108).

Враховуючи наведені правові висновки, колегія суддів констатує, що у спірних правовідносинах, адміністративний суд уповноважений переглядати рішення відповідача і така оцінка має здійснюватися крізь призму наступних критеріїв:

- щодо спорів щодо «прав та обов'язків цивільного характеру» суд повинен мати юрисдикцію для розгляду всіх питань факту та права, які стосуються поданого до нього спору;

- суд не може замінити оцінку або думку адміністративного органу своєю власною;

- адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, передбаченими статтею 2 КАС України. Водночас оцінка судом мотивів та обґрунтованості оскаржуваного рішення не є втручанням у її дискреційні повноваження.

- межі дискреції відповідача щодо оцінювання позивача не можуть бути неосяжними та повинні підлягати зовнішньому публічному контролю. Процес розгляду відповідачем цього питання, як і прийняте за результатом цього процесу рішення, має бути зрозумілим як для позивача, так і незалежному сторонньому спостерігачу;

- вмотивованість спірного рішення відповідача є не лише формальним дотриманням вимог закону, а повинна забезпечити дотримання принципу правової визначеності, як складової принципу верховенства права, у питанні встановлення підстав для відповідної оцінки роботи позивача;

- визначальним критерієм правомірності оспореного рішення відповідача є встановлення особою, яка проводила оцінювання, обставин, які стали підставою для прийняття такого рішення та мотивів, з яких відповідач дійшов відповідних висновків.

- результати оцінки, котрі у даному випадку мають негативні наслідки для позивача, мають містити не лише посилання на визначені законом підстави, а й мотиви, з яких відповідач дійшов висновку наявність обставин, які дають йому право обрати відповідний варіант оцінки діяльності позивача.

При цьому, повноваження оцінювати ті чи інші діяння та характеристики позивача належить безпосередньому керівнику, котрий ухвалює рішення за їхнім внутрішнім переконанням, сформованим на підставі власної оцінки обставин, пов'язаних з діяльністю позивача на певній посаді за певний період, а судовий контроль за реалізацією цього повноваження полягає у тому, щоб проконтролювати, чи не ці є висновки довільними та нераціональними, не підтвердженими доказами або ж помилковими стосовно певних фактів.

Таким чином, оцінюючи доводи сторін колегія суддів вважає за необхідне з'ясувати: чи існували в розумінні положень чинного законодавства та відповідних стандартів, обставини, які давали відповідачу підстави для негативного висновку, з погляду мети і завдання процедури оцінювання; чи обставини, які покладені в основу прийняття оспореного рішення, були об'єктивно спроможними для такого рішення.

Щодо меж дискреційних повноважень відповідача під час оцінювання ОСОБА_1 .

У Рішенні від 11.10.2018 № 7-р/2018 (справа № 1-123/2018(4892/17) Конституційний Суд України зазначив, що принцип юридичної визначеності як один із елементів верховенства права не виключає визнання за органом публічної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними.

Апеляційний суд зазначає, що розсуд не означає “свободи вибору». Органи публічної адміністрації роблять вибір не вільно. Як органи влади, що в усьому диригуються правом, вони повинні керуватись критеріями, закладеними в законі та дорученому завданні.

Як зазначалось вище апеляційним судом, чинне законодавство України не унормовує визначення та межі дискреційних повноважень органів прокуратури, як суб'єктів оцінювання, під час оцінювання результатів якості роботи прокурорів.

Відтак, для визначення меж адміністративного розсуду відповідача, найбільш доцільним, крім застосування норм національного законодавства, є врахування міжнародних стандартів обмеження дискреційних повноважень.

Вони досить чітко та лаконічно сформульовані.

Так, адміністративний орган влади, приймаючи конкретне рішення, має прагнути досягнення мети, задля якої його наділено відповідними повноваженнями; дотримуватися принципу об'єктивності й безсторонності, враховуючи лише ті фактори, які мають відношення до цієї конкретної справи; дотримуватися принципу рівності перед законом, не допускати несправедливої дискримінації; забезпечувати належну рівновагу (пропорційність) між метою рішення та його негативними наслідками для прав, свобод чи інтересів осіб; приймати рішення в межах розумного строку з урахуванням характеру справи; послідовно та узгоджено застосовувати загальні адміністративні приписи, враховуючи конкретні обставини кожної справи (див. Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2.).

Європейська Комісія «За демократію через право» на 86-му пленарному засіданні (Венеція, 25- 26 березня 2011 року) (CDL-AD(2011)003rev) схвалила Доповідь «Верховенство права» (далі - Доповідь), у якій до елементів верховенства права віднесено, зокрема, юридичну визначеність та заборону свавілля (пункт 41).

У пункті 45 Доповіді зазначено, що потреба у визначеності не означає, що органові, який ухвалює рішення, не повинні надаватись дискреційні повноваження (де це необхідно) за умови наявності процедур, що унеможливлюють зловживання ними; у цьому контексті закон, яким надаються дискреційні повноваження певному державному органові, повинен вказати чітко і зрозуміло на обсяг такої дискреції; не відповідатиме верховенству права, якщо надана законом виконавчій владі дискреція матиме характер необмеженої влади; отже, закон повинен вказати на обсяг будь-якої дискреції та на спосіб її здійснення з достатньою чіткістю, аби особа мала змогу відповідним чином захистити себе від свавільних дій влади.

Щодо заборони свавілля у пункті 52 Доповіді зазначено, що хоча дискреційні повноваження є необхідними для здійснення всього діапазону владних функцій у сучасних складних суспільствах, ці повноваження не мають здійснюватись у свавільний спосіб; їх здійснення у такий спосіб уможливлює ухвалення суттєво несправедливих, необґрунтованих, нерозумних чи деспотичних рішень, що є несумісним з поняттям верховенства права.

