пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10 E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
26 лютого 2026 року Справа № 903/1162/25
Господарський суд Волинської області у складі судді Дем'як В.М., розглянувши у приміщенні Господарського суду Волинської області у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи №903/1162/25
за позовом Фізичної особи-підприємця Мельничука Володимира Андрійовича
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “ВолиньБудКомфорт»
про стягнення 402 068,92 грн.
Встановив: позивач - ФОП Мельничук Володимир Андрійович звернувся до суду з позовом про стягнення з ТОВ “ВолиньБудКомфорт» (відповідача) 402 068,92 грн., з яких: 229 811,00 грн. заборгованості по оплаті поставленого позивачем товару, 44 160,12 грн. інфляційних втрат, 12 107,58 грн. - 3% річних та 115 990,22 грн. пені.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань згідно умов договору від 08.03.2024, в частині оплати поставленого позивачем товару.
Ухвалою суду від 26.12.2025 (суддя ОСОБА_1 ) прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
08.01.2026 Вищою радою правосуддя прийнято рішення №1/0/15-26 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Господарського суду Волинської області у зв'язку з поданням заяви про відставку.
Згідно наказу голови суду від 08.01.2026 №1/02-2 ОСОБА_1 відраховано зі штату працівників Господарського суду Волинської області.
На підставі розпорядження в.о. керівника апарату Господарського суду Волинської області від 12.01.2026 №01-4/1, у зв'язку із звільненням судді Слободян О.Г. з посади судді Господарського суду Волинської області, проведено повторний автоматизований розподіл судових справ між суддями.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.01.2026, справу №903/1162/25 розподілено судді Дем'як В.М.
Ухвалою суду від 13.01.2026 справу №903/1162/25 за позовом Фізичної особи-підприємця Мельничука Володимира Андрійовича до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «ВолиньБудКомфорт» про стягнення 402 068,92 грн., прийнято до розгляду, постановлено розгляд справи №903/1162/25 продовжити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
Ухвали суду від 26.12.2025 та від 13.01.2026 були надіслані електронною поштою в електронний кабінет представника позивача адвоката Багацького Є.Г. - та відповідно до довідок Господарського суду Волинської області були доставлені до електронного кабінету 26.12.2025 та 13.01.2026 відповідно.
Ухвали суду від 26.12.2025 та від 13.01.2026 були надіслані електронною поштою в електронний кабінет відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю “ВолиньБудКомфорт» та відповідно до довідок Господарського суду Волинської області була доставлені до електронного кабінету 26.12.2025 та 13.01.2026 відповідно.
У відповідності до п. 2 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Отже, суд дійшов висновку, що позивач та відповідач про розгляд справи судом повідомлений належним чином.
Заперечення щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відсутні.
Враховуючи, що норми ст. 74 ГПК України щодо обов'язку суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, відсутність відзиву з відповідними вказівками на незгоду відповідача з будь-якою із обставин справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, що позбавляє відповідача відповідно до ч. 4 ст. 165 ГПК України заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи, суд вважає, що в межах наданих повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.
Згідно ст. 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
В силу вимог ч. ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється залежності від обставин справи та з розгляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі “Смірнова проти України»).
Частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, встановив:
08 березня 2024 року між Фізичною особою-підприємцем Мельничуком Володимиром Андрійовичем (Продаваць) та Товариством з обмеженою відповідальністю “ВолиньБудКомфорт» (Покупець/Замовник) було укладено договір про закупівлю товару, згідно умов якого продавець зобов'язувався передати належний йому товар у власність покупцеві товари згідно ДК 021:2015 "Єдиний закупівельний словник": 39130000-2 «Офісні меблі» (далі - «Товар»), а покупець зобов'язується прийняти товар визначений в асортименті, кількості, та сплатити за нього грошову суму яка зазначена у рахунках (п. 1.1. договору).
Ціна (загальна вартість) цього договору складає: 229 811,00 грн (п. 2.2. Договору).
