24 лютого 2026 року
м. Харків
справа № 635/6229/21
провадження № 22-ц/818/154/26
Харківській апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Тичкової О.Ю.
суддів Маміної О.В., Яцини В.Б.,
за участю секретаря судового засідання Волобуєва О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харків апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКОР НОВА» на рішення Харківського районного суду Харківської області від 10 березня 2025 року в складі судді Лук'яненко С.А., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКОР НОВА», третя особа - ОСОБА_5 про визнання свідоцтв та правочинів недійсними і скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, та зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКОР НОВА» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Десятниченко Олег Володимирович про визнання недійсними правочинів, -
У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКОР НОВА», в якому просив:
- визнати недійсним Свідоцтво про право власності на нерухоме майно індексний номер 40016012 від 02.07.2015, видане Реєстраційною службою Харківського районного управління юстиції Харківської області;
- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 22551508 від 02.07.2015, внесеного до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності державним реєстратором Реєстраційної служби Харківського районного управління юстиції Харківської області Родіоновим О.С.;
- визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 07.08.2015, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Цимбал І.В., та зареєстрований у реєстрі за №970;
- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №23509010 від 07.08.2015, внесеного до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень приватним нотаріусом Цимбал І.В. на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер: 970, виданого 07.08.2015;
- визнати недійсним Свідоцтво про право власності на нерухоме майно індексний номер 42636024 від 21.08.2015, видане Реєстраційною службою Харківського районного управління юстиції Харківської області;
- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 23841607 від 21.08.2015, внесеного до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності державним реєстратором Реєстраційної служби Харківського районного управління юстиції Харківської області Родіоновим О.С.;
- визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 27.08.2015, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Цимбал І.В., та зареєстрований у реєстрі за №1041;
- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №23961108 від 27.08.2015, внесеного до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень приватним нотаріусом Цимбал І.В. на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер: 1041, виданого 27.08.2015;
- вирішити питання щодо розподілу судових витрат.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 25.11.2008 позивачем було укладено два договори купівлі-продажу земельних ділянок, а саме:
-договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 2,000 га, кадастровий №6325185000:03:014:0172, яка розташована за межами населеного пункту на території Циркунівської сільської ради Харківського району Харківської області укладений між ОСОБА_1 (покупець) та ОСОБА_2 (продавець), від імені якого на підставі довіреності діяла ОСОБА_5 . Договір посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Десятниченко О.В. 25.11.2008 та зареєстрований в реєстрі за №5173. Відповідно до положень пункту 4 даного Договору, земельна ділянка належала продавцю ОСОБА_2 на підставі Державного акту на право власності на землю ЯД №048258, виданого 03.03.2008 відділом земельних ресурсів у Харківському районі на підставі розпорядження Харківської районної державної адміністрації Харківської області №2785 від 26.11.2007, зареєстрованого в книзі записів державних актів на право власності на землю за №010870500162;
-договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 2,000 га, кадастровий №6325185000:03:014:0177, що розташована за межами населеного пункту на території Циркунівської сільської ради Харківського району Харківської області, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , від імені якої на підставі довіреності діяла ОСОБА_5 . Договір посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Десятниченко О.В. 25.11.2008 та зареєстрований в реєстрі за №5170. Відповідно до положень пункту 4 Договору купівлі-продажу№5170 від 25.11.2008, земельна ділянка належить продавцю ОСОБА_3 на підставі Державного акту на право власності на землю ЯД №048036, виданого 14.02.2008 відділом земельних ресурсів у Харківському районі на підставі розпорядження Харківської районної державної адміністрації Харківської області №2786 від 26.11.2007, зареєстрованого в книзі записів державних актів на право власності на землю за №010870300118.
Також зазначив, що ним набуто земельні ділянки у власність з моменту державної реєстрації відповідних договорів як правочинів, оскільки земельні ділянки були набуті у власність до 01.01.2013. Отже, позивач вважається таким, що у спосіб, визначений законом набув право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 6325185000:03:014:0172 та 6325185000:03:014:0177, з моменту державної реєстрації правочину, тобто 25.11.2008.
24 листопада 2011 року ОСОБА_1 здійснив реєстрацію відповідного права в Поземельній книзі за №6325185000030140172301 та за №6325185000030140177301, яка знаходилася в Міськрайонному Управлінні Держкомзему у місті Люботин і Харківському районі Харківської області.
З метою внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень нових відомостей щодо права власності позивача ОСОБА_1 на належні йому земельні ділянки, попередньо отримавши витяги з Державного земельного кадастру на земельні ділянки, стало відомо, що належні ОСОБА_1 земельні ділянки з кадастровими номерами 6325185000:03:014:0172 та 6325185000:03:014:0177 зареєстровано в Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень за Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕКОР НОВА".
Підставою такої реєстрації значить наступне:
- щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6325185000:03:014:0172: договір купівлі-продажу земельної ділянки від 07.08.2015, укладений між представником власника земельної ділянки ОСОБА_2 - ОСОБА_4 та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕКОР НОВА" (КОД 39884213), який був посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Цимбал І.В. та зареєстрований в реєстрі за №970;
- щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6325185000:03:014:0177: договір купівлі-продажу земельної ділянки від 27.08.2015, укладений між представником власника земельної ділянки ОСОБА_3 - ОСОБА_4 та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕКОР НОВА" (КОД 39884213), який був посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Цимбал І.В. та зареєстрований в реєстрі за №1041.
Вважає договори купівлі-продажу земельних ділянок від 07.08.2015 та від 21.08.2015 такими, що порушують його права та законні інтереси, оскільки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не мали правових підстав на відчуження спірних земельних ділянок з огляду на те, що ще у 2008 році ними вказані земельні ділянки були відчужені на користь ОСОБА_1 у належний на те спосіб та порядок.
У зв'язку з цим він був вимушений звернутися до суду за захистом своїх прав.
У жовтні 2021 року ТОВ «ЕКОР НОВА» звернулося до суду з зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , третя особа Приватний нотаріус ХМНО Десятниченко О.В. про визнання правочинів недійсними, в якому просив:
-визнати недійсним договір купівлі-продажу з кадастровим номером 6325185000:03:014:0172 за № 5173, посвідчений приватним нотаріусом ХРНО Десятниченко О.В. 25.11.2008, укладений між ОСОБА_5 від імені ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ;
-визнати недійсним договір купівлі-продажу з кадастровим номером №6325185000:03:014:0177 за № 5170, посвідчений приватним нотаріусом ХРНО Десятниченко О.В. 25.11.2008, укладений між ОСОБА_5 від імені ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .
В обґрунтування зустрічного позову зазначив, що приведені вище договори за 2008 рік укладено всупереч чинного законодавства, без волевиявлення власників земельних ділянок. У разі, якщо б вказані власники дійсно відчужили належні їм земельні ділянки у 2008 році за власною волею, були про це обізнані, отримали за них грошові кошти, то надання довіреностей на продаж цих саме земельних ділянок в 2015 році являлося б шахрайством. Про протиправність таких дій власники не могли не усвідомлювати, адже перебували в повному розумі - про що впевнився нотаріус Браженко І.І., посвідчуючи довіреності на ОСОБА_4 .
Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 10 березня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнано недійсним Свідоцтво про право власності на нерухоме майно індексний номер 40016012 від 02.07.2015, видане Реєстраційною службою Харківського районного управління юстиції Харківської області.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 07.08.2015, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Цимбал І.В., та зареєстрований у реєстрі за №970.
Визнано недійсним Свідоцтво про право власності на нерухоме майно індексний номер 42636024 від 21.08.2015, видане Реєстраційною службою Харківського районного управління юстиції Харківської області.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 27.08.2015, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Цимбал І.В., та зареєстрований у реєстрі за №1041.
В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКОР НОВА» на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 3632,00 грн, по 908,00 грн з кожного.
У задоволенні зустрічного позову ТОВ «ЕКОР НОВА» відмовлено в повному обсязі.
Рішення суду мотивовано тим, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у 2015 році не були власниками земельних ділянок з кадастровими номерами 6325185000:03:014:0172, 6325185000:03:014:0177 та не мали права розпоряджатися ними, а тому позовні вимог ОСОБА_1 в частині визнання недійсними Свідоцтв про право власності на нерухоме майно та визнання недійсними договорів купівлі-продажу спірних земельних ділянок підлягають задоволенню. Щодо вимог про скасування рішень про державну реєстрацію прав та обтяжень, суд зазначив, що державна реєстрація права власності не породжує права власності, в силу державної реєстрації право власності не виникає, вона визначає лише момент, з якого право власності виникає, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності. Факт набуття права власності має передувати державній реєстрації, оскільки юридичний зміст державної реєстрації полягає у визнанні і підтвердженні державою цього факту. Отже суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 пред'явивши позов, обрав спосіб захисту своїх прав, який не є ефективним, оскільки після початку відображення таких відомостей (записів) у реєстрі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а відтак такі вимоги не призведуть до відновлення прав позивача, що у свою чергу є самостійною підставою для відмови в позові в цій частині. Зустрічні вимоги ТОВ «ЕКОР НОВА» не містять посилання на встановлені законом підстави для визнання недійсними договорів купівлі-продажу спірних земельних ділянок.
Не погодившись з рішенням суду Куксов В.В., який діє в інтересах ТОВ «ЕКОР НОВА» подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність, необґрунтованість рішення суду, просив його скасувати та ухвалити нове яким у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 відмовити, зустрічні позовні вимоги ТОВ «ЕКОР Нова» задовольнити в повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом не було встановлено де та коли за ОСОБА_1 було зареєстровано право власності на земельні ділянки, оскільки на час укладання договорів купівлі-продажу ТОВ «ЕКОР НОВА» 07.08.2015 року та 27.08.2015 року така реєстрація була відсутня як в реєстрі прав власності на нерухоме майно так і Поземельній книзі згідно відомостей Головного управління Держгеокадастру у Харківській області. Звертає увагу на те, що судові рішення, постановлені за відсутності перевірки добросовісності /недобросовісності набувача, що суттєво як для застосування положень статей 387, 388 ЦК України, так і положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції. При розгляді справи судом не було надано оцінку, що ТОВ «ЕКОР НОВА» з 2015 року користувалась земельними ділянками добросовісно на належній правовій підставі, здійснювала господарчу діяльність, яка полягала в насадженні багаторічних культур, при цьому позивач по справі до звернення до суду будь-яким чином не заявляв про свої права на землю.
Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 та представника ТОВ, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково виходячи з наступного.
25 листопада 2008 року ОСОБА_1 набув у приватну власність дві земельні ділянки площею по 2,000 га кожна з кадастровими номерами 6325185000:03:014:0172 ( Земельна ділянка 1) та 6325185000:03:014:0177 ( Земельна ділянка 2), що розташовані за межами населеного пункту на території Циркунівської сільської ради Харківського району Харківської області, що підтверджується даними договору купівлі-продажу укладеним між ОСОБА_1 (покупець) та ОСОБА_2 (продавець), від імені якого на підставі довіреності діяла ОСОБА_5 , який був посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Десятниченко О.В. та зареєстрований в реєстрі за №5173 та договору купівлі-продажу між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , від імені якої на підставі довіреності діяла ОСОБА_5 ,який був посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Десятниченко О.В. та зареєстрований в реєстрі за №5170.
За змістом пунктів 4 вищезазначених договорів , Земельна ділянка 1 належала продавцю ОСОБА_2 на підставі Державного акту на право власності на землю ЯД №048258, виданого 03.03.2008 відділом земельних ресурсів у Харківському районі на підставі розпорядження Харківської районної державної адміністрації Харківської області №2785 від 26.11.2007, зареєстрованого в книзі записів державних актів на право власності на землю за №010870500162; Земельна ділянка 2 належала продавцю ОСОБА_3 на підставі Державного акту на право власності на землю ЯД №048036, виданого 14.02.2008 відділом земельних ресурсів у Харківському районі на підставі розпорядження Харківської районної державної адміністрації Харківської області №2786 від 26.11.2007, зареєстрованого в книзі записів державних актів на право власності на землю за №010870300118.
Відповідно до записів про вчинення нотаріальної дії на кожному з державних актів приватним нотаріусом ХМНО Десятниченко О.В. зроблено запис про реєстрацію правочинів на підставі яких право власності на Земельні ділянки 1,2 перейшло до ОСОБА_1 ( т.1 а.с. 16, 22).
Проте Земельна ділянка 1 була повторно відчужена ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 07.08.2015, укладеного між представником власника земельної ділянки ОСОБА_2 - ОСОБА_4 та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕКОР НОВА", який посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Цимбал І.В. та зареєстрований в реєстрі за №970.
Земельна ділянка2 була повторно відчужена ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 27.08.2015, укладеного між представником власника земельної ділянки ОСОБА_3 - ОСОБА_4 та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕКОР НОВА", який був посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Цимбал І.В. та зареєстрований в реєстрі за №1041.