Вказані критерії не змінились під час ухвалення Венеційською комісією на 145-й пленарній сесії 12- 13 грудня 2025 року (номер документа CDL-AD(2025)002) Оновленого документу «Мірило правовладдя».

У контексті наведеного суд враховує рішення ЄСПЛ у справі «Волохи проти України» від 02.11.2006, заява №23543/02.

Так, у вказаному рішенні Суд зазначив: «надання органам публічно влади та їх посадовим особам правової дискреції у вигляді необмеженої влади не відповідає принципу верховенства права». А тому, більшість держав створює дієві механізми контролю за розсудом. В Україні вказаний обов'язок покладається на адміністративні суди, відповідно до КАС України».

Отже, за умови, що законодавство не містить конкретних меж та порядку реалізації дискреційних повноважень, це не може слугувати підставою для відмови особі у застосуванні ефективного способу захисту - у даному випадку йдеться про застосування принципу верховенства права (див. п.п. 32-33 рішення ЄСПЛ у справі «Domenichini v. Italy, заява 15943/90, від 15.11.1996).

Таким чином дискреційні повноваження надають посадовій особі певний простір для вибору при прийнятті рішення, але цей вибір не є необмеженим. Приймаючи рішення в межах таких повноважень, посадова особа зобов'язана оцінити конкретні обставини у кожному випадку і забезпечити прийняття справедливого, неупередженого та обґрунтованого вирішення питання. Рішення не повинно бути суб'єктивним, довільним або упередженим.

Поміж тим, апеляційний суд зазначає, що ефективний спосіб захисту повинен бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд суб'єктом владних повноважень дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (див. рішення ЄСПЛ у справі «Гурепка проти України» від 06.09.2005, №61406/00) і такий спосіб захисту повинен існувати незалежно від форми його вираження у правовій системі тієї чи іншої країни (див. рішення у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» від 15.11.1996, № 22414/93).

Ефективний спосіб захисту повинен запобігати виникненню або продовженню порушенню чи надати належне відшкодування порушенню, що мало місце (Рішення ЄСПЛ у справі «Кудла проти Польщі» від 26.10.2000, №30210/96).

Отже, не заперечуючи наявність у відповідача дискреційних повноважень надавати оцінку рівня професійної компетентності кандидата саме для роботи на певній посаді та ухвалювати рішення за наслідками проведення оцінювання, колегія суддів зазначає, що така дискреція не може бути свавільною, а повинна ґрунтуватися на приписах закону.

Рішення суб'єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб'єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надавати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити.

У разі відхилення певних обставини висновки повинні бути більш мотивованими, особливо, коли має місце негативне (несприятливе) для особи рішення (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2024 у справі №990/124/24, постанову Верховного Суду від 05.04.2023 у справі 380/16070/21 та постанову Верховного Суду від 25.08.2025 у справі №990/301/25).

Матеріалами справи підтверджено, що внаслідок встановлених фактів , на підставі яких було здійснено оцінювання позивача, посадовими особами прокуратури зініціювалось питання про притягнення його до дисциплінарної відповідальності та звільнення з посади ( а.с. 56-57, 109-118,т.1).

Таким чином, у цьому випадку присвоєна оцінка дійсно мала конкретні негативні наслідки для виконання позивачем своїх обов'язків прокурора.

Наведене дає підстави стверджувати, що межі дискреції відповідача у спірних правовідносинах не можуть бути неосяжними та повинні підлягати зовнішньому публічному контролю. Там, де національне законодавство надає державним органам широку дискрецію, відсутність чітких законодавчих меж має компенсуватися посиленою процедурною гарантією з відповідним мотивуванням. Обсяг і ступінь мотивації рішення залежить від конкретних обставин, які були предметом розгляду, але у будь-якому випадку рішення має демонструвати, приміром, що доводи/пояснення ОСОБА_4 взято до уваги, і, що важливо, давати розуміння, якими мотивами та критеріями керувався відповідач, коли оцінював позивача. Процес розгляду відповідачем цього питання, як і ухвалене за результатом цього процесу рішення, мають бути зрозумілими як позивачу, стосовно якого розглядалося питання, так і незалежному сторонньому спостерігачеві.

За наведеного, на думку апеляційного суду, є помилковим висновок суду першої інстанції, що оцінка керівника ґрунтується на його внутрішньому переконанні, з огляду на особистий внесок, результати роботи прокурора, та відноситься до його дискреційних повноважень, з огляду на те що ані в Законі України “Про прокуратуру», ані в Тимчасовому положенні № 503 не містяться будь-які нормативи (характеристики, вимоги), за яких має бути виставлена певна оцінка.

Щодо процедури оцінювання.

Як було зазначено вище пунктом 2.2. Тимчасового положення визначено критерії, які враховуються при оцінці якості роботи прокурорів, серед яких у тому числі:

3) кількість та якість виконання прокурором інших завдань і доручень керівництва;

4) дотримання правил внутрішнього службового розпорядку.

У відповідному звіті також зазначені показники, які впливають на оцінку діяльності прокурора, зокрема, виконана робота (найменування завдання, доручення тощо), обсяг виконаної роботи, наявність у прокурора дисциплінарного стягнення, дотримання правил внутрішнього службового розпорядку, притягнення за корупційні чи пов'язані з корупцією правопорушення, відсторонення від посади у межах кримінального провадження

Пунктом 2.4 Положення 503 передбачено, що за результатами оцінювання якості роботи прокурора безпосереднім керівником може бути виставлено позитивну, задовільну або негативну оцінку.

Тобто у вказаному положенні зазначені відповідні критерії (індикатори) за допомогою яких здійснюється оцінювання.

