24 лютого 2026 року
м. Київ
справа № 596/459/23
провадження № 61-13555св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк «Укргазбанк»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув на стадії попереднього розгляду в порядку письмового провадження касаційні скаргиОСОБА_3 та ОСОБА_1 на ухвали Гусятинського районного суду Тернопільської області від 15 серпня 2025 року, постановленні у складі судді Цвинтарної Т. М., та постанову Тернопільського апеляційного суду від 14 жовтня 2025 року, ухвалену у складі колегії суддів Хоми М. В., Гірського Б. О., Храпак Н. М. у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2023 року Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк «Укргазбанк» (далі - ПАТ АБ «Укргазбанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , у якому просило стягнути солідарно з відповідачів на свою користь три проценти річних у зв'язку з невиконанням судового рішення про стягнення кредитної заборгованості за період з 12 березня 2017 року до 23 лютого 2022 року у розмірі 13 702,78 дол. США.
Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 27 лютого 2008 року між ПАТ АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 100-ф/08, за умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі 90 000,00 дол. США.
Зметою забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором 27 лютого 2008 року між ПАТ АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 укладено договори поруки, за умовами яких кожен із поручителів зобов'язався нести перед банком солідарну відповідальність за виконання позичальником зобов'язань у повному обсязі, зокрема щодо повернення кредиту, сплати процентів та неустойки.
Апеляційний суд міста Києва рішенням від 06 лютого 2013 року стягнув солідарно з відповідачів на користь позивача заборгованість за кредитним договором у розмірі 107 796,03 дол. США, а також пеню у сумі 142 335,51 грн.
У зв'язку з невиконанням відповідачами умов кредитного договору та зазначеного судового рішення позивач, посилаючись на положення статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), вважає, що має право на стягнення з відповідачів трьох процентів річних від простроченої суми.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Гусятинський районний суд Тернопільської області заочним рішенням від 06 червня 2024 рокупозов задовольнив.
Стягнув солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» заборгованість у розмірі 13 702,78 дол. США.
Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за увесь час прострочення.
У серпні 2025 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 звернулися до суду першої інстанції із заявами про перегляд заочного рішення, у яких просили:
- поновити процесуальний строк на подання заяв про перегляд заочного рішення;
- вирішити питання про зупинення зведеного виконавчого провадження № НОМЕР_1, що перебуває на виконанні у приватного виконавця Телявського А. М.;
- скасувати заочне рішення Гусятинського районного суду Тернопільської області від 06 червня 2024 року та призначити справу до розгляду за правилами загального позовного провадження;
- визнати виконавчі листи № 596/459/23, видані 26 серпня 2024 року Гусятинським районним судом Тернопільської області, такими, що не підлягають виконанню;
- зобов'язати приватного виконавця та/або ПАТ АБ «Укргазбанк» невідкладно повернути до суду оригінали виконавчих листів.
Свої вимоги заявники обґрунтовували тим, що суд першої інстанції розглянув справу за їх відсутності, належним чином не повідомивши їх про дату, час і місце судового засідання, чим було порушено їхнє право на участь у судовому розгляді, надання пояснень, подання доказів, заявлення клопотань та заперечень.
ОСОБА_1 зазначив, що про існування заочного рішення та виданого на його підставі виконавчого листа № 596/459/23 він дізнався лише 06 серпня 2025 року. У цей день він звернувся до приватного виконавця із заявою про ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження № НОМЕР_2, що підтверджується копією відповідної заяви.
Вважає, що саме з цієї дати він отримав першу інформацію про можливе порушення своїх прав ухваленим заочним рішенням, оскільки до цього часу не був обізнаний про наявність судової справи № 596/459/23, не отримував жодних судових викликів, копій ухвал чи рішень.
Зі змістом заочного рішення він ознайомився 07 серпня 2025 року через електронну систему суду. До цього моменту він не мав об'єктивної можливості знати про розгляд справи чи подання позову ПАТ АБ «Укргазбанк», оскільки у 2023-2025 роках не отримував жодної кореспонденції від суду. Крім того, він не був присутній під час проголошення рішення та не отримував його повного тексту у встановленому законом порядку, у зв'язку з чим вважає, що строк на подання заяви про перегляд заочного рішення для нього не розпочався.
Також заявник зазначив, що відповідно до наявної у матеріалах справи судової повістки від 31 травня 2023 року виклик до суду було направлено за адресою: АДРЕСА_1 .
Водночас вказана адреса не є ані його зареєстрованим, ані фактичним місцем проживання протягом останніх двох років. Останнім відомим позивачу місцем його проживання була адреса: АДРЕСА_2 .
