Справа № 420/40315/25
25 лютого 2026 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Самойлюк Г.П., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, в якій позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 № 155250037186 від 20.10.2025 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 13322403) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо призначення пенсії за віком на пільгових умовах від 13.10.2025 року та прийняти рішення про призначення ОСОБА_1 пенсії за віком з 13.10.2025 року на пільгових умовах, зарахувавши до пільгового стажу періоди роботи з 20.05.1986 по 30.09.2002 року на Закритому акціонерному товаристві “ОДЕСАКОНДИТЕР» на посаді машиніст холодильно-аміачної установи, а також зарахувати інші періоди роботи на загальних підставах які зазначені у трудовій книжці НОМЕР_1 .
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що працівник не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто таким працівником. Обов'язок ведення трудових книжок (заповнення, внесення відповідних записів та їх засвідчення з проставленням печатки підприємства або відділу кадрів, внесення виправлень та/або змін до записів) законодавцем покладено на адміністрацію підприємств (власника або уповноважений ним орган). Крім того, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права. Також, позивачка з метою підтвердження спеціального стажу звернулась до ЗАТ «ОДЕСАКОНДИТЕР» із відповідним запитом, на який отримала довідку № 31-5 від 26.02.2025, якою підтверджується що вона працювала на посаді машиніста холодильно-аміачної установи з 20.05.1986 року по 30.09.2022 року. Довідка підписана головою правління А.Е. Маштаковою та завірена печаткою. Відсутність підпису директора по кадровим питанням не може бути підставою для відмови у прийнятті довідки як доказу підтвердження роботи на посаді машиніста холодильно-аміачної установи, адже дана інформація, крім вищевказаної довідки також підтверджується відповідними записами в трудовій книжці позивачки №№ 3 та 8. Наявність чи відсутність підписів уповноважених осіб роботодавця не є відповідальністю працівника чи особи, яка звертається із запитом про отримання про наявність чи відсутність тих чи інших відомостей, що у свою чергу свідчить про надмірний формалізм відповідача під час розгляду заяви про призначення пенсії. Трудова книжка Позивачки є достатнім доказом того, що вона дійсно працювала з 20.05.1986 (наказ № 100 від 20.05.1986) по 30.09.2002 року на Закритому акціонерному товаристві «ОДЕСАКОНДИТЕР» на посаді машиніст холодильно-аміачної установи, а отже має достатній пільговий стаж (16 років, 4 місяці і 11 днів) для призначення пенсії за віком на пільгових умовах у віці 58 років на підставі п. 2 ч. 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Крім того, законодавцем покладений обов'язок своєчасного та якісного проведення атестації робочих місць на керівників підприємств, а тому не проведення або не своєчасне та неякісне проведення з вини керівників підприємств атестації не може позбавити позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Отже, Позивачка має право на призначення пільгової пенсії за списком №2, оскільки вона відповідає всім необхідним умовам, а саме: - досягнула необхідного віку 57 років; - набула необхідний страховий стаж - 25 років для жінок; - набула необхідний пільговий стаж - 16 років, 4 місяці і 11 днів. Враховуючи викладене позивач просить рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області по відмову у призначенні пенсії 155250037186 від 20.10.2025 визнати протиправним та скасувати.
Ухвалою від 08.12.2025 року прийнято заяву до розгляду та відкрито провадження по справі, вирішено, що справа буде розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. Залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області.
До суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому в обґрунтування правової позиції зазначено, що при призначенні даного виду пенсії обов'язковою умовою є підтвердження спеціального стажу уточнюючими довідками відповідного зразка підприємств або організацій про пільговий характер роботи, у якій має бути зазначено: період роботи, що зараховується до спеціального стажу; професію або посаду; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їхні номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видано зазначену довідку. До загального страхового стажу також не зараховано період з 20.05.1986 р. по 24.03.2001 р., згідно довідки №31- 5 від 26.02.2025 р., виданої Одеським ЗАТ «ОДЕСАКОНДИТЕР», оскільки у довідці відсутній підпис директора по кадровим питанням. Позивачем не долучено документів, що підтверджують роботу з шкідливими і важкими умовами праці (довідка про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (Додаток №5), накази про результати атестації робочих місць за умовами праці для визначення прав робітників на пільгове пенсійне забезпечення, інші пільги та компенсації, передбачені діючим законодавством та переліки проатестованих робочих місць, виробництв, робіт, професій і посад, працівникам яким підтверджено право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2). Отже, страховий стаж позивача склав 18 років 7 місяців 6 днів, а пільговий стаж залишився не підтвердженим. За таких обставин, позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в зв'язку з відсутністю необхідного загального страхового та пільгового стажу роботи.
