Справа № 152/829/25
Провадження №11-кп/801/268/2026
Категорія: крим.
Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
26 лютого 2026 року м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі
головуючого ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю:
секретаря ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
обвинуваченого в режимі відеоконференції ОСОБА_7
захисника обвинуваченого - адвоката
в режимі відеоконференції ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Вінниці кримінальне провадження № 12025020150000095, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань 23.04.2025 за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні - начальника Шаргородського відділу Жмеринської окружної прокуратури ОСОБА_9 на вирок Шаргородського районного суду Вінницької області від 23 грудня 2025 року по обвинуваченню
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця села Джурин Шаргородського району Вінницької області, зареєстрованого та проживаючого по АДРЕСА_1 , із середньою технічною освітою, не одруженого, не працюючого, в силу статті 89 КК України такого, що немає судимості,
у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого частиною першою статті 115 КК України,-
Зміст судового рішення та встановлені судом обставини.
Вироком Шаргородського районного суду Вінницької області від 23 грудня 2025 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого частиною першою статті 115 КК України та призначено покарання у виді 8 (восьми) років позбавлення волі.
На підставі частини п'ятої статті 72 КК України у строк покарання ОСОБА_7 зараховано попереднє ув'язнення у межах цього кримінального провадження з 23 квітня 2025 року до дня набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
Початок строку покарання ухвалено рахувати з дня затримання, тобто з 23 квітня 2025 року.
Стягнуто із ОСОБА_7 на користь держави процесуальні витрати, пов'язані із залученням експертів, у розмірі 4 692 (чотири тисячі шістсот дев'яносто дві) гривні 52 копійки.
Вирішено питання про заходи забезпечення кримінального провадження у виді арешту майна та долю речових доказів.
Місцевий суд установив, що ОСОБА_7 23 квітня 2025 року близько 14 години 00 хвилин, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, прийшов до будинку АДРЕСА_2 , в якому знаходився його брат ОСОБА_10 , з метою продовження вживання алкогольних напоїв з останнім. Перебуваючи у приміщенні житлового будинку, та дізнавшись від брата про відсутність алкогольних напоїв, ОСОБА_11 розпочав словесну суперечку з братом, висловлюючи погрози нанесення тілесних ушкоджень останньому.
Далі ОСОБА_7 вийшов із житлового будинку на декілька хвилин, та маючи намір реалізувати свої погрози, повернувся до будинку із дерев'яною палицею та умисно, з метою спричинення тілесних ушкоджень, розпочав наносити ОСОБА_12 удари по різних частинах тіла, а саме по голові, руках, тулубу, а потерпілий з метою самозахисту закривався руками та намагався вирвати вказану палицю із рук брата.
Під час цього конфлікту близько 14 години 10 хвилин до житлової кімнати зайшла співмешканка ОСОБА_10 - ОСОБА_13 , з якою напередодні в ОСОБА_14 мав місце словесний конфлікт, у зв'язку з цим, з мотивів особистих неприязних відносин, у обвинуваченого виник злочинний умисел на заподіяння смерті ОСОБА_15 .
В подальшому ОСОБА_7 , тримаючи у руках дерев'яну палицю, якою наносив удари ОСОБА_10 , підійшовши до ОСОБА_13 на близьку відстань та діючи умисно, усвідомлюючи, що посягає на життя іншої особи, передбачаючи і свідомо бажаючи настання суспільно-небезпечних наслідків у вигляді смерті потерпілої, наніс один удар дерев'яною палицею в голову ОСОБА_16 , заподіявши тілесні ушкодження, від яких остання померла на місці події.
Відповідно до висновку експерта № 22 від 06.06.2025 при судово-медичній експертизі трупа ОСОБА_13 виявлено закриту черепно-мозкову травму (забита рана в лобно-скроневій ділянці зліва, геморагічне просякання м'яких тканин лобно-скроневої ділянки зліва, в тому числі і лівого скроневого м'яза, забій головного мозку, поширений субарахноїдальний крововилив обох півкуль головного мозку, крововиливи в мозочок). Закрита черепно-мозкова травма у ОСОБА_13 має ознаки тяжкого тілесного ушкодження, як небезпечного для життя в момент спричинення і стоїть в прямому причинному зв'язку зі смертю. Смерть ОСОБА_13 настала від закритої черепно-мозкової травми, яка ускладнилась набряком головного мозку.
Ці дії ОСОБА_7 суд кваліфікував за частиною першою статті 115 КК України як вбивство - умисне протиправне заподіяння смерті іншій особі.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, що її подала.
