26 лютого 2026 рокум. Рівне№460/985/26
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Максимчука О.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій,
1.Стислий виклад позицій учасників справи
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась через свого представника до Рівненського окружного адміністративного суду (далі - суд) із адміністративним позовом (позовною заявою) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі - відповідач), у якому позивач просить суд визнати протиправним та скасувати рішення відповідача №172550010456 від 31.12.2025 про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком та зобов'язати відповідача зарахувати до страхового стажу позивача періоди роботи з 04.08.1992 по 14.05.1996 та з 14.05.1996 по 18.10.2001 і здійснити призначення та виплату пенсії за віком, відповідно до частини 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 04.10.2025.
Позивач в обґрунтування позову зазначає про протиправність прийнятого відповідачем рішення №172550010456 від 31.12.2025 про відмову в призначенні їй пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон №1058-IV), оскільки відсутній необхідний страховий стаж. Вважає, що не зарахування відповідачем до страхового стажу періодів роботи зазначених в трудовій книжці, оскільки в трудовій книжці містяться неточності, не може мати негативних наслідків для особи, оскільки відповідальність за організацію робіт по веденню, обліку, зберіганню та видачі трудових книжок покладається на адміністрацію підприємства, де працює особа. Зазначає, що Пенсійним органом застосовано надмірний формалізм до записів трудової книжки. З огляду на вказане просить скасувати протиправне рішення прийняте відповідачем та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
09.02.2026 відповідач подав до суду свій відзив на позовну заяву. В обґрунтування заперечень проти задоволення позову вказав, що позивачу правомірно відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону №1058-IV, оскільки відповідно до п. 2. 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування. З урахуванням положень Закону №1058-IV записів в трудовій книжці є недостатньо для зарахування страхового стажу. З огляду на вказане, відповідач вважає, що прийняте рішення є законним та обґрунтованим, а відтак в задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю.
2. Заяви, клопотання учасників справи, інші процесуальні дії у справі.
Позовна заява подана до суду 20.01.2026 у паперовій формі шляхом направлення засобами поштового зв'язку, надійшла до суду і була зареєстрована в автоматизованій системі діловодства суду 21.01.2026.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.01.2026 визначено суддю Максимчука О.О. головуючим суддею (суддею-доповідачем) з розгляду справи за вказаною позовною заявою.
Ухвалою від 26.01.2026 суд прийняв вказану позовну заяву до розгляду і відкрив провадження в адміністративній справі, вирішив розгляд справи здійснювати суддею одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), встановив відповідачам п'ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позов.
Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву та подав 09.02.2026 до суду відзив, у якому відповідач виклав свої заперечення проти позову та заявив клопотання про залучення співвідповідача.
На момент розгляду справи по суті і ухвалення судом цього рішення інші заяви, клопотання від учасників справи до суду не надійшли, а також суд не здійснював інші процесуальні дії у справі (забезпечення доказів, вжиття заходів забезпечення позову, зупинення і поновлення провадження тощо).
З урахуванням вимог частини 4 статті 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження суд не здійснював фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
3. Встановлені судом обставини справи та зміст спірних правовідносин.
Розглянувши наявні у справі матеріали, з'ясувавши доводи та аргументи сторін, на яких ґрунтуються їх позовні вимоги і заперечення, дослідивши подані сторонами письмові докази, суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини, що враховані судом при вирішення спору по суті.
Досягнувши 60-річного віку позивач 25.11.2025 звернулась до Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону №№1058-IV.
Вказану заяву за принципом екстериторіальності було передано для розгляду до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (відповідач).
31.12.2025 відповідачем прийнято рішення №172550010456, яким відмовлено позивачу в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону №1058-IV, оскільки страховий стаж позивача становить 23 роки 7 місяців 16 днів, що є недостатнім, оскільки відповідно до статті 26 Закону №1058-IV необхідний страховий стаж повинен становити 32 роки. За результатом розгляду документів, до страхового стажу не зараховано:
- період роботи з 14.05.1996 по 18.10.200 згідно з записами трудової книжки НОМЕР_1 від 15.03.1985, оскільки наявне виправлення в даті наказу про прийняття, дані в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутні;
- період роботи в КВП «Світанок-Побут» з 04.08.1992 по 14.05.1996, оскільки відсутній запис про звільнення з роботи.
Не погодившись з таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду із адміністративним позовом (позовною заявою) у цій справі з наведеними вище позовними вимогами до відповідача.
