ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
26.02.2026Справа № 910/14919/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали господарської справи
за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Кий"
про стягнення 34 242,01 грн.
Без повідомлення (виклику) сторін.
Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» звернулось до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Кий» про стягнення 34 242,01 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за Договором про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води до групи нежитлових приміщень суб'єкта господарювання № 103024700010100 від 26.04.2019, в частині здійснення розрахунків.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.12.2025 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/14919/25. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.
19.12.2025 представником відповідача подано відзив на позовну заяву, у якому відповідач, заперечуючи проти позову зазначає, що відповідно до інформації, розміщеної на Порталі Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, будинок № 15 по вулиці Новомостицькій в м. Києві введений в експлуатацію 18.06.2020, а отже позивач не міг надавати послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води в будинку, який не введений в експлуатацію. Відповідач зазначає, що позивачем не додано до позовної заяви підписаного сторонами акту прийняття на абонентський облік квартирного засобу обліку гарячої води в приміщенні № 203 за адресою Київ, вул. Новомостицька, буд. 15, і відповідно не можливо встановити на підставі яких показників якого засобу обліку здійснено нарахування та за який період. Також відповідач зазначає, що позивачем не формувались і не надавались відповідачу рахунки на оплату послуг з опалення і постачання гарячої води за період з грудня 2018 по вересень 2021 року, і доказів надсилання таких рахунків позивачем до позовної заяви не надано, що спростовує надання позивачем вказаних послуг відповідачу. Відповідач зазначає, що корінці нарядів № 3308 від 05.11.2018, № 875 від 08.04.2019, № 557 від 25.10.2019, №830 від 15.04.2020, №515 від 16.10.2020 та №752 б/д, копії яких надані позивачем до позовної заяви, не можуть вважатись належним доказом надання послуг з централізованого опалення оскільки, зокрема показники на початок і на кінець періоду становлять за опалення - 1,243 Гкал, різниця 0, за гарячу воду 1,029, різниця 0 - що свідчить, що послуги не надавались і відповідно немає підстав для нарахування оплати. Крім того, відповідач зазначає, що доданий позивачем до позовної заяви розрахунок заборгованості з централізованого опалення за період 11.2018 - 08.2025 не може вважатись належним доказом, оскільки з нього неможливо встановити на підставі яких показників здійснювалось нарахування, і при цьому, вказаний розрахунок складений позивачем в односторонньому порядку, без участі відповідача і без надання можливості відповідачу надати свої заперечення щодо цих нарахувань.
Позивач в свою чергу, правом на подання відповіді на відзив, у встановлений строк не скористався.
06.01.2025 представником позивача подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи.
17.02.2026 представником відповідача подано заяву про застосування строків позовної давності.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27.12.2017 № 1693 "Про деякі питання припинення Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27.09.2001, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго", КП "Київтеплоенерго" визначено підприємством, за яким закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, що повернуто з володіння та користування ПАТ "Київенерго".
Розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.04.2018 № 591 КП "Київтеплоенерго" видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам.
Таким чином, з 1 травня 2018 року постачання теплової енергії та надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води здійснює КП "Київтеплоенерго" (далі - позивач).
Відповідно до п. 2.1 Статуту Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго", підприємство утворено з метою отримання прибутку від провадження господарської діяльності, спрямованої на підвищення надійності енергопостачання споживачів міста Києва, забезпечення стабільних надходжень до бюджету міста Києва, належної експлуатації об'єктів енергопостачання споживачів міста Києва, забезпечення стабільних надходжень до бюджету міста Києва, належної експлуатації об'єктів електро-, теплопостачання, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва.
Згідно з п. 2.2.1 цього Статуту, предметом діяльності підприємства є надання комунальних послуг з постачання теплової енергії, постачання гарячої води, постачання та розподілу електричної енергії.
Отже, відповідно до статуту Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго", позивач є виконавцем послуг постачання теплової енергії у житловому будинку за адресою: м. Київ, вул. Новомостицька, буд. 15.
