25 лютого 2026 року
м. Київ
справа № 464/6318/25
провадження № 61-16522св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідачка), Осіяна О. М., Шиповича В. В.,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом ОСОБА_1
доВищої ради правосуддя,
треті особи:Президент України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини,
провідшкодування шкоди, заподіяної органом державної влади, їх посадовою особою
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Сихівського районного суду міста Львова від 15 вересня 2025 року в складі судді Беспальок О. А. та постанову Львівського апеляційного суду від 11 грудня 2025 року в складі колегії суддів: Копняк С. М., Бойко С. М., Ніткевича А. В.,
Короткий зміст вимог позову
1. У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП), в якому просив:
- надати висновок про невідповідність процесуальних дій та ухвали Вищої ради правосуддя від 02 липня 2025 року, якою відмовлено у відкритті дисциплінарної справи за його скаргами стосовно суддів Львівського апеляційного суду та Верховного Суду «нормам конституційного та процесуального верховенства права» та визнати їх незаконними;
- навести висновок з обґрунтуванням, що процесуальні дії та рішення Сихівського районного суду м. Львова від 03 вересня 2025 року відповідають нормам Конституції України;
- визнати ухвалу Вищої ради правосуддя від 02 липня 2025 року про відмову у відкритті дисциплінарної справи за його скаргами стосовно суддів Львівського апеляційного суду та Верховного Суду такою, що не відповідає «нормам конституційного та процесуального верховенства права»;
- стягнути з Вищої ради правосуддя як органу державної влади, в особі Маселка Р. А., ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , заподіяну йому шкоду у розмірі 500 272 650,18 грн або 10 340 100 євро у перерахунку на гривні за курсом НБУ на день набуття судовим рішенням законної сили.
Короткий зміст оскаржуваних у цій справі судових рішень
2. Ухвалою Сихівського районного суду міста Львова від 15 вересня 2025 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного суду від 11 грудня 2025 року, відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 .
Роз'яснено ОСОБА_1 право на звернення з цим позовом до суду адміністративної юрисдикції за правилами підсудності, встановленими КАС України.
3. Судові рішення мотивовані тим, що позивач, обґрунтовуючи вимоги, просив установити незаконність вчинених відповідачем дій (бездіяльності) відносно нього, встановити у зв'язку з цим факт заподіяння йому шкоди та відшкодувати таку шкоду за рахунок відповідача.
4. Наведене свідчить, що цей спір є публічно-правовим і стосується належного виконання ВРП своїх повноважень під час розгляду скарг про притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності.
5. Оскільки спір стосується захисту прав, свобод і інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин, то, за висновком суду, такий спір не підлягає розгляду в поряду цивільного судочинства.
Узагальнені вимоги та доводи особи, яка подає касаційну скаргу
6. 29 грудня 2025 року через підсистему «Електронний суд» ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив скасувати ухвалу Сихівського районного суду міста Львова від 15 вересня 2025 року та постанову Львівського апеляційного суду від 11 грудня 2025 року, а справу направити до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.
7. Як на підставу касаційного оскарження ОСОБА_1 послався на порушення судами норм процесуального права та наголошував на порушенні судами його конституційних прав.
8. Зазначає, що в цій справі відсутній публічно-правовий спір, оскільки відповідач є для позивача лише виконавцем його вимог, а не суб'єктом владних управлінських повноважень, рішення якого позивач зобов'язаний виконувати.
9. Вказує, що суди, пославшись на норми КАС України, зокрема, статтю 22, не врахували, що предметом оскарження в цій справі є не рішення ВРП, ухвалене по суті дисциплінарної скарги, а ухвала Дисциплінарної палати ВРП про відмову у відкритті дисциплінарного провадження, яка в силу вимог Закону України «Про Вищу раду правосуддя» оскарженню не підлягає.
10. Зауважує, що суди безпідставно застосували висновки з постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2020 року в справі № 813/1045/18, про те, що в межах цивільного процесу суд не може досліджувати та встановлювати правомірність дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця, оскільки такі висновки сформульовані в спорі між посадовою особою суб'єкта владних повноважень та її керівником.