Третя особа пояснень щодо позову не надала.
За приписами ч.5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Відповідно до п.10 ч.1 ст.4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Відтак, справу розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд,
13.10.2025 року ОСОБА_1 звернулась до пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, відповідно до п. 2 ч. 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Заява про призначення пенсії була передана до розгляду ГУ ПФУ у Вінницькій області за екстериторіальним принципом.
Рішенням ГУ ПФУ у Вінницькій області №155250037186 від 20.10.2025 року відмовлено позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах з зазначенням:
- за наданими документами, до страхового стажу позивача не зараховано періоди, зазначені в трудовій книжці НОМЕР_1 , оскільки на титульній сторінці трудової книжки наявне виправлення по батькові власника трудової книжки, не посвідчене належним чином. Для зарахування періодів роботи згідно трудової книжки необхідно надати уточнюючі довідки або внести зміни в трудову книжку із врахуванням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок.
- період з 20.05.1986 р. по 24.03.2001 р., згідно довідки від 26.02.2025 р. №31- 5, виданої Одеським ЗАТ «ОДЕСАКОНДИТЕР», оскільки у довідці відсутній підпис директора по кадровим питанням.
- заявницею не долучено документів, що підтверджують роботу з шкідливими і важкими умовами праці (довідка про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (Додаток №5), накази про результати атестації робочих місць за умовами праці для визначення прав робітників на пільгове пенсійне забезпечення, інші пільги та компенсації, передбачені діючим законодавством та переліки проатестованих робочих місць, виробництв, робіт, професій і посад, працівникам яким підтверджено право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2).
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч.1 ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості в інших випадках, передбачених законом.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII від 05.11.1991(далі - Закон № 1788-XII) та Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-ІV від 09.07.2003 (далі - Закон № 1058-ІV).
Згідно з абзацом другим пункту 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-ІV, положення Закону № 1788-XII застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України від 03.10.2017 № 2148 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.
Пунктом «б» частини 1 статті 13 Закону № 1788-XII передбачено, що право на призначення пільгової пенсії за віком мають працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Відповідно до статті 100 Закону № 1788-XII визначено порядок призначення пільгових пенсій особам, які мали на день введення в дію цього Закону (01.01.1992) повний стаж на роботах зі шкідливими та важкими умовами праці, передбачених раніше діючим законодавством, що давав право на пенсію на пільгових умовах: пенсії призначались відповідно до вимог за віком і стажем, встановлених раніше діючим законодавством.
Так, згідно з ч. 1 ст. 114 Закону № 1058-IV право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
В силу вимог пункту другого частини другої статті 114 Закону № 1058-IV на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
За відсутності стажу роботи, встановленого п. 2.2. ст. 114 Закону №1058, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності на дату досягнення віку, встановеного абзацом першим цього пункту, страхового стажу з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців у чоловіків і не менше 24 років 6 місяців у жінок.
Працівникам, які не мають стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п'ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону: чоловікам - на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи; жінкам - на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи. Зазначене зменшення пенсійного віку для жінок застосовується також у період збільшення віку виходу на пенсію по 31 грудня 2021 року.
Порядком застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики від 18.11.2005 № 383і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01.12.2005 за № 1451/11731 (далі - наказ № 383), при визначенні права на пенсію застосовуються Списки, чинні в період роботи особи. При цьому для підтвердження стажу роботи з особливо шкідливими та особливо важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку з оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи та виписку із наказу про проведення атестації робочого місця.
При цьому, за період пільгової роботи до 01.01.1992 чинні були Списки, затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 22.08.1956 № 1173.
Професія машиністів холодильних установок, що обслуговують аміачно-холодильні установки, передбачена Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах.
Також, в подальшому, як списком № 2, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 1994 року № 162, так і списком № 2, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16 січня 2003 року № 36 передбачено професію машиністи холодильних установок, що обслуговують аміачно-холодильні установки.
Відповідно до пунктів 1 та 2 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» № 637 від 12.08.1993(далі - Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Пунктом 20 Порядку № 637 передбачено, що у випадку, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ організацій або їх правонаступників.
У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Документи, що подаються для підтвердження трудової діяльності, повинні бути підписані посадовими особами і засвідчені печаткою (у разі наявності) (п. 23 Порядку № 637).
Судом встановлено, що підставою відмови позивачу у призначенні пенсії є те, що до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки на титульній сторінці трудової книжки наявне виправлення по батькові власника трудової книжки, не посвідчене належним чином.
Як вбачається з наявної у матеріалах пенсійної справи копії трудової книжки серії НОМЕР_1 від 19.07.1985 року, така була видана ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (мовою оригіналу - ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 ).
Вказані інформація зазначена на 1 сторінці вказаної трудової книжки.
Згідно з Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах та організаціях, затвердженою постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162, робітники та службовці, які надходять на роботу, зобов'язані пред'являти адміністрації підприємств трудову книжку, оформлену в установленому порядку (п.1.2). У трудову книжку вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність (п.2.2). Відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім'я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами), та дата народження зазначаються на підставі паспорта або свідоцтва про народження (п.2.10). Після вказівки дати заповнення трудової книжки працівник підписом засвідчує правильність внесених відомостей (п.2.11). Зміни записів у трудових книжках про прізвище, ім'я, по батькові та дату народження проводяться адміністрацією за останнім місцем роботи на підставі документів (паспорта, свідоцтва про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, імені, по батькові та ін.) та з посиланням на номер та дату цих документів. Вказівка зміни вноситься першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Однією рисою закреслюється, наприклад, колишнє прізвище чи ім'я, по батькові, дата народження та записуються нові дані. Посилання на відповідні документи записуються на внутрішній стороні обкладинки, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (п.2.12).
Із аналізу вищезазначених положень слідує, що обов'язок ведення трудових книжок законодавцем покладений на адміністрацію підприємств, тому її неналежне ведення не може позбавити позивача права на включення спірних періодів роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.
Більше того, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 301 від 27.04.1993 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Тому, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
При цьому, підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Крім того, з огляду на вказані вище положення Інструкції та Порядку, суд вважає, що важливим для врахування відповідного періоду роботи особи до її страхового стажу, що дає право на пенсію, є наявність відповідних записів у трудовій книжці щодо такої роботи, а не якість оформлення трудової книжки працівника.
Будь-які недоліки такого заповнення трудової книжки роботодавцем не можуть ставитись в провину працівнику, оскільки таке заповнення не залежить від його волі, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, та не може впливати на особисті права працівника.
Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.05.2018 року у справі №490/12392/16-а, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
Верховний Суд у постановах від 28.02.2018 року у справі №428/7863/17, від 24.05.2018 року у справі № 490/12392/16-а, від 04.09.2018 року у справі №423/1881/17, від 29.03.2019 року у справі №548/2056/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Отже працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення його трудової книжки та бухгалтерських документів уповноваженою особою і, тому неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини уповноваженого органу не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань призначення пенсії.
Верховний Суд в постанові від 11 травня 2022 року по справі № 120/1089/19-а зазначив, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці чи інших документах, за внесення яких вона не була відповідальна. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займала особа у той чи інший період роботи, за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу. Зазначене дає право на призначення пільгової пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення особи її конституційного права на соціальний захист, зокрема щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Таким чином, суд дійшов висновку, що періоди роботи згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 19.07.1985 року підлягають зарахуванню позивачу до стажу роботи, оскільки відповідні записи містяться у трудовій книжці та працівник не може нести відповідальності за допущені роботодавцем неточності при заповненні відповідних документів.
Також, з матеріалів справи слідує, що разом із заявою про призначення пенсії ОСОБА_1 було надано довідку Одеського ЗАТ «ОДЕСАКОНДИТЕР» №31-5 від 26.02.2025 р., згідно якої ОСОБА_1 працювала на ЗАТ «ОДЕСАКОНДИТЕР» на посаді машиніст холодильно-аміачної установки, з 20.05.1986 по 30.09.2022 року.
При цьому, суд зауважує, що трудова книжка серії НОМЕР_1 від 19.07.1985 року містить записи про періоди роботи позивача на посаді машиніста холодильно-аміачної установки, а також посилання на відповідні накази, як на підставу внесення записів. Записи завірені підписом повноважних осіб та печаткою, не містять виправлень, тобто оформлені належним чином.
Відповідачем не спростовано правильності заповнення трудової книжки позивача та не наведено інших обставин, які б могли викликати обґрунтовані сумніви у достовірності зазначених у ній даних.
Разом з тим, надання уточнюючих довідок про підтвердження спеціального стажу має місце лише у разі відсутності в трудовій книжці/або відповідних записах до неї відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, встановлених для окремих категорій працівників.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18 квітня 2019 року у справі № 156/173/17.
Відтак, оскільки позивачем надано трудову книжку, яка містить записи, якими підтверджено право позивача на пенсію відповідно до вищезазначених правових норм чинного законодавства, посилання відповідача на те, що у довідці №31-5 від 26.02.2025 р. відсутній підпис директора по кадровим питанням є неспроможним та не може бути підставою для неврахування періоду роботи з 20.05.1986 по 30.09.2002 року на Закритому акціонерному товаристві “ОДЕСАКОНДИТЕР» на посаді машиніст холодильно-аміачної установи до пільгового стажу.