26 квітня 2019 року між Комунальним підприємством виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (далі - виконавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "КИЙ" (далі - споживач, відповідач) укладено Договір про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води до групи нежитлових приміщень суб'єкта господарювання № 103024700010100 (далі - Договір), за умовами якого виконавець зобов'язується своєчасно надавати споживачеві відповідної якості послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води згідно з діючими нормативами, а споживач зобов'язується своєчасно та у повному обсязі оплачувати надані послуги за встановленими тарифами у строки і на умовах, що передбачені договором.
Відповідно до п. 9 Договору, оплата послуг за показаннями засобів обліку, встановлених у приміщенні, проводиться лише у разі здійснення обліку в усіх точках розбору гарячої води у приміщенні незалежно від наявності засобів обліку на вводах у будинок.
Справляння плати за нормативами (нормами) споживання за наявності засобів обліку, встановлених у приміщенні, без урахування їх показань не допускається, за винятком випадків, передбачених абзацом п'ятим пункту 15 Правил, згідно з яким у разі несправності засобів обліку води і теплової енергії, що не підлягає усуненню, плата за послуги з моменту її виявлення вноситься згідно з нормативами (нормами) споживання та/або випадків, коли засоби обліку, встановлені у приміщенні, не знаходяться на абонентському обліку позивача або зняті з нього.
Виконавець та Споживач не мають права відмовлятися від врахування показань засобів обліку.
У пункті 11 Договору узгоджено, що у разі встановлення будинкових засобів обліку теплової енергії споживач оплачує згідно з їх показаннями пропорційно опалюваній площі квартири (об'єму приватного будинку) за умови здійснення власником або балансоутримувачем будинку заходів з утеплення місць загального користування будинку.
Згідно з п. 12 Договору показання будинкових засобів обліку знімаються представником виконавця один раз на місяць у присутності постачальника та представника споживачів.
Показання засобів обліку, встановлених у приміщенні, знімаються споживачем щомісяця та надаються виконавцю в останній день звітного місяця (телефоном, факсом, особисто та інше) за формою, зазначеною в Додатку № 5 до договору.
У відповідності до п. 13 Договору розрахунковим періодом є календарний місяць. Система оплати послуг щомісячна. У разі застосування щомісячної системи оплати послуг платежі вносяться не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим.
Згідно з п. 22 Договору споживач зобов'язаний, зокрема оплачувати послуги в установлений Договором строк.
У відповідності до п. 24 Договору виконавець зобов'язаний, зокрема надавати споживачеві в установленому порядку інформацію про перелік послуг, їх вартість, загальну вартість місячного платежу, нормативи (норми) споживання, режим надання послуг, їх споживі властивості, якісні показники надання послуг, граничні строки усунення аварій або інших порушень порядку надання послуг, а також інформацію про Правила (зазначається у цьому Договорі, а також розміщується на дошці оголошень у приміщенні виконавця).
Цей Договір діє з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення його печатками сторонами та діє до 15.05.2020.
Відповідно до частини 3 статті 631 Цивільного кодексу України сторони погодили, що умови договору застосовуються до відносин, які існували з 01.11.2018.
Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії жодною зі сторін не буде письмово заявлено про його розірвання або необхідність перегляду. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (пункти 37 та 38 Договору).
Додатком № 1 до Договору визначено перелік об'єктів надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, зокрема за адресою - вулиця Новомостицька, 15, квартира № 203, особовий рахунок № 103024702030100.
Як зазначає позивач, в порушення взятих на себе зобов'язань за Договором, відповідач своєчасно не здійснив розрахунків за період з листопада 2018 року по лютий 2021 року включно, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість перед позивачем за послуги з централізованого опалення в розмірі 17 788,44 грн, заборгованість за послуги з централізованого постачання гарячої води в розмірі 1 038,42 грн, а також заборгованість з внесків за обслуговування будинкового вузла комерційного обліку комунальної послуги з постачання теплової енергії у розмірі 33,12 грн.
Також, у зв'язку з порушенням відповідачем взятих на себе зобов'язань в частині здійснення розрахунків позивачем нараховано та заявлено до стягнення 11 348,66 грн інфляційних втрат та 3 145,25 грн 3% річних, нарахованих на суму заборгованості за послуги з централізованого опалення, а також 686,30 грн інфляційних втрат та 201,82 грн 3% річних, нарахованих на суму заборгованості за послуги з централізованого постачання гарячої води.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
За змістом ст. ст. 11, 509, 627 Цивільного Кодексу України та ст. 179 Господарського кодексу України (який був чинний на час виникнення спірних правовідносин) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема, з правочинів. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Майново-господарські зобов'язання між суб'єктами господарювання виникають на підставі договорів. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.
Постачання теплової енергії є видом житлово-комунальних послуг і на ці правовідносини розповсюджується Закон України «Про житлово-комунальні послуги».
Цим законом зокрема, передбачено, що споживач зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору; оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом (частина 2 пункт 1 та 5 статті 7).
Такі положення Закону України «Про житлово-комунальні послуги» свідчать про обов'язковість договору щодо житлово-комунальних послуг для споживача та не можливість споживача відмовитись від укладання договору (за виключенням у випадках встановлених законом та у порядку встановленому законом), зокрема договору на постачання теплової енергії.
Статтею 5 Закону України «Про теплопостачання» визначено особливості відносин у сфері теплопостачання та передбачено, що регулювання відносин у сфері теплопостачання має особливості, визначені цим Законом.
Частиною 6 ст. 19 Закону України «Про теплопостачання» унормовано, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Відповідно до ч. 1 ст. 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
Згідно із ч. ч. 6, 7 ст. 276 Господарського кодексу України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених/визначених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору. Договір може передбачати попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів.
Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
В силу приписів ч. 1 ст. 714 Цивільного кодексу України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін (ч. 2 ст. 714 Кодексу).
Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 1 ст. 692 цього ж кодексу передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України закріплено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Окрім того, як зазначалося судом вище, відносини між позивачем та відповідачем регулюються спеціальним законодавством у сфері енергопостачання, а саме Законом України «Про теплопостачання» та Правилами користування тепловою енергією, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України № 1198 від 03.10.2007 (надалі - Правила).
Частинами 4, 6 ст. 19 Закону України «Про теплопостачання» передбачено, що теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу теплової енергії. Споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Пунктом 3 Правил передбачено, що споживач теплової енергії - це фізична особа, яка є власником будівлі або суб'єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.
Відповідно до п. 40 Правил споживач теплової енергії зобов'язаний вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих Правил.
Таким чином, з наведеного вище у сукупності вбачається, що обов'язок із проведення розрахунків за спожиту теплову енергію виникає лише у споживача такої теплової енергії, а не у будь-якої особи.
Отже, позивач повинен довести факт постачання теплової енергії у спірний період відповідачу та його споживання відповідачем за адресою: м. Київ, вул. Новомостицька, буд. 15, кв. 203.
Як вбачається з матеріалів справи, в обґрунтування заявленого позову, позивачем долучено до матеріалів справи корінці нарядів на включення та відключення № 3308 від 05.11.2018, № 875 від 08.04.2019, № 557 від 30.10.2019, № 830 від 05.04.2020, № 515 від 16.10.2020, № 752 від 13.04.2021, які свідчать про підключення до централізованого опалення будинку за адресою: м. Київ, вул. Новомостицька, буд. 15, в якій знаходиться кв. 203, щодо постачання, зокрема, до якої теплової енергії сторонами і укладено Договір.
Водночас, з означених корінці нарядів вбачається, що до будинку за адресою: м. Київ, вул. Новомостицька, буд. 15 здійснювалось підключення постачання лише централізованого опалення, в той час як постачання гарячої води до означеного будинку не могло здійснюватися, оскільки у корінцях нарядів зазначено, що «ГВП - не підключалось».
Відповідно до п. 9 Договору, оплата послуг за показаннями засобів обліку, встановлених у приміщенні, проводиться лише у разі здійснення обліку в усіх точках розбору гарячої води у приміщенні незалежно від наявності засобів обліку на вводах у будинок.
