25 лютого 2026 року Чернігів Справа № 620/12797/25
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Соломко І.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Чернігівської митниці про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,
У провадженні Чернігівського окружного адміністративного суду перебуває справа за позовом ОСОБА_1 (далі також - позивач) до Чернігівської митниці (далі також - відповідач) про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування із виплаченого ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 07.10.2021 у справі № 620/4317/21, за період з 08.10.2021 по 20.08.2024 в розмірі 632679,36 грн та зобов'язання відповідача нарахувати, обчислити та сплатити єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування із виплаченого ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 07.10.2021 у справі № 620/4317/21 за період з 08.10.2021 по 20.08.2024 в розмірі 632679,36 грн. та подати у встановленому законодавством порядку відповідну звітність.
Мотивуючи позов зазначає, що судовими рішеннями у справах № 620/4317/21 та № 620/11482/24 позивача поновлено на посаді начальника Північної митниці Держмитслужби, рівнозначній посаді начальника Чернігівської митниці ДФС з 06.04.2021 та стягнуто середнє грошове забезпечення за час затримки виконання рішення суду. Проте, всупереч положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» відповідач ухиляється від нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування із виплаченого позивачу середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, що свідчить про протиправну бездіяльність відповідача, тому просить позовні вимоги задовольнити у спосіб, встановлений у прохальній частині позову.
Ухвалою від 29.12.2025 відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
12.01.2026 ухвалою суду у задоволенні клопотання представника Чернігівської митниці про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін відмовлено.
Відповідач у відзиві просить відмовити у задоволенні позову, оскільки середній заробіток за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника (ст.236 КЗпП України) за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі працівника не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника. Враховуючи зазначене, на середній заробіток за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі ОСОБА_1 , єдиний внесок нарахуванню не підлягає. Крім того, звертає увагу, що не є належним відповідачем у даній справі.
У відповіді на відзив позивач просить відзив залишити без урахування, посилаючись на аналогічні доводи, викладені у позові. Також зазначає, що саме Чернігівська митниця здійснила нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення, відповідно, така набула статусу платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування щодо виплати у розмірі 632679,36 грн.
У запереченням на відповідь на відзив відповідач наполягає на своїй позиції, викладеній у відзиві та зазначає, що є технічним виконавцем наказів Держмитслужби щодо поновлення позивача та виплати йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу та затримки виконання судового рішення.
Визначаючись стосовно доводів Чернігівської митниці, що позов пред'явлено до неналежного відповідача, суд виходить з наступного.
Згідно положень статті 46 КАС України сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач. Відповідачем в адміністративній справі є суб'єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Справою адміністративної юрисдикції в розумінні пунктів 1, 2 частини першої статті 4 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
За правилами пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Ужитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
Отже, за наведеною нормою суб'єктами владних повноважень можуть бути не лише орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи, а і інший суб'єкт, якщо йому делеговано певні владні управлінські повноваження.
Необхідною та єдиною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення цим суб'єктом владних управлінських функцій, при цьому ці функції повинні здійснюватися суб'єктом саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.
Під владними управлінськими функціями, що здійснюються на основі законодавства, зокрема, на виконання делегованих повноважень, слід розуміти будь-які владні повноваження в рамках діяльності державних органів чи місцевого самоврядування, що не належать до законодавчих повноважень чи повноважень здійснювати правосуддя.
В матеріалах справи містяться письмові пояснення позивача, в яких останній заперечує стосовно доводів Чернігівської митниці щодо неналежного відповідача, адже, саме Чернігівською митницею проведено нарахування та виплата за час затримки виконання судового рішення, і у спірних правовідносинах є протиправна бездіяльність Чернігівської митниці щодо нарахування, обчислення та сплата єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування при виплаті певної суми на виконання судового рішення у справі № 620/4317/21.
Враховуючи, що Чернігівська митниця як суб'єкт владних повноважень, який на виконання делегованих функцій, провів виплати позивачу за судовими рішеннями, то саме вона є належним відповідачем, до якого звернена вимога позивача про порушення прав, відтак її доводи щодо неналежного відповідача є помилковими.
Враховуючи вимоги статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.