В апеляційній скарзі прокурора у кримінальному провадженні - начальника Шаргородського відділу Жмеринської окружної прокуратури ОСОБА_9 ставиться питання про скасування вироку Шаргородського районного суду Вінницької області від 23 грудня 2025 року в частині призначення покарання та визначення початку строку відбування покарання через істотні порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості. Просить ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_7 покарання за пред'явленим обвинуваченням у виді десяти років позбавлення волі. У резолютивній частині зазначити про початок строку відбування покарання з дня набрання вироком законної сили та виключити із вироку обставину, яка пом'якшує покарання - щире каяття.
Апеляційна скарга мотивована тим, що за відсутності об'єктивних даних місцевий суд безпідставно визнав обставину, яка пом'якшує покарання - щире каяття. При призначенні обвинуваченому покарання, наближеного до мінімального розміру, суд не врахував тяжкість та суспільну небезпеку вчиненого злочину, непоправні наслідки у виді смерті особи. Також вказує на неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність під час визначення початку строку покарання, адже зарахування попереднього ув'язнення у строк покарання на підставі частини п'ятої статті 72 КК України виключає обрахування початку строку покарання з моменту затримання, оскільки у такому випадку має місце подвійне зарахування одного і того строку до терміну покарання.
Позиції учасників судового провадження.
Прокурор ОСОБА_6 підтримав доводи апеляційної скарги прокурора у кримінальному провадженні з підстав, викладених у ній та просив задовольнити у повному об'ємі.
Обвинувачений ОСОБА_7 та його захисник - адвокат ОСОБА_8 заперечили проти апеляційної скарги прокурора, вважаючи вирок місцевого суду, у тому числі в частині призначеного покарання, законним і обґрунтованим.
Мотиви суду.
Заслухавши доповідача, виступи учасників провадження, дослідивши матеріали провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга прокурора підлягає до часткового задоволення з огляду на наступне.
Відповідно до статті 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим, тобто ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України; ухвалене на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог статті 94 КПК України; з наведенням належних і достатніх мотивів та підстав його ухвалення.
Як убачається з оскаржуваного вироку, місцевий суд правильно встановив фактичні обставини справи і дійшов обґрунтованого висновку про доведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення. Даний висновок ґрунтується на зібраних у встановленому законом порядку та належним чином перевірених судом доказах, які в апеляційній скарзі не заперечуються і перевірці в апеляційній інстанції не підлягають.
Висновки щодо призначеного покарання
Щодо доводів апеляційної скарги прокурора у частині м'якості призначеного покарання суд виходить з того, що відповідно до частини другої статті 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. При цьому відповідно до частини другої статті 52 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобіганню вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Таким чином кримінальне покарання повинно бути справедливим балансом з однієї сторони між необхідністю застосування заходів примусу внаслідок вчиненого кримінального правопорушення та усвідомлення винною особою необхідності її понести, та з іншої сторони такі заходи примусу мають бути достатніми для перевиховання особи та попередження нових злочинів.
Питання призначення покарання відповідно до висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 01.02.18 у справі № 634/609/15-к, віднесено до дискреційних повноважень, які охоплюють повноваження суду обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання, у тому числі індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб'єкта.
Дискреційні повноваження суду у цьому питанні визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Окрім наведеного ККС ВС у постанові від 09.10.2018 (справа № 756/4830/17-к) дійшов висновку, що термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанцій, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
У цьому провадженні установлено, що ОСОБА_7 визнаний винуватим за частиною першою статті 115 КК України, санкція якої передбачає можливість призначення покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до п'ятнадцяти років.
Як убачається із оскаржуваного вироку, призначаючи покарання обвинуваченому у виді позбавлення волі на строк вісім років, місцевий суд виходив із тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, а саме що вчинений злочин відповідно до статті 12 КК України віднесено до особливо тяжких злочинів, а також урахував дані про особу винного, що ОСОБА_7 в силу статті 89 КК України вважається таким, що немає судимості, посередньо характеризується, не одружений, на обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, вчинив злочин у стані алкогольного сп'яніння.
Попри наведене місцевий суд також правильно установив обставину, яка пом'якшує покарання - щире каяття як таке, що характеризує суб'єктивне ставлення винного до вчиненого злочину, яке полягає в тому, що він визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажає виправити ситуацію, що склалася. Із наданих суду обвинуваченим показань убачається, що ОСОБА_7 беззастережно визнав провину у вчиненому, щиро жалкує про вчинене. Окрім того відразу після вчинення кримінального правопорушення просив брата викликати медичну допомогу та працівників правоохоронних органів. Ці обставини вказують на наявність обставини, яка відповідно до пункту першого частини першої статті 66 КК України пом'якшує покарання.
