про відмову у забезпеченні позову
26 лютого 2026 року Справа № 480/1239/26
Суддя Сумського окружного адміністративного суду Кунець О.М., розглянувши заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Домашенка Дениса Миколайовича про забезпечення позову до подачі позовної заяви,-
26.02.2026 ОСОБА_1 , через свого представника, звернувся до Сумського окружного адміністративного суду із заявою про забезпечення позову до подачі позовної заяви, у якій просить:
- вжити заходи забезпечення позову до подання позовної заяви шляхом заборони військовій частині НОМЕР_1 вчиняти дії щодо направлення, переведення, відрядження, переміщення ОСОБА_1 , до інших військових частин, місць проходження військової служби, в райони ведення воєнних (бойових) дій, на лінію бойового зіткнення з противником, на безпосередню участь у бойових діях, - до набрання законної сили рішенням суду у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу в частині призову заявника на військову службу під час мобілізації та направлення його для проходження військової служби до військової частини, скасування наказу командира військової частини в частині зарахування заявника до списків особового складу частини, на всі види забезпечення та призначення на посаду, та зобов'язання військову частину звільнити ОСОБА_1 з військової служби з подальшим виключенням його зі списків особового складу військової частини.
Подана заява обґрунтована тим, що на момент виникнення спірних правовідносин заявник, ОСОБА_1 , був зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_1 , перебував на військовому обліку та мав статус військовозобов'язаного у розумінні ч. 9 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». Заявник просить врахувати , що він є батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який має статус дитини з інвалідністю.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані жінки та чоловіки, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, які виховують дитину з інвалідністю віком до 18 років.
Отже, як зазначає представник заявника, за наявності підтвердженого факту виховання дитини з інвалідністю віком до 18 років, заявник за законом не підлягав призову під час мобілізації.
Проте, 19.02.2026 близько 09:40 працівники ІНФОРМАЦІЯ_1 помістили ОСОБА_1 до транспортного засобу та доставили до приміщення центру. Близько 10:00 19.02.2026 заявник був доставлений до приміщення ІНФОРМАЦІЯ_1 , де повідомив посадових осіб про наявність у нього дитини з інвалідністю віком до 18 років та про існування документів, що підтверджують відповідний статус. Замість здійснення передбаченої законом обов'язкової перевірки підстав для відстрочки, відповідачем було забезпечено прискорене оформлення призову особи, яка за наявності встановлених законом обставин не підлягає мобілізації. Близько 15:00 19.02.2026 заявника було направлено до АДРЕСА_2 для подальшого проходження військової служби.
Як зазначає представник заявника, зі слів заявника, наразі він перебуває у Військовій частині НОМЕР_1 , однак ні копії наказу про його призов на військову службу під час мобілізації, ні копії наказу про зарахування до списків особового складу військової частини йому не вручалися та не надавалися.
На переконання заявника, продовження перебування заявника у військовій частині, можливе залучення його до виконання завдань військової служби та відсутність доступу до індивідуальних актів про його призов створюють реальний ризик того, що навіть у разі подальшого задоволення позову відновлення порушеного права стане істотно ускладненим або фактично неможливим. Адже виконання майбутнього рішення суду не може бути зведене лише до формального визнання незаконності призову постфактум. Йдеться про необхідність запобігти ситуації, коли час, який має працювати на захист права, працює проти нього. Кожен день перебування заявника на військовій службі в умовах воєнного стану об'єктивно поглиблює наслідки оскаржуваних дій та збільшує ризик невідворотних правових і фактичних наслідків. Таким чином, на думку представника заявника, у даній справі наявні як очевидні ознаки протиправності рішення про призов, так і реальна загроза істотного ускладнення або унеможливлення виконання майбутнього рішення суду, що зумовлює необхідність невідкладного судового реагування.
Розгляд заяви позивача про забезпечення позову здійснюється згідно ч.1 ст.154 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судом не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Перевіривши доводи заявника, які викладені у поданій заяві про забезпечення позову, суд зазначає наступне.
Частиною першою статті 150 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Відповідно до частини другої статті 150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду;
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Пунктом 2 частини першої статті 151 КАС України передбачено, що позов може бути забезпечено забороною відповідачу вчиняти певні дії.
За приписами частини другої статті 154 КАС України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Відповідно до частин четвертої, п'ятої статті 154 КАС України залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
Необхідно зазначити, що за своєю суттю інститут забезпечення в адміністративному судочинстві є інститутом попереднього судового захисту. Метою його запровадження є гарантування виконання рішення суду у випадку задоволення позову за існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі. Водночас для застосування таких заходів потрібно додержуватися щонайменше однієї з умов, визначених у частині другій статті 150 КАС України. Доведення наявності зазначених підстав або принаймні однієї з них з точки зору процесуального закону є необхідною передумовою для їх вжиття судом за клопотанням позивача.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31.08.2022 у справі №990/99/22 вказала, що інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який повинен згідно з приписами закону та за наявності безумовних фактичних підстав гарантувати виконання майбутнього рішення суду та/або ефективний захист позивача, який неможливий без негайного втручання суду.
