Рішення від 26.02.2026 по справі 927/191/25

РІШЕННЯ

Іменем України

26 лютого 2026 року м. Чернігівсправа № 927/191/25

Господарський суд Чернігівської області у складі судді Моцьора В.В., у судовій справі розгляд якої здійснюється у порядку спрощеного позовного провадженя без повідомлення (виклику) сторін

за позовом: Чернігівської окружної прокуратури,

код ЄДРПОУ 0291011426, вул. Шевченка, 1, м. Чернігів, 14000, в інтересах держави в особі:

позивача: Чернігівської обласної ради

код ЄДРПОУ 25618741, просп. Миру, 43, м. Чернігів, 14000

до відповідачів: 1. Товариства з обмеженою відповідальністю “Енера Чернігів»

код ЄДРПОУ 41823846, пр. Перемоги, 126 Б, м. Чернігів, 14013

2. Комунального закладу “Чернігівський ліцей» Чернігівської обласної ради

код ЄДРПОУ 05266346, вул. Тероборони, 50, м. Чернігів, 14010

предмет спору: про визнання додаткових угод недійсними та стягнення 86 940,49 грн

без повідомлення (виклику) сторін

Чернігівською окружною прокуратурою в інтересах держави в особі Чернігівської обласної ради подано позов до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енера Чернігів» та Комунального закладу «Чернігівський ліцей» Чернігівської обласної ради, у якому прокурор просить суд:

- визнати недійсними додаткові угоди №2 від 25.02.2021, №6 від 19.08.2021, №7 від 30.08.2021, №8 від 07.10.2021, №9 від 07.10.2021, №10 від 28.10.2021, №11 від 04.11.2021, №12 від 16.11.2021, №15 від 03.12.2021 про внесення змін та доповнень до договору про постачання електричної енергії споживачу № 310161ВЦ від 25.01.2021, укладені між Комунальним закладом «Чернігівський ліцей» Чернігівської обласної ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «Енера Чернігів»;

-стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Енера Чернігів» до обласного бюджету Чернігівської області безпідставно отримані кошти в сумі 86 940,49 грн.

Процесуальні дії у справі.

У позовній заяві прокурор просить розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження.

Ухвалою суду від 03.03.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; встановлено відповідачу п'ятиденний строк з дня отримання ухвали для подання до суду та іншим учасникам справи у порядку, визначеному ч. 1 ст. 172 Господарського процесуального кодексу України, у разі наявності заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, заяви із обґрунтуванням своїх заперечень щодо такого розгляду.

Згідно з ч. 5, 7 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.

05.03.2025 відповідач-1 подав до суду заяву проти розгляду справа в порядку спрощеного позовного провадження та просив суд розгляд справи № 927/191/25 проводити за правилами загального провадження.

Ухвалою від 06.03.2025 суд відмовив відповідачу-1 у задоволенні заяви про розгляд справи за правилами загального провадження.

У встановлений судом строк надійшли відзиви відповідачів на позов, відповідь прокуратури на відзив та заперечення відповідача-1 на відповідь на відзив.

Суд прийняв до розгляду подані учасниками справи заяви по суті як такі, що подані у порядку та строк, встановлені Господарським процесуальним кодексом та судом, а спір вирішується з їх урахуванням.

20.03.2025 від відповідача-1 через систему “Електронний суд» надійшла заява про зупинення провадження у справі №927/191/25 до прийняття постанови Великою Палатою Верховного Суду у справі №920/19/24. Відповідачем-1 до заяви додано ухвалу Верховного Суду від 29.01.2025, якою справу № 920/19/24 передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину п'яту статті 302 ГПК України, яка визначає однією з підстав для такого передання наявність виключної правової проблеми, вирішення якої необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.

Ухвалою від 24.03.2025 суд задовольнив заяву відповідача-1 та зупинив провадження у справі №927/191/25 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи №920/19/24.

05.01.2026 від прокурора надійшло клопотання про поновлення провадження у справі у зв'язку з усуненням обставин, що зумовлювали зупинення провадження у справі № 927/191/25.

13.01.2026 суд задовольнив клопотання прокурора та поновив провадження у справі № 927/191/25.

Згідно з ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

Короткий зміст позовних вимог та узагальнені доводи учасників справи.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при укладанні між відповідачами оспорюваних додаткових угод було порушено вимоги п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», а саме змінено ціну за одиницю товару у бік збільшення за відсутності відповідного коливання ціни такого товару на ринку, а також з перевищенням 10% ліміту збільшення ціни.

Враховуючи те, що спірні додаткові угоди укладені з порушенням вимог Закону України «Про публічні закупівлі», прокурор, посилаючись на приписи ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, просить визнати їх недійсними. Оскільки відповідач-2 сплатив кошти за поставлену електричну енергію відповідно до ціни, вказаній у спірних додаткових угодах, тобто за збільшеною ціною, прокурор на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України просить стягнути з відповідача-1 до обласного бюджету Чернігівської області, з якого фінансувалась закупівля спірної електричної енергії, 86 940,49 грн безпідставно сплачених коштів.

Відповідач-1 проти позову заперечує та просить відмовити у задоволенні позовних вимог, з огляду на наступне:

- підстави для здійснення самостійного представництва інтересів держави в суді у цій справі відсутні, оскільки прокурор звернувся в інтересах осіб, які не мають статусу позивача у справах щодо оскарження процедури закупівлі;

- відповідачами було правомірно укладено оспорювані додаткові угоди про збільшення ціни за одиницю товару, оскільки такі зміни відповідають нормам чинного законодавства, а саме Закону України “Про публічні закупівлі»; жодна з наведених угод не містить в собі вимог щодо збільшення ціни товару понад десять відсотків, отже відповідна вимога ч. 2 ст. 41 Закону сторонами дотримана;

- договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень ст. 1212 ЦК України. У справі, що розглядається, позовні вимоги полягають в недійсності додаткових угод до договору, але їх недійсність не означає відсутність між сторонами договірних відносин, адже відносини між ними врегульовані договором, тобто зобов'язання є договірними;

- Великою Палатою Верховного Суду у складі суддів: Шевцової Н.В., Булейко О.Л., Кривенди О.В., Мазура М.В., Пількова К.М. було постановлено окрему думку щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 24 січня 2024 року у справі № 922/2321/22, у якій колегія суддів вважає, що не було підстав для відступу від висновку Касаційного адміністративного суду щодо застосування пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону України “Про публічні закупівлі», викладеного у постанові від 5 квітня 2023 року у справі № 420/17618/21, згідно з яким сторони договору про закупівлю можуть вносити необмежену кількість разів змін до договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії в частині збільшення ціни за одиницю товару за умови дотримання обмеження щодо збільшення такої ціни до 10 % за один раз пропорційно збільшенню ціни відповідного товару на ринку, і за умови, що наведена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю.

Відповідач-2 викладені в позовній заяві, не визнає, просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Відповідач-2 вважає, що інформацію щодо коливання ціни товару на ринку можуть надавати уповноважені на те, згідно з законодавством, органи, установи, організації. Відповідач-2 не є експертом з цих питань. Відповідач-2 зазначає, що ним постійно вживаються заходи щодо належного функціонування закладу, забезпечення реалізації прав громадян на здобуття повної загальної середньої освіти, забезпечення гарячим харчуванням дітей з соціально незахищених категорій. За період дії Договору постачання електричної енергії відповідачем повністю покрито фактичну потребу закладу в електричній енергії та забезпечено його належне функціонування.

У відповіді на відзиви прокурор заперечив проти доводів відповідачів, викладених у відзивах на позов, та вважає, що він належним чином обґрунтував підстави представництва інтересів держави у цій справі та звернення до суду з цим позовом, а спірні додаткові угоди укладені за відсутності відповідного коливання ціни такого товару на ринку та з перевищенням 10% ліміту збільшення ціни, що є підставою для визнання їх недійсними та, як наслідок, стягнення безпідставно набутих коштів.

Відповідач-1 у наданих запереченнях знову наголошує на відсутності підстав для здійснення прокурором представництва інтересів держави та вважає, що оскаржувані додаткові угоди були укладені правомірно.

Обставини, які є предметом доказування у справі. Докази, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі.

18.01.2021 КЗ «Чернігівський ліцей Чернігівської обласної ради на вебпорталі публічних закупівель “Prozorro» розміщено оголошення про проведення відкритих торгів № UA-2021-01-18-000635-с на закупівлю електричної енергії обсягом 262 000 кВт/год очікуваною вартістю 565 920,00 грн у строк до 31.12.2021.

За результатами проведених торгів переможцем визнано ТОВ “Енера Чернігів».

25.01.2021 ТОВ “Енера Чернігів» (далі - Постачальник) та КЗ «Чернігівський ліцей Чернігівської обласної ради (далі - Споживач) уклали договір про постачання електричної енергії споживачу № 310161ВЦ (далі - Договір).

Відповідно до п. 2.1 Договору За цим Договором Постачальник продає електричну енергію “код ДК 021:2015 “Єдиний закупівельний словник» - 09310000-5 - електрична енергія (Електрична енергія)» Споживачу для забезпечення потреб електроустановок Споживача, включно з тарифом на послуги з передачі електричної енергії, а Споживач оплачує Постачальнику вартість використаної електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору.

Згідно з п. 3.1 Договору початком постачання електричної енергії Споживачу є дата, зазначена в заяві-приєднанні, яка є додаткоим 1 до цього Договору. Строк постачання електричної енергії Споживачу: з 01.02.2021 до 31.12.2021. Місце, кількість, обсяг поставки: 14021, Україна, Чернігівська область, м.Чернігів, вул.Гагаріна, 50. Обсяги постачання: 262 000 кВт/год.

За умовами п. 5.1 Договору Споживач розраховується з Постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії, згідно з обраною Споживачем комерційною пропозицією, яка є додатком 2 до цього Договору. Вартість даного Договору становить 565 920,00 грн з ПДВ.

Спосіб визначення ціни електричної енергії зазначається в комерційній пропозиції Постачальника (п. 5.2 Договору).

За змістом п. 6.1 Договору Споживач має право отримувати електричну енергію на умовах, зазначених у цьому Договорі.

Цей Договір набирає чинності з дати його підписання і діє в частині постачання електричної енергії з дати, вказаної у цьому Договорі, та в цілому до “ 31» грудня 2021 року, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (п. 13.1 Договору).

Пунктом 13.8. Договору № 310161ВЦ від 25.01.2021 передбачено, що істотні умови договору не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, зокрема крім збільшення ціни за одиницю товару на 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого на ринку за умови, що така зміна не призведще до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю. В цьому випадку зміна ціни за одиницю товару відбувається шляхом укладення додаткової угоди до договору з урахуванням змінених його умов, здійснюється з ініціативи та силами Постачальника, при наданні ним підтверджуючих документів, виданих уповноваженими на це органами. У зазначеному випадку внесення змін до договору про закупівлю не має призвести до збільшення суми, яка визначена в цьому договорі.

25.01.2021 Споживач підписав заяву-приєднання до Договору (Додаток №1).

Відповідно до п. 1 Комерційної пропозиції, що є додатком № 2 до Договору, ціна (тариф) електричної енергії - 2,16 грн з ПДВ.

Між ТОВ «Енера Чернігів» та КЗ «Чернігівський ліцей Чернігівської обласної ради укладено ряд додаткових угод, а саме №1 від 25.01.2021, №2 від 25.02.2021, №3 від 15.04.2021, №5 від 06.05.2021, №6 від 19.08.2021, №7 від 30.08.2021, №8 від 07.10.2021, №9 від 07.10.2021, №10 від 28.10.2021, №11 від 04.11.2021, №12 від 16.11.2021, №13 від 25.11.2021, №14 від 30.11.2021, №15 від 03.12.2021, №16 від 24.12.2021.

Так, ТОВ “Енера Чернігів» звернулось до відповідача-2 із листом від 19.02.2021 №03.1/778, у якому зазначило про підвищення ціни на електричну енергію та просило підписати додаткову угоду щодо зміни електричної енергії ціни.

На підтвердження зростання ціни на електричну енергію відповідач-1 до вказаного листа додав експертний висновок Чернігівської регіональної торгово-промислової палати №ЧК-57 від 15.02.2021.

У вказаному висновку ТПП зазначено, що середньозважена ціна електроенергії на РДН ОЕС України (без ПДВ) за 1 мВт/год у січні 2021 року становила 1462,52 грн; за 10 днів лютого (01.02-10.02) 2021 року - 1698,79 грн; тенденція росту цін +16,15%.

25.02.2021 між ТОВ “Енера Чернігів» та КЗ «Чернігівський ліцей Чернігівської обласної ради укладено додаткову угоду №2 про внесення змін та доповнень до Договору (далі - Додаткова угода №2), відповідно до якої збільшено ціну електричної енергії за 1 кВт/год на 9,99% до 2,3405476 грн з ПДВ.

Відповідно до п. 7 Додаткової угоди №2 ця угода набуває чинності з 01.02.2021.

ТОВ “Енера Чернігів» звернулось до відповідача-2 із листом, у якому зазначає про підвищення ціни на електричну енергію та просить підписати додаткову угоду щодо зміни електричної енергії ціни.

На підтвердження зростання ціни на електричну енергію відповідач-1 до вказаного листа додав експертний висновок Харківської торгово-промислової палати №1842/21 від 10.08.2021.

У вказаному висновку ТПП зазначено, що середньозважена ціна електроенергії на РДН в ОЕС України (без ПДВ та без урахування тарифу на передачу електричної енергії) за 1 мВт/год у липні (01.07-31.07) 2021 року становила 1444,05 грн; за 05 серпня 2021 року - 1988,79 грн; відсоток коливання ціни +37,72%.

19.08.2021 між ТОВ “Енера Чернігів» та КЗ «Чернігівський ліцей Чернігівської обласної ради укладено додаткову угоду №6 про внесення змін та доповнень до Договору (далі - Додаткова угода №6), відповідно до якої збільшено ціну (тариф) електричної енергії за 1 кВт/год на 9,99% до 2,539132 грн з ПДВ.

Відповідно до п. 7 Додаткової угоди №6 ця угода набуває чинності з моменту її підписання та розповсюджує свою дію на відносини між сторонами, які виникли до укладання угоди, з 01.08.2021.

ТОВ “Енера Чернігів» звернулось до відповідача-2 із листом, у якому зазначає про різке підвищення законодавчо встановленого рівня на електричну енергію, що діють в торговій зоні “ОЕС України», та просить підписати додаткову угоду щодо зміни електричної енергії ціни.

На підтвердження зростання ціни на електричну енергію відповідач-1 надав експертний висновок Харківської торгово-промислової палати №1934/21 від 18.08.2021.

У вказаному висновку ТПП зазначено, що середньозважена ціна електроенергії на РДН в ОЕС України (без ПДВ та без урахування тарифу на передачу електричної енергії) за 1 мВт/год станом на 05.08.2021 становила 1988,79 грн; станом на 09.08.2021 - 2240,53 грн; відсоток зміни ціни +12,65%.

30.08.2021 між ТОВ “Енера Чернігів» та КЗ «Чернігівський ліцей Чернігівської обласної ради укладено додаткову угоду №7 про внесення змін та доповнень до Договору (далі - Додаткова угода №7), відповідно до якої збільшено ціну (тариф) електричної енергії за 1 кВт/год на 9,99 % до 2,757554 грн з ПДВ.

Відповідно до п. 7 Додаткової угоди №7 ця угода набуває чинності з моменту її підписання та розповсюджує свою дію на відносини між сторонами, які виникли до укладання угоди, з 05.08.2021.

ТОВ “Енера Чернігів» звернулось до відповідача-2 із листом, у якому зазначає про різке підвищення законодавчо встановленого рівня на електричну енергію, що діють в торговій зоні “ОЕС України», та просить підписати додаткову угоду щодо зміни електричної енергії ціни.

На підтвердження зростання ціни на електричну енергію відповідач-1 надав цінову довідку Харківської торгово-промислової палати №2277-4/21 від 21.09.2021.

У вказаній ціновій довідці ТПП зазначено, що середньозважена ціна електроенергії на РДН в ОЕС України (без ПДВ та без урахування тарифу на передачу електричної енергії) за 1 мВт/год становила: станом на 06.09.2021 - 2261,59 грн; станом на 14.09.2021 - 2596,47 грн; відсоток зміни ціни +14,81%.

08.10.2021 між ТОВ “Енера Чернігів» та КЗ «Чернігівський ліцей Чернігівської обласної ради укладено додаткову угоду №8 про внесення змін та доповнень до Договору (далі - Додаткова угода №8), відповідно до якої збільшено ціну (тариф) електричної енергії за 1 кВт/год на 9,99% до 2,997797 грн з ПДВ.

Відповідно до п. 7 Додаткової угоди №8 ця угода набуває чинності з моменту її підписання та розповсюджує свою дію на відносини між сторонами, які виникли до укладання угоди, з 01.09.2021.

ТОВ “Енера Чернігів» звернулось до відповідача-2 із листом, у якому зазначає про різке підвищення законодавчо встановленого рівня на електричну енергію, що діють в торговій зоні “ОЕС України», та просить підписати додаткову угоду щодо зміни електричної енергії ціни.

На підтвердження зростання ціни на електричну енергію відповідач-1 надав цінову довідку Харківської торгово-промислової палати №2277-3/21 від 21.09.2021.

У вказаній ціновій довідці ТПП зазначено, що середньозважена ціна електроенергії на РДН в ОЕС України (без ПДВ та без урахування тарифу на передачу електричної енергії) за 1 мВт/год становила: станом на 12.09.2021 - 1889,08 грн; станом на 17.09.2021 - 2374,09 грн; відсоток зміни ціни +25,67%.

07.10.2021 між ТОВ “Енера Чернігів» та КЗ «Чернігівський ліцей Чернігівської обласної ради укладено додаткову угоду №9 про внесення змін та доповнень до Договору (далі - Додаткова угода №9), відповідно до якої збільшено ціну (тариф) електричної енергії за 1 кВт/год на 9,99% до 3,262041 грн з ПДВ.

Відповідно до п. 7 Додаткової угоди №9 ця угода набуває чинності з моменту її підписання та розповсюджує свою дію на відносини між сторонами, які виникли до укладання угоди, з 02.09.2021.

ТОВ “Енера Чернігів» звернулось до відповідача-2 із листом, у якому зазначає про різке підвищення законодавчо встановленого рівня на електричну енергію, що діють в торговій зоні “ОЕС України», та просить підписати додаткову угоду щодо зміни електричної енергії ціни.

На підтвердження зростання ціни на електричну енергію відповідач-1 надав експертний висновок Харківської торгово-промислової палати №2631/21 від 21.10.2021.

У вказаному висновку ТПП зазначено, що середньозважена ціна електроенергії на РДН в ОЕС України за 1 мВт/год за 14.09.2021 становила 2 596,47 грн; за 19.10.2021 - 2 840,05 грн; відсоток зміни ціни +9,38%.

28.10.2021 між ТОВ “Енера Чернігів» та КЗ «Чернігівський ліцей» Чернігівської обласної ради укладено додаткову угоду №10 про внесення змін та доповнень до Договору (далі - Додаткова угода №10), відповідно до якої збільшено ціну (тариф) електричної енергії за 1 кВт/год на 9,38% до 3,534936 грн з ПДВ.

Відповідно до п. 7 Додаткової угоди №10 ця угода набуває чинності з моменту її підписання сторонами та розповсюджується на відносини між сторонами, які виникли до укладання угоди, з 01.10.2021.

ТОВ “Енера Чернігів» звернулось до відповідача-2 із листом, у якому зазначає про різке підвищення законодавчо встановленого рівня на електричну енергію, що діють в торговій зоні “ОЕС України», та просить підписати додаткову угоду щодо зміни електричної енергії ціни.

На підтвердження зростання ціни на електричну енергію відповідач-1 надав експертний висновок Харківської торгово-промислової палати №2710/21 від 29.10.2021.

У вказаному висновку ТПП зазначено, що середньозважена ціна електроенергії на РДН в ОЕС України за 1 мВт/год за 03.10.2021 становила 2 535,12 грн; за 28.10.2021 - 3 113,44 грн; відсоток коливання ціни +22,81%; за 19.10.2021 становила 2 840,05 грн; за 28.10.2021 - 3 113,44 грн; відсоток коливання ціни +9,63%.

04.11.2021 між ТОВ “Енера Чернігів» та КЗ «Чернігівський ліцей» Чернігівської обласної ради укладено додаткову угоду №11 про внесення змін та доповнень до Договору (далі - Додаткова угода №11), відповідно до якої збільшено ціну (тариф) електричної енергії за 1 кВт/год на 9,62% до 3,8410656 грн з ПДВ.

Відповідно до п. 7 Додаткової угоди №11 ця угода набуває чинності з моменту її підписання сторонами та розповсюджується на відносини між сторонами, які виникли до укладання угоди, з 04.10.2021.

ТОВ “Енера Чернігів» звернулось до відповідача-2 із листом, у якому зазначає про різке підвищення законодавчо встановленого рівня на електричну енергію, що діють в торговій зоні “ОЕС України», та просить підписати додаткову угоду щодо зміни електричної енергії ціни.

На підтвердження зростання ціни на електричну енергію відповідач-1 надав експертний висновок Харківської торгово-промислової палати №2849/21 від 10.11.2021.

У вказаному висновку ТПП зазначено, що середньозважена ціна електроенергії на РДН в ОЕС України за 1 мВт/год за 28.10.2021 становила 3 113,44 грн; за 06.11.2021 - 3 415,42 грн; відсоток коливання ціни +9,70%.

16.11.2021 між ТОВ “Енера Чернігів» та КЗ «Чернігівський ліцей Чернігівської обласної ради укладено додаткову угоду №12 про внесення змін та доповнень до Договору (далі - Додаткова угода №12), відповідно до якої збільшено ціну (тариф) електричної енергії за 1 кВт/год на 9,70% до 4,1794356 грн з ПДВ.

Відповідно до п. 7 Додаткової угоди №12 ця угода набуває чинності з моменту її підписання сторонами та розповсюджується на відносини між сторонами, які виникли до укладання угоди, з 01.11.2021.

ТОВ “Енера Чернігів» звернулось до відповідача-2 із листом, у якому зазначає про різке підвищення законодавчо встановленого рівня на електричну енергію, що діють в торговій зоні “ОЕС України», та просить підписати додаткову угоду щодо зміни електричної енергії ціни.

На підтвердження зростання ціни на електричну енергію відповідач-1 надав експертний висновок Харківської торгово-промислової палати №2985/21 від 25.11.2021.

У вказаному висновку ТПП зазначено, що середньозважена ціна електроенергії на РДН в ОЕС України за 1 мВт/год за 1 декаду жовтня (01.10.-10.10.) 2021 року становила 2568,15 грн; за 1 декаду листопада (01.11.-10.11.) 2021 року становила 3 374,95 грн; відсоток коливання ціни +31,42%; за 07.11.2021 - 3 013,92 грн; за 09.11.2021 - 3 505,09 грн; відсоток коливання ціни +16,20%.

03.12.2021 між ТОВ “Енера Чернігів» та КЗ «Чернігівський ліцей Чернігівської обласної ради укладено додаткову угоду №15 про внесення змін та доповнень до Договору (далі - Додаткова угода №15), відповідно до якої збільшено ціну (тариф) електричної енергії за 1 кВт/год на 8% до 4,4855736 грн з ПДВ.

Відповідно до п. 7 Додаткової угоди №15 ця угода набуває чинності з моменту її підписання сторонами та розповсюджується на відносини між сторонами, які виникли до укладання угоди, з 02.11.2021.

Упродовж лютого-грудня 2021 року між відповідачами підписано акти прийняття-передавання товарної продукції - активної електричної енергії загальним обсягом 96 747 кВт*год, за яку КЗ «Чернігівський ліцей» Чернігівської обласної ради перераховано ТОВ «Енера Чернігів» кошти у сумі 295 914,01 грн. за цінами, встановленими оскаржуваними додатковими угодами, а саме:

1) Згідно Акту № 310161ВЦ/31936/1 від 17.03.2021, відповідачем-1 у лютому 2021 року поставлено електричну енергію в обсязі 12 354 кВт*год, за яку закладом освіти сплачено кошти у сумі 28 915,12 грн.

2) Згідно Акту № 310161ВЦ/48459/1 від 12.04.2021, Відповідачем-1 у березні 2021 року поставлено електричну енергію в обсязі 7 026 кВт*год, за яку закладом освіти сплачено кошти у сумі 16 444,68 грн.

3) Згідно Акту № 310161ВЦ/64796/1 від 17.05.2021, Відповідачем-1 у квітні 2021 року поставлено електричну енергію в обсязі 6 875 кВт*год, за яку закладом освіти сплачено кошти у сумі 16 091,27 грн.

4) Згідно Акту № 310161ВЦ/79064/1 від 03.06.2021, Відповідачем-1 у травні 2021 року поставлено електричну енергію в обсязі 10 313 кВт*год, за яку закладом освіти сплачено кошти у сумі 24 138,06 грн.

5) Згідно Акту № 310161ВЦ/97346/1 від 22.07.2021, Відповідачем-1 у червні 2021 року поставлено електричну енергію в обсязі 6 327 кВт*год, за яку закладом освіти сплачено кошти у сумі 14 808,65 грн.

6) Згідно Акту № 310161ВЦ/106767/1 від 09.08.2021, Відповідачем-1 у липні 2021 року поставлено електричну енергію в обсязі 4 771 кВт*год, за яку закладом освіти сплачено кошти у сумі 11 166,76 грн.

7) Згідно Акту № 310161ВЦ/128689/1 від 08.09.2021, Відповідачем-1 у серпні 2021 року поставлено електричну енергію в обсязі 8 605 кВт*год, за яку закладом освіти сплачено кошти у сумі 23 728,75 грн.

8) Згідно Акту № 310161ВЦ/143800/1 від 11.10.2021, Відповідачем-1 у вересні 2021 року поставлено електричну енергію в обсязі 11 813 кВт*год, за яку закладом освіти сплачено кошти у сумі 38 534,48 грн.

9) Згідно Акту № 310161ВЦ/155795/1 від 05.11.2021, Відповідачем-1 у жовтні 2021 року поставлено електричну енергію в обсязі 10 060 кВт*год, за яку закладом освіти сплачено кошти у сумі 38 641,12 грн.

10) Згідно Акту № 310161ВЦ/172233/1 від 07.12.2021, Відповідачем-1 у листопаді 2021 року поставлено електричну енергію в обсязі 10 518 кВт*год, за яку закладом освіти сплачено кошти у сумі 47 179,26 грн.

11) Згідно Акту № 310161ВЦ/177627/1 від 20.12.2021, Відповідачем-1 у грудні 2021 року поставлено електричну енергію в обсязі 8 085 кВт*год, за яку закладом освіти сплачено кошти у сумі 36 265,86 грн.

За доводами прокурора, за Договором № 310161ВЦ від 25.01.2021 по ціні, встановленій оскаржуваними додатковими угодами відповідачем-1 поставлено закладу освіти 96 747 кВт*год, а отже, вартість поставленої відповідачем-1 електроенергії за первісною ціною встановленою в основному договорі (2,16 грн) становить 208 973,52 грн. Проте, відповідач-2 за вказаний обсяг спожитої електричної енергії сплатив - 295 914,01 грн.

Прокурор в позовній заяві вказує, що внаслідок укладення з порушенням Закону України “Про публічні закупівлі» спірних додаткових угод розмір безпідставно сплачених відповідачем-2 коштів відповідачу-1 становить 86 940,49 грн, які прокурор просить стягнути з відповідача-1.

Оцінка суду.

Щодо підстав представництва інтересів держави прокурором в даній справі.

Статтею 1 Закону України “Про прокуратуру» встановлено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі “Ф.В. проти Франції» (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, пункт 27).

Водночас, існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі “Менчинська проти Російської Федерації» (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі):

“Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави».

При цьому ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо Суд вирішує - наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) “Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону» щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.

Враховуючи викладене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України, щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах, не може тлумачитися розширено.

Відтак прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Положення п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України “Про прокуратуру».

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України “Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття “інтерес держави».

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття “інтереси держави» висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що “інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття “інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України “Про прокуратуру».

Таким чином, “інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація “інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 26.07.2018 у справі № 926/1111/15, від 08.02.2019 у справі № 915/20/18).

Відповідно до ч. 3 статті 23 Закону України “Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Згідно з ч. 4, 7 ст. 23 Закону України “Про прокуратуру» прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов'язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України “Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України “Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Частина четверта статті 23 Закону України “Про прокуратуру» передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб'єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.

Як вбачається з матеріалів позовної заяви, останню прокурором подано в особі Чернігівської обласної ради у зв'язку із невиконанням ними своїх обов'язків щодо захисту інтересів держави у суді.

Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань, організаційна-правова форма Чернігівської обласної ради - орган місцевого самоврядування.

Виходячи з приписів ст. 2 Закону України "Про публічні закупівлі" до замовників, які здійснюють закупівлі відповідно до цього Закону, належать, зокрема, органи місцевого самоврядування.

Відповідно до частини першої статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Згідно з частиною 3 статті 16 цього Закону матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Відповідно до статті 181 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування.

Згідно із ч. 4 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» районні та обласні ради від імені територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюють управління об'єктами їхньої спільної власності, що задовольняють спільні потреби територіальних громад.

Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності (ч. 5 ст. 60 цього Закону).

Відповідно до ч. 2 ст. 61 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» районні та обласні ради затверджують районні та обласні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних та культурних програм, контролюють їх виконання.

За висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 22.12.2022 у справі №904/123/22, органам місцевого самоврядування надано широкі права для здійснення економічного і соціального розвитку на своїй території. Так, частинами першою та другою статті 143 Конституції України передбачено, зокрема, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції. Обласні та районні ради затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку відповідних областей і районів та контролюють їх виконання; затверджують районні і обласні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм, та контролюють їх виконання; вирішують інші питання, віднесені законом до їхньої компетенції.

Згідно зі ст. 172 ЦК України територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов'язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Відповідно до п. 1.2. Статуту КЗ «Чернігівський ліцей» Чернігівської обласної ради, ліцей є об'єктом права спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області. Від імені територіальних громад області функції власника ліцею виконує Чернігівська обласна рада.

До компетенції власника належить: прийняття рішення про ліквідацію та реорганізацію (злиття, приєднання, перетворення, поділ) ліцею; прийняття рішення про закріплення майна за ліцеєм на праві оперативного управління та вилучення такого майна; прийняття рішення про зміну правового режиму майна; прийняття рішення про делегування повноважень органу управління щодо призначення та звільнення керівника ліцею, накладення на нього дисциплінарних стягнень; інші повноваження, передбачені законодавства України, рішеннями власника та цим Статутом (п. 5.1. Статуту).

Згідно п. 6.1. Статуту, матеріально-технічна база ліцею включає будівлі, обладнання, комунікації, транспортні засоби, інші матеріальні цінності, вартість яких відображено у балансі ліцею.

Відповідно до п. 6.2. Статуту, майно ліцею належить до спільної власності територіальних громад, сіл, селищ, міст Чернігівської області і закріплюється за ліцеєм на правах оперативного управління.

Власник ліцею здійснює контроль за ефективним використанням переданого ліцею в оперативне управління майна безпосередньо або через уповноважений ним орган - управління комунального майна Чернігівської обласної ради, і має право вилучати надлишкове майно, що не використовується, та майно, що використовується не за призначенням (п. 6.4. Статуту).

Джерелами формування кошторису ліцею є, зокрема, кошти обласного бюджету у розмірі, передбаченому нормативами фінансування загальної середньої освіти для забезпечення вивчення предметів в обсязі Державних стандартів освіти.

За висновками КГС ВС, викладеними у підпункті 6.45 постанови від 16.05.2021 у справі № 910/11847/19, правовий статус розпорядників бюджетних коштів, їх повноваження та відповідальність визначені положеннями БК України та підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 № 228, якою затверджено Порядок складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ (далі - Порядок).

Відповідно до статті 22 БК України для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Пунктом 18 частини першої статті 2 БК України передбачено, що головні розпорядники бюджетних коштів - бюджетні установи в особі їх керівників, які відповідно до статті 22 цього Кодексу отримують повноваження шляхом встановлення бюджетних призначень.

Розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня - розпорядник, який у своїй діяльності підпорядкований відповідному головному розпоряднику та (або) діяльність якого координується через нього (абзац третій пункту 7 Порядку).

Поняття та функції розпорядників бюджетних коштів визначені підпунктом 47 статті 2 БК України, згідно з яким розпорядник бюджетних коштів - бюджетна установа в особі її керівника, уповноважена на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов'язань та здійснення витрат бюджету (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18 (підпункт 6.20) та від 23.10.2019 у справі № 922/3013/18 (підпункт 6.22)).

Бюджетне асигнування - повноваження розпорядника бюджетних коштів, надане відповідно до бюджетного призначення, на взяття бюджетного зобов'язання та здійснення платежів, яке має кількісні, часові та цільові обмеження. Бюджетне зобов'язання - будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або у майбутньому. Бюджетне призначення - повноваження головного розпорядника бюджетних коштів, надане цим Кодексом, законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), яке має кількісні, часові і цільові обмеження та дозволяє надавати бюджетні асигнування (пункти 6, 7 та 8 частини першої статті 2 БК країни).

Абзацами 1 та 2 п. 5 Порядку визначено, зокрема, що установам можуть виділятися бюджетні кошти тільки за наявності затверджених кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету, планів спеціального фонду. Установи мають право брати бюджетні зобов'язання витрачати бюджетні кошти на цілі та в межах, установлених затвердженими кошторисами, планами асигнувань загального фонду бюджету, планами надання кредитів із загального фонду бюджету, планами спеціального фонду.

За змістом абз. 2 п. 43 Порядку розпорядники мають право провадити діяльність виключно в межах бюджетних асигнувань, затверджених кошторисами, планами асигнувань загального фонду бюджету, планами надання кредитів із загального фонду бюджету, планами спеціального фонду.

Ураховуючи наведене, КЗ «Чернігівський ліцей» Чернігівської обласної ради у спірних правовідносинах, які виникли щодо закупівлі електричної енергії за договором про закупівлю, діє як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня (отримувач бюджетних коштів) та є замовником зазначеного товару в обсязі та в межах видатків, що визначені розпорядниками бюджетних коштів вищого рівня.

Водночас, ТОВ «Енера Чернігів» є суб'єктом господарювання, а метою його діяльності, як учасника господарських відносин, є досягнення економічних та соціальних результатів і одержання прибутку відповідно до ч. 2 ст. 3 ГК України.

Отже, у відносинах щодо розрахунків з постачальником електричної енергії за договором заклад, який є розпорядником бюджетних коштів, виступає не як суб'єкт владних повноважень, а як сторона у зобов'язальних правовідносинах.

Згідно листа КЗ «Чернігівський ліцей» Чернігівської обласної ради від 10.01.2025 №01-30/15, отриманого на запит прокуратури від 20.12.2024, оплата електроенергії за Договором № 310161ВЦ від 25.01.2021 здійснювалася за рахунок коштів обласного бюджету відповідно до кошторису ліцею на 2021 рік.

Отже, суд доходить висновку, що фінансування закупівлі спірної електричної енергії здійснювалось, в тому числі, за рахунок коштів місцевого бюджету.

Звертаючись до суду з цим позовом, прокурор визначив орган, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист інтересів держави у спірних правовідносинах Чернігівську обласну раду.

Як встановлено судом, в обґрунтування підстав для звернення з цим позовом в особі Чернігівської обласної ради, прокурор посилається на укладення між відповідачем-1 та відповідачем-2 оспорюваних додаткових угод всупереч вимог чинного законодавства, що призвело до безпідставної зміни істотних умов договору, зростання ціни за одиницю товару і зменшення обсягу поставки електричної енергії. За доводами прокурора, укладенням додаткових угод до Договору порушено матеріальні інтереси органу місцевого самоврядування, оскільки з урахуванням оспорюваних додаткових угод допущено нераціональне втрачання бюджетних коштів.

Листом від 13.01.2025 № 55-77-389вих-25 Чернігівська окружна прокуратура поінформувала Чернігівську обласну раду про виявлені порушення Закону України «Про публічні закупівлі» при укладенні спірних додаткових угод та просила надати інформацію про вжиті, у тому числі заплановані, заходи щодо їх усунення.

Листом від 15.01.2025 № 01-05/30 Чернігівська обласна рада повідомила, що не зверталася та не збирається звертатися до суду із відповідним позовом на захист порушених інтересів держави.

З наведеного слідує нездійснення компетентним органом у спірних правовідносинах жодних дій, спрямованих на звернення до суду з відповідним позовом та свідчать про вияв пасивної поведінки уповноваженого суб'єкта після отримання повідомлення прокурора про порушення інтересів держави та необхідності захисту цих інтересів, а відтак і про його бездіяльність щодо захисту інтересів держави.

При цьому суд зазначає, що Закон України “Про прокуратуру» не зобов'язує прокурора подавати позов в особі усіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави у спірних відносинах і звертатися з позовом до суду. Належним буде звернення в особі хоча б одного з них. Аналогічний висновок міститься в постановах Верховного Суду від 25.02.2021 у справі № 912/9/20, від 19.08.2020 у справі № 923/449/18.

Листом від 07.02.2025 прокурор у порядку ст. 23 Закону України “Про прокуратуру» повідомив позивача про намір подати позов в інтересах держави в особі Чернігівської обласної ради до ТОВ “Енера Чернігів» та КЗ «Чернігівський ліцей Чернігівської обласної ради про визнання додаткових угод недійсними та стягнення коштів.

За таких обставин у їх сукупності, суд дійшов висновку про доведення з боку прокурора бездіяльності Чернігівської обласної ради як підстави для звернення органу прокуратури до суду за захистом інтересів держави та про наявність підстав для звернення прокурора з цим позовом до суду, а відтак доводи відповідача-1 про відсутність таких підстав відхиляються судом.

При цьому суд враховує, що можливість використання відповідачем-1 безпідставно набутого майна, яким виступають у даному випадку грошові кошти, становить суспільний інтерес, а їх неповернення не може відповідати суспільному інтересу та порушує інтереси держави, як гаранта дотримання принципу верховенства права у країні. Разом з тим, потенційно факт перерахування на адресу відповідача-1 зайвих бюджетних коштів порушує вимоги чинного законодавства, принципи максимальної економії та ефективності, а тому призводить до протиправного витрачання публічних коштів, унеможливлює раціональне та ефективне їх використання. Зазначене підриває фінансово-економічні основи держави та не сприяє забезпеченню виконання нею основних функцій та завдань. Таким чином, у зазначеному випадку наявний як державний, так і суспільний інтерес.

Щодо визнання недійсними додаткових угод.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 ст. 638 ЦК України встановлює, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини першої статті 41 Закону України “Про публічні закупівлі» договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Згідно із частиною першою статті 628, статтею 629 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

Згідно з частиною першою статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Згідно із частинами третьою, четвертою статті 653 ЦК України у разі зміни договору зобов'язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із частинами першою, другою статті 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв'язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов'язання доставки.

Відповідно до частини четвертої статті 41 Закону України “Про публічні закупівлі» умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.

Виключні випадки зміни істотних умов договору про закупівлю після його підписання до виконання зобов'язань наведені у ч. 5 ст. 41 Закону України “Про публічні закупівлі».

Згідно з пунктом 2 частини п'ятої статті 41 Закону України “Про публічні закупівлі» істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадку збільшення ціни за одиницю товару до 10 % пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії.

Із системного тлумачення наведених норм ЦК України та Закону України “Про публічні закупівлі» вбачається, що ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю. Зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов'язання з передачі такого товару у власність покупця не допускається.

Зміна ціни товару в бік збільшення до передачі його у власність покупця за договором про закупівлю можлива у випадку збільшення ціни такого товару на ринку, якщо сторони договору про таку умову домовились. Якщо сторони договору про таку умову не домовлялись, то зміна ціни товару в бік збільшення у випадку зростання ціни такого товару на ринку можлива, лише якщо це призвело до істотної зміни обставин, в порядку статті 652 ЦК України, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

У будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у статті 652 ЦК України та пункті 2 частини п'ятої статті 41 Закону України “Про публічні закупівлі», проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.

В іншому випадку не досягається мета Закону України “Про публічні закупівлі», яка полягає в забезпеченні ефективного та прозорого здійснення закупівель, створенні конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобіганні проявам корупції в цій сфері та розвитку добросовісної конкуренції, оскільки продавці з метою перемоги можуть під час проведення процедури закупівлі пропонувати ціну товару, яка нижча за ринкову, а в подальшому, після укладення договору про закупівлю, вимагати збільшити цю ціну, мотивуючи коливаннями ціни такого товару на ринку.

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі №922/2321/22.

Інший підхід до розуміння положень пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону, який передбачає щоразу з кожним внесення змін можливість збільшення ціни договору до 10 %, тобто можливість необмеженого збільшення ціни (понад 10 % ціни договору закупівлі) при незмінному загальному розмірі суми закупівлі, може призвести до нівелювання мети законодавчого регулювання процедур закупівлі, адже відкриває шлях до маніпулювання учасниками загальною вартістю пропозицій, внаслідок чого відкривається можливість під час процедури усунути конкурентів, запропонувавши найнижчу ціну, та після укладення договору підвищити ціну до рівня економічно обґрунтованої.

Укладення додаткових угод до договору про закупівлю щодо зміни ціни на товар із урахуванням подібного підходу спотворюватиме результати торгів та зводитиме нанівець економію, яку було отримано під час підписання договору, та, як наслідок, робитиме результат закупівлі невизначеним й зумовлюватиме неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених преамбулою та статтею 5 Закону.

Окрім того, збільшення ціни може призвести до того, що кількість товарів настільки зменшиться, що виконання договору закупівлі в такому обсязі не відповідатиме господарській меті укладення замовником договору закупівлі.

До того ж застосування підходу, який передбачає можливість збільшувати ціну за одиницю товару більше ніж на 10 % пропорційно збільшенню ціни товару на ринку, у разі коливання ціни цього товару, спотворюватиме принцип добросовісної конкуренції серед учасників.

З урахуванням наведеного вище аналізу нормативного припису пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону, беручи до уваги усталену та послідовну судову практику, вважає, що зміна тлумачення зазначеної норми та запровадження протилежного підходу щодо можливості неодноразового збільшення ціни товару на 10 % при кожному внесенні змін до договору про закупівлю більше нагадує власне зміну цієї норми та, як наслідок, порушуватиме принцип правової визначеності.

Таку ж позицію викладено у постанові Велика Палата Верховного Суду від 21.11.2025 у справі №920/19/24.

Крім того, у вказаній вище постанові Велика Палата Верховного Суду виснувала, що зміна умов договору про закупівлю щодо збільшення ціни за одиницю товару більше ніж на 10 % не допускається, зокрема, у випадку закупівлі бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії. Внесені зміни Законом № 1530-ІХ до пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону не стосуються встановленої первісною редакцією цього Закону заборони збільшення ціни за одиницю товару більше ніж на 10 %, в тому числі і при здійсненні закупівлі бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії.

Виняток з обмежень, викладений в останньому реченні пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону, повинен тлумачитися суто буквально, а тому він стосується лише строків зміни ціни за одиницю товару у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії (дотримання умови про зміну лише раз на 90 днів в цьому випадку не діє) і не визначає верхньої межі збільшення (зміни) ціни за одиницю товару.

Відповідно до статті 13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів» та статті 236 Господарського процесуального кодексу України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.

Згідно з пунктом 6 частини 2 статті 36 Закону України “Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

Щодо доводів відповідача-1 про необхідність врахування окремої думки щодо зазначених постанов ВП ВС суд зазначає, що окрема думка судді - це сформований суддею письмовий документ, який є формою визначення власної позиції судді в разі незгоди з прийнятим (наданим) рішенням (висновком) або викладенням обставин, що доповнюють мотивувальну частину рішення (висновку).

Суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку. Про наявність окремої думки повідомляються учасники справи без оголошення її змісту в судовому засіданні. Окрема думка приєднується до справи і є відкритою для ознайомлення (ч. 3 ст. 34 ГПК України).

Таким чином, окрема думка судді містить незгоду з прийнятим рішенням або наданими висновками, однак не є обов'язковою для суду.

Як встановив суд, відповідачі уклали Договір за результатами процедури відкритих торгів на виконання вимог Закону України “Про публічні закупівлі», а на момент підписання Договору сторонами були погоджені всі істотні умови - предмет, ціну та строк виконання зобов'язань за Договором відповідно до вимог Закону України “Про публічні закупівлі».

Так, відповідно до п. 3.1. Договору обсяг постачання електричної енергії складав 262 000 кВт/год.

Відповідно до п. 1 Комерційної пропозиції (додаток №2 до Договору) ціна (тариф) електричної енергії на момент укладання Договору становила 2,16 грн з ПДВ за 1 кВт/год.

Водночас згідно з Додатковими угодами № 2, 6-12, 15 дев'ять разів змінено істотні умови Договору, а саме: збільшено ціну за одиницю товару з 2,16 грн з ПДВ до 4,4855736 з ПДВ грн за 1 кВт/год. Фактично ціна за 1 кВт/год (одиницю товару) збільшилася на 107%, при цьому фактичний обсяг поставленої електричної енергії за спірний період становить 96 747 кВт*год.

Необхідність укладення оспорюваних Додаткових угод № 2, 6-12, 15 до Договору обґрунтовано відповідачем-1 коливанням ціни електричної енергії на ринку.

Тобто оспорювані додаткові угоди були укладені на підставі п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України “Про публічні закупівлі».

Суд враховує, що кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження. Документ про зміну ціни повинен містити належне підтвердження викладених у ньому даних, проведених досліджень коливання ринку, джерел інформації тощо (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 912/1580/18, від 02 грудня 2020 року у справі № 913/368/19, від 11 травня 2023 року у справі № 910/17520/21).

Тобто сам факт збільшення ціни товару на ринку не обов'язково тягне підвищення ціни на аналогічний товар, який є предметом договору.

При зверненні до замовника з пропозиціями підвищити ціну постачальник має обґрунтувати, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по ціні, запропонованій замовнику на тендері, навести причини, через які виконання укладеного договору стало для постачальника вочевидь невигідним. Крім того, постачальник також має довести, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції).

Як коливання ціни необхідно розуміти зміну за певний період часу ціни товару на ринку чи то в сторону зменшення, чи в сторону збільшення. І таке коливання має відбуватись саме в період укладання договору і до внесення відповідних змін до нього.

Коливання ціни на ринку повинно розцінюватися саме після підписання договору, оскільки ч. 5 ст. 41 Закону України “Про публічні закупівлі» урегульовано саме зміну істотних умов у разі виникнення такого явища після підписання договору та до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі.

Тобто внесення змін до договору є правомірним лише у випадку документального підтвердження коливання ціни на товар у період з моменту укладення договору до моменту укладення додаткової угоди.

На підтвердження факту коливання ціни на товар, у документі, який видає компетентна організація, має бути зазначена діюча ринкова ціна на товар і її порівняння з ринковою ціною станом на дату, з якої почали змінюватися ціни на ринку, - як у бік збільшення, так і у бік зменшення (тобто наявність коливання). Необхідність зазначення такої інформації зумовлюється також тим, що у випадку коливання цін зміни до договору про закупівлю вносяться з урахуванням показників коливання цін, що стали підставою для здійснення попередніх змін до договору. Кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження.

Законом України “Про публічні закупівлі» не передбачено форму/вигляд інформації щодо такого коливання, внесення змін до договору про закупівлю можливе у випадку саме факту коливання ціни такого товару на ринку та повинно бути обґрунтованим і документально підтвердженим (див. постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2025 року у справі № 916/747/24).

Параграфом 1 глави 5 розділу І ГПК України унормовані основні положення про докази. При цьому суд виходить із того, що спеціальним законодавством у сфері публічних закупівель не визначено певний орган чи особу, яку законодавець наділив би повноваженнями надавати інформацію на підтвердження коливання ціни товару на ринку.

Під час визначення щодо доказів на підтвердження коливання ціни товару на ринку слід виходити як з аналізу норм чинного законодавства щодо повноважень та функцій суб'єктів надання такої інформації (наприклад, до цих суб'єктів можна віднести, Державну службу статистики України, на яку постановою КМУ від 10 вересня 2014 року № 442 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" покладено функцію з контролю за цінами в частині здійснення моніторингу динаміки цін (тарифів) на споживчому ринку; державне підприємство “Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків», яке на замовлення суб'єкта господарювання виконує цінові / товарні експертизи, зокрема, щодо відповідності ціни договору наявній кон'юнктурі певного ринку товарів; ТПП України, яка у межах власних повноважень надає послуги щодо цінової інформації, тощо), так і положень щодо доказів, які закріплені у главі 5 розділу І ГПК України.

Таким чином, з-поміж іншого, довідки, експертні висновки ТПП України, тощо можуть використовуватися для підтвердження коливання ціни товару на ринку. Втім судам у порядку статті 86 ГПК України слід їх досліджувати та оцінювати за критеріями належності, допустимості, достовірності, вірогідності з точку зору саме факту коливання ціни на товар (див. постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05 вересня 2023 року у справі № 926/3244/22).

