адреса юридична: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, адреса для листування: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36607, тел. (0532) 61 04 21, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/Код ЄДРПОУ 03500004
24.02.2026 Справа № 917/2261/25
за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ "ТОТАЛБУД", вул. Центральна, 28, с. Нехвороща, Полтавський район, Полтавська область, 39354
до відповідача Всеукраїнського центру вишивки та килимарства, вул. Покровська, 11, м. Решетилівка, Полтавський район, Полтавська область, 38400
про стягнення 4 658 666,22 грн,
Суддя Тимощенко О.М.
Секретар судового засідання Отюгова О. І.
Представники учасників справи:
від позивача: не з'явився
від відповідача: Пустовар Ю. О., Вакуленко Н. В.
Обставини справи: 08.12.2025 року до Господарського суду Полтавської області через систему "Електронний суд" надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ "ТОТАЛБУД" до відповідача Всеукраїнського центру вишивки та килимарства про стягнення заборгованості за договором підряду №21-12/19П від 16.12.2019 року у розмірі 4 658 666,22 грн, з яких:1 586 580,00 грн. - основна заборгованість, 1 143 924,18 грн - інфляційні нарахування, 240 465,03 грн - 3% річних, 1 687 697,01 грн - пеня (вх. №2356/25).
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за Договором підряду №21-12/19П від 16.12.2019 року.
Як докази позивачем до позову додано копії Договору підряду № 21-12/19 від 16.12.2019 р. та додатків до нього, довідка про вартість виконаних робіт та акт приймання виконаних будівельних робіт, Статуту позивача, рішення загальних зборів та наказ про призначення керівника, витяг з ЄДР.
Ухвалою від 10.12.2025 року суд залишив позовну заяву ТОВ "КОМПАНІЯ "ТОТАЛБУД" без руху та надав строк 3 дні з дня вручення даної ухвали для усунення вказаних у ній недоліків позовної заяви. Позивачу необхідно було надати відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися; зазначити щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви; надати попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи; сплатити судовий збір в сумі 55 903,99 грн та надати суду докази його сплати.
15.12.2025 року до суду через систему "Електронний суд" від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви на виконання вимог ухвали суду від 10.12.2025 року про залишення позовної заяви без руху (з додатками) (вх. № 16215).
Відповідно до поданої позовної заяви з додатками позивач виконав усі вимоги, зазначені в ухвалі суду від 10.12.2025 року.
Ухвалою від 17.12.2025 року суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі, постановив справу розглядати у порядку загального позовного провадження. Призначив підготовче засідання у справі на 08.01.2026 року на 10:30 год., встановив учасникам справи строки подачі заяв по суті.
05.01.2026 року від відповідача надійшов відзив на позов (арк. справи 76-113), в якому відповідач вказав, що Всеукраїнським центром вишивки та килимарства 23 грудня 2019 була проведена оплата банком 27 грудня 2019 року в сумі 39098,85 грн., однак позивач у своїй заяві не врахував цей платіж. Всеукраїнський центр вишивки та килимарства є державною неприбутковою установою, що перебуває у сфері управління Міністерства культури України. ВЦВК є бюджетною установою та повністю залежить від цільового фінансування з Державного бюджету України. Станом на день подання відзиву, Міністерство не виділило бюджетних асигнувань для погашення даної заборгованості, незважаючи на відповідні запити Відповідача. Так як, 17.09. 2025 року за вих. № 05-26/111 Всеукраїнським центром вишивки та килимарства було направлено лист до Міністерства культури України, що в установі наявна прострочена кредиторська заборгованість за бюджетними коштами, що виникла у грудні 2019 року у сумі 1547481,15 грн. На момент настання терміну платежу кошти на рахунках установи були наявні, однак за відсутності своєчасного погодження платежів з боку Міністерства, кошти не були перераховані на рахунки контрагентів. Це призвело до утворення простроченої кредиторської, що в свою чергу, створило потенційні ризики щодо штрафних санкцій і негативно вплинуло на фінансову стабільність установи. Відсутність бюджетних асигнувань є обставиною, яка не залежить від волі Відповідача і унеможливлює проведення оплати. В діях Відповідача відсутня вина у невиконанні грошового зобов'язання (ч. 2 ст. 614 ЦК України), оскільки ним вжито всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язання шляхом звернення до головного розпорядника коштів. у відзиві відповідач визнав суму основного боргу у розмірі 1547481,15 грн.