Крім того, з 2023 року заявник зареєстрований та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_3 , що, на його думку, свідчить про направлення судової кореспонденції за неналежною адресою та відсутність його належного повідомлення про розгляд справи.
ОСОБА_3 у своїй заяві зазначила, що позивачу було достеменно відомо про неактуальність адреси: АДРЕСА_2 (раніше - АДРЕСА_2 ), оскільки зазначена квартира була предметом іпотеки та у 2019 році в межах виконавчого провадження № НОМЕР_3, де стягувачем виступало ПАТ АБ «Укргазбанк», була примусово реалізована на торгах.
На її думку, банк, будучи ініціатором і стягувачем у відповідному виконавчому провадженні, не міг не знати про реалізацію квартири. Крім того, позивачу була відома її актуальна адреса проживання: АДРЕСА_3 , оскільки на момент розгляду справи здійснювалися активні виконавчі дії в межах стягнення основного боргу, а за цією адресою вона проживає з моменту смерті брата, який заповів їй квартиру.
Заявник вказала, що не була належним чином повідомлена про розгляд справи, не отримувала копії заочного рішення та не знала про його існування. Вперше про ухвалення заочного рішення вона дізналася під час розгляду іншої справи № 755/13944/25 у Дніпровському районному суді міста Києва, ознайомившись із письмовими поясненнями представника банку. Після отримання цієї інформації вона вжила заходів для захисту своїх прав: 04 серпня 2025 року подала до Гусятинського районного суду Тернопільської областіклопотання про надання доступу до матеріалів справи № 596/459/23, а 06 серпня 2025 року особисто ознайомилася з матеріалами зведеного виконавчого провадження.
Вважає, що строк на подання заяви про перегляд заочного рішення має обчислюватися з моменту отримання нею реальної можливості ознайомитися зі змістом рішення та матеріалами справи, тобто не раніше 04-06 серпня 2025 року.
Гусятинський районний суд Тернопільської області ухвалами від 15 серпня 2025 року у задоволенні клопотань ОСОБА_3 та ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду із заявами про перегляд заочного рішення відмовив.
Заяви ОСОБА_3 та ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Гусятинського районного суду Тернопільської області від 06 червня 2024 року залишив без розгляду.
Суд першої інстанції мотивував ухвали тим, що відповідно до вимог статті 284 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) відповідач має право подати заяву про перегляд заочного рішення протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі якщо повне заочне рішення не було вручено відповідачу в день його проголошення, суд зобов'язаний поновити строк на подання такої заяви, якщо вона подана протягом двадцяти днів з дня вручення повного тексту рішення, або якщо строк пропущено з інших поважних причин.
Днем вручення судового рішення фізичній особі є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність адресата за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання.
Щодо ОСОБА_1 суд установив, що в позовній заяві його адресою було зазначено: АДРЕСА_1 . На виконання вимог частини шостої статті 187 ЦПК України 22 березня 2023 року судом направлено запит до відповідного органу щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання відповідача. Згідно з отриманою відповіддю особу за вказаними параметрами не знайдено.
Ухвалою суду від 11 квітня 2023 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання. Копію ухвали разом із копією позовної заяви та доданими до неї документами направлено за адресою, зазначеною в позові. Поштові відправлення були повернуті до суду з відміткою про закінчення строку зберігання.
Виклик відповідача в підготовчі та судові засідання здійснювався як шляхом направлення рекомендованих листів із повідомленням про вручення за зазначеною адресою, так і шляхом розміщення оголошень на офіційному веб-порталі судової влади України. Поштові відправлення поверталися до суду з відміткою про невручення у зв'язку з відсутністю адресата за вказаною адресою.
У зв'язку з неявкою відповідача суд розглянув справу за його відсутності та 06 червня 2024 року ухвалив заочне рішення, яким позов ПАТ АБ «Укргазбанк» задоволено. Рішення набрало законної сили 18 липня 2024 року.
18 червня 2024 року судом на адресу останнього відомого місця проживання ОСОБА_1 направлено копію заочного рішення рекомендованим листом із повідомленням про вручення. Поштове відправлення повернуто до суду 20 липня 2024 року з відміткою про його невручення у зв'язку з відсутністю адресата.
З огляду на приписи процесуального закону суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 вважався таким, що отримав повне заочне рішення 20 липня 2024 року, та мав можливість подати заяву про його перегляд у двадцятиденний строк, тобто до 09 серпня 2024 року, а також подати заяву про поновлення строку на її подання з наведенням поважних причин пропуску.