Позивач працював на посаді начальника Чернігівської митниці ДФС та був звільнений 02.04.2021.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 07.10.2021, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.02.2022, у справі № 620/4317/21 позов ОСОБА_1 до Державної митної служби України, Державної фіскальної служби України, Північної митниці Державної митної служби України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Державної фіскальної служби України від 02.04.2021 № 514-о «Про звільнення ОСОБА_1 ». Зобов'язано Державну митну службу України поновити на службі ОСОБА_1 на посаді, рівнозначній посаді начальника Чернігівської митниці ДФС з 06.04.2021. Стягнуто з Державної митної служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період, з 06.04.2021 по 07.10.2021, у розмірі 108 143 грн. 04 коп. Звернуто до негайного виконання судового рішення в частині поновлення на посаді та в межах суми стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 24.10.2024 у справі №620/11482/24, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.01.2025, позов ОСОБА_1 до Державної митної служби України про стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки виконання рішення суду задоволено повністю. Стягнуто з Державної митної служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі з 08.10.2021 по 20.08.2024 в розмірі 632679,36 грн. з відрахуванням з вказаної суми встановлених податків та інших обов'язкових платежів.
На виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 24.10.2024 у справі №620/11482/24 та відповідно до наказу Державної митної служби України від 24.03.2025 № 27-Ф «Про проведення розрахунків із ОСОБА_1 відповідно до рішення суду» відповідачем виплачено ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 07.10.2021 у справі № 620/4317/21, за період з 08.10.2021 по 20.08.2024 у сумі 632679,36 грн.
Вказаний факт підтверджується листом відповідача від 28.10.2025 № 7.11- 1/22/8.29/4020.
Вважаючи бездіяльність відповідача щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування із виплаченого йому раніше середнього заробітку за час затримки виконання рішення (за період з 08.10.2021 по 20.08.2024) в сумі 632 679,36 протиправними, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок), умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу що здійснює його збір та ведення обліку визначні Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464 VI (далі - Закон №2464).
Відповідно до статті 1 Закону №2464VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування; застрахована особа це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок.
Статтею 4 Закону №2464-VI визначений перелік платників єдиного внеску.
Так, згідно із пунктом 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини другої статті 6 Закону 2464платник єдиного внеску зобов'язаний: своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок до податкового органу за основним місцем обліку платника єдиного внеску; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством.
Відповідно до пункту 1 частини першої Закону №2464 -VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.
Положеннями частини другої статті 7 Закону №2464-VI передбачено, що для осіб, які працюють у сільському господарстві, зайняті на сезонних роботах, виконують роботи (надають послуги) за цивільно-правовими договорами, творчих працівників (архітекторів, художників, артистів, музикантів, композиторів, критиків, мистецтвознавців, письменників, кінематографістів), та інших осіб, які отримують заробітну плату (дохід) за виконану роботу (надані послуги), строк виконання яких перевищує календарний місяць, єдиний внесок нараховується на суму, що визначається шляхом ділення заробітної плати (доходу), виплаченої за результатами роботи, на кількість місяців, за які вона нарахована.
Зазначений порядок нарахування внеску поширюється також на осіб, яким після звільнення з роботи нараховано заробітну плату (дохід) за відпрацьований час або згідно з рішенням суду - середню заробітну плату за вимушений прогул.
Згідно з частиною п'ятою статті 7 Закон №2464-VI єдиний внесок нараховується на суми, зазначені в частинах першій і другій цієї статті, незалежно від джерел їх фінансування, форми, порядку, місця виплати та використання, а також від того, чи виплачені такі суми фактично після їх нарахування до сплати.
Відповідно до підпункту 162.1.3 пункту 162.1 статті 162 ПК платником податку на доходи фізичних осіб є податковий агент.
Податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу (підпункт 14.180 пункту 14.1 статті 14 ПК).
У пункті 164.1 статті 164 ПК вказано, що базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід.
Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.
За змістом підпункту 164.2.1 пункту 164.2 статті 164 ПК до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту).
Відповідно до підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.
Згідно з підпунктом 168.1.2 пункту 168.1 статті 168 ПК податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету.
Частинами шостою, восьмою статті 9 Закону №2464-VI визначено, що для зарахування єдиного внеску в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, та його територіальних органах відкриваються в установленому порядку небюджетні рахунки відповідному органу доходів і зборів.