11. Позивач переконаний, що необхідно було застосувати висновок, наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17, про те, що суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази.
12. Також до касаційної скарги включено заперечення на ухвали, які не підлягають самостійному касаційному оскарженню, а саме: протокольні ухвали Львівського апеляційного суду, проголошенні в судовому засіданні від 13 листопада 2025 року (щодо відмови в постановленні ухвали про обов'язкову участь третіх осіб у розгляді справи та окремої ухвали про неналежне виконання такими особами своїх обов'язків), ухвалу Львівського апеляційного суду від 18 листопада 2025 року про відмову в задоволенні заяви про відвід та протокольну ухвалу Львівського апеляційного суду, проголошену в судовому засіданні від 11 грудня 2025 року, щодо відмови в обов'язковій участі третіх осіб.
13. Крім того, позивач у касаційній скарзі просив:
- постановити ухвалу про обов'язкову участь у судовому розгляді (судових засіданнях) третіх осіб на боці позивача;
- постановити окрему ухвалу суду щодо незаконності процесуальних дій Львівського апеляційного суду (колегії суддів Львівського апеляційного суду);
- постановити окрему ухвалу суду щодо відмови виконання третіми особами на боці позивача своїх конституційних та процесуальних обов'язків під час розгляду справи Львівським апеляційним судом;
- постановити окрему ухвалу суду щодо протиправного втручання у роботу Львівського апеляційного суду працівника відділу нормативно-правової роботи та підготовки проектів консультативних висновків Вищої ради правосуддя ОСОБА_6 .
14. Такі вимоги позивача обґрунтовані тим, що, на його переконання, апеляційний суд безпідставно в ухвалі про відкриття апеляційного провадження не зобов'язав третіх осіб на стороні позивача надати пояснення по суті спору та надалі відхилив клопотання позивача про обов'язкову участь третіх осіб у судовому процесі та постановлення окремої ухвали щодо неналежної реалізації покладених на них конституційних обов'язків.
15. Крім того, позивач уважає, що апеляційний суд безпідставно допустив до участі в справі представника ВРП, повноваження якої містять обмеження, зокрема, в частині права на визнання позову та укладення мирової угоди.
16. Позивач також не погоджується з постановленою апеляційним судом ухвалою про відмову в задоволенні заяви про відвід, вважаючи, що така ухвала мала бути постановлена судом у складі іншої колегії суддів.
Узагальнені вимоги та доводи особи, яка подає відзив на касаційну скаргу
17. 04 лютого 2026 року Вища рада правосуддя через підсистему «Електронний суд» подала відзив на касаційну скаргу, підписаний представником Голод О. В., у якому просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
18. Відзив мотивувала тим, що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що зміст позовних вимог ОСОБА_1 свідчить про те, що між сторонами наявний публічно-правовий спір щодо реалізації повноважень ВРП у процедурі прийняття до розгляду дисциплінарних скарг. Вимоги щодо відшкодування шкоди, заявлені в одному провадженні разом з проханням вирішити публічно-правовий спір, теж підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.
19. Щодо доводів позивача про допуск до участі в розгляді справи неповноважного представника відповідача, то ВРП зазначає, що відповідні повноваження підтвердженні витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
20. Відповідач також зазначає, що відмова суду в постановленні ухвали про обов'язкову участь у справі третіх осіб на стороні позивача не порушує його прав, оскільки ОСОБА_1 , посилаючись на власну юридичну необізнаність, намагається використати інститут залучення третіх осіб замість механізму отримання правничої допомоги, що не передбачено процесуальним законодавством.
21. У відзиві також зазначено, що заявлений позивачем відвід в силу приписів статті 40 ЦПК України обґрунтовано вирішено тим складом апеляційного суду, в провадженні якого перебувала справа, оскільки відвід заявлено безпосередньо в судовому засіданні 13 листопада 2025 року, тобто пізніше, ніж за три робочі дні до дня судового засідання, як того вимагає процесуальний закон.
