ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
25.02.2026Справа № 924/1019/25
Господарський суд міста Києва у складі: головуючого судді Князькова В.В. за участю секретаря судового засідання Ліпіної В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Райєвробуд», м.Хмельницький
до відповідачів: 1. Державного реєстратора Відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень Управління з питань реєстрації Хмельницької міської ради Овчинникова Наталія Вікторівна м. Хмельницький
2. Державного реєстратора Виконавчого комітету Броварської міської ради
Броварського району Київської області Самсон Тетяна Володимирівна Київська область, Броварський район, м. Бровари
3. Благодійного фонду "Відродження Хмельниччини" м. Хмельницький
4. Комуністичної партії України м. Київ
5. Фонду державного майна України м. Київ
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів Міністерства юстиції України
про визнання протиправними та скасування рішень державного реєстратора, -
За участю представників сторін:
від позивача: не з'явився
від відповідача 1: не з'явився
від відповідача 2: не з'явився
від відповідача 3: не з'явився
від відповідача 4: не з'явився
від відповідача 5: Ломако Є.О.
від третьої особи: Мороз С.В.
01.10.2025 до Господарського суду Хмельницької області через систему "Електронний суд" надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Райєвробуд Україна" м. Хмельницький до 1. Державного реєстратора Відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень Управління з питань реєстрації Хмельницької міської ради Овчинникова Наталія Вікторівна м. Хмельницький, 2.Державного реєстратора Виконавчого комітету Броварської міської ради Броварського району Київської області Самсон Тетяна Володимирівна Київська область, Броварський район, м. Бровари 3. Благодійного фонду "Відродження Хмельниччини" м. Хмельницький, 4. Комуністичної партії України м. Київ, 5. Фонду державного майна України м. Київ про:
- визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора Виконавчого комітету Броварської міської ради Броварського району Київської області Самсон Тетяни Володимирівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з індексним номером 80264471 від 07 серпня 2025 року щодо державної реєстрації за Комуністичною партією України права власності на приміщення офісу площею 607,7 кв.м., яке знаходиться за адресою: Хмельницька обл., Хмельницький р-н, м. Хмельницький, вул. Героїв Маріуполя, буд. 4/1, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 257429368101;
- визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора Відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень Управління з питань реєстрації Хмельницької міської ради Овчинникової Наталії Вікторівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з індексним номером 80594013 від 29 серпня 2025 року щодо державної реєстрації за Фондом державного майна України права власності на приміщення офісу площею 607,7 кв.м., яке знаходиться за адресою: Хмельницька обл., Хмельницький р-н, м. Хмельницький, вул. Героїв Маріуполя, буд. 4/1, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 257429368101.
В обгрунтування позовних вимог зазначає про те, що сума заборгованості Благодійного фонду "Відродження Хмельниччини" перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Райєвробуд Україна" (за договором позики) становить 500484,48грн. На виконання судових наказів 05 лютого 2025 року та 12 лютого 2025 року відповідно приватним виконавцем виконавчого округу Хмельницької області Лабчуком Р.М. відкрито два виконавчі провадження. З метою забезпечення виконання судових наказів, в рамках виконавчого провадження приватним виконавцем накладено арешт на майно боржника, в тому числі на приміщення площею 607,7 кв.м., яке розташоване за адресою: Хмельницька обл., Хмельницький р-н, м. Хмельницький, вул. Героїв Маріуполя, буд. 4, та належить на праві власності Благодійному фонду "Відродження Хмельниччини". Разом з тим, 19 вересня 2025 року позивачу стало відомо про те, що, всупереч наявності відповідного арешту, який забороняє проводити будь-які реєстраційні дії, рішенням державного реєстратора Виконавчого комітету Броварської міської ради Броварського району Київської області Самсон Тетяни Володимирівни право власності на спірне приміщення перереєстровано на Комуністичну партію України, та надалі рішенням державного реєстратора Відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень Управління з питань реєстрації Хмельницької міської ради Овчинникової Наталії Вікторівни відповідне право власності перереєстровано на Фонд державного майна України.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.10.2025 позовну заяву передано для розгляду судді Кочергіній В.О.
Ухвалою суду від 03.10.2025 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Райєвробуд Україна" м. Хмельницький залишено без руху. Встановлено товариству строк на усунення недоліків позовної заяви - не пізніше 10 днів з дня вручення зазначеної ухвали шляхом подання до суду доказів сплати судового збору у розмірі 4844,80грн.
07.10.2025 на адресу Господарського суду Хмельницької області через систему "Електронний суд" від Товариства з обмеженою відповідальністю "Райєвробуд Україна" м. Хмельницький надійшла заява про усунення недоліків (вх.№05-22/7810/25) із долученою квитанцією від 06.10.2025 про сплату судового збору у розмірі 4844,80грн.
Ухвалою від 10.10.2025 матеріали позовної заяви було передано Господарським судом Хмельницької області за територіальною підсудністю до Господарського суду міста Києва.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.10.2025 справу передано для розгляду судді Князькову В.В.
Ухвалою від 28.10.2025 судом було відкрито провадження у справі; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 26.11.2025.
11.11.2025 до суду надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Райєвробуд Україна" про забезпечення позову шляхом: накладення арешту на на приміщення офісу площею 607,7 кв.м., яке знаходиться за адресою: Хмельницька обл., Хмельницький р-н, м. Хмельницький, вул. Героїв Маріуполя, буд. 4/1, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 257429368101; заборони Благодійному фонду «Відродження Хмельниччини», Комуністичній партії України, Фонду державного майна України вчиняти будьякі дії щодо приміщення офісу площею 607,7 кв.м, яке знаходиться за адресою: Хмельницька обл., Хмельницький р-н, м. Хмельницький, вул. Героїв Маріуполя, буд. 4/1, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 257429368101; заборони суб'єктам державної реєстрації речових прав проведення будь-яких реєстраційних дій щодо приміщення офісу площею 607,7 кв.м., яке знаходиться за адресою: Хмельницька обл., Хмельницький р-н, м. Хмельницький, вул. Героїв Маріуполя, буд. 4/1, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 257429368101.
В обґрунтування заяви про забезпечення позову позивач посилався на те, що держаними реєстраторами здійснено перереєстрацію права власності приміщення площею 607,7 кв.м., яке розташоване за адресою: Хмельницька обл., Хмельницький рн, м. Хмельницький, вул. Героїв Маріуполя, буд. 4, із Благодійного фонду «Відродження Хмельниччини» на Комуністичну партію України та надалі на Фонд державного майна України при наявності зареєстрованих арештів на вказане в майно, які були накладені в рамках виконавчих проваджень №№ НОМЕР_1, НОМЕР_2, відкритих на виконання судових наказів про стягнення коштів із Благодійного фонду «Відродження Хмельниччини» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Райєвробуд Україна». Відтак, в результаті вказаних протиправних дій відбулось вибуття із власності Благодійного фонду «Відродження Хмельниччини» майна, за рахунок реалізації якого Товариство з обмеженою відповідальністю «Райєвробуд Україна» мало можливість отримати відшкодування заборгованості Благодійного фонду «Відродження Хмельниччини» перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Райєвробуд Україна».
Ухвалою від 25.11.2025 судом відмовлено в задоволенні заяви позивача про забезпечення позову.
06.11.2025 до суду надійшла заява Міністерства юстиції України про вступ у справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів.
26.11.2025 судом було відкладено підготовче засідання на 24.12.2025.
Ухвалою від 26.11.2025 залучено до участі у розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів Міністерство юстиції України.
24.12.2025 судом було відкладено підготовче засідання на 28.01.2026.
28.01.2026 судом було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 25.02.2026.
Представник позивача у судове засідання 25.02.2026 не з'явився, проте, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належними чином. Одночасно, вказаний учасник судового процесу заявив клопотання про розгляд справи без участі представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Райєвробуд».
Представники відповідачів 1-4 у судове засідання також не з'явились, проте, судом було належним чином повідомлено останніх про розгляд справи, що підтверджується наявними повідомленнями про доставку процесуального документа до електронних кабінетів.
З огляду на неявку вказаних учасників судового процесу, суд зазначає таке.
Згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.
У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст.69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.
Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов'язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).
Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.11 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).
Отже, за висновками суду, неявка позивача та відповідачів 1-4 не перешкоджає розгляду спору у судовому засіданні 25.02.2026.
Одночасно, суд зауважує, що відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За приписами ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Оскільки відповідачі 1-4 не скористались своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.
Представником відповідача 5 у судовому засіданні 25.02.2026 проти задоволення позовних вимог було надано заперечення.
Представник третьої особи також проти позову заперечував.
В судовому засіданні 25.02.2026 на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,
Зі змісту позовної заяви вбачається, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «Райєвробуд Україна» та Благодійним фондом «Відродження Хмельниччини» були сформовані договірні відносини з позики грошових коштів, про що було укладено два договори позики.
За цими договором позики Товариство з обмеженою відповідальністю «Райєвробуд Україна» передало у позику Благодійному фонду «Відродження Хмельниччини» по 250 000 гривень за кожним із договорів, всього - 500 000 гривень. Вказані кошти Благодійний фонд «Відродження Хмельниччини» був зобов'язаний повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Райєвробуд Україна» до 01 грудня 2024 року.
Проте, позичальником порушено умови договорів позики і на сьогодні не повернуто жодних коштів Товариству з обмеженою відповідальністю «Райєвробуд Україна».
14 січня 2025 року судовими наказами Господарського суду Хмельницької області у справах № 924/48/25 та № 924/49/25 стягнуто з Благодійного фонду «Відродження Хмельниччини» (код в ЄДРПОУ 38303595) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Райєвробуд Україна» (код в ЄДРПОУ 42765120) по 250 000,00 гривень заборгованості та по 242,24 гривні витрат по оплаті судового збору, що в цілому становить - 500 484,48 гривні.
Таким чином, як стверджує позивач, сума заборгованості Благодійного фонду «Відродження Хмельниччини» перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Райєвробуд Україна» становить 500 484,48 гривні.
На виконання вказаних вище судових наказів 05 лютого 2025 року та 12 лютого 2025 року відповідно приватним виконавцем виконавчого округу Хмельницької області Лабчуком Романом Михайловичем відкрито два виконавчі провадження № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2.
З метою забезпечення виконання судових наказів, в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_1 приватним виконавцем виконавчого округу Хмельницької області Лабчуком Романом Михайловичем накладено арешт на майно боржника, в тому числі на приміщення площею 607,7 кв.м., яке розташоване за адресою: Хмельницька обл., Хмельницький р-н, м. Хмельницький, вул. Героїв Маріуполя, буд. 4, та належить на праві власності Благодійному фонду «Відродження Хмельниччини».
Рішенням державного реєстратора Виконавчого комітету Броварської міської ради Броварського району Київської області Самсон Тетяни Володимирівни право власності на приміщення площею 607,7 кв.м., яке розташоване за адресою: Хмельницька обл., Хмельницький р-н, м. Хмельницький, вул. Героїв Маріуполя, буд. 4, перереєстровано на Комуністичну партію України, та рішенням державного реєстратора Відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень Управління з питань реєстрації Хмельницької міської ради Овчинникової Наталії Вікторівни відповідне право власності перереєстровано на Фонд державного майна України.
Як слідує зі змісту позовної заяви, вказані рішення державних реєстраторів грубо порушують права Товариства з обмеженою відповідальністю «Райєвробуд Україна», як кредитора та стягувача грошових коштів, оскільки від боржника - Благодійного фонду «Відродження Хмельниччини» за наявності відповідного обтяження (арешту) вибуло майно, за рахунок реалізації якого Товариство з обмеженою відповідальністю «Райєвробуд Україна» мало можливість отримати грошові кошти в якості погашення Благодійним фондом «Відродження Хмельниччини» заборгованості перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Райєвробуд Україна».
Означені обставини у сукупності і стали підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.
Відповідач 5 у відзиві проти задоволення позовних вимог надав заперечення посилаючись на те, що державою було набуто право власності на спірне нерухоме майно у порядку націоналізації, а підставою оспорюваних рішень державних реєстраторів є судові рішення. Також вказаним учасником судового процесу наголошено на недоведенні позивачем порушення своїх прав внаслідок прийняття реєстраторами рішень, які є предметом спору, а також обрано не ефективний спосіб захисту.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Частиною 2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням
Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Верховним Судом у постанові від 19.01.2022 по справі №924/316/21 вказано, що наведена норма визначає об'єктом захисту саме порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
У рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004р. Конституційного суду України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в ч.1 ст.4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права», яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.
Щодо порушеного права господарський суд зазначає, що таким слід розуміти такий стан суб'єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб'єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов'язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову. Аналогічний правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 10.11.2021 по справі №910/8060/19.
Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
Одночасно, слід зазначити, що згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно приписів ст.9 Конституції України, статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами зазначених документів, ратифікованих законами України.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.
Водночас статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, способи захисту за своїм призначенням можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. При цьому, метою застосування певного способу захисту є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб'єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню. Аналогічну позицію викладено у листі Верховного Суду України від 01.04.2014 р. «Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України».
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, ЄСПЛ акцентував, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
У постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17 зауважено, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Верховний Суд у постанові від 21.12.2021 по справі №917/664/19 зауважив, що гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.
Таким чином, виходячи зі змісту ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством - ефективність), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
Частиною 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.
Отже, позивачем при зверненні до суду з позовом повинно бути доведено суду обставини порушення його прав та законних інтересів з боку відповідача, а також ефективність обраного способу захисту, а саме обставини того, що у разі задоволення позовних вимог порушені права та законні інтереси позивача буде відновлено.
Верховний Суд у постанові від 13.01.2022 по справі №921/591/20 зауважив, що додатково, в контексті обраного способу захисту, розглядаючи справу, суд має з'ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача у цих правовідносинах, позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (пункт 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19).
Проте, за висновками суду, позивачем всіх обов'язкових складових предмету доказування у розглядуваному спорі належними та допустимими у розумінні ст.76, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами не доведено.
Зокрема, судом вказувалось, що обґрунтовуючи позовні вимог позивачем вказано, що останній є стягувачем у межах виконавчого провадження боржником, за яким є Благодійний фонд «Відродження Хмельниччини».
Проте, суд наголошує, що наявність статусу стягувача у межах виконавчого провадження ніяким чином не вказує на те, що визнання протиправними та скасування рішень державних реєстраторів щодо нерухомого майна боржника може вплинути на права кредитора.
До того ж, суд звертає увагу на те, що за своєю правовою природою спір щодо визнання протиправними та скасування рішень державного реєстратора, за якими нерухоме майно вибуло із власності відповідача 1 та було зареєстровано за державою фактично є спором щодо майнових прав на майно, який має окремий суб'єктний склад в розрізі порушених прав.
До того ж, виходячи зі змісту наявної в матеріалах справи інформаційної довідки №444646767 від 23.09.2025 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно рішення державного реєстратора №80264471 від 07.08.2025 Виконавчого комітету Броварської міської ради Броварського району Київської області Самсон Тетяни Володимирівни право власності на приміщення площею 607,7 кв.м., яке розташоване за адресою: Хмельницька обл., Хмельницький р-н, м. Хмельницький, вул. Героїв Маріуполя, буд. 4, перереєстровано на Комуністичну партію України прийнято на підставі постанови від 16.04.2025 Великої Палати Верховного Суду по справі №924/971/23.
За даними Єдиного державного реєстру судових рішень, рішенням Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2022 року у справі N 826/9751/14 за позовом Міністерства юстиції України та Державної реєстраційної служби України до Комуністичної партії України заборонено діяльність Комуністичної партії України; передано майно, кошти й інші активи Комуністичної партії України, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень у власність держави.
Рішення №80594013 від 29.08.2025 державного реєстратора Відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень Управління з питань реєстрації Хмельницької міської ради Овчинникової Наталії Вікторівни відповідне право власності перереєстровано на Фонд державного майна України прийнято на підставі судового рішення від 05.07.2022 Восьмого апеляційного адміністративного суду по справі №826/9751/14.
За даними Єдиного державного реєстру судових рішень, а саме згідно змісту постанови від 19.04.2025 Великої Палати Верховного Суду по справі №924/971/23 Міністерство юстиції України звернулось до суду з позовом, у якому просило з урахуванням заяви про зміну предмета позову визнати недійсним договір дарування нежитлового приміщення, а саме приміщення офісу загальною площею 607,7 м2, що знаходиться за адресою: вул. Гагаріна, 4/1, м. Хмельницький, Хмельницька обл., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 257429368101, укладений 05.08.2014 між Комуністичною партією України та Благодійною організацією «Благодійний фонд «Відродження Хмельниччини», посвідчений приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Романішиним Я. О. та зареєстрований за № 1202, і скасувати державну реєстрацію прав БФ «Відродження Хмельниччини» на спірне нерухоме майно.
Господарський суд Хмельницької області рішенням від 27.11.2023 у справі № 924/971/23 у задоволенні позову відмовив.
Північно-західний апеляційний господарський суд постановою від 13.02.2024 у справі № 924/971/23 апеляційну скаргу Мін'юсту задовольнив. Рішення Господарського суду Хмельницької області від 27.11.2023 у справі № 924/971/23 скасував та прийняв нове рішення про задоволення позову. Визнав недійсним спірний договір. Скасував рішення про державну реєстрацію прав БФ «Відродження Хмельниччини» на спірне нерухоме майно.
