24 лютого 2026 року
м. Харків
справа № 638/10158/16
провадження № 22-ц/818/325/26
Харківській апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Тичкової О.Ю.
суддів Маміної О.В., Яцини В.Б.,
за участю секретаря судового засідання Волобуєва О.О.
сторони справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
треті особи - Комунальне підприємство «Харківводоканал», Комунальне підприємство «Жилкомсервіс»,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харків апеляційну скаргу Чередникової Анастасії Сергіївни, яка діє в інтересах ОСОБА_5 на заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова 24 листопада 2021 року у складі судді Шишкіна О.В.,-
У липні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом з урахуванням збільшених позовних вимог (а.с. 147-149 т.1) про поновлення порушеного права, відшкодування матеріальної та моральної шкоди, в якому просила зобов'язати відповідачів поновити її порушене право на отримання послуг з постачання холодної води шляхом демонтажу самочинно встановленої запорно-регулюючої арматури (відсікаючих вентилів) на всіх трубопроводах водопостачання, відшкодувати матеріальну шкоду у сумі 35981,87 грн та моральну шкоди у сумі 10000 грн.
В обгрунтування позовних вимог зазначила, що їй на праві власності належить 3-кімнатна квартира АДРЕСА_1 . 14 лютого 2016 року в вище вказаній квартирі зникло постачання холодної води, у зв'язку з чим звернулася до КП «Харківводоканал» та начальника дільниці №4 КП «Жилкомсервіс». 26 лютого 2016 року, комісією у складі - керівника дільниці №4 КП «Жилкомсервіс, інженера дільниці №4, майстра КП «Харківводоканал», встановлено, що відсутність води в квартирі АДРЕСА_2 виникла в зв'язку перекриття води на стояку, який розташований в квартирі АДРЕСА_3 , що знаходитеся на 4-му поверсі, власницею якої є відповідачка по справі, ОСОБА_2 . Подача холодної води в квартиру АДРЕСА_2 відсутня через незаконну установку двох відсікающих кранів на стояках холодної води в квартирі АДРЕСА_3 , що розташована під квартирою АДРЕСА_2 (4-й поверх). З відповіді Департаменту житлового господарства Харківської міської ради, що мешканка квартири АДРЕСА_3 самовільно встановила вентиль на стояку холодного водопостачання, перекривши постачання води в квартиру АДРЕСА_2 . На неодноразові спроби залагодити конфлікт без звернення до суду, відповідачка не реагує, від зустрічей відмовляється. З 14 лютого 2016 року через відсутність води позивач не користується комунальними послугами, зокрема холодною водою, а постачальник нараховує рахунки комунальні послуги, в тому числі і за холодну воду. Вважає, що діями відповідачки, що незаконно перекрила доступ холодної води до квартири позивачки, чим унеможливлено користування квартирою, їй спричинено моральну шкоду, яку вона оцінює в 10000 гривень.
Заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 24 листопада 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Зобов'язано власників квартири АДРЕСА_4 ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 поновити порушене право ОСОБА_1 на централізоване постачання холодної води до квартири АДРЕСА_1 , шляхом демонтажу самочинно встановленої запорно-регулюючої арматури (відсікаючих вентилів) на всіх трубопроводах водопостачання, що проходять у квартирі АДРЕСА_3 .
Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 , в рахунок відшкодування матеріальних збитків 35981,87 грн.
Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 , в рахунок відшкодування моральної шкоди 5000 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 , судовий збір у розмірі 2907,60 грн.
Рішення суду мотивовано тим, що внаслідок порушення права позивача неправомірними діями відповідачів, позивач була позбавлена можливості користатися комунальними послугами, які належним чином постачалися комунальним підприємством. Таким чином діями відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , позивачу була спричинена матеріальна шкода у розмірі 35981,87 грн та моральна шкода у розмірі 5000 грн, яка полягає у душевних стражданнях позивача, внаслідок порушення її права на користування належним їй нерухомим майном, ступінь вини відповідача.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Харкова від 20 травня 2025 року заяву ОСОБА_5 про перегляд заочного рішення суду від 24.11.2021 залишено без задоволення.
Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_7 , яка діє в інтересах ОСОБА_5 подала апеляційну скаргу в якій посилаючись на незаконність, необґрунтованість рішення, прийнятого з порушенням норм матеріального і процесуального права просила рішення скасувати та ухвалити нове яким задовольнити позовні вимоги.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що ОСОБА_5 єдина хто зареєстрована та фактично проживає у квартирі АДРЕСА_3 , а тому вимога щодо демонтажу самочинно встановленої запорно-регулюючої арматури на стояку холодної води в квартирі може виконати тільки вона. ОСОБА_2 є співвласником квартири, проте знята з місця реєстрації у 2016 році та не проживала у квартирі на момент розгляду справи. ОСОБА_4 знятий з місця реєстрації у 2018 році та фактично не проживав у квартирі АДРЕСА_3 . ОСОБА_6 не був співвласником квартири на час розгляду справи, оскільки у 2017 році подарував свою частку квартири ОСОБА_8 та у 2018 знятий з місця реєстрації. Надані позивачем докази порушення права позивача на користування холодним водопостачанням не є належними. Також зазначає, що позивач тривалий час, в тому числі станом на час виникнення спірних правовідносин проживає за кордоном. Тому суд дійшов помилкового висновку про доведеність фауту задання їй діями відповідачів матеріальної та моральної шкоди. Звертає увагу на те, що у теперішній час позивач не є власником вказаної квартири АДРЕСА_2 , оскільки продала її у 2023 році. Факт наявності у квартирі АДРЕСА_2 водопостачання зафіксовано даними акту обстеження від 12.06.2025 року.
Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково виходячи з наступного.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи ОСОБА_1 є власником трикімнатної квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 15.02.2007 року, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Коссе Л.М. за реєстровим номером 547, зареєстрованого в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно 06.03.2007 року.
Згідно даних Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 13.06.2025 власником квартири АДРЕСА_4 станом на час виникнення спірних правовідносин були ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 .
18.07.2017 ОСОБА_6 подарував належну йому частку вищезазначеної квратири ОСОБА_2 .
З технічної документації на житлові приміщення вбачається що квартира відповідачів АДРЕСА_5 , під квартирою позивача за
АДРЕСА_6 , майстра КП «Харківводоканал» вбачається, що в квартирі АДРЕСА_2 з 14 лютого 2016 року відсутня вода в зв'язку перекриттям води на стояку, який розташований в квартирі АДРЕСА_3 , що знаходиться на 4-му поверсі, власниками якої є відповідачі по справі.
Відповідно до протоколу № 4 про адміністративне правопорушення від 05 квітня 2016 року, складеного вповноваженою особою КП «Жилкомсервіс» встановлено, що « ОСОБА_2 , яка мешкає за адресою АДРЕСА_7 самовільно встановила кран на стояку холодної води, що призвело до відсутності холодної води в кв. АДРЕСА_2 (поверхом зверху 5 поверх) своїми діями порушила умови проживання мешканців кв. АДРЕСА_2 ».
З тексту листа КП «Харківводоканал» від 14.04.2016 року вбачається, що в зв'язку з залиттям мешканці квартири АДРЕСА_3 відповідачі самостійно здійснили заміну труб з встановленням відсікаючого крану на стояку холодної води та перекрили холодну воду у квартиру АДРЕСА_2 , в результаті чого їм було надано припис про демонтування вентеля. Крім того, повідомлялось про неможливість виконання робіт підприємством за відсутності доступу у кв. АДРЕСА_3 , а також відсутності технічної можливості подачі холодної води іншим шляхом.
Відповідно до акту від 28 квітня 2016 року КП «Харківводоканал» Комплекс «Харківводопостачання» здійснено обстеження квартири АДРЕСА_2 , що належить Позивачу. В результаті обстеження встановлено, що у квартирі АДРЕСА_2 труби холодного водопостачання та водовідведення, які раніше проходили під підлогою демонтовані, усі комунікації та сантехнічні прилади (мийка, ванна та ін.) встановлені у відповідності з технічним паспортом на кв 76. Одночасно, в акті відображено, що подача холодної води по 2 стоякам в квартиру АДРЕСА_2 відсутня із-за незаконного встановлення двох відсікаючих кранів на стояках холодної води в квартирі АДРЕСА_3 , що розташована під квартирою АДРЕСА_2 (4-й поверх).
Актом від 16 травня 2016 року, складеного КП «Харківводоканал» встановлено, що подача води до квартири АДРЕСА_1 здійснюється з підвалу через 2 стояки холодної води, які подають воду до квартир АДРЕСА_8 , АДРЕСА_9 , АДРЕСА_10 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_2 . Однак, у квартирі АДРЕСА_3 , де проживають Відповідачі є тільки один стояк у ванній кімнаті, а другий стояк, що мав би бути у кухні відглушений та знаходиться між перекриттями, тому постачання води до квартири Позивача АДРЕСА_2 відбувається тільки через один стояк, що у ванній кімнаті. Водопостачання у квартирі АДРЕСА_2 відсутнє з причини того, що мешканці квартири АДРЕСА_3 самовільно встановили відсікаючий кран на стояку, що у ванній кімнаті та перекрили воду, яку повинні були б отримувати мешканці кв. АДРЕСА_2 .
Як вбачається з відповіді Департаменту житлового господарства Харківської міської ради від 10 червня 2016 року мешканці квартири АДРЕСА_3 самовільно встановили вентиль на стояку холодного водопостачання, перекривши постачання води в квартиру АДРЕСА_2 . Представникам житлово-комунальних служб в доступі до квартири ОСОБА_2 відмовила.
Актом обстеження від 17 жовтня 2016 року представники КП «Харківводоканал» зафіксували факт відсутності холодного водопостачання в квартирі АДРЕСА_1 .
Комісією КП «Жилкомсервіс» при обстеженні квартири позивача 11 січня 2017 року за адресою: АДРЕСА_11 встановлено, що водопостачання холодної води у квартирі відсутнє з причини самовільного встановлення Відповідачами відсікаючого крану, Також в акті зазначено, що розташування приміщень, сантехприладів у квартирі АДРЕСА_2 відповідає технічному паспорту, порушень несучих стін не має, розміщення водостічних труб не змінено.
З відповіді КП «Харківводоканал» від 19.04.2017 року вбачається , що водопостачання в квартирі АДРЕСА_2 не відновлено.
З акту від 15.05.2018 року складеного комісією КП «Жилкомсервіс» вбачається, що відповідач водопостачання у квартиру АДРЕСА_2 не здійснив.
Аналогічні висновки містяться у відповіді КП «Харківводоканал» від 17.08.2018 року та у відповіді КП «Жилкомсервіс» від 21.08.2018 року.
Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. За положеннями ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справа № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).
Відповідно до частини першої та пунктів 4,8, 9 частини другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу з застосуванням, зокрема, такими способами захисту, відновлення становища, яке існувало до порушення та відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової та моральної (немайнової) шкоди.
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати економічну ситуацію і природні якості землі.
За змістом статей 316, 317 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Частиною другою статті 382 ЦК України передбачено, що усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.
Право власності особи може бути захищено у випадку його існування та у разі його порушення, оспорювання чи невизнання.
Відповідно до статті 391 ЦК України власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
За загальним правилом зобов'язання з відшкодування шкоди (майнової та немайнової) є прямим наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб'єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. Водночас, одне і те ж правопорушення може призводити до негативних наслідків як у майновій, так і немайновій сферах, тобто виступати підставою для відшкодування майнової та моральної шкоди одночасно.
За змістом частин першої та другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно до частин третьої та четвертої статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Право на відшкодування моральної шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб, встановлене Конституцією та законами України.
За положеннями статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб'єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її завдання - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 612/3521/16-ц).
Підставою виникнення зобов'язання з компенсації моральної шкоди є спричинення моральної шкоди іншій особі. Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень, виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди, та її результатом - моральною шкодою (постанови Верховного Суду від 20 вересня 2021 року у справі № 686/8422/20 та від 03 лютого 2022 року у справі № 686/13784/21, на які, зокрема, посилається заявник у касаційній скарзі).
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені правилами статті 1167 ЦК України, відповідно до яких моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні кожного окремого спору про відшкодування матеріальної та моральної шкоди необхідно встановити та довести наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення.
Верховний Суд у постановах від 20 березня 2019 року у справі № 918/203/18 та від 28 жовтня 2020 року у справі № 904/3667/19 дійшов висновку, що у справах про відшкодування шкоди обов'язок доведення обґрунтованості заявлених вимог покладається на позивача, який має надати суду докази наявності шкоди, протиправності поведінки особи, яка її завдала, а також причинно-наслідкового зв'язку між такою поведінкою та заподіяною шкодою.
За ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч. 1, 2, 3 ст. 89 ЦПК України).
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її не доведення.
У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17.
Надані позивачем докази, яким суд надав належну оцінку, свідчать, що з 28 квітня 2016 року відповідачі, які на той час були власниками квартири АДРЕСА_4 самовільно встановили встановили відсікаючий кран на стояку, що у ванній кімнаті та перекрили воду, яку повинні були б отримувати мешканці кв. АДРЕСА_2 . Подача холодної води у зазначену квартиру відсутня.
Тому суд першої інстанції дав належну оцінку доказам порушення прав позивача та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову, зобов'язавши власників квартири АДРЕСА_4 ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 поновити порушене право ОСОБА_1 на централізоване постачання холодної води до квартири АДРЕСА_1 , шляхом демонтажу самочинно встановленої запорно-регулюючої арматури (відсікаючих вентилів) на всіх трубопроводах водопостачання, що проходять у квартирі АДРЕСА_3 .