Таким чином сукупність даних про обставини вчинення кримінального правопорушення, даних про особу винного, його ставлення до вчиненого, дають підстави стверджувати, що призначене судом покарання у межах санкції частини статті, наближене до мінімального розміру, є достатнім для забезпечення мети покарання.
Висновки щодо визначення початку строку покарання.
Доводи ж апеляційної скарги прокурора в частині неправильного застосування закону про кримінальну відповідальність при визначенні початку строку покарання суд вважає обґрунтованими з огляду на таке.
За змістом пункту другого частини четвертої статті 374 КПК України у резолютивній частині обвинувального вироку зазначається, з-поміж іншого, початок строку відбування покарання, а також рішення про залік досудового тримання під вартою.
При цьому частиною п'ятою статті 72 КК України визначено, що у разі засудження особи до позбавлення волі, попереднє ув'язнення зараховується судом у строк покарання із розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
У свою чергу частиною першою статті 1 Закону України «Про попереднє ув'язнення» визначено, що попереднє ув'язнення є запобіжним заходом, який у випадках, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України, застосовується щодо підозрюваного, обвинуваченого (підсудного) та засудженого, вирок щодо якого не набрав законної сили.
Системний аналіз зазначених положень закону (статті 374 КПК України, статті 72 КК України та статті 1 Закону України «Про попереднє ув'язнення») вказує на те, що покарання у виді позбавлення волі, призначене судом, засуджена особа починає відбувати з дня набрання судовим рішенням (вироком) законної сили. При цьому у випадку застосування до особи запобіжного заходу у виді тримання під вартою на період досудового розслідування, а також судового розгляду у судах першої та апеляційної інстанції, є по суті попереднім ув'язненням, яке зараховується у строк покарання за правилами, передбаченими статтею 72 КК України, проте таке попереднє ув'язнення не є частиною покарання.
У цьому провадженні місцевий суд на підставі частини п'ятої статті 72 КК України у строк покарання ОСОБА_7 зарахував попереднє ув'язнення у межах цього кримінального провадження з 23.04.2025 до дня набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі та одночасно ухвалив рішення про початок обрахування строку покарання з дня затримання, тобто з 23.04.2025.
Проте також установлено, що ОСОБА_7 23.04.2025 був затриманий у порядку статті 208 КПК України (том 1 арк. 29-30) та ухвалою слідчого судді Шаргородського районного суду Вінницької області від 25.04.2025 до останнього застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою (том 1, арк. 36-37). У подальшому ухвалами Шаргородського районного суду Вінницької області від 19.06.2025, 15.07.2025, 28.08.2025, 21.10.2025, 04.12.2025 раніше застосований запобіжний захід неодноразово продовжувався (том 1, арк. 40-41, 69-70, 100-101, том 2, арк. 54-55, 73-74). Насамкінець 23.12.2025 ухваливши вирок, місцевий суд запобіжний захід відносно ОСОБА_7 у виді тримання під вартою залишив до набрання судовим рішенням законної сили (том 2, арк. 95-98).
Таким чином починаючи з моменту затримання 23.04.2025 та до дня набрання вироком законної сили застосований до ОСОБА_7 запобіжний захід у виді тримання під вартою є попереднім ув'язненням та зараховується у строк покарання за правилами, визначеними частиною п'ятою статті 72 КК України, а власне строк покарання необхідно рахувати з дня набрання вироком законної сили.
Таким чином, рішення місцевого суду про обрахування початку строку покарання з дня затримання є неправильним застосуванням закону про кримінальну відповідальність, що є підставою для зміни вироку суду.
Керуючись статтями 404, 405, 407, 419 КПК України, суд
Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні - начальника Шаргородського відділу Жмеринської окружної прокуратури ОСОБА_9 задовольнити частково.
Вирок Шаргородського районного суду Вінницької області від 23 грудня 2025 року у кримінальному провадженні № 12025020150000095, внесеному в Єдиний реєстр досудових розслідувань 23.04.2025 по обвинуваченню ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого частиною першою статті 115 КК України змінити в частині визначення початку строку відбування покарання через неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність.
Із резолютивної частини вироку виключити вказівку про обрахування початку строку покарання ОСОБА_7 з дня затримання - з 23 квітня 2025 року.
Вказати у резолютивній частині вироку про обрахування початку строку покарання ОСОБА_7 з дня набрання вироком законної сили.
У решті вирок залишити без змін.
Вирок може бути оскаржений до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення, з засудженим, який перебуває під вартою, у той самий строк з моменту вручення копії ухвали.
Відповідно до частини четвертої статті 532 КПК України судове рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення.
Судді: