Україна
Донецький окружний адміністративний суд
26 лютого 2026 року Справа№200/9962/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Загацької Т.В., розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях про визнання протиправною та скасування постанови, -
До Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях, в якому просить:
- визнати протиправною та скасувати постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті серії ОПШ №084410 від 08.07.2025 про застосування адміністративно-господарського штрафу до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ;
- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті (03150, м. Київ, вул. Антоновича, 51; код ЄДРПОУ 39816845) в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті (61022, м. Харків, майдан Свободи, буд.5) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (ІПН: НОМЕР_1 ; місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) понесені ним судові витрати зі сплати судового збору та професійної правничої допомоги у повному обсязі.
В обґрунтування вимог позивачем вказано, що суб'єктом відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт, є автомобільний перевізник, який здійснює перевезення пасажирів на договірних умовах. Оскільки транспортний засіб позивача, переданий у користування ТОВ “БАСТРАНС», який здійснює на ньому господарську діяльність, та водій є найманим працівником ТОВ “БАСТРАНС», позивач не є суб'єктом відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт, що унеможливлює застосування до неї адміністративно-господарського штрафу накладеного спірною постановою. Позивач вказує на безпідставність накладеного штрафу, оскільки порушення законодавства про автомобільний транспорт нею не вчинялось.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 23.12.2025 відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
До суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому представник відповідача проти позову заперечував та вказував, що в ході перевірки зазначеного транспортного засобу було встановлено, що він належить ОСОБА_1 , проте використовується позивачем у господарській діяльності. Водієм надався тимчасовий реєстраційний талон на ТОВ “БАСТРАНС», який відповідно до відмітки, яка мається у ньому, дійсний лише за наявності реєстраційного документа на транспортний засіб. Відтак, він не повинен братися до уваги для встановлення автомобільного перевізника.
Стосовно приналежності позивачу статусу «автомобільний перевізник» слід врахувати те, що останній зазначений у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, основного виду економічної діяльності «49.31 Пасажирський наземний транспорт міського та приміського сполучення», що в сукупності свідчить про приналежність такого статусу.
Також відповідач не погодився з розміром витрат на правничу допомогу та вказав, що дії адвоката у цій справі не потребували тих затрат часу, які заявлені представником позивача як доведені витрати на професійну правничу допомогу. Вважає, що розмір витрат має бути зменшений.
Враховуючи викладене, представник відповідача просив відмовити в задоволенні позову у повному обсязі.
У відповіді на відзив представник позивача вказує, що позивач не є суб'єктом відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт, що взагалі унеможливлює застосування до останнього адміністративно-господарського штрафу накладеного Постановою серії ОПШ№084410 від 08.07.2025. Просить суд задовольнити позовні вимоги.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно ст. 258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
З огляду на вищевикладене справа розглядається судом в спрощеному позовному провадженні без виклику сторін.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань позивач зареєстрований, як фізична особа-підприємець (РНОКПП 3401201111), основний вид економічної діяльності: “49.31 Пасажирський наземний транспорт міського та приміського сполучення».
Згідно зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 , власником транспортного засобу «MERCEDES-BENZ SPRINTER 519 CDI» з номерним знаком НОМЕР_3 , є ОСОБА_1 .
01.05.2025 між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю “БАСТРАНС» укладено договір оренди транспортного засобу №2/05-25, відповідно до пункту 1.1 якого транспортний засіб марки “MERCEDES-BENZ SPRINTER 519 CDI», реєстраційний номер НОМЕР_3 , передано Товариству з обмеженою відповідальністю “БАСТРАНС» у тимчасове користування. Згідно з пунктом 6.1 цього договору строк дії договору вказано з 01 травня 2025 по 05 травня 2028 року.
Територіальним сервісним центром видано тимчасовий реєстраційний талон серії ХХР №115120 про належність вказаного транспортного засобу Товариству з обмеженою відповідальністю “БАСТРАНС».
Відповідно до Ліцензії серії АЕ №572946 від 08.04.2015 року ТОВ “БАСТРАНС» має право здійснювати внутрішні перевезення пасажирів автобусами.