22. Ухвалою від 16 січня 2026 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі та витребував її матеріали з суду першої інстанції.
23. 22 січня 2026 року ОСОБА_1 через підсистему «Електронний Суд» подав заяву, в якій зазначив, що суд в ухвалі про відкриття касаційного провадження не зобов'язав третіх осіб на стороні позивача надати пояснення по суті спору. У зв'язку з цим просив суд повідомити позивача про те, чи Верховний Суд відмовляється від виконання вимог Конституції України, та постановити відповідну ухвалу, яку просив направити йому за його адресою.
24. 05 лютого 2026 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний Суд» від ОСОБА_1 надійшли:
- заява про неможливість допуску до участі в розгляді цієї справи Голод О. В. , яка підписала відзив на касаційну скаргу як представник ВРП, мотивована тим, що така особа не має всього обсягу повноважень сторони у справі, зокрема, не може визнати позов чи укласти мирову угоду;
- заява про постановлення окремої ухвали щодо Голод О. В. з підстав порушення посадовою особою ВРП норм Конституції України;
- заява про неможливість розгляду справи без участі визначених позивачем учасників справи, зокрема третіх осіб, які зобов'язані надати пояснення по суті спору.
25. 17 лютого 2026 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
26. 19 лютого 2026 року ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» подав заяву, в якій просив надати ухвалу суду, якою Голод О. В. допущено до участі в справі як представника відповідача.
Межі касаційного перегляду справи
27. Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку, зокрема ухвали суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі, після їх перегляду в апеляційному порядку (пункт 2 частини першої статті 389 ЦПК України).
28. Відповідно до абзацу шостого частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
29. Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
30. За змістом першої та третьої частини статті 406 ЦПК України ухвали судів першої та апеляційної інстанцій можуть бути оскаржені в касаційному порядку у випадках, передбачених пунктами 2, 3 частини першої статті 389 цього Кодексу. Касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.
Право, застосоване судом, та оцінка доводів касаційної скарги
Щодо юрисдикції спору
31. Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
32. Правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи (стаття 124 Конституції України).
33. Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
34. Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання правил юрисдикції та підсудності.
35. Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
36. Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
37. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами (частина перша статті 19 ЦПК України).
38. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
39. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
40. Водночас частиною першою статті 2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
41. Частина перша статті 4 КАС визначає, що публічно-правовий спір - це, зокрема, спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 2); а суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7).
42. За змістом частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
43. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
44. Вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства (частина п'ята статті 21 КАС України).
45. Крім того, Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності ВРП (частина четверта статті 22 КАС України).
46. Отже, справами адміністративної юрисдикції є публічно-правові спори, ознакою яких є не лише особливий суб'єктний склад, але й їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій (крім спорів, для яких закон установив інший порядок судового вирішення). Ці функції суб'єкт владних повноважень повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір і щодо особи, яка звернулася до суду. Прийняте суб'єктом владних повноважень при виконанні управлінських функцій рішення, вчинені дії або бездіяльність безпосередньо стосуються правового статусу (прав, законних інтересів, свобод, обов'язків) цієї особи.
47. У справі, яка переглядається, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ВРП, у якому, зокрема, просив визнати протиправними дії відповідача щодо постановлення ухвали від 02 липня 2025 року про відмову у відкритті дисциплінарної справи за його скаргами стосовно суддів Львівського апеляційного суду та Верховного Суду.
48. Крім того, посилався на те, що такими діями ВРП заподіяла йому шкоду, відшкодування якої він просив стягнути з ВРП в судовому порядку.
49. При визначенні правої природи рішень ВРП, ухвалених в процедурі дисциплінарного провадження, Верховний Суд звертається до спеціального закону, який регламентує діяльність ВРП.
50. Законом України «Про Вищу раду правосуддя» визначено, що ВРП є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.