Водночас заяву про перегляд заочного рішення ОСОБА_1 подав лише 08 серпня 2025 року. До заяви не додано жодних доказів на підтвердження наявності об'єктивних, непереборних та істотних обставин, які перешкоджали своєчасному зверненню до суду у строк, визначений статтею 284 ЦПК України.
Аналогічні висновки суд зробив і щодо ОСОБА_3 . Суд установив, що судові виклики та копії процесуальних документів надсилалися за її останнім відомим місцем проживання в м. Києві, а також здійснювалося повідомлення шляхом розміщення оголошень на веб-порталі судової влади України. Поштові відправлення поверталися з відміткою про відсутність адресата.
Копію заочного рішення направлено 18 червня 2024 року за останньою відомою адресою проживання ОСОБА_3 ; поштове відправлення повернуто до суду 12 липня 2024 року з відміткою про невручення у зв'язку з відсутністю адресата. Отже, суд дійшов висновку, що повне заочне рішення вважається врученим 12 липня 2024 року, а строк на подання заяви про його перегляд сплинув 01 серпня 2024 року.
Заяву про перегляд заочного рішення ОСОБА_3 подала лише 08 серпня 2025 року, без належних доказів поважності причин пропуску встановленого законом строку.
Посилання заявників на те, що строк слід обчислювати з моменту їх фактичного ознайомлення з рішенням суду у серпні 2025 року, суд визнав безпідставними, оскільки такі доводи спростовуються встановленими обставинами та приписами процесуального закону.
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку про відсутність підстав для поновлення строку на подання заяв про перегляд заочного рішення та залишив відповідні заяви без розгляду.
Не погоджуючись із зазначеними ухвалами суду першої інстанції, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 подали апеляційні скарги.
Тернопільський апеляційний суд постановою від 14 жовтня 2025 року апеляційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_1 залишив без задоволення, а ухвали Гусятинського районного суду Тернопільської області від 15 серпня 2025 року - без змін.
Апеляційний суд мотивував постанову тим, що станом на час подання позовної заяви та ухвалення заочного рішення зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_3 була адреса: АДРЕСА_2 .
Щодо ОСОБА_1 відомості про зареєстроване місце проживання в матеріалах справи відсутні; останньою відомою адресою його реєстрації, згідно з копією паспорта, що міститься у справі, є: АДРЕСА_1 .
У кредитному договорі від 27 лютого 2008 року № 100-Ф/08, укладеному між банком та ОСОБА_1 , зазначено адресу останнього: АДРЕСА_1 . Відповідно до пункту 3.3.7 цього договору позичальник зобов'язувався протягом трьох днів повідомити банк про зміну місця реєстрації або місця проживання. Доказів того, що ОСОБА_1 змінив місце проживання та належним чином повідомив про це банк або суд, матеріали справи не містять.
Справу розглянуто судом першої інстанції упродовж понад одного року; судові засідання неодноразово відкладалися у зв'язку з неявкою відповідачів. Суд уживав усіх передбачених процесуальним законом заходів для їх повідомлення про день і час розгляду справи - направляв судову кореспонденцію за зареєстрованими або останніми відомими адресами, а також розміщував оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України. Поштові відправлення поверталися до суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».
Копії заочного рішення від 06 червня 2024 року були надіслані відповідачам рекомендованими листами. Поштове відправлення, направлене ОСОБА_3 , повернуто до суду 12 липня 2024 року з відміткою про відсутність адресата; відправлення, направлене ОСОБА_1 , - 20 липня 2024 року з аналогічною відміткою.
Відповідно до пункту 5 частини шостої статті 272 ЦПК України копія заочного рішення вважається врученою адресату в день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за зареєстрованим місцем проживання. Отже, заочне рішення вважається врученим ОСОБА_3 12 липня 2024 року, а ОСОБА_1 - 20 липня 2024 року.
Поважних причин пропуску встановленого статтею 284 ЦПК України строку на подання заяв про перегляд заочного рішення судами не встановлено, у зв'язку з чим суд першої інстанції обґрунтовано залишив відповідні заяви без розгляду.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 про те, що вона з 2019 року не проживає за адресою: АДРЕСА_2 , а позивач умисно не повідомив суд про її фактичне місце проживання ( АДРЕСА_3 ), колегія суддів оцінила критично. Іншу адресу проживання відповідач суду не повідомляла, а доказів того, що банк був обізнаний про зміну її місця проживання та діяв недобросовісно, матеріали справи не містять.
За таких обставин підстав для висновку про зловживання позивачем процесуальними правами або умисне позбавлення відповідачів можливості реалізувати право на захист апеляційний суд не встановив.