Отже у цій справі, яка розглядається судом, предметом спору є рішення відповідача про відмову в призначенні позивачу пенсії за віком №172550010456 від 31.12.2025 та зобов'язати відповідача зарахувати до страхового стажу позивача періоди роботи з 04.08.1992 по 14.05.1996 та з 14.05.1996 по 18.10.2001 і здійснити призначення та виплату пенсії за віком відповідно до частини 1 статті 26 Закону №1058-IV.
4. Нормативно-правове регулювання спірних правовідносин та висновки суду.
Встановивши наведені вище фактичні обставини справи та відповідні їм спірні правовідносини, суд вважає, що до спірних правовідносин за наведених фактичних обставин справи підлягають застосуванню такі норми права і висновки Верховного суду про їх застосування.
Приписами статті 1 та частини 1 статті 2 Конституції України встановлено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою, суверенітет якої поширюється на всю її територію. Відповідно до частини 2 статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу; зокрема, закони приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй; норми Конституції України є нормами прямої дії; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (стаття 8, частина 2 статті 19 Конституції України).
Статтею 16 Конституції України передбачено, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави.
Приписами статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом №1058-IV та Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ (далі - Закон №1788-ХІІ).
Відповідно до статті 1 Закону №1058-ІV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 8 Закону №1058-ІV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Частиною 1 статті 9 Закону №1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до статті 11 Закону №1058-IV загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають в т.ч.: громадяни України, іноземці (якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України) та особи без громадянства, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, створених відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах цих підприємств та організацій, у громадських об'єднаннях, у фізичних осіб - підприємців, осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, та в інших фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або працюють на інших умовах, передбачених законодавством, або виконують роботи (надають послуги) на зазначених підприємствах, в установах, організаціях чи у фізичних осіб за договорами цивільно-правового характеру, фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до частини 1 статті 26 Закону №1058-IV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року, з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.
У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною 1 цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року, з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років (ч. 2 ст. 26 Закону №1058-IV).
За приписами частини 4 статті 26 Закону №1058-IV, у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, необхідного страхового стажу на дату досягнення віку, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, пенсію за віком може бути призначено після набуття особою страхового стажу, визначеного частинами першою - третьою цієї статті на дату досягнення відповідного віку. Наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії.
З рішення відповідача від 31.12.2025 №172550010456 слідує, що необхідний страховий стаж повинен становити 32 роки відповідно до вимог статті 26 Закону №1058-IV.
Так судом встановлено, що позивач досягнув віку 60 років, однак відповідно до оскаржуваного рішення страховий стаж позивача становить 23 роки 7 місяців 16 днів, що є недостатнім для призначення пенсії відповідно до статті 26 Закону №1058-IV.
Суд також встановив, що страховий стаж позивача відповідно до наявного в матеріалах справи розрахунку стажу (Форма РС-право) складає 23 роки 7 місяців 16 днів.
Зі змісту рішення відповідача від 31.12.2025 №172550010456 суд встановив, що до страхового стажу позивача не зараховано періоди трудової діяльності згідно трудової книжки, а зокрема: - період роботи з 14.05.1996 по 18.10.2001, згідно з записами трудової книжки НОМЕР_1 від 15.03.1985, оскільки наявне виправлення в даті наказу про прийняття, дані в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутні; - період роботи в КВП «Світанок-Побут» з 04.08.1992 по 14.05.1996, оскільки відсутній запис про звільнення з роботи.
Вирішуючи спір щодо такого не зарахування відповідачем до страхового стажу позивача періодів його роботи, суд виходить з наступних міркувань.
За визначенням, наведеним у статті 1 Закону №1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Згідно з частиною 2 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до частини 4 статті 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
В період до 01 січня 2004 року обчислення трудового стажу здійснювалося згідно зі ст. 56-63 Закону №1788-ХІІ.
Згідно статті 56 Закону №1788-ХІІ до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Статтею 62 Закону №1788-ХІІ визначено, що основним документом, який підтверджує наявний трудовий стаж, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 62 Закону №1788-ХІІ постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Пунктами 1, 2 Порядку №637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку №637: довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи, а за відсутності документів про наявний стаж або відсутності архівних даних, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, пов'язаних з заявником спільною роботою.
Системний аналіз наведених норм доводить, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, і лише у разі її відсутності, або відсутності в ній відповідних записів, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, зокрема, уточнюючих довідок підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. Таким чином, надання уточнюючих довідок повинно здійснюватися лише у випадках неправильного, неповного або нечіткого заповнення трудової книжки, що робить незрозумілим зроблений запис.
Вказаний висновок узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.12.2019 по справі №235/805/17, від 06.12.2019 по справі №663/686/16-а, від 06.12.2019 по справі №500/1561/17, від 05.12.2019 по справі №242/2536/16-а.
