25 лютого 2026 року Справа № 915/1354/24
м. Миколаїв.
Господарський суд Миколаївської області,
головуючий суддя Коваль С.М.,
розглянувши без виклику сторін
справу № 915/1354/24,
за позовом Акціонерного товариства “Українська залізниця»,
вул. Єжи Гедройця, 5, м. Київ, 03680, електронна адреса: uz@uz.gov.ua;
до ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
АДРЕСА_1 ,
про стягнення грошових коштів на відшкодування виплати середньої заробітної плати військовозобов'язаним, призваним на військові збори, у загальній сумі 32286 грн. 91 коп., -
Акціонерним товариством “Українська залізниця» (далі - АТ “Українська залізниця») пред'явлено позов до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_2 ) про стягнення з останнього грошових коштів у загальній сумі 32286 грн. 91 коп. на відшкодування виплати середньої заробітної плати військовозобов'язаним працівникам АТ “Українська залізниця», призваним на військові збори з 12 по 26 травня 2021 року; з 08 вересня по 06 жовтня 2021 року; з 29 вересня 2021 року по 13 жовтня 2021 року на підставі наказів начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_4 ) від 12.05.2021 № ТЧ13-01/477, від 08.09.2021 № ТЧ13-01/739, від 29.09.2021 № ТЧ13-01/818, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_2 відмовлено у відшкодуванні спірних грошових коштів, виплачених АТ “Українська залізниця», у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 23.11.2006 № 1644 “Про порядок і розміри грошового забезпечення та заохочення військовозобов'язаних» та положень розробленої на її виконання Інструкції про умови виплати грошового забезпечення та заохочення військовозобов'язаних, затвердженої наказом Міністра оборони України від 12.03.2007 № 80, своїм працівникам ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 за період знаходження їх на військових зборах.
Позивач також просить про стягнення з відповідача грошових коштів на відшкодування судових витрат.
За такими вимогами ухвалою суду від 06.11.2024 відкрито провадження в даній справі та визначено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, цією ж ухвалою, зокрема, встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов, оформленого згідно вимог ст. 165 ГПК України п'ятнадцять днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. При цьому, визначено провести розгляд справи № 915/1354/24 поза межами встановленого ГПК України строку у розумний строк, тривалість якого визначається з урахуванням існування в Україні воєнного стану.
У відзиві від 20.11.2024 ІНФОРМАЦІЯ_2 позовні вимоги не визнав, посилаючись на те, що виділені відповідачу бюджетні кошти за державною програмою “Проведення мобілізаційної роботи, підготовка резервістів» на компенсацію середнього заробітку військовозобов'язаним були використані у повному обсязі. Станом на кінець 2021 року виділені кошти та кошторисні призначення на 2021 рік по виплаті витрат на виплату середнього заробітку військовозобов'язаним за перебування на навчальних зборах відповідачем були також витрачені у повному обсязі. У відповідача немає зареєстрованих у Держказначействі зобов'язань.
Згідно з приписами ст. 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.
Ураховуючи викладене, та що справа розглядається у порядку спрощеного позовного провадження, суд вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами, у відповідності до ч. 13 ст. 8, ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178, ч .5 ст. 252 ГПК України.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до такого.
Відповідно до Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу», Закону України “Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», згідно Плану призову резервістів оперативного резерву першої та другої черги Збройних Сил України позивачем було направлено на навчальні збори резервістів оперативного резерву наступних працівників:
- оператора дефектоскопних візків 5 розряду дільниці з діагностики колії (цех № 14), Липенського Антона Олександровича, згідно витягу із наказу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_5 № 10 від 11.05.2021 "Про направлення резервістів оперативного резерву першої черги на навчальні збори" з 12.05.2021 по 26.05.2021;
- оператора дефектоскопних візків 5 розряду дільниці з діагностики колії (цех № 14), ОСОБА_2 , згідно витягу із наказу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_5 № 10 від 11.05.2021 "Про направлення резервістів оперативного резерву першої черги на навчальні збори" з 12.05.2021 по 26.05.2021;
- монтера колії 4 розряду 2 околоток ст. Олійниково, ОСОБА_3 , згідно витягу із наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 № 11 від 07.09.2021 "Про направлення резервістів та військовозобов'язаних на навчальні збори" з 08.09.2021 по 07.10.2021;
- монтера колії 3 розряду укрупненої бригади з планово-попереджувальних робіт, ОСОБА_4 , згідно витягу із наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 № 15 від 28.09.2021 "Про направлення резервістів оперативного резерву першої черги на навчальні збори" з 29.09.2021 по 13.10.2021.