Короткий зміст вимог та доводів касаційних скарг
У жовтні та у листопаді 2025 року ОСОБА_3 та ОСОБА_1 подали до Верховного Суду касаційні скарги, в яких просять скасувати ухвали Гусятинського районного суду Тернопільської області від 15 серпня 2025 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 14 жовтня 2025 року, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції на стадію вирішення питання про прийняття до розгляду заяв про перегляд заочного рішення.
Касаційні скарги заявники мотивували тим, що вони не знали та об'єктивно не могли знати про наявність судового спору щодо стягнення заборгованості, оскільки не отримували ані судових повісток, ані копії судового рішення.
Про існування заочного рішення відповідачі дізналися випадково та одразу після цього подали заяви про його перегляд, обґрунтовуючи пропуск строку повною необізнаністю про судовий процес, спричиненою умисними діями позивача.
Відмовляючи у поновленні строку на подання заяв про перегляд заочного рішення, суд першої інстанції формально застосував правову фікцію, передбачену частиною восьмою статті 272 ЦПК України, та безпідставно визнав днем «вручення» рішення 12 липня 2024 року - дату повернення поштового відправлення до суду з відміткою «адресат відсутній». На переконання заявників, таке тлумачення призвело до необґрунтованого висновку про пропуск двадцятиденного строку на подання відповідних заяв.
У цій справі банк не лише допустив недбалість, а й свідомо ввів суд в оману щодо адрес відповідачів, про що свідчить акт приватного виконавця від 22 березня 2019 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_3, у якому ПАТ АБ «Укргазбанк» зазначено стягувачем, на користь якого було примусово реалізовано квартиру за адресою: АДРЕСА_2 .
Саме внаслідок ініційованих банком виконавчих дій відповідачі втратили можливість проживати за цією адресою та отримувати там кореспонденцію, а отже, банк був обізнаний про фактичну зміну їхнього місця проживання.
Крім того, заявники зазначають, що обізнаність банку про актуальне місце проживання підтверджується його діями, вчиненими паралельно з розглядом справи, зокрема у зв'язку з оформленням спадкових прав ОСОБА_3 у квітні 2024 року на квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , після чого, як стверджується, були розпочаті виконавчі дії щодо цього майна. Це, на переконання заявників, свідчить про фактичне знання банком актуальної адреси відповідачів та умисне приховування цієї інформації від суду з метою отримання заочного рішення без їх участі.
Апеляційний суд помилково застосував норми частини восьмої статті 272 ЦПК України (щодо правових наслідків повернення поштового відправлення) та частини одинадцятої статті 128 ЦПК України (щодо виклику через оголошення), не перевіривши належним чином добросовісність дій позивача та достатність заходів щодо повідомлення відповідачів за їх дійсним місцем проживання.
На думку заявників, зазначені норми мають винятковий характер та не можуть застосовуватися формально, без оцінки реальної можливості особи бути повідомленою про розгляд справи.
Заявники також посилаються на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 25 вересня 2024 року у справі № 490/9587/18, відповідно до якої особою, не повідомленою про розгляд справи, є та, яку не було належним чином поінформовано про наявність судового провадження та яка не знала і не могла знати про його розгляд.
На переконання заявників, розгляд справи за відсутності сторони, яка не була належним чином повідомлена, становить порушення права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Посилання судів на положення кредитного договору щодо обов'язку повідомляти банк про зміну адреси, є необґрунтованими, оскільки цей договірний обов'язок не може переважати публічно-правовий обов'язок сторін процесу діяти добросовісно та забезпечувати належне інформування суду про актуальні відомості, необхідні для реалізації права на захист.
Дії банку, які полягали у використанні відомостей про попередню адресу за наявності інформації про її неактуальність, належить розцінювати як прояв суперечливої поведінки, несумісної з принципом добросовісності та забороною діяти всупереч власній попередній поведінці (venire contra factum proprium).
Аргументи інших учасників справи
У листопаді та у грудні 2025 року ПАТ АБ «Укргазбанк» подало до Верховного Суду відзиви на касаційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , у яких просило залишити ці скарги без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи. Наведені у касаційних скаргах доводи були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який перевірив їх та спростував відповідними висновками.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 06 листопада 2025 рокувідкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 та витребував матеріали цієї справи зГусятинського районного суду Тернопільської області.
Верховний Суд ухвалою від 25 листопада 2025 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1
26 листопада 2025 року матеріали справи № 596/459/23 надійшли до Верховного Суду.
Фактичні обставини, з'ясовані судами
Адреса реєстрації відповідача ОСОБА_3 у позовній заяві зазначена як: АДРЕСА_4 . Адреса фактичного проживання - АДРЕСА_2 .
