Справа № 216/4892/25
провадження 2/216/542/26
іменем України
28 січня 2026 року місто Кривий Ріг
Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі: головуючого - судді Кузнецова Р.О.,
за участю секретаря судового засідання Шакули Є.О.,
заочно розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду №4, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визначення часток у праві спільної сумісної власності,-
встановив:
Позивач звернулась до суду з вищевказаним позовом, який обґрунтовувала тим, що їй, її колишньому чоловіку - ОСОБА_2 , її батькам - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та її сину - ОСОБА_4 27.01.1994 на підставі свідоцтва про право приватної власності була передана квартира, за адресою: АДРЕСА_1 . Згодом подружнє життя позивача та відповідача ОСОБА_2 не склалося та їх шлюб було розірвано. Позивач уклала новий шлюб у зв'язку з чим змінила прізвище на « ОСОБА_6 ». Батьки позивача ОСОБА_4 та ОСОБА_5 померли та після їх смерті позивач успадкувала 2/5 частки квартири, які належним чином зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Наразі у позивача виникла необхідність у визначенні своєї частки у спільній сумісній власності, для чого вона звернулась до нотаріуса, який повідомив, що розподіл часток здійснюється шляхом укладення договору про визначення часток, який нотаріально посвідчується, при цьому, до нотаріуса мають прибути всі співвласники, тобто позивач, її син та колишній чоловік. Однак позивач не підтримує стосунки з колишнім чоловіком - відповідачем ОСОБА_2 , не має відомостей про його місце перебування та його номери зв'язку. З огляду на такі обставини позивач звернулась до суду з даним позовом, в якому просить визначити, що її частка, частка її сина - ОСОБА_3 та частка колишнього чоловіка - ОСОБА_2 в спірній квартирі є рівними та становить 1/5 кожному.
Позивач у судове засідання не з'явилась, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялась належним чином. Від представника позивача - адвоката Кафтасьєвої Г.В. надійшла заява про розгляд справи за її відсутності та відсутності позивача, позов підтримують та наполягають на його задоволенні, проти винесення заочного рішення не заперечують.
Відповідач ОСОБА_3 до суду не з'явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, надав заяву про визнання позову та розгляд справи за його відсутності.
Відповідач ОСОБА_2 до суду не з'явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, причини неявки не повідомив, відзиву на позовну заяву та будь-яких заяв чи клопотань до суду не надав, у зв'язку з чим, зі згоди позивача, судом ухвалено здійснювати заочний розгляд справи без участі відповідача відповідно до ст.ст. 280, 281 ЦПК України, на підставі наявних у справі доказів.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, оцінивши докази за внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на повному, всебічному та об'єктивному дослідженні обставин справи, дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.
За приписами ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
При цьому згідно з роз'яснень, наданих Пленумом Верховного Суду України у п. 2 постанови від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі» рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 3 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 10 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
З урахуванням встановлених у справі обставин, суд дійшов висновку, що спірні правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються положеннями Цивільного кодексу України.
Так, судом встановлено, що 05.02.1993 між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 було укладено шлюб, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 , актовий запис №55.
16.10.1995 вищевказаний шлюб було розірвано, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 .
13.08.2010 між позивачем та ОСОБА_7 було укладено шлюб, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 , актовий запис №439, у зв'язку з чим прізвище позивача було змінено з « ОСОБА_8 » на « ОСОБА_6 ».
Відповідно до свідоцтва про право власності на квартиру від 27.01.1994, виданого Дзержинським рудоремонтним заводом ОСОБА_9 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 набули у власність квартиру житловою площею 30.1 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , а ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвами про смерть серії НОМЕР_3 від 13.04.1999 та серії НОМЕР_4 від 28.02.2022 відповідно.
Після смерті ОСОБА_4 та ОСОБА_5 спадщину у вигляді 2/5 часток квартири за адресою: АДРЕСА_1 прийняла їх донька - позивач ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 27.09.2023, виданим Першою криворізькою державної нотаріальної контори Дніпропетровської області, зареєстровано в реєстрі за №2-1524.
За ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а за її ст. 13, - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.
Відповідно до ст. 1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.
Співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном (ч. 1 ст. 360 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 361 ЦК України співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.
Спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю (ч. 1 ст. 368 ЦК України).
Відповідно до частин 1 та 2 ст. 372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Відповідно до п. 5 постанови Пленуму Верховного суду України №20 від 22.12.1995 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», частка учасника спільної сумісної власності визначається при поділі майна, виділі частки з спільного майна, зверненні стягнення на майно учасника спільної власності за його боргами, відкритті після нього спадщини. При відсутності доказів про те, що участь когось з учасників спільної сумісної власності (крім сумісної власності подружжя) у надбанні майна була більшою або меншою - частки визначаються рівними.
Згідно з ч. 1 ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Враховуючи, що позивач в іншій спосіб, окрім як звернутися з позовом до суду про визначення часток у праві спільної сумісної власності, захистити своє порушене право не може, суд вважає за можливе визначити, що частки ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 є рівними та становлять по 1/5 частці кожному.
Таким чином, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог, з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
Керуючись ст. 41 Конституції України, ст.ст. 355, 361, 368, 372, 392 ЦК України, ст.ст.12, 13, 76-81, 141, 223, 247, 259, 263-265, 280, 281, 354-355 ЦПК України суд,-
ухвалив:
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визначення часток у праві спільної сумісної власності - задовольнити повністю.
Визначити, що частки ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 є рівними та становлять по 1/5 частці кожному.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відомості про учасників справи згідно з п. 4 ч. 5 ст.265 ЦПК України:
- позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_5 , місце проживання (знаходження): АДРЕСА_2 ;
- відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП: не відомо, останнє відоме місце проживання (знаходження): АДРЕСА_1 ;
- відповідач: ОСОБА_3 , РНОКПП: НОМЕР_6 , місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішення прийнято, складено і підписано в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.
Суддя Р.О.КУЗНЕЦОВ