24 лютого 2026 р. Справа № 902/987/25
Господарський суд Вінницької області у складі: головуючий суддя Тісецький С.С., секретар судового засідання Шарко А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду матеріали у справі
за заявою: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 )
про неплатоспроможність
Представники учасників справи судове засідання не з'явилися
В провадженні Господарського суду Вінницької області перебуває справа № 902/987/25 про неплатоспроможність ОСОБА_1 ..
Ухвалою суду від 12.11.2025 року відкрито провадження у справі № 902/987/25 про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 . Введено процедуру реструктуризації боргів боржника. Призначено керуючим реструктуризацією у справі арбітражного керуючого Волторніста С.І. Призначено попереднє засідання на 10.03.2026 року.
14.11.2025 року оприлюднено оголошення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_1 та встановлено строк подання заяв кредиторів з вимогами до боржника: протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність.
17.12.2025 року до суду від ТОВ "Фінансова компанія "Ел.Ен.Груп" через систему "Електронний суд" надійшла заява б/н від 17.12.2025 року (вх. № 01-36/1668/25) про визнання грошових вимог до боржника в розмірі 12 472,56 грн у справі № 902/987/25.
Ухвалою від 22.12.2025 року вказану заяву призначено до розгляду на 24.02.2026 року.
На визначену дату в судове засідання заявник та учасники справи не з'явились.
Натомість, 17.02.2026 року до суду від арбітражного керуючого Волторніста С.І. надійшла заява б/н від 17.02.2026 року, до якої додано повідомлення б/н та б/д про розгляд грошових вимог кредитора.
23.02.2026 року до суду від представника заявника надійшла заява б/н від 23.02.2026 року про розгляд справи за її відсутності.
Суд, розглянувши подану кредиторську заяву та дослідивши матеріали справи, встановив наступне.
За змістом кредиторської заяви та наявних матеріалів справи вбачається, що 24.06.2024 року між ТОВ "Сіроко Фінанс" (Позикодавець) та ОСОБА_1 (Позичальник) укладено договір позики № 476777, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України "Про електронну комерцію".
За цим Договором Позикодавець зобов'язується передати Позичальнику у власність грошові кошти (надалі "Позику"), на погоджений умовами Договору строк (надалі - "Строк Позики"), для придбання товарів та/або робіт та/або послуг (на задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника), шляхом їх перерахування на банківський рахунок Позичальника із використанням реквізитів електронного платіжного засобу Позичальника, а Позичальник зобов'язується повернути Позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у день закінчення Строку Позики, або достроково, та сплатити Позикодавцю плату (Проценти) від Суми Позики (п. 1.1.).
Відповідно до п.п. 2.1.-2.3, сума кредиту складає - 3 500,00 грн., строк позики/строк договору (первісний строк кредитування) - 15 днів, процентна ставка - 1,43%/день (фіксована), діє протягом строку договору, визначеного п.п. 2.2 п.2 договору; інші платежі: проценти за понадстрокове користування позикою/ залишком позики за день, % - 3 %, пеня, %/день - 3%.
Згідно п. 5.1. - 5.4, підписанням цього Договору Позичальник підтверджує, що: Позичальник ознайомився на сайті https://monto.com.ua/informaciya з повною інформацією щодо Позикодавця та його послуги, у тому числі з інформацією, що передбачена ст. 7 Закону України "Про фінансові послуги та фінансові компанії", ст. 9 Закону України "Про споживче кредитування", та нормативно-правовими актами Національного банку України.
Позичальник ознайомився на сайті https://monto.com.ua/informaciya з Офіційними правилами програми лояльності для споживачів фінансових послуг ТОВ "Сіроко Фінанс", в якій визначені умови застосування процентної ставки зі знижкою.
Позичальник до моменту підписання Договору вивчив цей Договір та Правила надання грошових коштів у позику за допомогою веб-сайту та мобільного додатку "MONTO" (на умовах повернення позики в кінці строку позики), що розміщені на сайті https://monto.com.ua/informaciya (надалі "Правила"), їх зміст, суть, об'єм зобов'язань Сторін та наслідки укладення цього Договору, йому зрозумілі.
Позичальник доручає Позикодавцю ініціювати списання коштів з відповідного банківського рахунку Позичальника із використанням реквізитів електронних платіжних засобів, що були зазначені Позичальником при отриманні/поверненні Позики, сплаті Процентів та направляти їх в рахунок виконання зобов'язань Позичальника за Договором. Позичальник розуміє та погоджується, що списання на користь Позикодавця здійснюється у розмірах платежів та в строки їх сплати, встановлені Договором/додатковими угодами, а Позикодавець розпочинає дії, направлені на реалізацію свого права вимоги за грошовими зобов'язаннями, передбаченими Договором, не пізніше дня, наступного за датою повернення (виплати) Позики, визначеною Договором.
Списання може здійснюватися необмежену кількість разів, але у розмірі фактичної заборгованості за Договором станом на дату повернення Позики.
Для реалізації положень, викладених в абзаці першому цього пункту Позичальник надає згоду на те, що Позикодавець в порядку передбаченому Законом України "Про платіжні послуги" в якості користувача фінансових платіжних послуг подає надавачу фінансових платіжних послуг платіжні інструкції для виконання дебетових переказів з рахунку Позичальника із використанням реквізитів електронних платіжних засобів, що були зазначені Позичальником при отриманні/поверненні Позики, сплаті Процентів.
Позичальник має право в односторонньому порядку припинити/відновити списання коштів на користь Позикодавця шляхом заповнення відповідної форми в особистому кабінеті Позичальника. У разі припинення Позичальником списання коштів Товариство припиняє подання платіжних інструкцій з метою виконання дебетових переказів із рахунку Позичальника.
Згідно п.18, у разі невиконання Позичальником умов цього Договору (неповернення у встановлені умовами Договору строки суми Позики), у випадку коли Сума Позики, зазначена в п. 2 Договору, не перевищує розміру однієї мінімальної заробітної плати, за користування коштами Позики понад встановлений Договором строк Позикодавець має право нараховувати пеню в розмірі, визначеному п. 2 Договору за кожен день такого понадстрокового користування, з урахуванням обмежень, встановлених Законом України "Про споживче кредитування" та іншими актами законодавства.
У разі невиконання Позичальником умов цього Договору (неповернення у встановлені умовами Договору строки суми Позики), у випадку коли Сума Позики, зазначена в п. 2 Договору, перевищує розмір однієї мінімальної заробітної плати, за користування коштами Позики понад встановлений Договором строк нараховуються проценти за понадстрокове користування Позикою (її частиною) за ставкою, визначеною п. 2 Договору за кожен день такого понадстрокового користування, з урахуванням обмежень, встановлених Законом України "Про споживче кредитування" та іншими актами законодавства.
В реквізитах сторін п.30 Договору зазначено номер електронного платіжного засобу позичальника: 414949******6387.
Отже, Кредитодавець свої зобов'язання за Кредитним договором виконав та надав Боржнику грошові кошти у розмірі 3500,00 грн., що були перераховані на платіжну картку Боржника як позичальника за Кредитним договором, на підтвердження чого кредитор до заяви додає підтвердження від ТОВ "ФК "Фінекспрес" - копію платіжної інструкції/Операції а8253909-1сdb-4е0а-845b-6dс1ееb2b91с від 24.06.2024 року.
Таким чином, враховуючи що грошові кошти за укладеним Кредитним договором були видані на платіжну картку Боржника, всі правовідносини між Боржником, Кредитором та банком-еквайром та/або платіжною організацією, регулюються Законом України "Про платіжні послуги", Постановою НБУ № 164 від 29.07.2022 "Про затвердження Положення про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів" та Постановою Правління НБУ "Про затвердження Положення про додаткові вимоги до договорів небанківських фінансових установ про надання коштів у позику (споживчий/ фінансовий кредит)" від 03.11.2021 № 113, відповідно до положень яких вбачається, що документи за операціями з використанням платіжних інструментів мають статус первинного документа та можуть бути використані під час урегулювання спірних питань.
29.10.2024 року між ТОВ "Сіроко Фінанс" (Клієнт) та ТОВ "Фінансова компанія "Ел.Ен.Груп" (Фактор) було укладено договір факторингу № 291024, відповідно до якого ТОВ "Сіроко Фінанс" відступило своє право вимоги за Кредитним договором.
Відповідно до п.1.1. Фактор передає грошові кошти (Розмір фінансування) в розпорядження Клієнта за плату у передбачений договором спосіб, а Клієнт відступає Фактору належні йому Права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги.
Згідно п.п. 2.1.1-2.3., перехід від Клієнта до Фактора Прав вимоги відбувається в наступному порядку:
Клієнт формує та надає Фактору інформацію згідно з Реєстром прав вимоги, необхідну для оцінки Заборгованостей Боржників, шляхом направлення такої інформації на електронну пошту Фактора за формою, погодженою Сторонами у відповідному додатку до цього Договору;
У випадку погодження такої інформації, Фактор формує Реєстр права вимоги та надсилає Клієнту підписаний скан такого Реєстру електронною поштою, а протягом наступного робочого дня - надсилає два (2) екземпляри підписаного Реєстру в паперовому вигляді.
Перехід від Клієнта до Фактора Прав Вимоги відбувається в день підписання Сторонами відповідного Реєстру прав вимог, після чого Фактор стає кредитором по відношенню до Боржників та набуває всіх прав щодо Боржників в обсязі та на умовах, що існували на момент такого переходу, відповідно до вимог чинного законодавства. Підписаний Сторонами та скріплений їх печатками Реєстр прав вимог в паперовому вигляді є невід'ємною частиною цього Договору та підтверджує факт переходу від Клієнта до Фактора Прав вимоги.
Протягом 30 (тридцяти) робочих днів з дня переходу Права вимоги, Клієнт зобов'язаний передати Фактору Документи щодо кожного Боржника, вказаного в Реєстрі, в електронному вигляді в погоджений Сторонами спосіб. Факт прийому-передачі Документів фіксується Сторонами шляхом підписання Акту прийому-передачі Документів за формою, погодженою Сторонами у відповідному додатку до цього Договору.
Фактор набуває права на всі суми, які він одержить від Боржника на виконання Прав вимоги, а Клієнт не відповідатиме перед Фактором, якщо одержані ним суми будуть меншими від суми, сплаченої Фактором Клієнту, та меншими від загальної суми зобов'язання Боржника. Разом з Правом вимоги до Фактора переходять всі інші права та обов'язки Клієнта за договором з Боржником. У випадку укладення Сторонами більш ніж одного Реєстру прав вимог, кожен наступний Реєстр прав вимог є самостійним Додатком, та не замінює попередній.
Згідно п.п. 4.1.1-4.4., загальна сума Прав вимоги, що відступається за відповідним Реєстром, Розмір фінансування та Одинична ціна визначаються окремо для кожного Реєстру і вказується в таких Реєстрах.
Фактор сплачує Клієнту 100 % Розміру фінансування, протягом 2 (двох) робочих днів, шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на рахунок Клієнта.
За передачу Фактором грошових коштів у вигляді Розміру фінансування, Клієнт сплачує Фактору плату в розмірі 100 грн. (сто гривень, 00 коп.), протягом 2 (двох) робочих днів з дня отримання Розміру фінансування, шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на рахунок Фактора.
Датою виконання Фактором грошового зобов'язання, Сторони визначають дату зарахування Розміру фінансування за відповідним Реєстром на рахунок Клієнта.
Договір вступає в силу з дня його підписання уповноваженими представниками Сторін, скріплення їх печатками і діє до 31 грудня 2025 року, а в частині виконання зобов'язань, до повного виконання Сторонами зазначених зобов'язань (п. 10.1).
На підтвердження факту набуття прав вимоги за Кредитним договором, Кредитором додано до заяви про грошові вимоги до Боржника: копія Договору факторингу з додатками; копія Акту прийому-передачі Реєстру прав вимог; копія платіжної інструкції щодо оплати за Договором факторингу; витяг з Реєстру прав вимог 30/10/24 від 30.10.2024 року до Договору факторингу № 29102024 від 29 жовтня 2024 року.
Таким чином, на підставі Витягу з Реєстру прав вимог №30/10/24 від 30.10.2024 року до Договору факторингу № 29102024 від 29 жовтня 2024 року, Кредитор набув право грошової вимоги до Боржника в загальній сумі 11 248,20 грн., а саме: 3 500,00 грн сума заборгованості за тілом, 748,20 грн - простроченої заборгованості по процентам за користування, 7 000,00 грн - сума заборгованості за пенею.
Всупереч умовам кредитного договору, Боржник не виконав своїх зобов'язань. Після відступлення права грошової вимоги, Боржником не здійснено жодного платежу щодо погашення існуючої заборгованості ні на рахунки кредитодавця, як первісного кредитора, ні на рахунки Кредитора по справі що розглядається.
Також заявником відповідно до положень ст. 625 ЦК України нараховано до визнання інфляційні витрати Кредитора, який набув право вимоги до Боржника за кредитними договорами, що зазначені у цій заяві, та складають 1 224,36 грн., розраховані за наступним розрахунком: 11 248/20 х 1/10885 - 11 248/20 = 1 224,36 грн.
У заяві також наведено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат Кредитора, що загалом становить 8 844,80 грн. та складає: витрати, які Кредитор поніс у вигляді суми судового збору за подання заяви про грошові вимоги кредитора до боржника у розмірі 4 844,80 грн.; витрат, які Кредитор очікує понести у зв'язку із розглядом цієї справи, що становить суму на професійну правничу допомогу, яка згідно умов Договору про надання правової допомоги становить 4 000 грн. (сума заявлених витрат на професійну правничу допомогу деталізована згідно Акту прийому - передачі наданих послуг до Договору про надання правової допомоги.
На підставі викладеного, заявник просить суд: визнати грошові вимоги до боржника в розмірі 12 472,56 грн., з яких:
3 500,00 грн - заборгованість за тілом кредиту,
748,20 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом (за період з 24.06.2024 року по 08.07.2024 року),
7 000,00 грн - пеня (за період з 10.07.2024 року по 14.09.2024 року),
1 224,36 грн - інфляційні втрати;
а також 8 844,80 грн судових витрат, з яких: 4 844,80 грн - судовий збір та 4 000,00 грн - витрати на професійну правничу допомогу.
Арбітражний керуючий Волторніст С.І. у повідомленні б/н та б/д про розгляд грошових вимог кредитора, зазначив, що вимоги кредитора підлягають визнанню та включенню до реєстру вимог кредиторів в наступних чергах:
сума заборгованості за основною сумою боргу та заборгованість за відсотками за користування кредитом у розмірі 4 248,20 - підлягають включенню до II Черги вимог кредиторів,
сума збитків від інфляції у розмірі 1 224,36 - підлягають включенню до ІІ Черги вимог кредиторів,
сума витрат на правничу допомогу у розмірі 4 000,00 - підлягає включенню до ІІ Черги вимог кредиторів,
сума заборгованості за пенею у розмірі 7 000,00 - підлягає включенню до III Черги вимог кредиторів,
сума сплаченого судового збору за подання заяви з грошовими вимогами у розмірі 4 844,80 грн., підлягає включенню до реєстру вимог кредиторів - позачергово.
З врахуванням встановлених обставин, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 3 ГПК України, судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Кодексу України з процедур банкрутства, Закону України "Про міжнародне приватне право", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
За змістом ч. 3 ст. 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
В силу ч. 1, ч. 2 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За змістом ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частина 1 ст. 2 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) передбачає, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України. Застосування положень Господарського процесуального кодексу України та інших законодавчих актів України здійснюється з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 113 КУзПБ, провадження у справах про неплатоспроможність боржника - фізичної особи, фізичної особи - підприємця здійснюється в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб, з урахуванням особливостей, встановлених цією Книгою.
За змістом ст. 1 КУзПБ, грошове зобов'язання (борг) - зобов'язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України.
Кредитор - юридична або фізична особа, а також контролюючий орган, уповноважений відповідно до Податкового кодексу України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у межах своїх повноважень, та інші державні органи, які мають вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, а також адміністратор за випуском облігацій, який відповідно до Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки" діє в інтересах власників облігацій, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника.
Частина 1 ст. 122 КУзПБ передбачає, що подання кредиторами грошових вимог до боржника та їх розгляд керуючим реструктуризацією здійснюються в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб.
Згідно ч. 1 ст. 45 КУзПБ, конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.
Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.
Як вказувалось вище, 14.11.2025 року оприлюднено оголошення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_1 та встановлено строк подання заяв кредиторів з вимогами до боржника: протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність.
Відповідно до матеріалів справи, заява ТОВ "Фінансова компанія "Ел.Ен.Груп" б/н від 17.12.2025 року (вх. № 01-36/1668/25), надійшла до суду 17.12.2025 року (сформована в системі "Електронний суд" - 17.12.2025), тобто поза межами визначеного ч. 1 ст. 45 КУзПБ строку на подання заяв з грошовими вимогами до боржника.
Частиною 4 ст. 236 ГПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
За змістом постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 31.07.2024 року у cправі № 910/1246/21, заявник сам визначає докази, які, на його думку, підтверджують заявлені вимоги; проте, обов'язок надання правового аналізу поданих кредиторських вимог, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог, покладений на господарський суд, який здійснює розгляд справи про банкрутство. Під час розгляду заявлених грошових вимог суд користується правами та повноваженнями, наданими йому процесуальним законом; суд самостійно розглядає кожну заявлену грошову вимогу, перевіряє її відповідність чинному законодавству та за результатами такого розгляду визнає або відхиляє частково чи повністю грошові вимоги кредитора (постанова від 26.02.2019 у справі № 908/710/18);
- на стадії звернення кредиторів з вимогами до боржника та розгляду зазначених вимог судом принципи змагальності та диспозитивності у справі про банкрутство проявляються у наданні заявником відповідних документів на підтвердження своїх кредиторських вимог та заперечень боржника та інших кредиторів проти них (постанова від 23.04.2019 у справі №910/21939/15);
- покладення обов'язку доказування обґрунтованості відповідними доказами своїх вимог до боржника саме на кредитора не позбавляє його права на власний розсуд подавати суду ті чи інші докази, що дозволяє суду застосовувати принцип диспозитивності господарського судочинства та приймати рішення про визнання чи відмову у визнанні вимог кредитора, виходячи з тієї сукупності доказів, яка надана кредитором-заявником грошових вимог. Законодавцем у справах про банкрутство обов'язок доказування обґрунтованості вимог кредитора певними доказами покладено на заявника грошових вимог, а предметом спору в даному випадку є вирішення питання про належне документальне підтвердження цих вимог кредитором-заявником. У випадку ненадання заявником-кредитором сукупності необхідних документів на обґрунтування своїх вимог, суд у справі про банкрутство відмовляє у визнанні таких вимог та включенні їх до реєстру вимог кредиторів. Надані кредитором докази мають відповідати засадам належності (стаття 76 ГПК України), допустимості (стаття 77 ГПК України), достовірності (стаття 78 ГПК України) та вірогідності (стаття 79 ГПК України). Комплексне дослідження доказів на предмет їх відповідності законодавчо встановленим вимогам є сутністю суддівського розсуду на стадії встановлення обсягу кредиторських вимог у справі про банкрутство. У випадку ненадання заявником-кредитором сукупності необхідних документів на обґрунтування своїх вимог, суд у справі про банкрутство відмовляє у визнанні таких вимог та включенні їх до реєстру вимог кредиторів (постанова від 27.08.2020 у справі № 911/2498/18, від 01.03.2023 у справі №902/221/22);
- розглядаючи кредиторські вимоги, суд в силу норм статей 45 - 47 КУзПБ має належним чином дослідити сукупність поданих заявником доказів (договори, накладні, акти, судові рішення, якими вирішено відповідний спір тощо), перевірити їх, надати оцінку наявним у них невідповідностям (за їх наявності), та аргументам, запереченням щодо цих вимог з урахуванням чого з'ясувати чи є відповідні докази підставою для виникнення у боржника грошового зобов'язання (постанова від 21.10.2021 у справі № 913/479/18).
- використання формального підходу при розгляді заяви з кредиторськими вимогами та визнання кредиторських вимог без надання правового аналізу поданій заяві з кредиторськими вимогами, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог створює загрозу визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника. Наведене порушує права кредиторів у справі про банкрутство з обґрунтованими грошовими вимогами. Для унеможливлення загрози визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника, суду слід розглядати заяви з кредиторськими вимогами з застосуванням засад змагальності сторін у справі про банкрутство у поєднанні з детальною перевіркою підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, розміру та моменту виникнення. У разі виникнення обґрунтованих сумнівів сторін у справі про банкрутство щодо обґрунтованості кредиторських вимог, на заявника кредиторських вимог покладається обов'язок підвищеного стандарту доказування задля забезпечення перевірки господарським судом підстав виникнення таких грошових вимог, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог (постанова від 07.08.2019 у справі № 922/1014/18).
Розглядаючи кредиторські вимоги, суд має належним чином дослідити сукупність поданих заявником доказів (договори, накладні, акти, судові рішення, якими вирішено відповідний спір тощо), перевірити їх, надати оцінку наявним у них невідповідностям (за їх наявності), та аргументам, запереченням щодо цих вимог з урахуванням чого з'ясувати чи є відповідні докази підставою для виникнення у боржника грошового зобов'язання (див.висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 10.02.2020 у справі №909/146/19, від 27.02.2020 у справі № 918/99/19, від 29.03.2021 у справі № 913/479/18, постанова Верховного Суду у складі суддів палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 15.03.2023 у справі № 904/10560/17).
У справі про банкрутство господарський суд не розглядає по суті спори стосовно заявлених до боржника грошових вимог, а лише встановлює наявність або відсутність відповідного грошового зобов'язання боржника шляхом дослідження первинних документів (договорів, накладних, актів тощо) та (або) рішення юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення відповідного спору (постанови Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 908/710/18, від 15.10.2019 у справі № 908/2189/17).
Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно ч. 1 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
За змістом ч. 1, ч. 2 ст. 640 ЦК України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Частиною 1 ст. 641 ЦК України передбачено, що пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору.
Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Пропозицією укласти договір є, зокрема, документи (інформація), розміщені у відкритому доступі в мережі Інтернет, які містять істотні умови договору і пропозицію укласти договір на зазначених умовах з кожним, хто звернеться, незалежно від наявності в таких документах (інформації) електронного підпису.
Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 642 ЦК України, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.
Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
За змістом п. 6, п. 12 ч. 1 ст. 3 Закону України "Про електронну комерцію", у цьому Законі нижченаведені терміни вживаються в такому значенні : електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору; одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
Відповідно до ч. ч. 1, 3, 4, 6, 7, 8, 11, 12, 13 ст. 11 Закону України "Про електронну комерцію", пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) або електронний договір повинні містити інформацію щодо можливості отримання стороною такої пропозиції або договору у формі, що унеможливлює зміну змісту.
Якщо покупець (споживач, замовник) укладає електронний договір шляхом розміщення замовлення за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, продавець (виконавець, постачальник) зобов'язаний оперативно підтвердити отримання такого замовлення.
Замовлення або підтвердження розміщення замовлення вважається отриманим у момент, коли сторона електронного договору отримала доступ до нього.
У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Інформаційна система суб'єкта електронної комерції, який пропонує укласти електронний договір, має передбачати технічну можливість особи, якій адресована така пропозиція, змінювати зміст наданої інформації до моменту прийняття пропозиції.
Покупець (замовник, споживач) повинен отримати підтвердження вчинення електронного правочину у формі електронного документа, квитанції, товарного чи касового чека, квитка, талона або іншого документа у момент вчинення правочину або у момент виконання продавцем обов'язку передати покупцеві товар.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Електронні документи (повідомлення), пов'язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.
Докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно із статтею 64 Цивільного процесуального кодексу України, статтею 36 Господарського процесуального кодексу України та статтею 79 Кодексу адміністративного судочинства України.
За змістом ст. 12 Закону України "Про електронну комерцію", якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно ст. 5 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа.
Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством.
Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму.
Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.
Частиною 1 ст. 6 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" передбачено, що для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис.
Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги".
Згідно п. 11, п. 15 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", у цьому Законі терміни вживаються в такому значенні: електронна ідентифікація - процес використання ідентифікаційних даних особи в електронній формі, які однозначно визначають фізичну, юридичну особу або уповноваженого представника юридичної особи; електронний підпис - електронні дані, що додаються до інших електронних даних або логічно з ними пов'язуються і використовуються підписувачем як підпис.
Відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про споживче кредитування", договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов'язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором.
Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 9 Закону України "Про споживче кредитування", Кредитодавець розміщує на своєму офіційному веб-сайті інформацію, необхідну для отримання споживчого кредиту споживачем. Така інформація повинна містити наявні та можливі схеми кредитування у кредитодавця.
Споживач перед укладенням договору про споживчий кредит має самостійно ознайомитися з такою інформацією для прийняття усвідомленого рішення.
До укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту.
Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у Додатку 1 до цього Закону, у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг", а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про електронну комерцію") із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з частиною третьою цієї статті.
Забороняється обмежувати споживача в часі для ознайомлення з інформацією, зазначеною у паспорті споживчого кредиту.
За змістом ч. 1 ст. 13 Закону України "Про споживче кредитування", договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та/або супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг", а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про електронну комерцію"). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами.
Примірник договору про споживчий кредит, укладеного у вигляді електронного документа та додатки до нього надаються споживачу у спосіб, що дозволяє встановити особу, яка отримала примірник договору та додатків до нього, зокрема шляхом направлення на електронну адресу або іншим шляхом з використанням контактних даних, зазначених споживачем під час укладення договору про споживчий кредит.
Обов'язок доведення того, що один з оригіналів договору (змін до договору) був переданий споживачу, покладається на кредитодавця.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 14 Закону України "Про споживче кредитування", договір про споживчий кредит укладається в порядку, визначеному цивільним законодавством України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Визначення кредитодавцем можливості укладення договору про споживчий кредит здійснюється на підставі відповідного запиту (заяви) споживача, у тому числі з використанням засобів дистанційного зв'язку, та оцінки кредитоспроможності споживача.
Кредитодавцю забороняється встановлювати плату за розгляд запиту (заяви) про укладення договору про споживчий кредит.
Згідно ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Отже, зважаючи на викладене вище, суд, надавши оцінку описаному вище договору позики № 476777 від 24.06.2024 року, боржником підписано вказаний кредитний договір електронним підписом, створеним за допомогою одноразового ідентифікатора Ag864k, дійшов висновку, що останній за своєю правовою природою та викладеними у ньому умовами є кредитним договором, який укладено у відповідності, зокрема, до ЗУ "Про електронну комерцію".
При цьому, на підтвердження перерахування боржнику коштів в розмірі 3 500,00 грн., до заяви додано підтвердження ТОВ "ФК "Фінекспрес" - копію платіжної інструкції/Операції а8253909-1сdb-4е0а-845b-6dс1ееb2b91с від 24.06.2024 року.
Відповідно до п. 53 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про платіжні послуги", переказ коштів без відкриття рахунку - платіжна послуга, що надається платнику з метою переказу коштів у готівковій чи безготівковій формі отримувачу або надавачу платіжних послуг, який діє від імені отримувача, під час якої надавач цієї послуги не використовує відкритий у нього рахунок платника та/або отримувача.
Згідно п. 10 Положення про додаткові вимоги до договорів небанківських фінансових установ про надання коштів у позику (споживчий, фінансовий кредит), затвердженого Постановою Правління Національного банку України 03.11.2021 № 113, договори, умови яких передбачають безготівкове перерахування кредитодавцем коштів у рахунок кредиту на рахунок споживача, включаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача, з урахуванням вимог пункту 9 розділу II цього Положення повинні містити номер такого рахунку споживача за стандартом IBAN, сформований відповідно до вимог нормативно-правових актів Національного банку України з питань запровадження міжнародного номера рахунку, та/або номер такого особистого електронного платіжного засобу споживача у форматі ХХХХ ХХ******ХХХХ (перші шість знаків і останні чотири знаки номера електронного платіжного засобу).
Отже, зважаючи на описані вище обставини, матеріалами справи, зокрема, підтверджується укладення між ТОВ "Сіроко Фінанс" та ОСОБА_1 договору позики № 476777 від 24.06.2024 року, та надання Товариством кредиту згідно цього договору Позичальнику в сумі 3 500,00 грн.
Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Приписами ст. 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За змістом ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ч. 1 ст. 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Приписами ч. 1 ст. 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Стаття 629 ЦК України визначає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
За змістом постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09.04.2024 року, на підтвердження набуття своїх прав за правочином, новий кредитор має подати відповідні первинні документи, що засвідчують дійсність переданої вимоги та їх розмір, зокрема, відповідні кредитні та забезпечувальні договори, також платіжні документи (подібна правова позиція наводилася Касаційним господарським судом, зокрема, у постановах від 19.09.2023 у справі № 910/14130/16, від 30.11.2023 у справі № 916/3711/20).
Отже, враховуючи викладене, суд, надавши оцінку наявним у справі доказам, дійшов висновку, що Заявник - ТОВ "Фінансова компанія "Ел.Ен.Груп" набуло права вимоги до Боржника - ОСОБА_1 щодо заборгованості, яка виникла на підставі договору позики № 476777 від 24.06.2024 року.
При цьому, згідно доданого до заяви розрахунку заборгованості, розмір заборгованості боржника перед кредитором за договором позики № 476777 від 24.06.2024 року становить 3 500,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту, а також 748,20 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом (за період з 24.06.2024 року по 08.07.2024 року)
Водночас, суд зауважує, що нарахування відсотків здійснено до моменту відкриття провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_1 (ухвала від 12.11.2025 року).
Водночас, судом встановлено, що станом момент розгляду поданої кредиторської заяви, доказів щодо спростування або ж погашення Боржником заборгованості перед ТОВ "Фінансова компанія "Ел.Ен.Груп" за договором позики № 476777 від 24.06.2024 року, до суду не надано.
Отже, зважаючи на викладене, суд перевіривши згаданий вище розрахунок заборгованості боржника перед ТОВ "Фінансова компанія "Ел.Ен.Груп", дійшов висновку, що заявлені до визнання заявником кредиторські вимоги до боржника за договором позики № 476777 від 24.06.2024 року у розмірі 4 248,20 грн. (3 500,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту та 748,20 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом) є конкурсними, відповідають умовам даного кредитного договору та наявним у справі доказам, а тому є правомірними та підлягають визнанню в цій частині.
Щодо заяви в частині визнання вимог до боржника в розмірі 7 000,00 грн - пені та 1 224,36 грн - інфляційних втрат, суд зауважує наступне.
Так, згідно п.п. 2.3 договору, сторони обумовили розмір пені, який становить - 3%/день.
Згідно п. 18 договору, у разі невиконання Позичальником умов цього Договору (неповернення у встановлені умовами Договору строки суми Позики), у випадку коли Сума Позики, зазначена в п. 2 Договору, не перевищує розміру однієї мінімальної заробітної плати, за користування коштами Позики понад встановлений Договором строк Позикодавець має право нараховувати пеню в розмірі, визначеному п. 2 Договору за кожен день такого понадстрокового користування, з урахуванням обмежень, встановлених Законом України "Про споживче кредитування" та іншими актами законодавства.
У разі невиконання Позичальником умов цього Договору (неповернення у встановлені умовами Договору строки суми Позики), у випадку коли Сума Позики, зазначена в п. 2 Договору, перевищує розмір однієї мінімальної заробітної плати, за користування коштами Позики понад встановлений Договором строк нараховуються проценти за понадстрокове користування Позикою (її частиною) за ставкою, визначеною п. 2 Договору за кожен день такого понадстрокового користування, з урахуванням обмежень, встановлених Законом України "Про споживче кредитування" та іншими актами законодавства.
Водночас, суд, перевіривши розрахунок заборгованості в частині пені на суму 7000,00 грн, встановив, що її нарахування є арифметично вірним та здійсненим відповідно до наведених вище умов договору позики № 476777 від 24.06.2024 року.
Також, за змістом кредиторської заяви, заявником пред'явлено до визнання вимоги в розмірі 1 224,36 грн - інфляційних втрат, нарахованих згідно ст. 625 ЦК України.
При цьому, суд зауважує, що Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року введено воєнний стан строком на 30 діб, який у подальшому неодноразово продовжувався та триває дотепер.
Як вбачається із розрахунку заборгованості за договором позики № 476777 від 24.06.2024 року, заявником нараховано 7 000,00 грн - пені за період з 10.07.2024 року по 14.09.2024 року, тобто у період дії воєнного стану в Україні.
Суд, зважає на те, що згідно приписів ч. 1 ст. 2 КУзПБ, провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.
Частиною 1 ст. 4 Закону України "Про споживче кредитування" передбачено, що законодавство про споживче кредитування в Україні ґрунтується на Конституції України і складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів щодо надання послуг споживачам.
Відповідно до абз. 1 ч. 2 ст. 4 ЦК України, основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України.
Отже, Цивільний кодекс має вищу юридичну силу та є базовим законом, який регулює кредитні правовідносини загалом, тоді як Закон України "Про споживче кредитування" є спеціальним нормативно-правовим актом, що уточнює деталі для окремих видів кредитів. Перевага ЦК України полягає в тому, що він визначає фундаментальні принципи (зобов'язання, договори, наслідки прострочення), а спеціальні закони застосовуються в частині, що не суперечить ЦК України.
Тобто, основним регулятором договірних відносин є саме ЦК України, що також вбачається згідно аналізу висновків постанови Верховного Суду від 10.10.2018 у справі №362/2159/15-ц.
Згідно ч. 4 ст. 14 ЦК України, особа може бути звільнена від цивільного обов'язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.
За змістом ч. 1, ч. 2 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 551 ЦК України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.
Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Водночас, відповідно до п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Отже, до спірних правовідносин, які виникли після 24 лютого 2022 року у зв'язку із невиконанням боржником грошових зобов'язань, що випливають із кредитних договорів, підлягають застосуванню норми п. 18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України (правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12.02.2025 у справі №758/5318/23), які превалюють над однопредметними нормами інших нормативно-правових актів, які мають юридичну силу закону України, оскільки, ЦК України є основним актом цивільного законодавства (рішення Конституційного Суду України від 13.03.2012 у справі № 5-рп/2012).
Також, згідно постанови Верховного Суду від 21.01.2025 року у справі № 751/3052/23, тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов'язань. Така особливість проявляється:
(1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування;
(2) в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит;
(3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною 2 статті 625 ЦК України, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Касаційний суд вже робив висновки щодо застосування пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до зобов'язань, які виникли на підставі окремих договорів. Зокрема, вказувалося, що: на кредитний договір розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (див. постанову Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року в справі № 706/68/23 (провадження № 61-8279св23).
Суд звертає увагу на те, що умовами п. 18 договору позики, передбачено обов'язок позичальника сплатити пеню у визначеному розмірі у випадку невиконання умов договору, в т.р. щодо неповернення суми позики, тобто у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за цим договором.
Крім цього, Позичальник - ОСОБА_1 , яка отримала кредитні кошти за договором позики № 476777 від 24.06.2024 року, є позичальником у правовідносинах з ТОВ "Сіроко Фінанс", яке в подальшому передало право вимоги ТОВ "Фінансова компанія "Ел.Ен.Груп", а тому відповідно до правовідносин сторін за цим договором підлягають застосуванню норми пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК щодо звільнення ОСОБА_1 як позичальника від відповідальності за прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) зобов'язань за вказаним договором, згідно якого Позичальнику було надано кредит ТОВ "Сіроко Фінанс".
За викладених обставин, з аналізу положень пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України та статті 1054 ЦК України, суд дійшов висновку, що на укладений між ТОВ "Сіроко Фінанс" та Боржником договір позики № 476777 від 24.06.2024 року, розповсюджується дія пункту 18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України, а відтак Позичальник ( ОСОБА_1 ) звільняється від обов'язку сплати на користь кредитора пені у розмірі 7 000,00 грн. та інфляційних втрат, нарахованих згідно ст. 625 ЦК України в розмірі 1 224,36 грн.
Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що нараховані заявником та заявлені до визнання 7 000,00 грн - пені та 1 224,36 грн інфляційних втрат, підлягають списанню кредитодавцем, а тому визнанню не підлягають.
Згідно ч.ч. 2, 4 ст. 133 КУ з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу, а також витрати на проведення аукціону), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
Вимоги кредиторів, включені до реєстру вимог кредиторів, задовольняються у такій черговості: 1) у першу чергу задовольняються вимоги до боржника щодо сплати аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; 2) у другу чергу задовольняються вимоги щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) та проводяться розрахунки з іншими кредиторами; 3) у третю чергу сплачуються неустойки (штраф, пеня), внесені до реєстру вимог кредиторів.
Згідно ч.ч. 1,4,6 ст. 45 КУзПБ, конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство. Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.
Для кредиторів, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, усі дії, вчинені у судовому процесі, є обов'язковими так само, як вони є обов'язковими для кредиторів, вимоги яких були заявлені протягом встановленого строку.
Вимоги кредиторів, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, задовольняються в порядку черговості, встановленої цим Кодексом.
Кредитори, вимоги яких заявлені після завершення строку, визначеного частиною першою цієї статті, є конкурсними, однак не мають права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів.
Вимоги кредиторів, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, розглядаються господарським судом у порядку черговості їх отримання у судовому засіданні, яке проводиться після попереднього засідання господарського суду.
За результатами розгляду зазначених заяв господарський суд постановляє ухвалу про визнання чи відхилення (повністю або частково) вимог таких кредиторів.
Ухвала господарського суду набирає законної сили негайно після її оголошення, може бути оскаржена у встановленому цим Кодексом порядку та є підставою для внесення відомостей про таких кредиторів до реєстру вимог кредиторів.
Враховуючи викладене, за наслідками розгляду вищевказаної заяви, суд дійшов висновку, що заява ТОВ "Фінансова компанія "Ел.Ен.Груп" б/н від 17.12.2025 року (вх. № 01-36/1668/25) про визнання грошових вимог до боржника у справі № 902/987/25, підлягає частковому задоволенню, а вимоги в розмірі 4 248,20 грн. (3 500,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту та 748,20 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом) визнанню, з віднесенням їх до реєстру вимог кредиторів згідно положень ст. 133 КУ з процедур банкрутства.
В решті вимог, в розмірі 8 224,36 грн. (7 000,00 грн - пені та 1 224,36 грн інфляційних втрат), вказана кредиторська заява задоволенню не підлягає, з підстав наведених вище.
Крім того, визнанню підлягають вимоги в розмірі 4 844,80 грн - судового збору, сплаченого за подання кредиторської заяви з урахуванням ч. 3 ст. 4 ЗУ "Про судовий збір" (6 056,00 х 0,8 = 4 844,80), підлягають відшкодуванню позачергово до задоволення вимог кредиторів.
Також, визнанню підлягають вимоги в розмірі 4 000,00 грн - витрат на правову допомогу, з огляду на наступне.
Відповідно до п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України, основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Приписами ч. 1, ч. 2 ст. 16 ГПК України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Згідно ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22.10.2020 року у справі № 904/4387/19, викладені такі правові висновки.
Системний аналіз норм статті 123 ГПК України, статті 64 КУзПБ свідчить, що витрати, пов'язані з провадженням у справі про банкрутство в господарському суді не є у розумінні статті 1 КУзПБ зобов'язанням боржника перед кредитором, а є витратами понесеними в процесі розгляду грошових вимог кредитора, які мають спеціальний порядок відшкодування, передбачений нормами ГПК України та не можуть бути стягнуті окремо від цього провадження. Тому такі витрати не відносяться до поточних вимог у справі та відносяться згідно із пунктом 1 частини першої статті 64 КУзПБ до першої черги задоволення вимог кредиторів.
Відповідно до абз. 1 ч. 8 ст. 129 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Згідно п. 4 ч. 1 ст. 1 ЗУ "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", договір про надання правничої допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
За змістом ч.ч. 1, 2, 3 ст. 30 ЗУ "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до додаткової постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.10.2024 року у справі № 911/1041/19(910/4281/23), визначаючи суму відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.