На виконання вимог частини шостої статті 187 ЦПК України суд першої інстанції 22 березня 2023 року направив запит до відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання УДМС України в місті Києві та Київській області щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) відповідача ОСОБА_3 .
Згідно з одержаною відповіддю, яка надійшла до суду 24 березня 2023 року, місце проживання ОСОБА_3 зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 (том 1, а. с. 58).
Адреса реєстрації відповідача ОСОБА_1 у позовній заяві зазначена як: АДРЕСА_1 .
На виконання вимог частини шостої статті 187 ЦПК України суд першої інстанції 22 березня 2023 року направив запит до відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання УДМС України в Тернопільській області щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) відповідача ОСОБА_1 (том 1, а. с. 48).
Згідно з отриманою відповіддю, яка надійшла до суду 29 березня 2023 року, у графі «місце проживання за адресою» щодо ОСОБА_1 зазначено «не значиться», а у графі «зареєстровано/знято з реєстрації» проставлено прочерк (том 1, а. с. 56).
Останньою відомою адресою реєстрації ОСОБА_1 , згідно з копією паспорта, що міститься у матеріалах справи, є: АДРЕСА_1 .
У кредитному договорі від 27 лютого 2008 року № 100-Ф/08, укладеному між ПАТ АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_1 , зазначено адресу останнього: АДРЕСА_1 . Відповідно до пункту 3.3.7 цього договору позичальник зобов'язувався протягом трьох днів повідомити банк про зміну місця реєстрації або місця проживання. Доказів того, що ОСОБА_1 змінив місце проживання та належним чином повідомив про це банк або суд, матеріали справи не містять.
Справу розглянуто судом першої інстанції протягом понад одного року; судові засідання неодноразово відкладалися у зв'язку з неявкою відповідачів. Суд уживав заходів для їх належного повідомлення про день і час розгляду справи: направляв судову кореспонденцію за зареєстрованими або останніми відомими адресами, а також розміщував оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України. Поштові відправлення поверталися до суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».
Гусятинський районний суд Тернопільської області заочним рішенням від 06 червня 2024 року позов задовольнив. Стягнув солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» заборгованість у розмірі 13 702,78 дол. США та вирішив питання про розподіл судових витрат.
Копії заочного рішення були надіслані відповідачам рекомендованими листами. Поштове відправлення, направлене ОСОБА_3 , повернуто до суду 12 липня 2024 року з відміткою про відсутність адресата; відправлення, направлене ОСОБА_1 , повернуто 20 липня 2024 року з аналогічною відміткою.
У серпні 2025 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 звернулися до суду першої інстанції із заявами про перегляд заочного рішення, в яких, зокрема, просили поновити процесуальний строк на подання відповідних заяв, скасувати заочне рішення Гусятинського районного суду Тернопільської області від 06 червня 2024 року та призначити справу до розгляду за правилами загального позовного провадження.
Гусятинський районний суд Тернопільської області ухвалами від 15 серпня 2025 року, залишеними без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 14 жовтня 2025 року, у задоволенні клопотань ОСОБА_3 та ОСОБА_1 про поновлення строку на звернення до суду із заявами про перегляд заочного рішення відмовив, а подані ними заяви про перегляд заочного рішення Гусятинського районного суду Тернопільської області від 06 червня 2024 року залишив без розгляду.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пункту 16 частини першої статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо залишення позову (заяви) без розгляду.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
Відповідно до абзацу 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частини друга, четверта статті 12 ЦПК України).
Згідно з положенням частини третьої статті 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
У частині першій статті 44 ЦПК України передбачено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
На учасників судового процесу та їх представників покладається загальний обов'язок добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки. При цьому під добросовісністю варто розуміти таку реалізацію прав і виконання обов'язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов'язків у межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборону зловживати наданими правами.
ЦПК України встановлює для відповідача особливий порядок оскарження заочного рішення - шляхом подання до суду, що його ухвалив, заяви про перегляд цього рішення (стаття 284 ЦПК України), а також загальний порядок - апеляційне оскарження (частина четверта статті 287 ЦПК України).
Відповідно до частини четвертої статті 287 ЦПК України у разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина перша статті 354 ЦПК України).
Отже, законодавець встановив темпоральні обмеження для реалізації відповідачем права на перегляд заочного рішення.
Водночас норми ЦПК України не визначають спеціального механізму процесуального реагування суду на пропуск відповідачем строку для подання заяви про перегляд заочного рішення, якщо заявник не подав клопотання про поновлення пропущеного строку або якщо причини, зазначені ним у відповідному клопотанні, визнані судом неповажними.
