11 лютого 2026 року
м. Київ
справа № 587/1641/21
провадження № 61-12534св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Калараша А. А.,
суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Пророка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - фізична особа-підприємець ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Полтавського апеляційного суду від 22 липня 2025 року, ухвалену колегією у складі суддів Пікуля В. П., Дорош А. І., Лобова О. А.,
Короткий зміст позовних вимог
1. У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2 ) про зміну формулювання підстав звільнення, стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та вихідної допомоги, відшкодування моральної шкоди.
2. Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що відповідно до наказу відповідача від 16 березня 2021 року № 3 її прийнято на роботу на посаду продавця непродовольчих товарів, після чого вона фактично приступила до виконання своїх посадових обов'язків та працювала до 26 липня 2021 року.
3. У період її роботи відповідач жодного разу не виплатив їй заробітної плати, посилаючись на те, що немає грошей та достатнього виторгу.
4. Вказане стало підставою для того, щоб вона з 26 липня 2021 року розірвала трудовий договір з відповідачем на підставі частини третьої статті 38 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) через невиконання власником законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору.
5. Наказом ФОП ОСОБА_2 від 26 липня 2021 року її звільнено на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України (за угодою сторін).
6. Звільнивши її, відповідач не провів з нею остаточного розрахунку, зокрема, не виплатив заробітну плату за весь період роботи та не виплатив вихідну допомогу при звільненні, не видав трудову книжку та наказ про звільнення.
7. ОСОБА_1 вважала такі дії відповідача протиправними і такими, що не узгоджуються із законодавством, порушують її трудові права.
8. Із урахуванням наведених обставини, позивач просила суд:
- змінити формулювання підстав звільнення з пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України (за угодою сторін) на частину третю статті 38 КЗпП України (невиконання власником законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору);
- стягнути з ФОП ОСОБА_2 на її користь невиплачену заробітну плату в розмірі 29 040,00 грн;
- стягнути з ФОП ОСОБА_2 на її користь невиплачену суму вихідної допомоги в розмірі 19 500,00 грн;
- стягнути з ФОП ОСОБА_2 на її користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні до дня ухвалення судового рішення;
- стягнути з ФОП ОСОБА_2 на її користь відшкодування моральної (немайнової) шкоди в розмірі 8 000,00 грн.
Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної і касаційної інстанцій та мотиви їх прийняття
9. Справа розглядалася судами неодноразово.
10. Сумський районний суд Сумської області рішенням від 06 жовтня 2022 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив (т. 1 а. с. 141-144).
11. Суд першої інстанції виходив з того, що оспорюючи законність свого звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України, ОСОБА_1 зазначила, що наміру подавати таку заяву в неї не було і вона її не подавала. За весь час роботи у відповідача вона жодного разу не отримувала заробітну плату і 21 липня 2021 року звернулася до відповідача із заявою про розірвання трудового договору на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України, тобто у зв'язку з тим, що він не виконував законодавство про працю та умови трудового договору. Пред'явлені позовні вимоги є необґрунтованими, адже нею не доведений факт порушення її трудових прав роботодавцем. Водночас відповідач у повній мірі дотримався процедури звільнення.
12. Сумський апеляційний суд постановою від 29 грудня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Рішення Сумського районного суду Сумської області від 06 жовтня 2022 року скасував та ухвалив нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнив частково. Змінив формулювання підстави звільнення ОСОБА_1 за наказом (розпорядженням) від 26 липня 2021 року № 8 ФОП ОСОБА_2 з посади продавця-консультанта із 26 липня 2021 року з пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України (за угодою сторін) на частину третю статті 38 КЗпП України (через невиконання власником умов трудового договору про виплату заробітної плати). Стягнув з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 6 100,00 грн заборгованості із заробітної плати за квітень 2021 року, 5 032,82 грн - заборгованості із заробітної плати за липень 2021 року, 1 960,74 грн - компенсацію за невикористану відпустку, а всього заборгованості із заробітної плати у сумі 13 093,56 грн з наступним утриманням податків та обов'язкових платежів. Стягнув з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 35 000,00 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27 липня 2021 року до 29 грудня 2022 року з наступним утриманням податків та обов'язкових платежів, 18 300,00 грн вихідної допомоги та 1 500,00 грн компенсації за завдану невиплатою заробітної плати моральної шкоди. У задоволенні позову в іншій частині відмовив. Вирішив питання розподілу судових витрат (т. 1 а. с. 206-210).
13. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивач довела факт звернення до роботодавця з вимогою про її звільнення на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України, адже заява про звільнення від 21 липня 2021 року направлена на адресу ФОП ОСОБА_2 . Крім того, 30 липня 2021 року позивач направила заяву на адресу відповідача про зміну підстав розірвання трудового договору з пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України на частину третю статті 38 КЗпП України, видачу трудової книжки, копії наказу про звільнення, проведення повного розрахунку та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку та вихідної допомоги. Проте відповідач проігнорував вказані у заявах вимоги та не змінив формулювання підстав звільнення, про яке просила позивач.
14. Оскільки передумовою для задоволення позову про зміну формулювання підстави звільнення є прохання працівника про звільнення, тобто волевиявлення особи на звільнення за конкретною підставою, яке ігнорується роботодавцем та зазначається інша підстава звільнення, то у даному випадку роботодавець порушив вимоги закону та право позивача на звільнення за частиною третьою статті 38 КЗпП України.
15. За відсутності доказів виплати позивачу заробітної плати за квітень 2021 року у розмірі 6 100,00 грн та за липень 2021 року в розмірі 6 993,56 грн (5 032,82 грн основної заробітної плати та 1 960,74 грн додаткової заробітної плати), позовні вимоги про стягнення заборгованості із заробітної плати слід задовольнити на суму 13 093,56 грн (6 100,00 грн + 5 032,82 грн + 1 960,74 грн).
16. Оскільки з позивачем припинено трудовий договір через порушення роботодавцем законодавства про працю та умов трудового договору в частині невиконання відповідачем обов'язку щодо виплати заробітної плати (за квітень та липень 2021 року), а розмір вихідної допомоги не передбачено, то, ураховуючи обумовлений сторонами розмір місячного заробітку на рівні 6 100,00 грн, на підставі статті 44 КЗпП України з відповідача на користь позивача необхідно стягнути вихідну допомогу в розмірі 18 300,00 грн (6 100,00 грн ? 3).
17. Сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27 липня 2021 року до 29 грудня 2022 року становить 118 128 грн (368 робочих днів ? 321,00 грн).
18. Суд апеляційної інстанції врахував, що сума заборгованості заробітної плати та вихідної допомоги, яка підлягає стягненню на користь позивача становить 31 393,56 грн (позовні вимоги майнового характеру задоволено частково), тому на підставі частини другої статті 117 КЗпП України позовну вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку слід задовольнити також частково на суму 35 000,00 грн, враховуючи пропорційність між сумою заборгованості та розміром середнього заробітку за затримку розрахунку.
19. Оскільки встановлено порушення трудових прав позивача, зокрема у частині невиплати заробітної плати при звільненні, то вимога про стягнення компенсації моральної шкоди за несвоєчасну виплату заробітної плати у розмірі 8 000,00 грн, з огляду на часткове задоволення вимог майнового характеру, також підлягає частковому задоволенню на суму 1 500,00 грн, яка відповідає обсягу заподіяних позивачу моральних страждань та їх тривалості.
20. Верховний Суд постановою від 13 вересня 2023 року касаційну скаргу ФОП ОСОБА_2 задовольнив частково. Постанову Сумського апеляційного суду від 29 грудня 2022 року скасував, справу передав на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (т. 2 а. с. 47-56).
21. Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, задовольняючи позов у частині зміни формулювання підстав звільнення, не встановив, чи була доведена до відома роботодавця ФОП ОСОБА_2 в письмовому вигляді і коли саме ініціатива працівника ОСОБА_1 про намір припинити трудові відносини.
22. Вказавши у своєму судовому рішенні про відсутність права роботодавця самостійно змінювати визначену у заяві працівником причину звільнення з роботи, суд апеляційної інстанції не встановив, чи довела до відома роботодавця ОСОБА_1 заяву про розірвання трудового договору за власним бажанням на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України (невиконання роботодавцем законодавства про працю), перед тим, як роботодавець видав наказ про розірвання трудового договору на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України.
23. Крім того, надаючи оцінку доказам, якими сторони обґрунтовували виплату/невиплату ОСОБА_1 заробітної плати та розрахункових сум за липень 2021 року (дві довідки форми ОК-5 від 06 серпня 2021 року та від 21 жовтня 2021 року, надані позивачем; розрахунково-платіжна відомість № 7 за липень 2021 року, надана відповідачем), суд апеляційної інстанції не врахував положення підпункту «б» пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України щодо порядку та періоду внесення податковим агентом відомостей про податковий розрахунок сум доходу та дійшов передчасного висновку про наявність доказів про порушення вимог статей 115, 116 КЗпП України в цій частині.
24. Постановою Полтавського апеляційного суду від 16 квітня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Сумського районного суду Сумської області від 06 жовтня 2022 року - без змін (т. 2 а. с. 124-131).
25. Апеляційний суд вказав, що позивач була звільнена з роботи на підставі власноручно підписаної заяви за пунктом першим частини першої статті 36 КЗпП України, в той же день з нею було проведено розрахунок із заробітної плати. Позивач не довела обставину підписання бланку заяви про звільнення при прийомі на роботу. При цьому власноручний підпис позивача на заяві про звільнення та у повідомленні про проведення повного розрахунку однозначно свідчить про волевиявлення позивача на вчинення відповідних дій, зокрема, на звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України.
26. Відмовляючи у задоволенні позову у частині стягнення боргу із заробітної плати, апеляційний суд зазначив, що посилання ОСОБА_1 на те, що ФОП ОСОБА_2 не подав до державних органів звіт про нараховану та виплачену заробітну плату, а також не сплатив податки та збори, є безпідставним. Особи, які мають статус податкових агентів в даному випадку роботодавці, зобов'язані своєчасно нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується платнику податку та підлягає оподаткуванню до або під час такої виплати. Податкові агенти повинні подавати податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку. Такий розрахунок подається до фіскального органу за місцем розташування податкового агента у строки, встановлені для податкового кварталу. Даний порядок визначено підпунктом «б» пункту 176.2 статті 176 ПК України. Податковий розрахунок за формою № 1 ДФ подається окремо за кожний звітний квартал протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного кварталу. Кінцевий термін подання податкового розрахунку за 3 квартал 2021 року - 09 листопада 2021 року.
27. На момент звільнення позивача з роботи 26 липня 2021 року строк подання зазначеної звітності ФОП ОСОБА_2 ще не настав і формування бухгалтером відповідача розрахунково-платіжної відомості від 26 липня 2021 року, тобто в день звільнення позивача, було проведено відповідачем саме з метою підрахунку суми, яка підлягає виплаті при проведенні повного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 . Отже, на момент звільнення позивача з роботи бухгалтером ФОП ОСОБА_2 сформовано розрахунково-платіжну відомість та сформовано повідомлення про проведення повного розрахунку при звільненні, який був підписаний саме позивачем, що нею не заперечується.
28. Верховний Суд постановою від 19 лютого 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Рішення Сумського районного суду Сумської області від 06 жовтня 2022 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 16 квітня 2024 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_2 про зміну формулювання підстав для звільнення та стягнення невиплаченої вихідної допомоги змінив шляхом викладення їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови. Рішення Сумського районного суду Сумської області від 06 жовтня 2022 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 16 квітня 2024 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_2 про стягнення невиплаченої заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди скасував, справу в цій частині вимог направив на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (т. 2 а. с. 178-192).
29. Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що відсутність у заяві конкретної дати звільнення свідчить про відсутність волевиявлення працівника на припинення трудового договору за взаємною угодою сторін. Дійсно, позивач не заперечувала, що при укладенні трудового договору вона підписала бланки документів, зокрема: заяви про звільнення за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України та повідомлення про повний розрахунок, проте це не спростовує факт відсутності її волевиявлення на звільнення з роботи за угодою сторін та відсутності претензій щодо повного розрахунку при звільненні з роботи після більш ніж чотирьох місяців роботи, у зв'язку із не зазначенням особисто нею станом на час звільнення дати у вказаних документах, що фактично визнавалось представником відповідача у засіданні суду першої інстанції. Крім того, представник відповідача у запереченні від 28 жовтня 2021 року визнав факт оформлення заяви про звільнення за угодою сторін та повідомлення про повний розрахунок від 26 липня 2021 року двома різними особами ОСОБА_3 та уповноваженою особою ФОП ОСОБА_2 .
30. За таких обставин були відсутні підстави для звільнення ОСОБА_3 за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України.
31. ОСОБА_1 вимог про визнання протиправним її звільнення та поновлення на роботі не пред'явила, просила змінити формулювання підстави звільнення з пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України (за угодою сторін) на частину третю статті 38 КЗпП України (невиконання власником законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору). Заява позивача про звільнення від 21 липня 2021 року на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України фактично не була предметом розгляду ФОП ОСОБА_2 , адже її направлено на адресу роботодавця лише 30 липня 2021 року, після протиправного звільнення позивача 26 липня 2021 року, що підтверджується копією квитанції АТ «Укрпошти» від 30 липня 2021 року. Тому підстав для задоволення вимог про зміну формулювання підстави звільнення й відповідно стягнення невиплаченої вихідної допомоги немає.
32. Апеляційний суд не звернув уваги на те, що довідки Пенсійного фонду України за формою ОК-5 відносно ОСОБА_4 та відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків містять індивідуальні відомості про застраховану особу або ж суми задекларованих до виплати коштів і сплачених податків. Проте ці документи не доводять факт саме виплати відповідачем заробітної плати позивачу готівкою. Такими документами відповідно до Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 29 грудня 2017 року № 148, (далі - Положення № 148) можуть бути відомість про виплату готівки та / або касові ордери, які підписані відповідачем (працівником). ФОП ОСОБА_2 визнав, що таких документів не складалось, тобто відповідач фактично не може підтвердити факт виплати заробітної плати відповідачу. Більше того, представник відповідача у запереченні від 28 жовтня 2021 року також визнав факт оформлення заяви про звільнення за угодою сторін та повідомлення про повний розрахунок від 26 липня 2021 року двома різними особами ОСОБА_3 та уповноваженою особою ФОП ОСОБА_2 . Отже, повідомлення про повний розрахунок від 26 липня 2021 року не може бути належним доказом того, що на момент звільнення позивача з роботи у неї не було претензій до роботодавця щодо невиплаченої заробітної плати.
33. За таких обставин суд апеляційної інстанції не з'ясував належним чином чи виплачувалась позивачу заробітна плата взагалі, з огляду на те, що ні позивач, ні відповідач не заперечували про виплату / домовленість про виплату заробітної плати готівкою.
34. Полтавський апеляційний суд постановою від 22 липня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Рішення Сумського районного суду Сумської області від 06 жовтня 2022 року в частині відмови у стягненні невиплаченої заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди скасував та ухвалив у цій частині нове судове рішення, яким позов задовольнив частково. Стягнув з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 невиплачену заборгованість по заробітній платі за період з 17 березня 2021 року до 26 липня 2021 року у розмірі 28 317,56 грн. Стягнув з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 25 000,00 грн. Стягнув з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 4 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди. Вирішив питання про розподіл судових витрат (т. 2 а. с. 224-241).
35. Задовольняючи вимоги ОСОБА_1 щодо стягнення заборгованості по заробітній платі, суд апеляційної інстанції виходив із того, що відповідач не надав до суду доказів належно виконаних ним обов'язків щодо сплати заробітної плати позивачу за спірний період, а в поданих до суду запереченнях щодо витребування доказів сплати заробітної плати ОСОБА_1 також неодноразово наголошував щодо відсутності оформлення будь-якої бухгалтерської документації щодо виплати заробітної плати готівковими коштами.
36. Взявши до уваги умови укладеного трудового договору, а також надані відповідачем податкові відомості щодо розрахункової заробітної плати за спірний період, а також відсутність надання роботодавцем власних розрахунків заборгованості з оплати праці, апеляційний суд вважав, що існують підстави для стягнення з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість зі сплати заробітної плати за період з 17 березня 2021 року до 26 липня 2021 року у розмірі 28317,56 грн (3025,00 грн + 6100,00 грн + 6100,00 грн + 6100,00 грн + 6992,56 грн).
37. Оскільки відповідач як роботодавець своєчасно не здійснив із працівником розрахунку при звільненні, то апеляційний суд вважав за необхідне стягнути із відповідача відповідно до статті 117 КЗпП України середній заробіток за час затримки розрахунку.
38. Врахувавши встановлені фактичні обставини справи, співмірність заявлених до стягнення сум зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, дій позивача та відповідача, апеляційний суд дійшов висновку, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та критеріям, визначеним Верховним Судом у такій категорії справ, є визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення належних при звільненні позивача виплат у розмірі 25 000,00 грн.
39. Врахувавши конкретні обставини цієї справи, характер та обсяг страждань, яких зазнала позивач, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, суд апеляційної інстанції вважав за потрібне стягнути з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 4 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
40. 09 жовтня 2025 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 , подана через підсистему «Електронний суд» представником - адвокатом Манзюк Т. Ю., на постанову Полтавського апеляційного суду від 22 липня 2025 року, в якій заявник просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
41. Касаційна скарга мотивована тим, що на момент звільнення та підписання повідомлення про проведення повного розрахунку при звільненні позивач не висувала ніяких майнових вимог. Більше того із самого повідомлення про проведення повного розрахунку вбачається, що позивач не має до ФОП ОСОБА_2 ніяких майнових претензій.
42. ФОП ОСОБА_2 знаходиться спрощеній системі оподаткування.
43. Суб'єкт підприємницької діяльності, яким відповідно до законодавства надано дозвіл на ведення спрощеного обліку доходів і витрат, ведуть бухгалтерський облік і подають фінансову звітність у порядку, встановленому законодавством про спрощену систему обліку і звітності (частина третя статті 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
44. Відтак чинним законодавством не передбачено обов'язку ФОП, який використовує працю фізичних осіб за трудовим договором, вести облік видачі заробітної плати працівникам шляхом складення розрахунково-платіжних відомостей.
45. Від позивача не надходило відзиву на касаційну скаргу.
Провадження у суді касаційної інстанції
46. Верховний Суд ухвалою від 11 листопада 2025 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 , в інтересах якого діє представник - адвокат Манзюк Т. Ю., на постанову Полтавського апеляційного суду від 22 липня 2025 року, витребував матеріали справи з суду першої інстанції.
47. У грудні 2025 року матеріали цивільної справи № 587/1641/21 надійшли до Верховного Суду.
48. Верховний Суд ухвалою від 02 лютого 2026 року призначив справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п'яти суддів.
49. Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо необхідності суб'єктом підприємницької діяльності, який використовує спрощену систему оподаткування вести облік витрат і доходів відповідно до Указу Президента України від 03 липня 1998 року № 727 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності підприємницької діяльності», який передбачає особливий порядок ведення обліку витрат суб'єктом підприємницької діяльності; також відповідно до роз'яснень Державного комітету з питань регуляторної політики та підприємництва від 21 листопада 2001 року № 2-532/6886 «Щодо ведення книги обліку доходів і витрат» і Державної податкової адміністрації України від 26 жовтня 2004 року № 7684/Т/17-3115 в Книзі обліку доходів і витрат і що саме документи первинного бухгалтерського обліку є належними доказами виплати заробітної плати (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
50. Оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції переглядається судом касаційної інстанції в частині позовних вимог про стягнення невиплаченої заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди.
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій фактичні обставини справи
51. Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 16 березня 2021 року ОСОБА_4 уклала з ФОП ОСОБА_2 трудовий договір, за умовами якого працівниця зобов'язалась стати до роботи 17 березня 2021 року для виконання обов'язків продавця непродовольчих товарів, а роботодавець зобов'язався виплачувати щомісячно оклад у розмірі 6 100,00 грн, але не менше встановленого законом мінімального розміру заробітної плати за виконану місячну норму праці. Також сторони узгодили 40 годинну тривалість робочого часу на тиждень, 2 дні вихідних на тиждень та 24 календарних дні щорічної оплачуваної відпустки за домовленістю. Договір підписаний сторонами 16 березня 2021 року. Крім того, ОСОБА_4 підписала пункт договору, у якому йдеться про його розірвання, проте у договорі відсутня відмітка про дату і підстави розірвання договору, а також відповідний підпис роботодавця (т. 1 а. с. 47).
52. 25 червня 2021 року ОСОБА_4 змінила прізвище на ОСОБА_5 .
53. Заявою від 21 липня 2021 року ОСОБА_1 просила відповідача звільнити її з посади продавця непродовольчих товарів за угодою сторін на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України з 26 липня 2021 року (т. 1 а. с. 44).
54. Заявою від 21 липня 2021 року ОСОБА_1 просила ФОП ОСОБА_2 розірвати з нею трудовий договір з 21 липня 2021 року на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України через невиплату заробітної плати, а також просила видати трудову книжку, копію наказу про звільнення та провести повний розрахунок (т. 1 а. с. 14).
55. Повідомленням про проведення повного розрахунку при звільненні від 26 липня 2021 року позивач підтвердила факт отримання 5 629,01 грн при звільненні (т. 1 а. с. 45).
56. До вказаного повідомлення додана розрахунково-платіжна відомість № 7 за липень 2021 року з підписом ФОП ОСОБА_2 , у якій зазначено про нарахування 5 032,82 грн основної заробітної плати, 1 960,74 грн додаткової заробітної плати, а за вирахуванням податків сума до сплати становить 5 629,01 грн (т. 1 а. с. 46).
57. Наказом від 26 липня 2021 року № 8 ФОП ОСОБА_2 звільнив позивача з посади продавця-консультанта за угодою сторін на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України на підставі заяви від 26 липня 2021 року. З наказом ОСОБА_1 ознайомлена 26 липня 2021 року (т. 1 а. с. 48).
58. Заявою від 30 липня 2021 року ОСОБА_1 просила ФОП ОСОБА_2 змінити в трудовій книжці підставу розірвання трудового договору з пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України на частину третю статті 38 КЗпП України, видати трудову книжку та копію наказу про звільнення, провести повний розрахунок, зокрема, виплатити заробітну плату з 16 березня 2021 року, середній заробіток за час затримки розрахунку та виплатити вихідну допомогу відповідно до статті 44 КЗпП України (т. 1 а. с. 15).
