26 лютого 2026 року
м. Київ
справа № 295/3790/25
провадження № 61-2180ск26
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Грушицького А. І., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Богунського районного суду міста Житомира від 24 вересня 2025 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 21 січня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю «Дамарт-Хаус», ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_3 , про зобов'язання звільнити нежитлові приміщення,
У березні 2025 року ОСОБА_2 звернувся до суду з цим позовом, у якому просив: зобов'язати ТОВ «Дамарт-Хаус» звільнити нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 та заборонити ТОВ «Дамарт-Хаус» користуватися вказаним приміщенням після його звільнення; зобов'язати ОСОБА_1 звільнити нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 та заборонити ОСОБА_1 користуватися вказаним приміщенням після його звільнення.
Богунський районний суд міста Житомира рішенням від 24 вересня 2025 року позовну заяву ОСОБА_2 задовольнив частково. Зобов'язав ОСОБА_1 звільнити нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , заборонив ОСОБА_1 користуватися вказаним приміщенням після його звільнення. Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 1 211, 20 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Житомирський апеляційний суд постановою від 21 січня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнив частково. Рішення Богунського районного суду міста Житомира від 24 вересня 2025 року в частині відмови ОСОБА_2 у задоволенні позовних вимог до ТОВ «Дамарт-Хаус» скасував та ухвалив в цій частині нове судове рішення. Позов ОСОБА_2 до ТОВ «Дамарт-Хаус» про усунення перешкод у користуванні майном, зобов'язання звільнити нежитлові приміщення задовольнив частково. Зобов'язав ТОВ «Дамарт-Хаус» звільнити нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 . В решті позову відмовив. Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції оскаржувалося в частині відмови у задоволенні позовних вимог до ТОВ «Дамарт-Хаус», тому в іншій частині його законність та обґрунтованість судом апеляційної інстанції не перевірялося.
20 лютого 2026 року ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Богунського районного суду міста Житомира від 24 вересня 2025 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 21 січня 2026 року у вказаній вище справі.
24 лютого 2026 року Калінін Р. С. через підсистему «Електронний суд» подав до Верховного Суду заперечення щодо викриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Богунського районного суду міста Житомира від 24 вересня 2025 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 21 січня 2026 року у вказаній вище справі, оскільки в касаційній скарзі не зазначено підстав касаційного оскарження.
Касаційна скарга не може бути прийнята до розгляду та підлягає поверненню з наступних підстав.
У пункті 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга не приймається до розгляду та повертається судом, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі має бути зазначено підставу (підстави), на якій (на яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Разом з цим, при поданні касаційної скарги з підстав, передбачених частиною першою статті 411 цього Кодексу зазначаються обґрунтування необхідності скасування судового рішення з направленням справи на новий розгляд, а саме:
1) справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду;
2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави про відвід обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою;
3) судове рішення не підписано будь-яким із суддів або підписано не тими суддями, що зазначені в судовому рішенні;
4) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглянула справу;
5) справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою;
6) судове рішення ухвалено судом з порушенням правил інстанційної або територіальної юрисдикції;
8) суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі.
При поданні касаційної скарги з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 цього Кодексу зазначаються обґрунтування підстав для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд та/або порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме:
1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або
2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або
3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або
4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Тлумачення вказаних норм ЦПК України свідчить, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених в пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково вказуватися у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини другої статті 389 ЦПК України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
При цьому, обов'язковою умовою касаційного оскарження судових рішень на підставі пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України є обґрунтованість підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 ЦПК України.
Верховний Суд звертає увагу заявника на те, що Верховний Суд не наділений повноваженнями на власний розсуд з мотивувальної частини касаційної скарги обирати норми права, з застосуванням яких не погоджується заявник.
У частині першій статті 400 ЦПК України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Аналіз касаційної скарги свідчить, що її мотивувальна частина складається із зазначення обставин справи та не містить посилання на неправильність та незаконність судових рішень, що оскаржується. Заявник не обґрунтовує передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України підстав касаційного оскарження. Тому заявник не виконав вимог ЦПК України при поданні касаційної скарги щодо наведення підстав касаційного оскарження.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» від 23 жовтня 1996 року, Reports 1996-V, p. 1544, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» від 19 грудня 1997 року).
Враховуючи, що заявник не виконав вимог процесуального закону при поданні касаційної скарги щодо наведення підстав касаційного оскарження судових рішень, а тому така скарга підлягає поверненню заявнику.
Повернення скарги не перешкоджає повторному зверненню, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення.
Керуючись пунктом 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України, Верховний Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Богунського районного суду міста Житомира від 24 вересня 2025 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 21 січня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю «Дамарт-Хаус», ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_3 , про зобов'язання звільнити нежитлові приміщення повернути заявнику.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя А. І. Грушицький