Наслідки пропуску процесуальних строків на вчинення процесуальних дій передбачені у статті 126 ЦПК України. Відповідно до частини першої цієї статті із закінченням встановленого законом або судом строку втрачається право на вчинення процесуальних дій. Таке право втрачається в силу закону, тому не потребує додаткового визнання судом. Суд лише констатує пропуск процесуального строку та відсутність поважних причин для його поновлення, якщо була подана заява про поновлення такого строку.
Окремо ЦПК України встановлює наслідки подання документів після закінчення процесуальних строків. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, суд зобов'язаний залишити без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (частина друга статті 126 ЦПК України).
Отже, правило частини другої статті 126 ЦПК України треба розглядати у сукупності з нормами статті 127 цього Кодексу, якою встановлено процедуру поновлення пропущеного строку. Тобто законодавець у частині другій статті 126 ЦПК України під формулою «крім випадків, передбачених цим Кодексом» насамперед мав на увазі застосування норм статті 127 ЦПК України щодо поновлення строку за наявності поважних причин. Крім того, формулу «крім випадків, передбачених цим Кодексом» потрібно розуміти так, що процесуальний закон може передбачати випадки, коли законодавець у певній нормі надав імперативну вказівку про те, що суд не має права залишати без розгляду заяву, подану з пропуском строку на її подачу.
За загальним правилом пропуск процесуальних строків має наслідком втрату права на вчинення процесуальної дії, а для суду настає обов'язок застосувати передбачені ЦПК України наслідки подання документів після закінчення процесуальних строків. Під залишенням документів без розгляду треба розуміти відмову суду давати правову оцінку поданому з пропуском строку документу. Отже, перевірка судом дотримання процесуальних строків при поданні процесуальних звернень учасниками процесу відбувається ex officio.
Зміст статей 284, 286, 287 ЦПК України не дає підстав для висновку, що у їх нормах міститься інакший порядок дій суду, ніж той, що встановлений у статтях 126, 127 цього Кодексу.
Так, прийнявши належно оформлену заяву про перегляд заочного рішення, суд невідкладно надсилає її копію та копії доданих до неї матеріалів іншим учасникам справи. Одночасно суд повідомляє учасникам справи про дату, час і місце розгляду заяви (частина перша статті 286 ЦПК України). У результаті розгляду заяви про перегляд заочного рішення суд згідно із частиною третьою статті 287 ЦПК України може своєю ухвалою: 1) залишити заяву без задоволення; 2) скасувати заочне рішення і призначити справу до розгляду за правилами загального чи спрощеного позовного провадження.
Тлумачення змісту статей 286, 287 ЦПК України в сукупності із нормою частини першої статті 288 ЦПК України дає підстави для висновку, що в разі, коли відповідач не довів наявність поважних причин неявки в судове засідання та неподання відзиву, а також не подав доказів по суті справи, суд залишає заяву про перегляд заочного рішення без задоволення. Для застосування повноважень, передбачених у частині третій статті 287 ЦПК України, суд звертає увагу, по-перше, на подання доказів по суті справи, які потенційно можуть змінити висновки по суті спору, викладені в заочному рішенні, та, по-друге, звертає увагу на існування і доведеність поважних причин, через які відповідач не зміг з'явитися у судове засідання, а також подати відзив, у зв'язку із чим і було ухвалене заочне рішення.
Це означає, що до підстав залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення не відноситься питання оцінки причин пропуску строку на подання такої заяви.
Очевидно, що передбачені частиною третьою статті 287 ЦПК України повноваження суду першої інстанції стосуються саме суті заяви про перегляд заочного рішення (зокрема, подання чи неподання відповідачем доказів по суті справи і доказів поважності неявки в судове засідання, на якому було ухвалене заочне рішення) і не мають відношення до вирішення питання щодо наслідків пропуску строку на подання заяви про перегляд заочного рішення.
На користь такого висновку свідчить і те, що як вимоги до форми та змісту заяви про перегляд заочного рішення (стаття 285 ЦПК України), так і строк звернення до суду з такою заявою (стаття 284 ЦПК України) наведені законодавцем перед врегулюванням ним дій суду після прийняття заяви про перегляд заочного рішення, які визначені у статті 286 ЦПК України та інших статтях.
Тобто суд зобов'язаний перевірити дотримання відповідачем вимог статей 284, 285 ЦПК України, зокрема в частині строку подання заяви про перегляд заочного рішення, до прийняття такої заяви до розгляду. Суд не наділений правом, оминувши процесуальну дію щодо встановлення дотримання або порушення заявником строків звернення до суду, перейти до розгляду заяви по суті.