59. Згідно з відомостями з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків від 09 вересня 2021 року, ФОП ОСОБА_2 нарахував та виплатив ОСОБА_1 заробітну плату за березень 2021 року у розмірі 3 025,00 грн, з яких нараховано та перераховано 544,50 грн податку, дата прийому на роботу зазначена 17 березня 2021 року. У травні та червні 2021 року ФОП ОСОБА_2 нарахував та виплатив ОСОБА_1 заробітну плату у розмірі по 6 100,00 грн, а також з цих сум нарахував та перерахував податок у розмірі по 1 098,00 грн (т. 1 а. с. 26, 27).
60. Відповідно до довідок форми ОК-5 від 06 серпня 2021 року та від 21 жовтня 2021 року за 2021 звітний рік ФОП ОСОБА_2 сплатив ОСОБА_4 заробітну плату, з якої буде нараховано пенсію, у березні - 3 025,00 грн, у квітні - 0 грн, у травні - 6 100,00 грн, у червні - 6 100,00 грн, у липні - 0 грн. Страхові внески за працівника ОСОБА_4 ФОП ОСОБА_2 сплачені за березень, травень, червень 2021 року, не сплачені за квітень, липень 2021 року (т. 1 а. с. 8, 9, 65).
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Щодо стягнення невиплаченої заборгованості із заробітної плати
61. Відповідно до частини четвертої статті 43 Конституції Україникожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
62. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про оплату праці», частиною першою статті 94 КЗпП України заробітна плата -це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
63. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.
64. Відповідно до статті 47 КЗпП Українивласник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
65. Згідно з частиною першою статті 116 КЗпП України(у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
66. Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
67. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
68. ЄСПЛ неодноразово вказував, що володінням, на яке поширюються гарантії статті 1 Першого протоколу, є також майнові інтереси, вимоги майнового характеру, соціальні виплати, щодо яких особа має правомірне очікування, що такі вимоги будуть задоволені.
69. Обов'язок здійснювати нарахування та виплату заробітної плати, інших виплат, належних працівникові, а так само вести бухгалтерський, податковий облік тощо, лежить на працедавцеві, а не на працівникові.
70. Згідно зі статтями 115, 116 КЗпП України відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець, але це не звільняє позивача від процесуального обов'язку доведення наявності права на отримання відповідних сум (див. постанову Верховного Суду від 08 лютого 2023 року у справі № 757/23764/20).
71. Звертаючись до суду, позивач посилалася на те, що за весь період роботи (з 16 березня 2021 року до 26 липня 2021 року) вона взагалі не отримувала заробітну плату, така заборгованість, на переконання позивача, становить 29 040,00 грн.
72. На підтвердження факту несплати заробітної плати у певні періоди, а також несплату роботодавцем за неї обов'язкових платежів, позивач надала довідку Пенсійного фонду України за формою ОК-5 відносно ОСОБА_4 (сформовано 06 серпня 2021 року), в якій вказано про відсутність платежів зі страхових внесків за квітень та липень 2021 року (т. 1 а. с. 8). Також позивач надала суду відомості з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків за І-ІІ квартали 2021 року, у якій зазначено про виплату заробітної плати у березні 2021 року в розмірі 3 025,00 грн, у травні 2021 року - 6 100,00 грн, у червні 2021 року - 6 100,00 грн та утримання податків ФОП ОСОБА_2 як податковим агентом коштів у розмірі 544,50 грн, 1 098,00 грн та 1 098,00 грн у відповідні місяці (т. 1 а. с. 26, 27). Під час розгляду справи позивач також надала суду довідку Пенсійного фонду України за формою ОК-5 відносно ОСОБА_4 (сформовано 21 жовтня 2021 року), в якій відсутні платежі зі страхових внесків за квітень та липень 2021 року (т. 1 а. с. 65).
73. Оцінивши зазначені докази, суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив із того, що довідки Пенсійного фонду України за формою ОК-5 відносно ОСОБА_4 та відомості з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків містять індивідуальні відомості про застраховану особу або ж суми задекларованих до виплати коштів і сплачених податків, проте ці документи не доводять факт саме виплати відповідачем заробітної плати позивачу готівкою.
74. Такі висновки апеляційного суду узгоджуються із висновками Верховного Суду, зробленими у постановах від 16 серпня 2018 року у справі № 242/5780/16, від 31 травня 2021 року у справі № 242/3051/18, від 17 січня 2024 року у справі № 182/5/22. У зазначених постановах Верховний Суд вказав, що копія довідки з індивідуальних відомостей про застраховану особу, видана управлінням Пенсійного фонду України, не підтверджує наявність заборгованості по заробітній платі та не визначає її розмір.
75. Разом з цим, судами попередніх інстанцій встановлено, щозгідно з умовами трудового договору від 16 березня 2021 року, укладеного між ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , сторонами узгоджена заробітна плата у розмірі 6 100,00 грн.
