25 лютого 2026 року м. Житомир справа № 240/29412/25
категорія 105000000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Майстренко Н.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, за участю третьої особи - Міністерства оборони України, про визнання протиправною та скасування постанови, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 із позовом до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, в якому просить:
- визнати незаконною та скасувати постанову Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про закінчення виконавчого провадження №79746854 від 22 грудня 2025 року;
- зобов'язати Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України відновити виконавче провадження №79746854.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 22.12.2025 державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження». Позивачем зауважено, що закінчення виконавчого провадження з підстав повного фактичного виконання боржником рішення суду є незаконним, оскільки рішення виконано не було. Винесення державним виконавцем постанови про закінчення виконавчого провадження фактично порушує права позивача на реалізацію свого законного права на отримання частки з одноразової грошової допомоги, призначеної у зв'язку з загибеллю її чоловіка ОСОБА_2 .
Ухвалою суду від 07.01.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі з призначенням розгляду справи на 21.01.2026 о 15 год. 00 хв. у порядку статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України.
16.01.2026 через систему "Електронний суд" представником Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України подано відзив на позовну заяву, в якому він просить відмовити в задоволенні позовних вимог та зазначає, що боржником виконано рішення у такий спосіб, як визначено судом у самому рішенні та у виконавчому документі. У зв'язку із цим, 22.12.2025 державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, копію якої направлено на адресу стягувача.
19.01.2026 представником позивача подано відповідь на відзив.
Судове засідання, призначене на 21.01.2026, не проводилось у зв'язку із перебуванням головуючої судді на лікарняному. Наступне судове засідання призначено на 11.02.2026.
Судове засідання, призначене на 11.02.2026, не проводилось у зв'язку із надходженням від позивача клопотання про відкладення розгляду справи. Наступне судове засідання призначено на 17.02.2026 о 12 год. 00 хв.
Судове засідання, призначене на 17.02.2026, не відбулося та було відкладено на 25.02.2026 через технічні несправності у суді.
25.02.2026 суд, заслухавши думку представника позивача, протокольною ухвалою перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 18.06.2025 по справі №240/25679/24 адміністративний позов задоволено, зокрема:
- визнано протиправним та скасовано пункт 59 протокольного рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум №37/д від 22.11.2024, яким вирішено документи ОСОБА_1 повернути на доопрацювання з метою надання документів, які відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" підтверджують, що вона перебувала на утриманні загиблого (копії документів, виданих Пенсійним фондом України, які підтверджують право на призначення пенсії в разі втрати годувальника або факт призначення пенсії за загиблого, судового рішення про встановлення факту перебування на його утриманні відповідно до згаданого Закону на дату загибелі), що дають право на призначення одноразової грошової допомоги;
- зобов'язано Міністерство оборони України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення одноразової грошової допомоги у зв'язку із загибеллю ІНФОРМАЦІЯ_1 військовослужбовця ОСОБА_2 з яким проживала однією сім'єю без реєстрації шлюбу, та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки суду у даній справі.
На виконання цього рішення судом видано виконавчий лист, який стягувачем пред'явлено до виконання та на підставі якого державним виконавцем відкрите виконавче провадження ВП №79746854.
У відповідь на постанову про відкриття виконавчого провадження, листом Головного управління соціальної підтримки від 12.12.2025 за №220/13/132728 повідомлено державного виконавця про те, що на виконання рішення суду 09.10.2025 на засіданні комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, повторно розглянуто заяву стягувача, за наслідками розгляду якої прийнято рішення про відмову ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку із загибеллю ІНФОРМАЦІЯ_2 військовослужбовця ОСОБА_2 , з яким вона проживала однією сім'єю без реєстрації шлюбу.
В подальшому, 22.12.2025 головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Берегових В.С. на підставі пункту 9 частини 1 статті 39, статті 40 Закону України "Про виконавче провадження" прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження ВП №79746854, якою закінчено виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №240/25679/24, виданого 06.11.2025 Житомирським окружним адміністративним судом.
Вважаючи оскаржувану постанову незаконною, позивач звернулась до суду з вказаним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України "Про виконавче провадження" (далі - Закон №1404-VIII).
Статтею 1 Закону №1404-VIII визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частиною першою статті 5 Закону №1404-VIII встановлено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Відповідно до частини першої статті 13 Закону №1404-VIII під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Статтею 18 вказаного Закону №1404-VIII встановлено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виконавець зобов'язаний: здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; роз'яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов'язки.
Нормами пункту 9 частини 1 статті 39 Закону №1404-VIII встановлено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Відповідно до ст. 40 Закону №1404-VIII у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків не стягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, не стягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв'язку із закінченням виконавчого провадження.
Як встановлено судом, в рамках виконавчого провадження ВП №79746854 з примусового виконання виконавчого листа по справі №240/25679/24 на боржника - Міністерство оборони України покладалось зобов'язання повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення одноразової грошової допомоги у зв'язку із загибеллю ІНФОРМАЦІЯ_1 військовослужбовця ОСОБА_2 , з яким вона проживала однією сім'єю без реєстрації шлюбу, та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки суду у даній справі.
Листом від 12.12.2025 за №220/13/ НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 повідомлено державного виконавця про повне фактичне виконання рішення згідно з виконавчим документом. Серед іншого, в листі наголошено, що на виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 18.06.2025 по справі №240/25679/27 комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, повторно розглянуто заяву стягувача, за наслідками розгляду якої прийнято рішення про відмову ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку із загибеллю ІНФОРМАЦІЯ_2 військовослужбовця ОСОБА_2 , з яким вона проживала однією сім'єю без реєстрації шлюбу (витяг з протоколу № 31/с від 09.10.2025).
