ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
23 лютого 2026 року Справа № 569/6630/19
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Мельник О.В. , суддя Філіпова Т.Л.
секретар судового засідання Кужель Є. М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Приватного вищого навчального закладу "Рівненський економіко-гуманітарний та інженерний коледж" (у формі товариства з обмеженою відповідальністю) та апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Рівненської області від 2 грудня 2025 року по справі №569/6630/19 (суддя Романюк Р.В.)
час та місце постановлення рішення: 2 грудня 2025 року; м. Рівне, вул. Давидюка Тараса, 26А; повний текст виготовлено 4 грудня 2025 року
за позовом Приватного вищого навчального закладу "Рівненський економіко-гуманітарний та інженерний коледж"
до ОСОБА_1
про відшкодування шкоди
за участю представників сторін:
від Позивача - Бевз Т.С.;
від Відповідача - Хмара М.В..
Приватний вищий навчальний заклад "Рівненський економіко-гуманітарний та інженерний коледж" (надалі - Позивач) звернулося в Господарський суд Рівненської області з позовом до ОСОБА_1 (надалі - Відповідач) в якій просив суд стягнути:
· матеріальну шкоду в розмірі 258 549 грн 66 коп., спричинену незаконно виплаченою йому заробітною платою;
· матеріальну шкоду в розмірі 40 974 грн 43 коп., спричинену незаконно сплаченим соціальним внеском;
· матеріальну шкоду в розмірі 1 653 грн 10 коп., спричинену незаконною оплатою перших п'яти днів тимчасової непрацездатності;
· матеріальну шкоду в розмірі 1 983 грн 72 коп., спричинену незаконною оплатою допомоги по тимчасовій непрацездатності;
· матеріальну шкоду в розмірі 300 000 грн, спричинену незаконним перерахуванням коштів ТОВ "Юридична компанія Дігеста";
· матеріальну шкоду в розмірі 27 338 грн, спричинену незаконним перерахуванням коштів Адвокатському бюро "Корпорація права";
· матеріальну шкоду в натурі згідно додатків 78, 79, спричинену не передачею майна коледжу;
· матеріальну шкоду в натурі згідно додатків 80, 81, 82, 83, спричинену не передачею документації коледжу.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що у 2002 році створено Позивача (у формі товариства з обмеженою відповідальністю) та що з моменту заснування коледжу (4 червня 2002 року) і до 20 вересня 2016 року директором коледжу був ОСОБА_2 . Вказує, що в той же час Відповідач приступив до виконання обов'язків директора коледжу на основі виданого ним наказу №1 від 20 вересня 2016 року, на підставі протоколу № 1 загальних зборів засновників коледжу від 17 вересня 2016 року. Наголошує, що у подальшому, постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 19 квітня 2017 року в справі №918/1260/16 визнано недійсним рішення Загальних зборів Засновників Позивача від 17 вересня 2016 року, оформлене протоколом № 1 від 17 вересня 2016 року.
Позивач вказує, що 6 січня 2017 року проведені Збори Засновників Позивача, оформлені протоколом № 7 від 6 січня 2017 року, на яких обрано Відповідача тимчасово виконуючим обов'язки директора коледжу. В подальшому внесено зміни до ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань про зміну керівника. Констатує, що рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 3 серпня 2017 року в справі № 817/1068/17 державна реєстрація про зміну керівника Відповідача в.о. директора коледжу скасована. Також, зазначив, що постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 27 березня 2018 року в справі №918/773/17 визнано недійсним рішення загальних зборів засновників коледжу від 6 січня 2017 року, оформлене протоколом № 7 від 6 січня 2017 року.
За твердженням Позивача, Відповідач за час роботи в коледжі отримував заробітну плату, з якої сплачувався соціальний внесок та оплачувались дні тимчасової непрацездатності Відповідача.
Позивач зазначає, що за час перебування Відповідача на посадах в.о. та т.в.о. директора коледжу, останнім укладено ряд договорів без відповідних на це повноважень, виконано оплати за цими договорами та після скасування державної реєстрації т.в.о. директора коледжу, Відповідачем не передано директору ОСОБА_2 майно та документацію Позивача.
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 21 березня 2025 року в справі № 569/6630/19 у задоволенні позовних вимог про відшкодування матеріальної шкоди, завданої керівником підприємства - відмовлено.
Постановою Рівненського апеляційного суду від 17 липня 2025 року в справі № 569/6630/19 (провадження № 22-ц/4815/791/25), з підстав вказаних у даній постанові, апеляційну скаргу Позивача задоволено частково. Постановлено: рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 21 березня 2025 року скасувати. Провадження у справі закрити. Повідомити Позивача, що розгляд справи за його позовом віднесено до юрисдикції господарського суду.
Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 31 липня 2025 року в справі № 569/6630/19 (провадження № 22-з/4815/70/25) заяву про передачу справи за встановленою юрисдикцією задоволено та постановлено передати справу за позовом Позивача до Відповідача про відшкодування матеріальної шкоди, завданої керівником підприємства до Господарського суду Рівненської області, до юрисдикції якого віднесено розгляд справи.
Рішенням Господарського суду Рівненської області від 2 грудня 2025 року позов задоволено частково (том 2, а.с. 107-122).
Приймаючи дане рішення, суд першої інстанції виходив, зокрема з того, що в період перебування Відповідача на посаді виконуючого обов'язки керівника Позивача, останньому у встановленому Законом порядку виплачувалась заробітна плата згідно штатного розпису та здійснювались інші обов'язкові платежі, пов'язані з виплатою заробітної плати та виплатами в зв'язку з тимчасовою непрацездатністю. Суд констатував, що вказані платежі здійснювались Позивачем добровільно, в розмірах визначених штатним розписом та згідно вимог законодавства, що регулює відповідні правовідносини, тобто, за відсутності рахункової помилки. За таких обставин, суд першої інстанції виснував, що враховуючи не доведеність в ході судового розгляду справи факту недобросовісності з боку набувача - Відповідача, позовні вимоги про стягнення: матеріальної шкоди в розмірі 258549 грн 66 коп., спричиненої незаконно виплаченою заробітною платою; матеріальної шкоди в розмірі 40 974 грн 43 коп., спричиненої незаконно сплаченим соціальним внеском; матеріальної шкоди в розмірі 1 653 грн 10 коп., спричиненої незаконною оплатою перших п'яти днів тимчасової непрацездатності; матеріальної шкоди в розмірі 1 983 грн 72 коп., спричиненої незаконною оплатою допомоги по тимчасовій непрацездатності є необгрунтованими, з огляду на що в цій частині в позові судом першої інстанції відмовлено.