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_5 про те, що лише вона є належним відповідачем у справі, оскільки є єдиною особою яка зареєстрована у квартирі, не може бути підставою для скасування вищезазначеного рішення суду, оскільки зазначені доводи стосуються висновків суду щодо інших відповідачів, які самостійно рішення суду не оскаржували. Доказів на підтвердження того, що ОСОБА_5 уповноважена діяти від їх імені та в їх інтересах суду апеляційної інстанції надані не були.
Ураховуючи викладене, колегія суддів погоджується рішенням суду про покладення на відповідачів обов'язку привести трубопроводи в квартирі АДРЕСА_3 в попередній стан, що відповідає вимогам статті 391 ЦК України.
Водночас судова колегія вважає обґрунтованими доводи апелянта щодо недоведеності вимог ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, оскільки позивач належних доказів факту завдання їй діями відповідачів такої шкоди суду не надала.
Зі змісту матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 в квартирі АДРЕСА_1 станом на початок 2016 року та протягом розгляду справи по суті постійно не проживала.
Згідно даних акту від 29.01.2016 року квартира АДРЕСА_3 була залита холодною водою власником квартири АДРЕСА_2 внаслідок переобладнання системи водопостачання та виявленого протіканні у внутрішньоквартирній розводці ( т. 2 а.с.3).
Даними висновку Шевченківського ВП Холодногірського ВП ГУ НП в Харківській області від 01.04.2016 встановлено що квартира АДРЕСА_1 здається в оренду протягом 9 років, у відсутність власника квартиру доглядає ОСОБА_9 , 1948 року народження. З квартири АДРЕСА_2 протікала вода у зв'язку з чим було затоплення квартири АДРЕСА_3 ( т.2 а.с. 53 - 54).
За змістом листа від 26.02.2016 №5-1-3734/116-08-39 вбачається що власники квартири АДРЕСА_2 наразі постіно не проживають на території України. Підчас виходу представника адміністрації району на місце з'ясовано що квартира здається повіреною особою власника гр. ОСОБА_9 ( т. 2 а.с. 62 - 63).
З огляду на викладене посилання позивача на те, що вона особисто зазнала матеріальної та моральної шкоди внаслідок самовільного встановлення відповідачами запорно - регулюючої арматури (відсікаючих вентилів) на всіх трубопроводах водопостачання, що проходять у квартирі АДРЕСА_3 є недоведеними та необґрунтованими.
Крім цього оплата позивачкою комунальних послуг у період з березня 2016 року по вересень 2018 року на загальну суму 35981,87 гривень не доводить факт завдання позивачці матеріальної шкоди в результаті неправомірних дій відповідачів, оскільки за змістом наданих позивачкою квитанцій із зазначеної суми лише 3191.04 грн були сплачені нею за послуги з водопостачання , доказів нарахування саме цих сум в якості плати за водопостачання з боку виконавця зазначених послуг - КП « Харківводоканал» суду не надано.
Суд зазначеним обставинам належної оцінки не надав та дійшов помилкового висновку про доведеність позовних вимог про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до п.1,4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги знайшли своє часткове підтвердження, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду в частині задоволення позову про відшколування матеріальної та моральної шкоди скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у задоволені позову.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки за результатами перегляду позов задоволений частково, з кожного з відповідачів в рівних частках підлягає стягненню на користь позивачки судовий збір сплачений останньою при зверненні до суду з немайновою вимогою про зобов'язання відновити порушене право в сумі, тобто по 137,80 грн.
Оскільки апеляційну скаргу задоволено частково з позивачки на користь апелянта належить стягнути 826,80 грн судового збору сплаченого при зверненні з апеляційною скаргою на рішення суду про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 368, 374,376, 382 - 384 ЦПК України, суд -
Апеляційну скаргу Чередникової Анастасії Сергіївни, яка діє в інтересах ОСОБА_5 задовольнити частково.
Заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова 24 листопада 2021 року в частині задоволених позовних вимог про відшкодування матеріальної та моральної шкоди скасувати та ухвалити нове рішення.
У задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди відмовити.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Здійснити перерозподіл судових витрат.
Стягнути з ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_1 ), ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) ОСОБА_6 (РНОКПП НОМЕР_3 ) ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) 551 (п'ятсот п'ятдесят одну) гривню 20 коп. судового збору сплаченого при зверненні з позовною заявою по 137 (сто тридцять сім) гривень 80 коп з кожного.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) на користь ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_1 ) 826 (вісімсот двадцять шість) гривень 80 коп. судового збору сплаченого при зверненні з апеляційною скаргою.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Головуючий О.Ю.Тичкова
Судді О.В.Маміна
В.Б.Яцина