Справа № 639/6640/24 Головуючий 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження №11-кп/818/820/26
Категорія: запобіжний захід
24 лютого 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю: секретаря ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові, в режимі відеоконференції, судове провадження за апеляційними скаргами захисника ОСОБА_6 та обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Новобаварського районного суду м. Харкова від 03 лютого 2026 року, -
Зміст оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції
Цією ухвалою задоволено клопотання прокурора та продовжено строк запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 , 1980 року народження, на 60 днів, тобто до 03 квітня 2026 року, без визначення розміру застави.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить ухвалу суду скасувати, змінити запобіжний захід обвинуваченому на цілодобовий домашній арешт, за адресою: АДРЕСА_1 , або визначити мінімальний розмір застави.
-В обґрунтування апеляційної скарги посилається на відсутність передбачених ч.1. ст. 177 КПК України ризиків, які лише перераховані прокурором та жодним чином не підтверджені. Відсутні достовірні дані на підтвердження того, що обвинувачений, перебуваючи на волі, має намір вчинити інший злочин, здійснити вплив на свідків та потерпілого, або буде переховуватись від суду.
Зокрема, відсутні ризики:
-переховування від суду, оскільки ОСОБА_7 під час досудового розслідування не перебував у розшуку, не зник з місця події, не був затриманий у порядку ст.208 КПК України, дочекався співробітників поліції та швидку медичну допомогу, добровільно з'являвся до районного відділу поліції за першою вимогою, не переховувався від органів досудового розслідування, маючи таку можливість;
-незаконного впливу на свідків, оскільки обвинувачений не здійснював впливу на потерпілу та свідків.
Наголошує, що прокурором не доведено, що більш м'який запобіжний захід або визначення застави не забезпечить відповідну процесуальну поведінку обвинуваченого. У разі зміни запобіжного заходу обвинувачений зобов'язується з'являтись за першою вимогою до слідчого, прокурора та суду, не вчиняти вплив на свідків та потерпілу та виконувати покладені на нього процесуальні обов'язки.
Зазначає, що ухвалою Харківського апеляційного суду від 10 вересня 2025 року дане кримінальне провадження було направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції та було зазначено про необхідність ретельно дослідити докази для розмежування замаху на вбивство та умисного заподіяння тілесних ушкоджень.
Вважає, в діях обвинуваченого наявний інший склад кримінального правопорушення, передбаченого ст.122 КК України, стороною обвинувачення не надано суду доказів наявності у ОСОБА_7 умислу на позбавлення життя потерпілої. Вказує, що заподіяні тілесні ушкодження належать до категорії ушкоджень легкого та середнього ступеня тяжкості. Ці дані в цілому свідчать про порушення кваліфікації злочину.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_7 просить ухвалу суду скасувати, змінити запобіжний захід на домашній арешт або визначити мінімальний розмір застави.
В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що рішення районного суду є незаконним, необґрунтованим та безпідставним.
Наголошує, що він зразу зізнався у вчиненому та висловив готовність до співпраці, добровільно прибув до районного відділення поліції, дав показання. Знаходячись більше 2 тижнів дома та 18 місяців під вартою, співпрацював зі слідством, не спілкувався зі свідками, не здійснював впливу на потерпілу, ніяким чином не впливав на судовий процес.
Зазначає, що не мав мотиву на вбивство.
Позиції учасників апеляційного провадження
В судовому засіданні захисник та обвинувачений підтримали свої апеляційні скарги та просили їх задовольнити.
Прокурор, будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце судового розгляду, в судове засіданняне з'явився, заяв чи клопотань про перенесення судового засідання не надав.
Тому апеляційний розгляд проведено за його відсутності.
Мотиви суду апеляційної інстанції
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення захисника, обвинуваченого, перевіривши матеріали судового провадження, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають.
Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2 ст.177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
Згідно ст.178 КПК України, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі:
1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;
2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується;
3) вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого;
4) міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців;
5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання;
6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого;
7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого;
8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого;
9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше;
10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення;
11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини;
12) ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, обвинувачений, у тому числі у зв'язку з його доступом до зброї.
Під час апеляційного розгляду, колегією суддів встановлено, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та постановлено з дотриманням зазначених вимог чинного та міжнародного законодавства.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо продовження існування ризиків передбачених ст.177 КПК України, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
Надаючи оцінку можливості обвинуваченого переховуватися від суду або незаконно впливати на інших учасників провадження, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній, з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого злочину, може вдатися до відповідних дій.
Так, ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні декількох кримінальних правопорушень, в тому числі особливо тяжкого кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15 ч.1 ст.115 КК України, за яке може бути призначено покарання до 15 років позбавлення волі, на що обґрунтовано послався суд першої інстанції у своєму рішенні.
Однак, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року Європейський суд з прав людини зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
З урахуванням фактичних обставин кримінального провадження, а саме того, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні незаконного проникнення до житла особи, закінченого замаху на умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, - на думку колегії суддів, у цьому кримінальному провадженні наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів суспільства та потерпілого.
При цьому належить врахувати, що саме внаслідок суспільної небезпечності таких дій, є об'єктивні підстави вважати, що обвинувачений може переховуватись від правоохоронних органів та суду, що в свою чергу призведе до порушення розумних строків судового розгляду, а також до неналежного дотримання сторонами їх процесуальних прав та обов'язків.
За таких обставин, посилання захисника та обвинуваченого на недоведеність існування ризиків, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки існування ризиків, в тому числі і втечі від правоохоронних органів та суду, об'єктивно вбачається з відомостей, що є наявними у кримінальному провадженні.
Доводи обвинуваченого та захисника в апеляційних скаргах про відсутність достовірних даних на підтвердження того, що обвинувачений, перебуваючи на волі, має намір вчинити інший злочин, здійснити вплив на свідків та потерпілого, або буде переховуватись від суду, в даному випадку не можуть бути визнані такими, що істотно знижують ризики, встановлені судом та слугувати підставою для застосування до ОСОБА_7 більш м'якого запобіжного заходу, враховуючи суспільну небезпечність діянь, у вчиненні яких він обвинувачується та усвідомлення ним передбаченого за це покарання у виді позбавлення волі на тривалий час.
Крім того, судом першої інстанції обґрунтовано встановлено наявність ризику впливу на свідків та потерпілу, який полягає у можливості застосування незаконного впливу на них з боку обвинуваченого, оскільки останній може вчиняти такий вплив, розуміючи суть злочинів та передбачену за їх скоєння відповідальність, а також йому відомі місця мешкання як потерпілої у кримінальному провадженні за ч.2 ст.15 ч.1 ст.115 КК України (матері його колишньої співмешканки), так і свідків (у тому числі його колишня співмешканка та її неповнолітня дитина). Крім того, встановлено, що ОСОБА_7 вже двічі було засуджено за вчинення кримінальних проступків відносно потерпілої.
У свою чергу, ризик вчинення ОСОБА_7 іншого кримінального правопорушення підтверджується тим, що останній вже був неодноразово притягався до кримінальної відповідальності.
За таких обставин, колегія суддів вбачає, що застосування інших, більш м'яких альтернативних запобіжних заходів, ніж тримання під вартою без визначення розміру застави, не зможе забезпечити виконання обвинуваченим ОСОБА_7 його процесуальних прав та обов'язків, що безпосередньо впливає на дотримання розумних строків судового розгляду.
Доводи захисника та обвинуваченого в апеляційних скаргах на невірну кваліфікацію дій обвинуваченого ОСОБА_7 , колегія суддів вважає позбавленими підстав, оскільки зазначені обставини, повинні бути оцінені судом при ухвалені остаточного рішення у цьому кримінальному провадженні та не входять до повноважень суду першої та апеляційної інстанції під час вирішення питання про продовження запобіжного заходу.
Щодо посилань захисника та обвинуваченого про можливість визначення розміру застави обвинуваченому ОСОБА_7 , колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до п.1 ч.4 ст. 183 КПК України, слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування.
Враховуючи викладене, колегія суддів не вбачає підстав для визначення розміру застави.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_7 та відсутності підстав для скасування судового рішення за доводами апеляційних скарг.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
Ухвалу Новобаварського районного суду м. Харкова від 03 лютого 2026 року щодо ОСОБА_7 - залишити без змін, а апеляційні скарги захисника ОСОБА_6 та обвинуваченого ОСОБА_7 - без задоволення.
Звернути увагу суду першої інстанції на необхідність дотримання передбачених ст.28 КПК України розумних строків судового розгляду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий:
Судді: