ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
24 лютого 2026 року Справа № 918/1098/25
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Розізнана І.В., суддя Миханюк М.В. , суддя Крейбух О.Г.
секретар судового засідання Дика А.І.
за участю представників сторін:
ТОВ "Торговельно-виробнича фірма "Дімол" - Свирид М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАВІ Плюс" на ухвалу Господарського суду Рівненської області від 22.12.25 у справі №918/1098/25 (суддя Політика Н.А.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговельно-виробнича фірма "Дімол"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАВІ Плюс"
про стягнення коштів у сумі 13 328 612 грн. 40 коп.
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 22.12.25 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговельно-виробнича фірма "Дімол" від 19.12.2025 року про забезпечення позову у справі № 918/1098/25 задоволено. Вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно, а саме, на склад та адмінбудівлі, що знаходяться за адресою: м. Рівне, вул. М. Старицького, 50 А, власником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "ТАВІ Плюс" (33024, м. Рівне, вул. Михайла Старицького, буд. 50А, код ЄДРПОУ 30207920) в межах суми 13 328 612 грн 40 коп.
Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "ТАВІ Плюс", 01.01.2026 через систему "Електронний суд", звернулось до апеляційного суду з апеляційною скаргою (вх.10/26 від 02.01.2026), в якій просить: скасувати ухвалу Господарського суду Рівненської області від 22.12.2025 у справі №918/1098/25 про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАВІ Плюс".
Листом Північно-західного апеляційного господарського суду № 918/1098/25/39/26 від 05 січня 2026 р витребувано матеріали справи у Господарського суду Рівненської області. 13.01.26 від суду першої інстанції до суду апеляційної інстанції надійшли матеріали справи.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 19.01.2026 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАВІ Плюс" (вх.10/26 від 02.01.2026) на ухвалу Господарського суду Рівненської області від 22.12.25р. у справі №918/1098/25 - залишено без руху та надано апелянту 10-денний строк з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху для усунення встановлених при поданні апеляційної скарги недоліків.
28.01.2026 через підсистему "Електронний Суд" від Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАВІ Плюс" надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги на виконання вимог ухвали суду від 19.01.2026.
У зв'язку із тимчасовою непрацездатністю головуючого судді Юрчука М.І. у період з 26.01.2026 по 04.02.2026, проведено повторний авторозподіл судової справи № 918/1098/25, протоколом повторного автоматизованого розподілу між суддями від 28.01.2026 визначено для розгляду справи колегію суддів у складі: головуючий суддя Розізнана І.В., суддя Крейбух О.Г., Миханюк М.В..
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 02.02.26 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАВІ Плюс" на ухвалу Господарського суду Рівненської області від 22.12.25р. у справі №918/1098/25. Розгляд апеляційної скарги призначено на 24.02.2026 р. об 14:30 год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33601, м. Рівне, вул. Яворницького, 59, у залі судових засідань №1. Запропоновано позивачу у строк до 17.02.2026 надіслати до Північно-західного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, в порядку передбаченому ст.263 ГПК України та докази надсилання копії відзиву та доданих до нього документів відповідачу.
15.02.26 через підсистему "Електронний Суд" від ТОВ "Торговельно-виробнича фірма "Дімол" до суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційну скаргу. Позивач просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.
24.02.26 від представника ТОВ "ТАВІ Плюс" до суду апеляційної інстанції надійшло клопотання про проведення судового засідання без участі відповідача та його представника.
24.02.26 у судове засідання з'явився представник позивача Свирид М.В., яка надала пояснення з приводу апеляційної скарги та оскаржуваного судового рішення.
Відповідно до ст.ст. 269, 270 ГПК України апеляційна інстанція переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Під час дослідження матеріалів справи апеляційним судом встановлено наступне.
У листопаді 2025 року ТОВ "Торговельно-виробнича фірма "Дімол" звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАВІ Плюс", в якій просить стягнути вартість здійснених невід'ємних поліпшень в орендованому майні у розмірі 13 328 612 грн 40 коп.
Ухвалою суду першої інстанції від 01.12.2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження у змішаній (паперовій та електронній) формі та призначено підготовче засідання на 22.12.2025 року.
19.12.2025 року ТОВ "Торговельно-виробнича фірма "Дімол" звернулося до Господарського суду Рівненської області із заявою про забезпечення позову у справі №918/1098/25 в якій, посилаючись на ст. 137 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), просить накласти арешт на майно, а саме, на склад та адмінбудівлі, що знаходяться за адресою: м. Рівне, вул. М. Старицького, 50 А, власником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "ТАВІ Плюс" (код ЄДРПОУ 30207920, місцезнаходження юридичної особи: м. Рівне, вул. М. Старицького, 50 А) в межах суми 13 328 612 грн 40 коп.
В обґрунтування поданої заяви заявник зазначає, що між ТОВ "Торговельно-виробнича фірма "Дімол" та ТОВ "ТАВІ Плюс" було укладено договори оренди нежитлового приміщення: договір № 210 від 27 квітня 2018 року, договір № 329 від 1 січня 2020 року, договір № 257 від 1 січня 2022 року та договір № 284 від 1 січня 2024 року.
У процесі користування об'єктом оренди заявником за згодою відповідача були здійснені невід'ємні поліпшення орендованого майна на суму 13 328 612 грн 40 коп., що підтверджується висновком будівельно-технічної експертизи від 3 жовтня 2025 року № 3.
Як зазначає позивач, починаючи з літа 2025 року він намагався вийти на стадію переговорів із відповідачем щодо відшкодування вартості поліпшень, однак, відповідач жодним чином на контакт не йде. Натомість на адресу позивача апелянт направив претензію № 29 від 25 липня 2025 року, яка була отримана 04.08.2025 року, з вимогою сплатити кошти у зв'язку з порушенням строків орендної плати в розмірі 642 801 грн . Відповіддю на вищезгадану претензію за вих. № 0808/1 від 08.08.2025 року з доказами направлення відповідачу було запропоновано врегулювати дане питання шляхом переговорів. Відповідь на претензію відповідач отримав 11.08.2025 року згідно треку відстеження листа № 3300300095768. Однак сторони згоди не дійшли, відповідач відмовився виплачувати вартість поліпшень.
09.10.2025 року відповідачу було направлено повідомлення № 0910/1 про наявність будівельно-технічної експертизи, що стосуються вартості поліпшень, а також запропоновано врегулювати питання шляхом переговорів. Дане повідомлення отримано відповідачем 14.10.2025 року, що підтверджується треком відстеження листа № 3300300108410. Однак, станом на 01.12.2025 року від відповідача відповіді не надійшло. Позивач такі дії відповідача розцінює як відмову від відшкодування вартості поліпшень орендованого майна, що знаходиться за адресою: м. Рівне, вул. М. Старицького, 50 А.
Враховуючи вартість здійснених невід'ємних поліпшень, відповідно до будівельно-технічної експертизи № 3 від 03 жовтня 2025 року, а саме, 13 328 612,40 грн., позивач вважає, що є реальна та дійсна загроза невиконання чи ускладнення виконання рішення суду, з огляду на те, що відповідно до фінансової звітності малого підприємства ТОВ "ТАВІ Плюс" прибуток відповідача за останні 3 роки становить 487,60 тис. грн., що у 27 разів менше, ніж ціна позову: 2022 рік - 169,80 тис. грн.; 2023 рік - 53,40 тис. грн.; 2024 рік - 264,40 тис. грн.
Отже, на думку позивача, у разі задоволення позову у справі про відшкодування вартості здійснених невід'ємних поліпшень, відповідач не матиме безумовної можливості розрахуватись із позивачем.
Разом із тим, земельною ділянкою, що знаходиться за адресою: м. Рівне, вул. М. Старицького, 50 А - відповідач не володіє, дана ділянка знаходиться у постійному користуванні, що підтверджується інформацією з Державного реєстру прав на нерухоме майно від 13.11.2025 р. Окрім того позивач зазначає, що у власності відповідача перебуває склад літ "Б-1" та адмінбудівля літ. "А-2" за адресою: м. Рівне, вул. М. Старицького, 50 А, що підтверджується Технічним паспортом (інвентаризаційна справа № 34168-1).
Враховуючи фінансовий стан відповідача та те, що останній не йде на переговори та всіма можливими способами уникає вирішення питання щодо відшкодування вартості невід'ємних поліпшень, такі пасивні дії відповідача вказують на реальну загрозу невиконання чи утруднення виконання відповідачем можливого рішення суду про задоволення позову. Отже, зважаючи на викладені вище обставини, заявник зазначає, що виникла обґрунтована необхідність в забезпеченні позову. У зв'язку із чим просить суд задовольнити вищезазначену заяву в повному обсязі.
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 22.12.25 заяву ТОВ "Торговельно-виробнича фірма "Дімол" від 19.12.2025 року про забезпечення позову у справі № 918/1098/25 задоволено. Місцевий господарський суд виснував про наявність матеріально-правових підстав для забезпечення позову, оскільки існує реальний ризик утруднення або невиконання рішення суду через можливість відповідача відчужити належне йому майно, що унеможливить фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову. Суд встановив прямий зв'язок між обраним заходом забезпечення, накладенням арешту на майно, та предметом позову, про стягнення грошових коштів, врахував значний розмір заявленої до стягнення суми, а також дійшов висновку, що такий захід є розумним, адекватним і спрямованим на гарантування реального виконання майбутнього рішення. При цьому арешт не позбавляє відповідача права володіння майном, а лише тимчасово обмежує право розпорядження ним, що забезпечує баланс інтересів сторін і не порушує прав третіх осіб, а самі заходи забезпечення мають тимчасовий характер і діють лише на період розгляду справи по суті.
Не погоджуючись із оскаржуваним судовим рішенням від ТОВ "ТАВІ Плюс" до суду апеляційної інстанції надійшла апеляційна скарга. Апелянт звертає увагу на те, що суд першої інстанції, задовольняючи заяву, фактично підмінив вимогу доведеності ризиків абстрактною можливістю їх виникнення у майбутньому, припустивши ймовірність утруднення виконання рішення, яка з урахуванням вимог процесуального закону має бути реальною та підтвердженою доказами, а не гіпотетичною. У даній справі арешт накладено на майно, яке є основним активом ТОВ "ТАВІ Плюс" та використовується у межах його основного виду діяльності - надання нерухомого майна в оренду. При цьому склад та адміністративні будівлі за адресою: м. Рівне, вул. Михайла Старицького, 50А, орендується не лише позивачем, а й іншими суб'єктами господарювання, які не є учасниками даного спору. Накладення арешту фактично унеможливлює укладання нових договорів, що призводить до блокування основного виду діяльності відповідача.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач акцентує увагу на адекватності виду забезпечення позову і вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатись ним. Таким чином оскаржуване судове рішення є повністю обґрунтованим та правомірним.
Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно із частинами 1, 3, п. 4 ч. 5 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.
За приписами частини 1 та частини 5 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Статтею 136 ГПК України передбачено, що господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Частиною 1 статті 137 ГПК України закріплено вичерпний перелік заходів забезпечення позову.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 137 ГПК позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 16.06.2011 № 5-рп/2011 у справі №1-6/2011 судочинство охоплює, зокрема, інститут забезпечення позову, який сприяє виконанню рішень суду і гарантує можливість реалізації кожним конституційного права на судовий захист, встановленого статтею 55 Конституції України.
Вжиття заходів забезпечення позову відповідно до ст. 136 ГПК України є правом суду, а за наявності відповідних виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку підстав для забезпечення позову.
Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 4 ст. 137 ГПК України).
Щодо незгоди ТОВ "ТАВІ Плюс" із оскаржуваним судовим рішенням, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає про наступне.
Як убачається з матеріалів оскаржуваної ухвали предметом спору в даній справі є вішкодування вартості здійснених невід'ємних поліпшень орендованого майна на суму 13 328 612, 40 грн.
Предметом апеляційного перегляду є постановлена ухвала Господарським судом Рівненської області від 22.12.2025 про вжиття заходів забезпечення позову, шляхом накладення арешту на майно, а саме на склад та адмінбудівлі, що знаходяться за адресою: м. Рівне, вул. М. Старицького, 50 А, власником якого є ТОВ "ТАВІ Плюс" в межах суми 13 328 612 грн 40 коп.
Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.
Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Близькі за змістом висновки щодо застосування статей 136, 137 ГПК України викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №910/19256/16, від 14.05.2018 у справі №910/20479/17, від 14.06.2018 у справі №916/10/18, від 23.06.2018 у справі №916/2026/17, від 16.08.2018 у справі №910/5916/18, від 11.09.2018 у справі №922/1605/18, від 14.01.2019 у справі №909/526/18, від 21.01.2019 у справі №916/1278/18, від 25.01.2019 у справі №925/288/17, від 26.09.2019 у справі № 904/1417/19 тощо.
Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 136 Господарського процесуального кодексу України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №753/22860/17).
У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахування: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Відповідні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18, у постанові Верховного Суду від 10.11.2020 у справі №910/1200/20.
Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Адекватність заходу до забезпечення позову визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.
Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та як наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
Аналогічний підхід викладений в постановах Верховного Суду у справі №904/1478/19, від 16.12.2019 у справі №904/3459/19, від 28.05.2021 у справі №10/5026/290/2011(925/1502/20), від 21.02.2020 у справі №910/9498/19, від 17.09.2020 у справі №910/72/20, від 15.01.2021 у справі №914/1939/20, від 16.02.2021 у справі №910/16866/20, від 15.04.2021 у справі №910/16370/20, від 24.06.2022 у справі №904/3783/21, від 26.09.2022 у справі №911/3208/21, від 01.04.2022 у справі №925/1615/21, від 14.07.2021 у справі №910/17014/20 та від 28.07.2021 у справі №910/3704/21.
У постанові від 24.04.2024 у справі №754/5683/22 Велика Палата Верховного Суду вказала, що при розгляді заяви про забезпечення позову ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.
Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.
Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Суд апеляційної інстанції наголошує, що Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 03.03.2023 у cправі № 905/448/22 висвітлив наступний правовий висновок:
"Верховний Суд звертає увагу на те, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін".
У постанові Верховного Суду від 02.12.2025 у справі № 906/991/25 суд касаційної інстанції зазначив наступне:
"Ураховуючи викладене, Суд вважає необґрунтованою позицію суду апеляційної інстанції щодо обов'язковості надання Позивачем конкретних доказів вчинення Відповідачем 2 активних дій, спрямованих на відчуження нерухомого майна.
Відсутність таких доказів не позбавляє правової підстави для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки загроза неефективного виконання майбутнього рішення випливає не лише з наявності фактів відчуження, а також з наявності у Відповідача 2 реальної, не обмеженої законом можливості вільно розпоряджатися своїми активами до моменту набрання рішенням законної сили, а відтак і беззаперечної можливості відчуження ними такого майна".
Також Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 03.03.2023 у cправі № 905/448/22 висвітлив наступні правові висновки:
"Виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов'язане з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову.
При цьому обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.
Можливість накладення арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами Відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є для Позивача додатковою гарантією того, що рішення суду у разі задоволення позову буде реально виконане та Позивач отримає задоволення своїх вимог.
Крім того, у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із Позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника.
Аналогічні висновки про те, що у справах, де предметом спору є стягнення грошових коштів, накладення арешту на нерухоме майно є належним видом забезпечення позову, викладені також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18".
Колегією суддів апеляційної інстанції проаналізовано договори оренди нежитлового приміщення: № 210 від 27.0.2018, № 239 від 01.2020, № 257 від 01.01.2022, № 284 від 01.01.2024; висновок експерта за результатами проведення будівельно-технічної експертизи № 3 від 03.10.2025; договір підряду № 0715 на виконання будівельно-монтажних робіт з реконструкції будівлі від 07.02.2018; договір підряду № 27 на виконання будівельно-монтажних робіт з реконструкції будівлі від 21.01.2019 і виснується, що матеріально-правова вимога позивача до відповідача підтверджується даними доказами, що не може свідчити про штучне створення спору з метою перешкодити відповідачу провадити господарську діяльність. До того ж під час апеляційного розгляду справи колегією суддів апеляційної інстанції встановлено, що рішенням Господарського суду Рівненської області від 09.02.26 позов задоволено. Стягнуто з ТОВ "ТАВІ Плюс" на користь ТОВ "Торговельно-виробнича фірма "Дімол" вартість здійснених невід'ємних поліпшень в орендованому майні у розмірі 13 328 612 (тринадцять мільйонів триста двадцять вісім тисяч шістсот дванадцять) грн 40 коп. та 199 929 (сто дев'яносто дев'ять тисяч дев'ятсот двадцять дев'ять) грн 19 коп. витрат по оплаті судового збору.
Із урахуванням зазначеного, суд апеляційної інстанції, при прийнятті судового рішення:
- враховує позиції сторін з приводу предмета спору;
- бере до уваги принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими ТОВ "Торговельно-виробнича фірма "Дімол" вимогами про стягнення з ТОВ "ТАВІ Плюс" коштіву сумі 13 1328 612 грн 40 коп;
- виснує про беззаперечений ризик незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися через вплив на виконуваність рішення суду у даній справі (див. постанову Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023 у cправі № 905/448/22);
- враховує, що наявність вільного режиму розпорядження відповідачем майном за наявності позовних вимог створює ризик утруднення виконання можливого рішення суду;
- виснує про не встановлення судом обставин зловживання позивачем процесуальними права при зверненні з заявою про забезпечення позову.
Окремо колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу апелянта, що накладення арешту на нерухоме майно, яке ним використовується в господарській діяльності не є втручанням в його оперативно-господарську діяльність, оскільки у даному випадку накладення арешту на спірне майно не позбавляє відповідача права на користування таким майном, в тому числі й у своїй господарській діяльності, а лише вводить тимчасові обмеження щодо розпорядження таким нерухомим майном.
Колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу, що у постанові Верховного Суду від 07.10.2024 у справі № 915/451/24 касатор, зокрема, наголошував, що накладення арешту на нерухоме майно, яке ним використовується в господарській діяльності, в даному випадку, є втручанням в його оперативно-господарську діяльність, оскільки обмеження у розпорядженні майном боржника, на яке накладено арешт, може призвести до розірвання договорів оренди нерухомого майна, відмові у продовження договорів оренди на новий термін, не укладенні відповідних договорів з новими контрагентами, а згодом і припинення господарської діяльності, що є неспівмірним з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів. У свою чергу Верховним Судом було зазначено про наступне:
"Верховний Суд зазначає, що за своєю суттю арешт майна - це тимчасовий захід, який має наслідком накладання заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження. При вжитті такого заходу власник майна не обмежується у правах володіння та користування своїм майном, та не позбавляється їх. Накладення арешту на майно не завдає шкоди та збитків відповідачу, не позбавляє його конституційних прав на володіння та користування вказаним нерухомим майном, здійснення господарської діяльності, отримання доходів, сплату податків тощо, а лише тимчасово обмежить право відповідача реалізувати вказане майно третім особам. Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 03.12.2021 у справі № 910/4777/21, від 11.12.2023 у справі №922/3528/23, від 17.06.2022 у справі № 908/2382/21.
Відтак, у даному випадку накладення арешту на нерухоме майно забезпечить збалансованість інтересів сторін, та не порушить прав та охоронюваних законом інтересів відповідача у справі чи інших осіб, що не є учасниками даного судового процесу, оскільки не призведе до втручання у звичайну діяльність учасників судового процесу, а лише запровадить тимчасові обмеження щодо розпорядженням нерухомим майном, існування якого дозволить створити належні умови для запобігання перешкод у поновлені порушеного права позивача у разі задоволення позовних вимог".
Екстраполюючи актуальні правові позиції Верховного Суху з приводу вирішення питань забезпечення позову на судовий акт, який є предметом апеляційного перегляду, суд апеляційної інстанції виснує, що оскаржуване судове рішення відповідає нормам ГПК України та актуальній судовій практиці Верховного Суду, а доводи, які висвітлені у запереченнях на заяву про забезпечення позову та апеляційній скарзі не спростовують відповідність судового рішення, постановленого судом першої інстанції, нормам матеріального/процесуального права, що як наслідок свідчить про обґрунтованість висновків суду першої інстанції щодо необхідності застосування заходів забезпечення позову у даній справі.
Згідно ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року).
У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 86 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних в справі доказів.
Зважаючи на вказане судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі є необґрунтованими.
Витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги слід залишити за апелянтом.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 271, 273, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАВІ Плюс" на ухвалу Господарського суду Рівненської області від 22.12.25 у справі №918/1098/25 залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.
2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення до Верховного Суду, відповідно до ст.ст. 287-291 ГПК України.
3. Матеріали оскарження ухвали у справі №918/1098/25 повернути до Господарського суду Рівненської області.
Повний текст постанови складений "26" лютого 2026 р.
Головуючий суддя Розізнана І.В.
Суддя Миханюк М.В.
Суддя Крейбух О.Г.