18 лютого 2026 року
м. Київ
справа № 509/7469/23
провадження № 61-15818св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -Луспеника Д. Д.,
суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,Коломієць Г. В., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Служба у справах дітей Маяківської сільської ради Одеської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Бандиш Ганна Іванівна, на ухвалу Одеського апеляційного суду від 20 листопада 2025 року у складі колегії суддів: Драгомерецького М. М., Громіка Р. Д., Сегеди С. М.,
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2023 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про захист прав неповнолітньої дитини.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що з 26 квітня 2014 року він з відповідачкою перебував у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 07 грудня 2021 року було розірвано.
У шлюбі у них народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який після розлучення сторін залишився проживати з батьком та перебуває на його повному утриманні.
ОСОБА_2 з сином ОСОБА_3 не спілкується, не бере участі у його вихованні та утримані. У позасудовому порядку згоди щодо визначення місця проживання дитини вони не дійшли, що впливає на можливість позивача належно виконувати батьківські обов'язки щодо виховання сина та захисту його прав без згоди відповідачки, враховуючи, що вона самоусунулася від виховання дитини.
Посилаючись на наведене, ОСОБА_1 просив визначити місце проживання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з ним, а також встановити факт, що має юридичне значення, а саме, що він самостійно виховує дитину.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 07 лютого 2024 року позов задоволено.
Встановлено місце проживання неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком - ОСОБА_1 .
Встановлено факт, що має юридичне значення, а саме, що ОСОБА_1 самостійно виховує неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що після розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 їх син ОСОБА_3 залишився проживати з позивачем. Із грудня 2021 року позивач самостійно, без участі позивачки виховує та утримує неповнолітнього сина. Відповідачка не цікавиться сином та не відвідує навчальний заклад, у якому він навчається.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для визначення місця проживання дитини з батьком, що надасть йому можливість, захищаючи права та інтереси неповнолітнього сина, здійснювати права та обов'язки щодо належного виховання та захисту прав дитини без згоди відповідачки відповідно до вимог статті 157 Сімейного Ккодексу України (далі - СК України).
Непогодившись із зазначеним рішенням суду, у жовтні 2025 року ОСОБА_2 звернулася до суду з апеляційною скаргою.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 20 листопада 2025 року у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 20 листопада 2024 року відмовлено.
Вирішуючи питання про відкриття апеляційного провадження, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 була повідомлена про розгляд справи судом першої інстанції 16 квітня 2024 року, подала до суду клопотання про розгляд справи за її відсутності, у якому зазначила, що визнає позовні вимоги у повному обсязі.
Зважаючи на те, що з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції відповідачка звернулася до суду лише 20 жовтня 2025 року, апеляційний суд, застосувавши правило частини другої статті 358 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), дійшов висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження у зв'язку із пропуском строку на апеляційне оскарження.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У грудні 2025 року ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Бандиш Г. І., звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Одеського апеляційного суду від 20 листопада 2025 року у якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та направити справу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
Касаційна скарга мотивована тим, що відмовляючи у відкритті апеляційного провадження на підставі частини другої статті 358 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що ОСОБА_2 не була повідомлена про розгляд справи судом першої інстанції.
Зокрема, зворотне повідомлення про вручення поштового відправлення, на яке апеляційний суд послався у оскаржуваній постанові, не підписане, що відповідно до сталої практики Верховного Суду не є належним повідомленням особи.
Крім того, суд апеляційної інстанції помилково не взяв до уваги аргументів відповідачки про те, що вона не подавала до суду заяви про визнання позову, з огляду на те, що в цей час вона перебувала за кордоном, що також зазначено у акті обстеження умов проживання, який ОСОБА_1 подав до суду разом із позовною заявою.
Проігнорувавши аргументи ОСОБА_2 щодо її неповідомлення про розгляд справи судом першої інстанції, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження на підставі частини другої статті 358 ЦПК України, чим допустив порушення права відповідачки на доступ до правосуддя.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 16 грудня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Бандиш Г. І., на ухвалу Одеського апеляційного суду від 20 листопада 2025 року, передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.
Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2025 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Бандиш Г. І.,на ухвалу Одеського апеляційного суду від 20 листопада 2025 року, з підстав, визначених частиною другою статті 389 ЦПК України; витребувано
із Овідіопольського районного суду Одеської області матеріали справи № 509/7469/23; надано учасникам справи строк для подання відзиву.
У січні 2026 року матеріали справи № 509/7469/23 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 10 лютого 2026 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою
статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи
з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Нормативно-правове обґрунтування та мотиви, з яких виходив Верховний Суд
Згідно зі статтею 129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Статтею 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що учасники справи, яка є предметом судового розгляду, та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Згідно із частиною другою статті 358 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки; пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
У справі, що переглядається, апеляційний суд відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , зазначивши, що відповідачка була повідомлена про розгляд справи судом першої інстанції 16 квітня 2024 року, подала до суду клопотання про розгляд справи за її відсутності, у якому зазначила, що визнає позовні вимоги у повному обсязі, а тому виняткові обставини для поновлення строку на апеляційне оскарження відповідно до пункту 1 частини другої статті 358 ЦПК України відсутні.
Колегія суддів Верховного Суду з таким висновком апеляційного суду не погоджується.
Згідно з частинами третьою-п'ятою статті 128 ЦПК України судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями.
Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.
Відповідно до пункту 1 частини восьмої статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день вручення судової повістки під розписку.
З матеріалів справи відомо, що 20 грудня 2023 року суд першої інстанції надіслав ОСОБА_2 копію ухвали про відкриття провадження та копію позовної заяви з додатками на адресу: АДРЕСА_1 , яку ОСОБА_1 зазначив у позовній заяві.
Рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, яке повернулося до Овідіопольського районного суду Одеської області, містить лише дату «16.01.2024», однак підпису особи, якій воно було вручене, не містить, що з урахуванням вимог пункту 1 частини восьмої статті 128 ЦПК України не є належним повідомленням ОСОБА_2 про розгляд справи судом.
Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 28 листопада 2019 року у справі 753/383/18, на яку відповідачка посилається у касаційній скарзі.
Суд апеляційної інстанції на зазначене уваги не звернув, а тому дійшов помилкового висновку про те, що наявне у матеріалах справи рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення відповідачці свідчить про її обізнаність із пред'явленням ОСОБА_1 до неї позову.
Крім того, у апеляційній скарзі відповідачка посилалася на те, що вона не підписувала та не подавала до суду першої інстанції заяви про визнання позову і розгляд справи за її відсутності, оскільки у цей час перебувала за кордоном. На підтвердження зазначених обставин ОСОБА_2 надала копію закордонного паспорта, копію заяви про вчинення злочину та просила суд витребувати у відділення поліції № 1 Одеського районного управління поліції № 2 Головного управління Національної поліції України відомості про те, чи зареєстровано заяву ОСОБА_2 від 08 жовтня 2025 року про вчинення злочину щодо підписання та подання заяви про визнання позову ОСОБА_5 в рамках цивільної справи № 509/7469/23, чи внесено відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, суд апеляційної інстанції виходив з того, що надана відповідачкою копія заяви про вчинення злочину не є належним доказом, оскільки ОСОБА_2 не довела факту подання такої заяви до поліції, а також, що за результати проведеного розслідування встановлено факт підробки документа.
У касаційній скарзі відповідачка посилається на те, що суд апеляційної інстанції проігнорував її клопотання про витребування у відділення поліції № 1 Одеського районного управління поліції № 2 Головного управління Національної поліції України відомостей про відкриття кримінального провадження щодо підробки заяви про визнання позову, а також відповідного витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Перевіривши доводи ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Бандиш Г. І., Верховний Суд виходить з такого.
У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) гарантовано право кожної особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно з частинами першою, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Водночас учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (частина перша стаття 44 ЦПК України).
У статті 174 ЦПК України зазначено, що під час розгляду справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Поданням заяв по суті справи є правом учасників справи.
Згідно з частинами першою, другою статті 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
До ухвалення судового рішення у зв'язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення.
У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд (частина четверта статті 206 ЦПК України).
Відповідно до частин першої, третьої статті 182 ЦПК України при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань.
Заяви, клопотання і заперечення подаються в письмовій або усній формі. У випадках, визначених цим Кодексом, заяви і клопотання подаються тільки в письмовій формі.
Згідно з частиною другою статті 183 ЦПК України письмові заява, клопотання чи заперечення підписуються заявником чи його представником.
Велика Палата Верховного Суду, досліджуючи питання, пов'язані з посвідченням заявником процесуального документа своїм письмовим підписом, в ухвалі від 11 вересня 2024 року виснувала, що підпис - це графічний знак або набір знаків, який особа ставить на документі для підтвердження його автентичності, згоди або авторства.
Зазвичай підпис розташовується у кінці документа після його основного тексту та відомостей про додатки (у разі їх наявності).
Наведене зумовлене тим, що підпис ідентифікує автора і слугує задля підтвердження того, що особа, яка його підписала, ознайомлена із документом і погоджується з його змістом. В юридичному сенсі підпис є підтвердженням певної дії, угоди чи зобов'язання і надає документу юридичну силу.
У цивільному судочинстві судовий процес ініціюється з метою вирішення правової проблеми, щодо розв'язання якої сторони не дійшли згоди. Цей процес є доволі формалізованим і детально визначеним законом, тому надання його учасникам під час реалізації їхніх процесуальних прав можливості вчиняти дії, які викликатимуть сумнів щодо їхніх правових наслідків, не відповідатиме завданню цивільного судочинства.
Такої ж позиції дотримується у своїй практиці й Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у роз'ясненні «Типові помилки під час заповнення заяви і як їх уникнути» (Common Mistakes in Filling in the Application Form and How to Avoid Them) помилкою № 5 визначив надсилання документів без оригінального підпису в кінці (not sending the application form with the original signature at the end).
Отже, належним виконанням вимог процесуального закону щодо підписання письмового документа є здійснення особою підпису після основного тексту цього документа чи відомостей про його додатки (у разі їх наявності).
Із матеріалів справи відомо, що 15 грудня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про захист прав неповнолітньої дитини.
Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 18 грудня 2023 року позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, призначено підготовче судове засідання на 07 лютого 2024 року (а. с. 18).
Рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення відповідачці не містить підпису особи, яка його отримала (а. с. 23).
26 січня 2024 року до Овідіопольського районного суду Одеської області через канцелярію суду надійшла заява про розгляд справи за відсутності відповідачки, у якій вона, зокрема зазначила про визнання позову.
Відомостей про роз'яснення судом першої інстанції відповідачці наслідків відповідної процесуальної дії матеріали справи не містять.
Зважаючи на наведене, суду апеляційної інстанції першочергово належало перевірити доводи заявниці про те, що вона не зверталася до суду із заявою про визнання позову, не підписувала зазначену заяву, подану від її імені, на підтвердження чого просила витребувати відповідні відомості у правоохоронних органів, а також надала докази перебування за кордоном.
Лише після спростування вказаних доводів і встановлення, що саме заявниця подала до суду заяву про визнання позову, апеляційний суд може дослідити питання, чи порушено позивачкою процесуальний порядок звернення до суду з апеляційною скаргою.
Апеляційний суд не надав належної оцінки доводам позивачки, не врахував її процесуальної поведінки, передчасно відмовив у відкритті провадження, не надавши можливості довести факт відсутності волевиявлення на подання заяви про визнання позову в порядку, передбаченому статтями 4, 12, 13 ЦПК України.
Одним з елементів верховенства права є дотримання прав людини, зокрема права сторони спору на представлення її позиції та права на справедливий судовий розгляд (пункти 41 і 60 Доповіді «Верховенство права», схваленої Венеційською Комісією на 86-му пленарному засіданні, місто Венеція, 25-26 березня 2011 року).
ЄСПЛ у справі «Воловік проти України» (рішення від 06 грудня 2007 року) зазначив, що якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов'язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братися до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль в ньому апеляційного суду.
Отже, основною складовою права на суд є право доступу в тому розумінні, що особі має бути забезпечено можливість звернутися до суду для вирішення певного питання, і держава, у свою чергу, не повинна чинити правових чи практичних перешкод для здійснення цього права.
Застосовуючи процесуальні норми, національні суди повинні уникати надмірного формалізму, який може вплинути на справедливість провадження.
Ураховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду вважає, що доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права, у зв'язку із чим підлягає скасуванню з передачею справи до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження у справі.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої та четвертої статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.
У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.
Частиною шостою статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).
Аналізуючи наведене, ухвала Одеського апеляційного суду від 20 листопада 2025 року підлягає скасуванню з направленням справи на розгляд до суду апеляційної інстанції зі стадії відкриття провадження у справі.
З огляду на висновок касаційного суду щодо результатів вирішення касаційної скарги, судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, підлягають розподілу за результатами розгляду судом, який ухвалить остаточне рішення по суті вирішення спору.
Керуючись статтями 400, 406, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Бандиш Ганна Іванівна, задовольнити.
Ухвалу Одеського апеляційного суду від 20 листопада 2025 рокускасувати, справу № 509/7469/23 направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції зі стадії відкриття провадження у справі.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийД. Д. Луспеник
Судді:І. Ю. Гулейков
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець
Ю. В. Черняк