Постановою від 19.04.2025 Великої Палати Верховного Суду по справі №924/971/23 постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.02.2024 у справі № 924/971/23 у частині вирішення вимог позову Міністерства юстиції України до Благодійної організації «Благодійний фонд «Відродження Хмельниччини», Комуністичної партії України про визнання недійсним договору дарування скасувати. У цій частині залишити в силі рішення Господарського суду Хмельницької області від 27.11.2023, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.02.2024 у справі № 924/971/23 у частині вирішення вимоги позову Міністерства юстиції України до Благодійної організації «Благодійний фонд «Відродження Хмельниччини», Комуністичної партії України про скасування державної реєстрації змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Стягнути з Комуністичної партії України (04070, м. Київ, вул. Борисоглібська, буд. 7, код ЄДРПОУ 00049147) на користь Міністерства юстиції України (01001, м. Київ, вул. Архітектора Городецького, буд. 13, код ЄДРПОУ 00015622) судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 1 342,00 грн (одна тисяча триста сорок дві гривні 00 копійок) та апеляційної скарги в розмірі 2 013,00 грн (дві тисячі тринадцять гривень 00 копійок). Стягнути з Міністерства юстиції України (01001, м. Київ, вул. Архітектора Городецького, буд. 13, код ЄДРПОУ 00015622) на користь Благодійної організації «Благодійний фонд «Відродження Хмельниччини» (29000, м. Хмельницький, вул. Ярослава Галана, буд. 7, код ЄДРПОУ 38303595) 939,00 грн (дев'ятсот тридцять дев'ять гривень 00 копійок) за подання касаційної скарги.
Отже, із наведеного полягає, що підставою для скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майна за Благодійним фондом "Відродження Хмельниччини» було саме судове рішення.
В контексті означеного суд звертає увагу на те, що у статті 1 Конституції України закріплено, що Україна є правовою державою.
Як будь-яка правова держава, Україна гарантує захист прав і законних інтересів людини і громадянина в суді шляхом здійснення правосуддя.
Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина 1 статті 129 Конституції України).
Обов'язок держави у забезпеченні права кожної людини на доступ до ефективних та справедливих послуг у сфері юстиції та правосуддя закріплені як основоположні принципи у Конституції України, національному законодавстві та її міжнародних зобов'язаннях, у тому числі міжнародних договорах, стороною яких є Україна.
У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яку ратифіковано Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР і яка для України набрала чинності 11.09.1997 (далі - Конвенція), закріплено принцип доступу до правосуддя. Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини розуміється здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, здійснюючи тлумачення положень Конвенції, указав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п.1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права частиною спільної спадщини договірних Сторін.
Суд зазначає, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.
Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Христов проти України», no. 24465/04, від 19.02.2009р., «Пономарьов проти України», no. 3236/03, від 03.04.2008р.).
Таким чином, враховуючи наведене вище у сукупності, суд дійшов висновку, що позивачем взагалі не доведено суду підстав для здійснення судового захисту останнього у обраний Товариством з обмеженою відповідальністю «Райєвробуд» спосіб.
За таких обставин, суд дійшов висновку щодо відмови в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Райєвробуд» до 1. Державного реєстратора Відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень Управління з питань реєстрації Хмельницької міської ради Овчинникової Наталії Вікторівни, 2.Державного реєстратора Виконавчого комітету Броварської міської ради Броварського району Київської області Самсон Тетяни Володимирівни, 3. Благодійного фонду "Відродження Хмельниччини», 4. Комуністичної партії України, 5. Фонду державного майна України про визнання протиправними та скасування рішень державного реєстратора.
Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVIN OTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того,
вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від
27 вересня 2001 року).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.
З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду щодо відмови в задоволенні позову.
Згідно приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір залишається за позивачем.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,
1. Відмовити повністю в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Райєвробуд» до 1. Державного реєстратора Відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень Управління з питань реєстрації Хмельницької міської ради Овчинникової Наталії Вікторівни, 2.Державного реєстратора Виконавчого комітету Броварської міської ради Броварського району Київської області Самсон Тетяни Володимирівни, 3. Благодійного фонду "Відродження Хмельниччини», 4. Комуністичної партії України, 5. Фонду державного майна України про визнання протиправними та скасування рішень державного реєстратора.
2. В судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до апеляційного господарського суду.
Повний текст складено та підписано 26.02.2026.
Суддя В.В. Князьков