Тому правила частини третьої статті 287 ЦПК України щодо повноважень суду першої інстанції не можуть застосуватися в ситуації, коли відсутні підстави для розгляду заяви про перегляд заочного рішення по суті, та, відповідно, не можуть бути підставою для залишення такої заяви без задоволення.
Водночас відсутність у главі 11 «Заочний розгляд справи» розділу III «Позовне провадження» ЦПК України прямої вказівки на ті повноваження суду, які мають бути ним реалізовані у разі пропуску строку на подання заяви про перегляд заочного рішення, дає підстави для висновку про те, що відповідно до загальних положень ЦПК України про наслідки пропуску процесуальних строків (частина друга статті 126 ЦПК України) така заява має бути залишена без розгляду.
Можливість застосування статті 126 ЦПК України до процедури заочного розгляду справи не суперечить і частині другій статті 281 цього Кодексу, за змістом якої розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими цією главою.
Отже, інститут процесуальних строків є наскрізним та міжгалузевим інститутом процесуального права, а положення глави 6 «Процесуальні строки» розділу І «Загальні положення» ЦПК України застосовуються до всіх видів проваджень, на всіх стадіях цивільного судочинства, а також поширюються на процедури заочного розгляду цивільних справ, крім випадків, коли відповідними главами встановлені спеціальні правила.
Так само мають бути застосовані й загальні положення ЦПК України щодо подання та розгляду клопотань про поновлення процесуальних строків, якщо відповідною главою, присвяченою заочному розгляду, це питання прямо не врегульовано. Отже, якщо відповідач подає клопотання про поновлення пропущеного строку на подання заяви про перегляд заочного рішення, суд повинен застосувати загальні положення ЦПК України, а саме статтю 127 цього Кодексу, у якій вказано, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними.
Наведені правові висновки щодо застосування положень статей 126, 127 ЦПК України в сукупності зі статтями 284, 286, 287 цього Кодексу сформульовані у постанові від 12 червня 2024 року у справі № 756/11081/20 (провадження № 14-25цс24), у якій Велика Палата Верховного Суду, відступаючи від висновків, викладених у її постанові від 09 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16 (провадження № 14-74цс21), зазначила, що:
- передбачені частиною третьою статті 287 ЦПК України повноваження суду першої інстанції стосуються саме суті заяви про перегляд заочного рішення (зокрема, подання чи неподання відповідачем доказів по суті справи і доказів поважності неявки в судове засідання, на якому було ухвалене заочне рішення) і не застосовуються у ситуації пропуску строку на подання заяви про перегляд заочного рішення;
- оцінка поважності причин пропуску строку на подання заяви про перегляд заочного рішення та наявності підстав для його поновлення належить до компетенції суду першої інстанції, до якого подана така заява. Наслідком пропуску строку для подання заяви про перегляд заочного рішення за умови відсутності поважних причин для його поновлення є залишення такої заяви без розгляду на підставі частини другої статті 126 ЦПК України, а не залишення її без задоволення.
Отже, Велика Палата Верховного Суду з огляду на здійснений нею відступ від правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16 (провадження № 14-74цс21), констатувала наявність у суду першої інстанції повноважень на залишення заяви про перегляд заочного рішення без розгляду з підстав пропуску відповідачем строку на звернення до суду та відсутності передумов для його поновлення судом.
Відповідно до частин сьомої, восьмої, одинадцятої, дванадцятої статті 128 ЦПК України у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається: 1) юридичним особам та фізичним особам - підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань; 2) фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку. Днем вручення судової повістки є: 1) день вручення судової повістки під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Якщо повістку надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, повістка вважається врученою у робочий день, наступний за днем її відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про її доставлення. Відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, а також заінтересована особа у справах про видачу обмежувального припису викликаються до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів, а у разі розгляду справи про видачу обмежувального припису - не пізніше 24 годин до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи. Порядок публікації оголошень на веб-порталі судової влади України визначається Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
Згідно з частиною шостою статті 272 ЦПК України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Процесуальне законодавство передбачає два способи надсилання судового рішення: рекомендованим листом з повідомленням про вручення та в електронній формі - через «Електронний кабінет», у тому числі шляхом надсилання листа на офіційну електронну пошту засобами підсистем ЄСІТС. Надсилання судового рішення у той чи інший спосіб учаснику справи є процесуальним обов'язком суду. Відомості про вручення (доставлення) рішення суду учаснику справи є у розписці про вручення, у повідомленні про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи, у поштовому повідомленні про вручення судового рішення, а також у документах, визначених пунктами 4 і 5 частини шостої статті 272 ЦПК України. За відсутності таких відомостей судове рішення вважається неврученим (постанова Верховного Суду від 14 травня 2025 року у справі № 159/1942/22).