Отже для оцінки діяльності позивача протягом розглянутого періоду аналіз його діяльності має бути структурований навколо критеріїв визначених вище.

При цьому наведені критерії оцінювання прокурора, на переконання колегії суддів, більш детально розкриті у висновку Консультативної ради Європейських прокурорів № 11 (2016) від 18.11.2016 «Щодо якості та ефективності роботи прокурорів, зокрема у боротьбі з тероризмом та тяжкою й організованою злочинністю.

Так, зокрема, у вказаному документі зазначено про таке: якість та ефективність роботи прокурорів залежать не лише від їхнього таланту та навичок, але й суттєво залежать від зовнішніх факторів, які здебільшого не контролюються прокурорами: законодавчі та судові рішення, наявні ресурси та очікування суспільства. Отже, ці фактори заслуговують на ретельний розгляд, особливо з точки зору їхнього впливу на якість та ефективність роботи прокурорів. Ефективність та якість роботи прокурорів загалом вимагають чіткої та адекватної організаційної структури, обов'язків та компетенцій щодо управління людськими та матеріальними ресурсами відповідно до фактичної кримінальної чи соціальної ситуації в сфері їхньої юрисдикції. З іншого боку, стикаючись з новими кримінальними, соціологічними, економічними та міжнародними викликами, структура та механізми роботи прокуратур повинні бути достатньо гнучкими, щоб реагувати адекватно, достатньо, швидко та законно (п.11); Розділ с. Вимірювання ефективності роботи прокуратур (кількісне та якісне). У багатьох державах-членах доступна статистика для вимірювання кількісного робочого навантаження, ефективності роботи прокуратури та кримінальної ситуації в зоні її юрисдикції. У багатьох державах-членах оцінювання прокурорів використовується для підвищення якості та ефективності прокуратури. (п.36); саме тому якісні показники, такі як належне та ретельне розслідування (коли це входить до компетенції прокурора), належне використання доказів, точне формулювання обвинувачення, професійна поведінка в суді тощо, також слід враховувати як спосіб доповнення кількісних показників. Бажаність швидкого судового переслідування також повинна враховувати гарантії, передбачені статтею 6 ЄКПЛ (п. 39.); як справжня та кінцева мета, правові системи повинні мати можливість передбачити систему оцінювання, здатну оцінювати як кількісні, так і якісні показники роботи прокурорів, яка поважає основні принципи правосуддя відповідно до ЄКПЛ та інших міжнародних документів ( п.40); оцінювання прокурорів та їхньої роботи може бути корисним стратегічним інструментом для покращення навичок, необхідних для задоволення потреб у якості, ефективності та професіоналізмі, що постійно змінюються. Індивідуальні оцінювання також можуть стати важливим внеском у розробку найрелевантнішої підготовки прокурорів на всіх рівнях (п.42) ; … використовуються два типи оцінювання: формальне та неформальне. Формальне оцінювання проводиться у встановлені терміни (наприклад, кожні 3 або 5 років). Воно регулюється спеціальною процедурою та зосереджується на конкретних навичках, що підлягають оцінюванню. Іноді воно поєднується з системою оцінювання, яка дозволяє порівнювати себе з іншими колегами та швидше просувати по службі. Його результати підлягають судовому перегляду, якщо вони не прийняті оцінюваним прокурором. Неформальне оцінювання - це більш-менш обговорення для збору та надання інформації про те, як покращити якість та ефективність роботи прокурора (наприклад, складання зрозумілого обвинувачення, здатність до командної роботи, уникнення порушень стандартів тощо), або, більш стратегічно, чи мають, наприклад, прокурори навички для виконання своїх обов'язків. Метою обох типів оцінювання роботи прокурорів має бути вивчення розвитку навичок та працездатності, а також передбачення просування по службі та - в деяких країнах - заохочень та нагород, або загалом запобігання безладдям та неправомірним діям, уникаючи потенційних дисциплінарних стягнень (п.43); оцінювання роботи прокурорів має бути прозорим та передбачуваним, базуючись на чітких та попередньо опублікованих критеріях, як щодо матеріальних, так і процесуальних норм (п. 44); прозоре та передбачуване оцінювання означає, що оцінюваний прокурор має можливість обговорити результати оцінювання або, за потреби, порівняти результати самооцінювання з оцінюванням, проведеним керівником або відповідальною особою, якщо це інша особа, та подати їх на розгляд. Результати оцінювання не повинні публікуватися таким чином, що це може зашкодити особистій недоторканності та честі оцінюваного прокурора (п.45); оцінювання повинно проводитися на основі рівних критеріїв на одному рівні в межах прокуратури. Як і у випадку вимірювання загальної ефективності прокуратури, КРЕП вважає, що визначення якості роботи прокурорів повинно містити як кількісні, так і якісні елементи, такі як кількість відкритих та закритих справ, види рішень та результатів, тривалість прокурорського провадження, навички ведення справ, здатність чітко аргументувати усно та письмово, відкритість до сучасних технологій, знання різних мов, організаторські здібності, здатність співпрацювати з іншими особами всередині та поза прокуратурою (п.46).

Повертаючись до обставин справи, суд зазначає, що фактично мотивування прокурора, котрий здійснював оцінювання позивача ґрунтується на інформації, зазначеній у Довідці обґрунтування щодо прийняття рішення за результатами повторного оцінювання якості роботи прокурора ОСОБА_1 за 2023 рік та затвердження висновку на підставі поданого ним дублікату звіту від 05.06.2025.

Як зазначено в цій Довідці, відповідно до наказу Генерального прокурора від 13.04.2023 № 111, упродовж 1-9 травня поточного року групою працівників Офісу Генерального прокурора проведено перевірку стану організації роботи на основних напрямах прокурорської діяльності у Спеціалізованій прокуратурі у сфері оборони Південного регіону за період 2022 року - І кварталу 2023 року, за результатами якої виявлено ряд допущених недоліків та порушень на окремих напрямах діяльності, у тому числі закріплених за керівником Білгород - Дністровської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону ОСОБА_1 .