За змістом вищезазначених договорів (пункту 2) Земельна ділянка 1 належала ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно індексний номер 40016012, виданого Реєстраційною службою Харківського районного управління юстиції Харківської області 02.07.2015, а державну реєстрацію права власності на земельну ділянку за ОСОБА_2 проведено державним реєстратором прав на нерухоме майно Харківського районного управління юстиції Харківської області Радіоновим О.С., витяг з ДРРП про реєстрацію права власності індексний №40016064 від 02.07.2015, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 671490463251, номер запису про право власності 10261375. Земельна ділянка 2 належала ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно індексний номер 42636024, виданого Реєстраційною службою Харківського районного управління юстиції Харківської області 21.08.2015, а державну реєстрацію права власності на земельну ділянку за ОСОБА_3 проведено державним реєстратором прав на нерухоме майно Харківського районного управління юстиції Харківської області Радіоновим О.С., витяг з ДРРП про реєстрацію права власності індексний №42636185 від 21.08.2015, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 708256863251, номер запису про право власності 10887855.
Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1ст. 2 ЦПК України).
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1ст. 4 ЦПК України).
Згідно зіст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено статтею 16 Цивільного кодексу України .
Статтею 41 Конституції України встановлено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
В статті 328 Цивільного кодексу України вказано, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Згідно ст. 203 Цивільного кодексу України: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей; перелік вказаних вимог, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, є вичерпним; при вирішенні спору про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи ст.ст. З, 15, 16 Цивільного кодексу України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно положень ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Відповідно до ст.ст. 655 - 657 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі-продажу може бути майно (товар), яке є у продавця на момент укладення договору або буде створене (придбане, набуте) продавцем у майбутньому. Договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
За змістом частин третьої, четвертої статті 334 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.
Ураховуючи вищевикладене, Велика Палата Верховного Суду у постанові ід 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 дійшла до висновку, що особа, яка здійснила державну реєстрацію правочину відповідно до норм статей 334, 657 ЦК України, набула титул власника майна. У свою чергу необхідність реєстрації права на нерухоме майно (на момент виникнення спірних правовідносин - до 01 січня 2013 року) не впливала на виникнення в покупця нерухомості прав власника на це майно. Таким чином, до 01 січня 2013 року право власності у набувача нерухомого майна за договором виникало за правилами частини четвертої статті 334 ЦК України - з моменту державної реєстрації такого договору як правочину.
Таким чином, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, з моменту нотаріального посвідчення та державної реєстрації нотаріусом договорів купівлі - продажу від 25 листопада 2008 року, про що на кожному з державних актів приватним нотаріусом ХМНО Десятниченко О.В. зроблено запис про до записів про вчинення нотаріальної дії ОСОБА_1 набув право власності на спірні земельні ділянки.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.
Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
За змістом статей 317, 318 Цивільного кодексу України власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (стаття 321 цього Кодексу).
Здійснення власником свого права власності передусім полягає у безперешкодному, вільному та на власний розсуд використанні всього комплексу правомочностей власника, визначених законом, - володіння, користування, розпорядження майном.
Відповідно до статті 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Зазначений засіб захисту права власності застосовується у тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти і користуватися належною йому річчю, тобто коли річ незаконно вибуває із його володіння.
Згідно з наведеною нормою власник має право реалізувати своє право на захист шляхом звернення до суду з вимогою про витребування свого майна із чужого незаконного володіння із дотриманням вимог, передбачених Цивільним кодексом України.
Правовий аналіз положень статті 387 цього Кодексу дає підстави для висновку, що у наведеній нормі йдеться про право власника на віндикаційний позов, тобто позов власника, який не володіє, до невласника, який незаконно володіє майном, про вилучення цього майна в натурі.
Віндикаційний позов належить до речово-правових способів захисту; захищає право власності в цілому, оскільки він пред'являється у тих випадках, коли порушено права володіння, користування та розпорядження одночасно.
Сторонами у віндикаційному позові є власник речі, який не лише позбавлений можливості користуватися і розпоряджатися річчю, але вже й фактично нею не володіє, та незаконний фактичний володілець речі (як добросовісний, так і недобросовісний).
Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.
Матеріали справи свідчать про те, що позивач ОСОБА_1 , який є належним власником Земельної ділянки 1 та 2 з моменту державної реєстрації договорі купівлі - продажу зазначених земельних ділянок від 25.11.2008 , просить визнати недійсним договори купівлі-продажу зазначених земельних ділянок від 07.08.2015 та від 28.08.2015 , стороною яких він не є.