Також, транспортний засіб “MERCEDES-BENZ SPRINTER 519 CDI» з номерним знаком НОМЕР_3 є застрахованим, що підтверджується Полісом №227801996 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 16.03.2025, який є дійсним (чинним) до 15.03.2026.
Відповідно до направлення на перевірку Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті №ОНР 002305 від 06.06.2025 співробітниками відповідача проводилась рейдова перевірка транспортних засобів на адміністративній території Донецької, Луганської, Харківської областях, та міста Харків, з 09.06.2025 по 15.06.2025.
13.06.2025 о 12 год. 10 хв. здійснено перевірку транспортного засобу “MERCEDES-BENZ SPRINTER 519 CDI», реєстраційний номер НОМЕР_3 , під керуванням водія ОСОБА_2 .
Відповідно до Акту серії ОАР №063016 від 13.06.2025, під час перевірки виявлено порушення п.53 Постанови КМУ від 18.02.1997 року №176, здійснення посадки/висадки пасажирів у пункті (АС-1, платформа 4) визначеному для посадки/висадки пасажирів для маршрутів з регулярних перевезень без документів передбачених ст.39 ЗУ «Про автомобільний транспорт», а саме без витягу з дозволу для міжобласного маршруту, передбаченого п.30 Постанови КМУ від 18.02.1997 №176, схеми маршруту, таблиці вартості проїзду затвердженої перевізником, у тому числі порушення, відповідальність за які передбачена статтею 60 Закону України про автомобільний транспорт.
Постановою в.о. начальника Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті № 084410 від 08.07.2025 року на підставі абз. 3 ч. 1 статті 60 Закону України “Про автомобільний транспорт» застосовано до ФОП ОСОБА_1 адміністративно-господарський штраф у розмірі 17000 грн.
Вирішуючи даний спір, суд виходить з такого.
Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначені Законом України від 05 квітня 2001 року №2344-ІІІ “Про автомобільний транспорт» (далі - Закон №2344-ІІІ), який регулює відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами-суб'єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень.
Відповідно до частини дванадцятої статті 6 Закону №2344-III державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.
Процедура проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт визначена Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 листопада 2006 року №1567 (далі - Порядок №1567).
Відповідно до пункту 4 Порядку №1567 рейдові перевірки (перевірки на дорозі) на автомобільному транспорті проводяться посадовими особами Укртрансбезпеки та її територіальних органів (далі - посадові особи) у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення, направлення на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) згідно з додатком 1-1, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку.
Пунктом 13 Порядку №1567 передбачено, що графік проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) складається та затверджується керівником або заступником керівника Укртрансбезпеки або її територіального органу з урахуванням стану аварійності, періоду, що пройшов від попередньої перевірки, забезпечення належного рівня транспортного обслуговування в окремих регіонах, інформації про діяльність осіб, що незаконно надають послуги з перевезень, перевірки дотримання умов перевезень, визначених дозволом (договором) на перевезення, та інших обставин.
За приписами пункту 14 Порядку №1567 рейдовою перевіркою (перевіркою на дорозі) є перевірка транспортних засобів автомобільних перевізників на всіх видах автомобільних доріг на маршруті руху в будь-який час з урахуванням інфраструктури (автовокзали, автостанції, автобусні зупинки, місця посадки та висадки пасажирів, стоянки таксі і транспортних засобів, місця навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, зони габаритно-вагового контролю, інші об'єкти, що використовуються автомобільними перевізниками для забезпечення діяльності автомобільного транспорту) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт.
За змістом пункту 15 Порядку №1567 під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) перевіряється виключно наявність визначених статтями 39 і 48 Закону №2344-III документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом (абзац 2).
Згідно з пунктом 21 Порядку №1567 у разі виявлення в ході рейдової перевірки (перевірки на дорозі) транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовою особою (особами), що провела перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3.
Про результати перевірки транспортного засобу (відсутність порушення або зазначення номера складеного акта) посадова особа робить запис у дорожньому листі (за наявності такого) із зазначенням дати, часу, місця перевірки, свого прізвища, місця роботи і посади, номера службового посвідчення та ставить свій підпис, а у разі проведення перевірки виконання Європейської угоди ставить відповідний відбиток печатки на реєстраційному листку режиму праці та відпочинку водіїв (у разі наявності).