Найменування товару, асортимент, кількість та ціна товару, відповідно до п.2.3. Договору, вказуються у рахунках та накладних, що є невід'ємною частиною цього договору.
Ціни за одиницю Товару, відповідно до п.2.6. Договору, зазначені у Специфікації.
Розрахунки проводяться за фактом поставки товару шляхом оплати замовником після пред'явлення постачальником рахунка на оплату товару (далі рахунок) та підписаної сторонами видаткової накладної, якими сторони підтверджують дату поставки товару замовнику (п. 4.1. договору).
Відповідно до п. 2.7. договору покупець протягом 10 банківських днів після підписання Сторонами Накладної на фактично поставлений Товар, перераховує на поточний рахунок Продавця 100% ціни фактично поставленого товару за умови надходження бюджетних коштів на рахунок покупця за даним кодом видатків.
Оформлена та підписана обома сторонами видаткова накладна підтверджує перехід права власності на товар (п. 3.4. Договору).
Покупець зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплатити за поставлений товар належної якості (п. 5.1.1. Договору) приймає поставлений Товар за видатковою накладною (п. 5.1.2. Договору).
Продавець має право своєчасно та в повному обсязі отримувати плату за поставлений товар (п. 5.4.1. договору).
У разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність, згідно чинного законодавства та цього договору (п. 6.1. Договору).
Зазначений Договір набирає чинності з моменту підписання і діє по 31.12.2024, але у будь-якому випадку - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (п. 10.1. договору).
Сторонами разом із Договором підписано Специфікацію до Договору, якою погоджено перелік (Найменування Товару), його кількісні характеристики, ціни на кожну одиницю Товару та його Загальну вартість.
Загальна вартість Товару, що підлягає поставці відповідно до Специфікації складає 229 811,00 грн. без ПДВ.
На виконання умов договору позивачем в березні місяці 2024 було поставлено, а Товариством з обмеженою відповідальністю “ВолиньБудКомфорт», прийнято, товарно-матеріальних цінностей загальною вартістю 229 811,00 грн. без ПДВ, що підтверджується первинними документами на поставку, зокрема, накладною №4 від 08.03.2024.
Відповідно до ст.ст. 1, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999р. (з наступними змінами та доповненнями), господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після їх закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Відповідно до ч. 3 ст. 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах несе власник або уповноважений орган, який здійснює керівництво підприємством.
Суд встановив, що накладна №4 від 08.03.2024 на поставку позивачем товарно-матеріальних цінностей відповідачу підписана уповноваженими представниками сторін, скріплена відтисками печаток господарюючих суб'єктів, містить всі визначені чинним законодавством обов'язкові реквізити, в повному об'ємі відображає зміст та обсяг здійсненої сторонами на підставі останньої, згідно умов підписаного договору поставки від 08.03.2024 господарської операції.
Проте, Товариство з обмеженою відповідальністю “ВолиньБудКомфорт» взяті на себе згідно договору поставки від 08.03.2024 зобов'язання в частині проведення з позивачем належних розрахунків по оплаті поставленого товару (у порядку, строки та розмірах, визначених угодою) не виконало, їх вартість не оплатило у зв'язку з чим заборгувало постачальнику 229 811,00 грн.
Враховуючи вище викладене позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права та просить стягнути з відповідачів заборгованість в сумі 229 811,00 грн.
При цьому до розміру пред'явлених позовних вимог позивачем було включено вимоги стосовно стягнення на його користь з відповідача 115 990,22 грн. пені, 44 160,12 грн. інфляційних втрат, 12 107,58 грн. - 3% річних.
Відповідно до ст. 144 Господарського кодексу України, майнові права та майнові обов'язки суб'єктів господарювання виникають з угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.
Відповідно до ч.ч. 1. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відносини купівлі-продажу врегульовані Главою 54 ЦК України, відповідно до положень якої за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 655 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Отже, укладений сторонами договір за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За приписами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Пунктом 1 ст. 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Між сторонами виникли цивільні права та обов'язки на підставі договору від 08.03.2024. Договір предметом судового розгляду не був, недійсним в судовому порядку не визнавався.
Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з положеннями статті 193 Господарського кодексу України, статей 526, 527, Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено законом або договором, не випливає із суті зобов'язання.
Згідно із статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.
У відповідності до ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Враховуючи встановлені обставини, укладення між сторонами договору від 08.03.2024, відпуск позивачем на виконання його умов відповідачу товарів, їх отримання відповідачем та не проведення при цьому всіх належних розрахунків і платежів, суд дійшов висновку про підставність пред'явленого позивачем до відповідача позову в частині стягнення заборгованості 229 811,00 грн.
Сума заборгованості 229 811,00 грн. повністю підтверджується наявними в матеріалах справи документами, у встановленому порядку не була спростована чи заперечена відповідачем, відображається у акті звірки взаємних розрахунків станом на 27.07.2023, підписаним з позивачем, а відтак є підставною та підлягає до задоволення.
Щодо стягнення пені в сумі 115 990,22 грн. суд виходив із такого.
Відповідно до статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до частин першої та третьої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Частиною першою статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
В силу ч. 1 ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Згідно ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до статей 1 і 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Згідно ст.4 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", пеня за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань або за затримку грошових надходжень на рахунок клієнта банку - одержувача грошових коштів, яку нараховано та не сплачено на день набрання чинності цим Законом, розмір її не повинен перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховувалась пеня.
Також за статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини, передбачено, зокрема, частиною першою статті 1 Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій", частинами чотирнадцятою-шістнадцятою статті 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв", частиною другою статті 36 Закону України "Про телекомунікації".
Суд встановив, що за змістом наведених вище положень законодавства розмір пені за порушення грошових зобов'язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.
За таких обставин, оцінивши встановлену сторонами відповідальність за порушення умов договору, суд дійшов висновку, що в частині стягнення з відповідача пені слід відмовити, оскільки така відповідальність та її розмір договором від 08.03.2024 не передбачена та, окрім того, у даному випадку пеня не визначена певним законодавчим актом.
Відтак, нарахування пені позивачем здійснено безпідставно, тому в стягненні 115 990,22 грн. пені за період з 22.03.2024 по 22.12.2025 суд відмовляє.
У відповідності до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.
Позивачем заявлено до стягнення 44 160,12 грн. суми інфляційних нарахувань за період з 22.03.2024 по 30.11.2025 та 12 107,58 грн. трьох відсотків річних за період з 22.03.2024 по 23.12.2025.
Розглянувши позовні вимоги в частині стягнення сум інфляційних та процентів річних, перевіривши методику та періоди їх нарахування, суд вважає, що останні підставні, відповідають фактичним обставинам справи, є арифметично вірними, а відтак підлягають до задоволення у визначених позивачем розмірах.
Згідно ч.1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до положень статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Також, згідно з нормами статті 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Правилами статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з положеннями статті 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог частково, з покладенням судового збору на відповідача пропорційно задоволеним вимогам в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 13, 73, 74, 75, 76-80, 123, 126, 129, 231, 232, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-
вирішив:
1. Позов задоволити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “ВолиньБудКомфорт» (43000, Волинська область, м. Луцьк, вул. Сверстюка Євгена, буд. 1, офіс 306 код ЄДРПОУ 44572513) на користь Фізичної особи-підприємця Мельничука Володимира Андрійовича( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 286 078,70 грн. заборгованості в т.ч. 229 811,00 грн. заборгованості по оплаті поставленого позивачем товару, 44 160,12 грн. інфляційних втрат, 12 107,58 грн. - 3% річних, а також 3 432,93 грн. в повернення витрат по сплаті судового збору.
3. В решті позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення до Північно-західного апеляційного господарського суду.
Суддя В. М. Дем'як