Що ж до позовних вимог про стягнення з Відповідача матеріальної шкоди в натурі згідно переліків матеріальних цінностей, документації та навчальної літератури, спричиненої непередачею майна (додатки 78-83 до позовної заяви), то в цій частині в позові відмовлено, оскільки зібрані у справі докази не містять жодної інформації про набуття (придбання, тощо) Позивачем вказаних матеріальних цінностей, їх існування на момент виконання Відповідачем обов'язків керівника, тобто - права вимоги зазначеного майна, а також передачі вказаного майна Відповідачу та вибуття його з володіння Позивача (підстава для покладення відповідальності на керівника за збереження матеріальних цінностей).
Що ж до позовних вимог про перерахування коштів в період виконання Відповідачем обов'язків керівника Позивача для ТОВ "Юридична компанія Дігеста" в сумі 300000 грн та Адвокатському бюро "Корпорація права" в сумі 27 338 грн, то суд першої інстанції зауважив, що представник Відповідача, присутня в судовому засіданні повідомила, що ТОВ "Юридична компанія Дігеста" та Адвокатське бюро "Корпорація права" надавали Позивачу певні юридичні послуги, необхідні для здійснення господарської діяльності та що у Відповідача відсутні примірники договорів (договірної документації), однак укладено їх було в інтересах Позивача, згідно прав та функціональних обов'язків керівника, визначених Статутом Позивача.
Вирішуючи питання про обгрунтованість заявлених вимог в цій частині, суд першої інстанції виходив з того, що цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини заподіювача шкоди, тому спростування цієї вини є процесуальним обов'язком її заподіювача.
З огляду на зазначене, враховуючи, що правовідносини з ТОВ "Юридична компанія Дігеста" та Адвокатським бюро "Корпорація права" виникли у період виконання Відповідачем обов'язків керівника Позивача і перерахування грошових коштів здійснювалось саме у цей період, то суд вказав, що відповідно Відповідач зобов'язаний довести, що він діяв в інтересах Позивача та є відповідальним за правомірність укладення таких правочинів, їх збереження, отримання результатів наданих послуг (виконаних робіт) та передачу відповідної договірної документації Позивачу.
Суд першої інстанції виснував, що Відповідачем не подано суду жодних доказів на обгрунтування об'єктивної необхідності отримання послуг від ТОВ "Юридична компанія Дігеста" та Адвокатського бюро "Корпорація права", укладення відповідних правочинів в інтересах Позивача, доказів надання таких послуг Позивачу за визначеною вартістю та передачі укладених правочинів (договірної документації) на вимогу Позивача, а тому за таких обставин місцевий господарський суд виснував, що перерахування грошових коштів ТОВ "Юридична компанія Дігеста" в сумі 300 000 грн та Адвокатському бюро "Корпорація права" в сумі 27 338 грн було здійснено Відповідачем в супереч інтересам Позивача, з огляду на що позовні вимоги про стягнення 327338 грн збитків визнано судом обгрунтованими.
Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, то суд першої інстанції зазначив, що відповідно до частин 1, 2 статті 124 ГПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Місцевий господарський суд зазначив, що матеріалами справи підтверджується, що Позивачем при подані позовної заяви не зазначено попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат у порядку, визначеному процесуальним законом.
З огляду на зазначене, суд першої інстанції відмовив у задоволенні заяви Позивача про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу.
Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, Позивач звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (том 5, а.с. 169-172), в якій, з підстав, висвітлених в ній, просив рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове судове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Мотивуючи дану апеляційну скаргу Позивач вказує, що Протокол №7 Загальних зборів Засновників від 6 січня 2017 року, яким Відповідача обрано тимчасово виконуючим обов'язки директора, скасований рішенням Господарського суду Рівненської області від 26 грудня 2017 року в справі №918/773/17. Наголошує, що вказаним рішенням встановлено, що Відповідач та його учасники (засновники) знали про нову адресу Позивача в с. Біла Криниця, однак направили повідомлення щодо проведення зборів на невірну адресу. Констатує, що державна реєстрація змін від 21 вересня 2016 року щодо обрання Відповідача виконуючим обов'язки директора була скасована рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 3 серпня 2017 року в справі №817/1068/17. Таким чином, як вказує Позивач, на момент здійснення Відповідачем управлінських дій він не мав чинних повноважень, що робить усі його дії протиправними у розумінні цивільного законодавства. Крім того Скаржник зазначає, що на момент вчинення таких дій Відповідач усвідомлював, що незаконно обіймає посаду виконуючого обов'язки, а в подальшому тимчасово виконуючим обов'язки директора Позивача. З позиції Позивача, Відповідач: уклав низку договорів від імені Позивача без правових підстав та розпоряджався коштами Позивача; не передав законно обраному директору Тадеєву П.О. майно та документацію Позивачу.
Позивач в апеляційній скарзі також вказав, що Відповідач був обізнаний із судовими спорами щодо його призначення та скасування відповідних рішень. Попри це, як вказує апелянт, він продовжував виконувати повноваження директора, укладаючи договори та отримуючи зарплату, а також не передав майно та документацію законному директору, що на переконання Позивача свідчить про свідоме порушення обов'язку. Скаржник зауважив, що зазначене підтверджується Актом про відмову передачі документації та майна від 10 вересня 2018 року, де на запит начальника відділу кадрів Бойка О.І. щодо передачі документації та майна Позивача, Відповідач відповів відмовою аргументуючи це тим, що Позивач повинен знаходитися за юридичною адресою, тобто по вул. С. Дем'янчука, 4 у м. Рівне.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 29 грудня 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Позивача на рішення Господарського суду Рівненської області по справі №569/6630/19 та запропоновано Відповідачу в строк протягом 10 днів з дня вручення даної ухвали надати до канцелярії суду відзив на заяву з доказами його (доданих до нього документів) надсилання Позивачу в порядку частини 2 статті 263 Господарського процесуального кодексу України.
Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, Відповідач звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (том 5, а.с. 183-188), в якій, з підстав, висвітлених в ній, просив рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
Мотивуючи дану апеляційну скаргу Відповідач вказує, що судом не було враховано, що виключно факт перерахування спірних коштів на рахунки юридичних компаній за час перебування Відповідача на посаді керівника Позивача не може свідчити ні про наявність будь-якої вини Відповідача, ні про наявність протиправної поведінки саме з його боку. На переконання апелянта матеріали справи не містять жодного доказу і Позивачем також не було доведено, що перераховані кошти є збитками для Позивача. Зазначає, що жодних правовстановлюючих документів (рахунків про оплату, договорів, актів виконаних робіт, тощо) сторонами суду не подано та що Позивачем не оскаржувались будь-які договори, в тому числі і укладені Відповідачем.
Відповідач в апеляційній скарзі зазначив, що посадові особи не повинні зберігати робочу документацію поза межами роботи, як про це стверджував представник Позивача, який особисто має до такої документації вільний доступ, оскільки за весь час розгляду справи є керівником Позивача. За таких обставин, з позиції Скаржника, судом не було встановлено факту порушення Відповідачем Статуту та посадової інструкції Відповідача, та що у Відповідача відсутня протиправна поведінка.
Ухвалою апеляційного господарського суду від 15 січня 2026 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Відповідача на рішення Господарського суду Рівненської області по справі №569/6630/19 та запропоновано Позивачу в строк протягом 10 днів з дня вручення даної ухвали надати до канцелярії суду відзив на заяву з доказами його (доданих до нього документів) надсилання Відповідачу в порядку частини 2 статті 263 Господарського процесуального кодексу України.
Об'єднано в одне апеляційне провадження апеляційну скаргу Позивача та апеляційну скаргу Відповідача на рішення Господарського суду Рівненської області від 2 грудня 2025 року по справі №569/6630/19 для спільного розгляду.
Через підсистему «Електронний суд» від Відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу Позивача в якому Відповідач просив залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Відповідач вказав, що Позивачем не було доведено які саме протиправні дії було зроблено Відповідачем та якими доказами ці дії підтверджені. Вказує, що у якості аргументації щодо наявності вини Відповідача представник Позивача зазначає, що Відповідач начебто був обізнаний із судовими спорами щодо його призначення як керівника Позивача, проте на посаду керівника Позивача Відповідач заступив за рішеннями засновників Позивача. Відповідач при цьому підтвердив, що скасування рішень про призначення Відповідача керівником Позивача не може ототожнюватись із наявністю матеріальних збитків для Позивача. З позиції Відповідача за період керівництва Відповідача Позивач повноцінно функціонував і негативних наслідків від такого керівництва Позивач не зазнавав. Правові висновки щодо елементів складу цивільного правопорушення відсутні.
Ухвалою апеляційного господарського суду від 20 січня 2026 року проведення підготовчих дій закінчено. Розгляд апеляційних скарг призначено на 29 січня 2026 року об 14:00 год..
Через підсистему «Електронний суд» від Позивача 28 січня 2026 року надійшов відзив на апеляційну скаргу Відповідача в якому Позивач просив залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Позивач вказав, що правовідносини з ТОВ "Юридична компанія Дігеста" та Адвокатським бюро "Корпорація права" виникли у період виконання Відповідачем обов'язків керівника Позивача і перерахування грошових коштів здійснювалось саме у цей період, з огляду на що вважає, що відповідно Відповідач зобов'язався довести, що він діяв в інтересах товариства та є відповідальним за правомірність укладення таких правочинів, їх збереження, отримання результатів наданих послуг (виконаних робіт) та передачу відповідної договірної документації Позивачу. Наголошує, що Відповідачем не подано суду жодних доказів на обгрунтування об'єктивної необхідності отримання послуг від ТОВ "Юридична компанія Дігеста" та Адвокатського бюро "Корпорація права", укладення відповідних правочинів в інтересах Позивача, доказів надання таких послуг Позивачу за визначеною вартістю та передачі укладених правочинів (договірної документації) на вимогу Позивача. За таких обставин, Позивач вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що перерахування грошових коштів ТОВ "Юридична компанія Дігеста" в сумі 300 000 грн та Адвокатському бюро "Корпорація права" в сумі 27 338 грн було здійснено Гайдуком Е.В. в супереч інтересам Позивача, і що позовні вимоги в частині стягнення з Відповідача на користь Позивача 327 338 грн збитків підлягають задоволенню.
Ухвалою апеляційного господарського суду від 29 січня 2026 року, з підстав, зазначених у даній ухвалі, розгляд апеляційної скарги відкладено на 23 лютого 2026 року об 11 год 00 хв..
В судовому засіданні від 23 лютого 2026 року, представник Позивача підтримав доводи своєї апеляційної скарги та заперечив проти доводів апеляційної скарги Відповідача, просив рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове рішення яким задоволити позовні вимоги в повному обсязі. Представник Позивача вказав, що Відповідач був обізнаний із судовими спорами щодо його призначення та скасування відповідних рішень, та що попри це він продовжував виконувати повноваження директора, укладаючи договори та отримуючи зарплату, а також не передав майно та документацію законному директору, що з позиції Позивача свідчить про свідоме порушення обов'язку. Вказує, що зазначене підтверджується Актом про відмову передачі документації та майна від 10 вересня 2018 року, де на запит начальника відділу кадрів Бойка О.І. щодо передачі документації та майна коледжу, Відповідач відповів відмовою аргументуючи це тим, що коледж повинен знаходитися за юридичною адресою, тобто по вул. С. Дем'янчука, 4 у м. Рівне.
В судовому засіданні від 23 лютого 2026 року, представник Відповідача підтримав доводи своєї апеляційної скарги та заперечив проти доводів апеляційної скарги Позивача, просив рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове рішення яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Представник Відповідача вказав, що виключно факт перерахування спірних коштів на рахунки юридичних компаній за час перебування Відповідача на посаді керівника Позивача не може свідчити ні про наявність будь-якої вини Відповідача, ні про наявність протиправної поведінки саме з його боку. Вважає, що матеріали справи не містять жодного доказу і Позивачем також не було доведено, що перераховані кошти є збитками для Позивача. Констатує, що жодних правовстановлюючих документів сторонами суду не подано та що Позивачем не оскаржувались будь-які договори, в тому числі і укладені Відповідачем. Представник зазначив, що посадові особи не повинні зберігати робочу документацію поза межами роботи.
Заслухавши пояснення представників Позивача та Відповідача, дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційних скарг стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, відзивів на апеляційні скарги, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду доходить висновку, що апеляційну скаргу Позивача та апеляційну скаргу Відповідача слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення слід залишити без змін.
При цьому, суд апеляційної інстанції виходив з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що 17 вересня 2002 року здійснено державну реєстрацію юридичної особи - Позивача (у формі Товариства з обмеженою відповідальністю), ідентифікаційний код юридичної особи - 32171210, місцезнаходження юридичної особи - 33027, Рівненська області, м. Рівне, вул. Академіка Степана Дем'янчука, буд. 4. Засновники юридичної особи - ОСОБА_3 ; ОСОБА_4 ; ОСОБА_5 ; ОСОБА_6 ; ОСОБА_2 , Міжнародний університет "Рівненський економіко-гуманітарний інститут" імені академіка Степана Дем'янчука (у формі Товариства з обмеженою відповідальністю).
У відповідності до наказу в.о. директора Позивача (у формі Товариства з обмеженою відповідальністю) № 1 від 20 вересня 2016 року "Про виконання обов'язків", Відповідач приступив до виконання обов'язків директора Позивача на підставі рішення загальних зборів засновників від 17 вересня 2016 року з оплатою праці згідно штатного розпису.
Відповідно до наказу т.в.о. директора Позивача (у формі Товариства з обмеженою відповідальністю) № 10-к від 25 січня 2017 року "Про тимчасове виконання обов'язків директора", прийнято Відповідача з 26 січня 2027 року тимчасово виконуючим обов'язки директора Позивача на підставі рішення загальних зборів засновників від 6 січня 2017 року (протокол № 7) з оплатою праці згідно штатного розпису.
Рішенням Господарського суду Рівненської області від 30 січня 2017 року в справі № 918/1260/16, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 19 квітня 2017 року, позов ОСОБА_2 до Позивача про визнання недійсним рішення загальних зборів задоволено. Ухвалено: визнати недійсним рішення зборів учасників Позивача, оформлене протоколом № 1 від 17 вересня 2016 року; стягнуто з Позивача на користь ОСОБА_7 1 378 грн судового збору.
Вищевказаним судовим рішенням встановлено, що: "Відповідно до протоколу загальних зборів учасників Позивача № 1 від 17 вересня 2016 року прийнято наступні рішення, щодо: визнання незадовільною роботу директора коледжу ОСОБА_2 ; звільнення з посади директора ОСОБА_2 у зв'язку із закінченням терміну дії контракту та призначення виконувати обов'язки Відповідача з 20 вересня 2016 року та надання йому всі прав в тому числі і підписання усіх документів від імені коледжу; проведення ревізії фінансово-господарської діяльності коледжу.
Вищевказані зміни затверджені протоколом № 1 загальних зборів учасників товариства від 17 вересня 2016 року, після чого проведено їх державну реєстрацію.
Позивач на вищевказаних зборах учасників товариства не був присутнім, оскільки збори не відбулися у зв'язку із відсутністю кворуму, про що стало відомо після реєстрації учасників 17 вересня 2016 року о 11 год. в кабінеті № 478 по АДРЕСА_1 , в листі реєстрації засновників, так як на той час були присутні лише два засновники - ОСОБА_2 та представник Позивача ОСОБА_8 .
Відтак, у зв'язку з відсутністю Позивача на зборах присутні могли бути учасники, які складають лише 50 % статутного капіталу від указаної кількості, при необхідній умові більше 60 % статутного капіталу."
Рішенням Господарського суду Рівненської області від 26 грудня 2017 року в справі № 918/773/17, залишено без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 27 березня 2018 року, позов ОСОБА_2 до Позивача про визнання недійсним рішення загальних зборів засновників задоволено. Ухвалено: визнати недійсним рішення зборів засновників Позивача (у формі товариства з обмеженою відповідальністю), оформлене протоколом № 7 від 6 січня 2017 року; відмовити ОСОБА_2 в задоволенні заяви про забезпечення позову (вх. № 2230/17 від 17 листопада 2017 року); стягнуто з Позивача (у формі товариства з обмеженою відповідальністю) на користь ОСОБА_2 грошові кошти на відшкодування витрат на оплату судового збору в сумі 1 600 грн.
Вищевказаним рішенням встановлено, що: "Відповідно до протоколу загальних зборів учасників приватного вищого навчального закладу Позивача № 7 від 6 січня 2017 року, прийнято наступні рішення: обрати тимчасово виконуючим обов'язки директора коледжу Відповідача; внесено зміни до установчих документів, а саме до статуту Позивача та привести статут у відповідність до Закону України "Про вищу освіту" а також у відповідність до Закону України "Про господарські товариства" та затвердити його в новій редакції; провести інвентаризацію меблів коледжу, провести переговори з ТОВ "Рівнебудальянс" щодо подальшого проживання студентів коледжу у приміщенні гуртожитку, що належить вказаному товариству; усі угоди, укладені ОСОБА_2 після 2 квітня 2015 року вважати такими, що укладені особою, котра не мала відповідних повноважень.
На зборах засновників Позивача (у формі товариства з обмеженою відповідальністю) 6 січня 2017 року були присутніми 60 відсотків від загальної кількості засновників при необхідних більше 60 відсотків.
Збори Позивача від 6 січня 2017 року, оформлені протоколом №7 проведені з недотриманням процедури проведення загальних зборів, встановленої статтями 43, 60, 61 Закону України "Про господарські товариства" та Статуту самого товариства, чим були порушені права та законні інтереси позивача, як учасника товариства."
Окрім того, постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 3 серпня 2017 року в справі № 817/1068/17 адміністративний позов ОСОБА_2 до Міністерства юстиції України, Управління забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради, Державної казначейської служби України про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинення певних дій та стягнення моральної шкоди, задоволено частково. Постановлено: визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України №1719/7 від 9 грудня 2016 року "Про відмову у задоволенні скарги ОСОБА_2 від 11 жовтня 2016 року" в повному обсязі; скасувати державну реєстрацію змін від 21 вересня 2016 року до відомостей про юридичну особу Позивача (у формі товариства з обмеженою відповідальністю), що містяться в Єдиному державному реєстрі №16081070005006283 про обрання виконуючим обов'язки директора Відповідача; стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 30000 грн; в задоволенні решти позовних вимог відмовити; присудити на користь позивача ОСОБА_2 за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Міністерства юстиції України судовий збір у розмірі 673 грн; присудити на користь позивача ОСОБА_2 за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Управління забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради судовий збір у розмірі 673 грн.
Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2017 року в справі № 817/1068/17 апеляційну скаргу Міністерства юстиції України задоволено частково. Постановлено: постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 3 серпня 2017 року скасувати в частині стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 моральної шкоди у розмірі 30 000 грн та прийняти у вказаній частині нову постанову про відмову в позові; в решті постанову залишити без змін.
Відповідно до відомостей зарахувань заробітної плати за період 15 вересня 2016 року - 31 березня 2018 року, відомостей розподілу виплат за період 12 січня 2018 року - 30 березня 2018 року та платіжних доручень (арк. 95-152 справи том 1) Позивачем виплачено заробітну плату, в т. ч. Відповідачу.
Відповідно до відомостей розподілу виплат та платіжних доручень (арк. 153-154 справи том 1) Позивачем виплачено заробітну плату за перші 5 днів непрацездатності та допомогу по тимчасовій непрацездатності Відповідачу.
У відповідності до платіжних доручень № 85 від 9 березня 2017 року на суму 14 000 грн, № 4 від 11 січня 2018 року на суму 120 000 грн та № 31 від 29 січня 2018 року на суму 166000 грн Позивачем сплачено ТОВ "Юридична компанія "Дігеста" кошти у загальному розмірі 300000 грн (призначення платежу - за надання правової допомоги згідно рах. № 1 від 6 березня 2017 року, за надання юридичних послуг згідно рах. № 2 від 26 грудня 2017 року та № 1 від 29 січня 2018 року).
У відповідності до платіжних доручень № 11 від 18 січня 2018 року на суму 7 446 грн, № 12 від 18 січня 2018 року на суму 5 000 грн, № 33 від 30 січня 2018 року на суму 7 446 грн та № 74 від 1 березня 2018 року на суму 7 446 грн, Позивачем сплачено Адвокатському бюро "Корпорація права" кошти у загальному розмірі 27 338 грн (призначення платежу - за юридичні послуги згідно рах. б/н від 16 січня 2018 року, рах. б/н від 16 січня 2018 року, за надання правової (правничої) допомоги за лютий 2018 року згідно рах. б/н від 29 січня 2018 року та за березень 2018 року, згідно рах. б/н від 1 березня 2018 року).