Згідно витягів із наказів начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 № 10 від 11.05.2021, № 11 від 07.09.2021, № 15 від 28.09.2021, відповідно, вищевказані військовозобов'язані повернулись до постійного місця проживання.
З огляду на зміст вказаних наказів ІНФОРМАЦІЯ_5 позивачем прийнято накази "Про увільнення від виконання обов'язків на час проходження навчальних зборів", відповідно, № 477 від 12.05.2021, № 739 від 08.09.2021, № 818 від 29.09.2021.
В подальшому позивач надав ІНФОРМАЦІЯ_6 наступні фінансові документи для відшкодування середнього заробітку працівників:
- рахунки-фактури № 15/177 (2021) на суму 5486,10 грн., № 29/177 (2021) на суму 5132,93 грн., № 16/177 (2021) на суму 5986,39 грн., № 30/177 (2021) на суму 15681,49 грн. що загалом становить 32286,91 грн.;
- відомості на виплату середньої заробітної плати нарахованої військовозобов'язаним, призваним на збори № 77 від 11.06.2021, № 78 від 11.06.2021, № 141 від 03.11.2021, № 140 від 03.11.2021.
В січні 2022 позивач повторно надав ІНФОРМАЦІЯ_6 наступні фінансові документи для відшкодування середнього заробітку працівників:
- рахунки-фактури № 4/177 (2022) на суму 5486,10 грн., № 2/177 (2022) на суму 5132,93 грн., № 5/177 (2021) на суму 5986,39 грн., № 3/177 (2021) на суму 15681,49 грн. що загалом становить 32286,91 грн.;
- відомості на виплату середньої заробітної плати нарахованої військовозобов'язаним, призваним на збори № 15 від 13.01.2022, № 16 від 13.01.2022, № 14 від 13.01.2022, № 13 від 13.01.2022.
До того ж, у відповіді від 13.09.2024 № 948/9/2/2094 на направлені листи від 10.05.2024 № 23, від 26.09.2023 № 936 та від 05.01.2024 № 3 на адресу ІНФОРМАЦІЯ_7 , позивачу було повідомлено, що відшкодування виплат за 2021 рік є виплатою минулих років, додаткові заявки для вищевказаних виплат у 2021 році не фінансувалися, кошторисні призначення не надавались.
Однак, як стверджує позивач, за вказаними фінансовими документами відшкодування витрат на виплату середньої заробітної плати військовозобов'язаним, призваним на навчальні збори не проводилось, що зумовило звернення позивача з даним позовом до суду.
Як вбачається з ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 119 Кодексу законів про працю України на час виконання державних або громадських обов'язків, якщо за чинним законодавством України ці обов'язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.
Працівникам, які залучаються до виконання обов'язків, передбачених законами України "Про військовий обов'язок і військову службу", "Про альтернативну (невійськову) службу", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.
Як встановлено ч.ч. 2, 3 ст. 1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Як встановлено ч. 9 ст. 1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії, зокрема, військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави.
Відповідно до ч.10 ст.1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані, в тому числі, прибувати за викликом районного (міського) військового комісаріату для оформлення військово-облікових документів, приписки, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних.
Відповідно до ч.1 ст.29 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) військовозобов'язані призиваються на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори. Резервісти проходять підготовку та збори відповідно до програм у порядку, встановленому положеннями про проходження громадянами України служби у військовому резерві. Про початок та закінчення зборів військовозобов'язаних та резервістів видається відповідний наказ командира військової частини.
Чисельність військовозобов'язаних, які підлягають призову на навчальні збори, щорічно визначається Міністерством оборони України в межах бюджетних асигнувань на оборону.
Відповідно до абз. 1, 2 ч. 9 ст. 29 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) військовозобов'язані, яким надійшла повістка районного (міського) військового комісаріату (органу Служби безпеки України) на прибуття для призову на збори, зобов'язані прибути в пункт і в строк, зазначені у повістці.
Керівники підприємств, установ, організацій та навчальних закладів незалежно від підпорядкування та форми власності на вимогу військових комісаріатів забезпечують своєчасне прибуття військовозобов'язаних до визначених пунктів збору.
Як встановлено ч. 1 ст. 13 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" за громадянами України, які проходять підготовку з військово-технічних спеціальностей з відривом від виробництва, на весь час підготовки, включаючи час проїзду до місця підготовки та у зворотному напрямку, зберігаються місце роботи, а також займана посада та середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, незалежно від підпорядкування і форм власності.
Відповідно до ч. 11 ст. 29 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" за призваними на збори військовозобов'язаними на весь період зборів та резервістами на весь час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві, включаючи час проїзду до місця їх проведення і назад, зберігаються місце роботи, а також займана посада та середня заробітна плата на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування і форм власності.
Частиною 13 статті 29 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" встановлено, що виплата середньої заробітної плати військовозобов'язаним за весь період зборів та резервістам за час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно абз. 1 п. 2 постанови Кабінету Міністрів України "Про порядок і розміри грошового забезпечення та заохочення військовозобов'язаних та резервістів, грошової виплати резервістам" від 23.11.2006 №1644 виплата середнього заробітку військовозобов'язаним та резервістам, призваним на збори, проводиться підприємствами, установами та організаціями, в яких працюють призвані на збори громадяни, з наступним відшкодуванням цих витрат за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті на утримання Міністерства оборони та інших центральних органів виконавчої влади, які здійснюють керівництво військовими формуваннями.
Умови виплати грошового забезпечення та заохочення військовозобов'язаних та резервістів, грошової виплати резервістам, визначені Інструкцією, яка затверджена наказом Міністра оборони України від 12.03.2007 №80 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 26.03.2007 за №269/13536.
Згідно з пунктами 7, 8 Інструкції, на виконання постанови Кабінету Міністрів України №1644 від 23.11.2006, за військовозобов'язаними, призваними на збори, зберігається на весь період зборів, уключаючи час проїзду до місця їх проведення і назад, місце роботи, займана посада та середній заробіток як на основній, так і на сумісних роботах. Особам, призваним на збори, виплачується заробітна плата за відпрацьований час до дня припинення роботи у зв'язку з від'їздом на збори, а також середня заробітна плата за перші півмісяця зборів. За решту часу перебування на зборах виплата заробітної плати провадиться у звичайні строки, установлені на підприємстві, в установі чи організації, де працює військовозобов'язаний.
Зазначені особи не підлягають звільненню з роботи з ініціативи власника або вповноваженого ним органу незалежно від підпорядкування і форм власності з дня отримання повістки про призов і до повернення, крім випадків ліквідації установи, підприємства, організації тощо, де вони працювали.
Відповідно до пунктів 11, 12, 13 Інструкції виплата середнього заробітку військовозобов'язаним, призваним на збори, провадиться підприємствами, установами та організаціями, де працюють (працювали) призвані на збори, з подальшим відшкодуванням цих витрат військовими комісаріатами (пункт 11).
Підприємства, установи та організації для покриття витрат на виплату середньої заробітної плати військовозобов'язаним, призваним на збори, подають до районного військового комісаріату, у якому перебувають на обліку військовозобов'язані, рахунки, котрі акцептуються і передаються до обласного військового комісаріату для оплати. Відшкодуванню підлягають всі витрати, пов'язані з виплатою середнього заробітку (у тому числі і єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування) (пункт 12).
Середній заробіток військовозобов'язаних, призваних на збори, розраховується підприємствами, установами та організаціями, де працюють (працювали) призвані на збори, відповідно до чинних нормативно-правових актів (пункт 13 Інструкції).
За умовами пункту 4.6 Інструкції з організації і проведення навчальних зборів з військовозобов'язаними у військових частинах і установах Збройних Сил України, затвердженої наказом Міноборони України №560 від 11.11.2009 (з подальшими змінами та доповненнями), командири військових частин (установ) зобов'язані під час проведення навчальних зборів організувати: видання наказу про зарахування військовозобов'язаних до списків особового складу військової частини (установи), організувати їх облік; внесення відповідних записів про проходження навчальних зборів у військово-облікові документи військовозобов'язаних із зазначенням тривалості і виду навчальних зборів, завіривши їх підписом, скріпленим гербовою печаткою військової частини (установи), тощо.
Умовами пункту 4.7 цієї Інструкції передбачено, що обласні військові комісаріати (військовий комісаріат Автономної Республіки Крим) зобов'язані після закінчення навчальних зборів відшкодувати витрати підприємствам (установам та організаціям), на яких працюють військовозобов'язані, призвані на навчальні збори, з виплатою середнього заробітку за весь період проведення навчальних зборів та урахуванням часу перебування у дорозі до місця проведення навчальних зборів і у зворотному напрямку, тощо.
Відповідно до пункту 10 Положення про військові комісаріати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №389 від 03.06.2013, обласні військові комісаріати, крім виконання функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення, зокрема, здійснюють відшкодування роботодавцям середнього заробітку військовозобов'язаних і резервістів, призваних на збори, за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті на утримання Міноборони.
Згідно абзацу 1 ч. 2 Розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення окремих питань виконання військового обов'язку та ведення військового обліку» № 3553 від 28.05.2020, установлено, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються на базі діючих військових комісаріатів шляхом їх перетворення протягом двох місяців з дня набрання чинності цим Законом. Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є правонаступниками військових комісаріатів, на базі яких вони утворюються. Зазначений Закон набрав чинності 23.04.2021 року.
За такого, суд приходить до висновку, що ІНФОРМАЦІЯ_8 є особою, відповідальною за відшкодування витрат позивача на оплату військовозобов'язаним працівникам ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які проходили військові збори, середньої заробітної плати.
Підставою для здійснення компенсації витрат підприємства є рахунок підприємства та відомість на виплату середньої заробітної плати, нарахованої військовозобов'язаним, призваним на збори.
Позивачем виконано вимоги законодавства та дотримано порядок подання до військового комісаріату рахунків та відомостей на відшкодування середньої заробітної плати, нарахованої позивачем військовозобов'язаним працівникам за період перебування на зборах, що в свою чергу зумовлює виникнення обов'язку у відповідача для відшкодування позивачу вищевказаних витрат.
Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належним доказів на підтвердження сплати спірної суми грошових коштів.
Стосовно доводів відповідача щодо відсутності фінансування для компенсації виплат середньої заробітної плати підприємствам, суд вказує, що законодавством не передбачена залежність відшкодування витрат з виплаченої середньої заробітної плати військовозобов'язаним від фактичного фінансування відповідача, чи випадки повного або часткового його звільнення від такого обов'язку.
Крім того, у рішеннях Конституційного Суду України неодноразово висловлювалась правова позиція щодо неможливості поставлення гарантованих законом виплат, пільг тощо в залежність від видатків бюджету (рішення від 20.03.2002 №5-рп/2002, від 17.03.2004 №7-рп/2004, від 01.12.2004 №20-рп/2004, від 09.07.2007 №6-рп/2007).
Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 22.05.2018 у справі № 908/3349/16.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За умовами ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Слід зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та, зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 р. (заява №4909/04), відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення ( рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994 року, серія A, №303-A, п.29).
Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належним доказів на підтвердження сплати спірної суми грошових коштів.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.
Господарським процесуальним законодавством передбачено покладання судових витрат у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ст. 129 ГПК України).
Отже, витрати АТ “Українська залізниця» за платіжною інструкцією від 18.10.2024 № 8895 на оплату позовної заяви судовим збором у сумі 2422,40 грн., належить у зазначеній сумі відшкодувати за рахунок відповідача.
Керуючись ст.ст. 232, 233, 236-238, ГПК України, суд, -
1. Позовні вимоги Акціонерного товариства “Українська залізниця» задовольнити.
2. Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства “Українська залізниця» (03680, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5, ідентифікаційний код 40075815) витрати, пов'язані з виплатою середнього заробітку військовозобов'язаному працівнику підприємства за період перебування на військових зборах у 2021 році у розмірі 32286 грн. 91 коп., а також грошові кошти на відшкодування судових витрат у справі зі сплати судового збору в сумі 2422 грн. 40 коп.
Рішення може бути оскаржено до Південно-Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.М. Коваль.