51. Відповідно до статті 3 цього Закону ВРП здійснює, зокрема, такі повноваження: забезпечує здійснення дисциплінарним органом дисциплінарного провадження щодо судді; розглядає скарги на рішення відповідних органів про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора; ухвалює рішення про звільнення судді з посади; ухвалює рішення про тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя.
52. За змістом частини другої статті 42 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» дисциплінарні провадження щодо суддів здійснюють Дисциплінарні палати ВРП.
53. Дисциплінарне провадження включає, зокрема, попередню перевірку дисциплінарної скарги, вивчення матеріалів для встановлення ознак вчинення суддею дисциплінарного проступку, ухвалення рішення про залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги, відмову у відкритті дисциплінарної справи або відкриття дисциплінарної справи (пункт 1 частини третьої статті 42 Закону України «Про Вищу раду правосуддя»).
54. Підстави для відмови у відкритті дисциплінарної справи наведено в статті 45 цього Закону. Згідно з частиною другою цієї статті Закону рішення про відмову у відкритті дисциплінарної справи ухвалюється Дисциплінарною палатою та оскарженню не підлягає.
55. Отже, діяльність ВРП у процедурі розгляду дисциплінарних скарг, складовою якої є етап прийняття скарг до розгляду та вирішення питання про відкриття дисциплінарного провадження, є реалізацією цим державним органом наданих йому законом владних повноважень у сфері підтримання компетентності, професійності та незалежності суддівського корпусу.
56. Втім, саме лише звернення особи зі скаргою до ВРП та подальша відмова цього органу у відкритті дисциплінарного провадження не свідчить про наявність будь-якого спору між ними в межах такої процедури, про що детальніше буде зазначено далі.
57. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 зазначено, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
58. Звертаючись до суду, позивач сам визначає предмет і підстави свого позову, що є реалізацією принципу диспозитивності судового процесу, закріпленого в статті 13 ЦПК України.
59. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
60. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частина третя статті 13 ЦПК України).
61. У справі, яка переглядається, ОСОБА_1 на власний розсуд визначив, що порушення своїх прав він, як особа, яка звернулася до ВРП зі скаргою на дії суддів, бачить у неправомірній відмові дисциплінарного органу у відкритті провадження за його дисциплінарною скаргою.
62. Крім того, така відмова, на його переконання, заподіяла йому шкоду, яку він просить відшкодувати за рахунок відповідача. Вимога про відшкодування шкоди в цій справі нерозривно пов'язана з вимогами про визнання протиправними дій ВРП і скасування ухвали цього органу та згідно з визначеними позивачем підставами позову безпосередньо залежить від результату їх вирішення (є похідною).
63. З урахуванням того, що розгляд пред'явлених у цій справі вимог передбачає оцінку правомірності дій суб'єкта владних повноважень у процедурі здійснення дисциплінарного провадження за вимогою особи, прав та обов'язків якої здійснення дисциплінарного провадження не стосується, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про непідсудність цієї справи судам цивільної юрисдикції.
64. У цьому контексті Верховний Суд нагадує усталену практику Великої Палати Верховного Суду у подібній категорії справ.
65. Зокрема, в постанові від 06 березня 2025 у справі № 990/11/25 зазначено, що позивач, хоч і наділений правом подати скаргу на дії судді та ініціювати в такий спосіб дисциплінарне провадження, але не є безпосереднім учасником правовідносин, які виникають у зв'язку з вирішенням питання про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Оцінювати дії судді під час виконання посадових обов'язків має право лише ВРП, рішення якої щодо притягнення чи відмови у притягненні судді до дисциплінарної відповідальності створюють юридичні наслідки для такого судді, а не для скаржника. Тому правом на оскарження дій / рішень ВРП, її органів, що здійснюють дисциплінарне провадження, наділені лише суб'єкти цього провадження в порядку, передбаченому законом.
