25 лютого 2026 року м. Дніпросправа № 160/5812/25
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Білак С.В. (доповідач), суддів: Юрко І.В., Чабаненко С.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.06.2025 в адміністративній справі №160/5812/25 (головуючий суддя першої інстанції Кучугурна Н.В.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним і скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якій позивач просить суд:
- визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 12.02.2025 №045650020961, обл. №2000-0304-9/23045 від 12.02.2025 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 , вказані у трудовій книжці НОМЕР_1 від 11.09.1985 періоди роботи з 01.07.1991 по 06.09.1993 (записи №№6,7), з 08.09.1993 по 25.06.1996 (записи №№ 8,9,10) та період роботи з 01.07.2000 по 29.04.2002 (записи №№ 14,15);
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 05.02.2025, згідно зі ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.06.2025 адміністративний позов задоволено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу, в якій з посиланням на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити.
Позивач не надав суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу. Відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Суд апеляційної інстанції розглянув справу відповідно до приписів статті 311 КАС України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до частин першої та другої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, встановила наступне.
05.02.2025 ОСОБА_1 (позивач) звернувся до органів пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (відповідач) від 12.02.2025 №045650020961 позивачу було відмовлено у призначенні пенсії.
У рішенні, серед іншого, зазначено таке.
Відмова про призначення пенсії: ОСОБА_1 .
Призначення пенсії за віком
Дата народження заявника: ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Дата звернення до територіальних органів Пенсійного фонду України: 05.02.2025.
Вік заявника 60 років 3 місяці 24 дні.
Додатковий коментар: починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - від 24 до 34 років.
Страховий стаж заявника становить: 28 років 6 місяців 9 днів.
Розгляд документів, доданих до заяви:
за доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 11.09.1985:
з 01.07.1991 по 06.09.1993 - по відбитку печатки не можливо визначити підприємство;
з 08.09.1993 по 25.06.1996 - в графі 3 розділу «Відомості про роботу» як заголовок пишеться повне найменування підприємства, повне найменування підприємства на яке працевлаштувався заявник відсутнє;
з 01.07.2000 по 29.04.2002 - відсутні дані в індивідуальних відомостях про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування форми ОК-5.
Для зарахування вищезазначених періодів роботи до страхового стажу необхідно надати уточнюючі довідки.
Враховуючи зазначене, вирішено: відмовити в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Позивач не погоджується з таким рішенням органів пенсійного фонду, вважає його протиправним, тому й звернувся до суду з цим позовом за захистом своїх прав.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки (пункт 6 частини першої статті 92 Конституції України).
Відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно з частиною 1 статті 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до частини 2 статті 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За приписами частини 4 статті 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно статті 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, а за період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.
Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На час первісного заповнення трудової книжки позивача діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СССР від 20.06.1974 №162 (Інструкція №162).
Відповідно до пунктів 2.2., 2.3. Інструкції №162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу. Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, перевід на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні -у день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу.
Записи виконуються арабськими цифрами (число та місяць двозначними). Наприклад, якщо робітника або службовця прийнято на роботу 5 січня 1984 р., у графі 2 трудової книжки раніше встановленого зразка (1938 року) записується: « 1984.05.01», у трудових книжках, виданих після 1 січня 1975 року: « 05.01.84».
Записи виконуються акуратно, пір'яною або кульковою ручкою, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольору.
Відповідно до п. 2.11 та 2.12 Інструкції відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім'я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.
Після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.
В подальшому наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.1993 року №58 затверджена нова Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників (Інструкція №58).
До трудової книжки вносяться, зокрема: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення (п. 2.2. Інструкції №58).
За вимогами пунктів 2.3., 2.4. Інструкції №58 записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 05 січня 1993 року, у графі 2 трудової книжки записується « 05.01.1993».
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок №637).
Відповідно до пунктів 1-2 Порядку №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших-документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Отже, за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній застосовуються норми Порядку №637 щодо підтвердження трудового стажу.
З урахуванням наведеного, позивачем було надано трудову книжку серії НОМЕР_2 .
Так, відповідачем під час розгляду заяви позивача не було встановлено будь-яких суттєвих недоліків оформлення записів про роботу позивача. При цьому, позивачу було відмовлено зараховувати до страхового стажу період роботи з 01.07.1991 по 06.09.1993 (записи №№6,7), з 08.09.1993 по 25.06.1996 (записи №№ 8,9,10) та період роботи з 01.07.2000 по 29.04.2002 без надання уточнюючої довідки, оскільки в матеріалах справи відсутня довідка про підтвердження пільгового стажу.
Так, відповідно до трудової книжки позивача серії НОМЕР_3 від 11.04.1983 року:
6) 01.07.1991 Принят монтажником 3 р. В ПСЦ «Прогресс» по переводу.
7) 06.09.1993 Уволен по статье 38 КЗоТ Украины по собственному желанию.
8) 08.09.1993 Принят на работу техником-механиком.
9) 01.11.1993 Переведен на работу водителем а/м.
10) 25.06.1996 Уволен по ст. 38 КЗоТ Украины по собственному желанию.
ЧП фирма «Версаль»
14) 08.08.1998 Принят водителем 3го класса.
15) 29.04.2002 Уволен по ст. 38 КЗоТ Украины (собственное желание).
Таким чином, трудова книжка позивача свідчить про те, що у період з 01.07.1991 по 06.09.1993 позивач працював монтажником, з 08.09.1993 по 25.06.1996 - техніком-механіком та водієм, з 01.07.2000 по 29.04.2002 - водієм 3 класу.
Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що трудова книжка позивача містить неправдиві або недостовірні відомості щодо періодів трудової діяльності позивача.
Щодо незарахування до страхового стажу спірних періодів роботи позивача з огляду на відсутність даних в реєстрі застрахованих осіб, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідальність за відсутність певної інформації у Державному реєстрі ЗОДСС, Реєстрі застрахованих осіб несе особа, на яку Законом покладено обов'язок вносити відомості до Реєстру, подавати звітність, а не громадянин, який звернувся за призначенням пенсії. Покладення на позивача негативних наслідків щодо невиконання певними особами своїх службових обов'язків у частині подання відомостей до Реєстрів є невиправданим, протиправним.
Відповідно до статті 106 Закону № 1058-ІV виконавчі органи Пенсійного фонду накладають на посадових осіб, які вчинили правопорушення, адміністративні стягнення у разі, зокрема, несплати або несвоєчасної сплати страхових внесків, у тому числі авансових платежів; ухилення від взяття на облік або несвоєчасне подання заяви про взяття на облік страхувальника як платника страхових внесків. Отже, обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків, звітності законом покладено на страхувальника, який здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
Суд враховує висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 17 липня 2019 року (справа № 144/669/17) та від 20 березня 2019 року (справа № 688/947/17), згідно з якими несплата страхувальником страхових внесків не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу періодів роботи на підприємстві, оскільки працівник не несе відповідальності за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку сплати страхових внесків. У цих постановах Суд касаційної інстанції також зазначив, що внаслідок невиконання підприємствами обов'язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаному підприємстві, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту. Зважаючи на це, Верховний Суд дійшов висновку, що відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків для нарахування пенсії за певний період не є підставою для позбавлення позивача права на перерахунок пенсії. Означене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 27.03.2018 у справі 208/6680/16-а, від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а .
Несплата страхових внесків або ж неподання підприємством, на якому працювала фізична особа звітності до органів Пенсійного фонду щодо сум нарахованої заробітної плати не може бути підставою для не зарахування їй до страхового стажу цього періоду роботи. Через зазначені обставини фізична особа не може бути позбавлена соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаному підприємстві, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.
Отже, період роботи позивача, зазначений у його трудовій книжці з 08.09.1993 по 25.06.1996 має бути зарахований до його страхового стажу.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивач не повинен відповідати за неналежне виконання страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а вказані обставини не можуть бути підставою для незарахування до страхового стажу позивачу спірних періодів роботи, а тому, рішення про відмову у призначенні пенсії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 12.02.2025 №045650020961 підлягає скасуванню судом як протиправне, відповідно спірні періоди роботи позивача підлягають зарахуванню до його страхового стажу.
Апеляційний суд зазначає, що на особу не може перекладатись обов'язок доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у її трудовій книжці. Посилання на неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача її конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії.
Висновки аналогічного характеру викладені в постанові Верховного Суду від 29.03.2019 року у справі №548/2056/16-а, від 21.02.2018 у справі №687/975/17.
Водночас, за змістом наведених норм відповідальним за заповнення трудової книжки є уповноважений орган.
За правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 06.03.2018 року у справі №754/14898/15-а, не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальною обставиною є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Поряд із цим суд зауважує, що особа не може відповідати за правильність та повноту оформлення її трудової книжки та бухгалтерських документів уповноваженою особою і, тому неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини уповноваженого органу не може бути підставою для позбавлення позивача її конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на загальних підставах або обрахунку страхового стажу.
Висновок суду узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 21.02.2018 року по справі №687/975/17.
При цьому, суд враховує, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 року №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи стосовно якої її оформлено, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Таким чином, здійснення записів у трудовій книжці та їх належне оформлення законодавцем покладено на роботодавця, а не на працівника, отже, відповідальність за можливе не вчинення такого запису або його неналежне оформлення не може бути перекладена на працівника та призводити до позбавлення його права на врахування фактично відпрацьованого часу у складі трудового стажу, який враховується для призначення пенсії.
Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах була висловлена Верховним Судому постановах від 02 лютого 2018 року у справі №677/277/17, від 26 червня 2019 року у справі №423/3762/16-а, від 11 липня 2019 року у справі №683/737/17, від 09 серпня 2019 року у справі №654/890/17, від 12 вересня 2022 року у справі №569/16691/16-а згідно із якою відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення.
Отже, право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки, а на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Неточність в записах в трудовій книжці та інших документах не може бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу, що дає особі право на призначення пенсії, оскільки працівник не повинен відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.
Разом з тим, наявність сумнівів у відповідача відповідно до зазначеного законодавства, може бути підставою для перевірки, в ході якої має бути встановлено обставини, які перешкоджають зарахуванню періоду роботи до стажу, однак не можуть нівелювати відомості трудової книжки та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого нею трудового стажу.
Вищевказане узгоджується з позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 06.03.2018 року у справі №127/9055/17.
Таким чином, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів Пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2019 року у справі №593/283/17, від 30 вересня 2019 року у справі №638/18467/15-а, від 23 жовтня 2019 року у справі №263/3783/17, від 19 червня 2020 року у справі №359/2076/17, від 20 січня 2021 року у справі №588/647/17, від 18 листопада 2022 року у справі №560/3734/22 та інших.
Окрім того, орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 30.09.2019 року у справі №638/18467/15-а та від 12 вересня 2022 року у справі №569/16691/16-а.
В той же час, відповідачем не подано жодного доказу про вжиття певних заходів з метою отримання інформації щодо достовірності інформації зазначеної у трудовій книжці позивача, натомість відмовлено у зарахуванні до страхового стажу періоду роботи позивача.
Відтак, дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо відмови у зарахуванні до страхового стажу роботи позивача періоду роботи є протиправними.
Отже, позовні вимоги позивача про зарахування до страхового стажу позивача з 01.07.1991 по 06.09.1993, з 08.09.1993 по 25.06.1996 та з 01.07.2000 по 29.04.2002 підлягають задоволенню.
Враховуючи наведені вище обставини, в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відтак, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи висновків суду першої інстанції не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду відсутні.
Згідно частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки дана справа розглянута судом апеляційної інстанції у відповідності до вимог частини першої статті 310 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного провадження та не відноситься до справ, передбачених частиною четвертою статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись статтями 12, 77, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.06.2025 в адміністративній справі №160/5812/25 - залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.06.2025 в адміністративній справі №160/5812/25 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Головуючий - суддя С.В. Білак
суддя І.В. Юрко
суддя С.В. Чабаненко