Серед низки виявлених перевіркою порушень вказано про відсутність дієвого контролю з боку ОСОБА_1 ; неналежну організацію ним процесуального керівництва у низці кримінальних проваджень, що у свою чергу зумовило порушення розумних строків досудового розслідування; про відсутність з боку ОСОБА_1 дієвих заходів під час організації процесуального керівництва у прокуратурі:

-не заслуховування стану досудового розслідування у деяких кримінальних провадженнях;

-відсутність контролю за законністю застосування заходів забезпечення кримінального провадження, а також під час нагляду за додержанням законів при виконанні покарань;

-відсутність реагування, за умови порушення прокурором/слідчим вимог законодавства під час направлення обвинувального акта до суду;

-відсутності організації роботи, контролю за підлеглими, якими допущено безпідставну зміну правової кваліфікації у кримінальних провадженнях;

- відсутність у прокуратурі документів реагування (позовів) у бюджетній сфері та сфері охорони навколишного природного середовища та збереження державного майна, неефективність роботи під час організації та забезпечення представництва інтересів держави при виконанні судових рішень, тощо.

З огляду на приписи пункту 45 висновку КРЕП 11(2016) щодо обмеження публікування результатів оцінювання прокурора, колегія суддів не зважаючи на те, що вказана інформація не віднесена до ДСК, не вважає за необхідне відтворювати зміст та конкретизацію претензій до роботи позивача у повному обсязі.

Водночас, суд вважає за необхідне навести деякі висновки у зазначеній Довідці, котрі, на переконання суду, висловлені із явним ознаками дефекту фактів та права.

Зокрема, по-перше, колегія суддів констатує, що у вказаній довідці взагалі відсутня оцінка критерію ефективності з огляду на наявні ресурси позивача, про що він неодноразово зазначав у своїх поясненнях.

По-друге, у довідці не відображені усі показники, котрі зазначені позивачем у звіті, зокрема, не зазначено про кількість наказів про забезпечення належної організації роботи прокуратури (5); видання наказів щодо режиму -секретної діяльності (8) ; підписано або затверджено документів з питань організації режимно-секретної роботи (24); організовано розгляд звернень громадян (31); забезпечено оприлюднення в засобах масової інформації відомостей про результати роботи прокуратури (17), що у свою чергу, свідчить про недостатню оцінку, серед іншого, позитивних елементів діяльності позивача. Отже з огляду на те, що вказані показники, зазначені позивачем у звіті відповідно до змісту Положення 503 є вирішальними факторами при здійсненні процедури оцінювання, неврахування їх під час здійснення оцінювання позивача свідчить про недостатню обґрунтованість оспореного рішення.

По-третє, колегія судів також не погоджується із претензіями щодо порушення позивачем п. 6 наказу Генерального прокурора від 21.08.2020 Nє 389 «Про організацію діяльності прокурорів щодо представництва інтересів держави» в частині не забезпечення повноти вивчення всіх обставин під час підготовки позовної заяви щодо земельної ділянки площею 7,9843 га., а саме під час підготовки та пред'явлення зазначеного вище позову позивачем не ініційовано питання про скасування запису права оренди щодо цієї земельної ділянки, як і не вжито інших заходів до скасування незаконної реєстрації права оренди. Проте апеляційним судом достовірно встановлено, і це не заперечується сторонами у справі, що зазначений позов був поданий у грудні 2022 року, тому виявлені недоліки саме під час підготовки позовної заяви виходять за межи оцінюваного періоду, а відтак такі претензії не можуть бути враховані під час оцінювання позивача.

По-четверте, з приводу претензій щодо недотримання позивачем обов'язку інформування про стан кримінальних проваджень, колегія суддів зазначає , що Наказом Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону від 02.03.2022 № 12 «Про окремі питання виконання планів роботи, рішень нарад, завдань і доручень Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону в умовах правового режиму воєнного стану» на час дії воєнного стану призупинено виконання доручень Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону, надісланих до підпорядкованих прокуратур. Відповідно до вказаного наказу виконання всіх контрольних завдань, в тому числі щодо інформування про стан досудового розслідування у кримінальних проваджених було припинено.

Таким чином, не встановлюючи у межах даної справи наявність або відсутність обов'язку позивача інформувати про стан кримінальних проваджень, колегія суддів констатує про відсутність достатнього правового підґрунтя для такого висновку .

По-п'яте, щодо претензій ведення первинного обліку в ІАС «ОСОП», зокрема, в порушення пункту 2.3 Інструкції про порядок складання звітності про роботу органів прокуратури, затвердженої наказом Генерального прокурора від 20.11.2021 Nє 11, скановану копію постанови координаційної наради від 20.05.2022, станом на 17.03.2023, не долучено до електронної картки (долучено лише 25.04.2023), колегія суддів звертає увагу на висновок Комісії від 24.10.2023 №07/1 (а.с. 98- 108,т.1) за змістом якої з приводу цих фактів, остання зазначила, що вона не бере до уваги з огляду на сплив річного строку для вирішення питання щодо звільнення з адміністративної посади. Оскільки це рішення датовано 24.10.2023 , то можливо ствердно вважати, що такі події мале місце (за умови їх доведеності) явно поза межами оцінюваного періоду роботи позивача.

Виявлені недоліки процедури оцінювання є достатніми аби дати суду підстави стверджувати про недостаню ґрунтовність спірного рішення.

