24 лютого 2026 року м. ПолтаваСправа №440/587/26
Полтавський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Кукоби О.О.,
за участю:
секретаря судового засідання - Лазебної А.В.,
позивача - ОСОБА_1 ,
представника відповідача - Чемериса В.М.,
представників третіх осіб: Миринця Н.А., Шелудько В.І.,
розглянув у підготовчому засіданні заяву представника Кабінету Міністрів України про закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна, від імені якої діє Кабінет Міністрів України, за участі третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Державної казначейської служби України, ІНФОРМАЦІЯ_1 про стягнення матеріальної шкоди,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави Україна, від імені якої діє Кабінет Міністрів України, у якому просив стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної в результаті прийняття Кабінетом Міністрів України нормативно-правового акта (пункт 2 постанови від 12.05.2023 №481), що був визнаний протиправним та скасований, шляхом безспірного списання коштів в розмірі 425525,96 грн з відповідного рахунку Державної казначейської служби України.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 26.01.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, а її розгляд призначено за правилами загального позовного провадження з проведенням підготовчого засідання.
17.02.2026 до суду надійшов відзив на позов, у якому представник Кабінету Міністрів України просив закрити провадження у справі, зазначивши, що цей спір не підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.
У підготовчому засіданні 24.02.2026 представник відповідача заяву про закриття провадження у справі підтримав, позивач проти закриття провадження у справі заперечував, а представники третіх осіб покладались на розсуд суду.
Суд розглянув заяву представника Кабінету Міністрів України про закриття провадження у справі та дійшов такого висновку.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
У силу частини першої статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
За приписами частини першої статті 18 Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства: цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа розглядається за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Як неодноразово вказувала Велика Палата Верховного Суду в своїх постановах (від 14.11.2018 у справі №757/70264/17-ц, від 05.06.2019 у справі №686/23445/17, від 22.01.2020 у справі №813/1045/18), під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Суд враховує, що у поданій до суду позовній заяві ОСОБА_1 наполягає на стягненні на його користь з відповідного рахунку ДКСУ шляхом безспірного списання коштів в розмірі 425525,96 грн, як матеріальної шкоди, заподіяної в результаті прийняття Кабінетом Міністрів України нормативно-правового акта (пункт 2 постанови від 12.05.2023 №481), що був визнаний протиправним та скасований судом.
За обставин спору позивач проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_1 з 30.03.2022 по 20.12.2024.
ІНФОРМАЦІЯ_1 у період з 20.05.2023 по 20.12.2024 проводив нарахування та сплату позивачу грошового забезпечення відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" з урахуванням змін, внесених пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 "Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704".
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі №320/29450/24, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025, визнано протиправним та нечинним пункт 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 стосовно внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб".
З урахуванням наведеного, позивач вважав, що внаслідок застосування під час обчислення його грошового забезпечення за період з 20.05.2023 по 20.12.2024 приписів пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 йому завдано матеріальну шкоду у розмірі недоплаченої суми грошового забезпечення.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Згідно з пунктом 17 частини першої статті 4 КАС України публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Відповідно до частини п'ятої статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Згідно з частиною першою статті 9 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (надалі - Закон №2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
За приписами частини четвертої статті 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Суд зазначає, що предметом спору у справі №440/587/26 є стягнення збитків у вигляді недоотриманого грошового забезпечення, що мало бути нараховане та сплачене позивачу за період проходження ним військової служби, яка є різновидом публічної служби.
Тож спір, який виник між сторонами у справі, що розглядається, стосується проходження позивачем публічної служби, до чого включається і сплата грошового забезпечення, щодо належного обчислення якого виник цей спір.
Спори, пов'язані з проходженням публічної служби, розглядаються за правилами адміністративного судочинства.
Аналогічний висновок у подібних правовідносинах зробила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 14.11.2018 у справі №757/70264/17-ц та від 05.06.2019 у справі №686/23445/17.
Отож підстав для закриття провадження у справі №440/587/26 немає.
Керуючись статтями 2, 4, 19, 241, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні заяви представника Кабінету Міністрів України про закриття провадження у справі відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання та окремо не оскаржується. Заперечення проти такої ухвали може бути включено до апеляційної чи касаційної скарги на рішення суду, прийняте за результатами розгляду справи.
Повний текст ухвали складено 25.02.2026.
Суддя Олександр КУКОБА