Платники, зазначені в абзацах третьому та четвертому пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI, які не мають банківського рахунку, сплачують внесок шляхом готівкових розрахунків через банки чи відділення зв'язку.
Відповідно до абзацу 2 підпункту 4 пункту 2 Інструкції про порядок нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449 порядок нарахування внеску поширюється також на осіб, яким нараховано заробітну плату (дохід) за відпрацьований час після звільнення з роботи або згідно з рішенням суду,- середню заробітну плату за вимушений прогул.
Відповідно до статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
У разі затримки видачі копії наказу (розпорядження) про звільнення з вини роботодавця працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.
Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
Згідно зі статтею 236 КЗпП України у разі затримки роботодавцем виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
В контексті обставин даної справи суд звертає увагу на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 08.02.2022 у справі №755/12623/19, де визначено правову природу середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Зокрема, у даній постанові вказано, що такий заробіток є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію. Незаконне звільнення - це незаконне припинення роботодавцем із працівником трудового договору в односторонньому порядку. У свою чергу, виконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника полягає у відновленні трудового договору, який раніше існував і був незаконно припинений. Отже, середній заробіток за час вимушеного прогулу входить до структури заробітної плати, бо є заробітною платою. Велика Палата Верховного Суду наголосила, що таке тлумачення відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності, сприяє дотриманню балансу прав і законних інтересів незаконно звільнених працівників, які були позбавлені можливості працювати та отримувати гарантовану на конституційному рівні винагороду за виконану роботу, та стимулює несумлінних роботодавців, які порушили таке конституційне право працівників, у подальшому дотримуватися норм чинного законодавства. У цій постанові Велика Палата розмежувала правову природу середнього заробітку за час вимушеного прогулу від правової природи середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (ст. 117 КЗпП): середній заробіток за час вимушеного прогулу - це заробітна плата, а середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні таким не є; відступила від раніше висловлених об'єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду та неодноразово продубльованих нею висновків про те, що середній заробіток за час вимушеного прогулу за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час вимушеного прогулу не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника.
Отже, у разі визнання звільнення незаконним та постановлення судом рішення про поновлення незаконно звільненого працівника на роботі держава гарантує отримання ним середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, - оскільки цей працівник був незаконно позбавлений роботодавцем можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин та отримувати заробітну плату. Тому при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний одночасно прийняти рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період, що обчислюється починаючи з дати незаконного звільнення по дату постановлення рішення про поновлення на роботі, що підлягає негайному виконанню (ст. 235 КЗпП). Якщо ж роботодавець затримує/ухиляється від виконання рішення суду про поновлення на роботі (котре підлягає негайному виконанню), то вимушений прогул триває, а суд виносить ухвалу про виплату незаконно звільненому працівнику середнього заробітку за весь період вимушеного прогулу (від дати постановлення рішення про поновлення на роботі до дати фактичного поновлення цієї особи на роботі). При цьому стягнуті судом суми середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу мають правову природу заробітної плати.
Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеному в постанові від 04.08.2022 у справі №380/6129/20 до вимушеного прогулу прирівнюється затримка роботодавцем виконання рішення про поновлення на роботі (стаття 236 Кодексу законів про працю України).
Аналогічна правова позиція викладена також і в постанові Верховного Суду від 03.05.2023 у справі №280/4125/21.
За загально відомою інформацію на час спірних правовідносин Чернігівська митниця є платником ЄСВ (дата взяття на облік 04.11.2020).
Зважаючи на викладене, суд приходить висновку, що Чернігівська митниця є платником єдиного внеску, тому зобов'язана своєчасно та у повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок до податкового органу за основним місцем обліку платника єдиного внеску, а також вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством.
Приписи Закону №2464-VI та Інструкції №449 поширюються, в тому числі, і на випадки нарахування і виплату доходу згідно із рішенням суду у вигляді середньої заробітної плати за вимушений прогул.
Із вказаного слідує, що як виплата особі доходу у вигляді «середньої заробітної плати за вимушений прогул», із якого в силу вимог абзацу 2 пункту 1 частини першої статті 7 Закону №2464-VI і абзацу 2 підпункту 4 пункту 2 Інструкції №449 визначено обов'язок щодо нарахування та сплати єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, так і «середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі» має таку ж юридичну природу, оскільки в обох випадках вказані виплати є відшкодуванням (оплатою) заробітку працівнику, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин, і право на отримання якої передбачено статтями 235 і 236 КЗпП України.