Щодо інших претензій перевіряючих, викладених у Довідці, колегія суддів зазначає, що позивач надав до суду важливі та доречні контрпояснення, оцінка яких потребує дослідження нових доказів, що може привести до заміни правової оцінки відповідача.

При цьому колегія суддів наголошує , що згідно прецедентною практикою ЄСПЛ, суд не може замінити свою оцінку оцінкою дисциплінарного органу. Проте, він має право скасовувати рішення повністю або частково у разі «грубої, очевидної помилки», і зокрема, якщо було встановлено, що в провадженні, яке призвело до прийняття рішення, не було дотримано матеріального права або процесуальних вимог справедливості. (див., для прикладу п. 72 рішення ЄСПЛ у справі Salvador Coutinho dos Santos Amado v. Portugal, від 3.02.206 № заяви 44794/19).

У цьому аспекті суд звертає увагу, що вказана довідка була датована у день проведення оцінювання (05.06.2025), із змістом якої позивач не мав можливості бути ознайомлених навіть за умови прибуття до відповідної прокуратури, колегія суддів вважає, що через неможливість позивача своєчасно ознайомитися та заперечити проти довідки, датованої днем оцінювання (05.06.2025), його права суттєво звузилися, а відповідач мав діяти гнучкіше та застосувати всі можливі врівноважувальні механізми.

Проте не вжиття відповідних заходів з метою завчасного ознайомлення позивача із змістом довідки свідчить про порушення відповідачем права позивача на участь в процесі прийняття рішення ( п.9 ч.2 ст.2 КАС України).

Зрештою суд вважає за необхідне зазначити, що з приводу оцінки діяльності позивача впродовж 2023 року двома визначеними Законом України «Про прокуратуру» уповноваженими самостійними органами, складено взаємовиключні висновки.

Так, у матеріалах справи міститься Рішення КДК прокурорів № 58зпз-24 від 24.04.2024 (а.с. 57- 62, т.1), згідно мотивувальної частини якого : «…комісією не здобуто переконливих доказів того, що діяльність ОСОБА_1 на посаді керівника Б-Дністровської спеціалізованої прокуратури була менш ефективною , продуктивною чи кваліфікованою, що унеможливило його подальше перебування на аналогічній посаді в Б-Дністровській спеціалізованій прокуратурі у сфері оборони …».

Наявність подібних суперечностей у позиції відповідача, викладених у різних рішеннях (рішення про затвердження оцінювання та рішення КДК прокурорів) , свідчить про наявність підстав вважати оспорене рішення протиправним.

При цьому суд відхиляє посилання відповідача на висновки Комісії з розгляду звернень щодо неналежного виконання прокурором, який обіймає адміністративну посаду, посадових обов'язків, встановлених для відповідної адміністративної посади від 24.10.2023 № 07/1/1-14-23 (а.с. 98-108,т.1), котра констатувала наявність порушень, допущених ОСОБА_1 на відповідних напрямках прокурорської діяльності, оскільки у висновку цієї комісії міститься твердження про часткове підтвердження доводів заявника про неналежне виконання позивачем посадових обов'язків, встановлених для відповідної адміністративної посади (див. а.с.108,т.1) без деталізації, які порушенні підтверджені, а які ні.

Отже, за відсутності відповідних пояснень з цього приводу (часткова констатація виявлених порушень) та з огляду на те, що комісією перевірялась діяльність позивача за період з 01.09.2022 по 31.03.2023, тоді як періодом оцінювання є 01.01.2023 по 17.03.2023 дають підстави вважати, що наведений висновок в рамках предмету спору, як доказ, не відповідає критерію достатності у адміністративній справі відповідно до положень статті 76 КАС України.

Підсумовуючи наведене колегія суддів констатує, що оцінка діяльності позивача була проведена з порушенням процедури, є необґрунтованою, а правова та фактична основи рішення, прийнятого відповідачем, була не достатніми (достатньою) для підтвердження висновків останнього.

Суд першої інстанції, обмежившись лише перевіркою дотримання відповідачем формальної процедури оцінювання, наведеного не врахував, отже обсяг судового перегляду судом першої інстанції доступний заявнику за обставин цієї справи, не можна вважати «достатнім», внаслідок чого було обмежено право позивача на справедливий судовий розгляд.

Щодо тверджень представника відповідача про неможливість вирішення цього питання в окремому позовному провадженні, оскільки таке питання має вирішується в порядку судового контролю, колегія суддів зазначає про таке.

Обґрунтовуючи таке твердження, представник зазначив, що посадовою особою Спеціалізованої прокуратури проведено повторне оцінювання ОСОБА_1 саме на виконання рішення Одеського окружного суду від 22.05.2024 у справі № 420/35965/23. Перевірка правильності виконання рішення суду здійснюється відповідно до статей 382,383 КАС України. Постановивши ухвалу від 26.06.2025, в порядку ст. 382 КАС України Одеський окружний адміністративний суд вже надав оцінку порядку проведеного повторного оцінювання якості роботи прокурора ОСОБА_1 за 2023 рік керівником СП СО ПР Герасимчуком А.В., дійшовши висновку, що відповідач виконав рішення суду від 22.05.2024 у справі № 420/35965/23 з урахуванням встановлених судовим рішенням обставин. ОСОБА_1 вказану ухвалу суду не оскаржував. Отже, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання рішення суду порушувались його права, свободи та інтереси , то він повинен був звернутися до суду в порядку ст. 383 КАС України із заявою про визнання протиправним рішень, дій чи бездіяльності відповідача, тобто в порядку судового контролю за виконанням рішення, а не пред'являти новий адміністративний позов.