Як слідує з наявних у матеріалах справи записів трудової книжки НОМЕР_2 від 15.03.1985, які стосуються спірних періодів роботи, позивач:
- з 04.08.1992 прийнята на роботу закрійником 5-го розряду по переводу з КПО, наказ №4 від 04.08.1992. Суд зазначає, що запис має виправлення, а саме чіткіше наведення абревіатури КВП, однак також міститься запис «виправленому вірити»;
- 14.05.1996 перейменовано підприємство з КВП «Світанок-побут» на ТОВ «Світанок-побут» згідно з рішенням Дубенської райради за №38 від 29.01.1996 року, наказ №8 від 14.05.1996;
- 14.05.1996 прийнята на роботу закрійником 5-го розряду, наказ №1 від 05.1996 року;
- з 18.10.2001 звільнена з роботи по ст. 36 п.1 (угода двох сторін), наказ №193 від 18.10.2001 року.
Отже, період роботи позивача у КВП «Світанок-побут», яке згідно з рішенням Дубенської райради за №38 від 29.01.1996 перейменоване на ТОВ «Світанок-побут», тривав з 04.08.1992 по 18.10.2001, при цьому доводи відповідача у спірному рішенні про відсутність запису про звільнення позивача з роботи 14.05.1996 суд відхиляє, з огляду на те, що 14.05.1996 не відбулось звільнення позивача з КВП «Світанок-побут», оскільки у даному випадку відбулась зміна організаційно-правової форми юридичної особи у зв'язку з прийняттям рішення про перейменування КВП на ТОВ, а позивач у свою чергу продовжував надалі працювати закрійщиком 5-го розряду у перейменованому на ТОВ «Світанок-побут».
Крім того суд зауважує, що матеріали справи не містять доказів визнання недостовірними записів трудової книжки позивача щодо періодів його роботи, як і проведення відповідачем перевірки для підтвердження таких періодів роботи позивача, у разі наявності у відповідача сумнівів щодо їх достовірності.
Відповідно до абзацу 1 пункту 1.1 глави 1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затверджена постановою Державного Комітету СРСР з праці та соціальних питань від 20.06.1974 №162 (далі - Інструкція №162) трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.
Пунктом 2.3, 2.4 Інструкції №162 визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Відповідно до пункту 2.6 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
Пунктом 2.8 передбачено, що якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м. Києва, держархівом м.Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму.
Пунктом 8.1. Інструкції №162 встановлено, що контроль за дотриманням порядку ведення трудових книжок здійснюється в порядку, передбаченому постановою Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 6 вересня 1973 року №656 "Про трудові книжки робітників і службовців" (далі- Постанова №656).
Так, відповідно до пункту 18 Постанови №656 відповідальність за організацію робіт щодо ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, закладу, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, яка призначається наказом (розпорядженням) керівника підприємства, закладу, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну відповідальність, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Подібні правові приписи містить і діюча Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників від 29.07.1993 №58 та Постанова Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року №301 "Про трудові книжки працівників".
Із аналізу вказаних правових норм слідує, що законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення періодів роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.
Таким чином, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 у справі №677/277/17, згідно із якою відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення.
Такого ж висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а, у постанові від 30.09.2021 у справі №300/860/17.
Однією з підстав для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Відповідачем не враховано, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці. Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду від 19.12.2019 року у справі №307/541/17.
Суд зазначає, що за основними критеріями записи трудової книжки позивача відповідають вимогам оформлення трудових книжок, зокрема, містять дані про працевлаштування, окрім того, зазначені періоди роботи позивача містять посилання на накази, згідно яких позивача прийнято та звільнено з роботи, інформацію про роботодавців, записи про звільнення засвідчені печатками підприємств, що унеможливлює неврахування періодів роботи позивача зазначених в трудовій книжці до його страхового стажу.
Суд також зауважує, що інших недоліків трудової книжки, зокрема, в частині неправильних чи неточних записів про періоди роботи позивача, відповідачем при розгляді заяви позивача не встановлено та у рішенні не зазначено та доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо періодів роботи позивача, відповідачем суду не надано.
Відтак, суд констатує формальний характер зауважень відповідача до трудової книжки позивача, оскільки в іншій частині її зміст дозволяє однозначно встановити її достовірність та належність як документу, що містить відомості про стаж позивача в періоди його роботи.
Отже, суд зазначає, що позивач не є та не може бути відповідальною особою за ведення та заповнення трудової книжки.