Кошти за надання юридичних послуг перераховані у період перебування Відповідачем на посаді тимчасово виконуючого обов'язки директора Позивача. Жодних правовстановлюючих документів (рахунків про оплату, договорів, актів виконаних робіт, тощо) сторонами суду не подано.
Крім того, Позивачем до позовної заяви подано суду: Перелік основних засобів та інших малоцінних необоротних матеріалів активів згідно інвентарного списку основних засобів Позивача (додаток 78); Перелік навчальної літератури бібліотеки "Рівненського економіко-гуманітарного та інженерного коледжу" відповідно до інвентариних книг № 1 та № 2 (додаток 79); Перелік первинних бухгалтерських документів та регістрів бухгалтерського обліку Позивача за період з вересня 2002 року по березень 2018 року (додаток 80); Перелік навчально - методичної документації Позивача за 2002 - 2018 роки (додаток 81); Перелік документації, яка знаходиться в бібліотеці Позивача за 2002 - 2018 роки (додаток 82); Документи, що підлягають обов'язковому зберіганню в Позивача (додаток 83).
У заяві - претензії № 28 від 27 червня 2018 року Позивача адресованої Відповідачу міститься вимога про повернення Позивачу нарахованої і виплаченої останньому заробітної плати у розмірі 258 549 грн 66 коп. та інші перераховані кошти юридичним установам та приватним особам, а саме, ТОВ "Юридична компанія "Дігеста" у розмірі 300 000 грн та Адвокатському бюро "Корпорація права" у розмірі 27 338 грн.
Позивачем направлено Відповідачу лист № 57 від 23 серпня 2018 року з вимогою з'явитися в коледж для передачі майна та документації Позивачу, та надати роз'яснення щодо лікарняного листа за № 857690 від 22 травня 2018 року.
10 вересня 2018 року Позивачем складено Акт про відмову передачі документації та майна Позивачу для Відповідача.
Відповідно до довідки Позивача № 49 від 28 березня 2019 року, загальна сума доходу Відповідача за періоди роботи у Позивача (у формі ТОВ) з вересня 2016 року по вересень 2018 року становить 262186 грн 48 коп., зокрема: нарахована заробітна плата - 258549 грн 66 коп.; оплата перших п'яти днів тимчасової непрацездатності - 1653 грн 10 коп.; допомога по тимчасовій непрацездатності - 1983 грн 72 коп.. Виплачена заробітна плата - 211060 грн 12 коп.. Нарахування на зарплату єдиного соціального внеску - 40974 грн 43 коп..
У зв'язку з цим Позивач звернувся з позовом до господарського суду в якому просив стягнути з Відповідача збитки.
Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів зазначає, що за приписами статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
В силу дії частин 1, 2 статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: витрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Статтею 224 Господарського кодексу України визначено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Згідно з пунктом 1 статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Тобто, збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує її інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у не одержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником.
Підставою для відшкодування збитків відповідно до пункту 1 статті 611 Цивільного кодексу України та статті 224 Господарського кодексу України є порушення зобов'язання.
Для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи (порушення зобов'язання); шкідливого результату такої поведінки - збитків; причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками; вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного із цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає.
Протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи (така поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці - діях або бездіяльності). Під збитками розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага тощо. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками виражається в тому, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки. Вина заподіювача збитків є суб'єктивним елементом відповідальності і полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності.
Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою і збитками є обов'язковою умовою відповідальності. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов'язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв'язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв'язку.
Необхідною умовою розгляду таких справ є застосування категорій стандартів доказування та принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи.
Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
В той же час апеляційний господарський суд констатує, що саме на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками.
Тобто, твердження позивача щодо наявності підстав для стягнення збитків, зокрема в контексті наявності збитків та їх розміру, протиправності поведінки заподіювача збитків та існування причинного зв'язку такої поведінки із заподіяними збитками, ураховуючи принципи змагальності, диспозитивності, рівності усіх учасників судового процесу перед Законом і судом, підлягає доведенню саме позивачем.
Із аналізу вищенаведених норм матеріального права вбачається, що однією з підстав виникнення зобов'язання є заподіяння шкоди (збитків) іншій особі (в тому числі, і посадовою особою Товариству), а для застосування такої міри відповідальності як відшкодування шкоди потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; збитків (шкоди); причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками (шкодою); наявності вини особи, яка заподіяла збитки (шкоду).
За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
Склад цивільного правопорушення, за наявності якого стягуються збитки, досліджується і встановлюється судом не на момент його виявлення чи стягнення за рішенням суду коштів з підприємства, установи, організації за невиконання зобов'язань, зумовленого поведінкою його посадової особи, а на момент вчинення цього правопорушення.
Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, необхідна наявність повного складу правопорушення: протиправної поведінки особи; шкоди (збитків); причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками; вини особи, яка заподіяла збитки (постанов Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року в справі № 904/1448/20). Перераховані підстави визнаються загальними, оскільки їх наявність необхідна для всіх випадків відшкодування шкоди, якщо інше не передбачено законом.
За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає (аналогічні висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №910/20261/16 від 26 листопада 2019 року, постанови Верховного Суду у справах №923/1315/16 від 4 вересня 2018 року, №910/2018/17 від 4 квітня 2018 року, №910/5100/19 від 7 травня 2020 року, №910/21493/17 від 4 грудня 2018 року, №914/1619/18 від 27 серпня 2019 року, №904/982/19 від 24 лютого 2021 року).
Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою і збитками є обов'язковою умовою відповідальності. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов'язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв'язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв'язку. Також деліктна відповідальність за загальним правилом настає за наявності вини заподіювача шкоди.
Згідно з частиною 2 статті 1166 Цивільного кодексу України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. У частині 1 статті 614 Цивільного кодексу України зазначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Аналогічні висновки викладено також у постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року в справі №753/7281/15-ц, від 21 лютого 2021 року в справі №904/982/19, від 21 липня 2021 року в справі №910/12930/18, від 21 вересня 2021 року в справі №910/1895/20, від 18 жовтня 2022 року в справі №922/3174/21.
Отже, наявність вини презюмується, тобто не підлягає доведенню позивачем. Водночас відповідач для звільнення від відповідальності може доводити відсутність протиправності дій та вини. На позивача покладається обов'язок довести належними, допустимими та достовірними доказами неправомірність поведінки заподіювача збитків, наявність збитків та їх розмір, а також причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками.
Відтак, зважаючи на заперечення Позивача, наведені у апеляційній скарзі, щодо того, що доказами, долученими до матеріалами справи підтверджено склад цивільного правопорушення, вчиненого Відповідачем та що рішенням судів підтверджено незаконність призначення Відповідача, зокрема, розмір збитків, протиправність поведінки, причинний зв'язок, в розрізі заперечень Відповідачів щодо суті самих позовних вимог, зокрема, поняття самих збитків, то колегія суддів зазначає таке.
Зважаючи на предмет доведення Позивачем в позовній заяві обставин відшкодування збитків та заперечення Відповідача, щодо відсутності доказів, які б вказували саме на протиправність поведінки Відповідача, колегія суддів досліджуючи наявні в матеріалах справи докази, щодо складу цивільного правопорушення зазначає наступне.
Протиправна поведінка - це протиправне, шкідливе діяння фізичної або юридичної особи, що тягне застосування правовідновлюючих заходів.
Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці. Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи. Протиправна поведінка найчастіше виражається в активних діях, які спричинили збитки в майновій сфері особи чи немайнових відносинах.
Водночас, поведінка заподіювача шкоди може полягати не тільки в його активних діях, а й у бездіяльності. Бездіяльність визнається протиправною, якщо особа, яка зобов'язана вчинити певні дії, свідомо їх не виконує.
Бездіяльність - це пасивна поведінка особи, яка проявилася в невиконанні нею дій, які вона повинна та могла в даній ситуації здійснити.
Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди (наслідки об'єктивно походять від певної дії чи бездіяльності).
Цивільний кодекс України не містить визначення поняття «вина». Втім, у окремих статтях цього Кодексу, згадується про умисел та необережність. Таким чином, в цивільному праві традиційно розрізняють умисну та необережну форми вини.
У частині 1 статті 614 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Застосовуючи за аналогією статті 614 Цивільного кодексу України до деліктних відносин, виною є невжиття особою всіх належних від неї заходів для запобігання заподіянню шкоди («поведінкова концепція вини»).
Умисел як форма вини включає елемент усвідомлення та наміру. Діяння особи вважаються такими, що вчинені з умислом, якщо вона усвідомлювала протиправність своєї поведінки та бажала або свідомо допускала настання шкоди (збитків).
Вина у формі необережності має місце за відсутності у особи наміру завдати шкоди. При необережності особа не передбачала можливість настання шкідливих наслідків свого діяння, хоча могла та повинна була їх передбачити або легковажно (безпідставно) сподівалася на їх відвернення.
Згідно з положеннями статей 92, 97 Цивільного кодексу України, управління товариством здійснюють його органи, до яких відносяться загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. Якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов'язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.
Разом з тим, положення статті 92 Цивільного кодексу України дозволяють дійти висновку про те, що особи, які виступають від імені юридичної особи, зобов'язані діяти не лише в межах своїх повноважень, але й добросовісно і розумно.
Вказане зумовлено тим, що між господарським товариством та його посадовою особою (зокрема директором чи генеральним директором) у процесі діяльності складаються відносини довірчого характеру, у зв'язку з чим протиправна поведінка зазначеної особи може виражатись не лише у невиконанні нею обов'язків, прямо встановлених установчими документами товариства, чи перевищенні повноважень при вчиненні певних дій від імені товариства, а й у неналежному чи недобросовісному виконанні таких дій без дотримання меж нормального господарського ризику, з особистою заінтересованістю чи при зловживанні своїм розсудом, прийнятті очевидно необачних чи марнотратних рішень.
Частиною 5 статті 65 Господарського кодексу України визначено, що керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених установчими документами.
Згідно із частиною 2 статтею 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.
Позивач звернувся з позовом, згідно якого просив стягнути з Відповідачів 630498 грн 91 коп. збитків.
Як вбачається із доказів, долучених до матеріалів справи, в період перебування Відповідача на посаді виконуючого обов'язки (тво) керівника Позивача, останньому у встановленому Законом порядку виплачувалась заробітна плата, згідно штатного розпису та здійснювались інші обов'язкові платежі, пов'язані з виплатою заробітної плати та виплатами в зв'язку з тимчасовою непрацездатністю. Вказані платежі здійснювались Позивачем добровільно, в розмірах визначених штатним розписом та згідно вимог законодавства, що регулює відповідні правовідносини, тобто, за відсутності рахункової помилки. Іншого не доведено Позивачем і суду апеляційної інстанції, адже Позивачем не подано з апеляційною скаргою чи з позовом інших доказів, що б спростовували відповідні висновки місцевого господарського суду.
В той же час, апеляційний господарський суд наголошує, що згідно положень статті 1215 Цивільного кодексу України, заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача - не підлягає поверненню.
Відповідно до відомостей зарахувань заробітної плати за період 15 вересня 2016 року - 31 березня 2018 року, відомостей розподілу виплат за період 12 січня 2018 року - 30 березня 2018 року та платіжних доручень (а.с. 95-152, том 1) Позивачем виплачено заробітну плату, в тому числі Відповідачу.
Відповідно до відомостей розподілу виплат та платіжних доручень (а.с. 153-154, том 1) Позивачем виплачено заробітну плату за перші 5 днів непрацездатності та допомогу по тимчасовій непрацездатності Відповідачу.
З даних доказів вбачається, що такі відомості підписувалися безпосередньо директором Позивача (Тадеєвим П.О.), яким підписано і позовну заяву. Поміж тим, що ж стосується самого нарахованого розміру заробітної плати, то із досліджених відомостей зарахувань заробітної плати вбачається, нарахування лише чистої заробітної плати без будь-яких додаткових нарахувань (премії, інтенсивності).
Оцінивши вищевказане колегія суду констатує, що заробітна плата за своєю економічною суттю не є збитками, а належить до витрат підприємства на оплату праці, які відображаються у собівартості продукції або адміністративних витратах (згідно з НП(С)БО 16). Збитки ж виникають тоді, коли загальні витрати (включаючи зарплату) перевищують доходи, а не тому, що виплачується передбачена законодавством заробітна плата.
Поміж тим, Відповідач отримував дані виплати за час фактичного виконання обов'язків директора (навіть і не зважаючи на те, що в майбутньому визнано недійсним рішення, яким його обрано на таку посаду), і такі виплати не могли не виплачуватися з огляду на їх соціальну та захисну природу. В той же час, нараховуючи збитки за виплачену в чистому розмірі заробітну плату, Позивач по суті залишає поза увагою те, що право на працю та гідну оплату в Україні гарантовано Конституцією (стаття 43) і передбачає можливість заробляти на життя працею, що забезпечує належні умови, а також достатній життєвий рівень для працівника та його сім'ї (їжа, житло, медицина). В той же час, колегія суду вкотре звертає увагу Позивача, що Конституцією України також визначено, що гідна зарплата включає основну, додаткову (надбавки/премії) та заохочувальні виплати, що виплачуються офіційно, регулярно (не рідше двох разів на місяць) і не нижче встановленого Законом мінімуму, і така виплата не ставиться в залежність від подальшого звільнення працівника, оскільки не можна забрати те, що гарантовано основним законом держави, що має найвищу юридичну силу. Так як виплачена заробітна плата (лише її посадовий оклад) під час перебування особи на посаді не може кваліфікуватися як засіб для збагачення, а є оплатою за час перебування на посаді та виконання функціональних обов'язків, що передбачено Конституцією України.