Справляння плати за нормативами (нормами) споживання за наявності засобів обліку, встановлених у приміщенні, без урахування їх показань не допускається, за винятком випадків, передбачених абзацом п'ятим пункту 15 Правил, згідно з яким у разі несправності засобів обліку води і теплової енергії, що не підлягає усуненню, плата за послуги з моменту її виявлення вноситься згідно з нормативами (нормами) споживання та/або випадків, коли засоби обліку, встановлені у приміщенні, не знаходяться на абонентському обліку позивача або зняті з нього.
Виконавець та Споживач не мають права відмовлятися від врахування показань засобів обліку.
У пункті 11 Договору узгоджено, що у разі встановлення будинкових засобів обліку теплової енергії споживач оплачує згідно з їх показаннями пропорційно опалюваній площі квартири (об'єму приватного будинку) за умови здійснення власником або балансоутримувачем будинку заходів з утеплення місць загального користування будинку.
Згідно з п. 12 Договору показання будинкових засобів обліку знімаються представником виконавця один раз на місяць у присутності постачальника та представника споживачів.
Показання засобів обліку, встановлених у приміщенні, знімаються споживачем щомісяця та надаються виконавцю в останній день звітного місяця (телефоном, факсом, особисто та інше) за формою, зазначеною в Додатку № 5 до договору.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», рахунки на оплату наданої комунальної послуги формуються виконавцем на основі показань вузла комерційного обліку відповідної комунальної послуги згідно з вимогами статей 9-11 цього Закону. Виконавець формує та надає споживачу (його представнику) рахунки на оплату наданої комунальної послуги щомісяця. Рахунки на оплату комунальної послуги надаються споживачу на паперовому носії. Рахунок на оплату комунальної послуги повинен містити, зокрема, таку інформацію: 1) найменування та платіжні реквізити виконавця комунальної послуги; 2) адресна інформація, найменування або прізвище, ім'я та по батькові споживача, або абонентський номер споживача, визначений договором про надання комунальної послуги, який дає згоду ідентифікувати споживача виконавцю або іншій особі, що здійснює розподіл обсягів комунальних послуг; 3) період, за який здійснюється нарахування; 4) загальна сума до сплати; 5) поле для внесення споживачем показань вузлів розподільного обліку/приладів - розподілювачів теплової енергії (якщо згідно із законом або договором такі показання знімає споживач); 6) обсяг спожитої теплової енергії та води за поточний період, визначений згідно з вимогами статей 9-11 цього Закону, а також показання відповідних вузлів обліку (у разі відсутності вузлів обліку теплової енергії - приладів - розподілювачів теплової енергії), на основі яких цей обсяг визначено, застосоване розрахункове або середнє споживання; 7) діючі ціни та тарифи на комунальні послуги; 8) стан розрахунків споживачем за спожиту комунальну послугу, у тому числі заборгованість з оплати послуги (у разі її наявності), періоди, в яких виникла така заборгованість, відомості про обчислення її розміру, пільги/субсидії (у разі їх надання/призначення).
Отже, оскільки матеріали справи доказів встановлення засобів обліку безпосередньо у кв. 203 за адресою: м. Київ, вул. Новомостицька, буд. 15 не містять, споживач зобов'язаний, у відповідності до умов Договору, оплачувати спожиту теплову енергію пропорційно опалювальній площі кв. 203 згідно загальнобудинкових засобів обліку теплової енергії.
До матеріалів справи позивачем надано відомість реєстрації параметрів теплопостачання за адресою - вулиця Новомостицька, 15 за період часу з 01.12.2018 по 02.01.2019, відповідно до якої міжповірочним періодом теплолічильника є 4 роки.
В підтвердження надання, в тому числі відповідачу послуг з теплопостачання позивачем надано загальнобудинкові відомості обліку за адресою - вулиця Новомостицька, 15 за періоди - з 01.01.2019 по 23.01.2019, з 24.01.2019 по 25.02.201, з 26.02.2019 по 25.03.2019, з 26.03.2019 по 16.04.2019, з 25.10.2019 по 31.10.2019, з 01.11.2019 по 24.11.2019, з 25.11.2019 по 21.12.2019, з 22.12.2019 по 20.01.2020, з 21.01.2020 по 23.02.2020, з 24.02.2020 по 22.03.2020, з 01.11.2020 по 24.11.2020, з 25.11.2020 по 17.12.2020, з 18.12.2020 по 19.01.2021.
Водночас, відповідач вправі надати відповідні заперечення щодо позовних вимог та здійснити контррозрахунок таких сум. Як розрахунок позивача, так і контррозрахунок відповідача повинні бути аргументованими, щоби суд, аналізуючи відповідні докази та аргументи учасників справи, виконував функцію здійснення правосуддя, а не змушений би був, в іншому випадку, виконувати обчислення, тобто здійснювати дії, покладені законом на учасників справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.11.2019 у справі №910/1265/17.
Доказів невідповідності здійснених позивачем розрахунків пропорційно опалювальній площі відповідача у кв. 203 згідно загальнобудинкових засобів обліку теплової енергії до матеріалів справи не надано, як і не надано власного контррозрахунку.
Водночас, з означених відомостей обліку не вбачається споживання гарячої води за адресою: м. Київ, вул. Новомостицька, буд. 15, що з урахуванням відсутності доказів підключення гарячого водопостачання за означеною адресою, що узгоджується зі корінцями нарядів та у сукупності свідчить, що позивачем не здійснювалось гаряче водопостачання, а відповідачем відповідно не могло споживатись гаряче водопостачання.
Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень
Стаття 76 ГПК України визначає, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За приписами статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2021 у справі № 904/2104/19, провадження № 12-57гс21).
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") наголошено, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.12.2020 у справі №904/1103/20 та від 25.06.2020 у справі №924/266/18.
Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Однак, в підтвердження заявлених позовних вимог, позивачем не додано до матеріалів справи жодного доказу, який би підтверджував факт гарячого водопостачання як до будинку за адресою: м. Київ, вул. Новомостицька, буд. 15 в цілому, так і до кв. 203, щодо споживання за якою виник спір, в зв'язку з чим вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості за послуги з централізованого постачання гарячої води в розмірі 1 038,42 грн задоволенню не підлягають.
Посилання відповідача на те, що позивачем не формувались і не надавались відповідачу рахунки на оплату послуг з опалення за період з грудня 2018 по вересень 2021 року, і доказів надсилання таких рахунків позивачем до позовної заяви не надано, що спростовує надання позивачем вказаних послуг відповідачу, судом відхиляються, оскільки самі по собі обставини щодо виставлення рахунків не підтверджують та не спростовують обставин постачання позивачем теплової енергії, і відсутність доказів надсилання рахунків жодним чином не нівелює обов'язок відповідача зі здійснення розрахунків за спожиту послугу з теплопостачання.
В свою чергу, посилання ж відповідача на неможливість надання позивачем послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води в будинку, який не був введений в експлуатацію, в підтвердження чого відповідачем долучено до відзиву на позовну заяву інформацію з порталу Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва (https://econstruction.gov.ua/dabi_history_public_card/view=2860394525476521707), відповідно до якої будинок № 15 по вулиці Новомостицькій в м. Києві введений в експлуатацію тільки 18.06.2020, сертифікат ІУ 163201701969, судом оцінюється критично, оскільки, по-перше, жодних доказів із наведенням відповідного обґрунтування неможливості як функціонального постачання теплової енергії до такого будинку, так і фактичного з урахуванням необхідності обігріву збудованого об'єкту нерухомості з метою збереження його властивостей як об'єкта нерухомості, незалежно від введення його в експлуатацію, відповідачем до матеріалів справи не надано, по-друге, сам факт укладення Договору між сторонами свідчить про те, що постачання теплової енергії позивачем здійснювалось і відповідачем на момент укладення Договору не заперечувалось, оскільки укладаючи Договір у квітні 2019 року сторони узгодили, що умови Договору застосовуються до відносин, які існували з 01.11.2018.
Таким чином, суд вважає, що встановлені обставини приводять до переконливого висновку про необхідність застосування при розгляді даної справи доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).
Доктрина venire contra factum proprium базується на принципі добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
З огляду на вищевикладене, суд відхиляє як безпідставні посилання відповідача на неможливість постачання теплової енергії до будинку, який не був введений в експлуатацію.
З урахуванням вищевикладеного, суд також враховує, що Листом № 05/01-02 від 05.01.2026 відповідач звертався до позивача із проханням розглянути можливість укладення мирової угоди між сторонами, шляхом розтермінування заборгованості в розмірі 34 242,01 грн рівними частинами на 12 місяців.
Відповідно до ст. 3 ЦК України до засад цивільного судочинства відносяться справедливість, добросовісність та розумність.
Отже, оскільки позивачем надано належні доказі в підтвердження постачання теплової енергії за адресою: Київ, вул. Новомостицька, буд. 15, відповідач, як споживач у спірний період такої теплової енергії у кв. 203, зобов'язаний здійснювати розрахунки за спожиті послуги.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
У відповідності до п. 13 Договору розрахунковим періодом є календарний місяць. Система оплати послуг щомісячна. У разі застосування щомісячної системи оплати послуг платежі вносяться не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим.
Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Доказів на підтвердження сплати заборгованості за спожиту теплову енергію в розмірі 17 788,44 грн., в тому числі станом на час розгляду справи в суді, до матеріалів справи не надано.
В свою чергу, відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» комерційний облік комунальних послуг з постачання теплової енергії, гарячої води, централізованого водопостачання здійснюється вузлами обліку відповідних комунальних послуг, що забезпечують загальний облік їх споживання в будівлі, її частині (під'їзді), обладнаній окремим інженерним вводом, згідно з показаннями його (їх) засобів вимірювальної техніки.
Розподіл обсягів спожитих у будівлі послуг з постачання теплової енергії, гарячої та холодної води між споживачами здійснюється відповідно до законодавства.
Внески за встановлення, обслуговування та заміну вузлів комерційного обліку комунальних послуг з постачання теплової енергії, гарячої води, централізованого водопостачання включаються до плати виконавцю відповідної комунальної послуги і в рахунку відображаються окремо.
У відповідності до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» витрати оператора зовнішніх інженерних мереж на обслуговування та заміну вузлів комерційного обліку (їх складових частин) відшкодовуються споживачами відповідної комунальної послуги, а також власниками (співвласниками) приміщень, обладнаних індивідуальними системами опалення та/або гарячого водопостачання у такій будівлі, шляхом сплати виконавцю комунальної послуги внесків на обслуговування та заміну вузла комерційного обліку.
Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 2244 від 24.12.2019 встановлено внески за обслуговування Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" вузлів комерційного обліку комунальної послуги з постачання теплової енергії окремо для кожної будівлі для здійснення розрахунків із споживачами, зокрема для будинку за адресою: Київ, вул. Новомостицька, буд. 15 (п. 4478 Додатку № 2) в розмірі 8,28 грн.
Доказів на підтвердження сплати відповідачем внесків за обслуговування будинкового вузла комерційного обліку комунальної послуги з постачання теплової енергії у розмірі 33,12 грн за період березень, червень, вересень та грудень 2020 року, в тому числі станом на час розгляду справи в суді, до матеріалів справи не надано.
Водночас, суд враховує заяву відповідача про застосування наслідків спливу строків позовної давності, в зв'язку з чим зазначає наступне.
Статтею 256 Цивільного кодексу України унормовано, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
За приписами статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п'ята статті 261 Цивільного кодексуУкраїни).
Аналіз змісту статей 256, 257 та 261 Цивільного кодексу України в їх сукупності і взаємозв'язку дозволяє зробити висновок, що до правових наслідків порушення грошового зобов'язання застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки.
Таким чином, право позивача на звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості мало б обмежуватися останніми трьома роками, які передували поданню такого позову.
Установлення часових меж судового захисту порушеного права забезпечує правову стабільність та сприяє усуненню правової невизначеності. Позовна давність спонукає учасників правовідносин до вчинення дій, спрямованих на захист порушених прав, у чітко визначені строки, які мають бути розумними.