66. У постанові від 04 грудня 2025 року в справі № 990/248/25 вказано, що умови і порядок оскарження актів ВРП та її Дисциплінарних палат у питаннях, які вирішуються під час дисциплінарного провадження щодо судді, зокрема стосовно відкриття чи відмови у відкритті дисциплінарної справи, чітко регламентовані у Законі «Про Вищу раду правосуддя», який не передбачає судового контролю адміністративного суду на етапі попередньої перевірки дисциплінарної скарги і ухвалення рішення щодо відкриття дисциплінарної справи.
Законодавець закріпив гарантії реалізації права будь-якої особи на звернення до ВРП з дисциплінарною скаргою щодо судді, проте акцентував, що право на звернення не може ототожнюватися із правом / інтересом скаржника щодо здійснення дисциплінарним органом певних дій, відкриття дисциплінарної справи чи притягнення до дисциплінарної відповідальності судді, відтак і не зумовлює права скаржника впливати на перебіг дисциплінарного провадження шляхом судового оскарження дій, бездіяльності чи рішень ВРП.
Обставини здійснення дисциплінарного провадження (його тривалість, підстави відкриття дисциплінарної справи, відмова у відкритті дисциплінарної справи тощо) не впливають і не змінюють обсяг прав, обов'язків чи інтересів особи, яка звернулася до ВРП зі скаргою щодо дисциплінарного проступку судді.
Відсутність у позивача легітимних прав, обов'язків чи інтересів, зумовлених чи порушених оскаржуваними діями, бездіяльністю чи рішенням ВРП у дисциплінарному провадженні щодо судді, не породжує для останнього і права на судовий захист.
Оскільки заявник, за загальним правилом, не наділений правом на оскарження дій, бездіяльності чи рішень ВРП під час здійснення дисциплінарного провадження, заявлені ним позовні вимоги не підлягають судовому розгляду.
Щодо заявленої позивачем вимоги про відшкодування заподіяної йому шкоди суд зазначив, що оскільки між сторонами відсутній публічно-правовий спір, то позовні вимоги про відшкодування шкоди не підлягають розгляду окремо в порядку адміністративного судочинства.
67. Оскільки вимоги ОСОБА_1 про оскарження дій ВРП при вирішенні питання про відкриття дисциплінарного провадження за його скаргою взагалі не підлягають розгляду судами в порядку будь-якого судочинства, а вимоги про відшкодування шкоди за конкретно визначених позивачем у цій справі підстав позову є похідними від вимог позову про оскарження дій та актів ВРП, суди дійшли загалом правильного висновку про відмову у відкритті провадження в цій справі.
68. Помилкове посилання судів на підсудність цього спору судам адміністративної юрисдикції не вплинуло на правильність прийнятого судами процесуального рішення про відмову у відкритті провадження у справі.
69. Верховний Суд виходить з того, що не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).
Щодо інших вимог та заяв позивача в судах апеляційної та касаційної інстанцій
Щодо посилання заявника на необхідність обов'язкової участі третіх осіб у розгляді справи та постановлення в зв'язку з цим окремої ухвали
70. Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 у судах апеляційної та касаційної інстанцій послідовно наголошує на необхідності обов'язкової участі у справі третіх осіб, які ним зазначені в позовній заяві - Президента України та Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.
71. У зв'язку з тим, що зазначені особи не надали будь-яких пояснень по суті спору в суді першої інстанції, позивач просив апеляційний суд та Верховний Суд в ухвалах про відкриття апеляційного та касаційного провадження відповідно зобов'язати їх надати пояснення по суті справи.
72. Крім того, акцентував на необхідності постановлення окремої ухвали щодо таких осіб у зв'язку з невиконанням ними їх конституційних обов'язків.
73. В оцінці таких доводів та вимог касаційної скарги Верховний Суд зауважує, що у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи (частина перша статті 42 ЦПК України).
74. Втім, відповідного процесуального статусу учасника справи особа набуває з моменту відкриття провадження у справі. Оскільки провадження у справі за позовом ОСОБА_1 відкрито не було, то Президент України та Уповноважений Верховної Ради України з прав людини не набули статусу третіх осіб на стороні позивача, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору.