Крім того, суд вважає безпідставними доводи відповідача про те, що заявницею не долучено документів, що підтверджують роботу з шкідливими і важкими умовами праці (довідка про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (Додаток №5), накази про результати атестації робочих місць за умовами праці для визначення прав робітників на пільгове пенсійне забезпечення, інші пільги та компенсації, передбачені діючим законодавством та переліки проатестованих робочих місць, виробництв, робіт, професій і посад, працівникам яким підтверджено право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2), з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 13 Закону України "Про охорону праці", пункту 4 Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.92 № 442, роботодавці зобов'язані проводити атестацію робочих місць за умовами праці.
Водночас, законодавець поклав відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації робочих місць на керівників підприємств, організацій. Атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядком проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 1992 року № 442 та Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими постановою Міністерства праці України (далі - Мінпраці) від 01 вересня 1992 року № 41.
Відповідно до зазначених нормативних актів основна мета атестації полягає в регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу в несприятливих умовах.
Згідно з пунктом 4 Порядку №442 та підпункту 1.5 пункту 1 Методичних рекомендацій для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затверджених постановою Міністерства праці України (далі - Мінпраці) від 1 вересня 1992 № 41, атестація проводиться не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації. При цьому особа, яка працює на посаді, віднесеній до Списків № 1 або № 2, робоче місце по якій підлягає атестації відповідно до Порядку №442, не наділена жодними правами (повноваженнями, обов'язками), які б могли вплинути на своєчасність проведення атестації робочих місць.
За правовим висновком, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а, атестація робочого місця є важливою в цілях забезпечення належних умов праці на підприємствах, в організаціях та установах. Проте, розуміючи положення пункту "б" статті 13 Закону № 1788-XII - "за результатами атестації робочих місць" як обмежувальний захід при призначенні пільгової пенсії, держава покладає відповідальність за непроведення атестації, та відповідно, надмірний тягар, на пенсіонера, у даному випадку позивача.
Як зазначено Великою Палатою Верховного Суду у наведеній вище постанові від 19.02.2020 у справі № 520/15025/16-а, не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні особі пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не на працівника. При цьому контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів.
Вказана позиція підтримана Верховним Судом в постанові від 28 травня 2020 року у справі №172/797/16-а.
За таких обставин рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області № 155250037186 від 20.10.2025 року є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо призначення пенсії за віком на пільгових умовах від 13.10.2025 року та прийняти рішення про призначення ОСОБА_1 пенсії за віком з 13.10.2025 року на пільгових умовах, зарахувавши до пільгового стажу періоди роботи з 20.05.1986 по 30.09.2002 року на Закритому акціонерному товаристві “ОДЕСАКОНДИТЕР» на посаді машиніст холодильно-аміачної установи, а також зарахувати інші періоди роботи на загальних підставах які зазначені у трудовій книжці НОМЕР_1 , суд зазначає наступне.
Відповідно до Рекомендації № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 № 1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Отже, у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Згідно ст. 58 Закону № 1058-IV Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовлює документи для її виплати, тобто Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.
Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Оскільки відповідачем протиправно відмовлено позивачу у призначенні пенсії, що встановлено судом, поряд з цим встановлено, що позивач на момент звернення із заявою мала відповідний страховий та пільговий стаж роботи, водночас на час судового розгляду матеріали справи не містять доказів обрахунку пенсійним органом такого стажу, суд з метою належного та ефективного захисту прав позивача вважає за необхідне зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву позивача від 13.10.2025 року, та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
З урахуванням висновку суду про задоволення позову, наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судового збору у розмірі 1211,20 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст. 2, 5, 6, 7, 9, 242-246 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (м. Вінниця, вул. Зодчих, 22, код ЄДРПОУ 13322403), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області 65012, м. Одеса, вул. Канатна, 83, код ЄДРПОУ 20987385) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 № 155250037186 від 20.10.2025 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 13322403) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 13.10.2025 року, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 , а також зарахувавши до пільгового стажу періоди роботи з 20.05.1986 року по 30.09.2002 року на Закритому акціонерному товаристві “ОДЕСАКОНДИТЕР» на посаді машиніст холодильно-аміачної установи, та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду.
В задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (м. Вінниця, вул. Зодчих, 22, код ЄДРПОУ 13322403) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).
Рішення набирає законної сили у порядку ст.255 КАС України.
Рішення може бути оскаржене у порядку та строки встановлені ст.ст.295-297 КАС України.
Суддя Самойлюк Г.П.