Відтак, доводи відповідача суд відхиляє.
Водночас суд виходив з того, що за усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду (далі - Велика Палата), вираженою, зокрема, у постановах від 15 квітня 2021 року у справі № 9901/104/20, від 01 вересня 2022 року у справі № 990/46/22, від 31 серпня 2023 року у справі № 990/75/23 та від 14 березня 2024 року у справі № 240/25193/23, під протиправною бездіяльністю суб'єкта владних повноважень треба розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов'язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов'язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Крім того, потрібно з'ясувати юридичний зміст, значимість, тривалість та межі протиправної бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість/протиправність бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.
Як видно із матеріалів справи, за час затримки виконання судового рішення відповідач перерахував позивачу кошти в сумі 632679,36, що підтверджується платіжними інструкціями №511 від 18.06.2025, №577 від 04.07.2025, №600 від 11.07.2025 та №512 від 18.06.2025. Позивач отримання вказаних коштів підтверджує. Отже, вказані кошти є вже власністю позивача.
Правова процедура (fair procedure - справедлива процедура) є складовою принципу законності та принципу верховенства права і передбачає правові вимоги до належного прийняття актів органами публічної влади. Правова процедура встановлює чітку послідовність дій із зазначенням способів та методів її здійснення, підстав, порядку, форми її виконання.
Суд наголошує, що встановлена правова процедура як складова принципу законності та принципу верховенства права, є важливою гарантією недопущення зловживання з боку органів публічної влади під час прийняття рішень та вчинення дій, які повинні забезпечувати справедливе ставлення до особи.
Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з пунктом 8 частини першої статті 4 КАС України позивач - це особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.
Частиною першою статті 5 КАС України регламентовано, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Суд зазначає, що право на захист виникає у випадку порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод та інтересів особи, яка звертається за захистом порушеного її права.
При цьому протиправна бездіяльність суб'єкта владних повноважень має місце в тому випадку, коли в межах повноважень суб'єкта владних повноважень існує обов'язок вчинити конкретні дії, але він не виконаний.
Проте на даний час вчинити дії щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування при виплаті позивачу 632679,36 грн, на виконання судового рішення, неможливо, оскільки вказана сума коштів фактично перебуває у володінні власника (позивача), а законодавчо встановленого способу вчинити такі дії з належних позивачу коштів, не визначено.
Отже, встановлені судом обставини не доводять і не можуть свідчити про протиправну бездіяльність відповідача, оскільки не може оцінюватися діяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність вимогам встановленого законом порядку, якщо не встановлено фактор (подія), яка зумовлює (чи спричиняє) необхідність застосування певної нормативно-врегульованої зворотної послідовності дій на такий фактор (у даному випадку знаходження у володіння позивача коштів в сумі 632679,36 грн).
Якщо позивач вважає, що із суми 632679,36 грн мають бути проведені певні відрахування, то він може звернутися до пенсійного органу і сплатити відповідну суму ЄСВ. У разі відмови захист від цих наслідків може бути в судовому порядку, вимоги про захист від порушення права можуть бути спрямовані до відповідних суб'єктів владних повноважень, якщо вони спричинили порушення таких прав, у межах заявлених позовних вимог та обраного позивачем способу захисту порушеного права. Дії чи бездіяльність таких органів можуть бути піддані судовому контролю, але, однак, не в рамках розгляду цієї справи.
Отже, покликання позивача, що цією бездіяльністю відповідача порушується його права, не знайшли свого підтвердження, тому в задоволенні позову слід відмовити.
Згідно із частинами першої та другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
З урахуванням вказаного позивач не довів ті обставини, на яких ґрунтується його вимоги, а також не спростував доводів відповідача.
Оцінюючи в сукупності обставини справи та вищенаведені положення законодавства, суд приходить до переконання відсутність підстав для задоволення позову.
Керуючись ст. ст.139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 АДРЕСА_1 рнокпп НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідач: Чернігівська митниця просп. Перемоги, 6,м. Чернігів,Чернігівська обл., Чернігівський р-н,14017 код ЄДРПОУ 43985581.
Повний текст рішення виготовлено 25 лютого 2026 року.
Суддя І.І. Соломко