Натомість ОСОБА_1 , звернувшись з даним позовом до суду , та указуючи про нібито порушення приписів в Тимчасового положення №503 при прийняття керівником СП СО ПР Герасимчуком А.В. оскаржуваного рішення (наказу від 05.06.2025 №151к) фактично спонукає суд вдатися до перевірки належного виконання рішення суду у справі № 420/35965/23, що набрало законної сили і у випадку встановлення неналежності його виконання повторно зобов'язати відповідача вчинити тотожні ді, у той час як питання щодо належного чи неналежного виконання судового рішення, має вирішуватись в іншому передбаченому процесуальному законом порядку.

По-перше, колегія суддів зазначає, що ці справи лише за формальними ознаками не є тотожними, адже містять різні як реквізити рішення суб'єкта владних повноважень, так і формулювання обґрунтування підстав для оцінки позивача.

По-друге як вбачається із змісту рішення у справі № 420/35965/23, суд зобов'язав повторно провести процедуру оцінювання, яка завершилась моментом прийняття спірного у цій справі рішення.

По-третє, суд зазначає, що правовим наслідком такої позиції відповідача є його активні дії, зокрема, заявлення відповідного клопотання про закриття провадження у цій справі. Проте відповідач таких клопотань не заявляв, а використовує таку аргументацію виключно в аспекті підстав для відмови у задоволенні апеляційної скарги , погоджуючись при цьому із рішенням суду першої інстанції по суті позовних вимог. Така поведінка , на переконання колегія суддів, не відповідає принципу заборони суперечливої поведінки (venire contra factum proprium).

З наведених вище підстав, апеляційний суд відхиляє зазначені доводи відповідача.

Водночас суд визнає необґрунтованими доводи позивача щодо проявів дискримінації відносно нього, оскільки у спірних правовідносинах не доведено встановлених Законом України від 06.09.2012 № 5207-VI «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» обставин, які б свідчили про відмінне ставлення до позивача за певною ознакою, яке б порушувало його права.

Підсумовуючи викладене, оцінивши обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів, наведених позивачем у його апеляційній скарзі, колегія суддів висновує, що суд першої інстанції при розгляді цієї справи не повно та всебічно встановив обставини справи, що мають значення для її вирішення та дійшов помилкового висновку про наявність підстав для відмови у задоволення позовних вимог.

Таким чином, проаналізовані вище ключові доводи апеляційної скарги позивача щодо незаконності оскаржуваного рішення суду першої інстанції знайшли своє підтвердження і вони є достатніми для скасування цього рішення й ухвалення нового - про часткове задоволення позову, оскільки такий спосіб захисту як визнання протиправним та скасування рішення відповідача про затвердження висновку щодо оцінювання роботи позивача за 2023 рік, є належним та достатнім способом поновлення порушеного права та інтересу позивача та не потребує додаткового скасування інших рішень відповідача, пов'язаних з відповідних оцінюванням.

При цьому, незважаючи на те, що у результаті розгляду справи, позивач фактично має бути оцінений втретє, суд керуючись приписами частини 4 статті 245 КАС України вважає за необхідне зобов'язати відповідача повторно провести оцінювання якості роботи прокурора ОСОБА_1 за 2023 рік.

Інші доводи апеляційної скарги не потребують детальної аргументації стосовно їхньої слушності чи безпідставності, оскільки на тлі викладених вище у цій постанові висновків щодо наявності підстав для задоволення апеляційної скарги їх детальний аналіз не є доцільним.

Колегія суддів також вважає, що заперечення представника відповідача не містять підстав для відмови в задоволенні апеляційної скарги, позаяк вони не спростовують висновків цієї постанови.

Щодо судових витрат.

Відповідно до частини 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Слід зазначити, що представниця позивача разом із апеляційною скаргою заявила клопотання про стягнення зі Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону на користь ОСОБА_1 судові витрати пов'язані із розглядом справи № 420/22300/25 - витрати на професійну правничу допомогу.

В обґрунтування зазначеного клопотання було зазначено, що позивач очікує понесення, відповідно до ст. 134 КАС України, витрат пов'язаних із правничою допомогою адвоката під час розгляду даної справи № 420/22300/25 в суді першої та апеляційної інстанції в розмірі 22 000 (двадцять дві тисячі) гривень.

10.02.2026 на адресу П'ятого апеляційного адміністративного суду надійшло клопотання від представниці ОСОБА_1 - адвоката Срібної Я.І. у якій вона відшкодувати ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону судові витрати пов'язані із розглядом справи № 420/22300/25 в суді - витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 32 500 (тридцять п'ять тисячі п'ятсот) гривень.

16.02.2026 на адресу П'ятого апеляційного адміністративного суду надійшло клопотання від представниці ОСОБА_1 - адвоката Срібної Я.І. у якій вона відшкодувати ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону судові витрати пов'язані із розглядом справи № 420/22300/25 в суді - витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 35 500 (тридцять п'ять тисячі п'ятсот) гривень.

В обґрунтування заяви, посилаючись на вимоги статей 134, 139 КАС України, для вирішення питання про понесенні позивачем судові витрати на професійну правничу допомогу, адвокат Срібна Я.І. надала до суду: детальний опис робіт виконаних адвокатом Срібною Я.І., та здійснених позивачем витрат, пов'язаних з наданням правничої допомоги по справі № 420/22300/25 в суді першої та апеляційної інстанції, зокрема:

- попередній розрахунок суми судових витрат, пов'язаних з наданням правничої допомоги по справі № 420/22300/25 в суді першої та апеляційної інстанції від 03.11.2025;

- копію угоди про надання правничої допомоги від 07.12.2023 з додатком до Угоди про надання професійної правничої допомоги від « 07» грудня 2023 року "Вартість послуг з надання професійної правничої допомоги на 2023-2024 роки";

- копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю ОД№003086

від 19.09.2022 ;

- ордер ВН №1314629 від 21.12.2023;

- довідку про відкриття рахунку адвоката Срібної Я.І.;

- рахунок фактура № 1-2026 від 09.02.2026 ;

- платіжний документ № 253134353 від 09.02.2026 ;

- акт виконаних робіт №1/2026 від 09.02.2026;

- рахунок фактура № 2-2026 від 15.02.2026;

- платіжний документ № 253993226 від 15.02.2026;

- акт виконаних робіт №2/2026 від 15.02.2026.