Крім того, у постанові від 21.02.2020 у справі №291/99/17 Верховний Суд дійшов висновку, що перевірка достовірності виданих документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі самі по собі не можуть бути підставою для відмови у неврахуванні заробітної плати при призначенні позивачу пенсії.
Слід зазначити, що у разі виявлення будь-яких сумнівів щодо наявності у позивача страхового стажу чи розбіжностях у поданих документах, відповідач мав право отримати будь-які необхідні документи або інформацію безпосередньо від позивача, підприємства-роботодавця, архівних установ, а не відмовляти позивачу в призначенні пенсії.
Водночас у спірному випадку пенсійний орган не надав суду доказів вчинення таких дій. Отже, у суду відсутні сумніви щодо працевлаштування позивача в періоди, які підтверджуються записами трудової книжки, які безпідставно не взяті до уваги відповідачем під час винесення рішення про відмову в призначенні пенсії позивачу.
Окрім того, що посилань відповідача як на підставу для не зарахування до страхового стажу позивача вказаних вище періодів у зв'язку з відсутністю даних в реєстрі застрахованих осіб, то суд зазначає таке.
Відповідно до частини 1 статті 15 Закону №1058-IV платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону, і застраховані особи, зазначені в частині першій статті 12 цього Закону.
Згідно із частиною 2 статті 20 Закону №1058-IV обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5 - 7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Як передбачено частинами 4 - 6, 9, 10 статті 20 Закону №1058-IV, сплата страхових внесків здійснюється виключно в грошовій формі шляхом внесення відповідних сум страхових внесків до солідарної системи на банківські рахунки виконавчих органів Пенсійного фонду, а сум страхових внесків до накопичувальної системи пенсійного страхування - на банківський рахунок Накопичувального фонду або на банківський рахунок обраного застрахованою особою недержавного пенсійного фонду - суб'єкта другого рівня системи пенсійного забезпечення.
Страхові внески сплачуються страхувальниками шляхом перерахування безготівкових сум з їх банківських рахунків. Страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду. Базовим звітним періодом є: для страхувальників, зазначених у пунктах 1, 2, 4 статті 14 цього Закону, - календарний місяць. Днем сплати страхових внесків вважається: у разі перерахування сум страхових внесків у безготівковій формі з банківського рахунку страхувальника на банківський рахунок органу Пенсійного фонду - день списання установою банку, органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з банківського (спеціального реєстраційного) рахунку страхувальника незалежно від часу її зарахування на банківський рахунок органу Пенсійного фонду. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Системний аналіз вказаних вище правових норм дає підстави дійти висновку про те, що до страхового стажу зараховується період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески.
При цьому, на думку суду, виходячи зі змісту наведених вище правових норм, порушення страхувальником вимог законодавства щодо порядку та строків сплати страхових внесків тягне негативні наслідки лише щодо самого страхувальника (зокрема, у вигляді сплати недоїмки, штрафних санкцій та пені) та не може мати негативних наслідків для застрахованої особи у вигляді не зарахування до страхового стажу періоду роботи, протягом якого такій особі нараховувалася заробітна плата, на яку у свою чергу нараховувалися страхові внески, проте не з вини застрахованої особи страхові внески не були зараховані на відповідні рахунки.
Крім того, несвоєчасна сплата підприємством страхових внесків, за умови підтвердження роботи особи на такому підприємстві, отримання заробітної плати та утримання з неї єдиного соціального внеску, не повинна порушувати законні права та інтереси позивача як застрахованої особи, зокрема, порушувати його право на належне пенсійне забезпечення, оскільки обов'язок своєчасної сплати страхових внесків до Пенсійного фонду покладено на роботодавця, а тому їх несплата не може позбавляти працівників права на зарахування періоду роботи до страхового стажу, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі.
Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 30.09.2019 у справі №414/736/17, від 20.03.2019 у справі №688/947/17, від 27.03.2018 у справі №208/6680/16-а.
Відповідно до статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року №2464-VI (далі - Закон №2464-VI) платниками єдиного внеску є, зокрема, підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством.
Згідно із частинами 11 та 12 статті 9 Закону №2464-VI у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно закону.
Отже, позивач не може нести негативних наслідків у вигляді не зарахування до його страхового стажу періодів роботи з огляду на невиконання страхувальником обов'язку своєчасної сплати страхових внесків до Пенсійного фонду, оскільки таку відповідальність Законом покладено на роботодавця, відтак доводи відповідача про не зарахування позивачу до його страхового стажу спірних періодів роботи, у тому числі з підстав відсутності в реєстрі застрахованих осіб відомостей про сплату страхових внесків у таких періодах, суд відхиляє та вважає необґрунтованими.
Водночас, суд також зауважує, що з наявного у матеріалах справи розрахунку стажу позивача (Форми РС-право) суд встановив, що:
- період 04.08.1992 зарахований позивачу до його страхового стажу;
- період з 05.08.1992 по 06.02.1993 зарахований позивачу до його страхового стажу із зазначенням особливостей трудової діяльності - догляд за дитиною до 3 років.
Слід зазначити, що позивач просить суд зобов'язати відповідача зарахувати до його страхового стажу, серед іншого період роботи з 04.08.1992 по 14.05.1996, який частково перетинається з періодом, який вже зарахований позивачу з ознакою - догляд за дитиною до 3 років згідно Форми РС-право, а саме з 05.08.1992 по 06.02.1993, а відтак зарахуванню підлягає лише незарахований відповідачем період трудової діяльності позивача з 07.02.1993 по 18.10.2001.
Враховуючи встановлені судом у цій справі і описані вище фактичні обставини, відповідні їм правовідносини, застосовані до них судом норми права і висновки Верховного суду про їх застосування, суд дійшов до висновку, що відповідачем протиправно не враховано до страхового стажу позивача періоди його роботи згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 15.03.1985, а відтак зважаючи на встановлені обставини справи і наведені вище норми права, якими врегульовані спірні правовідносини, суд вважає, що оскаржуване рішення №172550010456 від 31.12.2025 прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області не на підставі, не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а також без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а тому це рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
Вирішуючи спір в частині позовної вимоги про зобов'язання відповідача призначити та виплачувати позивачу пенсію за віком з 04.10.2025, суд виходить з такого.
Частиною 2 статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2); визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3); визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункт 4); інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).
Конституційні принципи, на яких базується здійснення прав і свобод людини і громадянина в Україні, передбачені статтями 1, 3, частиною 2 статті 6, 8, частиною 2 статті 19, 22, 23 Конституції України, закріплюють, що право особи на пенсійне забезпечення, набуте у сфері пенсійного забезпечення, не може бути скасоване, звужене або обмежене.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 КАС України. Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Статтею 58 Закону №1058-IV визначено, що Пенсійний фонд є органом, який, зокрема, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Суд звертає увагу на те, що уповноваженим органом для призначення (перерахунку) пенсії є Пенсійний фонд, саме до компетенції якого і входить розгляд документів, в тому числі і поданих вперше.
Завданням адміністративного судочинства є перевірка правомірності дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, відповідності його рішень критеріям, які пред'являються до рішень суб'єктів владних повноважень та закріплені в частині 2 статті 2 КАС України.
Оскільки вирішення питання наявності права на пенсію (підрахунку загального стажу) є прерогативою пенсійного органу і суд не вправі замість пенсійного органу вдаватись до підрахунку стажу, чи прийняття рішення про призначення пенсії, тому на переконання суду, для відновлення порушеного права позивача необхідно вийти за межі позовних вимог, відповідно до частини 2 статті 9 КАС України та зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву позивача від 25.11.2025 про призначення пенсії за віком із зарахуванням до страхового стажу періодів роботи позивача згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 15.03.1985, як таких, що підлягають зарахуванню до страхового стажу позивача.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову шляхом визнання протиправним та скасування рішення відповідача №172550010456 від 31.12.2025 щодо відмови позивачу у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону №1058-IV, зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 25.11.2025 про призначення пенсії та зарахувати до страхового стажу позивача період його трудової діяльності з 07.02.1993 по 18.10.2001.
6. Розподіл судових витрат.
З огляду на приписи чинного законодавства при зверненні до суду із позовною заявою у цій справі позивач сплатив до бюджету судовий збір у розмірі 1331,20 грн, що підтверджується наявним у матеріалах справи платіжним документом. З урахуванням наведеного та оскільки суд визнав по суті обґрунтованою позовну вимогу позивача щодо визнання протиправною бездіяльності відповідача та зобов'язання його до вчинення певних дій, то понесені позивачем витрати зі сплати судового збору у зв'язку із розглядом справи (за подання позовної заяви) підлягають присудженню на його користь у розмірі 1331,20 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 241-246, 255, 262, 263, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій, - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 31.12.2025 №172550010456 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 25.11.2025 про призначення пенсії відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період її трудової діяльності з 07.02.1993 по 18.10.2001.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області понесені витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви у розмірі 1331,20 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_3 );
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (місцезнаходження: вул. О. Ольжича, буд. 7, м. Житомир, Житомирська обл., 10003, код ЄДРПОУ: 13559341).
Суддя Олександр МАКСИМЧУК