При цьому регулювання підстав та порядку забезпечення позову здійснюється в інтересах не лише певної особи, а й інших осіб - учасників провадження, суспільства, держави в цілому з дотриманням критеріїв адекватності (відповідності вимогам, виключно в межах яких допускається застосування відповідних заходів; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову) та співмірності (співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів). Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу. Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з ухваленням відповідного рішення. У свою чергу, забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду.
Факт прийняття відповідачами рішень, які, на думку позивача, порушують його права та інтереси, не може автоматично свідчити про те, що такі рішення є очевидно протиправними і що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, а факт порушення прав та інтересів позивача підлягає доведенню у встановленому законом порядку.
При цьому суд, який застосовує заходи забезпечення позову з підстави унеможливлення виконання рішення суду або ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся, у разі невжиття таких заходів повинен бути переконаний у тому, що відповідне рішення суперечить вимогам закону за критеріями, визначеними частиною другою статті 2 КАС України, поза обґрунтованим сумнівом, порушує права, свободи або інтереси позивача і що вжиття заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень. Важливим є саме момент об'єктивного існування наведених ризиків.
Заходи забезпечення позову мають бути вжиті лише в межах позовних вимог, бути адекватними та співмірними з позовними вимогами, забезпечувати ефективний захист позивача, який неможливий без негайного втручання суду.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів із урахуванням розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу, тощо.
Ухвала про забезпечення позову повинна бути вмотивована судом, зокрема, із зазначенням: 1) висновків про існування: обставин, що свідчать про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист чи поновлення порушених або оспорюваних прав чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, або очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень (відповідача), та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі; 2) в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача.
Звертаючись до суду із цією заявою про забезпечення позову заявник вказує про протиправність дій ІНФОРМАЦІЯ_1 , військової частин НОМЕР_1 щодо призову заявника на військову службу під час мобілізації та направлення його для проходження військової служби до військової частини.
Надаючи таким обставинам та обґрунтуванням заяви правову оцінку, суд враховує таке.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який діє дотепер.
Указом Президента України №69/2022 від 24.02.2022 "Про загальну мобілізацію", затвердженим Законом України від 03.03.2022 року №2105-ІХ, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію від 21.10.1993 № 3543-XII (далі Закону №3543-ХІІ, тут і надалі в редакції на час виникнення спірних правовідносин).
Згідно із статтею 1 Закону №3543-ХІІ мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
З моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій (частина восьма статті 4 Закону №3543-ХІІ).
Стаття 22 Закону №3543-ХІІ визначає обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації. Частиною першою цієї статті передбачено, що громадяни зобов'язані, серед іншого, з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці, для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду; проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби.
За правилами частини третьої статті 22 Закону №3543-ХІІ військовозобов'язані протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, зобов'язані уточнити свої облікові дані через центри надання адміністративних послуг або електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем свого перебування або знаходження. У разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов'язаний з'явитися у зазначені у ній місце та строк.
У відповідності до положень пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Стаття 23 Закону №3543-ХІІ визначає підстави для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, зокрема пункт 5 частини першої цієї статті передбачає, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані жінки та чоловіки, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, які виховують дитину з інвалідністю віком до 18 років.
З 18.05.2024 набрав чинності Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560 (тут і надалі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі Порядок №560), який визначає алгоритм отримання військовозобов'язаними особами відстрочки.
Відповідно до пунктів 56-57 Порядку №560 відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов'язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
Для розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі: голова комісії - керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу); члени комісії - представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров'я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації).
Згідно з пункту 58 Порядку №560 за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Під час подання заяви військовозобов'язаний пред'являє військово-обліковий документ (військово-обліковий документ в електронній формі). Заява військовозобов'язаного підлягає обов'язковій реєстрації в день її подання.
За наявності технічної можливості відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період може оформлятися та надаватися автоматично у разі створення запиту на її оформлення військовозобов'язаним через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів на підставі даних, отриманих з інших державних реєстрів або баз (банків) даних, які підтверджують, що військовозобов'язаний має право на відстрочку з підстав, визначених статтею 23 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію (пункт 59 Порядку №560).
Відповідно до пункту 60 Порядку №560 комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.
Комісія зобов'язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.
На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.
Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв'язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.
У разі позитивного рішення військовозобов'язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6.
Відповідно статті 1 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів» (далі Закон №1951-VIII) єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів - інформаційно-комунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов'язаних та резервістів, створена для забезпечення військового обліку громадян України.