Виходячи зі змісту протоколу, підставою для відмови ОСОБА_1 є те, що встановлення судом факту проживання однією сім'єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та загиблого ОСОБА_2 не створює підстав для набуття заявницею статусу одного з подружжя, та, відповідно, виникнення у неї права на отримання одноразової грошової допомоги.
Щодо призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі та порядку, передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова №168), у протоколі зазначено, що згідно з пунктом 2 Постанови №168 у редакції, що діяла на дату загибелі ОСОБА_2 , особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією Постановою, можуть реалізувати це право з дня його виникнення.
Днем виникнення такого права є дата загибелі особи, зазначеної у пункті 1 цієї постанови, в період дії воєнного стану, що зазначена у свідоцтві про смерть.
Таким чином, днем виникнення у ОСОБА_1 права на одноразову грошову допомогу є дата, зазначена у свідоцтві про смерть ОСОБА_2 , а саме: ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відповідно до абзацу 1 пункту 2 Постанови станом на 08.11.2022 було передбачено, що одноразова грошова допомога в розмірі 15 000 000 гривень розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон), крім громадян російської федерації або республіки білорусь та осіб, які постійно проживають на територіях цих країн, осіб, які засуджені за державну зраду, колабораційну діяльність, пособництво державі-агресору.
У редакції статті 16-1 згаданого Закону, чинній на 08.11.2022, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають: батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого).
Рішенням суду визнано протиправним повернення на доопрацювання документів ОСОБА_1 та зобов'язано Міністерство оборони України повторно розглянути її заяву про призначення одноразової грошової допомоги саме як особи, яка проживала однією сім'єю без реєстрації шлюбу із загиблим ОСОБА_2 , що встановлено рішенням Ємільчинського районного суду Житомирської області від 18.06.2024 у справі № 277/589/24.
Дане рішення Житомирського окружного адміністративного суду 18.06.2025 у справі №240/25679/24 не містить висновків щодо наявності у ОСОБА_1 безумовного права на одноразову грошову допомогу у зв'язку з загибеллю ОСОБА_2 .
Боржник вказав, що право на ОГД - це разове зобов'язання держави, яке виникає лише внаслідок конкретної події - смерті військовослужбовця. Закон, який діє на день цієї події, визначає, хто має право на допомогу. Якщо особа не входила до кола суб'єктів, визначених чинним на той день законом, то подальше розширення переліку осіб у майбутньому не створює їй такого права, якщо це прямо не передбачено в законі.
Смерть військовослужбовця настала 08.11.2022.
На цю дату чинною була редакція ст. 16-1 Закону України №2011-ХІІ, що не включала до кола осіб, які мають право на отримання ОГД, осіб, які проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу із загиблим.
Редакція, яка розширила коло суб'єктів, набула чинності лише з 29.03.2024, тобто вже після загибелі військовослужбовця. Жодна норма цього закону не передбачає його зворотної дії щодо осіб, які проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу із загиблим.
Таким чином, боржник вважає, що надання заяви у межах трирічного строку не створює нового права на отримання ОГД і не змінює коло осіб, які можуть претендувати на таку допомогу.
Виконуючи судове рішення, боржник визнав, що судом встановлено факт проживання однією сім'єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та загиблого ОСОБА_2 , проте з огляду на дату набрання чинності правовими нормами, які регулюють спірні правовідносини, дійшов висновку про наявність підстав для відмови ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку із загибеллю ІНФОРМАЦІЯ_1 військовослужбовця ОСОБА_2 , з яким вона проживала однією сім'єю без реєстрації шлюбу. Така відмова ґрунтується на інших обставинах, які не були предметом дослідження при розгляді справі № 240/25679/24.
При цьому, боржником виконано рішення у такий спосіб, як визначено судом у самому рішенні та у виконавчому документі.
Доводи позивача фактично зводяться до незгоди з повторним рішенням Міністерства оборони України, а не до оскарження процесуальних дій державного виконавця. У випадку незгоди з рішенням комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, позивач не позбавлена права оскаржити його в межах окремого судового провадження.
Судовим рішенням у справі №240/25679/24 не було зобов'язано Міністерство оборони України призначити або виплатити одноразову грошову допомогу, а лише повторно розглянути заяву позивача та прийняти рішення.
Факт повторного розгляду та прийняття рішення підтверджений належними документами, які були надані боржником у межах виконавчого провадження.
У суду відсутні підстави вважати інформацію, викладену ІНФОРМАЦІЯ_3 у листі від 12.12.2025 за №220/13/132728, недостовірною.
Суд зазначає, що доведення невиконання судового рішення у повному обсязі включає підтвердження факту, що відповідач не виконав всі зобов'язання, які були визначені судом в його рішенні. Це може включати неповноцінне виконання, неповне виконання або повне невиконання зобов'язань.
Разом із тим, документи, що підтверджують факт невиконання або неповного виконання Міністерством оборони України зобов'язань щодо повторного розгляду заяви ОСОБА_1 про призначення одноразової грошової допомоги у зв'язку із загибеллю ІНФОРМАЦІЯ_1 військовослужбовця ОСОБА_2 , з яким вона проживала однією сім'єю без реєстрації шлюбу, та прийняття рішення з урахуванням правової оцінки суду, матеріали справи не містять.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що державний виконавець правомірно закінчив виконавче провадження, у зв'язку з чим підстави для визнання протиправною та скасування постанови про закінчення виконавчого провадження відсутні.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Керуючись статтями 2, 77, 90, 139, 242-246, 272, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (вул. Городецького архітектора, 13, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 00015622), за участю третьої особи - Міністерства оборони України (просп. Повітряних Сил, 6, м. Київ, 03049, код ЄДРПОУ 00034022) про визнання протиправною та скасування постанови, зобов'язання вчинити дії відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 272 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 287, 296-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.М. Майстренко
25.02.26