Як докази відповідачем до відзиву додано копії конверту УКРПОШТИ, платіжної інструкції (квитанції) від 23.12.2019 (проведена 27.12.2019) на суму 39 098,85 грн., листа ВЦВК до Міністерства культури України щодо виділення бюджетних коштів для погашення заборгованості, Договору підряду № 21-12/19 від 16.12.2019 р., Додаткових угод № 1, №2, № 3, № 4, № 5, № 6 та № 7.
Інші заяви по суті спору не надходили.
Представник позивача в судове засідання 24.02.2026 року не з'явився, явка судом обов'язковою не визнавалась. Неявка представника позивача не перешкоджала розгляду справи по суті. клопотань про відкладення розгляду справи позивач не подав.
В судовому засіданні 24.02.2026 року представники відповідача підтримали свої заперечення проти стягнення річних, пені та інфляційних.
В судовому засіданні 24.02.2026 року за результатами розгляду справи суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення, повідомив коли буде складено повне рішення, роз'яснив порядок та строки оскарження рішення та набрання ним законної сили.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників справи, дослідивши всі наявні у справі докази, суд встановив наступне.
16.12.2019 року між позивачем (підрядник) та відповідачем (замовник) укладено Договір підряду №21-12/19 від 16.12.2019 року (далі - Договір, арк. справи 14-16).
При укладенні Договору сторони узгодили, зокрема, наступне:
- відповідач доручає, а позивач зобов'язується забезпечити виконання робі по об'єкту: «Капітальний ремонт нежитлової будівлі по вул. Покровська, 62/1 в м. Решетилівка, Полтавської області (п.1.1);
- договірна ціна є динамічною і складає 28 952 084 грн (п.2.1);
- розрахунки і платежі за виконані роботи здійснюються на підставі актів виконаних робіт та за умови надходження коштів на розрахунковий рахунок замовника в межах доведених лімітів органами Державної казначейської служби України (п.3.1);
- Оплата виконаних робі проводиться після виконання робіт за Договором протягом 10 календарних днів з моменту підписання форми КБ-3 та форми КБ-2в (п. 3.4).
В подальшому до Договору укладені додаткові угоди:
- 18.12.2019 року Додаткову угоду №1 про внесення змін до договору підряду № 21 12/19 П від 16 грудня 2019 року, якою внесено зміни до п. 2.1. Договору підряду, а саме: договірна ціна робіт, що доручена для виконання Підряднику на 2019 рік є динамічною і складає - 6 397 426,80 грн. , в тому числі ПДВ 1 066 237,80 грн., в межах кошторисних призначень (арк. справи 103);
- 03 січня 2020 року Додаткова угода № 2 про внесення змін до Договору підряду № 21 12/19 П від 16 грудня 2019 року в частині строку виконання робіт, викладено п. 5.2 в наступній редакції: «Строки виконання робіт: грудень 2020 р.» та внесено зміни в п. 14.1, а саме: Цей Договір набуває чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2020 року (арк. справи 104);
- 30 грудня 2020 року Додаткова угода № 3 про внесення змін до Договору підряду № 21-12/19 П від 16 грудня 2019 року в частині строку виконання робіт, викладено п. 5.2 в наступній редакції: «Строки виконання робіт: грудень 2021 р.» п. 14.1 « Цей Договір набуває чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2021 р (арк. справи 105);
- 29 грудня 2021 року Додаткова угода № 4 про внесення змін до Договору підряду № 21-12/19 П від 16 грудня 2019 року в частині строку виконання робіт, викладено п. 5.2 в наступній редакції: «Строки виконання робіт: грудень 2022 р.» п. 14.1 « Цей Договір набуває чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2022 р. (арк. справи 106);
- 27 грудня 2022 року Додаткова угода № 5 про внесення змін до Договору підряду № 21-12/19 П від 16 грудня 2019 року. Зміни та доповнення 1. Згідно п. 5.1 Договору підряду в частині строку виконання робіт, викладено п. 5.2 в наступній редакції: «Строки виконання робіт: грудень 2023 р.» п. 14.1 «Цей Договір набуває чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2023 р.» (арк. справи 107);
- 29 грудня 2023 року Додаткова угода № 6 про внесення змін до Договору підряду № 21-12/19 П від 16 грудня 2019 року. В частині строку виконання робіт, викладено п. 5.2 в наступній редакції: «Строки виконання робіт: грудень 2024 р.» п. 14.1 «Цей Договір набуває чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2024 р.» арк. справи 108);
- 30 грудня 2024 року Додаткова угода № 6 про внесення змін до Договору підряду № 21-12/19 П від 16 грудня 2019 року в частині строку виконання робіт, викладено п. 5.2 в наступній редакції: «Строки виконання робіт: грудень 2025 р.» п. 14.1 «Цей Договір набуває чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2025 р.» (арк. справи 107).