За таких обставин, враховуючи не доведеність належними та допустимими доказами обставин недобросовісності з боку набувача - Відповідача, позовні вимоги про стягнення: матеріальної шкоди в розмірі 258 549 грн 66 коп., спричиненої незаконно виплаченою заробітною платою; матеріальної шкоди в розмірі 40 974 грн 43 коп., спричиненої незаконно сплаченим соціальним внеском; матеріальної шкоди в розмірі 1 653 грн 10 коп., спричиненої незаконною оплатою перших п'яти днів тимчасової непрацездатності; матеріальної шкоди в розмірі 1 983 грн 72 коп., спричиненої незаконною оплатою допомоги по тимчасовій непрацездатності судом апеляційної інстанції визнаються необгрунтованими. З огляду на вказане апеляційний господаський суд відмовляє Позивачу в цій частині в позові та відмовляє в задоволенні апеляційної скарги Позивача в цій частині.
Дане рішення в цій частині прийнято й місцевим господарським судом, а відтак апеляційний господарський суд залишає судове рішення у відповідній частині без змін.
Що ж стосується позовних вимог про стягнення збитків спричинених не передачею майна (додатки 78-83 до позовної заяви), то колегія суду зауважує наступне.
Оцінюючи вказані доводи апеляційної скарги Позивача колегія суду констатує, що документи вже досліджувались Господарським судом Рівненської області, що вбачається із рішення Господарського суду Рівненської області від 12 березня 2019 року в справі №918/652/18, яке набрало законної сили 11 квітня 2019 року. Зі змісту даного рішення вбачається, що Позивачем не було надано суду жодного доказу, який би підтверджував те, що Позивач є власником майна.
При цьому колегія суду зауважує, що переліки основних засобів та інших малоцінних необоротних матеріальних активів, які додані до позовної заяви, не є самі по собі ні бухгалтерськими документами, ні первинними документами, ні регістрами бухгалтерського обліку, а відтак не можуть бути підтвердженням власності Позивача на вказане майно. Не є доказом власності Позивача і Баланс (Звіт про фінансовий стан) на 30 червня 2018 року та перелік основних засобів малоцінних необоротніх активів та навчальної літератури (підписаний директором Позивача та головним бухгалтером), наданий Позивачем, так як в ньому не зазначено конкретного майно, яке є власністю Позивача, а тільки вказується початкова вартість активів та сума.
В межах справи, Позивачем не було долучено первинних документів, які б підтверджували законні підстави набуття Позивачем відповідного майна.
Окрім того, Позивачем лише наведено перелік майна без розрахунку самої суми збитків, а відтак в разі гіпотетичного задоволення такої позовної вимоги, постане питання яка ж саме сума збитків підлягала б стягненню з Відповідача на користь Позивача спричинена не передачею майна коледжу.
В той же час колегія суду констатує те, що матеріали справи також не містять доказів щодо передачі Відповідачу зазначених Позивачем матеріальних цінностей, документації та навчальної літератури на відповідальне зберігання. Оскільки зазначенні матеріальні засоби не передавались Відповідачу, тому акт про відмову Відповідача у передачі документації та майна Позивача не може підтверджувати неправомірної поведінки Відповідача, адже не містить юридичного значення, як і не може стверджувати факту перебування цього майна у Відповідача.
Відповідно колегія суду відмовляє в задоволенні позовних вимог про стягнення збитків спричинених не передачею майна (додатки 78-83 до позовної заяви), відхиляючи доводи апеляційної скарги і в даній частині.
Дане рішення в цій частині прийнято й місцевим господарським судом, а відтак апеляційний господарський суд залишає судове рішення і в цій частині без змін.
Що ж до позовних вимог заявлених до Відповідача про стягнення матеріальної шкоди в розмірі 300000 грн, спричиненої незаконним перерахуванням коштів ТОВ "Юридична компанія Дігеста"; та матеріальної шкоди в розмірі 27 338 грн, спричинену незаконним перерахуванням коштів Адвокатському бюро "Корпорація права", котрі задоволені місцевим господарським судом, в розрізі доводів апеляційної скарги Відповідача про відсутність будь-яких доказів, котрі б вказували на вчинення Відповідачем правочинів не в інтересах Позивача, то колегією суду враховується наступне.
Спір у справі між господарським товариством та його посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, завданих такою посадовою особою господарському товариству її діями, підлягає вирішенню господарським судом.
Дана правова позиція наведена і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року в справі № 910/20261/16.
Згідно з вимогами статті 92 Цивільного кодексу України особи, які виступають від імені юридичної особи, зобов'язані діяти не лише в межах своїх повноважень, але й добросовісно і розумно. З огляду на положення наведеної правової норми та довірчий характер відносин між господарським товариством та його посадовою особою (зокрема, директором чи генеральним директором) протиправна поведінка посадової особи може виражатись не лише в невиконанні нею обов'язків, прямо встановлених установчими документами товариства, чи перевищенні повноважень при вчиненні певних дій від імені товариства, а й у неналежному та недобросовісному виконанні таких дій без дотримання меж нормального господарського ризику, з особистою заінтересованістю чи при зловживанні своїм розсудом, прийнятті очевидно необачних чи марнотратних рішень. Аналогічні висновки зроблені і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року в справі №911/2129/17.
Наведене відповідає міжнародним Принципам корпоративного управління Організації економічного співробітництва та розвитку, які закріплюють такі основні фідуціарні обов'язки директорів підприємства, як обов'язок дбайливого ставлення (діяти добросовісно на користь розвитку підприємства, приділяючи достатньо часу, зусиль і професійних навичок управлінню ним) та обов'язок лояльності (уникати конфлікту інтересів і діяти під час ухвалення рішень щодо діяльності підприємства лише в інтересах останнього).
Головною метою фідуціарних обов'язків є необхідність забезпечення економічного розвитку підприємства, а відповідно недотримання таких базових обов'язків може призвести до завдання збитків підприємству і зобов'язання їх відшкодувати.
Отже, при застосуванні статті 92 Цивільного кодексу України потрібно оцінювати не лише формальну сторону питання - дотримання посадовою особою всіх положень законодавства, статуту, рішень загальних зборів учасників/акціонерів тощо. Адже навіть коли посадова особа формально виконала всі вимоги законодавства та установчих документів товариства, її дії (бездіяльність) можуть не бути добросовісними, розумними та вчиненими в інтересах товариства.
Вирішуючи питання відповідальності посадової особи перед юридичною особою, суд виходить з презумпції, що така посадова особа діяла в найкращих інтересах товариства; її рішення були незалежними та обґрунтованими; її фідуціарні обов'язки були виконані належним чином.
Водночас спростування учасником юридичної особи (учасником позивача) відповідної презумпції за одним з критеріїв свідчить про неналежне виконання своїх фідуціарних обов'язків відповідачем. У цьому разі вже відповідач зобов'язаний довести, що він діяв в інтересах товариства.
Досліджуючи діяльність Відповідача саме з призми наявності в його діях складу цивільного правопорушення, що є підставою для стягнення збитків заподіяних посадовою особою, колегією суддів враховується наступне.
Відповідач маючи умисел на незаконне виведення коштів, вчинив господарське правопорушення, в якому наявні такі елементи, а саме: протиправна поведінка Відповідача, яка полягає у розпорядженні коштами Позивача. оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які докази (первинна документація), які б вказували про укладення договорів із юридичними фірмами, як то: господарських догорів, актів виконаних робіт, актів надання послуг, рахунків із призначенням платежу, що не спростовано Відповідачем (а навпаки підтверджено представником Відповідача в судовому засіданні апеляційного господарського суду, де було зазначено про відсутність вищеперерахованих доказів).
Відтак таке розпорядження коштами Позивача без належного підтвердження їх подальшого спрямування в правовому зв'язку із економічною діяльністю Позивача свідчить про те, що дії Відповідача щодо розпорядження коштами підприємства не були спрямовані на забезпечення стійкого фінансово-економічного стану Позивача чи отримання прибутку, а вчинялись Відповідачем у власних інтересах та інтересах третіх осіб. Саме тому, відсутність будь-яких документів на підтвердження правомірності операцій щодо перерахування коштів для адвокатського бюро свідчить про протиправну поведінку Відповідача (колегія суду наголошує, що такі докази не подано і до апеляційного господарського суду).
При цьому, колегія суддів виснує, що перерахування готівкових коштів є господарською операцією, у якій має бути розумна економічна причина. Розумна економічна причина (ділова мета) передбачає обов'язкову спрямованість господарської операції на отримання позитивного економічного ефекту. В свою чергу отримання позитивного економічного ефекту може полягати не тільки у формі приросту активів, а ще й у формі збереження їх та/або їх вартості.
Причинний зв'язок між протиправними діями Відповідача і шкодою зумовлений тим, що внаслідок дій Відповідача Позивач втратив кошти, що не спростовано Відповідачем у даній справі.
Апеляційний господарський суд ще раз підкреслює, що протягом розгляду даної справи в місцевому господарському суді (та з подачею апеляційної скарги) Відповідачем не подано жодних доказів на спростування вказаних обставин, зокрема, не було надано ні відповідні погодження Засновників, ні договори, що підтверджують правову підставу використання коштів Позивача.
Окрім того колегія суду зауважує, що Позивач є окремою юридичною особою, яка має обов'язок зберігати всі необхідні документи, що пов'язані з її діяльністю. Однак, Позивач вказує, що відсутні будь-які документи.
З огляду на викладене вище колегія суддів доходить висновку про перевищення Відповідачем своїх повноважень при вчиненні дій щодо перерахування коштів, так і неспростування Відповідачем обставин відсутності для Позивача будь-якої економічної вигоди від зняття та витрачання таких коштів, натомість встановлення обставин фактичного вибуття із володіння Позивача спірної суми, що свідчать про наявність у діях Відповідача складу правопорушення, зокрема як неправомірна винна поведінка.
Резюмуючи усе описане вище, колегія суддів зауважує, що будучи на посаді директора, Відповідач розпоряджався коштами Позивача у власних цілях без жодної правової підстави і, як наслідок вчинив протиправні, недобросовісні дії що завдали майнової шкоди Позивачу.
Суд апеляційної інстанції констатує, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина перша статті 73, частина перша статті 74, частина перша статті 76, частина перша статті 77 Господарського процесуального кодексу України).
Позивачем в частині стягнення 327338 грн перерахованих Відповідачем коштів доведено належними та допустимими доказами наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме протиправність дій Відповідача, розмір збитків та наявність прямого причинного зв'язку між допущеним порушенням та наявністю збитків,
Зважаючи на вищенаведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що Позивачем доведено обставини наявності усіх елементів складу цивільного правопорушення, які є обов'язковими для доказування у спорах про стягнення збитків з посадової особі, як то: протиправної поведінки відповідачів та їх вини, завдання самих збитків і їхній розмір, що є обов'язковою умовою для покладення на нього відповідальності у вигляді відшкодування збитків (саме в описаній вище та оспорюваній частині).
Отже підсумовуючи усе вищеописане, в даній постанові, в площинні норм діючого законодавства України, колегія суддів приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги Позивача про стягнення збитків з Відповідача (як посадової особи Позивача) спричинених перерахуванням грошових коштів ТОВ "Юридична компанія Дігеста" в сумі 300 000 грн та Адвокатському бюро "Корпорація права" в сумі 27 338 грн Відповідачем в супереч інтересам Позивача підлягають до задоволення. Відтак, апеляційний господарський суд стягує з Відповідача на користь Позивача 327 338 грн збитків та відхиляє доводи апеляційної скарги Відповідача.
Дане рішення прийнято і місцевим господарським судом.
Відповідно приймаючи таке рішення суд апеляційної інстанції залишає оспорюване судове рішення без змін в цій частині.
Що ж стосується судового рішення в частині відмови в стягненні витрат на професійну правничу допомогу, то колегія суду приймає до уваги, що а ні апеляційна скарга Позивача, а ні апеляційна скарга Відповідача не містить доводів щодо скасування рішення суду в цій частині, відтак діючи в правовому полі статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної скарги не переглядає рішення суду в цій частині (адже не встановлено неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права).
Таким чином, колегія суддів вважає посилання Позивача та Відповідача, викладені в апеляційних скаргах, безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору.
Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.
Відтак Північно-західний апеляційний господарський суд залишає без змін оспорюване рішення, а апеляційні скарги без задоволення.
Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги Позивача та апеляційної скарги Відповідача на рішення суду покладаються на Позивача та Відповідача, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 129, 269-276, 280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу Приватного вищого навчального закладу "Рівненський економіко-гуманітарний та інженерний коледж" (у формі товариства з обмеженою відповідальністю) на рішення Господарського суду Рівненської області від 2 грудня 2025 року по справі №569/6630/19 - залишити без задоволення.
2. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Рівненської області від 2 грудня 2025 року по справі №569/6630/19 - залишити без задоволення.
3. Рішення Господарського суду Рівненської області від 2 грудня 2025 року по справі №569/6630/19 - залишити без змін.
4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
5. Відповідно до частини 3 статті 287 ГПК України, дана справа не підлягає касаційному оскарженню, окрім випадків, визначених у підпунктах а, б, в, г пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України.
6. Справу №569/6630/19 повернути Господарському суду Рівненської області.
Повний текст постанови виготовлено 25 лютого 2026 року.
Головуючий суддя Василишин А.Р.
Суддя Мельник О.В.
Суддя Філіпова Т.Л.