За загальним правилом позовна давність триває безперервно з моменту усвідомлення учасником правовідносин порушення його права і до спливу цього строку звернення до суду.
Законодавство може визначати певні обставини, які впливають на перебіг позовної давності і змінюють порядок її обчислення. До таких обставин відноситься зупинення перебігу позовної давності та її переривання, що передбачено статтями 263 та 264 Цивільного кодексу України.
Водночас під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин.
Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі - Закон № 540-IX) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.
Відтак початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов'язувати саме з моментом набрання чинності 02 квітня 2020 року Законом № 540-IX.
Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20 та постанові від 02.07.2025 у справі № 903/602/24
Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».
Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року.
Поряд із цим Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу.
Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-ІХ) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон № 2102-IX набрав чинності 17 березня 2022 року.
Надалі Законом України від 08 листопада 2023 року № 3450-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» (далі - Закон № 3450-ІХ) пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-ІХ набрав чинності 30 січня 2024 року.
В свою чергу, Законом України від 14 травня 2025 року № 4434-IX «Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» пункт 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., №№ 40-44, ст. 356) виключено.
Цей Закон набрав чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування, тобто 04.09.2025.
Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29 січня 2024 року, а після 30 січня 2024 року перебіг такого строку зупинився до 03.09.2025, а з 04.09.2025 строк позовної давності був поновлений.
Отже, приймаючи Закон України від 14 травня 2025 року № 4434-IX, законодавець відтермінувавши скасування пункту 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України на три місяці, тим самим надав можливість учасникам правовідносини захистити порушення їх прав у розумний строк, з метою усунення правової невизначеності.
Враховуючи вищевикладене, з огляду на узгоджений у п. 13 Договору порядок розрахунків за спожиту теплову енергію, оскільки з позовом до суду позивач звернувся 01.12.2025, позивачем пропущено строк позовної давності щодо спірних розрахункових періодів, зокрема щодо вимог за останній розрахунковий період - лютий 2021 року, обов'язок зі здійснення розрахунків за який відповідач мав виконати до 20 березня 2021 року, строк позовної давності відповідно спливав після набрання чинності Закону № 3450-ІХ, згідно якого такий строк зупинився, і відповідно після виключення пункт 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України, з урахуванням строку його зупинення до 03.09.2025 і продовження такого строку з 04.09.2025 такого строку з урахуванням часу, що минув до його зупинення, та звернення позивача до суду 01.12.2025, строк позовної давності за означений період сплив у жовтні 2025 року.
Також, позивачем пропущено строк позовної давності і щодо вимоги про стягнення заборгованості з внесків за обслуговування будинкового вузла комерційного обліку комунальної послуги з постачання теплової енергії у розмірі 33,12 грн за період березень, червень, вересень та грудень 2020 року
Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
За таких обставин оскільки позивачем пропущено строк позовної давності щодо вимог про стягнення 17 788,44 грн за період з листопада 2018 року по лютий 2021 року включно, а також вимоги про стягнення заборгованості з внесків за обслуговування будинкового вузла комерційного обліку комунальної послуги з постачання теплової енергії у розмірі 33,12 грн за період березень, червень, вересень та грудень 2020 року, внаслідок чого такі вимоги задоволенню не підлягають.
Інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов'язання. Тому зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимогою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 7 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19).
Згідно з статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
Таким чином, оскільки щодо вимоги про стягнення заборгованості за теплову енергію пропущено строк позовної давності, а вимога щодо стягнення заборгованості за гаряче водопостачання, як встановлено судом не підлягає задоволенню у зв'язку з відсутністю доказів підключення гарячого водопостачання та його споживання відповідачем, і на такі вимоги позивачем нараховано 3% річних та інфляційні втрати, означені вимоги також задоволенню не підлягають.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволені позовних вимог, з покладенням судового збору на позивача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. У задоволенні позову відмовити повністю.
2. Витрати по сплаті судового збору покласти на позивача.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Повне рішення складено: 26.02.2026
Суддя О.А. Грєхова