19 лютого 2026 року
м. Київ
cправа № 916/3883/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Мамалуй О.О. - головуючий, Баранець О.М., Кролевець О.А.,
за участю секретаря судового засідання - Федоворої О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу державного підприємства "Укрхімтрансаміак"
на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.12.2025
у складі колегії суддів: Діброва Г.І. - головуючий, Савицький Я.Ф., Ярош А.І.
та на рішення господарського суду Одеської області від 23.04.2025
суддя: Малярчук І.А.
у справі № 916/3883/24
за позовом акціонерного товариства "Одеський припортовий завод"
до державного підприємства "Укрхімтрансаміак"
про стягнення 25 406 387,03 грн,
за участю представників:
від позивача: Сімоненко І. О.
від відповідача: Перепелинська О. С., Васильєва Д., Гегельська Н.А.
Короткий зміст позовних вимог
Акціонерне товариство "Одеський припортовий завод" (надалі також - АТ "ОПЗ") звернулося до господарського суду з позовом до державного підприємства "Укрхімтрансаміак" про стягнення 25 406 387,03 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що, внаслідок зупинення операцій за укладеним між сторонами договором №1006/1ТФ-2019 від 27.03.2019, у сховищах АТ "ОПЗ" залишився на зберіганні фактично прийнятий та захолоджений, проте не відвантажений аміак у кількості 42 080,923 тонн. Між тим, грошові кошти з оплати послуг щодо прийому, захолодження та зберігання транзитного аміаку в обсязі 42 080,923 тонн відповідачем сплачені не були, з огляду на що позивачем заявлено до стягнення основну заборгованість, а також нараховані на неї інфляційні втрати та 3% річних.
Короткий зміст оскаржуваних рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів і мотиви їх ухвалення
Рішенням господарського суду Одеської області від 23.04.2025, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.12.2025, позов задоволено повністю. Стягнуто з державного підприємства «Укрхімтрансаміак» на користь акціонерного товариства «Одеський припортовий завод» 17853858,36 грн заборгованості, 6207872,12 грн інфляційних втрат, 1344656,55 грн три проценти річних, а також 304876,65 грн судового збору.
Господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що у позивача виникла необхідність виконувати обов'язки приймання, захолодження, зберігання невідвантаженого на судна аміаку рідкого технічного, що надійшов по магістральному аміакопроводу «Тольятті - Горлівка - Одеса» на АТ «ОПЗ» за договором №1006/1ТФ-2019 від 27.03.2019, укладеним з ДП «Укрхімтрансаміак» у кількості 42 080,923 тонн в період з 23.02.2022 по 28.02.2022, тобто по дату закінчення дії даного договору.
З врахуванням вищевикладеного, суди дійшли висновку про необхідність оплати ДП "Укрхімтрансаміак" послуг по прийому, захолодженню, зберіганню аміаку рідкого технічного в період з 23.02.2022 по 28.02.2022 за договором №1006/1ТФ-2019 від 27.03.2019 у кількості 42 080,923 тонн, який не був відвантажений на судна у зв'язку із веденням воєнного стану на всій території України, оскільки надання таких послуг відноситься до зобов'язань АТ «Одеський припортовий завод», а їх оплата в реалізованому об'ємі є зобов'язанням ДП "Укрхімтрансаміак".
Короткий зміст доводів та вимог касаційної скарги
Державне підприємство "Укрхімтрансаміак" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.12.2025 та на рішення господарського суду Одеської області від 23.04.2025 у справі № 916/3883/24, в якій просить рішення та постанову скасувати, відмовити у задоволенні позову.
Скарга подана на підставі пунктів 2, 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України.
Скаржник вказує, що суди не правильно застосували норми матеріального права, зокрема ст. ст. 936, 947 та 954 ЦК України, які не підлягають застосуванню до спірних правовідносин; не застосували ст. ст. 599 і 607 ЦК України щодо припинення зобов'язань, що навпаки мали б бути застосовані до обставин спору; а також послалися на судову практику, яка не має правової релевантності до фактичних обставин цієї справи.
Відповідач неодноразово наголошував на тому, що у лютому 2022 року зобов'язання Сторін щодо 147 069,526 тон аміаку вважаються припиненими відповідно до ст. 599 ЦК України виконанням проведеним належним чином (що визнається Позивачем); зобов'язання Сторін щодо 42 080,923 тон аміаку припинені неможливістю виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає на підставі ст. 607 ЦК України.
Скаржник посилається на постанову Касаційного господарського суду від 09.05.2024 у справі № 904/1664/19, в якій Верховний Суд підкреслив, що правова природа договору визначається з огляду на його зміст (а не назву договору).
Відповідач вважає, що існують достатні підстави для відступлення від висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у таких постановах, які застосував Суд апеляційної інстанції (від 10.05.2018 у справі № 924/263/17, від 02.02.2022 у справі №927/1099/20, від 23.03.2021 у справі № 916/2380/18; від 01.10.2020 у справі № 910/21935/17; від 04.07.2018 у справі №916/935/17; від 17.01.2019 у справі № 923/241/18; від 19.08.2020 у справі № 915/1302/19.
Відповідач стверджує, що предмет спору, підстави позову, зміст спірних правовідносин та фактичні обставини справи істотно відрізняються від обставин цієї справи. Усі ці постанови прийняті у спорах про визнання договорів недійсними, зокрема з підстав їх удаваності. Предметом спору не були правовідносини, що виникли з договору надання послуги (зокрема, комплексної) та / або принаймні з договору зберігання (наявність якого між Сторона заперечується). Такі правові висновки Верховного Суду є нерелевантними до конкретних, унікальних за своєю правовою природою та змістом правовідносин Сторін за Договором, а отже не можуть слугувати джерелом аналогії при з'ясуванні питань, що входять до предмету доказування у даній справі.
Скаржник вказує, що наявні підстави для відступлення від правових висновків Верховного Суду у вищезазначених справах, оскільки подібність правовідносин відсутня та різна правова природа спорів та різні стандарти доказування.
Обґрунтовуючи відсутність висновків Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах скаржник зазначає, що відповідні відносини є унікальними, а суди неправильно застосували до спірних правовідносин положень ст. 936 ЦК України та ст. 947 ЦК України, що сталось в результаті не правильного визначення правової природи правовідносин сторін та помилкового тлумачення змісту Договору, безпідставно застосували, паралельно із застосуванням ст. ст. 936, 947 ЦК України, до спірних правовідносин положень ст.?954 ЦК України про зберігання за законом, що не відповідає обставинам справи та положенням Договору; та проігнорували релевантні норми, зокрема ст. ст. 599 та 607 ЦК України, та застосували правові висновки Верховного Суду, які є нерелевантними до фактичних обставин справи.
У скарзі зазначається, що суд першої інстанції порушив ч. 4 ст. 202 та п. 4 ч. 1 ст. 226 ГПК України, оскільки проігнорував наявність достатніх підстав для залишення позову без розгляду, так як позивач чотири рази не з'являвся в судові засіданні, про час та місце яких був належним чином повідомлений. Крім того позивач без поважних причин не подав всі витребувані судом докази, необхідні для вирішення спору, у встановлений судом строк, що було проігноровано Судом першої інстанції та врешті один із доказів долучений до матеріалів справи, чим Судом першої інстанції також порушено ч. 10 ст. 81 ГПК України та п. 4 ч. 1 ст. 226 ГПК України.
На думку скаржника судом першої інстанції не було дотримано основних засад (принципів) господарського судочинства, передбачених ч. 3 ст. 2 ГПК України, зокрема таких як рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом та змагальність сторін. Наведене проявлялось в тому, що Суд першої інстанції приймав до розгляду та долучав до справи процесуальні документи та докази, які подавались Позивачем вже після закінчення встановлених судом процесуальних строків, чим Суд першої інстанції безпосередньо порушив ч. 8 ст. 80 та ст. 118 ГПК України. На противагу, Відповідач не мав такого роду «переваг» та вчиняв процесуальні дії з чітким дотриманням встановлених законом чи судом процесуальних строків. Суд першої інстанції систематично приймав до розгляду та долучав до матеріалів справи процесуальні документи та докази, подані Позивачем з порушенням встановлених судом строків, що є неприпустимим та суперечить положенням ГПК України.
Скаржник вказує, що суд першої інстанції порушив ч. 3 ст. 177 та ч. 1 ст. 195 ГПК України щодо строку підготовчого провадження та початку розгляду справи по суті, ч. 2 ст. 232 ГПК України, оскільки не вирішив процедурні питання, пов'язані з рухом справи, шляхом постановлення ухвали (у т.ч. протокольної), зокрема не постановив ухвалу про стягнення (відмову у стягненні) в дохід державного бюджету з позивача штрафу з огляду на те, що позивач не повідомив суд про неможливість подати докази; крім того в підготовчому засіданні суд першої інстанції підняв питання щодо доцільності призначення певної судової технічної або бухгалтерської експертизи для з'ясування обставин, що мають значення для справи, долучив пояснення від 07.03.2025 до матеріалів справи. Суд апеляційної інстанції не дотримався вимог ст. ст. 55, 129 Конституції України та ч. 5 ст. 13 ГПК України, грубо порушив фундаментальні права Відповідача бути заслуханим та не
надавши останньому розумну можливість викласти свою позицію, як наслідок порушив принципи процесуальної справедливості і права на судовий захист. На стадії розгляду справи по суті суд першої інстанції взагалі не дослідив, тобто повністю проігнорував (не назвав) всі докази, а також в оскаржуваних рішеннях Суд першої інстанції та Суд апеляційної інстанції неправильно та неповно оцінили докази, що призвело до неправильного встановлення фактичних обставин справ та, як наслідок, прийняття оскаржуваних судових рішень.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Відзивів та заперечень на касаційну скаргу у встановлені Судом строки до Верховного Суду не надходило. Пояснення позивача, подані до суду поза межами встановленого Судом строку, не беруться Судом до уваги.
Обставини справи, встановлені господарськими судами попередніх інстанцій
27.03.2019 між акціонерним товариством «Одеський припортовий завод» (виконавець) та державним підприємством «Укрхімтрансаміак» (замовник) було укладено договір №1006/1ТФ-2019 про надання послуг з прийому, захолоджуванню, зберіганню і відвантаженню на судна транзитного аміаку, що надходить по аміакопроводу від підприємств росії, згідно з пунктом 1.1. якого у редакції додаткової угоди №13 від 03.02.2022 замовник протягом лютого 2022 року забезпечує поставку з магістрального аміакопроводу «Тольятті - Горлівка - Одеса» на АТ «ОПЗ», а виконавець надає послуги з прийому, захолоджуванню, зберіганню і відвантаженню на судна транзитного аміаку рідкого технічного ГОСТ 6221-90 марки «АК» російського походження (надалі - аміаку) без права власності на нього Сторін, у відповідності до вимог нормативно-правових актів України, в обсязі до 215,0 тис. тон з письмовим узгодженням обома Сторонами, з урахуванням використання причалу порту «Південний», що знаходиться у віданні ДП «Адміністрація морських портів України».
Відповідно до пунктів 2.1.1., 2.1.2., 2.1.4., 2.1.6., 2.1.7., 2.2.1. договору №1006/1ТФ-2019 від 27.03.2019 обов'язком замовника є забезпечити підтверджене виконавцем, рівномірне щодобове постачання аміаку рідкого в обсязі, як правило, 5250-7560 тон. За згодою сторін, в залежності від виробничих умов, може встановлюватися інше навантаження до 8200 тон на добу, за умови, що температура аміаку, що поступає по аміакопроводу не перевищує 15 градусів Цельсія. Замовник забезпечує рівномірну своєчасну подачу суден під відвантаження поставленого відповідно до місячного графіку аміаку. Щомісячне вивезення повинне складати не менше 90% поставленої Виконавцю місячної партії аміаку. Обов'язком замовника: є своєчасна оплата виконавцю послуги з прийому, захолоджуванню, зберіганню відвантаженню на судна російського аміаку і витрати по доступу до причалів порту в національній валюті, в розмірі, обумовленому в цьому Договорі, відповідно до виставлених рахунків. Обов'язком виконавця: є забезпечення щодобового прийому в обсязі зазначеному в п. 2.1.1., a також захолодження, зберігання, відвантаження на судна транзитного аміаку рідкого російського походження поставленого замовником, при дотриманні ним п.п. 2.1.2., 2.1.3., 2.1.4., 3.1. відповідно до узгоджених обсягів за винятком обставин з причин не залежних від виконавця (відключення або обмеження по природному газу, електроенергії із зовнішніх мереж і т.п.).
В силу пункту 4.1. договору №1006/1ТФ-2019 від 27.03.2019 (в редакції додаткової угоди №13 від 03.02.2022) за надані послуги з прийому, захолоджуванню, зберіганню і відвантаженню на судна транзитного аміаку російського походження у лютому 2022 році замовник проводить оплату на розрахунковий рахунок виконавця за ставкою в еквіваленті 28,08 доларів США, включаючи ПДВ за кожну відвантажену на борт судна тону, розраховану у гривні по офіційному курсу НБУ навантаження кожного судна (дату коносаменту або штурманської розписки), але не менше 364,00 грн за кожну відвантажену на борт судна тону.
За умовами пункту 8.1. договору №1006/1ТФ-2019 від 27.03.2019 (в редакції додаткової угоди №13 від 03.02.2022) цей договір набуває чинності з 01.04.2019 і діє до 28.02.2022, а в частині взаєморозрахунків - до повного їх проведення.
Згідно з актом від 31.01.2022 про надання послуг по прийому, захолоджуванню, зберіганню і відвантаженню на судна транзитного аміаку російського походження до договору №1006/1ТФ-2019 від 27.03.2019 за січень 2022 року виконавцем були надані замовнику послуги вартістю 188748013,68 грн.
25.01.2022 на адресу позивача надійшов лист ДП "Укрхімтрсаміак" за №1/05.1-В3 щодо узгодження приймання у лютому 2022 року аміаку російського походження, що транспортується аміакопроводом в режимі «транзит» в обсязі 212,0 тис. тонн. У цьому листі вказано попередній графік підходу суден.
У листі від 25.01.2022 за №178 АТ "Одеський припортовий завод" наголосило відповідачу на тому, що узгодження приймання аміаку у ємності позивача у лютому 2022 року в обсязі 212,0 тис. тонн можливе за умови підписання додаткової угоди до договору №1006/1ТФ-2019 від 27.03.2019 на наступний період. Водночас позивач звернув увагу на необхідності більш ретельного планування підходу суден.
03.02.2022 та 16.02.2022 АТ "ОПЗ" одержало від відповідача листи за №01/05.1-151 та за №1/05.1-216, в яких зазначені відкориговані позивачем графіки подачі суден для відвантаження транзитного аміаку у лютому 2022 року.
28.02.2022 між сторонами підписано акт компенсації витрат №381 за доступ морського судна "GAS GROUPER" до причалу порту "Південний" при відвантаженні аміаку 22.02.2022, до якого додано у т.ч. копію рахунку-фактури №1800000120 від 28.02.2022.
Відповідно до акту від 28.02.2022 про надання послуг по прийому, захолоджуванню, зберіганню і відвантаженню на судна транзитного аміаку російського походження до договору №1006/1ТФ-2019 від 27.03.2019 за лютий 2022 року виконавцем були надані замовнику послуги вартістю 116803326,44 грн.
Згідно акту звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2022 по 28.02.2022 за договором №1006/1ТФ-2019 від 27.03.2019 по ДП "Укрхімтрсаміак" та калькуляції витрат АТ "ОПЗ" на послуги з прийому, захолодженню, зберіганню залишку аміаку невідвантаженого з 23.02.2022 по 28.02.2022 такі витрати становлять 26 335 923,59 грн (повна собівартість прийому, захолодженню, зберіганню залишку аміаку).
Актом №1 від 28.02.2022 звірки балансу руху аміаку російського походження, що надійшов з магістрального аміакопроводу в режимі транзит, через Акціонерне товариство «Одеський припортовий завод» за договором №1006/1ТФ-2019 від 27.03.2019 встановлено, що залишок аміаку у сховищах за період з січня по лютий 2022 року станом на 01.03.2022 становить 42 080,923 т (ПАО «ТОАЗ» - 30 296,308 т; АО «Минудобрения» - 11 784,615 т).
Листом від 24.02.2022 за №1/02-258 ДП «Укрхімтрансаміак» повідомило, що у зв'язку із введенням воєнного стану підприємство зупиняє транзитне транспортування магістральним аміакопроводом Тольятті-Одеса.
24.02.2022 АТ «ОПЗ» направлено ДП «Укрхімтрансаміак» лист за №474 про негайне зупинення поставки аміаку по аміакопроводу у зв'язку із виникненням форс-мажорних обставин.
09.03.2022 позивач направив відповідачу лист за №499, в якому викладено прохання про відшкодування витрат на прийом, захолоджування і зберігання невідвантаженого аміаку в обсязі 42 080,923 тонн.
Листом від 12.05.2022 за №1/01-378 відповідач повідомив позивача, що калькуляції останнього не підтверджені даними бухгалтерського обліку за січень-лютий 2022 року, а також зазначив про відсутність у підприємства заборгованості за договором №1006/1ТФ-2019 від 27.03.2019.
12.05.2022 АТ «Одеський припортовий завод» направлено на адресу ДП «Укрхімтрансаміак» супровідний лист від 12.05.2022 №707 разом з підписаним зі своєї сторони проектом договору зберігання залишку аміаку, що становить 42 080,923 тонн.
В доповнення до вищенаведеного листа позивачем в подальшому було направлено відповідачеві лист від 23.05.2022 №762, до якого додано розрахунок фактичних витрат на зберігання транзитного аміаку, що надійшов по аміакопроводу.
В адресованих відповідачеві листах від 24.05.2022 №763 та від 24.06.2022 №888 АТ «Одеський припортовий завод» наголошувало на необхідності оплати послуг з довгострокового зберігання аміаку, який надійшов за договором №1006/1ТФ-2019 від 27.03.2019.
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду від 13.07.2022 за наслідками розгляду клопотання прокурора у рамках кримінального провадження №72022000410000003 від 05.04.2022 про арешт майна та визначення порядку зберігання речових доказів, накладено арешт на товарно-матеріальні цінності (аміак рідкий технічний), виробництва ПАТ «Тольяттіазот» - у кількості 30296,308 тонн та виробництва АТ «Міндобрива» - у кількості 11784,615 тонн, який зберігається в ізотермічних сховищах АТ «Одеського припортового заводу» із забороною відчуження, розпорядження та користування цим майном; визначено порядок зберігання речових доказів у кримінальному провадженні №72022000410000003 від 05.04.2022 шляхом передачі Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (код 41037901) в управління для реалізації у порядку та на умовах, визначених статтями 1, 9, 19-24 Закону України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів» речові докази у кримінальному провадженні № 72022000410000003, а саме товарно-матеріальні цінності (аміак рідкий технічний), виробництва ПАТ «Тольяттіазот» - у кількості 30296,308 тон та виробництва АТ «Міндобрива» - 11784, 615 тон., які зберігаються в ізотермічних сховищах АТ «Одеського припортового заводу» (код 00206539).
14.07.2022 на адресу АТ «Одеського припортового заводу» надійшов лист за підписом Голови Начальника Одеської обласної військової адміністрації № 1/01-25/5425/2-22, в якому зазначено, що: «… у травні поточного року територія АТ «Одеського припортового заводу» зазнала ворожого ракетного обстрілу, в результаті якого стався вибух, виникла пожежа. Зруйновано приміщення, що знаходяться на відстані 50 метрів від сховища аміаку. На даний час небезпека повторних ракетних обстрілів та пошкодження або знищення сховища АТ «Одеський припортовий завод» зберігається та є надвисокою… Враховуючи можливий подальший масований ракетний обстріл території Одеської області, просимо терміново забезпечити вивезення небезпечних речовин, які внаслідок фізико-хімічних, вибухо-пожежо-небезпечних та токсичних властивостей віднесені до індивідуальних небезпечних речовин, визначених в Порядку ідентифікації та обліку об'єктів підвищеної небезпеки, та перебувають на території АТ «Одеський припортовий завод», та у випадку загоряння, вибуху, витоку яких, в регіоні може настати надзвичайна ситуація екологічного характеру, яка загрожуватиме життю та здоров'ю людей».
19.07.2022 позивачем направлено відповідачу вимогу за №38/1014 про оплату послуг з прийому, захолодження та зберігання транзитного аміаку в обсязі 42 080,923 тонн на загальну суму 273 015 719,03 грн., без ПДВ.
22.07.2022 позивачем повторно направлено відповідачу вимогу про оплату послуг з прийому, захолодженню та зберіганню транзитного аміаку в обсязі 42 080,923 тонн на загальну суму 327 618 864,84 грн., у тому числі ПДВ, а також рахунок на оплату від 21.07.2022.
04.04.2023 відбулося засідання Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України з питань розслідування можливих фактів порушень законодавства України посадовими особами Бюро економічної безпеки України, органів державної влади та інших державних органів, які здійснюють повноваження у сфері економічної безпеки, що могли призвести до зменшення надходжень до державного та місцевих бюджетів (далі - Тимчасова слідча комісія).
На засіданні були присутні, зокрема, тимчасово виконуючий обов'язки голови правління-директора АТ "ОПЗ" Ковальський Юрій Васильович та член правління АТ "ОПЗ" директор з адміністративних питань Шабуєв Костянтин.
Зі стенограми засідання Тимчасової слідчої комісії встановлено, що тимчасово виконуючий обов'язки голови правління-директора АТ "ОПЗ" повідомив про наступне: АРМА було проінформоване про накопичені затрати, пов'язані з прийманням, охолодженням і зберіганням аміаку; в офіційних оголошеннях по аукціонах не було відображено зобов'язань для потенційного покупця з відвантаження компенсацій затрат АТ "ОПЗ"; відповідно, сама ставка відвантаження визначалася в процесі переговорів із контрагентами, деякі контрагенти йшли на цю ставку, згідно якої є погоджена правильна калькуляція, деякі - не йшли, деякі - зменшували; згідно калькуляції вдалось компенсувати в перерахунках 299 мільйонів, у той час як 178 мільйонів гривень залишились некомпенсовані; останній контрагент згідно останнього аукціону ще не заплатив цю суму, інші вже заплатили; сума калькулюється: тобто є затрати, які несли на зберігання аміаку до 24.02.2022, це затрати, пов'язані з електроенергією, природним газом та азотом; калькуляція розроблена спільно з наглядовою радою і становить 1 долар 06 центів за зберігання; заборгованість, яка була б несплачена в рамках договорів, відсутня.
У відповіді АРМА від 02.06.2023 за №1050/6.1-38-23/6 повідомлено, що весь обсяг аміаку, який зберігався в ізотермічних сховищах АТ «Одеського припортового заводу» та був переданий в управління АРМА, було реалізовано п'ятьма лотами третім особам - новим власникам відповідно до викладеному у цьому листі переліку. При цьому АРМА у заявці про передачу активів до реалізації на електронних торгах було зазначено, що актив реалізується без ПДВ та знаходиться в митному режимі «транзит», до вартості активу не включено сплату митних платежів, а також сплату на прийом, охолоджування, зберігання та відвантаження активу.
Позивач неодноразово звертався з листами до АРМА з калькуляцією витрат на прийом, захолоджування, зберігання та відвантаження аміаку, що підтверджується листами №1381 від 11.10.2022, №1408 від 19.10.2022, №1433 від 25.10.2022, №1732/1 від 07.12.2022, №87 від 19.01.2023, №253 від 15.02.2023 року, які є додатками до вищенаведеної відповіді АРМА від 02.06.2023 за №1050/6.1-38-23/6.
На замовлення позивача була проведена економічна експертиза, за результатами якої складено висновок №23-5858 від 28.06.2024, в якому вказано про те, що витрати АТ «ОПЗ» за приймання, захолодження та зберігання аміаку, який надійшов у лютому 2022 року від ДП «Укрхімтрансаміаку» за договором № 1006/1ТА-2019 від 27.03.2019 у кількості - 42 080,923 тон та зберігався з 23.02.2022 по 28.02.2022, документально підтверджуються у загальній сумі 14 878 215,30 грн., що разом з ПДВ складає у сумі 17 853 858,36 грн.
Крім того, позивачем, в підтвердження витрат на зберігання залишку аміаку в обсязі 42 080,923 тон, надано до суду інформаційну довідку щодо витрат на прийом, захолодження та зберігання аміаку, який надійшов від ДП «Укрхімтрансаміаку» у лютому 2022 року, в якій зазначені детальні витрати на зберігання аміаку, а також інші документи, укладені з комунальними установами.
Відповідачем, в свою чергу, було подано до суду низку виписок за рахунком та рахунків-фактур, а також витяг з Науково-практичного коментаря Цивільного кодексу України.
Листом Енергетичної митниці Державної митної служби України від 23.09.2024 №7.6-2/28-03-01/8.19/4642 підтверджено, що на момент надання цього листа аміак в обсязі 42080,923 тонн все ще перебуває під митним контролем у митному режимі «транзит».
Крім того, на виконання вимог ухвали про витребування доказів АТ «ОПЗ» надало копію фінансової звітності підприємства за 2023 рік.
Позиція Верховного Суду
Оцінка аргументів учасників справи і висновків місцевого господарського суду та господарського суду апеляційної інстанції
Предметом касаційного оскарження є судові рішення про задоволення позовних вимог про стягнення коштів за послуги щодо прийому, захолодження та зберігання транзитного аміаку в обсязі 42 080,923 тонн за укладеним між сторонами договором №1006/1ТФ-2019 від 27.03.2019, а також інфляційних втрат та 3% річних.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочин.
Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, між сторонами даного спору виникли господарські зобов'язання, підставою яких є договір №1006/1ТФ-2019 від 27.03.2019 про надання послуг з прийому, захолоджуванню, зберіганню і відвантаженню на судна транзитного аміаку, що надходить по аміакопроводу від підприємств росії.
Господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що спірний договір №1006/1ТФ-2019 від 27.03.2019 за своєю правовою природою є змішаним. Із суті спірного договору №1006/1ТФ-2019 від 27.03.2019 вбачається, що сторони погодили надання позивачем комплексної послуги, що включала прийом, захолоджування, зберігання і відвантаження транзитного аміаку на судна для цілей його подальшого вивезення за межі митної території України.
Між тим, 24.02.2022 на території України було введено воєнний стан на підставі Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, який продовжений по теперішній час, що є загальновідомим фактом. Так, повномасштабне вторгнення рф призвело до блокування логістичних магістралей по території України, в тому числі мінування акваторій Азовського та Чорного морів, що спричинило неможливість прибуття суден до порту для відвантаження аміаку.
Вказані обставини призвели до зупинення операцій за договором №1006/1ТФ-2019 від 27.03.2019, що встановлено судами, та накопичення у сховищах АТ «Одеський припортовий завод» (в ізотермічних сховищах) на зберіганні, фактично прийнятого та захолодженого, проте не відвантаженого на судна аміаку у кількості 42 080,923 тон, що підтверджується актом №1 від 28.02.2022 звірки балансу руху аміаку російського походження, що надійшов з магістрального аміакопроводу в режимі транзит, через Акціонерне товариство «Одеський припортовий завод» за січень-лютий 2022 року.
Отже, у АТ «Одеський припортовий завод» виникла необхідність виконувати обов'язки приймання, захолодження та зберігання невідвантаженого на судна аміаку. При цьому, таке зберігання є однією із складової комплексної послуги, надання якої сторони погодили договором №1006/1ТФ-2019 від 27.03.2019.
Отже суди встановили, що в період з 23.02.2022 по 28.02.2022, тобто, по дату закінчення дії спірного договору, АТ «Одеський припортовий завод» виконував обов'язки приймання, захолодження, зберігання невідвантаженого на судна аміаку рідкого технічного, що надійшов по магістральному аміакопроводу «Тольятті - Горлівка - Одеса» за договором №1006/1ТФ-2019 від 27.03.2019, укладеним з ДП «Укрхімтрансаміак» у кількості 42 080,923 тон.
Не відвантаження позивачем аміаку на судна (кінцевої складової комплексної послуги) відбулося не з вини позивача, а внаслідок обставин непереборної сили, що призвело до необхідності зберігання позивачем аміаку.
Отже встановивши, що позивач виконав свої зобов?язання в частині договору, суди дійшли обґрунтованого висновку про необхідність оплати ДП "Укрхімтрансаміак" послуг по прийому, захолодженню, зберіганню аміаку рідкого технічного в період з 23.02.2022 по 28.02.2022 за договором № 1006/1ТФ-2019 від 27.03.2019 у кількості 42 080,923 тон, який не був відвантажений на судна, у зв'язку із веденням воєнного стану по всій території України. При цьому, дослідивши подані позивачем докази, зокрема, судову економічну експертизу за договором №1006/1ТА-2019 від 27.03.2019, подану позивачем до справи бухгалтерську документацію, господарський суд першої інстанції дійшов висновку, що нараховані позивачем витрати за зберігання 42 080,923 тон невідвантаженого аміаку у розмірі 17 853 858,36 грн є правомірними.
Також господарські суди дійшли висновку, що у зв'язку з несвоєчасною оплатою відповідачем наданих послуг позивачем правильно нараховано до стягнення інфляційні втрати та три проценти річних.
Однією з підстав касаційного оскарження скаржник визначив пункт 2 частини другої статті 287 ГПК України. Зокрема, скаржник у касаційній скарзі зазначає про необхідність відступу від правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 10.05.2018 у справі № 924/263/17, від 02.02.2022 у справі №927/1099/20, від 23.03.2021 у справі № 916/2380/18; від 01.10.2020 у справі №910/21935/17; від 04.07.2018 у справі №916/935/17; від 17.01.2019 у справі №923/241/18; від 19.08.2020 у справі № 915/1302/19, які застосував Суд апеляційної інстанції, про те що правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов'язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків.
Відповідно до пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Отже, відповідно до положень пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права у подібних правовідносинах з урахуванням висновку Верховного Суду, викладеного у постанові; (2) скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від такого висновку.
Зі змісту зазначеної норми вбачається, що при касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 зазначеного Кодексу, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів для такого відступлення.
Принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) і стабільності. Єдність однакового застосування закону забезпечує правову визначеність та втілюється шляхом однакового застосування судом того самого закону в подібних справах.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: 1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції); 2) ухвалення рішення Конституційним Судом України; 3) нечіткість закону (невідповідності критерію «якість закону»), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права;4) винесення рішення ЄСПЛ, висновки якого мають бути враховані національними судами; 5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.
Отже, необхідність відступу від правових позицій Верховного Суду повинна мати тільки важливі підстави, реальне підґрунтя, Суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих суперечностей (помилок), що мають фундаментальне значення для правозастосування.
Разом з тим, скаржник у касаційній скарзі у контексті приписів пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України вмотивовано не обґрунтував необхідність відступлення від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 10.05.2018 у справі № 924/263/17, від 02.02.2022 у справі №927/1099/20, від 23.03.2021 у справі № 916/2380/18; від 01.10.2020 у справі № 910/21935/17; від 04.07.2018 у справі №916/935/17; від 17.01.2019 у справі № 923/241/18; від 19.08.2020 у справі № 915/1302/19, а також не навів вагомих, вмотивованих, обґрунтованих та достатніх аргументів для такого відступлення.
Натомість скаржник обґрунтовує необхідність відступлення від вказаних постанов неподібністю правовідносин, та тим що вказані висновки є нерелевантними до правовідносин у даній справі, що не може бути підставою для відступлення від висновків Верховного Суду.
Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, Верховний Суд зазначає наступне.
Відповідно до приписів пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Отже, по-перше, слід з'ясувати відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а по-друге, наявність/відсутність подібності правовідносин та наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Верховний Суд вже неодноразово наголошував, що при касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема, зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок про її застосування, із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.
Крім того, у разі подання касаційної скарги на підставі вказаного пункту, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов'язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.
У касаційній скарзі скаржник обгрунтовуючи відсутність висновків Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах зазначає, що відповідні відносини є унікальними, а суди неправильно застосували до спірних правовідносин положень ст. 936 ЦК України та ст. 947 ЦК України, що сталось в результаті не правильного визначення правової природи правовідносин сторін та помилкового тлумачення змісту Договору, безпідставно застосували, паралельно із застосуванням ст. ст. 936, 947 ЦК України, до спірних правовідносин положень ст.?954 ЦК України про зберігання за законом, що не відповідає обставинам справи та положенням Договору; та проігнорували релевантні норми, зокрема ст. ст. 599 та 607 ЦК України.
Верховний Суд звертає увагу, що скаржник помилково вважає, що його зобов?язання з оплати наданих послуг за укладеним з позивачем договором припинилося і помилково посилається на ст. 599 ЦК України (зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином) в контексті даної справи та ст. 607 ЦК України (зобов'язання припиняється неможливістю його виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає), оскільки за встановленими судами обставинами позивач виконав умови договору в частині приймання, захолодження та зберігання аміаку, тоді як відповідач свої зобов?'язання з оплати цих послуг не виконав. Дійсно, комплексна послуга у відношенні до 42 080,923 тон аміаку, що надійшли через аміакопровод фактично не завершилася його відвантаженням, проте це потребувало подальшого утримання аміаку шляхом його захолодження та зберігання незалежно від закінчення дії договору. При цьому Суд звертає увагу, що предметом даного спору є саме стягнення заборгованості за послуги приймання, захолодження та зберігання аміаку у кількості 42080,923 тон в період з 23.02.2022 по 28.02.2022, тобто, по дату закінчення дії даного договору.
Таким чином, з огляду на предмет, підстави заявленого у цій справі позову та встановлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини Верховний Суд не вбачає порушення наведених скаржником правових норм при ухваленні оскаржуваних судових рішень, а викладені у касаційній скарзі доводи у цій частині оцінює критично, оскільки вони спрямовані на спонукання до виявлення нових та переоцінки вже наданих сторонами та досліджених судами попередніх інстанцій у їх сукупності доказів.
Отже, підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, також не отримала підтвердження під час касаційного провадження.
Крім того посилання скаржника на те що суд не дослідив докази у справі, оскільки не назвав їх у рішенні, Суд відхиляє, оскільки з оскаржуваних судових рішень вбачається, що господарськими судами попередніх інстанцій досліджено наявні в матеріалах справи докази, в їх сукупності, на підставі чого суди дійшли висновку, що позивачем доведено належними та допустимими доказами у справі факт зберігання транзитного аміаку в обсязі 42 080,923 тонн на підставі договору №1006/1ТФ-2019 від 27.03.2019, укладеного з відповідачем, а відтак, і про необхідність оплати ДП "Укрхімтрансаміак" послуг по прийому, захолодженню, зберіганню аміаку рідкого технічного в період з 23.02.2022 по 28.02.2022 за договором № 1006/1ТФ-2019 від 27.03.2019 у кількості 42 080,923 тон, який не був відвантажений на судна, у зв'язку із веденням воєнного стану по всій території України, оскільки надання таких послуг відноситься до зобов'язань АТ "Одеський припортовий завод", а їх оплата в реалізованому об'ємі є зобов'язанням ДП "Укрхімтрансаміак".
Доводи скаржника на те, що суд першої інстанції проігнорував наявність підстав для залишення позову без розгляду на підставі ч. 4 ст. 202 та п. 4 ч. 1 ст. 226 ГПК України, з посиланням на те, що позивач чотири рази не з'являвся в судові засідання та без поважних причин не подав всі витребувані судом докази, Верховний Суд відхиляє як необгрунтовані.
З матеріалів справи вбачається, що представник позивач був присутній в судових засіданнях господарського суду першої інстанції 06.11.2024, 16.12.2024, 27.07.2025, 17.02.2025, 10.03.2025, 24.03.2025, 09.04.2025, 11.04.2025, 14.04.2025, 16.04.2025, 23.04.2025. Крім того позивачем подавались клопотання, в яких містились причини його неявки в деякі судові засідання, та подавались докази впродовж розгляду справи. З огляду на це Суд не вбачає підстав для застосування в даній справі п. 4 ч. 1 ст. 226 ГПК України та залишення позову без розгляду.
Зміст судових рішень свідчить про те, що суди попередніх інстанцій надали оцінку обставинам та наданим сторонами доказам в сукупності за правилами статті 86 ГПК України та встановили істотні для даної справи обставини, які входять до предмета доказування у даному спорі. Зокрема оцінивши наявні в матеріалах справи докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, суди дійшли висновку про існування стверджуваної обставини щодо наявності у відповідача обов'язку перед позивачем сплати грошових коштів за договором.
Враховуючи доводи касаційної скарги, межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, Верховний Суд дійшов висновку, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не отримали свого підтвердження під час касаційного провадження, у зв'язку із чим підстави для скасування судових рішень попередніх інстанцій відсутні.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Згідно з частиною 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Звертаючись із касаційною скаргою, скаржник не спростував наведених висновків судів попередніх інстанцій та не довів неправильного застосування ними норм матеріального і процесуального права, як необхідної передумови для скасування прийнятих у справі судових рішень.
За таких обставин, доводи касаційної скарги не свідчать про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, у зв'язку з чим касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення і постанова - без змін.
З огляду на те, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд
Касаційну скаргу державного підприємства "Укрхімтрансаміак" залишити без задоволення.
Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.12.2025 та рішення господарського суду Одеської області від 23.04.2025 у справі №916/3883/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О. О. Мамалуй
Судді О. М. Баранець
О. А. Кролевець