Ті ж самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з практикою ЄСПЛ заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України"). У рішенні ЄСПЛ "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 07 липня 2021 року у справі № 910/12876/19 зазначила, зокрема, що нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову з урахуванням складності та значення справи для сторін.
Витрати на професійну правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені; відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Вказане узгоджується з висновком викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16.
Виходячи із системного аналізу законодавства, надання адвокатом правової допомоги та факт оплати таких послуг може підтверджуватися різними доказами, зокрема, наступними: договір про надання правової допомоги; розрахунок наданих послуг; детальний опис виконаних доручень клієнта; акт прийому-передачі виконаних робіт; платіжні доручення, квитанції або касові чеки на підтвердження фактично понесених витрат клієнтом; інші документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги.
Саме наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для відшкодування таких витрат.
Судом встановлено, що заявником в обґрунтування понесених витрат на правову допомогу в розмірі 4 000,00 грн, долучені до заяви, зокрема, копії таких документів:
- договору про надання правової допомоги № 18092025 від 18.09.2025 року, укладеного між ТОВ "Фінансова компанія "Ел.Ен.Груп" та адвокатом Сабурою С.О.;
- додатку №7 від 15.12.2025 року до договору правової допомоги № 18092025 від 18.09.2025 року;
- акту прийому-передачі наданих послуг від 15.12.2025 року до договору правової допомоги № 18092025 від 18.09.2025 року, згідно якого перелік наданих послуг та опис наступний:
правовий аналіз та обробка інформації та документів, наданих Клієнтом з ціллю підготовки заяв до Господарського суду з вивченням судової практики;
складання заяв про кредиторські вимоги до боржників;
надання консультацій Клієнту, пов'язаних із підготовкою та подачею заяв до Господарського суду:
зокрема, щодо ОСОБА_1, вартість послуг - 4 000,00 грн., витрачений час - 4 години.
Сторони підтверджують, що не мають претензій одна до одної.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду по справі №908/2702/21 від 12.01.2023 викладено висновок, що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд може з власної ініціативи застосовувати критерії, що визначені у частинах п'ятій-сьомій статті 129 ГПК України.
Так, за приписами ч.5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Враховуючи зміст норм статей 2, 11, 15 ГПК України питання про співмірність заявлених до визнання витрат на професійну правничу допомогу має вирішуватись із застосуванням критеріїв пропорційності та розумності, керуючись принципом верховенства права.
Також суд звертає увагу на те, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 ГПК України).
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
Крім того, суд зазначає, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 Цивільного кодексу України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.
Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у своїй додатковій постанові від 19.07.2021 у справі № 910/16803/19.
Суд зазначає, що заявлений кредитором розмір судових витрат на правничу допомогу доведений, документально обґрунтований та відповідає критерію розумної необхідності таких витрат, а боржником не було подано до суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження неспівмірності витрат на професійну правничу допомогу у заявленому розмірі.
Дослідивши подані заявником докази на підтвердження понесення витрат на правову допомогу, враховуючи характер спору у даній справі, ступінь її складності, обсяг матеріалів у справі, керуючись принципами справедливості та верховенства права, суд вважає розмір таких витрат співмірним до заявлених вимог, а тому визнається судом обґрунтованим на суму 4 000,00 грн.
Керуючись ст.ст. 1, 2, 9 (ч. 4), 45, 113, 133 КУ з процедур банкрутства, ст.ст. 2, 3, 13, 18, 42, 73, 74, 76-79, 86, 232-236, 242, 326 ГПК України, суд -
1. Задоволити заяву ТОВ "Фінансова компанія "Ел.Ен.Груп" б/н від 17.12.2025 року (вх. № 01-36/1668/25) про визнання грошових вимог до боржника у справі № 902/987/25, частково.
2. Визнати грошові вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Ел. Ен. Груп" (вул. Михайла Грушевського, 10, м. Київ, 01001; код ЄДРПОУ 41240530) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) в розмірі 4 248,20 грн. (друга черга задоволення); а також 4 844,80 грн - витрат на сплату судового збору за подання кредиторської заяви (підлягають відшкодуванню позачергово до задоволення вимог кредиторів) та 4 000,00 грн. витрат на правничу допомогу, в зв'язку з поданням заяви про визнання кредитором у справі №902/987/25 (підлягають відшкодуванню позачергово до задоволення вимог кредиторів).
3. В решті вимог заяви ТОВ "Фінансова компанія "Ел.Ен.Груп" б/н від 17.12.2025 року (вх. № 01-36/1668/25) про визнання грошових вимог до боржника у справі № 902/987/25, в розмірі 8 224,36 грн., відмовити.
4. Арбітражному керуючому Волторністу С.І. внести відповідні кредиторські вимоги до реєстру вимог кредиторів Боржника по справі №902/987/25.
5. Копію ухвали надіслати учасникам справи до електронних кабінетів ЄСІТС та на електронні адреси: ОСОБА_1 - ІНФОРМАЦІЯ_1 ; представнику ОСОБА_1 , адвокату Гарманчук О.Р. - ІНФОРМАЦІЯ_2 ; арбітражному керуючому Волторністу С.І. - ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ; ТОВ "Фінансова компанія "Ел.Ен.Груп" - el.en.fkgroup@gmail.com, представнику ТОВ "Фінансова компанія "Ел.Ен.Груп", адвокату Сабурі С.О. - ІНФОРМАЦІЯ_5
Згідно ч. 6 ст. 45 КУ з процедур банкрутства, ухвала господарського суду набирає законної сили негайно після її оголошення.
Ухвала може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції в порядку та строки, встановлені статтями 254-257 ГПК України.
Суддя Тісецький С.С.
Віддрук. прим.:
1 - до справи.