Пунктом 22 Порядку №1567 передбачено, що у разі відмови водія від підписання акта рейдової перевірки (перевірки на дорозі) транспортного засобу посадова особа (особи), що провела перевірку, вносить про це запис.
Відповідно до статті 1 Закону №2344-ІІІ автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; послуга з перевезення пасажирів чи вантажів - перевезення пасажирів чи вантажів транспортними засобами на договірних умовах із замовником послуги за плату.
Згідно зі статтею 34 Закону №2344-ІІІ автомобільний перевізник повинен, зокрема, виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів.
За правилами частин першої та другої статті 39 Закону №2344-ІІІ автомобільні перевізники, водії, пасажири повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконуються пасажирські перевезення.
Документи для регулярних пасажирських перевезень:
для автомобільного перевізника - ліцензія, договір із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування чи їх дозвіл, паспорт маршруту, документ, що засвідчує використання автобуса на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством України;
для водія автобуса - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, квитково-касовий лист, схема маршруту, розклад руху, таблиця вартості проїзду (крім міських перевезень), інші документи, передбачені законодавством України;
для пасажира - квиток на проїзд в автобусі та на перевезення багажу (для пільгового проїзду - посвідчення особи встановленого зразка чи довідка, на підставі якої надається пільга), а в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду - електронний квиток та документи для пільгового проїзду.
Суд звертає увагу, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, передбачена статтею 60 Закону №2344-ІІІ, застосовується до автомобільних перевізників, а не до власників/користувачів транспортного засобу, яким перевозяться пасажири. При цьому, автомобільний перевізник не може визначатися тільки на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб (адже такі дані не завжди можуть збігатися).
Тобто, положення статті 60 Закону №2344-ІІІ не можуть бути застосовані до особи, яка не є учасником правовідносин, щодо яких компетентним органом проводиться перевірка дотримання законодавства про автомобільний транспорт.
Така позиція є сталою та послідовною і неодноразово зазначалася у постановах Верховного Суду у справах цієї категорії (постанови від 23.08.2023 у справі №600/1407/22-а, від 06.09.2023 у справі №120/5064/22, від 12.10.2023 у справі №280/3520/22, від 07.12.2023 у справі №620/18215/21, від 27.03.2025 у справі №420/6854/23).
Отже, першочерговим є належне установлення автомобільного перевізника, щодо якого проводиться перевірка і у кожному такому випадку уповноважений контролюючий орган зобов'язаний встановити, а особа, транспортний засіб якої перевіряється, зобов'язана надати документи, які містять беззаперечну інформацію щодо предмета такої перевірки, зокрема інформацію про автомобільного перевізника.
При цьому, на основі самих лише реєстраційних документів на транспортний засіб не визначити суб'єкта, який має нести відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт. Ці вихідні дані орган контролю отримує на місці перевірки, тоді як постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу виноситься за результатами розгляду справи в територіальному органі Укртрансбезпеки і саме під час її розгляду і має бути встановлений суб'єкт (особа порушника), який в розумінні частини першої статті 60 Закону №2344-ІІІ має нести відповідальність за порушення вимог цього Закону.
Позивач заперечує правомірність оскаржуваної постанови, вказуючи, що вона не є автомобільним перевізником у розумінні Закону №2344-III, а відтак не може бути притягнута до відповідальність за порушення зазначеного законодавства.
Позивач вказує, що транспортний засіб зареєстровано на ФОП ОСОБА_1 , однак на момент перевірки він перебував у користуванні Товариства з обмеженою відповідальністю “БАСТРАНС», що підтверджується тимчасовим реєстраційним посвідченням, яке було надано водієм при перевірці, та повідомлено відповідача листами до розгляду справи, та прийняття спірної постанови.
Як встановлено судом вище, акт проведення перевірки №ОАР063016 містить фактичні відомості про те, що автомобільним перевізником є ТОВ “БАСТРАНС», та також вказано, що фактичним належить ОСОБА_1 .
Верховний Суд у постанові від 19.10.2023 у справі №640/27759/21 вказав, що в контексті належного установлення автомобільного перевізника, щодо якого проводиться перевірка, варто виходити із того, що у кожному такому випадку уповноважений контролюючий орган зобов'язаний встановити, а особа, транспортний засіб якої перевіряється, зобов'язана надати документи, які містять беззаперечну інформацію щодо предмета такої перевірки, зокрема, інформацію про автомобільного перевізника.
У спірній постанові про застосування адміністративно-господарського штрафу №084410 від 08.07.2025 відповідач визначив автомобільним перевізником фізичну особу- підприємця ОСОБА_1 .
Суд зазначає, що матеріалами справи не містять доказів того, що транспортний засіб марки “MERCEDES-BENZ SPRINTER 519 CDI», реєстраційний номер НОМЕР_3 , використовувався позивачем у її господарській діяльності, тобто позивач в розумінні вимог Закону №2344-III не є перевізником, а отже не є суб'єктом відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт в межах спірних правовідносин, як наслідок підстави для застосування до позивача адміністративно господарського, передбаченого статтею 60 Закону №2344-III відсутні.
Інших доводів, що можуть вплинути на правильність вирішення судом спору, що розглядається, матеріали справи не містять.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994, серія A, №303-A, пункт 29).
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Згідно із статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Аналогічна позиція стосовно обов'язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи “Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), від 01.07.2003 №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).
Враховуючи вищезазначене та оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з квитанцією про сплату судового збору, позивачем за подання цього адміністративного позову сплачено судовий збір в розмірі 2422,40 грн.
Таким чином, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2422,40 грн.
При цьому, позивачем заявлено клопотання про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу в розмірі 12 922,40 грн.
Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу.
Згідно ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
5. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно зі ст.ст. 1, 30 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Як убачається з матеріалів справи, судові витрати складаються також з витрат на правничу допомогу, що підтверджується ордером від 16.12.2025 на надання правничої допомоги, Договором № 1/11 від 11.12.2025 про надання професійної правничої допомоги (далі - Договір), Додатковою угодою № 1 від 11.12.2025 до Договору, Актом № 1 до Договору від 16.12.2025 рку про надані послуги до Договору.
Виходячи з аналізу вищенаведених норм суд дійшов до висновку про те, що витрати сторони на правничу допомогу мають бути фактично понесеними (здійсненими) та підтвердженими відповідними належними, достовірними, достатніми та допустимими доказами.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Суд звертає увагу, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 за № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 за № 3477-IV “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
За практикою Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі “Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі “Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі “Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі “Меріт проти України» заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
У справі “East/West Alliance Limited проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі “Боттацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).
У пункті 269 Рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі “Іатрідіс проти Греції»(Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Суд звертає увагу, що надані адвокатом документи свідчать про те, що адвокатом завищено розмір витрат на надану ним правову допомогу.
В свою чергу, враховуючи зміст позовної заяви, час, який необхідно затратити кваліфікованому юристу на підготовку усіх матеріалів даної адміністративної справи, складність даної адміністративної справи, а саме те, що вона відноситься до справ незначної складності та розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, а також те, що судова практика з приводу даних правовідносин сформована, суд дійшов висновку, що сума судових втрат на професійну правничу допомогу не є співмірною складності справи.
Суд зауважує, що позивачка вільна у виборі представника та у визначенні розміру його гонорару за домовленістю сторін, проте цей вибір не повинен бути надмірно обтяжливим для іншої сторони процесу при вирішенні судом питання про розподіл судових витрат.
При цьому, згідно з відомостями комп'ютерної бази “Діловодство спеціалізованого суду» адвокатом Шевченком О.І. за 2025 рік подані ідентичні позови щодо скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу.
Таким чином, ураховуючи зазначене вище, а також заперечення відповідача щодо розміру судових витрат, складність справи та обсяг наданих послуг адвокатом, суд вважає співмірним розмір витрат на правничу допомогу у розмірі 3000 грн, що підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача.
Керуючись ст.9, 19, 72-79, 90, 132, 139, 241-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державної служби України з безпеки на транспорті (03150, м. Київ, вул. Антоновича, 51; код ЄДРПОУ 39816845) в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях (61022, м. Харків, майдан Свободи, буд.5) про визнання протиправною та скасування постанови, - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті №084410 від 08.07.2025 про застосування адміністративно-господарського штрафу до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 у розмірі 17000,00 грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2422,40 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн.
Повне судове рішення складене 26.02.2026 року.
Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Т.В.Загацька