За змістом пункту 5 частини шостої статті 272 ЦПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Отже, наведена норма права дає підстави вважати, що врученим судове рішення вважається в день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження.
Отже, повернення копії заочного рішення з вказівкою причини повернення «адресат відсутній за місцем проживання чи перебування» є доказом вручення (доставлення) рішення суду учаснику справи відповідно до статті 272 ЦПК України, тому за наявності таких відомостей судове рішення вважається врученим.
У справі, яка переглядається, суди встановили, що копії заочного рішення Гусятинського районного суду Тернопільської області від 06 червня 2024 року були надіслані відповідачам рекомендованими листами за їх зареєстрованими або останніми відомими адресами. Поштове відправлення, направлене ОСОБА_3 , повернуто до суду 12 липня 2024 року з відміткою про відсутність адресата; відправлення, направлене ОСОБА_1 , повернуто 20 липня 2024 року з аналогічною відміткою.
За змістом наведених норм саме зазначені дати є юридично значущими для визначення моменту вручення повного тексту заочного рішення та початку перебігу строку на подання заяви про його перегляд.
Разом із тим заяви про перегляд заочного рішення подані відповідачами лише 08 серпня 2025 року, тобто після спливу встановленого законом строку.
Вирішуючи питання про поновлення процесуального строку, суди попередніх інстанцій надали оцінку доводам заявників щодо їх необізнаності про розгляд справи. Суди виходили з того, що: судова кореспонденція надсилалася за зареєстрованими або останніми відомими адресами відповідачів; суд першої інстанції здійснював виклик сторін шляхом направлення повісток та розміщення оголошень на офіційному веб-порталі судової влади України; доказів повідомлення банку або суду про зміну місця проживання відповідачами матеріали справи не містять; положення кредитного договору покладали на позичальника обов'язок повідомляти банк про зміну адреси.
З урахуванням викладеного Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав для поновлення строку на подання заяв про перегляд заочного рішення та про залишення таких заяв без розгляду.
Доводи касаційних скарг про те, що позивач був обізнаний про інше фактичне місце проживання відповідачів та умисно приховав цю інформацію від суду, зводяться до переоцінки доказів і фактичних обставин, яким суди попередніх інстанцій надали належну правову оцінку. Належних та допустимих доказів на підтвердження недобросовісної поведінки позивача судами не встановлено.
Сам собою факт реалізації квартири у межах виконавчого провадження не свідчить про наявність у позивача обов'язку встановлювати інше фактичне місце проживання відповідачів поза межами даних офіційних реєстрів або відомостей, повідомлених самими відповідачами.
Норми частини восьмої статті 272 та частини одинадцятої статті 128 ЦПК України мають на меті забезпечення балансу між правом особи на участь у процесі та принципом правової визначеності. Їх застосування у цій справі не є механічним, оскільки судом першої інстанції було вжито комплекс заходів щодо повідомлення відповідачів, а відсутність їх належного інформування не доведена.
Посилання заявників на порушення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не знайшли підтвердження, оскільки матеріали справи свідчать про вжиття судом першої інстанції заходів, передбачених процесуальним законом, для належного повідомлення сторін про розгляд справи. Відсутність відповідачів у судових засіданнях з причин, які не визнані поважними, не може розцінюватися як позбавлення їх права на справедливий суд.
Враховуючи викладене, доводи касаційних скарг не спростовують висновків судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для залишення заяв відповідачів про перегляд заочного рішення без розгляду, а отже, й не дають підстав вважати неправильним застосування судами норм процесуального права під час ухвалення оскаржуваних судових рішень.
Інші наведені в касаційній скарзі доводи зводяться до викладення обставин справи та незгоди заявників із рішенням суду першої інстанції, яке не переглянуте в апеляційному порядку по суті, а тому не може бути предметом касаційного перегляду.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційних скарг
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Викладене дає підстави для висновку, що касаційні скарги є необґрунтованими, а тому підлягають залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 401 ЦПК України.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційні скарги залишено без задоволення, то судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом цієї справи в суді касаційної інстанції, покладаються на заявників.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційні скаргиОСОБА_3 та ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвали Гусятинського районного суду Тернопільської області від 15 серпня 2025 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 14 жовтня 2025 рокузалишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:Є. В. Петров
А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко