8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"26" лютого 2026 р.м. ХарківСправа № 922/4600/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Сальнікової Г.І.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (61003, м. Харків, м-н. Конституції, буд. 16)
до Фізичної особи-підприємця Швеця Владислава Ігоровича ( АДРЕСА_1 )
про стягнення 47470,51 грн.
без виклику учасників справи
Позивач, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача - фізичної особи-підприємця Швеця Владислава Ігоровича про стягнення 47470,51 грн., з яких: орендна плата у розмірі 46052,11 грн., пеня у розмірі 1418,40 грн. та судові витрати.
Позов обґрунтовано неналежним виконанням з боку відповідача взятих на себе зобов'язань за договором оренди №7516 від 31.01.2020 р. в частині сплати орендної плати за період з квітня 2024 р. до серпня 2024 р.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 26.12.2025 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі. Беручи до уваги те, що позов за своїми ознаками є малозначним в розумінні частини 5 статті 12 ГПК України, характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання для повного та всебічного з'ясування усіх обставин справи, розгляд справи постановлено здійснювати в письмовому провадженні без повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами справи на підставі частини 5 статті 252 ГПК України.
Суд зазначає, що 18.10.2023 введено в дію зміни, що внесені в Господарський процесуальний кодекс України Законом України №3200-IX від 29.06.2023 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов'язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документам", який набрав чинності 21.07.2023.
Відповідно до частини 6 статті 6 ГПК України усі юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в ЄСІТС або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
Відповідно до пункту 17 розділу ІІІ Положення про порядок функціонування окремих підсистем Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17.08.2021 №1845/0/15-21, особам, які зареєстрували Електронний кабінет в ЄСІТС, суд вручає будь-які документи у справах, у яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх надсилання до Електронного кабінету таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення в паперовій формі за окремою заявою.
Отже, процесуальним законодавством передбачено два способи належного повідомлення сторін про розгляд справи - шляхом направлення рекомендованим листом з повідомленням про вручення та в електронній формі - через "Електронний кабінет".
Правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 30.03.2023 у справі №910/6322/21, від 29.06.2022 у справі №906/184/21.
Беручи до уваги, що станом на дату відкриття провадження у даній справі відповідач не має в добровільному порядку зареєстрованого "Електронного кабінету" в Єдиній судовій інформаційно - телекомунікаційній системі відповідно до положень частини 6 статті 6 та частини 7 статті 42 ГПК України, а тому з метою повідомлення відповідача про розгляд справи, копію ухвали Господарського суду Харківської області про відкриття провадження у справі від 26.12.2025 було надіслано засобами поштового зв'язку на належну адресу відповідача, що вказана у позовній заяві та яка підтверджена відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, яку повернуто на адресу суду без вручення адресату з довідкою відділення оператора поштового зв'язку "адресат відсутній за вказаною адресою".
Згідно з частиною 1 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.
Згідно з частиною 6 статті 242 ГПК України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Разом з тим, суд зазначає, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі. Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у даному разі суду.
Аналогічний правовий висновок знайшов своє змістовне відображення у численних постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.07.2022 у справі №908/3468/13, від 13.01.2020 у справі №910/22873/17 тощо.
Окрім того, за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.
Ухвала Господарського суду Харківської області від 26.12.2025 по справі №922/4600/25 була оприлюднена в електронному вигляді в Єдиному державному реєстрі судових рішень, що вбачається за веб-адресою: https://reyestr.court.gov.ua/.
Отже, матеріали справи свідчать, що учасники справи повідомлені належним чином про розгляд даної справи. Водночас судом було створено всім учасникам справи належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів для обґрунтування своїх вимог та заперечень.
Відповідно до частини 5 статті 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Будь-яких заяв або клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідно до статті 252 ГПК України від учасників справи на адресу суду не надходило.
Відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 ГПК України, не подав до суду відзив на позов, тобто не скористався наданим йому процесуальним правом, а тому справа розглядається за наявними матеріалами, відповідно до частини 2 статті 178 ГПК України.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, яка ратифікована Україною 17.07.1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відтак, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи доказів для повного та всебічного з'ясування усіх обставин справи та вирішення господарського спору по суті в межах строку, що передбачений статтею 248 ГПК України.
Відповідно до частини 4 статті 240 ГПК України унормовано, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
31.01.2020 між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (далі - позивач, орендодавець) та фізичною особою-підприємцем Швецем Владиславом Ігоровичем (далі - відповідач, орендар) було укладено договір оренди №7516 (далі - договір).
Відповідно до умов пункту 1.1. договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлову будівлю літ. "Б-1" загальною площею 134,0 кв. м. та нежитлову будівлю літ. "Вп", площею 134,6 кв. м., загальною площею 268,6 кв. м. (технічні паспорти від 28.12.2004, інвентаризаційна справа №73054), яке належить до комунальної власності територіальної громади м. Харкова, розташоване за адресою: м. Харків, пр.-т Гагаріна, буд. 62-А та знаходиться на балансі КП "Жилкомсервіс". Право на оренду цих приміщень отримано орендарем на підставі розпорядження управління комунального майна та приватизації №48 від 31.01.2020 "Про затвердження результатів вивчення попиту потенційних орендарів на об'єкти оренди".
Згідно з умовами пункту 1.2 договору майно передається в оренду з метою використання: для розміщення суб'єкта господарювання, що провадить діяльність з вирощування грибів.
Згідно з умовами пункту 3.1-3.2 договору вартість об'єкту оренди визначається на підставі висновку про вартість майна і складає 680500,00 грн. без ПДВ станом на 02.01.2020. Орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за майно територіальної громади міста Харкова та пропорції її розподілу. Базова орендна плата становить 8506,25 грн. (вісім тисяч п'ятсот шість гривень 25 копійок) без ПДВ за грудень 2019. Ставка орендної плати становить 15% (п'ятнадцять відсотків).
Пунктом 3.5 договору передбачено, що орендна плата за орендоване майно сплачується орендарем щомісяця протягом 20 календарних днів наступного місяця.
Відповідно до пункту 3.6. договору розмір орендної плати за кожний місяць визначається шляхом коригування орендарем розміру орендної плати за минулий місяць на індекс інфляції за поточний місяць і сплачується ним самостійно. Орендар сплачує орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.
Згідно з пунктом 11 Методики, розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць.
Пунктом 4.4 договору передбачено, що орендар зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату (у грошовій формі).
Відповідно до пункту 10.1 договору цей договір діє до 31.12.2022.
Пунктом 10.5 договору передбачено, що у разі відсутності заяви однієї зі сторін про припинення або зміну договору протягом 30 днів після закінчення його строку, договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах.
Згідно з актом приймання-передачі до орендного користування нежитлового приміщення (будівлі) від 31.01.2020 орендодавець передав, а орендар прийняв в оренду нежитлові приміщення, визначені умовами договору.
Позивачем зазначено про належне виконання взятих на себе зобов'язань за договором оренди №7516 від 31.01.2020 р. Разом з тим, позивач стверджує, що відповідачем порушено умови договору в частині сплати орендної плати за період з квітня 2024 р. до серпня 2024 р., а тому виникла заборгованість зі сплати орендної плати, що стало підставою для нарахування пені.
Вказані обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним вище обставинам, суд керується наступним.
Стаття 11 ЦК України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
В частині 1 статті 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтею 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначено, що орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.
Частина 1 статті 759 ЦК України передбачає, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Отже, укладаючи та підписуючи договір та додаткову угоду до нього, сторони чітко визначили та погодили всі істотні умови договору, взаємні права та обов'язки кожної із сторін, а також відповідальність сторін у разі порушення умов договору.
Згідно з актом приймання-передачі до орендного користування нежитлового приміщення (будівлі) від 31.01.2020 орендодавець передав, а орендар прийняв в оренду нежитлові приміщення, визначені умовами договору, який було підписано між сторонами.
Таким чином, матеріали справи дають підстави дійти висновку, що позивачем належним чином виконано зобов'язання за договором, передано відповідачу в оренду майно в належному технічному стані.
За приписами частини 3 статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.
Відповідно до частини 1, 5 статті 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
За змістом частини 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Із змісту наведеної норми права слідує, що однією із основних умов виконання зобов'язання є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі. При цьому коли одна із сторін за умовами договору взяла на себе певні зобов'язання, то інша сторона вправі очікувати, що такі будуть виконані належним чином у встановлені строки. У разі ж коли сторона порушила умови договору, зобов'язання вважається не виконаним, що є порушенням погодженої між сторонами істотної умови договору.
Верховний Суд у постанові від 01.03.2021 у справі №180/1735/16-ц зазначив, що принцип належного виконання зобов'язання полягає в тому, що виконання має бути проведене, зокрема у належний строк (термін).
Отже, отримавши у тимчасове платне користування майно, орендар взяв на себе обов'язок по сплаті орендних платежів у розмірі та у погоджені умовами договору строки. При цьому їх не сплата є прямим порушенням орендарем взятих на себе обов'язків по договору.
Частиною 2 статті 24 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначено, що договір оренди може бути достроково припинений за рішенням суду та з інших підстав, передбачених цим Законом або договором.
Статтею 25 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що у разі припинення договору оренди орендар зобов'язаний протягом трьох робочих днів з дати припинення договору повернути орендоване майно в порядку, визначеному договором оренди.
Відповідно до частини 1 статті 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Статтею 795 ЦК України визначено, що повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.
За змістом пункту 2.3. договору у разі припинення цього договору орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві майно у стані, не гіршому, ніж воно було одержане, з урахуванням нормального зносу, згідно з актом приймання-передачі в термін, що зазначений у листі про пролонгацію, рішенні суду чи визначений за згодою сторін. Майно вважається поверненим орендодавцю з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі.
Відповідно до пункту 4.13. договору сторони узгодили, що у разі припинення або розірвання договору орендар зобов'язаний повернути орендодавцю орендоване майно в належному стані, не гіршому, ніж на момент його передачі в оренду, та відшкодувати орендодавцю збитки в разі погіршення стану орендованого майна чи його втрати (повної або часткової) з вини орендаря.
З матеріалів справи убачається, що позивачем на адресу відповідача було направлено листи вих. №3403 від 09.11.2022, №07-25/9404 від 05.12.2022, №2768 від 24.04.2024, в яких повідомлялось про неналежне виконання умов договору оренди №7516 від 31.01.2020 в частині здійснення повних та своєчасних платежів з орендної плати та виникненням заборгованості, які залишались відповідачем без відповіді та задоволення.
Позивачем вказано, що договір оренди №7516 від 31.01.2020 р. було розірвано за рішенням суду з 27.08.2024 р., про що свідчить рішення Господарського суду Харківської області від 31.07.2024 по справі №922/1952/24, яке набрало законної сили 27.08.2024 р., що убачається з Єдиного державного реєстру судових рішень.
Частиною 4 статті 75 ГПК України унормовано, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Частиною 3 статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.
Пунктом 4.4. договору також передбачено обов'язок орендаря своєчасно та в повному обсязі сплачувати оренду плату (в грошовій формі).
З матеріалів справи слідує, що відповідачем в порушення взятих на себе договірних зобов'язань несвоєчасно та не в повному обсязі сплачувалась орендна плата, що призвело до виникнення заборгованості.
Згідно зі статтями 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами, згідно приписів статті 526 вказаного Кодексу зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.
За приписами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Згідно зі статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до пункту 3.10 договору орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, стягується на користь орендодавця відповідно до чинного законодавства з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня за кожний день прострочення (включаючи день проплати).
Перевіривши правомірність та правильність здійсненого позивачем детального розрахунку заборгованості з орендної плати у розмірі 46052,11 грн., пені у розмірі 1418,40 грн. суд зазначає, що нарахування не суперечать вимогам законодавства, умовам договору, обставинам справи, розрахунок є арифметично вірним.
Враховуючи вказане, беручи до уваги відсутність у матеріалах справи доказів, які б спростовували наявність заборгованості відповідача перед позивачем, а також доказів, які б свідчили про здійснення остаточного та повного розрахунку за оренду майна, позовна вимога про стягнення з відповідача заборгованість з орендної плати у розмірі 46052,11 грн. та пені у розмірі 1418,40 грн. є обґрунтованою, правомірною, а тому підлягає задоволенню.
Водночас матеріали справи не містять доказів на спростування правомірності та обґрунтованості заявлених позовних вимог, які свідчать про належне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань, що визначені погодженими між сторонами умовами договору в частині здійснення своєчасної та повної сплати обумовлених договорами платежів за визначений період. Будь-яке листування претензійного характеру з боку відповідача щодо здійснення перерахунку наявної заборгованості або методики розрахунку в матеріалах справи також відсутнє. При цьому матеріали справи свідчать, що власного контррозрахунку вказаних сум до суду відповідачем не подано.
Відтак, оскільки відповідач не здійснив належний розрахунок з позивачем, що суперечить договірним зобов'язанням та наведеним вище вимогам законодавства, суд дійшов висновку, що відповідачем порушено права та законні інтереси позивача, за захистом яких позивач звернувся до суду.
Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Натомість всупереч вимог наведених статей 13, 74 ГПК України жодних доказів на спростування правомірності та обґрунтованості позовних вимог та необхідності сплати обґрунтованої та заявленої до стягнення заборгованості, матеріали справи не містять та відповідачем суду не надано. При цьому з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі істотні та вагомі питання, що входять до предмету доказування та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
З урахуванням наведеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді усіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовна заява є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Здійснюючи розподіл судових витрат, суд керується положеннями статті 129 ГПК України, а тому враховуючи висновки суду про задоволення позову, покладає витрати зі сплати судового збору на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 4, 12, 20, 73, 74, 76-79, 86, 129, 231, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Позов задовольнити.
Стягнути з фізичної особи-підприємця Швеця Владислава Ігоровича ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) на користь Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (61003, м. Харків, м-н. Конституції, буд. 16, код ЄДРПОУ 14095412) орендну плату у розмірі 46052,11 грн., пеню у розмірі 1418,40 грн. та судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2422,40 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення Господарського суду Харківської області може бути оскаржене в порядку та строки, що передбачено ст. 254, 256-259 ГПК України.
Повне рішення складено "26" лютого 2026 р.
СуддяГ.І. Сальнікова