76. Сторона відповідача, заперечуючи проти вимоги позивача, у відзиві на позовну заяву вказувала на безпідставність вимог позивача, адже у день звільнення 26 липня 2021 року з нею було проведено повний розрахунок при звільненні, що підтверджується підписаним нею повідомленням (т. 1 а. с. 42, зв.; т. 1 а. с. 45). Крім того, відповідач подав до суду розрахунково-платіжну відомість № 07 за липень 2021 року, відповідно до якої позивачу виплачено 5 629,01 грн, підпис про одержання коштів у відомості відсутній (т. 1 а. с. 46).
77. Відхиляючи такі доводи сторони відповідача, суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив, що у запереченні від 28 жовтня 2021 року відповідач визнав факт оформлення заяви про звільнення за угодою сторін та повідомлення про повний розрахунок від 26 липня 2021 року двома різними особами ОСОБА_3 та уповноваженою особою ФОП ОСОБА_2 (т. 1 а. с. 78), тому повідомлення про повний розрахунок від 26 липня 2021 року не може бути належним доказом того, що на момент звільнення позивача з роботи у неї не було претензій до роботодавця щодо невиплаченої заробітної плати.
78. Документами, які підтверджували б факт виплати відповідачем заробітної плати позивачу готівкою, відповідно до Положення № 148, можуть бути відомість про виплату готівки та/або касові ордери, які підписані відповідачем (працівником). ФОП ОСОБА_2 визнав, що таких документів не складалось, тобто відповідач фактично не зміг підтвердити факт виплати заробітної плати відповідачу.
79. Також встановлено, що 22 жовтня 2021 року позивач подала до суду клопотання про витребування доказів у ФОП ОСОБА_2 , на обґрунтування якого зазначала, що вона позбавлена можливості надати докази щодо отримання/не отримання нею заробітної плати, адже вона за домовленістю сторін повинна була виплачуватись готівкою, а відповідні докази (розрахункові-платіжні відомості, а також інші бухгалтерські документи) згідно з нормами законодавства повинні знаходитись у відповідача (т. 1 а. с. 60).
80. У запереченнях відповідача від 28 жовтня 2021 року вказано, що він надав всі наявні документи на підтвердження заперечень щодо позовних вимог. Розрахунково-платіжні відомості та підтвердження перерахування грошових коштів не можуть бути надані відповідачем, оскільки заробітна плата щомісяця сплачувалась готівкою без оформлення документів. Саме тому при звільненні позивача було підписано повідомлення про проведення повного розрахунку (т. 1 а. с. 77 зв.).
81. Таким чином, відповідач не надав суду доказів належно виконаних ним обов'язків щодо сплати заробітної плати позивачу за спірний період, що є його процесуальним обов'язком. Саме на відповідач, як роботодавець, був зобов'язаний забезпечити достовірний облік виконуваної позивачем роботи та організовувати бухгалтерський облік витрат на оплату праці.
82. Врахувавши, що відповідач, як роботодавець, не надав до суду доказів належно виконаних ним обов'язків щодо сплати заробітної плати позивачу за спірний період, а в поданих до суду запереченнях щодо витребування доказів сплати заробітної плати ОСОБА_1 також неодноразово наголошував щодо відсутності оформлення будь-якої бухгалтерської документації щодо виплати заробітної плати готівковими коштами, відхиливши як неналежний доказ повідомлення про повний розрахунок від 26 липня 2021 року, взявши до уваги права та обов'язки сторін справи як найманого працівника та роботодавця, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 щодо стягнення заборгованості по заробітній платі підлягають задоволенню.
83. Здійснюючи розрахунок заборгованості зі сплати заробітної плати, суд апеляційної інстанції брав за основу заробітну плату, визначену сторонами у трудовому договорі від 16 березня 2021 року, в розмірі 6100,00 грн.
84. Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції обґрунтовано стягнув з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати за період з 17 березня 2021 року до 26 липня 2021 року в межах заявленого позивачем розміру 28 317,56 грн (3 025,00 грн + 6 100,00 грн + 6 100,00 грн + 6 100,00 грн + 6 992,56 грн).
85. Касаційна скарга відповідача не містить доводів щодо незгоди із визначеним апеляційним судом розміром заборгованості по заробітній платі.
86. Доводи касаційної скарги відповідача про те, що чинним законодавством не передбачено обов'язку ФОП, який використовує працю фізичних осіб за трудовим договором, вести облік видачі заробітної плати працівникам шляхом складення розрахунково-платіжних відомостей, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, оскільки відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець.
Щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні
87. Відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
88. Верховний Суд неодноразово висловлював позицію про те, що за певних умов суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України (див., наприклад, пункт 87 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц).
89. Верховним Судом вироблено підхід, при якому, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
90. Вказані правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 22 лютого 2024 року у справі № 754/9761/21та від 04 квітня 2024 року у справі № 201/8088/21.
91. Середній заробіток розраховується відповідно до правил, які передбачені у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).
92. У абзаці 3 пункту 2 Розділу ІІ Порядку № 100 вказано, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
93. Встановивши, що відповідач при звільненні позивача не виплатив їй заборгованість із заробітної плати у сумі 28 317,56 грн, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для покладення на відповідача відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати позивачу її середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
94. Судом апеляційної інстанції встановлено, що середньоденний заробіток позивача становить 321,00 грн, що розрахований з огляду на заробітну плату позивача за два останні повно відпрацьовані нею місяці у сумі 12 200,00 грн (6 100,00 грн + 6 100,00 грн) та 38 робочих днів (18 робочих днів - у травні та 20 робочих днів - у червні).
95. Отже, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27 липня 2021 року (день звільнення) по 22 липня 2025 року (день ухвалення рішення) становить 332 235,00 грн (1035 робочих днів х 321,00 грн).
96. Врахувавши, що сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні значно перевищує розмір заробітної плати, невиплаченої при звільненні позивачу, а також дії позивача та відповідача, встановлені фактичні обставини справи, тривалість розгляду цієї справи, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для зменшення розміру виплати позивачу її середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку до 25 000,00 грн.
Щодо відшкодування моральної шкоди
97. Відповідно до статті 237-1 КЗпП України(у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
98. Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється статтею 237-1 КЗпП України, яка передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. За змістом вказаного положення закону, передумовою для відшкодування працівнику моральної шкоди на підставі статті 237-1 КЗпП України є наявність порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
99. КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи винятків для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а стаття 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у його житті та з урахуванням інших обставин.
100. Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин (шляхом присудження невиплачених сум чи виконання рішення суду про їх стягнення), а має самостійне юридичне значення.
101. Тобто, за умови порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконної невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі статті 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати.
102. Прийнявши до уваги протиправні дії відповідача, урахувавши характер порушення, глибину моральних страждань, вимоги розумності та справедливості, апеляційний суд обґрунтовано вважав, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 4 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
103. Таким чином, суд апеляційної інстанції дослідив всі наявні у справі докази у їх сукупності та співставленні, надав їм належну оцінку, правильно визначив характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, і дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову.
104. Вказана справа вже була предметом касаційного перегляду та суд апеляційної інстанції врахував висновки, зроблені Верховним Судом у постанові від 19 лютого 2025 року.
105. Підставами касаційного оскарження заявник визначив пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме - відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах.
106. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у тих випадках, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
107. Зі змісту вказаної норми права вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питання застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.
108. Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов'язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановленні фактичні обставини справи.
109. Аргументуючи підстави касаційного оскарження, передбачені у пункті 3 частини другої статті 389 ЦПК України, заявник зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо необхідності суб'єктом підприємницької діяльності, який використовує спрощену систему оподаткування вести облік витрат і доходів відповідно до Указу Президента України від 03 липня 1998 року № 727 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності підприємницької діяльності», який передбачає особливий порядок ведення обліку витрат суб'єктом підприємницької діяльності; також відповідно до роз'яснень Державного комітету з питань регуляторної політики та підприємництва від 21 листопада 2001 року № 2-532/6886 «Щодо ведення книги обліку доходів і витрат» і Державної податкової адміністрації України від 26 жовтня 2004 року № 7684/Т/17-3115 в Книзі обліку доходів і витрат і що саме документи первинного бухгалтерського обліку є належними доказами виплати заробітної плати.
110. Зазначені доводи заявника відхиляються касаційним судом з огляду на те, що постанова суду апеляційної інстанції винесена за результатами оцінки у сукупності всіх доказів та обставин справи. Водночас, як свідчить характер доводів заявника, останні фактично зводяться до незгоди із наданою судом оцінкою обставин справи та вказають на переоцінку доказів у справі, що суперечить положенням статті 400 ЦПК України.
111. За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження.
112. Касаційний суд з урахуванням частини першої статті 400 ЦПК України переглянув у касаційному порядку оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі.
113. Підстав для виходу за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.
114. Відповідно до частини третьої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення -без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
115. Доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення не впливають, тому колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваного судового рішення - без змін.
Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Постанову Полтавського апеляційного суду від 22 липня 2025 рокузалишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач А. А. Калараш
Судді: А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко
Є. В. Петров
В. В. Пророк