Представник відповідача подала до суду клопотання про зменшення судових витрат .

Колегія суддів, розглянувши надану заяву, дослідивши письмові докази по справі, дійшла висновку про наявність підстав для її часткового задоволення.

Так, відповідно до частин 1, 2 статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно частини 7 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

За змістом пункту 1 частини 3 статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

На підставі частин 4-7 цієї статті КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

За правилами частини 5 статті 134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

З аналізу наведених правових норм вбачається, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13 грудня 2018 року у справі № 816/2096/17 та у постанові від 16 травня 2019 року у справі № 823/2638/18.

Так, в даному випадку, на підтвердження витрат, понесених відповідачем на професійну правничу допомогу, було надано суду: попередній розрахунок суми судових витрат, пов'язаних з наданням правничої допомоги по справі № 420/22300/25 в суді першої та апеляційної інстанції від 03.11.2025; копію угоди про надання правничої допомоги від 07.12.2023 з додатком до Угоди про надання професійної правничої допомоги від « 07» грудня 2023 року "Вартість послуг з надання професійної правничої допомоги на 2023-2024 роки"; платіжний документ № 253134353 від 09.02.2026; акт виконаних робіт №1/2026 від 09.02.2026; рахунок фактура № 2-2026 від 15.02.2026; платіжний документ № 253993226 від 15.02.2026; акт виконаних робіт №2/2026 від 15.02.2026.

Відповідно до пункту 3.2, 3.3 угоди про надання правничої допомоги від 07.12.2023 гонорар залежить від кількості годин затрачених Адвокатом на надання професійної правничої допомоги, та визначається в залежності від складності поставленого завдання та встановлюється на підставі рахунків -фактур, виданих адвокатом; Вартість послуг з надання професійної правничої допомоги визначається у Додатку до цього Договору.

Також актами виконаних робіт № 1/2026 від 09.02.2026 та 15.02.2026 а замовник прийняв без зауважень такі надані послуги:

1. Складання позовної заяви та подання до суду (опрацювання судової практики, узагальнення та аналіз матеріалів, підготовка позовної заяви та додатків, подання позову до суду) від 07.07.2025 по справі 420/22300/25 - 15 000 грн.;

2. Складання та подання 03.11.2025 апеляційної скарги на рішення від 03.10.2025 по справі 420/22300/25 (опрацювання судової практики, узагальнення та аналіз матеріалів, підготовка апеляційної скарги, подання апеляційної скарги до суду) - 5 000 грн.;

3. Участь у судовому засіданні 20.01.2026 - 3 000 грн.;

4. Участь у судовому засіданні 03.02.2026 - 3 000 грн.;

5. Підготовка та подання до суду додаткових пояснень від 06.02.2026 - 3 000 грн.;

6. Участь у судовому засіданні 10.02.2026 - 3 000 грн.;

7. Складання та подання до суду клопотання про приєднання доказів витрат на правничу допомогу від 09.02.2026 року по справі № 420/22300/25 - 500 грн.;

8. Запланована участь у призначеному на 17.02.2026 судовому засіданні - 3 000 грн.;

Таким чином ОСОБА_1 понесені зазначені витрати в розмірі 35 500 грн, які останнім сплачено 09.02.2026 та 15.02.2026 року, відповідно до визначеного п. 3.7 Угоди 30 денного строку з моменту виставлення рахунку.

Досліджуючи надані адвокатом документи на предмет співмірності заявленій сумі правничої допомоги, колегією суддів встановлено наступне.

Так, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

13.02.2026 до П'ятого апеляційного адміністративного суду надійшло клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги від представниці Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону, у якому представниця просить зменшити витрати на оплату правничої допомоги адвоката, виходячи з критерію розумності їх розміру.

В обґрунтування зазначеної заяви представниця відповідача зазначила, що витрати на оплату послуг адвоката не є співмірними зі складністю цієї справи та наданим адвокатом обсягом послуг, не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їх розміру, а їх стягнення з відповідача становитиме надмірний тягар для нього, що суперечить принципу розподілу таких витрат.

Колегія суддів зазначає, що відповідно матеріалів справи адвокат Срібна Я.І. здійснювала представництво інтересів ОСОБА_1 у справі № 420/22300/25 також в Одеському окружному адміністративному суді.

В суді апеляційної інстанції представниця позивача продублював свою позицію наведену в суді першої інстанції. Підготовка справи до розгляду в суді апеляційної інстанції не вимагала значного обсягу юридичної і технічної роботи, оскільки, адвокат була обізнана із позицією відповідача, а нормативно-правове регулювання спірних правовідносин не змінювалось.

До того ж, апеляційний суд погоджується із запереченнями відповідача відносно того, що дана справа відноситься до категорії справ незначної складності, та не потребує значного часу на опрацювання нормативно-правових актів.

Колегія суддів враховує, що розгляд справи в суді першої інстанції відбувався у письмовому провадженні без виклику сторін.

Також, на думку колегії суддів, витрачений час адвокатом на супроводження справи в суді апеляційної інстанції, надання консультацій щодо руху справи, підготовка пояснень є завищеними та необґрунтованими, оскільки консультація щодо предмету спору та підготовка додаткових пояснень щодо питань, які виникли під час судового засідання не потребують значної кількості часу, враховуючи, що справа розглядається вже в суді апеляційної інстанції.