Велика Палата Верховного Суду у пункті 72 постанови від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц зробила висновок щодо питання розмежування віндикаційного та негаторного позовів. Зокрема, в пункті 39 зазначено, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду. Заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно, без відповідної правової підстави, позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно). Але не набуває право володіння на відповідне майно, бо воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові. Саме тому він має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа (див. пункт 64 зазначеної постанови). В пункті 89 постанови зазначено, що особа, яка зареєструвала право власності на об'єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника. З огляду на усталену практику Великої Палати Верховного Суду, з метою більш чіткого і ясного викладення своєї правової позиції Велика Палата Верховного Суду вважає доцільним частково відступити від зазначених висновків шляхом такого уточнення: визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об'єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння».
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.
Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.
Таким чином, суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.
Вирішуючи спір, суд з'ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.
У справі, яка переглядається, пред'явлений Ткачовим у цій справі позов про визнання недійсними договорів купівлі - продажу Земельних ділянок 1, 2 від 07.08.2015 та від 28.08.2015 та свідоцтв про реєстрацію права власності на зазначені ділянки за ТОВ не міг бути задоволений, оскільки позивач обрав неналежний та неефективний спосіб захисту, застосування якого не призведе до поновлення його порушених прав.
Проте позивач може поновити порушене право шляхом звернення до суду з вимогою про витребування майна із чужого незаконного володіння із дотриманням вимог, передбачених Цивільним кодексом України.
Звертаючись до суду з зустрічним позовом про визнання недійсними договорів купівлі - продажу Земельних ділянок 1, 2 від 25.11.2008 ТОВ посилалась на те, що зазначені правочини були вчинені за відсутності волевиявлення ОСОБА_6 та ОСОБА_3 .
Велика Палата Верховного Суду у постановах від 15 червня 2021 року у справі № 904/5726/19, від 20 червня 2023 року у справі № 633/408/18 зазначала, що у процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia» («суд знає закони»), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання правочину недійсним на підставі припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил статей
229-233 ЦК України про правочини, вчинені з дефектом волі - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини. Тобто як у частині першій статті 215 ЦК України, так і в статтях 229-233 ЦК України йдеться про недійсність вчинених правочинів у випадках, коли існує волевиявлення учасника правочину, зафіксоване в належній формі (що підтверджується, зокрема, шляхом вчинення ним підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає волі цього учасника правочину. Тож внаслідок правочину учасники набувають права і обов'язки, що натомість не спричиняють для них правових наслідків. У тому випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов'язків, то правочин є таким, що не вчинений, права та обов'язки за таким правочином особою взагалі не набуті, а правовідносини за ним не виникли.
ТОВ не є стороною правочинів укладених між ОСОБА_1 та відповідно ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , підстав для визнання зазначених правочинів недійсними, крім загального посилання на відсутність у ОСОБА_6 , ОСОБА_3 волевиявлення на іх укладення у позові не зазначив.
Доводів щодо неправильності, необґрунтованості та незаконності висновку суду про відмову у задоволені зустрічного позову апеляційна скарга не містить.
За таких обставин судова колегія погоджується з висновкам суду про відмову у задоволені зустрічного позову ТОВ.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до п.1,4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги знайшли своє часткове підтвердження, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду в частині задоволення позову про визнання недійсним свідоцтва право власності на нерухоме майно №40016012 від 02.07.2015, визнання недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 07.08.2015 року зареєстрованого у реєстрі за №970, визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно №42636024 від 21.08.2015 та визнання недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 27.08.2015 зареєстрованого у реєстрі за №1041, скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у задоволені позову.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки за результатами апеляційного перегляду скарга задоволена частково та задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено, з останнього на користь апелянта належить стягнути 4358,40 грн судового збору сплаченого при зверненні ТОВ з апеляційною скаргою.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 368, 374,376, 382 - 384 ЦПК України, суд -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКОР НОВА» - задовольнити частково.
Рішення Харківського районного суду Харківської області від 10 березня 2025 року - в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 скасувати та ухвалити нове рішення.
У задоволені позову ОСОБА_1 в цій частині відмовити.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКОР НОВА» (ЄДРПОУ 39884213) 4358 (чотири тисячі триста п'ятдесят вісім) грн 40 коп. судового збору сплаченого при зверненні з апеляційною скаргою.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Головуючий О.Ю. Тичкова
Судді О.В. Маміна
В.Б. Яцина