З поданих доказів вбачається, що за результатами виконання позивачам робіт складено підсумкову відомість ресурсів (арк. справи 22), розрахунок загальновиробничих витрат (арк. справи 23), а також Акт №2 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2019 року та довідку про вартість виконаних будівельних робіт за Договором на суму 1586580,00 грн. (арк. справи 19-21).
Акт №2 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2019 року та довідка про вартість виконаних будівельних робіт за Договором на суму 1586580,00 грн. погоджено та підписано відповідачем без зауважень.
Позивач у позові вказував, що заборгованість замовника (відповідача) по Договору не сплачена і на час подання позову, що й стало підставою для звернення позивача до суду із цим позовом.
Крім суми основного боргу позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача 1 143 924,18 грн - інфляційні нарахування, 240 465,03 грн - 3% річних, 1 687 697,01 грн - пеня.
Відповідач у відзиві вказував про відсутність боргу в частині стягнення основного боргу в розмірі 39 098,85 грн, оскільки вказана сума була сплачена відповідачем добровільно ще у 2019 році, проте не була врахована Позивачем при поданні позову, визнав позовні вимоги в частині фактичного залишку основного боргу частково - у розмірі 1 547 481,15 грн. Просив відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення штрафних санкцій (штрафу, пені), інфляційних втрат та 3% річних у повному обсязі, як таких, що нараховані на необґрунтовану суму боргу та за відсутності вини Відповідача (ст. 614 ЦК України).
При прийнятті рішення суд виходить з наступного:
Статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст.627 ЦК України).
Між сторонами виникли взаємні права та обов'язки на підставі укладеного Договору № 21- 12/19 П від 16 грудня 2019 року.
Суд при вирішенні спору враховує, що укладений між сторонами договір за своєю правовою природою та змістом є договором підряду, відтак до правовідносин, що виникли між сторонами на підставі даного договору слід застосовувати положення законодавства, що регулюють правовідносини підряду, зокрема, норми глави 61 Цивільного кодексу України.
За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу (ч. 1 ст. 837 ЦК України).
У договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Ціна у договорі підряду може бути визначена у кошторисі. Якщо робота виконується відповідно до кошторису, складеного підрядником, кошторис набирає чинності та стає частиною договору підряду з моменту підтвердження його замовником (ч. 1 ст. 843, ч. 1 ст. 844 ЦК України).
Строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду (ч. 1 ст. 846 ЦК України).
Укладений між сторонами договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав і обов'язків, враховуючи що сторони досягли всіх істотних умов, притаманних вказаному виду договору.
Зі змісту вказаних вище норм ЦК України також випливає, що обов'язок замовника оплатити виконану підрядником роботу кореспондується з обов'язком прийняти таку роботу після її фактичного виконання та пред'явлення підрядником для прийняття в установленому порядку.
Відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 193 ГК України (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України).
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ч. 1 ст. 530 ЦК України).
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ч. 1 ст. 599 ЦК України).
Верховний Суд неодноразово наголошував, що принцип належного виконання полягає в тому, що воно має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмета; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 07.12.2022 у справі №910/11949/21).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
Стаття 612 ЦК України визначає одним із основних видів порушення зобов'язання прострочення боржника. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання чи не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Отже, для належного виконання зобов'язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема щодо виконання робіт, визначених договором, а тому несвоєчасне виконання зобов'язання є його порушенням.
Матеріалами справи підтверджується факт виконання позивачем робіт за Договором підряду на суму 1586580,00 грн., зокрема, про це свідчить підписаний сторонами без зауважень Акт №2 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2019 року та довідка про вартість виконаних будівельних робіт за Договором на суму 1586580,00 грн. (арк. справи 19-21). Виконання робіт на вказану суму також не спростовується відповідачем.
Однак позивачем при зверненні до суду не враховано часткову оплату відповідачем на суму 39098,85 грн. згідно платіжного доручення від 23 грудня 2019 (арк. справи 94).
Отже, заперечення відповідача в цій частині позову є обґрунтованими.
При цьому у суду відсутні підстави для закриття провадження в цій частині позову, оскільки сплата боргу відбулася ще до звернення позивача до суду із цим позовом, тоді як суд закриває провадження у справі, якщо така сплата відбулася після відкриття провадження у справі.
Велика Палата Верховного Суду у справі № 13/51-04 зазначила, що:
"4.13. Пунктом 2 частини першої статті 231 ГПК України встановлено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
4.14. Господарський суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
4.15. Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК України можливе також у разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина зумовлює відмову в позові, а не закриття провадження у справі.»
Отже, сума основного боргу відповідача за Договором підряду № 21 12/19 П від 16 грудня 2019 року становить 1 547 481,15 грн. (1586580,00 грн - 39098,85 грн).
Будь-яких доказів своєчасної оплати заявленої позивачем до стягнення заборгованості у сумі 1 547 481,15 грн відповідачем згідно з положеннями статей 13, 74 Господарського процесуального України під час розгляду справи не надано, а судом таких обставин не встановлено.
Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача основної заборгованості у розмірі 1 547 481,15 грн визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Стаття 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Статтею 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, якщо він не почав його виконувати або не виконав його у строк, встановлений договором.
За приписами ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Також позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача:
- 1 143 924,18 грн - інфляційні нарахування за період з 02.01.2020 року по грудень 2024 року,
- 240 465,03 грн - 3% річних за період з 02.01.2020 року по 20.01.2025 року,
- 1 687 697,01 грн - пеня на підставі ч.2 ст. 231 ГК України за період з 02.01.2020 року по 18.10.2023 року.
Суд, перевіривши розмір заявлених вимог в частині стягнення 3% річних та інфляційних нарахувань, виявив помилки у розрахунках позивача. Судом здійснено перерахунок річних та інфляційних на вірну суму основного боргу (з урахуванням часткової проплати відповідача), за розрахунками суду вірний розмір 3% річних становить 231 995,33 грн, інфляційні - 1 115 438,27 грн. В цій частині позову позовні вимоги суд визнає обґрунтованими.
В частині стягнення пені в сумі 1 687 697,01 грн, нарахованої на підставі ч.2 ст. 231 ГК України за період з 02.01.2020 року по 18.10.2023 року, суд відмовляє у задоволенні позовних вимоги виходячи з наступного.
Особливості господарсько-правової відповідальності визначені Господарським кодексом України. Так, за частиною першою статті 216 Господарського кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини перша та друга статті 217 Господарського кодексу України).
За частиною першою статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
За наведеними вище положеннями Господарського кодексу України господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов'язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов'язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов'язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.12.2019 у справі №904/4156/18 зробила висновок, що тлумачення умов укладеного сторонами справи договору щодо підстав застосування відповідальності за порушення відповідачем грошового зобов'язання має здійснюватися у системному взаємозв'язку з положеннями чинного законодавства, які регулюють загальні засади та умови настання такої відповідальності у господарських правовідносинах.
Стаття 231 Господарського кодексу України регулює розмір штрафних санкцій таким чином: "Законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.
У разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:
за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);
за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов'язань, зазначених у частині другій цієї статті.
У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
У разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов'язання спір може бути вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог цього Кодексу.
Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Розмір штрафних санкцій, що застосовуються у внутрішньогосподарських відносинах за порушення зобов'язань, визначається відповідним суб'єктом господарювання - господарською організацією".
З аналізу положень статті 231 Господарського кодексу України вбачається, що нею передбачено можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов'язань штрафних санкцій, що мають імперативний характер (тобто, їх розмір не може бути змінений за згодою сторін та не залежить від їх волевиявлення), а також можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов'язань штрафних санкцій, розмір яких може бути змінений сторонами за умовами договору.
Так, частина друга статті 231 Господарського кодексу України визначає уніфікований розмір штрафних санкцій за певні види правопорушень (порушення вимог щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг), порушення строків виконання негрошового зобов'язання) у господарському зобов'язанні, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, якщо інше не передбачено законом або договором. Частина третя цієї статті передбачає можливість законодавчого встановлення розміру штрафних санкцій і за інші види правопорушень у окремих видах господарських зобов'язань, перелічених у частині другій статті 231 Господарського кодексу України.
Частиною четвертою статті 231 Господарського кодексу України законодавець передбачає застосування штрафних санкцій, у разі якщо їх розмір законом не визначено, у розмірі, визначеному умовами господарського договору, а також надає сторонам право встановлювати різні способи визначення штрафних санкцій, - у відсотковому відношенні до суми зобов'язання (виконаної чи невиконаної його частини) або у певній визначеній грошовій сумі, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Положення частини шостої статті 231 Господарського кодексу України регулюють виключно правовідносини сторін щодо їх відповідальності за невиконання грошових зобов'язань, передбачаючи їх встановлення у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. На відміну від, наприклад, частини другої статті 231 Господарського кодексу України, у частині шостій цієї статті не вказано про застосування штрафної санкції у певному розмірі, а йдеться про спосіб її визначення.
Разом з тим, за частиною другою статті 343 Господарського кодексу України, як спеціальною нормою, яка регулює відповідальність за порушення строків розрахунків, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Також, за статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини, передбачено, зокрема, частиною першою статті 1 Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій", частинами чотирнадцятою-шістнадцятою статті 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв", частиною другою статті 36 Закону України "Про телекомунікації".
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.12.2019 у справі №904/4156/18 зазначає, що за змістом наведених вище положень законодавства розмір пені за порушення грошових зобов'язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.
Суд звертає увагу, що позивач нарахував відповідачу пеню в сумі 1 687 697,01 грн за період з 02.01.2020 року по 18.10.2023 року виходячи з обсягу простроченого зобов'язання в сумі 1 586 580 грн і подвійної ставки НБУ, застосувавши до відносин сторін положення частини другої статті 231 Господарського кодексу України.
Беручи до уваги висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 10.12.2019 у справі №904/4156/18 та враховуючи фактичні обставини справи і відносини сторін, суд дійшов висновку, що відсутні підстави для застосування такої міри відповідальності як договірна санкція за відсутності конкретно визначеного її розміру в договорі та законі, що свідчить про безпідставність вимог позивача в частині стягнення пені з відповідача.
Суд критично оцінює посилання відповідача на те, що умовами самого Договору строк оплати пов'язаний не з календарною датою, а з фактом надходження бюджетних коштів та їхнім відображенням у кошторисі Відповідача. Оскільки Міністерство культури України не виділило цільових бюджетних асигнувань для погашення саме цієї заборгованості, строк виконання грошового зобов'язання (оплати) ще не настав.
Згідно з ч. 1 ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Згідно з ч.2 ст.193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Частина 2 ст. 617 ЦК України та ч. 2 ст.218 ГК України передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від відповідальності за порушення зобов'язання.
До того ж, в ст. 1 ЦК України визначено, що однією з ознак майнових відносин є юридична рівність їх учасників, в тому числі й органів державної влади, а тому самі лише обставини, пов'язані з фінансуванням установи чи організації з місцевого бюджету та відсутністю у ньому коштів, не виправдовують замовника та не заперечують обов'язку такого органу, який виступає стороною зобов'язального правовідношення, від його виконання належним чином.
Сама собою відсутність бюджетних коштів не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов'язання.
Таким чином, відсутність бюджетного фінансування не може бути підставою для звільнення відповідача від оплати за виконані позивачем підрядні роботи.
Відповідно до положень статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.
Європейським судом з прав людини в рішенні від 18.10.2005 у справі Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України та в рішенні від 30.11.2004 у справі Бакалов проти України зазначено, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.
Аналогічний правовий висновок про те, що сама собою відсутність бюджетних коштів не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов'язання викладено в постанові ВСУ від 22.03.17р. у справі №3-77гс17, у постановах КГС у складі ВС від 27.03.18р. у справах №925/246/17, №925/974/17, а також у постанові ВП ВС від 10.04.18р. у справі №12-46гс18.
Відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов'язання. Такий правовий висновок зроблено Великою Палатою ВС у справі №911/4249/16.
Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Решта доводів та заперечень судом до уваги не береться, оскільки вони не спростовують наведених вище висновків.
Статтею 129 Конституції України та статтею 2 Господарського процесуального кодексу України до основних засад судочинства віднесено рівність і змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Зміст принципу змагальності господарського судочинства наведений у статтях 13 та 74 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до норм яких судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 87 рішення Європейського суду з прав людини у справі Салов проти України від 06.09.2005). У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі Надточий проти України від 15.05.2008 також зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до статті 74 ГПК України розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 73 ГПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ст. 86 ГПК України).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України" від 28.10.2010р. №4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
Відповідно до ч.23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України" за заявою №63566/00 суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
Таким чином, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог частково в частині стягнення 1 547 481,15 грн основного боргу, 3% річних в сумі 231 995,33 грн, інфляційні в сумі 1 115 438,27 грн.
В іншій частині позову позовні вимоги задоволенню не підлягають.
У відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.
Разом з тим, згідно ч. 1 ст. 130 ГПК України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Судом встановлено, що за подання позовної заяви до суду позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 55 903,99 грн (а. с. 68).
У відзиві на позовну заяву відповідач частково визнав позов в розмірі 1 547 481,15 грн.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 46 ГПК України встановлено, що відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.
Згідно зі ст. 191 ГПК України відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв'язку з визнанням позову відповідачем суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Отже в зв'язку з частковим задоволенням позовних вимог та частковим визнанням відповідачем позову у сумі 1 547 481,15 грн основного боргу позивачеві підлягає поверненню із Державного бюджету України сума судового збору в розмірі 9 284,89 грн, сплаченого при поданні позову, а решта в сумі 25 454,09 грн підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача.
Керуючись статтями 129, 232-233, 237-238, 240 ГПК України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Всеукраїнського центру вишивки та килимарства (вул. Покровська, 11, м. Решетилівка, Полтавський район, Полтавська область, 38400, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 42679367) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ "ТОТАЛБУД" (вул. Центральна, 28, с. Нехвороща, Полтавський район, Полтавська область, 39354, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 41719513) 1 547 481,15 грн основного боргу, 231 995,33 грн 3% річних, 1 115 438,27 грн інфляційних втрат та 25 454,09 грн судового збору.
Видати наказ із набранням цим рішенням законної сили.
3. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ "ТОТАЛБУД" (вул. Центральна, 28, с. Нехвороща, Полтавський район, Полтавська область, 39354, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 41719513) з Державного бюджету України судовий збір у сумі 9 284,89 грн, який сплачено платіжною інструкцією №3442 від 15.12.2025 року.
4. В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення підписано 26.02.2026 року
Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому ст.241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в строк, встановлений ст.256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому ст.257 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя О. М. Тимощенко