Таким чином, заявлені представником позивача до відшкодування 35 500,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу є необґрунтованими, не відповідають реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а їх стягнення зі Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону становить надмірний тягар для відповідача, що суперечить принципу розподілу таких витрат. Заявлений розмір витрат є не співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), із реальним часом витраченим адвокатом та із обсягом наданих адвокатом послуг (виконаних робіт).

В той же час враховуючи фактичний об'єм наданих адвокатом послуг, співмірність суми витрат зі складністю справи, відповідність суми понесених витрат критеріям реальності і розумності, беручи до уваги доведеність позивачем відповідно до вимог статті 77 КАС України надання йому послуг професійної правничої допомоги, наявність заяви позивача про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, апеляційний суд дійшов висновку, що клопотання адвоката Срібної Я.І. підлягає частковому задоволенню.

Здійснюючи розподіл судових витрат колегія суддів враховує позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 21.01.2021 по справі № 280/2635/20, та позицію Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду, викладену у постанові від 21.01.2020 у справі № 904/1038/19, відповідно до яких витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено .

При цьому, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що Верховний Суд в постанові від 21.08.2020 року по справі № 520/2915/19 зауважує, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої прийняте рішення понесених збитків, але і у певному сенсі має спонукати суб'єкта владних повноважень утримуватися від подачі безпідставних заяв, скарг та своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин.

Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є не співмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Колегія суддів також враховує, що у постанові від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що для суду не є обов'язковими зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат і вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність.

Вказана позиція підтримана Верховним Судом в постановах від 01 червня 2022 року по cправі № 910/1929/19, від 18 травня 2022 року по cправі № 911/1825/20, від 23 лютого 2022 року по cправі № 914/653/21, від 15 червня 2021 року по справі № 912/1025/20, від 24 грудня 2024 року по справі № 380/25725/21.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі “Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі “Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі “Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.

Аналогічна правова позиція висловлена у додатковій постанові Верховного Суду від 05.09.2019 по справі № 826/841/17.

У пункті 269 рішення у цій справі ЄСПЛ зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), заява № 31107/96, пункт 55).

У справі «Черніус та Рінкевичюс проти Литви» (Сernius and Rinkeviсius v. Lithuania) (заяви № 73579/17 та № 14620/18, пункт 71) ЄСПЛ також посилався на загальніший принцип про те, що ризик будь-якої помилки, допущеної державним органом, має покладатись на саму державу і помилки не мають виправлятися за рахунок осіб, яких це стосується (див. також рішення у справах «Beinaroviс and others v. Lithuania», заява № 70520/10, пункт 140 та «Radchikov v. Russia», заява № 65582/01, пункт 50).

ЄСПЛ у цій справі також дійшов висновку, що відмова національних судів у відшкодуванні заявникам судових витрат, понесених в ході адміністративного провадження, в якому вони оскаржували накладення державною інспекцією з праці штрафів і за результатами якого вони домоглися скасування цих рішень як необґрунтованих, становило порушення їхнього права на доступ до суду, і тому порушення пункту 1 статті 6 Конвенції незалежно від сум цих витрат (пункт 74). Водночас витрати не мають бути понесені безвідповідально чи без належного обґрунтування (див. рішення у справах «Stankiewicz v. Poland», заява № 46917/99, пункт 75).

Відповідні принципи, що випливають з усталеної практики Суду та стосуються права на доступ до суду, наведені у рішенні ЄСПЛ у справі «Zubac v. Croatia» (заява № 40160/12, пункти 76- 86).

Аналізуючи надані позивачем докази, з урахуванням клопотання про зменшення витрат на правову допомогу, враховуючи складність та значення справи для сторін, час витрачений на участь у судових засіданнях колегія суддів доходить висновку про необхідність задоволення клопотання та стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції при вирішенні справи неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, а тому, керуючись пунктом 1 частини 1 статті 317 КАС України, постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення, яким адміністративний позов слід задовольнити частково.

Керуючись статтями 308, 309, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2025 року у справі № 420/22300/25 - скасувати, ухвалити по справі нову постанову, якою позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону № 151 к від 05.06.2025 “Про затвердження висновку щодо оцінювання якості роботи прокурора» щодо повторного оцінювання якості роботи прокурора ОСОБА_1 за 2023 рік.

Зобов'язати Спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони Південного регіону повторно провести оцінювання якості роботи прокурора ОСОБА_1 за 2023 рік.

В решті позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону (вул. Пироговська, 11, м. Одеса, 65012, код ЄДРПОУ: 38296363) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати на правничу допомогу в розмірі 10 000 (десять тисяч ) грн. 00 коп.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Дата складення повного судового рішення- 25 лютого 2026 року.

Суддя-доповідач О.І. Шляхтицький

Судді Г.В. Семенюк А.Г. Федусик

Попередній документ

134394435

Наступний документ

134394437

Інформація про рішення:

№ рішення:	134394436
№ справи:	420/22300/25
Дата рішення:	17.02.2026
Дата публікації:	02.03.2026
Форма документу:	Постанова
Форма судочинства:	Адміністративне
Суд:	П'ятий апеляційний адміністративний суд
Категорія справи:	Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; проходження служби, з них

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Направлено до суду касаційної інстанції (29.04.2026)
Дата надходження:	08.07.2025
Предмет позову:	про визнання протиправним та скасування рішення

Розклад засідань:

Минулі засідання (4)

20.01.2026 12:00	П'ятий апеляційний адміністративний суд
03.02.2026 11:30	П'ятий апеляційний адміністративний суд
10.02.2026 11:30	П'ятий апеляційний адміністративний суд
17.02.2026 11:30	П'ятий апеляційний адміністративний суд