75. За таких обставин цілком логічним є неподання такими особами будь-яких пояснень щодо суті спору, провадження в якому судом не відкрито.
76. Крім того, Верховний Суд звертає увагу заявника на те, що цивільним процесуальним законодавством не передбачено повноваження суду зобов'язувати учасників справи, у тому числі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, подавати пояснення.
77. Вимога позивача про покладення на третіх осіб обов'язку подати пояснення суперечить принципу диспозитивності судового процесу, про який уже згадувалося в попередньому розділі цієї постанови.
78. Верховний Суд ураховує, що третіми особами позивач визначив посадових осіб, компетенція яких в узагальненому та спрощеному викладі включає в себе захист прав та інтересів громадян. Однак у цій справі позивач не звертався до вказаних посадових осіб у порядку, визначеному для звернень громадян, а лише зазначив їх в якості третіх осіб при пред'явлені позову до ВРП.
79. З огляду на викладене, відсутні підстави як для визнання участі третіх осіб у розгляді цієї справи обов'язковою (у тому числі через подання письмових пояснень), так і для постановлення окремих ухвал щодо них (чи щодо апеляційного суду), оскільки будь-яких порушень виконання Президентом України та Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини покладених на них конституційних обов'язків у цій справі, в тому числі у зв'язку з ненаданням особистих пояснень суду, не встановлено.
Щодо допуску до участі в справі представника, повноваження якого в питанні визнання позову та укладення мирової угоди є обмеженими
80. Іншим суттєвим, на переконання заявника, доводом касаційної скарги є те, що інтереси ВРП в суді апеляційної інстанції представляла Ліходій О. О., повноваження якої мали певні обмеження, зокрема, в частині відсутності в неї права визнати позов чи укласти мирову угоду.
81. Заявник переконаний, що особа, яка представляє інтереси сторони у справі, повинна мати повний обсяг передбачених законом процесуальних прав і обов'язків.
82. Подібні доводи наводилися позивачем і у суді касаційної інстанції щодо повноважень Голод О. В., якою підписаний відзив на касаційну скаргу, поданий ВРП.
83. Крім того, ОСОБА_1 вимагає від суду касаційної інстанції надіслати йому ухвалу, якою таку особу допущено до участі в справі.
84. В оцінці таких доводів і вимог касаційної скарги Верховний Суд насамперед наголошує, що чинним процесуальним законодавством не передбачено постановлення судом ухвали як окремого документа щодо допуску представника учасника справи до участі в її розгляді, зокрема при кожному зверненні до суду іншого представника або подання ним різних процесуальних документів.
85. Така дія здійснюється судом з використанням інтерфейсу підсистеми «Електронний суд» шляхом надання представнику доступу до матеріалів справи, наявних у цій системі, за наявності підтверджуючих документів на представництво інтересів учасника справи
86. Верховний Суд нагадує, що сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника (частини перша, третя статті 58 ЦПК).
87. Відповідно до частин першої, другої статті 60 ЦПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник. Під час розгляду спорів, що виникають з трудових відносин, а також справ у малозначних спорах (малозначні справи) представником може бути особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність, за винятком осіб, визначених у статті 61 цього Кодексу.
88. Самопредставництво юридичної особи - це право одноосібного виконавчого органу (керівника) чи голови (уповноваженого члена) колегіального виконавчого органу безпосередньо діяти від імені такої особи без довіреності, представляючи її інтереси в силу закону, статуту, положення.
89. Для визнання особи такою, що діє в порядку самопредставництва, необхідно, щоб у відповідному законі, положенні чи трудовому договорі (контракті) було чітко визначене її право діяти від імені такої юридичної особи (органу державної влади) без додаткового уповноваження (довіреності) (див. постанову Верховного Суду від 28 серпня 2023 року у справі № 740/2873/22).
90. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2024 року у справі № 910/16580/23 зазначено, що якщо відповідні відомості щодо особи, яка має право вчиняти дії від імені юридичної особи на засадах самопредставництва, внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР), ці відомості є офіційним та достатнім підтвердженням того, що юридична особа діє в суді через певну особу на засадах самопредставництва (з урахуванням відповідних обмежень повноважень, якщо такі є).
91. Оскільки як до суду апеляційної інстанції, так і до Верховного Суду, представники ВРП надали витяги з ЄДР щодо наявності у них повноважень діяти від імені ВРП у порядку самопредставництва, то у Суду відсутні підстави для висновку, про відсутність повноважень представниці, яка підписала відзив на касаційну скаргу.
92. Наявність у представника певних обмежень на вчинення окремих процесуальних дій прямо передбачена в частині другій статті 64 ЦПК України та не свідчить про «неповноважність» такого представника.
93. Оскільки наявність обмеження на визнання позову чи укладення мирової угоди не перешкоджає такому представнику подати відзив на апеляційну чи касаційну скаргу, то доводи позивача, окреслені в цьому розділі постанови, Верховний Суд відхиляє.
94. З урахуванням викладеного відсутні підстави для постановлення окремих ухвал щодо несанкціонованого втручання представників ВРП в роботу судів апеляційної та касаційної інстанцій.
Щодо складу суду, яким вирішено заяву про відвід у суді апеляційної інстанції
95. У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається також на те, що заявлений ним відвід колегії суддів апеляційного суду вирішений неповноважним складом суду - тією ж колегією, в провадженні якої перебувала справа.
96. Верховний Суд зауважує, що питання про відвід судді вирішує суд, який розглядає справу. Суд задовольняє відвід, якщо доходить висновку про його обґрунтованість (частина друга статті 40 ЦПК України).
97. Відповідно до частини третьої цієї ж статті, якщо суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу і заява про такий відвід надійшла до суду за три робочі дні (або раніше) до наступного засідання, вирішення питання про відвід здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому частиною першою статті 33 цього Кодексу. Такому судді не може бути заявлений відвід. Якщо заява про відвід судді надійшла до суду пізніше ніж за три робочі дні до наступного засідання, така заява не підлягає передачі на розгляд іншому судді, а питання про відвід судді вирішується судом, що розглядає справу.
98. Оскільки відвід колегії суддів заявлено позивачем безпосередньо в судовому засіданні 13 листопада 2025 року, тому підстави для передачі заяви про відвід колегії суддів на вирішення іншому судді, були відсутні.
Щодо обов'язкового розгляду справи Верховним Судом за участі третіх осіб
99. У численних заявах, поданих до Верховного Суду, ОСОБА_1 неодноразово згадує про необхідність забезпечення судом обов'язкової участі вказаних ним третіх осіб у розгляді справи, зокрема, шляхом надання пояснень.
100. Свої вимоги в цій частині мотивує тим, що без дозволу заявника Верховний Суд не вправі розглядати справу за відсутності учасників справи чи з визначенням складу таких учасників на власний розсуд.
101. На такі аргументи позивача Верховний Суд зауважує, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. У разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі (частина перша статті 402 ЦПК України).
102. Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи (частина тринадцята статті 7 ЦПК України).
103. Тлумачення вказаних норм свідчить, що виклик учасників справи для надання пояснень у справі вирішується Верховним Судом з урахуванням встановленої необхідності таких пояснень і є правом, а не обов'язком суду.
104. Оскільки Верховним Судом не приймалося рішення про виклик осіб, які беруть участь у справі, для надання особистих пояснень і така необхідність не встановлена і після подання відповідного звернення заявником, тому підстави для його задоволення відсутні.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
105. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
106. Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги правильність висновків суду не спростовують.
107. Оскільки Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, то новий розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
У задоволенні заяв ОСОБА_1 про постановлення окремих ухвал та розгляд справи за обов'язкової участі третіх осіб відмовити.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Сихівського районного суду міста Львова від 15 вересня 2025 року та постанову Львівського апеляційного суду від 11 грудня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. В. Ступак
О. М. Осіян
В. В. Шипович