На підтвердження необхідності укладення оспорюваних додаткових угод відповідач-1 надав експертний висновок Чернігівської регіональної торгово-промислової палати №ЧК-57 від 15.02.2021, експертні висновки Харківської торгово-промислової палати №1838/21 від 11.08.2021, №1842/21 від 10.08.2021, №1934/21 від 18.08.2021, №2631/21 від 21.10.2021, №2710/21 від 29.10.2021, №2849/21 від 10.11.2021, №2985/21 від 25.11.2021, цінові довідки Харківської торгово-промислової палати №2277-3/21 від 21.09.2021, №2277-4/21 від 21.09.2021.

Разом з тим, вказані у експертних висновках періоди не відповідають ні даті укладення Договору, ні даті, з якої збільшується ціна, також вони не охоплюють період після укладення Договору про закупівлю.

Ціну електроенергії на ринку необхідно порівнювати за співмірні проміжки часу, наприклад, місяць з місяцем, декаду з декадою, а не на вибіркові дати в різних розрахункових періодах, і навіть у разі різкого зростання ціни не між одним днем порівняно з тривалим попереднім періодом, а певним розумним періодом, при цьому, таке порівняння має бути проведено починаючи з моменту укладення Договору або підвищення ціни до укладення нової додаткової угоди про збільшення ціни, що відображатиме реальну тенденцію коливання ціни на ринку.

Таким чином, підставою для укладення додаткових угоди стали документи, які не містили діючої ринкової ціни на товар і її порівняння з ринковою ціною станом на дату, з якої почалися змінюватися ціни на ринку, як у бік збільшення, так і у бік зменшення (коливання ціни), тобто документи, які не свідчать про наявність коливання ціни на ринку електричної енергії.

Проте зазначені експертні висновки та цінові довідки торгово-промислових палат не можуть бути належними доказами коливання ціни, оскільки вони лише констатують рівень мінімальних та максимальних ринкових цін на певну дату (за певний період) та не доводять коливання ціни електроенергії з моменту укладення Договору та до моменту укладення зазначених додаткових угод, а отже при укладенні оспорюваних додаткових угод такі зміни здійснені без належного підтвердження коливання цін у сторону їх збільшення за відповідний період.

Крім того, відповідно до Додаткових угод № 2, 6-12, 15 ціна за 1 кВт/год електричної енергії збільшена більше ніж на 10% від початкової ціни, що суперечить положенням п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України “Про публічні закупівлі» та висновкам Великої Палати Верховного Суду у постанові від 24.01.2024 у справі №922/2321/22 та від 21.11.2025 у справі №920/19/24 щодо їх застосування.

Згідно з ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Статтею 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Частиною третьою статті 215 ЦК України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Враховуючи вищевикладене, суд, встановивши наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання Додаткових угод № 2, 6-12, 15 недійсними на момент їх укладення, дійшов висновку, шо спірні додаткові угоди суперечать наведеним вище положенням ЦК України та Закону України “Про публічні закупівлі», а відтак про наявність підстав для визнання їх недійсними відповідно до ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.

Щодо стягнення безпідставно набутих коштів у розмірі 86 940,49 грн.

Згідно із частиною першою статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

Верховний Суд у постанові від 18.06.2021 у справі №927/491/19 зазначав, що ст. 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав. Системний аналіз положень статей 11, 177, 202, 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей). Загальна умова ч.1 ст.1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах. Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним. Тобто в разі, коли правочин утворює правову підставу для набуття (збереження) майна, ст.1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Оскільки додаткові угоди № 2, 6-12, 15 є недійсними та не породжують правових наслідків, правовідносини між відповідачами щодо ціни електроенергії, поставленого за Договором, мали регулюватись додатком №2 “Комерційна пропозиція», підписаним сторонами при укладенні зазначеного договору, згідно з яким ціна за одиницю електричної енергії складає 2,16 грн за 1 кВт/год з ПДВ.

Судом встановлено, що згідно із зазначеними вище Актами прийняття-передавання товарної продукції - активної електричної енергії за Договором за період лютого - грудня 2021 року відповідачу-2 поставлено 96 747 кВт*год електричної енергії, яку останнім оплачено на загальну суму 295 914,01 грн.

Враховуючи ціну, обумовлену ТОВ “Енера Чернігів» та КЗ «Чернігівський ліцей Чернігівської обласної ради у Договорі, останній повинен був сплатити відповідачу за спожиту у лютому - грудні 2021 року електроенергію загальним обсягом 96 747 кВт/год кошти у розмірі 208 973,52 грн, натомість сплатив 295 914,01 грн, а отже розмір надмірно сплачених коштів становить 86 940,49 грн.

Таким чином, грошові кошти в сумі 86 940,49 грн є такими, що були безпідставно одержані відповідачем-1, підстава їх набуття відпала, а тому відповідач-1 зобов'язаний повернути їх до обласного бюджету Чернігівської області, з якого здійснювалось фінансування спірної закупівлі, що відповідає приписам статей 216, 1212 ЦК України.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі №922/2321/22.

При цьому доводи відповідача-1 про те, що приписи ст. 1212 ЦК України не підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, враховуючи їх договірний характер, спростовуються вищенаведеними висновками суду.

Суд зазначає, що у даному випадку визнання недійсними спірних додаткових угод має наслідком повернення безпідставно сплачених коштів саме до місцевого бюджету, чим буде відновлене порушене право позивача, який є розпорядником таких коштів.

Висновки суду.

Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно з ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Інші докази та пояснення учасників справи судом до уваги не приймаються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.

За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах “Трофимчук проти України», “Серявін та інші проти України» обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з'ясуванні усіх питань, винесених на його розгляд.

За наведених у їх сукупності обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Щодо судових витрат.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідачів у рівних частинах.

Керуючись ст. 13, 14, 42, 73-80, 86, 126, 129, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсними додаткові угоди №2 від 25.02.2021, №6 від 19.08.2021, №7 від 30.08.2021, №8 від 07.10.2021, №9 від 07.10.2021, №10 від 28.10.2021, №11 від 04.11.2021, №12 від 16.11.2021, №15 від 03.12.2021 про внесення змін та доповнень до договору про постачання електричної енергії споживачу № 310161ВЦ від 25.01.2021, укладені між Комунальним закладом «Чернігівський ліцей» Чернігівської обласної ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «Енера Чернігів».

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Енера Чернігів» (код ЄДРПОУ 41823846, проспект Перемоги, буд. 126Б, м. Чернігів, 14013) до обласного бюджету Чернігівської області безпідставно отримані кошти в сумі 86 940,49 грн.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Енера Чернігів» (код ЄДРПОУ 41823846, проспект Перемоги, буд.126Б, м. Чернігів, 14013) на користь Чернігівської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910114, вул. Князя Чорного, 9, м. Чернігів, 14000) 12 112,00 грн витрат зі сплати судового збору.

5. Стягнути з Комунального закладу “Чернігівський ліцей» Чернігівської обласної ради (код ЄДРПОУ 05266346, вул. Тероборони, 50, м. Чернігів, 14010) на користь Чернігівської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910114, вул. Князя Чорного, 9, м. Чернігів, 14000) 12 112,00 грн витрат зі сплати судового збору.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений ст.256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому ст.257 Господарського процесуального кодексу України.

Повідомити учасників справи про можливість одержання інформації по справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.

Суддя В.В. Моцьор