Згідно з статтею 3 Закону №1951-VIII основними засадами ведення Реєстру, серед іншого, є:
1) обов'язковість та своєчасність внесення до Реєстру передбачених цим Законом відомостей про призовників, військовозобов'язаних та резервістів;
2) повнота та актуалізація відомостей Реєстру про призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Оформлення документів військового обліку громадян України здійснюється з використанням засобів Реєстру.
До Реєстру вносяться, обробляються та зберігаються в базі даних Реєстру такі відомості: персональні дані призовників, військовозобов'язаних та резервістів (пункт 1 частини першої статті 6 Закону №1951-VIII).
Відповідно до частини першої статті 7 Закону №1951-VIII до персональних даних призовника, військовозобов'язаного та резервіста належать, зокрема: 34) відомості про наявність права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.
Таким чином, враховуючи вимоги наведених правових норм, факт реалізації права заявника на відстрочку мав би підтверджуватися довідкою із зазначенням строку відстрочки за встановленою формою та мав бути відображений у Єдиному реєстрі. Такі документи до заяви про забезпечення позову не додані.
Крім того, оскільки заявник вважає, що має право на отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, то мав можливість його реалізувати раніше, а не під час фактичного призову на військову службу під час мобілізації, що усувало б будь-які сумніви щодо намагання уникнути чи затягнути призов на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Також, у суду відсутні будь-які докази про фактичну мобілізацію позивача.
При цьому, у заяві про забезпечення позову представником заявника заявлено клопотання про витребування:
- у ІНФОРМАЦІЯ_1 - належним чином засвідчені копії: наказу (витягу з наказу) про призов ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації із зазначенням дати, номера, правових підстав його прийняття; документів, що стали підставою для прийняття рішення про призов; документів, які підтверджують проведення перевірки підстав для надання відстрочки від призову відповідно до ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (у разі їх наявності); матеріалів військово-лікарської комісії, на підставі яких заявника було визнано придатним до військової служби;
- у Військової частини НОМЕР_1 - належним чином засвідчені копії наказу (витягу з наказу) командира військової частини про зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини; документів щодо призначення його на посаду та зарахування на всі види забезпечення; відомості про дату фактичного прибуття до військової частини та початок проходження військової служби.
У заяві про забезпечення позову зазначено, що представником заявника направлено адвокатські запити до відповідних органів, однак на момент подання цієї заяви відповіді не отримано.
Водночас, суд зазначає, до заяви про забезпечення позову долучено копію адвокатського запиту, який датований 25.02.2026 і направлений на електронні адреси адресатів 25.02.2026 о 16:58 год., при цьому до суду представником заявника заява про забезпечення позову подана через систему "Електронний суд" 25.02.2026 о 20:43 год.
Враховуючи зазначене, додану копію адвокатського запиту від 25.02.2026 суд не може розцінювати, як належний доказ вжиття заходів з метою отримання доказів, та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу.
На підставі викладеного, відсутні підстави стверджувати про очевидну протиправність дій та рішень відповідачів щодо призову позивача на військову службу під час мобілізації та/або очевидне порушення прав позивача таким рішенням. Правову оцінку діям та рішенням відповідачів буде надано судом за результатами розгляду справи по суті при дослідженні усіх доказів стосовно обставин справи.
Отже, передбачені пунктом 2 частини другої статті 150 КАС України підстави для вжиття заходів забезпечення позову у цій справі відсутні.
Стосовно доводів заявника в частині того, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся, з посиланням на те, що продовження перебування заявника у військовій частині, можливе залучення до виконання завдань військової служби, то суд вказує на таке.
Доводи заявника не можуть бути визнані переконливими та достатніми для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки сформульовані як можливість/ймовірність вчинення дій, ґрунтуються на припущеннях. Наведені заявником твердження про можливе (а не реальне) настання негативних для заявника наслідків (у цьому випадку, за твердженням заявника, такі негативні наслідки та порушення прав позивача полягають саме у проходженні військової служби під час мобілізації, при тому, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України), не зумовлюють необхідність забезпечення поданого у цій справі адміністративного позову.
На час проходження позивачем військової служби та подання заяви про забезпечення позову в Україні діє воєнний стан, а тому суд позбавлений можливості забороняти відповідачу, або іншим військовим формуванням вчиняти дії, пов'язані з виконанням військовослужбовцем військових завдань в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, в тому числі забороняти визначати місце несення військової служби.
Таким чином, з поданої заяви про забезпечення позову суд дійшов висновку про недоведеність передбачених пунктами 1, 2 частини другої статті 150 КАС України підстав для забезпечення позову, у зв'язку із чим у задоволенні заяви про забезпечення позову належить відмовити.
Керуючись ст.ст. 150, 151, 154, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
У задоволенні заяви представника ОСОБА_1 - адвоката Домашенка Дениса Миколайовича про забезпечення позову - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду в п'ятнадцятиденний строк з дня складання ухвали.
Суддя О.М. Кунець